• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тваринництво

Тваринництво відносять до другого надзвичайно важливого на­пряму сільського господарства, завданням якого є розведення сільсько­господарських тварин для виробництва продукції. Продукція тварин­ництва призначається як продукти харчування людей (м'ясо, молоко та молочні продукти, яйця тощо) та як сировина для харчової та легкої промисловості.

Розвиток тваринництва технологічно поєднується із рослинництвом, створює певну комплексність у використанні трудових, земельних та ма­теріальних ресурсів на селі, сприяє піднесенню сільського господарства. Важливим елементом такого піднесення є формування на території кож­ного регіону раціональних співвідношень у розвитку рослинництва та тваринництва на основі розвитку найбільш ефективних галузей.

Організація тваринництва характеризується певними особливос­тями, які необхідно врахувати в практичній діяльності. До їх складу

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

входить те, що тваринництво концентрується на менших площах у порівнянні з рослинництвом, що створює можливості для впровад­ження механізації, переведення галузі на промислову основу. Важли­вою особливістю є те, що продукція тваринництва вимагає особливих умов для транспортування, що зумовлює необхідність прискорення пе­реробки цієї продукції в місцях її заготівлі. У випадку транспортування необхідно застосовувати спеціалізовані транспортні засоби, що забез­печували б їх збереження.

Галузь тваринництва України має свої специфічні складнощі, що дає основу для її характеристики, як багатогалузевого тваринництва. До основних його напрямів відносять: скотарство, свинарство, вівчарс­тво, козівництво, конярство, птахівництво.

Для оцінки стану та розвитку тваринництва використовують такі показники:

• поголів'я — загальна чисельність тваринного виду на певній те­риторії;

• кількість голів великої рогатої худоби, що припадає на 100 га посівної площі сільськогосподарських культур;

• кількість свиней, що припадає на 100 га посівної площі сільсько­господарських культур;

• поголів'я птиці, що припадає на 100 га посіві зернових;

• кількість м'яса, виробленого на території регіону, т;

• кількість м'яса, виробленого протягом року, що приходиться на одного жителя регіону, т/людину;

• кількість молока, виробленого на території регіону, т;

• надій молока на одну корову за рік, л;

• кількість молока, отриманого протягом року, що приходиться на одного жителя регіону, л/людину;

• кількість яєць, отриманих на території регіону, шт.;

• кількість яєць, отриманих протягом року, що приходиться на од­ного жителя регіону.

Розглянемо детальніше стан двох складових тваринництва, що за­безпечують населення такими продуктами як м'ясо та молоко — ско­тарство та свинарство.

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

Скотарством називають галузь тваринництва, яка займається роз­веденням великої рогатої худоби. В залежності від продуктивного при­значення великої рогатої худоби (ВРХ) скотарство поділяється на два основних напрями — м'ясне та молочне. Інколи виділяють таку спе­ціалізацію як м'ясо-молочну. чи молочно-м'ясну.

Свинарство — важлива галузь тваринництва. Розведення свиней ха­рактеризується певними перевагами порівняно із іншими галузями тва­ринництва — високою плодючістю і скороспілістю. Продукція галузі — м'ясо і сало — користується широким попитом населення як продукт хар­чування. Крім того, продукцію використовують у легкій промисловості.

Розвиток скотарства та свинарства на території окремих регіонів неоднозначний, залежить як від загального стану сільського господарс­тва, рослинництва, так і від конкретних природнокліматичних, еконо­мічних та організаційно-правових факторів. Загальну оцінку стану тваринництва на території окремих регіонів України можна зробити, використовуючи статистичні дані, що наведені в табл. 4.11.

Наведені в табл. 4.11 дані свідчать, що розведення рогатої худоби і свиней сконцентровано на території Поліського і Подільського ре­гіонів. Тут налічується 51-52% ВРХ і свиней від загальної кількості в Україні. Використання для оцінки стану розвитку скотарства та сви­нарства відносного показника «чисельність ВРХ. свиней на 100 га посів­них сільськогосподарських площ» дає більш точне уявлення про стан справ. Порівнюючи значення вказаного показника окремих регіонів із середнім його значенням по Україні можна зробити висновок, що на території Поліського регіону кількість ВРХ та свиней в 1,4 рази більше середнього значення по країні. На території Подільського ре­гіону кількість ВРХ і свиней більше середнього значення по країні від­повідно в 1,12-1,13 рази. На території інших регіонів розведення ВРХ і свиней здійснюється з меншою інтенсивністю. Особливо виділяєть­ся Карпатський регіон, де чисельність ВРХ і свиней на 100 га сільсь­когосподарських посівних площ значно перевищує середнє значення по країні (ВРХ — в 2,7 рази, свиней — в 2,4 рази). Такий стан пояс­нюється, з одного боку, обмеженістю посівних площ та, з іншого, ефек­тивним використанням багатих ресурсів Карпатських полонин.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Таблиця 4.11

Наявність великої рогатої худоби і свиней на території регіонів

Зміни обсягів вирощування ВРХ і свиней протягом тривалого часу свідчать, що закономірності цих процесів відображають закономірності у змінах у рослинництві, забезпеченні тваринницької галузі кормами.

В організації виробництва кормів поєднується сільськогоспо­дарське та Єрмилове виробництво, що включає вирощування, заготів­лю, переробку та зберігання різних видів кормів. Для отримання пози­тивних результатів у тваринництві необхідно мати раціональний кор­мовий раціон, до складу якого входять соковиті, грубі та концентровані корми. Для цього використовують коренеплоди, зелену масу, сіно, со­лому тощо. Значне кормове значення має кукурудза та силос і зелений корм, кормовий люпин, кормові боби тощо. Такою різноманітністю кормів виділяються території Поліського та Подільського регіонів, де сконцентровано поголів'я великої рогатої худоби та свиней.

