• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Причини та умови вчинення злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством

Статевий потяг - не єдиний мотив розглянутого злочину і не завжди головний. Мотивацією злочину є й інші спонукання, харак­терні для агресії,- ворожнеча, презирство, помста, самостверджен­ня, престижні розуміння тощо. Неповнолітні сексуальні злочинці діють зазвичай групами, деякі члени яких беруть участь у нападі переважно з цікавості й для демонстрації своєї дорослості і чоло­вічих якостей².

До причин та умов вчинення вищезазначених злочинів нале­жать такі.

1. Вчинення сексуального насильства пов'язано не стільки з недо­ліками в галузі загальноосвітньої, культурної і професійної підготов­ки, скільки з недоглядами у сфері морально-статевого виховання людей, переважно молоді³. Нині не приділяється належна увага вихо­ванню культури поведінки і стосунків, боротьбі з проявами бруталь­ності, цинізму, з поширенням пияцтва та інших негативних традицій проведення дозвілля. Недостатньо уваги приділяється і питанням статевого виховання, формування поваги до достоїнства жінки.

Див.: Чуприков А. П., Цупрык Б. М. Общая и криминальная сексология: Учеб. пособие.- К.: МАУП, 2002.- С. 245.

² Див.: Зелинский А. Ф. Криминальная психология: Науч.-практ. изд.~ К.: ЮринкомИнтер, 1999.-237 с.

³ Див.: Курс советской криминологии. Предупреждение преступности / Под рсл. В. Н. Кудрявцева.-М.: Юрид. лит., 1986.-С. 189-190.

2. Специфічну роль відіграють приклади сексуальної поведін­ки, що порушують загальноприйняті норми (наприклад, учинення статевих актів у присутності дітей, безладне статеве життя), а та­кож поширення цинічних поглядів стосовно жінки і статевих від­носин.

3. Розбещуючий вплив старших за віком є однією з причин вчинення зґвалтувань підлітками. Цей вплив, як правило, познача­ється в процесі формування неповнолітньої особи і рідше - у мо­мент вчинення нею злочинів. Бездоглядність підлітків у період їх статевого дозрівання здійснює надзвичайно негативний вплив на стан статевої злочинності'.

4. Проблема вчинення злочинів на сексуальному ґрунті тісно пов'язана з проблемою криміногенної ролі вживання спиртних на­поїв, впливу їх на сферу сексуальних стосунків. Близько 80% зло­чинів на сексуальному грунті вчинюється особами, які перебува­ють у стані сп'яніння.

5. При вчиненні зґвалтувань винні керувалися, насамперед,
хуліганськими спонуканнями. Це підтверджується як обставинами,
що сприяють вчиненню злочину, так і тим фактом, що понад 70%
цих злочинів вчинено групою неповнолітніх. Відбувається це то­
му, що спонукаючим фактором вчинення зґвалтувань здебільшого
є хвастощі, прагнення показати себе дорослим перед товаришами,
«героїзм».

6. Легковажна поведінка потерпілих від статевих злочинів або
сприятливі обставини для реалізації домагань (розпиття спиртних
напоїв з малознайомими особами у випадкових місцях, прийняття
їх пропозиції про відвідування квартири у вечірній або нічний час
тощо) викликає у злочинців думку про «природність» їх домагань
інтимної близькості².

В. С. Мінська, вивчаючи кримінальні справи про зґвалтування, дійшла висновку, що 29% таких злочинів спровоковані неправомір­ною або іншою аморальною поведінкою потерпілих або вчинені за їх сприяння, 42,5% майбутніх жертв перед нападом на них роз-

¹ Див.: Андреева Л. А. О некоторых обстоятельствах, способствующих половым преступлениям несовершеннолетних, и мерах их предупрежде-ния // Вопросы борьбы с преступностью.- М., 1969.- Вьш. 10.- С. 108—113.

" Див.: Дремова И. А. Вопросм мотиваций преступлений несовершенно­летних (по материалам уголовных дел по ст. 117 УК РСФСР) // Вопросы борьбы с преступностью.-М., 1971-Вып. 14.-С. 106-114.

пивали спиртні напої з майбутніми злочинцями, у чому і вияви­лась аморальна поведінка перших'.

7. Прагнення задовольнити свої егоїстичні інтереси, уявлення деяких чоловіків про себе як про істот, які мають ледве чи не від природи переваги над жінками, що вони мають право домогтися своїх цілей стосовно жінок, зведення статевих стосунків до суто фізіологічного акту. Подібні уявлення досить живучі, оскільки звер­нені до найбільш низинних інстинктів. До того ж установка особи, яка вчиняє злочини на сексуальному ґрунті, у низці випадків має хуліганський характер: прагнення «розважитися», виявити своє «Я» саме шляхом приниження інших людей, цинічного знущання над ними².

