МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Віктимологічна характеристика злочинів, учинених на ґрунті сексуального насильстваВивчення потерпілих від злочинів здійснюється в нашій країні давно, і сьогодні можна стверджувати, що віктимологія (вчення про жертву) стане самостійною комплексною науковою дисципліною, результати якої доцільно ширше використовувати на практиці. Д. В. Рівман справедливо вважає, що дослідження характеру відносин «злочинець — жертва» є необхідним практично у всіх випадках, коли вони можуть стати ключем до встановлення злочинця і мотивів злочину. Виходячи з аналізу цих відносин, нерідко можна в деталях установити, як поводилися злочинець і його жертва, і реконструювати подію злочину, його обстановку. З урахуванням відносин «злочинець - жертва» можна більш об'єктивно оцінити показання потерпілого, оскільки не виключено перекручування ним істини свідомо, з бажання допомогти злочинцю або, навпаки, погіршити його становище. Відносини «злочинець - жертва» існують і виявляються кримінологічно значимими не тільки на індивідуальному рівні. Приналежність до тієї чи іншої формальної або неформальної групи, наявність визначених, спільних для деякої безлічі людей інтересів, позицій, оцінок, а також стабільних «прив'язок» до конкретних об'єктів, ділянок території - це також вираження зв'язку «злочинець - жертва» або, точніше, «злочинці - жертви»1. 1 Див.: Ривман Д. В. Использование виктимологических данньїх в предотвра-щении прєступлений // Вопросьі профилактики прсстуллений - Л., 1980-С. 52. Кримінологів особливо цікавлять проблеми потерпілих від насильницьких злочинів, що не можна визнати випадковим, оскільки при цьому існуюча взаємодія між сторонами виступає найбільш яскраво. Поведінка жертви багато в чому дозволяє зрозуміти поведінку злочинця. От чому необхідним є дослідження питань про особу і поведінку потерпілих від сексуальних злочинів, про їх місце в генезисі цих злочинів, хоча їм і присвячена велика кількість досліджень. Цьому питанню в кримінологічних працях приділено не менше уваги, ніж особі й поведінці самих злочинців. Однак у них, як і в роботах, присвячених сексуальним насильникам, домінують соціологічні матеріали й висновки, що значно знижує їх наукову і практичну цінність. Так, Д. В. Рівман надає важливі відомості про те, що негативна поведінка типова, насамперед, для потерпілих віком до 25 років. Переважна більшість жертв мала неповну середню і середню освіту, 42,5% потерпілих були незнайомі зі злочинцем; в інших випадках насильство було вчинено стосовно: дочки (падчерки) -2%; дружини (фактично розведені) - 0,8%; близьких родичів -2,7%; знайомих - 52,0% (у тому числі випадкових знайомих -37,0%)'. Д. В, Рівман з віктимологічних позицій виділяє три найтиповіші ситуації вчинення зґвалтувань: 1) ситуації, в яких поведінка потерпілих мала провокуючий характер (13,0%), що виражається у встановленні контакту з незнайомими або малознайомими людьми, відвідуванні їх домівок чи перебування з ними на самоті в затишних місцях, у спільному вживанні спиртних напоїв і некритичному сприйнятті відвертих натяків і намірів майбутніх ґвалтівників, демонстрації прихильного ставлення до можливого сексуального зближення; 2) ситуації, в яких поведінка потерпілих об'єктивно створює можливість вчинення зґвалтування (39,3%). Поведінка потерпілої не «обіцяюча», але саме перебування у сформованій обстановці може призвести до вчинення зґвалтування; 3) ситуації, в яких поведінка потерпілих була позитивною або нейтральною (47,7%). Зазвичай трапляються випадки, коли потер- Див.: Ривман Д. В. Использование виктимологических данньїх в пред-отвращении преступлений // Вопросьі профилактики преступлений,- Л., 1980.-С. 48-55. пілі не знають злочинця і під час насильства чинять йому завзятий опір1. Зрозуміло, це одна з можливих віктимологічних класифікацій ситуацій вчинення зґвалтувань, але вона цілком може бути прийнята як робоча. У багатьох роботах дані й висновки про потерпілих мають об-винувачувальний характер. У вищенаведеній класифікації лише в одній з трьох ситуацій жертви зовсім «невинні». Зазвичай увага акцентується на їх аморальності, антигромадському способі життя, неналежній поведінці, причому не тільки в обставинах, що безпосередньо передують зґвалтуванню, а й загалом. У багатьох випадках вони починають виступати в ролі «лиховісних спокусниць» і непомітно, особливо в конкретних випадках, міняються місцями зі злочинцями (інверсія жертви). Здається, що таке ставлення до жертв сексуальних насильств не випадково сягає своїми коренями в тисячолітні забобони й омани про гріховність жінок, про їх споконвічну провину в моральному падінні чоловіка. Бесіди із засудженими свідчать, що вони готові звинувачувати об'єкти своїх нападів навіть тоді, коли фактично не були знайомі з ними або знайомство тривало не більше години. Не можна заперечувати провокаційну роль аморальної або необережної поведінки жінок. Така поведінка повинна розцінюватися як обставина, що пом'якшує відповідальність, але названу роль не можна гіперболізувати, фактично виправдовуючи чоловіка-насильника. Для науки, а отже, і для практики, найважливішим є не фіксація неправильних дій потерпілих, а дослідження окремих їх істотних моментів. Головним, на нашу думку, є питання про те, чому вони поводяться саме таким чином, які психологічні особливості відрізняють цю категорію жертв сексуальних злочинів, яка соціально-психологічна взаємодія між ними і злочинцями, який характер і зміст цієї взаємодії, і чому сексуальні злочинці не можуть вийти з неї, у чому причина їхньої можливості потрапити у психологічну залежність від таких ситуацій. В. С. Мінська правильно зазначає, що аморальна поведінка потерпілих може виражатися в дії (спільне вживання спиртних напоїв і перебування з винним наодинці, прояв ласки), але може бути 1 Див.: Ривман Д. В. Использование виктимологических данньїх в пред-отвращении преступлений // Вопросьі профилактики преступлений.- Л., 1980.-С. 48-55.