На території окремих регіонів України крім великої рогатої худо­би та свиней в значній кількості розводять коней, овець, птицю, кролів та іншу живність.

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

Використання коней у сільському господарстві відноситься до традиційних занять, завжди займало провідне місце. Але в період інтенсивного впровадження автомобільного транспорту та механізації кількість коней зменшилась. Починаючи з 90-х років можна говорити про відродження на всій території України конярства, враховуючи що коні стали невід'ємним елементом фермерського господарства. В за­лежності від природнокліматичних та економічних умов використову­ють різні типи коней для виконання притаманних видів робіт.

Розведенням овець займаються на всій території України, врахо­вуючи, що вівчарство як галузь постачає цінні продукти: вовну, м'ясо, жир, молоко. Вівця відноситься до невибагливих тварин, може існува­ти у різноманітних природних умовах. Вівчарство особливо активно розвивається в Степовому регіоні, де переважає вовнове вівчарство, в Карпатському регіоні, де зосереджено м'ясо-вовнове вівчарство.

Птахівництво відноситься до традиційних для України галузей тваринництва, дозволяє отримати висококалорійні продукти харчуван­ня (м'ясо, яйця), а також сировину для легкої промисловості у вигляді відходів при заготівлі птиці. Значних успіхів досягнуто у вирощуван­ні курей, гусей, качок, індиків. Регіональний розвиток птахівництва не чітко простежується, воно розповсюджене по всій території України. Концентрується, головним чином, в регіонах інтенсивного розвитку зернового господарства, а також навколо великих міст, промислових центрів та значного скупчення людей.

Існує поєднання та вплив розвитку тваринництва на розвиток від­повідних галузей в складі харчової промисловості. Так, від стану та змін у вирощуванні великої рогатої худоби залежить виробництво мо­лока, як наслідок — стан молочної промисловості. Молоко відноситься до надзвичайно поширеного продукту харчування. Переробка молока здійснюється на молококомбінатах, спеціальних заводах і фермерських та особистих селянських господарствах, в окремих маслоробних, сиро­варних цехах. Такі підприємства та господарства розташовані на всій території України.

Враховуючи особливість, тендітність молока та молочних про­дуктів, що виготовляються молококомбінатами, фермерськими та

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

особистими селянськими господарствами, встановлені вимоги до за­безпечення якості та безпеки молока та молочних продуктів для житія. здоров'я населення. Існують базисні норми масової частки жиру і білка в молоці, встановлені вимоги до пакування і маркування молочної си­ровини та молочних продуктів. Виробництво молока, молочної сиро­вини здійснюється за наявності дозволу державних установ ветеринар­ної медицини, молочних продуктів — за наявності дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби. У випадку невідповідності вста­новленим вимогам молоко, молочна сировина, молочні продукти вилу­чаються з обігу, здійснюється їх переробка, утилізація, знищення.

Трансформація економічних відносин у сільському господарстві безпосередньо торкнулася стану молочної промисловості. В результаті змін у формах господарювання були ліквідовані великі господарства, що вплинуло на значне зменшення поголів'я корів. За період з 1990 р. по 2004 р. поголів'я корів в Україні зменшилось з 8,4 млн. голів до 4 млн. голів, тобто в 2 рази. За вказаний період в 1,8 рази зменшились обсяги виробництва молока (табл. 4.12).

Таблиця 4.12

Виробництво молока за регіонами

Зменшення обсягів виробництва молока допущено підприємства­ми та господарствами на території усіх регіонів: в Степовому — в 2 рази, особливо в Дніпропетровській, Запорізькій областях (в 2,5-2,6 рази), в Донбаському — в 2,2 рази, в Поліському та Подільському

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

регіонах — в 1,7-1,8 рази (особливо в Київській області — в 2,2 рази. Чернігівській та Сумській областях — в 2 рази). Тенденції у зміні об­сягів виробництва молока наведені на рис. 4.8.

■Ці
0"І9 2000 2»

Рис. 4.8

Виробництво молока за регіонами

Дрібнотоварність в тваринницькій галузі не спроможна забезпе­чити зростання обсягів виробництва молока, якість сировини, готової молочної продукції та рентабельність виробництва. Ні в одній країні

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

світу немає такого дрібнотоварного виробництва — дві-три корови на сімейне господарство, а це велика кількість здавальників молока. У Польщі, наприклад, мінімальна сімейна ферма має 14 дійних корів, у Франції — 49, а середня кількість дійних корів у сімейній фермі — 100-150. В цих умовах продуктивність однієї корови становить понад 8000 кг молока на рік, тоді як у вітчизняних сільськогосподарських ви­робників — 2900-3000 кг.

Спад виробництва молока негативно вплинуло на роботу підпри­ємств молочної промисловості, на забезпечення населення молочними продуктами харчування.

Від обсягів розведення великої рогатої худоби, свиней та іншої жив­ності залежить виробництво м'яса. Заготівлею м'ясних ресурсів та їх пе­реробкою займаються спеціалізовані підприємства — м'ясокомбінати. М'ясо використовують для безпосереднього споживання, а також для виготовлення напівфабрикатів, ковбас, консервів тощо. Вторинні продукти м'ясопереробки (кров забитих тварин, кишки, жир, субпро­дукти, шкіра) використовують в харчовій та легкій промисловості.

М'ясопереробні підприємства розміщують безпосередньо на те­риторіях інтенсивного розвитку тваринництва, у великих містах, об­ласних центрах.

Виробництво м'яса характеризується нестабільністю і відображає зміни в обсягах розведення великої рогатої худоби, свиней, інших тва­рин. Починаючи з 1990 р. кількість рогатої худоби на території України зменшилася на 20%, а свиней — в 3 рази. Відповідно обсяг виробниц­тва м'яса зменшився в 2,7 рази. Зміни у виробництві м'яса за регіонами наведені в табл. 4.13.

Значного зменшення обсягів виробництва м'яса допущено підпри­ємствами та господарствами на території Степового регіону — в 3,6 рази, особливо в Миколаївській (в 5,2 рази), Херсонській (4,4 рази), Запорізькій (в 3,9 рази), в Одеській (3,5 рази) областях; Подільського та Донбаського регіонів — в 2,9 рази, особливо в Полтавській (в 5,3 рази), Вінницькій (в 3,5 рази), Тернопільській (в 2,8 рази), Луганській (в 3,8 рази), Донецькій (в 3 рази) областях. Тенденції у зміні обсягів виробництва м'яса наведені на рис. 4.9.

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

Таблиця 4.13

Виробництво м 'яса за регіонами

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Із наведених статистичних матеріалів, аналізу тенденцій, що були сформовані протягом останніх десяти-п'ятнадцяти років, можна зробити висновок, що стан у агропромисловому комплексі взагалі, а в сільсько­му господарстві зокрема не відповідає стратегічним цілям формування української державності: виникла і продовжує загострюватись продо­вольча проблема, істотно ослаблена матеріально-технічна база сільсько­господарських підприємств, оплата праці в аграрному секторі є однією з найнижчих, основна маса сільськогосподарських підприємств зали­шається низькорентабельними чи збитковими, повільно розв'язуються соціальні проблеми села. Склалися несприятливі організаційні, еконо­мічні, соціальні та правові умови, що негативно впливають на ситуацію у сільському господарстві. Ситуація на селі щорічно ускладнюється. Одночасно з впровадженням ринкових відносин відмічено послаблення державного впливу на розвиток агропромислового комплексу, що при­звело до руйнування матеріально-технічного потенціалу, погіршення фінансового стану сільськогосподарських товаровиробників.

Погіршились соціально-економічні умови для людей, що прожи­вають у сільській місцевості. Відсутність чітких механізмів держав­ної підтримки сільського господарства, зростання цін на пально-мас­тильні матеріали, сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива, засоби захисту рослин та інші матеріали призвело до значного росту собівартості сільськогосподарської продукції та збитковості виробниц­тва сільськогосподарських культур. Сільське населення не забезпече­но можливостями для стабільного, гарантованого працевлаштування, значно низький порівняно з іншими галузями виробництва рівень оп­лати праці, неможливість реалізації своєї продукції за стабільними ці­нами, низький рівень соціального обслуговування та захисту. Продов­жується відплив із села молоді, спеціалістів різних професій, в тому числі у різні країни світу.

Пріоритетність розвитку агропромислового комплексу та соціаль­ного розвитку села в національній економіці визначені в Законі України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» (2005 p.). Реалізацію державної аграрної політики намічено здій­снювати в результаті:

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

1. Розвитку земельних відносин шляхом розширення і вдосконален­ня нормативно-правового забезпечення, посилення державної під­тримки земельної реформи.

2. Формування сприятливого економічного середовища для ефек­тивної діяльності суб'єктів аграрного сектору.

3. Розвитку ринків продукції сільського господарства і продовольства для забезпечення попиту населення у продовольчих товарах, потре­би у сировині підприємств харчової промисловості та перероблен­ня сільськогосподарських продуктів, створення сприятливих умов для захисту внутрішнього ринку та сприяння просуванню сільсько­господарської продукції і продовольства на зовнішній ринок.

4. Удосконалення системи державного впливу, ефективне поєднання загальнодержавної і регіональної політики в аграрному секторі.

5. Комплексного розвитку сільськогосподарських територій, підви­щення соціального захисту і життєвого рівня сільських жителів. В результаті розвитку земельних відносин намічено здійснити

повну персоніфікацію власників та користувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення; удосконалити методику оцінки земель, передбачивши урахування вартості землі сільськогосподарсько­го призначення при формуванні міжгалузевих відносин тощо, ство­рення інфраструктури ринку. Важливого значення має впровадження загальнодержавних програм використання та охорони земель, зокрема зменшення розораності земель, системи захисту їх від водної і вітрової ерозії, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, агролісомеліорації та меліорації земель, рекультивації порушених земель, а також фінан­сове забезпечення цих програм. Планується створити систему земель­ного іпотечного кредитування. Іпотека — вид застави, коли забезпечен­ня виконання зобов'язання здійснюється нерухомим майном (будівлі, споруди, земельні ділянки), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невико­нання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати за­доволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. У системі визначених відносин іпотекодавець — це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

для забезпечення виконання зобов'язання. Іпотекодержатель — креди­тор за основним зобов'язанням. Заставодержателем земельної ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути лише банки.

Сприятливе економічне середовище створюватиметься в резуль­таті здійснення важливих заходів організаційно-економічного та кад­рового змісту. В їх складі:

• вдосконалення системи управління господарською діяльністю в аграрному секторі, поліпшення наукового забезпечення сіль­ськогосподарського виробництва, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, державна підтримка створенню та функціонуванню системи консультативних послуг з питань сільськогосподарського виробництва;

• підвищення ролі окремих галузевих і міжгалузевих об'єднань у регулюванні економічних відносин між сільськогосподарськими товаровиробниками, заготівельними, переробними, сервісними та торговельними підприємствами;

• створення сучасної ринкової інфраструктури (оптових ринків, торгових домів, бірж, аукціонів тощо) для реалізації сільськогос­подарської продукції та продовольства, стимулювання розвитку приватних і приватно-кооперативних підприємств у сфері агро-сервісну, переробки, збуту продукції;

• державна підтримка страхування ризиків у сільському господарс­тві, створення та функціонування сільськогосподарських обслу­говуючих кооперативів, розвиток довготермінового кредитування інноваційних проектів, впровадження іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників;