8. Нерівність винних перед законом. Так, 85,3% опитаних вва­жають, що законодавством України і правозастосовною практикою не забезпечується рівність перед законом громадян щодо притяг­нення до відповідальності за сексуальні злочини високопосадових осіб та осіб з високим матеріальним становищем.

9. Відсутність довіри громадян. Щодо кримінально-правової та кримінологічної політики України, характеру ситуації, що склалася в країні, 73,6% опитаних вважають, що в суспільстві зростає недо­віра громадян щодо державного захисту їх прав, інтересів, а також незадоволення діяльністю правоохоронних органів.

Статеве насильство справедливо розцінюється як грубі, цинічні, навіть руйнівні дії, що, проте, породжуються глибинними, най-тоншими, зазвичай психотравмуючими переживаннями й емоціями, зміст яких здебільшого не охоплюється свідомістю особи. Винні в зазначених злочинах дуже рідко здатні чітко пояснити, чому вчи­нили такі діяння, у чому полягає смисл, значення цих дій для них, зрозуміти, яке суб'єктивне завдання вирішує людина, яка вчиняє ті чи інші кримінально карані вчинки,-дуже важлива.

Практика наукових досліджень переконливо свідчить, що з'ясу-вати внутрішні причини насильницької сексуальної поведінки за допомогою тільки соціологічних методик фактично неможливо. Наприклад, вчинення статевих актів у присутності дітей не можна

Див.: Минская В. С. Криминологическое и уголовно-правовое значение поведения потерпевших // Вопросьі борьбьі с преступностью.- М., 1997.-Вып. 16.-С. 9-26.

² Див.: Блиндер Б. А. У головно-правовая охрана свободи и достоинства жеищин // Науч. тр.- Ташкент: Йзд-во Ташкент. ун-та, 1970.- Вып. 370.

назвати переконливою причиною зґвалтувань. Такі акти в сільсь­кій місцевості й нині досить поширені, що може породжувати як цинічне до них ставлення, так і байдужість, а може призвести до невротичних розладів тощо. Водночас є підстави вважати, що рівень зґвалтувань у містах вищий, ніж у сільській місцевості, оскільки там вищий рівень латентності.

Проблема зґвалтувань тісно пов'язана з проблемою криміно­генної ролі вживання (а точніше - зловживання) спиртних напоїв. 80% зґвалтувань вчинюється особами в нетверезому стані. Однак серед тих, хто перебував у нетверезому стані, лише невелика кіль­кість вчинила насильницькі сексуальні злочини.

Непереконливим є твердження, що винні при вчиненні зґвалту­вань керуються, насамперед, хуліганськими спонуканнями. Оче­видно, настав час відмовитися від використання в науці поняття «хуліганські спонукання» для пояснення явищ, незрозумілих до­слідникові. Ми не погоджуємося з точкою зору, що неналежна, навіть аморальна поведінка потерпілих може виступати як причи­на зґвалтувань. Така поведінка може розглядатися лише як умова, що сприяє вчиненню цих злочинів.

Якщо уявити особу, яка була в дитинстві свідком статевих зно­син, а пізніше - цинічних висловлювань стосовно жінок, які зазна­ли згубного впливу буржуазної пропаганди, зловживали спиртни­ми напоями, яка не була об'єктом цілеспрямованого виховання в навчальних закладах і трудових колективах, то стане зрозумілим, чому ж вона вчинила саме зґвалтування. Можна уявити собі тисячі людей, які виховувалися в неналежних умовах, мають негативно оцінювані якості або неналежним чином поводяться в суспільстві, проте не вчиняють настільки тяжких злочинів. Необхідно встано­вити конкретні мотиви зґвалтувань, зрозуміти, чому та чи інша особа за даних обставин вчинила даний вчинок, а не будь-який ін­ший. Адже будь-яка ситуація містить безліч варіантів виходу з неї, однак винний обирає лише той, який має протиправний характер. Тому виникає запитання: чому він обрав саме протиправний ва­ріант? Сказати, що це відбувається тому, що ця особа так створена, по суті, нічого не сказати. Тому ми спробуємо розкрити ті внутріш­ні, суб'єктивні детермінанти, що призводять саме до зґвалтувань.

Водночас не можна заперечувати криміногенного значення не­доліків у виховній роботі, у тому числі в статевому вихованні, згуб­ного впливу пияцтва, цинічних, примітивних поглядів на міжста-

теві відносини та інших негативних явищ, що сприяють зґвалту-ванням. Ці явища мають бути об'єктом попереджувального впли­ву, але варто розглядати їх не як причини, а як умови, що сприя­ють вчиненню зазначених злочинів.