й пасивною (недостатньо активна протидія проявам сексуальних намірів). Те й інше можна тлумачити як дозвіл на підготування та вступ у статевий зв'язок. Водночас В. С. Мінська вважає, що навіть така поведінка потерпілих тлумачиться по-різному. Для визнання сексуального злочину спровокованим важливо встановити не тільки наявність аморальних дій потерпілої в ризикованій для неї ситуації, а й те, що ці обставини адекватно відбилися у свідомості злочинця і вплинули на формування його психічного ставлення до діяння. Тільки правильне уявлення винного про ситуацію і поведінку потерпілої робить учасниками події обох суб'єктів1. Наведені думки є досить дискусійними. По-перше, зрозуміло, що, незалежно від своєї поведінки, жертва і злочинець у всіх випадках будуть учасниками подій. Інакше просто не може бути. По-друге, необов'язковою є вимога про те, щоб дії потерпілої адекватно відображалися у свідомості злочинця. Крім того, вимагає з'ясування, що в даному контексті розуміється під адекватним відображенням. Адже кожна людина сприймає події, що відбуваються, і особливо вчинки конкретних людей, суб'єктивно, залежно від своїх морально-психологічних рис, поглядів, уявлень, установок. Те, що одній людині може здатися аморальним, іншій - цілком нормальним, що не виходить за рамки загальноприйнятого. Часто дійсна протидія жертви сприймається злочинцем як кокетство. Нами встановлено, що багато потерпілих ведуть з майбутнім злочинцем сексуальну гру, зміст якої злочинцю і жертві зазвичай незрозумілий, не усвідомлюється ними. Численні випадки, коли навіть необережна поведінка потерпілої, у тому числі неповнолітньої, що не має нічого спільного з аморальністю, розцінювалася злочинцями як глибоко аморальна, як «запрошення» до статевого акту. Тому завжди потрібно розрізняти і зіставляти суб'єктивне сприйняття реальності і злочинцем, і потерпілим з об'єктивною значимістю і змістом цієї реальності. З приводу аналізованих взаємодій висловлюються точки зору, орієнтовані, насамперед, на сприйняття й оцінку злочинцем конкретних ситуацій, що виникають. Так, М. Амир вважає, що логіка і правда про поведінку жертви не має значення. її опір, якщо він взагалі мав місце, не сприймається всерйоз, а ситуація і спонукання злочинця стають такими, що протести жертви будуть залишені 1 Див.: Минская В. С. Опьіт виктимологического изучения изнасилований // Вопросьі борьбьі с преступностью.- М., 1972.- Вьіп. 17.- С. 23. без уваги. Існує тип злочинця, який не буде інтерпретувати поведінку потенційної жертви або ситуацію, що склалася. Він може навмання атакувати будь-яку жертву, якою не була би її поведінка. Це так званий агресивний злочинець або злочинець з «нездоланним» потягом. Запитувати злочинця, чому він саме так інтерпрету-вав ситуацію і поведінку жертви,- означає мати на увазі, що може бути будь-яке виправдання або раціональне пояснення вчиненого злочину. За результатами проведеного В. С. Мінською соціологічного вивчення потерпілих від зґвалтувань, 55% із них перебували в нетверезому стані. Не можна не погодитися з В. С. Мінською, що такий чинник слід віднести до криміногенних. Проте в усіх випадках алкогольне сп'яніння майбутньої жертви можна вважати провокуючою обставиною, тим більше, що і ступінь сп'яніння може бути різним. Так, за даними угорських дослідників, 11% жінок на момент зґвалтування перебували у стані легкого алкогольного сп'яніння; у стані середнього алкогольного сп'яніння - 5% і лише 3% з них були дуже п'яні1. Не цілком переконливими є як докази аморальності деяких потерпілих (наведені В. С. Мінською) про те, що 27% засуджених за зґвалтування заявили про погану репутацію своїх жертв2. По-перше, винні могли це вигадати з метою самовиправдання в процесі слідства і суду (вивчалися кримінальні справи). По-друге, з повсякденного життя відомо, що багато жінок і дівчат безпідставно є жертвами найбрудніших пліток і чуток. Майже ніхто з ґвалтівників спочатку не намагався з'ясувати, наскільки «скандальна» репутація відповідає дійсності, а вже потім вчиняти сексуальне насильство. На думку А. П. Дьяченка, своєрідним показником морально-психологічної характеристики неповнолітніх і дорослих незаміжніх потерпілих є наявність сексуальних контактів до моменту злочинного посягання. Серед цієї категорії осіб у віці до 25 років, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, 39,4%... до зґвалтування мали певний досвід статевого життя (віктимогенний фактор)»3. Аналогічні дані наводять А. Н. Ігнатов, Г. Б. Єлемісов, а А. П. Дья- Див.: Минская В. С. Опыт виктимологического изучения изнасилований // Вопросы борьбы с преступностью.- М., 1972.- Вып. 17.- С. 25. " Див: Там само. Дьяченко А. П. Уголовно-правовая охрана граждан от преступления в сфере сексуальных отношений: Дис. ... канд. юрид. наук.- М, 1986.- 180с. ченко вважає, що викладене свідчить про моральну, а в окремих випадках— і сексуальну розбещеність потерпілих. Автори зазначених висловлень, незважаючи на різноманіття і складність сексуального життя жінки, усю глибину пов'язаних з цим життям переживань і почуттів зводять, власне кажучи, до єдиного й однозначного знаменника. Відповідно до такої логіки, шекс-пірівська Джульєтта і Настасья Пилипівна у Достоєвського — просто порочні. Водночас дошлюбні статеві зв'язки молодих жінок поза контекстом їх почуттів, умов і способу життя, виконуваних соціальних ролей, відносин і установок ні про що не свідчать. Усе, що пов'язано з дошлюбною сексуальною поведінкою жінки, індивідуальне й у моральному плані не повинно викликати настільки різких і спрощених оцінок. Проблемам особистої, у тому числі сексуальної, волі жінки, волі її почуттів присвячено багато видатних творів художньої та гуманістичної літератури. Успіхи у ствердженні цієї волі можуть бути одним із мірил цивілізації. Тому дані про те, що дошлюбні або позашлюбні зв'язки жінок (і чоловіків) свідчать лише про їх розбещеність щонайменше, поверхові. Піддаючи критиці подібні погляди, Г. В. Антонов-Романовський і А. А. Лютов справедливо зазначають, що загальними недоліками віктимологічних досліджень є такі: 1) штучний розрив між кримінологічною оцінкою поведінки злочинця і віктимологічною оцінкою поведінки потерпілого, що призводить до гіперболізації ролі поведінки останнього і приниження значення вчинків злочинця; 2) використання при оцінці поведінки потерпілого і злочинця нечітких життєвих уявлень, пов'язаних із нормами і принципами моралі; 3) надання гіперболізованого кримінологічного (віктимологіч-ного) значення заборонам поведінці потерпілого, що фактично не можуть сприяти вчиненню злочину; 4) необгрунтована оцінка деяких сторін поведінки потерпілого як обставини, що пом'якшує вину злочинця. Перелічені недоліки взаємозалежні й, як правило, супроводжують один одного в тому або іншому дослідженні. Особливо це стосується проблем зґвалтувань. Саме при їх вивченні зазвичай не враховуються психологічні, морально-психологічні вади злочинця, і потерпіла стає чи не головним винуватцем вчиненого відносно неї злочину. Помилкове тлумачення соціальної сутності подій може також вини- кати через консервативні життєві уявлення і погляди на статеві відносини. Така небажана оцінка формується, насамперед, при визначенні тих сторін поведінки потерпілих, що, на думку дослідників, сприяли вчиненню злочинів. Віктимологічний аналіз зґвалтувань, на їх думку, зводиться до виявлення низки негативних рис поведінки жертв і ототожнення їх з чинниками, що провокують насильство. Ці автори вважають, що для правильної оцінки вчинків потерпілих від зґвалтувань необхідно усвідомити, на що спрямована їх поведінка у сфері інтимних стосунків/Шляхи інтимного зближення з представниками іншої статі в різних соціальних середовищах можуть бути неоднотипними. Але всі вони характеризуються вираженням симпатій один до одного. Інтимні стосунки - важливий компонент особистого життя, що ніколи не відкидався передовою мораллю. В усіх випадках, коли жінка спрямовує свої зусилля на те, щоб привернути увагу чоловіків, бажаючи інтимної близькості, можна говорити про «провокування» нею чоловіка на цю близькість, але ніяк не на зґвалтування. Крім того, статеві взаємини складаються так, що прояв симпатії та уваги жінки до чоловіка і чоловіка до жінки зовсім не передбачає обов'язкового інтимного зближення. Прагнення бути привабливою, заволодіти увагою чоловіка - природне для жінки бажання, і воно зовсім не означає, що нона бере на себе перед ним будь-які зобов'язання інтимного характеру. Така поведінка не може розглядатися навіть як «провокація» на інтимне зближення. Кримінологічна оцінка поведінки потерпілої від зґвалтувань повинна ґрунтуватися на визнанні за жінкою рівного з чоловіком права на регулювання інтимних стосунків, права поводитися так, як вона вважає потрібним і припустимим у будь-якій ситуації, у тому числі й «сексуально напруженій» або ризикованій. Ситуація ж переростає в злочинну лише в тих випадках, коли, усвідомлюючи відмову жінки вступити у статевий зв'язок, чоловік застосовує насильство чи погрози насильства, щоб придушити її опір. У такому разі чоловік діє, знаючи про незгоду жінки на такий зв'язок, за допомогою насильства1. Наша незгода з деякими наведеними віктимологічними висновки ми не означає ігнорування криміногенної значимості особи й поведінки деяких потерпілих від зґвалтувань. Ми погоджуємося Див.: Антонов-Романовский Г. В., Лютов А. А. Виктимность и нрав-ггнешюсть//Вопросьі борьбьі спреступностью.- М., 1984.- Вьш. 33-С. 41-44.
з точкою зору А. П. Дьяченка, В. С. Мінської, Л. В. Франка та інших дослідників з приводу того, що жертва відіграє помітну роль у генезисі й механізмі насильницьких статевих злочинів. Урахування цієї ролі є дуже важливим для профілактики, розслідування й кримінального покарання винних. Є всі підстави говорити про вікти-мологічну профілактику злочинів, у тому числі зґвалтувань. Але всі ці проблеми мають вирішуватися на належній науковій основі й ґрунтуватися, насамперед, на психологічних дослідженнях. Для організації віктимологічної профілактики зґвалтувань органами внутрішніх справ важливо знати, які соціальні групи жінок здебільшого стають жертвами цих злочинів. За даними А. П. Дьяченка, щодо контингенту працюючих, на момент злочину в кожному другому випадку напади було здійснено на працівників сфери торгівлі, громадського харчування, побутового і комунального обслуговування, охорони здоров'я і освіти. Таким чином, особи, які працюють у зазначених сферах, є найбільш потенційно віктимними. Ми погоджуємося з тим, що: «... Потерпілі, поведінка яких у пе-редзлочинній обстановці й безпосередньо в ситуаціях злочинів була агресивною, пасивною, некритичною тощо, «потрапили» до них уже як власники певних віктимних рис. Якщо індивід у процесі формування особи здобуває підвищені віктимні потенції, то таким чином створюється реальна (але не фатальна) можливість небезпечного для нього розвитку подій, хоча ці події можуть настати й у віддаленому майбутньому. Інакше кажучи, закладаються основи віктимологічної ситуації, що включає в себе сукупність обставин формування особи з підвищеними віктимними потенціями, конкретну життєву ситуацію, фактори й обставини, що склалися після його вчинення, в яких безпосередньо реалізується індивідуальна віктимність, розглянуті як єдиний причинно пов'язаний процес»1. Для багатьох потерпілих від сексуального насильства те, що вони стали жертвами, не є випадковим, а, образно кажучи, підготовлене їх поведінкою і особливостями, умовами виховання. Цікавим для обговорення, на нашу думку, є питання про те, чи можна взагалі заволодіти жінкою шляхом насильства. При цьому не маються на увазі такі випадки, коли злочинець раптово нападає на жінку і, наприклад, ударом по голові призводить її до безпорадного стану, коли в такому стані вона перебуває за допомогою нар- 1 Див.: Антонов-Романовскшї Г. В., Лютов А. А. Виктимность и нрав-ственность // Вопросьі борьбьі с преступностью.- М, 1984.- Вьіп. 33.- С, 41-44. котиків або фармакологічних засобів, коли зґвалтування вчиняєть-ся групою, а тому опір неможливий. Ця проблема має важливе практичне значення, наприклад, при вирішенні питання про порушення кримінальної справи або притягнення в якості обвинувачу-ваного, тим більше, що багато людей вважають, що у »звичайній» обстановці зґвалтування неможливе. Заслуговує на увагу точка зору щодо цього питання Т. аnd H. Schwendinger, з позицією яких ми загалом погоджуємося. Неможливість сексуального насильства над жінкою зазначені ангори називають міфом, який є популярним не тільки серед обивателів, а й серед лікарів, адвокатів, поліцейських, які вважають, що потерпіла мала можливість вибору, а тому несе моральну відповідальність за те, що піддалася ґвалтівникові. Такі погляди поширені й серед деяких учених. Антрополог Маргарет Мід (1969 рік) зазначає: «У цілому, у рамках однієї однорідної соціальної структури нормальний здоровий чоловік не може зґвалтувати нормальну здорову жінку». Отже, середня жінка, яка стверджує, що була зґвалтована середнім чоловіком, вигадує. Цього б не сталося, якби вона добровільно на це не погодилася. Моріс Плосков (1962 рік), автор книги «Секс і закон>\ також звергає увагу на такі атрибути, як сила і фізичний стан. Він вважає, що акт зґвалтування не може бути вчинений одним чоловіком над дорослою жінкою з міцним здоров'ям і достатньою силою. Таким чином, ці автори стверджують про неможливість зґвалтування сильної і здорової жінки, допускаючи таку можливість стосовно несильної і нездорової. Т. аnd H.Schwendinger, оцінюючи ці погляди, зазначають, що особи, які не вчиняли зґвалтування, мають тенденцію порівнювати його з природними статевими зносинами, що ґрунтуються на добровільній участі сторін без застосування сили1. Не можна не враховувати вплив таких чинників, як параліч жертви під дією страху, раптовість нападу ґвалтівника, а також імовірність поранення або смерті, що призводить до нездатності чинити опір злочинцеві. Параліч жертви під впливом ґвалтівника тісно пов'язаний зі ступором або гіпнозом. Нерухомість нагадує реакцію тварини на появу хижака, як вважають психологи С. Д. Суареш і Г.Г. Галон (1979 р.), які порівнюють параліч жертв нападу зі сту- Див.: Schwendinger T.and Rape and ihegualitv . U.S., Beverly Hills.- Р. 240.
пором тварин перед атакою: «Оскільки страх від хижацького нападу, контакт і скутість є загальними домінантами насильства і зниження рухливості, а також через те, що реакції жертв насильства часто ідентичні лінії поведінки «загіпнотизованих» тварин, можна зробити висновок, що ступор і параліч, викликані страхом перед ґвалтівником, є тим самим феноменом». С. Д. Суареш і Г. Г. Галон зазначають, що на основі даного феномену можна пояснити відсутність опору з боку жертви. Ретроспективні дані, складені жертвами насильства, свідчать, що нездатність рухатися під час насильства відбувається через ступор жертви. Заяви, такі, як «моє тіло все було паралізовано» або «моє тіло все обважніло» - це найбільш загальні стани, аналогічні повному моторному гальмуванню й мускульній скутості. Проста аналогія може бути неправильною з приводу рівності сил у багатьох ситуаціях насильства, в якому сексуальні мотиви часто поєднані з агресивністю, садизмом і презирством до жертви. Таким чином, не досить переконливими є висновки, до яких дійшов Д. В. Рівман: 83,1% потерпілих були здатні до опору і тільки 16,9% не могли протидіяти злочинцеві. Причинами є: фізична слабість - 13,9%, безпомічний стан, сон - 3%. Однак не всі потерпілі чинили опір ґвалтівникам, а тільки 70,5%. Д. В. Рівман робить висновок, що стосовно 12,6% потерпілих зґвалтування стало наслідком того, що вони не чинили опір '. Виникає запитання: чи всім потерпілим від зґвалтувань притаманна віктимність? Під віктимністю, на наш погляд, можна розуміти два явища: незахищеність особи з боку держави, суспільства і мікрооточення від будь-яких злочинних зазіхань, у тому числі сексуальних, і її суб'єктивну схильність стати жертвою злочину, що послаблює здатність протистояти злочинцеві. Перше не залежить або майже не залежить від потерпілого і пов'язане з недоліками в діяльності правоохоронних органів, недостатнім реагуванням громадськості, громадських організацій і мік-рогруп на можливі або вже вчинені аморальні й протиправні дії. Друге явище більш складне і, очевидно, містить у собі (маючи на увазі тільки зґвалтування): 1 Див.: Ривман Д. В. Указ, праця.- С. 52.
1) тим чи іншим чином виражені психологічні (індивідуально-психологічні й соціально-психологічні) вади особи, що призводять до її віктимогенної деформації; 2) біофізичні властивості людини, обумовлені віком (насамперед серед малолітніх і осіб похилого віку); 3) психопатологічні особливості, пов'язані з психічними аномаліями і хворобами, викликаними соматичними захворюваннями психопатологічного розвитку. Ті й інші породжують особливий патопсихологічний стан інди-віда, тобто його психологічну специфіку. Звичайно, і біофізіологічні властивості формують відповідні психологічні риси. Здається, що всі ці внутрішні чинники визначають суб'єктивну схильність стати жертвою сексуального насильства і послаблюють здатність жінки протистояти злочинцеві. Вони можуть реалізовуватися як в аморальній, так і необережній, необачній її поведінці. Два визначених явища тісно пов'язані одне з одним, особливо на рівні практики. Наприклад, зрозуміло, що жінка з підвищеною віктимністю, з послабленими індивідуальними здібностями чинити опір ґвалтівникові повинна стати об'єктом особливої уваги з боку держави й суспільства, найближчого соціального оточення. Але очевидно й інше: значна кількість жінок, яким не притаманна віктимність, зазнала насильства, і вцьому провина держави й суспільства в їх незахищеності - особливо велика. Це, насамперед, стосується підлітків, розумово відсталих тощо. Таким чином, незахищеність потерпілої є зовнішньою, об'єктивною умовою, а суб'єктивна схильність, якщо вона є,- внутрішньою причиною того, що вона стала жертвою насильства. Зрозуміло, що до цих чинників потрібно додати причини, що «укладені» в самому злочинці, умови, що сформували ці причини і сприяли їх виявам у ситуації вчинення злочину. Якими ж є ті психологічні вади особистості жінок, що можуть сприяти їх неналежній поведінці? Про цю проблему свідчать дані, тримані нами на основі вивчення матеріалів комплексних судових психолого-психіатричних експертиз. У нашій вибірці переважну більшість склали неповнолітні й особи віком від 18 до 20 років. Тому необхідно зробити виправлення на психологічні особливості, обумовлені їх віком. Вивчення показало, що головною психологічною рисою цієї групи потерпілих є підвищена сугестивність, пасивне підкоряння, психологічна інфантильність. Вони погано орієнтуються в нових ситуаціях, виявляють сповільненість при орієнтуванні в них і водночас не можуть належним чином прогнозувати розвиток подій, у тому числі пов'язаних із власною поведінкою. Значно більшу віктимогенну схильність мають жінки, які страждають на олігофренію. Вивчення даного експертного матеріалу дозволяє вважати, що властиві їм труднощі осмислення нової інформації, малий запас знань, конкретність і примітивність суджень, порушення критики, недостатні прогностичні здібності спричиняють те, що вони стають жертвами насильства. Серед дівчат-підлітків, які зазнали сексуального насильства, звертають на себе увагу ті, в яких спостерігається деяке інтелектуальне зниження, що не дорівнює слабоумству, а також педагогічна занедбаність, не відповідний віковий запас знань. Ми вважаємо, що при провокуючій поведінці потерпілої зазвичай має місце з її боку будь-яка сексуальна гра, зміст і значення якої усвідомлюються далеко не завжди. Така гра особливо характерна для тих випадків, коли майбутня жертва допускає ці дії наодинці з чоловіком, пестить його, створює певну атмосферу в ситуації, що складається, але при цьому не бажає вступати в інтимний зв'язок. Однак, як правило, чоловік не розуміє цього, намагається пояснити поведінку жінки іншими мотивами. Застосування насильства для подолання її опору іноді може бути розцінене як осуд подібних учинків потерпілої. У певної кількості жертв насильства з названою поведінкою є мазохістські тенденції. Уперше термін «мазохізм» (від імені австрійського письменника Захер-Мазоха, який відобразив це явище у своїх романах) ввів у науку видатний європейський психіатр XIX століття Р. Краффт-Ебінг. Під мазохізмом учений розумів пасивне терпіння фізичного болю, жорстокості для отримання статевого задоволення. На думку Фореля, нахили до мазохізму в жінки криються в її нормальному статевому почутті відповідно до її нормальної пасивної ролі. «Жінка,- писав А. Форель,- не любить слабкого, покірного чоловіка, їй потрібний сильний володар, на якого вона могла би дивитися з повагою. Нормальним жінкам подобається, щоб чоловіки не дуже багато радилися з ними, не вагалися і не сумнівалися б, а рішуче наказували і, взагалі, поводилися трохи владно». Садизм - активна, а мазохізм - пасивна форма альголагнини (від грец. аlgos- біль і lagneia - похіть). Подібні пояснення психологічного характеру про природу мазохізму в жінок наводить А. М. Свядощ. Він зазначає, що в генезисі мазохістських тенденцій у жінки в одних випадках можуть відігравати роль прояви інстинктів сексуального підпорядкування, сексуальної віддачі себе. Від почуття безпорадності, покірності, нездатності до опору виступає на передній план мазохістських переживань. Деякі мазохістки отримують задоволення, коли їх зв'язують, інші бажають повної покірності - щоб об'єкт любові ображав їх, бив, змушував валятися в ногах. В інших випадках грубе звертання, побої, пов'язані з уявленням про чоловічу силу, мужність, отримують позитивну оцінку й розвивають мазохістські потреби. Почуття болю може поширюватися, викликаючи статеве порушення й переживання, якщо при цьому біль не занадто сильний. В основі мазохізму може також лежати і виникнення умовнорефлекторного зв'язку між почуттям болю і сильним статевим збоченням1. І. С. Кон, посилаючись на зарубіжні дослідження, наводить такі дані: мазохістські фантазії (бути об'єктом насильства) частіше трапляються в жінок - 21%, на відміну від чоловіків - 11%2. Сутність нашого припущення полягає в тому, що жінки з мазо-хістськими тенденціями прагнуть, зазвичай несвідомо, бути об'єктом насильства, приниження, брутальності, знущання, жорстокості з боку чоловіків, отримуючи сексуальне задоволення від заподію-ваного фізичного болю або психічного насильства і пов'язаних з ними переживань. Цим можна пояснити й необережну поведінку деяких жінок, які опиняються в обстановці, коли напад на них досить імовірний, наприклад, у безлюдних, темних місцях. Показово, що вони часто не можуть чітко пояснити, чому потрапили в ці місця. Але внаслідок заподіяння бажаного болю і приниження у деяких з них, на нашу думку, проявляються внутрішні соціальні механізми реагування на чоловіче насильство, переживання з приводу того, що інші можуть довідатися про цю подію, засудити їх тощо. Саме це може штовхати їх звернутися до правоохоронних органів з проханням покарати ґвалтівника. Див.: Свядощ А. М. Женская сексопатология.- 3-є изд.- М., 1988.-С. 119. Див.: Кон И. С. Введение в сексологию.- 2-е изд.- М.: Медицина, 1989.-С. 226.
У зазначених випадках необхідно, напевно, дотримуватися певної обережності при вирішенні питання про притягнення чоловіка до кримінальної відповідальності. Необхідним, на нашу думку, є проведення комплексних судових психолого-психіатричних експертиз потерпших, скрупульозний аналіз і об'єктивна оцінка події загалом, окремих її деталей. Основна проблема полягає в тому, що в подальшому жінка з мазохістськими тенденціями чинить опір не тому, що не хоче вступити у статевий контакт, а тому, щоб шляхом опору викликати насильство і таким чином отримати сексуальне задоволення, причому це відбувається в неї на підсвідомому рівні. Іноді обвинувачення в зґвалтуванні потерпілими використовується для вирішення власних соціальних проблем. На практиці трапляється, коли жінка обвинувачує у зґвалтуванні свого колишнього чоловіка з метою позбавлення його прописки на займаній ними житловій площі й уникнення розділу і примусового розміну квартири. Найпарадоксальнішими є ті випадки, коли твердження жінки про зґвалтування визначається її бажанням отримати матеріальні блага від державних органів, наприклад, квартиру, пенсію по інвалідності тощо. Таким прагненням, на наш погляд, сприяє правова непоінформованість населення. Це особливо виявляється тоді, коли жінка, граючи роль жертви, припускає, що це може прискорити, наприклад, одержання нею квартири. Нерідко заяви про зґвалтування подаються з метою примусу іншої сторони до вступу в шлюб. При цьому також позначається правова непоінформованість, оскільки кримінальні справи про зґвалтування не можуть припинятися за заявами потерпілих. Іншим мотивом обвинувачень у зґвалтуванні може бути помста з боку жінки на грунті ревнощів. Трапляються навіть такі ситуації, коли інсценування зґвалтування здійснюють з метою уникнення адміністративного стягнення, прагнучи таким чином зберегти своє місце проживання. Дівчата можуть грати роль потерпілої від зґвалтування для того, щоб пояснити нареченому (або батькам) відсутність невинності. Подібними є випадки, коли жінка так само намагається пояснити свою вагітність або виправдати в очах родичів і знайомих вчинений нею аборт. Іноді жінку примушують до подачі заяви про зґвалтування чоловік або родичі, які довідалися про факти статевої близькості. У злочинах, спрямованих проти особи, жертва як особа виступає завжди не у вигляді об'єкта, а як матеріальний субстрат (тіло і психіка) - у вигляді предмета замаху. Отже, при сексуальних убивствах жертва виявляє себе в кримінологічній характеристиці як елемент, що відображає ознаки об'єкта злочину; як свідомий і активний елемент кримінальної ситуації, що є невід'ємним елементом механізму злочину й обстановки його вчинення. Наслідки замаху відображаються і виявляються на тілі й у психіці жертви. Як матеріальний субстрат жертва відображає зовнішні впливи навколишнього середовища, у тому числі дій злочинця. Характер заподіяних слідів замаху, що є на тілі й у психіці потерпілого (при замахах на сексуальне вбивство), може вказувати не тільки на ознаки знаряддя злочинного діяння, а й на суб'єктивні якості, навички, риси характеру винного (жорстокість, садизм, велика фізична сила, наявність навичок у певній галузі діяльності тощо). У кримінологічній характеристиці сексуальних злочинів дані про потерпшого мають важливе значення. Володіючи даними про фізичні, психічні й соціальні ознаки потерпілого, слідчий у ході розслідування може створити приблизну модель особи, що сприятиме висуненню версії про обставини, мотиви злочину, про особу злочинця. Отже, при сексуальних злочинах доцільно збирати такі відомості про особу потерпілого: вік, стать, фізичні особливості, сімейний статус, соціальна адаптованість, інтелект, взаємовідносини, успішність у навчальному закладі (місці праці), стиль життя і недавні зміни в стилі життя, особливості особи й темпераменту, майора поведінки, місце проживання (попередні й останнє), репутація вдома і на роботі, історія хвороби (фізичні і психічні особливості), особисті звички (вживання алкоголю, наркотиків), соціальні звички, захоплення, пристрасті, товариші й вороги тощо. Важливість даних про потерпілих у кримінологічній характеристиці злочинів пояснюється двома обставинами: певна вибірко-вість у діях злочинця свідчить про взаємозв'язок між особливостями особи злочинця і потерпілого; наявність зв'язку між злочинцем та потерпілим впливає на мету, мотив, місце, час, способи вчинення і приховання злочину. Жертва сексуального злочину пов'язана зі всіма компонентами кримінологічної характеристики даної категорії злочинів. Однак
найбільший інтерес становить її зв'язок зі злочинцем, адже він дозволяє розробляти рекомендації, що забезпечують безпосередній «вихід» на особу злочинця. Взаємозв'язки жертви і злочинця різноманітні і простежується по лінії спільності їх персонографічних, морально-психологічних, поведінкових, цільових, мотиваційних, просторово-часових та інших характеристик і відносин. Статево-вікові особливості й освіта жертви можуть виступати як індикатори, що вказують на групу осіб, в яких можливе перебування злочинця й очевидців. Залежно від указаних ознак особа виявляє себе у сферах службової, інтимної, побутової та іншої діяльності. Аналіз кримінальних справ про сексуальні злочини дозволяє виділити три рівні спілкування жертви й сексуального злочинця: 1) побутове та інше її оточення; зв'язки жертви зі злочинцем є постійними і досить міцними; 2) периферія побутового та іншого оточення, зв'язок з цим оточенням відзначається ситуаційністю, інерційністю й епізодичністю; 3) оточення будь-якої особи, зв'язки з яким визначаються не міжособовими відносинами, а просторово-часовими та іншими рамками. Для цих зв'язків характерна випадковість їх перетворення у відносини. Пошук сексуального злочинця повинен здійснюватися по лінії переходу від дослідження найближчого зрізу до дослідження наступних рівнів оточення. При цьому до них слід підходити як до чогось даного на момент вчинення злочину, бо рівні оточення динамічні, залежно, насамперед, від змін вікового й освітнього параметрів особи. Наприклад, у школярів найближчим оточенням є однокласники. Зі вступом до інституту найближчим оточенням стають однокурсники, а однокласники згодом переходять у розряд периферійного оточення. У теоретичному та практичному аспектах однією з важливих класифікаційних засад створення кримінологічної типології сексуальних злочинців є зміст взаємозв'язків «жертва - злочинець». Відповідно до них, жертв сексуальних злочинів доцільно поділяти на чотири групи: 1) особи, які перебувають із сексуальним злочинцем в інтимних, родинних стосунках та інших досить близьких (кум, вітчим, племінник тощо); 2) жертви, різноманітні стосунки яких із сексуальним злочинцем розвиваються на ґрунті особистого знайомства в рамках здійснення службової, суспільної та іншої діяльності;
3) жертви, стосунки яких із сексуальним злочинцем формуються на ґрунті випадкового знайомства. Переважна більшість осіб цієї групи будувала свої взаємини зі злочинцем на ґрунті спільного вживання алкогольних напоїв і вступу в інтимний зв'язок; 4) потерпілі, взаємозв'язок яких із сексуальним злочинцем не був матеріалізований двосторонніми стосунками до моменту замаху, а контакти зі злочинцем виникли у зв'язку із вчиненням злочину. Важливим у кримінологічному аспекті є поділ взаємозв'язків жертви й сексуального злочинця залежно від їх характеру. Аналіз кримінальних справ про сексуальні злочини дозволяє розрізняти дружні, нейтральні й неприязні стосунки, а також їх відсутність до злочинного результату. Взаємозв'язок жертви і злочинця здійснюється не тільки в рамках особистих, а й морально-психологічних характеристик. Важливим компонентом інтегративної морально-психологічної характеристики будь-якої особи є її соціальна настанова, що має сукупність різноманітних ознак. Серед них першочергове кримінологічне значення мають дані про ставлення до сім'ї і праці, про негативні і позитивні інтереси, судимості тощо. Негативні споживчі інтереси жертви і злочинців двох статей і різного віку зродяться переважно до зловживання спиртних напоїв, а іноді - й до збочених сексуальних зв'язків (гомосексуалізм, груповий секс, взаємна мастурбація тощо). За віковими категоріями, відповідно до проведеного нами дослідження, потерпілі від вчинення зґвалтувань розподілилися таким чином: до 18 років - близько 1%; від 18 до 25 років - 44%; під 25 до 35 років -41%; від 35 до 45 років - 13%; старші за 40 років - понад 1%. Зґвалтування неповнолітньої розглядається чинним кримінальним законодавством як злочин, учинений за обтяжуючих обставин. Це пояснюється тим, що зґвалтування неповнолітньої, особливо малолітньої, завдає значної шкоди здоров'ю, глибокої психічної травми, порушує її нормальний, фізичний розвиток. Проведений, анадіз свідчить, що потерпілі до 12 років становлять близько 18%, від 12 до 14 років - 16%, від 14 до 16 років -24%, від 16 до 18 років - 42% від загальної кількості неповнолітніх, які були зґвалтовані, Із загальної кількості потерпілих неповнолітні становлять близько 42%. Серед осіб, які були зґвалтовані підлітками, неповнолітні потерпілі становлять 54%, з яких третина -були малолітніми.
Найбільше таких злочинів вчиняється тільки неповнолітніми, а також тими неповнолітніми, якими керують дорослі (або за їх участю). Із загальної кількості групових зґвалтувань злочини, які вчинили неповнолітні, становлять близько 74%. Здебільшого мала місце попередня домовленість щодо їх учинення. