• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Рослинництво

Рослинництво належить до провідної галузі у сільському госпо­дарстві. Використовуючи землю як засіб виробництва люди досягають позитивних результатів, спрямовуючи свою працю на отримання сіль­ськогосподарської рослинної продукції, яка використовується для за­безпечення харчування людей та розвитку тваринництва. Рослинництво відноситься до сезонних виробництв з чітко вираженою технологічною послідовністю робіт, до складу яких входить обробіток ґрунту, внесен­ня добрив, посів сільськогосподарських культур, догляд за рослинами, збирання врожаю, первинна доробка рослинницької продукції.

До складу показників, що характеризують стан та розвиток рос­линництва як галузі сільськогосподарського виробництва входять такі:

• розмір посівних площ, які використовують для вирощування ок­ремих видів зернових та технічних культур, картоплі та овоче-баштанних культур, кормових культур;

• врожайність сільськогосподарських культур;

• валовий збір сільськогосподарських культур.

На розподіл та використання земельних ресурсів значно впли­вають природно-географічні та соціально-економічні фактори, тому структура використання посівних площ окремих регіонів неоднознач­на (табл. 4.6).

В Україні постійно існує підвищена увага до зернового господарс­тва, враховуючи, що зернові культури становлять основу продоволь­ства для людей, забезпечують кормовий раціон для тварин та птиці-Під зерновими культурами зайнято майже 58% всіх посівних плош, на території окремих регіонів ця цифра змінюється з 46 % в Карпатсь­кому регіоні до 70% — в Криму. Значні посівні площі під зерновими

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

знаходяться на території Степового регіону — 5,7 млн. га або 37% від загальної площі під зерновими культурами в Україні, на території Поліського регіону відповідно 2,8 млн. га або 18 %, на території Поділь­ського регіону відповідно 3,5 млн. га або 22%, на території Донбасько­го регіону — 2,2 млн. га або 14,3 %.

Таблиця 4.6

Посівні площі сільськогосподарських культур за регіонами у 2004 р.

Валовий збір зернових культур залежить від площі посіву та врожай-

°сті цих культур. На продуктивність зернового господарства відчутно

^пливають погодно-кліматичні умови, характер зволоження та тепло-

^Забезпечення, які щорічно змінюються, рівень організації агротехніч-

*** робіт, а також загальні умови сільськогосподарського виробництва,

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

економічні умови діяльності підприємств та окремих фермерських гос­подарств. Враховуючи складність впливу вказаних факторів на валовий збір зернових культур щорічно дебатується питання стосовно того, чи вистачить зерна для забезпечення населення харчовими продуктами, для утримання тваринництва, створення державних запасів.

В України протягом тривалого часу був досягнутий значний роз­виток зернового господарства, накопичений практичний досвід, в на­явності сприятливі природнокліматичні умови. У сільському госпо­дарстві працюють досвідчені фахівці, відповідальні за важливу справу, від діяльності яких визначалося забезпечення населення продуктами харчування. Незважаючи на це загальний обсяг виробництва зерна по­чинаючи з 1990 р. щорічно зменшувався і в 2000 р. валовий збір зер­нових культур був менший за досягнутий в 2 рази. Зменшення обсягів виробництва зерна відмічено на території усіх регіонів. На території Степового регіону, наприклад, де зернове господарство відноситься до провідної галузі, обсяги виробництва зерна зменшилися в 2,3 рази в Поліському регіоні — в 1,8 рази. Характерним є те, що в регіонально­му розрізі зміни загального валового збору залишаються однаковими незалежно від диференціації агрокліматичних умов.

Тільки протягом останніх 4-5 років намітилась стабілізація об­сягів валового збору зерна в Україні на рівні 38-42 млн. т. Загальну уяву про існуючі тенденції у зміні обсягів валового збору зерна на території окремих регіонів можна скласти на основі даних наведених в табл. 4.7 та використовуючи залежності, що висвітлені на рис. 4.5.