Сексуальні злочинці здебільшого сприймають жінок як нижчих істот, бажання яких для них нічого не варті, які зобов'язані робити все те, що забажає чоловік. Свої стосунки з жінками вони зводять лише до фізіологічних актів. Із конструктивних позицій ціннісно-нормативні концепції успішно досліджував А. Р. Ратинов і його прибічники. Не викликає сумнівів, що у сексуальних злочинців не сформовано уявлення про цінність волі, гідності і статевої недотор­канності жінок. Насильницькі дії і є свідченням цього.

Цікавим є підхід Г. В. Антонова-Романовського до пояснення причин сексуальних злочинів. Він вважає, що специфіка соціальної обумовленості зґвалтувань, порівняно з іншими несексуальними насильницькими злочинами, пов'язана з особливостями деяких сексуальних субкультур, які мають достатню внутрішню єдність сукупності сексуальних норм, що властиві визначеним соціальним групам. Найкриміногеннішими є ті сексуальні норми, що тягнуть за собою відсутність духовної близькості між сексуальними парт­нерами, детермінують зневажливе ставлення до жінки. Сексуальні норми, що допускають насильство, не мають значного поширення. Зазвичай вони пов'язані з менш вираженими формами прояву не­поваги до особистості жінки. Криміногенність більшості негатив­них сексуальних норм полягає не в тому, що вони допускають пряме насильство над жінкою. Зґвалтування зазвичай є порушенням більшості норм, властивих конкретній субкультурі.

Таким чином, причини вчинення подібних злочинів як актів ін­дивідуальної поведінки повинні розглядатися на психологічному, точніше, патопсихологічному рівні, якщо наявні психічні розлади. Тільки цей рівень (і застосування відповідних методик) дає мож­ливість встановити мотиви сексуальних злочинів, належним чином пояснити їх. Мотив, у якому містяться суб'єктивні, внутрішні при­чини поведінки,- категорія психологічна, а не юридична, соціоло­гічна, медична, економічна тощо.

Наша концепція причин сексуальних злочинів, що ґрунтується на мотивації цих злочинів, може бути названа компенсаторною теорією, оскільки має місце спроба компенсації індивідуально-психологічних дефектів особи, що реалізується в злочинній пове-

дінці. Інакше кажучи, виявляється прагнення, як правило підсві­доме, компенсації цих дефектів, що детермінує сексуальний насиль­ницький злочин. І саме ці дефекти визначають той факт, що особа вчиняє насильство, а не вирішує іншим чином суб'єктивно спри­йняту й оцінювану власну життєву ситуацію.

Суб'єктивні причини сексуальних злочинів, насамперед, пов'я­зані з особливостями уявлення злочинця про самого себе. У цьому аспекті злочин є спробою змінити наявне, нерідко психотравмую-че уявлення про самого себе, що здебільшого особою не усвідом­люється, і таким чином підвищити власне самосприиняття.

Людина не може внутрішньо, на психологічному рівні сама се­бе не сприймати або не прагнути до цього. І проблема, пов'язана з генезисом компенсаторної поведінки, розвитком і вираженням її різних форм, виникає в першому варіанті в тому випадку, якщо особа не сприймає себе такою, якою вона є. Несприйняття, пере­довсім, виявляється в певному негативному емоційному ставленні до самого себе. Але в деяких випадках, що характерно для сексуа­льних насильників, сприймає себе, як їй здається (цей момент та­кож здебільшого є неусвідомленим), за деяких специфічних умов, що є породженням нею «Я»-концепції. Наприклад, самосприинят­тя може бути здійснено, якщо підвищено або збережено її статус у неформальній групі, переборено, насамперед у психологічному аспекті, домінування протилежної статі, або здійснилося само­ствердження в чоловічій ролі.

В інших випадках основою злочинної сексуальної поведінки є не прагнення до зміни власного уявлення про себе і таким чином -підвищення самосприиняття, а суто захисні завдання. Насильство в цих випадках є формою захисту наявного уявлення про себе і самосприиняття від погрози, пов'язаної з визначенням суб'єктивно принижуючого злочинця поведінкою жінки, яка завдає удару по його самосприйняттю і оцінці себе в чоловічій ролі. При цьому поведінка жінки об'єктивно зовні може і не бути такою. Крім того, вона може і не знати про це. Уявлення сексуального злочинця про себе будуються на тому, яким він уявляє себе в очах жінки.