• запровадження дотацій з державного і місцевих бюджетів на ут­римання маточного поголів'я тварин, посівів стратегічно важли­вих видів сільськогосподарських культур, збільшення фінансової підтримки господарств у регіонах з несприятливими для ведення сільського господарства природнокліматичними умовами;

• удосконалення податкової політики в аграрному секторі та фі­нансово-кредитного механізму, формування фонду кредитної під­тримки сільськогосподарських товаровиробників;

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

• переоснащення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств, технічне переоснащення підприємств сільськогоспо­дарського машинобудування з метою випуску техніки, яка забез­печуватиме впровадження сучасних, високопродуктивних та ре­сурсозберігаючих технологій в агропромисловому виробництві; Формування ринків збуту сільськогосподарської продукції пла­нується здійснити з врахуванням інтеграції України до Європейського Союзу та до світового економічного співтовариства на основі розвину­тої біржової інфраструктури, регулювання біржового товарного ринку, створення умов для підтримання стабільної цінової ситуації. У складі заходів — удосконалення системи формування державних та регіо­нальних продовольчих ресурсів, запровадження адресної державної продовольчої допомоги соціально незахищеним верствам населення тощо. Важливого значення набуває удосконалення державного регу­лювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності, запровадження квотування імпорту стратегічних видів господарської продукції та про­довольчих товарів; недопущення їх неконтрольованого переміщення через кордон.

Удосконалення системи державного регулювання в аграрному сек­торі передбачає реформування системи органів виконавчої влади шля­хом чіткого розмежування їх повноважень, наближення її до стандартів Європейського Союзу; впровадження регіональних програм розвитку аграрного сектора; удосконалення аналізу, моніторингу, інспекційних і контрольних функцій з боку органів виконавчої влади.

Комплексний розвиток сільських територій охоплює створення та забезпечення надійного функціонування соціальної інфраструк­тури села. До першочергових завдань входить посилення ефектив­ності державного регулювання демографічних процесів, сприяння збільшенню зайнятості сільського населення в результаті розвитку підприємництва, створення умов для збереження та розвитку малих, віддалених і таких, що занепадають, сільських поселень. Важливого значення набуває стимулювання закріплення на селі спеціалістів сіль­ського господарства, освіти, культури, охорони здоров'я та побутово­го обслуговування.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

4.8. Стан та розвиток транспорту та зв'язку

Загальна характеристика та регіональні особливості розвит­ку транспорту

Для економічного розвитку регіону важливе значення має транс­портний зв'язок. Транспорт використовується для перевезень пасажи­рів і вантажів, для економічних зв'язків між окремими містами і тери­торіями. На транспорті не створюється нова продукція, а здійснюється переміщення продукції або сировини в просторі та часі. Від ефектив­ності роботи транспорту залежать результати перевезень, що безпосе­редньо впливає на діяльність підприємств та життя людей.

Транспорт України є однією з найважливіших галузей суспіль­ного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях, дозволяє розширити масш­таби виробництва, зв'язати виробництво із споживачами і. таким чи­ном, стимулює підвищення рівня активності економіки. Роль і місце транспорту у суспільному виробництві визначають необхідність його пріоритетного розвитку, формування державної політики, спрямованої на забезпечення транспорту підготовленими фахівцями, транспорт­ними засобами, паливно-енергетичними та матеріально-технічними ресурсами.

Географічне розташування території України дає змогу на відміну від багатьох країн Європи розвивати транспортні зв'язки в усіх напря­мах, використовуючи практично всі види транспорту. Транспортні сис­теми з використанням залізничного, автомобільного, водного, авіацій­ного транспорту мають розвинуту мережу магістральних сполучень, здатні забезпечити внутрішні та транзитні перевезення вантажів та пасажирів у внутрішньо регіональних та міжрегіональних напрямах, зовнішньоекономічні транспортні зв'язки України з іншими держава­ми. Вихід до Чорного та Азовського морів, судноплавність Дніпра та Дунаю відкривають можливості для комплексного використання різ­них видів транспорту, створюючи таким чином транспортні системи для прискореного та ефективного забезпечення потреб країни в пере­везеннях. В умовах нових економічних відносин визначаються сфери

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

раціонального використання кожного виду транспорту, формуються транспортні пріоритети.

Умови перевезень, порядок використання транспортних засобів та шляхів сполучення, організація безпечного руху, вимоги до дотри­мання санітарних та екологічних правил та інші умови формуються органами державного управління. Державне управління діяльністю транспорту також здійснюється шляхом проведення та реалізації еко­номічної (податкової, фінансово-кредитної, тарифної, інвестиційної) та соціальної політики. Національна програма розвитку та вдосконалення транспорту визначає його пріоритети в національній економіці, шляхи впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Відповідно до Закону України «Про транспорт» (1994 р.) єдину транспортну систему України становлять:

• транспорт загального користування (залізничний, автомобільний, морський, річковий, авіаційний, а також міський електротранс­порт, у тому числі метрополітен);

• промисловий залізничний транспорт;

• відомчий транспорт;

• трубопровідний транспорт;

• шляхи сполучення загального користування.

Єдина транспортна система відповідає вимогам суспільного ви­робництва та національної безпеки, має розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, забезпечувати зов­нішньоекономічні зв'язки України.

До складу залізничного транспортувходять підприємства заліз­ничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту, залізничні шляхи сполучен­ня, а також промислові, будівельні, торговельні й постачальницькі під­приємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я та культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, підприємства промислового залізничного транспорту та інші підприємства, незалеж­но від форм власності, що забезпечують його діяльність.

До складу автомобільного транспортувходять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

і вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, автомобільні шляхи сполучення, транс­портно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побу­тові заклади, інші підприємства, незалежно від форм власності, що за­безпечують роботу автомобільного транспорту.

До складу морського транспортувходять підприємства морсько­го транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, пор­ти, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні і постачаль­ницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фі­зичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організа­ції та інші підприємства, незалежно від форм власності, що забезпечу­ють роботу морського транспорту.

До складу річкового транспортувходять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатацій­ні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні й постачальницькі підпри­ємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, культури, проек­тно-конструкторські організації та інші підприємства, незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

До складу авіаційного транспортувходять підприємства повітря­ного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомки, виконання послуг при здійсненні сільськогоспо­дарських робіт, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспор­тні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади та інші підприємства, незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

До складу міського електротранспортувходять підприємства міського електротранспорту, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів, рухомий склад, трамвайні і тролейбусні лінії, ремонт­но-експлуатаційні депо, службові приміщення, фунікулери, канатні дороги, ескалатори, заводи по ремонту рухомого складу і виготовлен-

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

ню запасних частин, споруди енергетичного господарства та зв'язку, промислові, ремонтно-будівельні, торговельні та постачальницькі організації, навчальні заклади, науково-дослідні та проектно-конс­трукторські установи, заклади охорони здоров'я та культури та інші підприємства незалежно від форм власності, що забезпечують роботу міського електротранспорту.

Промисловий залізничний транспортявляє собою транспор­тно-технологічний комплекс, який забезпечує системне переміщення вантажів в процесі виробництва між виробництвами в межах одного підприємства, виробничими циклами, окремими операціями або під­приємствами в цілому. Промисловий залізничний транспорт не нале­жить до складу залізничного транспорту загального користування, але взаємодіє з ним.

До складу відомчого транспортуналежать транспортні засоби підприємств, установ та організацій. Підприємства, які мають відомчий транспорт, повинні забезпечувати його розвиток і утримання на рівні, що відповідає вимогам безпеки при наданні транспортних послуг.

До складу транспортної системи регіону входять: транспортні засоби, шляхи і споруди галузевих видів транспорту, засоби забезпе­чення технічної та експлуатаційної готовності транспортної техніки, засоби забезпечення експлуатаційної готовності транспортних шляхів і споруд, система управління транспортним процесом.

Підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати:

• потреби громадян, підприємств і організацій у перевезеннях;

• обслуговування пасажирів під час довготривалих перевезень доб­роякісною питною водою, харчуванням тощо;

• якісне і своєчасне перевезення пасажирів та вантажів;

• виконання державних завдань (контрактів) щодо забезпечення потреб оборони і безпеки України;

безпеку перевезень, запобігання аваріям і нещасним випадкам;

• безпечні умови перевезень;

• охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту;

• права на пільги громадян щодо користування транспортом.

E. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Для вивчення загального стану транспортної системи регіону та результатів роботи окремих видів транспорту залучають відповідні показники техніко-економічного змісту. Основними показниками ро­боти транспортної системи є обсяг перевезень пасажирів і вантажів; пасажирооборот і вантажооборот. Крім того, використовують показ­ники, що відображають наявність, склад та стан експлуатації транс­портних засобів, результати транспортно-експедиційної та економічної діяльності.

Результати діяльності транспортної системи країни відобража­ють зміни в економіці, оскільки здійснює безпосереднє обслугову­вання підприємств усіх галузей та населення, відповідно до потреб забезпечує перевезення пасажирів та вантажів. Місце окремих видів транспорту в умовах трансформації економічних відносин в державі в забезпеченні перевезень пасажирів характеризується даними, наве­деними в табл. 4.14, в забезпеченні перевезень вантажів — даними табл. 4.15.

Таблиця 4.14

Перевезення пасажирів за видами транспорту

ВИРОБНИЧА СФЕРА

Перевезення пасажирів здійснюється, головним чином, заліз­ничним та автомобільним транспортом, враховуючи наявні переваги, надійність та економічність цих видів транспорту перед іншими. Ав­томобільним транспортом перевозиться 46-56% загального обсягу пе­ревезень пасажирів, виконується транспортна робота в обсязі 40-48% загального обсягу пасажирообороту. Кількість пасажирів, що пере­возиться залізничним транспортом, відносно незначна — 4,5-6% за­гального обсягу перевезень, тоді як обсяг транспортної роботи складає 40-52% загального обсягу пасажирообороту.

Перевезення вантажів також здійснюється, головним чином, за­лізничним та автомобільним транспортом. До того ж, автомобільний транспорт займає провідне місце за обсягом перевезень вантажу — 60-78% загального обсягу перевезень вантажів, залізничний транспорт займає провідне місце за обсягом ван гажообороту — 45-49 % загально­го обсягу вантажообороту (табл. 4.15).

Таблиця 4.15

Перевезення вантажів за видами транспорту

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Протягом тривалого часу практично стабільними залишаються обсяги транспортування трубопровідним транспортом вантажів (220-300 млн. т) та обсяги вантажообороту (200-208 млрд. т.-км).

Коротко зупинимося на характеристиках роботи окремих видів транспорту.

Залізничний транспортзагального користування являє собою виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств, призна­чений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення України в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях. Транспортні послуги надаються усім споживачам без обмежень за оз­наками форми власності та видів діяльності.

Залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей еко­номіки, забезпечує внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки, потреби населення у перевезеннях. Залізничним транспортом загального користування здійснюються магістральні перевезення між країнами, регіонами держави, підприємствами; забезпечуються тран­зитні перевезення через територію України. Для нього характерні вели­ка дальність і висока швидкість перевезень. Виступає як надійний пар­тнер, задовольняє потреби відправників вантажів, сприяє зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву, забезпечує високу ефективність перевезень.

Діяльність працівників залізничного транспорту безпосередньо позитивно виливає на розвиток економіки країни в цілому та окремих регіонів, на задоволення соціальних потреб. Перевезення вантажів для задоволення попиту на внутрішні транспортні послуги забезпечу­ються за доступними тарифами, не завжди рентабельні, але соціально важливі перевезення, що сприяє створенню нових робочих місць.

Управління діяльністю на залізничному транспорті України здій­снюється центральним органом виконавчої влади (Міністерством транспорту та зв'язку України). Територіальне управління діяльніс­тю здійснюється територіально-галузевими об'єднаннями — залізни­цями. Залізниця є основною організаційною ланкою на залізничному транспорті, до її складу входять транспортні підприємства, установи та організації. При централізованому управлінні здійснює перевезення

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі. На території України діють шість залізниць: Донецька, Львівська. Одеська, Придніпровська, Південна, Південно-Західна.

Аналіз тенденцій у зміні обсягів перевезень та транспортної роботи, виконаної протягом останнього періоду, свідчить про наявність негатив­них процесів на залізничному транспорті. Обсяг перевезень пасажирів та пасажирооборот зменшилися на 32% (табл. 4.14), обсяг перевезень вантажів та вантажооборот зменшилися в два рази (табл. 4.15). Однією із основних проблем, яка стримує забезпечення зростаючого за обсяга­ми та якістю попиту на транспорті послуги, є старіння основних фондів, невідповідність їх технічного рівня перспективним вимогам. Ступінь зносу тепловозів, електровозів, дизель-поїздів, вагонів складає 80-90%. Припинилось практично оновлення рухомого складу транспорту.

Повільно оновлюється рухомий склад залізничного транспорту незважаючи на те, що значна частина вагонного парку зношена, пот­ребує заміни. Забезпеченість електровозами, електропоїздами, дизель-поїздами складає біля 50% потреби.

Відсутні пасажирські вагони міжнародного сполучення, які від­повідали б європейським стандартам за санітарними вимогами, рівню комфортності. Недостатня кількість вантажних вагонів, цистерн, тяго­вого рухомого складу. В складному стані знаходиться колійне госпо­дарство галузі, із-за чого впроваджуються обмеження швидкості поїз­дів до 60-40 км/год. Відстає від європейських стандартів рівень тех­нологічного та інформаційного забезпечення діяльності залізничного транспорту.

В складних економічних умовах впроваджуються заходи по пок­ращенню організації пасажирських перевезень. Реалізується програма розвитку швидкісного руху пасажирських поїздів, вводяться в експлу­атацію сучасні залізничні вокзали, відновлені залізничні колії, вико­ристовуються вітчизняні пасажирські вагони, відновлений престиж працівника-транспортника. Впроваджено перевезення пасажирів швидкісними поїздами на ділянці Київ-Харків-Київ. На трасі відрес-тавровано 60 вокзалів, 190 пунктів зупинки, реконструйована верхня будова дороги, виконані інші роботи.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Заплановано ввести швидкісний рух пасажирських поїздів з Киє­ва до Дніпропетровська, Одеси, Львова, Сімферополя, Москви.

Позитивні результати очікуються від реалізації проектів співробіт­ництва залізничників України та Росії. Визначена стратегія розвитку транспортних комплексів, приділена увага розвиткові міжнародних транспортних коридорів, що проходять територією України та Росії.

На транспорті впроваджено реформування існуючої системи уп­равління транспортом, впроваджена ефективна і гнучка система управ­ління, яка охопила стрімку модернізацію, впровадження економічних методів стимулювання роботи працівників, економічні методи госпо­дарювання. Програмами розвитку залізничного транспорту, передба­чено створення сучасної телекомунікаційної мережі та впровадження новітніх технологій, реформування системи управління галуззю тощо.

Для забезпечення виробничого процесу крупні підприємства ма­ють власний (відомчий) залізничний транспорт.

Промисловий залізничний транспортвходить до єдиної транс­портної системи України, забезпечує виконання початково-кінцевих операцій з вагонами загального користування на залізничних станціях, що примикають до магістральних шляхів, переміщення вагонів, переве­зення вантажів усередині підприємства у процесі виробництва, зокрема й у власному рухомому складі. Працівники промислового залізничного транспорту здійснюють обслуговування клієнтури, організовують ван­тажно-розвантажувальні операції з вагонами загального користування тощо. Для виконання визначених завдань підприємства мають локомо­тиви, вагони, залізничні колії, обладнання для забезпечення електрон­ної централізації управління. Два металургійні комбінати в Маріуполі, наприклад, мають у своєму підпорядкуванні біля 200 локомотивів, 300 вагонів різного типу і призначення, велику кількість машин і механізмів. Такою приблизно матеріально-технічною базою володіє ВАТ «Криворізь­кий гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь», що має у складі Ново-Криворізький ГЗК, коксохімічний завод, інші виробництва.

Транспортними засобами промислового залізничного транс­порту щорічно виконуються значні за обсягом перевезення ванта­жів, безпосередньо обслуговується виробництво, забезпечуються всі

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

початково-завершальні операції в транспортному процесі. Характер­ними ознаками таких перевезень — короткі відстані транспортування вантажів, невисокі показники швидкості.

Накопичені недоліки та труднощі в роботі промислового залізнич­ного транспорту пов'язані із відсутністю в ринкових умовах державно­го впливу на його стан, координацію його роботи. На часі впроваджен­ня тісної взаємодії транспорту загального користування з промисловим залізничним транспортом на законодавчому, загально організаційному, тарифному рівнях, у визначенні технічної політики, вдосконаленні системи управління.

Автомобільний транспорт.Особливе місце серед різних видів транспорту займає автомобільний, що забезпечує задоволення потреб населення та підприємств у перевезеннях пасажирів та вантажів авто­мобільними транспортними засобами. Автомобільний транспорт більш мобільний по своїй природі і менш залежить від зовнішніх факторів.

Розвиток ринкових відносин в Україні привів до негативних на­слідків в роботі автомобільного транспорту, до руйнування галузевої структури управління. Обсяг перевезень пасажирів та пасажирообо-рот протягом останнього періоду зменшився в два рази (табл. 4.14), обсяг перевезень вантажів зменшилася в 4,8 рази, вантажооборот — в 2,8 рази (табл. 4.15).

Підприємства й організації транспорту залишилися один на один з ринкової стихією. У процесі приватизації і демонополізації транс­портного виробництва утворилася велика кількість приватних перевіз­ників і малих автотранспортних підприємств, які очолили не завжди кваліфіковано підготовлені для цих цілей керівники.

Значно скоротилася чисельність вантажних автомобілів і авто­бусів, що обумовлено акціонуванням автопідприємств, виходом їх із підпорядкування державному органу управління транспортом. Важливим питанням стала необхідність збереження парку автобусів, забезпечення їх оновлення з врахуванням вимог до безпеки руху. Ав­тобуси, особливо великої місткості, що експлуатують у містах, мають незадовільний технічний стан, непридатні для подальшої експлуатації, потребують терміновою заміни. Крім того, існуючий рухомий склад

E. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

автомобільного транспорту потребує значних витрат при використанні його на перевезеннях пасажирів і вантажів, що визначає високу собі­вартість перевезень та їх збитковість. Експлуатація застарілого рухо­мого складу також не відповідає вимогам збереження навколишнього природного середовища. Замість системи галузевого управління авто­мобільним транспортом, що існувала, не була своєчасно створена екві­валентна система державного управління і регулювання транспортною діяльністю, адаптована до умов ринкового господарювання. В резуль­таті зменшились обсяги перевезень пасажирів і вантажів, ефективність їх перевезень на території усіх регіонів.

Обсяг перевезень вантажів на території окремих регіонів змен­шився в 4-9 разів, обсяг вантажооборогу — в 2,3-4,8 рази (табл. 4.16)

Таблиця 4.16

Перевезення вантажів автомобільним транспортом за регіонами

Важливе значення для стабілізації роботи автомобільно­го транспорту має прийняття Закону України «Про автомобільний транспорт» (2006 p.), визначення ролі і значення автомобільного транс­порту у розвитку економіки.

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

Удосконалюється система управління автомобільним транспор­том, посилюється контроль за стан організації перевезень пасажирів та вантажів, безпеки руху на автодорогах. В сучасних умовах управ­ління діяльністю автомобільного транспорту здійснюється централь­ним органом виконавчої влади з питань автомобільного транспорту (Міністерством транспорту та зв'язку України) та місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування. В регіональ­ному аспекті передбачено посилення впливу регіональних органів де­ржавної влади, спрямованого на покрашення роботи автомобільного транспорту по обслуговуванню пасажирів та підприємств.

До першочергових завдань належить забезпечення перевезень пасажирів між окремими населеними пунктами на території певного регіону та організація міжрегіональних, міжміських перевезень, забез­печення автобусним сполученням з обласними та районними центрами усіх сіл, відкриття нових маршрутів, використання нових транспорт­них засобів. Автомобільний транспорт має збільшити обсяги переве­зень пасажирів та вантажів на маршрутах міждержавного значення, що позитивно вплине на подальший розвиток міжнародних економічних зв'язків України.

Дорожній комплекс— найважливіша складова кожної цивілізо­ваної держави, від його розвитку залежить стан усього народного гос­подарства. Працівники автомобільного транспорту приділяють значну увагу будівництву нових, реконструкції та утриманню існуючих авто­мобільних доріг. Побудовані автомобільні дороги державного значення Київ-Одеса, Київ-Чоп. Покращується стан автомобільних доріг на тери­торії окремих областей, що сприяє збільшенню швидкості руху автомо­білів, забезпечує безпеку руху, зменшуються випуски на експлуатацію транспортних засобів. Крім того, сприяє покрашенню економічної та со­ціальної ситуації в населених пунктах, особливо у сільській місцевості.

Для оцінки насиченості країни автомобільними дорогами з твер­дим покриттям використовують показники:

• довжина автомобільних доріг загального користування, км;

• протяжність автомобільних доріг на 1000 км² території;

• протяжність автомобільних доріг на 100 чоловік населення.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

За цими показниками насиченість автомобільними дорогами території України набагато нижча, ніж у більшості країн Європи. Незважаючи на впроваджені заходи дороги за якістю та сервісним обслуговуванням не відповідають європейським стандартам. Від цього залежить значно нижче порівняно із провідними, економічно розвинутими державами світу технічна швидкість руху автомобілів і рівень витрат від експлуатації автомобільного транспорту. Транс­портні витрати становлять 30-50% в загальній вартості промислової продукції.

В кожному регіоні має бути побудована розвинута мережа автомо­більних доріг, використовуючи основне джерело фінансування дорож­нього господарства — кошти, що їх відраховують підприємства, ор­ганізації всіх форм власності. Виключно на будівництво та утримання автомобільних доріг.

Водний транспорт.Незважаючи на незначний обсяг перевезень пасажирів і вантажів водним (морським та річковим) транспортом, цей вид транспорту має певні переваги і можливості для більш ефективно­го використання. Водний транспорт є одним із найдешевших, а еколо­гічні навантаження на природні комплекси — найменші. Для організа­ції перевезень пасажирів і вантажів використовують природний вод­ний шлях. Перевезення річковим транспортом здійснюється на річках Дніпро, Дністер. Для морських перевезень існують необмежені мож­ливості світових морських просторів.

Транспортний флот знаходиться:

• у загальнодержавній власності, закріплений за підприємствами міністерств і відомств України;

• у комунальній власності, закріплений за підприємствами ад­міністративно-територіальних одиниць;

• у колективній і приватній власності юридичних і фізичних осіб. Річкові перевезення здійснює судноплавна компанія «Укррічф-

лот», морські перевезення — державна судноплавна компанія «Чор­номорське морське пароплавство», орендне підприємство «Азовське морське пароплавство», «Українсько-Дунайське пароплавство» та інші.

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

Трансформація економіки України, впровадження приватизації негативно вплинуло на стан та використання річкового та морського транспорту. Практично зруйновані міжрегіональні транспортні зв'язки, що забезпечувалися річковим транспортом в Дніпропетровському ба­сейні. Морське судноплавство не використовується для формування сталих вантажних перевезень між портами України та інших держав. Парк суден морського і річкового флоту істотно не поповнюється но­вими сучасними суднами, основна його частина не придатна до довго­термінової експлуатації.

Можливості для пожвавлення в роботі водного транспорту України пов'язують із відновленням використання українського глибоководно­го суднового ходу «Дунай-Чорне море», що має важливе геополітичне значення та соціально-економічну ефективність. Прогнозується, що частина водного транспорту у перевезенні вантажів між Європою та Азією складатиме ЗО %, враховуючи, що водний транспорт є найдешев­шим видом транспорту, екологічні навантаження на природні комплек­си — найменші.

Використання українського ходу «Дунай-Чорне море» входить до складу VII пан'європейського міжнародного транспортного кори­дору. Цей водний шлях перетинає 17 країн Європи та проходить через внутрішні водні шляхи і канали річок Рейн, Майн та Дунай, з'єднуючи Північне море з Чорним. В українській частині він проходить по р. Ду­най від морського порту Рені до входу в Чорне море, на берегах якого знаходяться суднобудівні та судноремонтні підприємства міст Ізмаїла, Кілії та Вилкового.

Міжнародний транспортний коридор має перспективу щодо про­довження його у східному напрямку до промислових регіонів Росії, Ка­захстану, Азербайджану, Узбекистану, Туркменістану, Ірану тощо. Цей шлях проходить Чорним морем. Керченською протокою, Азовським морем, Волго-Донським каналом, Волгою та Каспійським морем.

Практика функціонування українського глибоководного судново­го ходу підтверджує ефективність його використання.

Воднотранспортний комплекс потребує ефективного державного Управління, запроваджуючи вплив на роботу державних транспортних

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

підприємств та підприємств інших форм власності через ліцензування їхньої діяльності та контроль за їх відповідністю, використання тариф­ної, податкової політики тощо.

Авіаційний транспортмає можливість налаштовувати і розвива­ти зв'язки практично з усіма державами. Розвиток авіаційного транс­порту, як самостійної галузі, почався після проголошення незалежності України в результаті створення спільних підприємств. Одним із про­відних авіапідприємств є СП «Міжнародні авіалінії України». Період формування авіаційного транспорту як галузі економіки почався із ви­користання здебільшого застарілих літаків колишнього «Аерофлоту», залученням іноземних літаків нових типів, в тому числі «Боїнг-737».

Діяльність авіаційного транспорту в значній мірі залежить від ста­ну та використання його наземної бази — аеропортів. Тривалий час зберігаються істотні диспропорції у розвитку наземної бази. Виробничі потужності аеропортів не забезпечують виконання зростаючих обсягів транспортної роботи, відстають, таким чином, від перевізної здатності парку літаків, що призводить до обмеження обсягів перевезень. Крім того, сервіс багатьох аеропортів не відповідає міжнародним стандар­там. В Україні із 36 зареєстрованих аеропортів статус міжнародних мають тільки 17, тоді як у Франції, яка за територією та населенням дорівнює Україні, статус міжнародних мають 50 аеропортів, у Німеч­чині — 43, Італії — 38, США — 66 міжнародних портів. При цьому, оснащеність цих портів значно вище від вітчизняних.

Незважаючи на складність у економічних перетвореннях окремі аеропорти змогли перебудувати свої технологічні лінії в аеровокза­лах, впровадити міжнародну технологію обслуговування пасажирів. До таких аеропортів належать Бориспільській, Дніпропетровський, За­порізький, Одеський.

Оснащення авіапідприємств літаками нових типів, переобладнан­ня мереж цивільних аеропортів з дотриманням сучасних вимог до об­слуговування пасажиропотоків — основні завдання цивільної авіації. Акціонування аеропортів здійснено із збереженням контрольного пакету акцій головного аеропорту, а також регіональних та обласних аеропортів у володіння держави. Акціонування проведено за умови

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

дотримання цілісності та технологічної єдності у функціонування ае­ропортів, виконання вимог авіаційної безпеки. Впроваджені організа­ційно-економічні заходи забезпечили становлення авіаційного транс­порту в нових ринкових, гостро конкурентних умовах.

Комбіновані (змішані) транспортні перевезення— такі, що на відміну від звичайних, забезпечують доставку вантажів з вико­ристанням декількох видів транспорту за єдиною технологією. Остан­нім часом активно розвиваються з використанням декількох суміжних видів транспорту міжрегіональні та міждержавні транспортні зв'язки. Робота окремих видів транспорту пов'язана єдиним графіком руху. За­стосовується єдина тара і упаковка вантажів: контейнери, пакети, ку­зови автомобілів тощо. Вантажі транспортують за єдиним транспор­тним документом незалежно від того, скільки видів транспорту бере участь у виконанні транспортної роботи. Один оператор забезпечує безперервність транспортного процесу, здійснює контроль за транс­портуванням вантажу від дверей виробника-постачальника до дверей споживача. При цьому одночасно вирішуються питання складування, збереження вантажу, фінансування перевезень. Такий спосіб організа­ції транспортної роботи перетворює окремі види транспорту із конку­рентів в партнерів, компромісно узгоджуючи приватні інтереси кожно­го виду транспорту, поліпшуючи якість транспортних послуг та знижу­ючи собівартість перевезень.

Практичне значення має відкриття нового комбінованого транс­портного маршрут

Переглядів: 820