Основними виробниками зерна в Україні залишаються області, що входять до складу Степового регіону — особливо Кіровоградська, Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська області, де зосереджено ви­робництво озимої пшениці, ячменю та зерна кукурудзи. На території Степового регіону щорічно збирають 35-38% загального обсягу зерно­вих в Україні. Значний ресурсний потенціал зернових також зосередже­ний на території Подільського регіону, де вирощується 24-25 % загаль­нодержавного обсягу зернових, та на території Подільського регіону, де вирощується 17-18% валового збору зерна. Крім пшениці тут зосеред­жено виробництво сірих хлібів, гречки, проса, зернобобових культур.

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

Таблиця 4.7

Валовий збір зерна за регіонами

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Нестабільність у виробництві зерна почалась з впровадженням приватизації у сільському господарстві, послабленням ролі державного управління, руйнуванням великих сільськогосподарських виробничих об'єднань, впровадження нових організаційно-правових форм госпо­дарювання, відсутності досвіду роботи в ринкових умовах. Крім того, на зменшення обсягів зернового виробництва негативно впливають фактори організаційно-технологічного та агротехнічного змісту такі, як значні втрати зерна на полях при збиранні недобору зерна в резуль­таті зниження урожайності із-за недостатньої кількості добрив, засобів захисту рослин, втрати при перевезенні та зберіганні зерна тощо.

Від обсягів виробництва зерна залежить робота підприємств, що забезпечують виробництво борошна, у своїй єдності ці два процеси яв­ляють складний агропромисловий комплекс. Зміна обсягів виробниц­тва борошна наведені в табл. 4.8.

Таблиця 4.8

Виробництво борошна за регіонами

Негативні процеси, що існують в галузі виробництва зерна, тор­кнулися борошномельної промисловості. Намітилась чітка тенден­ція зменшення обсягів виробництва борошна (табл. 4.8). За період 15 років загальний обсяг виробництва борошна в Україні зменшився з 7,6 млн. т до 2,9 млн. т, тобто в 2,6 рази. Зменшення виробництва

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

борошна відмічено на території усіх регіонів. Так, в Поліському регіоні обсяги виробництва борошна зменшилися в 3,2 рази, в Подільському — 2,6 рази, в Степовому — в 2,1 рази, в Карпатському — в 6 разів, в Дон­баському — в 1,9 рази, в Криму — в 3 рази, в м. Києві — в 2 рази.

Важливе значення для забезпечення стабільності у виробництві зерна, борошна та інших продуктів, що залежать від стану зернового господарства, для забезпечення внутрішніх потреб держави у продо­вольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування експортних можливостей має створення належних економічних та організаційно-правових умов. У складі заходів важливого значення набуває форму­вання цивілізованого ринку зерна, притаманного ринковій економіці. Умови формування ринку зерна визначені Законом України «Про зерно та ринок зерна в Україні» (2002 p.). Законом визначені суб'єкти ринку зерна. Це:

• суб'єкти виробництва зерна;

• суб'єкти зберігання зерна;

• суб'єкти заставних закупок зерна та проведення інтервенційних операцій;

• акредитовані біржі;

• інші суб'єкти підприємницької діяльності, які діють на ринку зерна.
Суб'єктами виробництва зерна є власники, орендарі та користува­
чі земельних ділянок, які використовують їх для виробництва зерна.

Суб'єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства) та інші суб'єкти підприємницької діяльності, які беруть участь у про­цесі зберігання зерна. Суб'єкти зберігання зерна відповідно до укладе­них договорів складського зберігання із суб'єктами ринку зерна гаран­тують забезпечення якості та дотримання нормативів природних втрат зерна протягом терміну його зберігання.

Суб'єктами заставних закупок зерна є: сільськогосподарські това­ровиробники, зернові склади, державні агенти та уповноважені із за­безпечення заставних закупок зерна.

Суб'єктами проведення інтервенційних операцій є: сільсько­господарські товаровиробники, зернові склади, Державний агент

20,

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

із проведення інтервенційних операцій, уповноважені із проведення інтервенційних операцій.

Законом визначені основні засади впливу державних органів вла­ди щодо формування ринку зерна. До їх складу входять:

• надання пріоритетної бюджетної, кредитної та інвестиційної під­тримки суб'єктам заставних закупок зерна та проведення інтер­венційних операцій;

• забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насін­нєвому, фуражному, технічному зерні та заходів щодо нарощуван­ня його експорту;

• встановлення мінімально гарантованої ціни на заставлене сільсь­когосподарськими товаровиробниками зерно;

• гарантування сільськогосподарським товаровиробникам права вільного вибору використання зерна та ціни його реалізації;

• контроль якості зерна та його зберігання;

• розвиток мережі обслуговуючих зерновий ринок кооперативних формувань;

• впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій у вироб­ництві, зберіганні та переробці зерна.

Діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади спрямовується на першочергове залучення інвестицій для розвитку матеріальної бази сільськогосподарських товаровиробників, заготі­вельних та зернопереробних підприємств, підприємств, які виготов­ляють машини, устаткування, обладнання для зернового господарства, на удосконалення інфраструктури ринку зерна.

До технічних культур відносять такі, що використовують у якості сировини для подальшої промислової переробки. До складу технічних культур відносять цукровий буряк, льон, соняшник, сою, рапс, тютюн, коноплю тощо.

Посівні площі технічних культур в Україні складають біля 5 млн. га або 18,6% від загальної посівної площі. Зайнятість посівних площ технічними культурами залежить від виду технічної культури, природнокліматичних умов для її вирощування. Наприклад, значні посівні площі (понад 50%) розташовані на території Степового регіону, особливо в Кіровоградській,

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

Дніпропетровській та Запорізькій областях, де зосереджено вирощування соняшника. Значна питома вага посівних площ на території Подільського та Поліського регіонів зайняті під вирощуванням цукрового буряка.

В складі технічних культур провідне значення в галузі вітчизня­ного рослинництва набуває вирощування цукрового буряка — буряків­ництво. За площею посівів цієї культури Україна посідає перше місце в світі. В сільськогосподарських підприємствах відпрацьована техно­логія вирощування цієї культури, що забезпечує високу врожайність (300-350 ц/га) та значний валовий збір цукрового буряка. В той же час основні показники продуктивності суттєво залежать від регіонального розташування посівних площ, погодних умов, рівня агротехнічної ор­ганізації і механізації польових робіт.

Традиційно вирощування цукрового буряка зосереджувало­ся на території Подільського регіону, головним чином у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській, Полтавській областях. Ва­ловий збір цукрового буряка на території Подільського регіону складає 45-50% від загального валового збору в Україні.

На території Поліського регіону також розвинуте буряківництво, валовий збір цукрового буряка коливається в межах 25-30% від за­гального валового збору цукрового буряка в Україні. Значного досвіду у вирощуванні цукрового буряка набуто у Київській, Сумській, Жито­мирській областях.

Валовий збір цукрових буряків на території окремих регіонів на­ведено в табл. 4.9, а загальні тенденції зміни обсягів вирощування цук­рових буряків протягом останніх 15 років наведені на рис. 4.6.

Наведені статистичні дані та виявлені залежності свідчать, що за роз­глянутий період значно (в 2,7 рази) зменшився валовий збір цукрового буряка в цілому по Україні. Відмічена тенденція характерна для кожного регіону. На території Подільського регіону, наприклад, валовий збір цук­рового буряка зменшився в 2,9 рази, на Поліссі — в 2,3 рази, в Степовому регіоні — в 2,7 рази, в Донбаському регіоні — в 2 рази. Зрушення нега­тивного змісту відбулися під впливом значних змін у зв'язку з ліквіда­цією крупних сільськогосподарських підприємств, в яких існував висо­кий рівень організаційного та агротехнічного забезпечення вирощування

Є. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

цукрового буряка. Тому стан вирощування цукрового буряка та його пе­реробка, як свідчить набутий досвід, характеризується як кризовий.

Таблиця 4.9

Валовий збір цукрових буряків за регіонами

204

Рис. 4.6

Валовий збір цукрових буряків за регіонами

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

Процеси вирощування цукрового буряка безпосередньо пов'язані з його переробкою. Тому буряківництво разом із діяль­ністю цукрових заводів створює складний агропромисловий комп­лекс, розглядається в даному випадку як єдине ціле. Виробничий потенціал цукрових заводів в Україні — один із найбільших у світі. Промислові потужності дають змогу щорічно виробляти 5-6 млн. т цукру, причому, на внутрішні потреби країни направляти до 2 млн. т цукру. Цукрові заводи розташовані, головним чином, на території Подільського регіону, потужність яких забезпечує виробництво 44-46% загальнодержавного обсягу виробництва цукру, а також на території Поліського регіону, де виробляється 25-30% загальної кількості цукру.

Стан вирощуванням цукрового буряка негативно вплинув на діяль­ність цукрових заводів, про що свідчать дані, наведені в табл. 4.10.

За період з 1990 р. по 2004 р. обсяги виробництва цукру скоро­тилися в 3,2 рази, вказана тенденція скорочення виробництва цукру характерна для усіх регіонів: на території Подільського регіону об­сяги виробництва зменшились в 3,4 рази, Поліського — в 2,5 рази, Степового — в 3,5 рази, Донбаського — в 2,8 рази. Набуті тенденції у зміні обсягів виробництва цукру на території окремих регіонів наве­дені нарис. 4.7.

Таблиця 4.10

Виробництво цукру за регіонами

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Рис. 4.7

виробництво цукру за регіонами

Обсяги виробництва цукру почали інтенсивно зменшуватися по­чинаючи з 1994 р. внаслідок відмови від державного замовлення та ін­тенсивного впровадження приватизаційних процесів. Найбільш рекор­дний спад виробництва цукру був у 2002 p., коли було вироблено лише 1,6 млн. т цукру — найнижчий показник починаючи з 1940 р.

Серед основних причин кризового стану в цукровиробничій галузі є серйозні недоліки під час приватизаційного процесу. Приватизація та пе-репрофілювання цукрових заводів супроводжувалася їх знищенням. Нові власники сподівались на негайне отримання солідних прибутків. Але цук­рові заводи потребують реконструкції, заміни технологічного обладнання. Для забезпечення глибокої переробки потрібно щорічно виділяти значні кошти на удосконалення виробництва. Постійний перепродаж цукрових

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

заводів призвів до їх повного занепаду. Широкої практики набуло штучне доведення цукрових заводів до банкрутства. В 2005 р. працювало лише 120 заводів із 160. Решта припинили своє існування. В умовах відсутності державної організаційної та фінансової підтримки налагодити постійно діюче виробництво на цукрових заводах стає неможливим.

Необхідно також враховувати той факт, що цукрові заводи побудо­вані переважно в сільській місцевості і, по суті, є селище утворюючими. Вони фактично утворюють життєву інфраструктуру в сільській місце­вості та в невеликих провінційних містечках. Завдяки їх підтримці со­тні тисяч людей мали можливість для працевлаштування, повноцінно планувати своє життя на перспективу. Сьогодні ж більшість з мешкан­ців цих сіл та міст виїжджають у великі міста, за кордон для фінансо­вого забезпечення власної родини.

Кризовий стан у цукровиробничій галузі набув сталого характеру та без реальної державної підтримки забезпечити відновлення її не­можливо. Стоїть завдання збільшення посівних площ цукрового буря­ка та обсягів власного виробництва цукру, створення економічних умов для запобігання зростання цін реалізації цукру на внутрішніх ринках та ліквідації дефіциту цукру-для внутрішнього споживання, створення умов для відновлення експорту вітчизняного цукру та залучення інвес­тицій в цукрову промисловість.

В складі технічних культур важливе значення набуває вирощуван­ня льону-довгунця — сировини для легкої промисловості. Традиційно виробництво льону концентрувалося в областях Поліського регіону і щорічно обсяги його виробництва складали 100-115 тис. т. Проте по­чинаючи з 1992-1993 pp. обсяги виробництва льону почали інтенсивно скорочуватись і в 2004 р. вони скоротилися в 10 разів. Такий негатив­ний процес з вирощуванням льону пов'язаний із змінами організацій­но-правових умов господарювання, депресивним станом економіки, низьким станом економічної діяльності, відсутністю державної під­тримки важливої галузі сільського господарства. Відсутність льону як провинної бази призвів до занепаду легкої промисловості.

На території Поліського регіону, зокрема в Рівненській та Жито-^иРській областях традиційно вирощувався хміль, необхідний продукт

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

для харчової промисловості. Природнокліматичні умови цього регіо­ну є необхідною, але не достатньою умовою для вирощування хмелю. Процеси у сільському господарстві, що пов'язані із впровадженням ринкових умов господарювання, боляче вплинули на стан цієї галузі. Зростання витрат, неможливість отримання достатніх доходів для за­безпечення рентабельності вирощування хмелю, відсутність держав­них дотацій збитковим сільськогосподарським підприємствам привело до занепаду цієї галузі.

Відродження вирощування хмелю безпосередньо залежить від впровадження заходів агротехнічного та економічного змісту. В їх складі: забезпечення підвищення урожайності, впровадження нових перспективних сортів хмелю, сучасних технологічних процесів з ви­користанням відповідної техніки для закладання та догляду за хміль­никами, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зарубіжному ринку.

Досвід передових сільськогосподарських підприємств Рівненсь­кої області, наприклад, свідчить про можливості розвитку хмелярс­тва, збільшення валового збору хмелю. На землях ВАТ «Дубнохміль» щорічно зростає врожайність хмелю, вона складає 5-6 ц/ га. Щорічно в області отримують 55-65 т сухого хмелю.

Вирощування картоплі, овоче-бахчевих культур здійснюється на території практично всіх регіонів. Проте найбільші площі для виро­щування зазначених культур відводяться на території Поліського регіо­ну. У 2004 p., наприклад було зайнято під картоплею та овоче-бахчевих культурами 550 тис. га, що складає 10,8 % загальної посівної площі регіо­ну. Особливо виділяються в цьому плані Чернігівська, Київська, Волин­ська, Сумська області. На території Поліського регіону під картоплею та овоче-баштанними культурами зайнято 490 тис. га, що складає 8,2% загальної посівної площі регіону. Значні площі під згаданими культура­ми зайняті у Вінницькій, Черкаській та Хмельницькій областях.

Картопля стала однією із основних продовольчих та кормових культур, а також важливою сировиною для розвитку таких галузей економіки, як крохмалепатокової, спиртової, овочесушильної та ін. промисловості.

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

Овочівництво, як галузь сільського господарства, забезпечує насе­лення овочевими культурами, що складають важливу частину харчово­го раціону людини. Вирощування капусти, помідорів, огірків, цибулі, буряків столових, кабачків тощо здійснюється на всій території України з врахуванням природо-кліматичних умов крупними підприємствами, фермерськими господарствами та на присадибних земельних ділянках.

Посівні площі під кормовими культурами займають 15-16% загаль­ної площі сільськогосподарських культур. Найбільша їх площа та пито­ма вага в Поліському регіоні — відповідно 1,29 млн. га та 25,4% особ­ливо в Житомирській, Чернігівській та Сумській областях. Дещо менші площі зайняті кормовими культурами на Поділлі — відповідно 1,1 млн. га та 18,5% загальної площі сільськогосподарських культур регіону.

Вирощування кормових культур має важливе значення для спожи­вання сільськогосподарськими тваринами, для розвитку тваринництва. До їх складу входять кормові коренеплоди, однорічні та багаторічні трави (конюшина, тимофіївка, люцерна та ін.), що споживаються по­ряд із картоплею, цукровим буряком тощо.

Зазначимо, що від обсягів вирощування кормових культур у знач­ній мірі залежить розвиток тваринництва.

Переглядів: 491