Сексуальні вбивства й вбивства з ревнощів. Жорстокість при вчиненні «родинних» убивств може виступати як ціна самостверд­ження, протест проти свого становища в даній родині. У стосунках із дружиною дії вбивці можуть бути реакцією на її спроби (часто ненавмисні й несвідомі) продемонструвати його сексуальну, еро-

тичну неспроможність і таким чином знизити його самооцінку. Це - одна із форм сексуального відторгнення, але її не слід розумі­ти вузько, лише як відмовлення від статевої близькості. Відторг­нення коханої дружини є також проявом такого відвернення й може означати повну катастрофу для чоловіка в його соціально-психологічних зв'язках з навколишнім світом. Переживання ста­ють ще більш болючими, якщо дружина надала перевагу іншому чоловіку.

Зрада дружини й особливо її відторгнення дуже травмують чо­ловіків, що знаходить вияв у некомунікабельності, замкнутості. Втративши таким чином дружину, чоловік не тільки втрачає мож­ливість задоволення фізіологічних потреб, а й головне - зв'язок із середовищем. Позбавлений її підтримки, він починає відчувати велику тривожність і занепокоєння.

Ситуації сексуального відторгнення (у широкому розумінні) мо­жуть спричиняти найжорстокіші руйнівні дії, у результаті яких мо­жуть постраждати і невинні (наприклад діти, сусіди).

Для багатьох сімейних конфліктів досить типова така ситуа­ція: домінуюча, власна дружина - і покірливий чоловік, який хіба у нетверезому стані компенсує свою підпорядкованість вчинен­ням насильства. Втім, за таких стосунків чоловік не може жити без дружини, він звик, що саме вона вирішує найважливіші пи­тання. Він ніби бачить у ній свою матір і обирає її для себе як дружину саме тому, що відчуває до неї такі ж почуття, як і до ма­тері. Жіноча опіка йому необхідна, але водночас він намагається її позбутися, як намагався це робити ще дитиною і юнаком, коли жив з матір'ю. З іншого боку, дружина, власна за натурою, оби­рає собі за чоловіка людину, яким вона може командувати, але звичайно її вибір теж здійснюється на підсвідомому рівні. Вона не може жити, не маючи в підпорядкуванні чоловіка, це для неї життєва необхідність. Таким чином, чоловік і жінка «сковані» єдиним ланцюгом ворожнечі й ненависті й водночас не можуть жити один без одного. Ланцюг обривається через насильство, ко­ли одна зі сторін порушує сформовану конфліктну рівновагу.

Серед зґвалтувань, учинених з особливою жорстокістю, виділя­ються ті випадки, коли злочинець раптово нападає на жінку, зазви­чай ззаду. Це відбувається в темний час доби на вулиці, у під'їзді, сквері тощо. Злочинець намагається силою, наприклад, застосовую­чи жорстоке побиття або удушення, відразу ж зломити опір потер-

пілої. Звичайно такі сексуальні злочинці чекають жертву або відна­ходять сприятливу ситуацію. Іноді жінку заздалегідь «обирають», наприклад, у міському транспорті, непомітно спостерігають за нею й у сприятливий момент вчинюють напад. Проте зазвичай ґвалтів­нику практично неважливо, з ким він вступить у статевий контакт.

У деяких випадках потерпілій погрожують ножем, але досить рі­дко його використовують, як правило, тоді, коли вона дуже активно чинить опір (ми не маємо на увазі серійні сексуальні вбивства). Зде­більшого при раптових нападах жінка так налякана й приголомше­на, переживає настільки сильний стрес, що нездатна чинити опір, тим більше, якщо її жорстоко б'є фізично міцний чоловік.

Отже, можна виділити основні суб'єктивні чинники, властиві більшості сексуальних злочинців:

Психологічні властивості злочинця:

1) імпульсивність, порушення прогнозування наслідків своїх учинків, несприйняття соціальних норм і вимог, високий рівень тривожності, ригідність й афективність у поєднанні з поганою пристосовністю, відчуженням, дезадаптованністю;

2) підсвідоме відчуття своєї неповноцінності у взаєминах із жін­ками, невпевненість у собі;

3) зниження можливості співпереживання, низький рівень са­мосвідомості, порушення сексуальної пристосовності й відсутність персоніфікації у виборі сексуального партнера;

4) прагнення до ствердження себе у взаєминах із жінками,
сприйняття їх як потенційно агресивних, таких, що гноблять, праг­
нуть до домінування. ~

Взаємозв 'язок «жертва — злочинець». Так, за словами засудже­них, ініціатором вступу в статевий зв'язок є потерпіла, яка нібито не чинила опору. Такі випадки можуть траплятися на практиці, але зазвичай це не відповідає дійсності і є наслідком дії механізму психологічного захисту, унаслідок чого відбувається перетворення каяття за вчинений злочин, і злочинець стає ледве чи не жертвою обставин, що склалися. Потерпілій приписуються ті риси й мотиви поведінки, яких насправді в неї не було. Крім того, в описі фабули злочину засуджений перебільшує значення одних деталей і применшує інші, тому істина спотворюється, набуває іншого змісту. Злочинець сам починає вірити в те, що все відбувалося саме так, як він описує, а не інакше. Тому спроби «обвинувачення в неправ­ді» у таких випадках недоцільні.

Стосунки з батьками і в родині. Склад батьківської родини, ха­рактер батька й матері, їх взаємини, ставлення злочинця до батька і матері, сестер і братів. Стосунки з матір'ю, емоційне відвернення з її боку, ступінь їх близькості, а також склад власної родини зло­чинця, стосунки з дружиною, переважно сексуальні, з дітьми, сту­пінь близькості з ними, його неформальне (дійсне) становище, тобто, визначення лідера в родині, його життєві плани, пов'язані з родиною, їх рівень регулювання поведінки, конфліктів у родині

тощо.

Життєві цілі й цінності. Чому він віддає перевагу, якими шля­хами може досягти успіху, чи є заборонені шляхи, життєві орієн­тири тощо? Суб'єктивне значення його сексуального життя, сто­сунки з жінками. Зв'язок життєвих планів і цінностей саме з ними, роль жінки у його минулому житті. З'ясування причин цього.

Стосунки з жінками. Наскільки часто й успішно він спілкувався $ дівчатами і жінками, чи були в нього любовні захоплення, у тому числі перша закоханість, чим вони закінчувалися, якщо травматич­но для нього, то чому. Проведення дозвілля (із чоловіками чи жін­ками). Пояснення його переваг. Стосунки з жінками в його індиві­дуальній історії: із сестрами та іншими родичками, шкільними подругами, знайомими по навчанню, роботі й у побуті. Наявність труднощів у встановленні контактів. Наявність конфліктів. їх суть. Випробування почуття ревнощів, розчарування, суперництва, не­вдачі. Рівень його задоволення стосунками з жінками, із дружиною.

Наявність стосунків з друзями. Наявність надання переваги од­ному близькому другові або компанії, причини вибору приятеля -за визначеними особистими якостями, за спільними захопленнями, для «звеселяння» тощо; ідеал справжнього друга й у чому він по­лягає, рівень впливу друзів у його житті, його роль у вчиненому злочині, особливо, якщо це було групове зґвалтування. Наявність відчуття обділеності жіночою увагою, заздрість тим товаришам, які у стосунках з жінками поводять себе легко і впевнено, мають

у них успіх.

Події, які були найбільш важкими, в минулому і сьогоденні. У чому їх суть і реакція на них. Допомога оточуючих у цьому, їх наслідки, а також вплив на подальшу поведінку. Як часто про них згадує, які почуття у зв'язку з цим відчуває? Зв'язок цих по­дій зі вчиненим зґвалтуванням, їх вплив на стосунки з жінками тощо.

Ставлення до вчиненого злочину й факту засудження. Можли­вість формулювання мотивів злочину. Ставлення до покарання як справедливого, якщо ні,- то чому. Наявність почуття провини за вчинений злочин. У чому конкретно бачить свою провину? Чи вважає кого-небудь ще винуватим у вчиненому злочині тощо?

Ставлення до потерпілої. Знайомство з нею, характер взає­мин; характеристика, вік, зовнішність; події, що передують зло-чинові.

Порушення поведінки в минулому і сьогоденні. Прогули на роботі, зловживання алкоголем і наркотиками, інші порушення адміністративних і дисциплінарних норм, вчинення аморальних вчинків тощо. Як вони були пов'язані із вчиненим злочином? По­рушення режиму в місцях позбавлення волі, їх причини.

Робота й навчання до засудження. Де, скільки часу, ким пра­цював або навчався, чи подобалася робота або навчання; взаємини з товаришами по службі, однокласниками тощо.

Плани на майбутнє. Відносно своєї родини, дійсної або май­бутньої, трудової діяльності або навчання. Здатність ураховувати досвід минулого, щоб правильно будувати свою поведінку і стосун­ки з жінками.

Після бесіди й вивчення матеріалів справи можна побудувати гіпотезу про мотиви вчиненого злочину і визначити психологічний тип засудженого. Це стане основою для вибору ефективних мето­дик виправлення й перевиховання.

Переглядів: 853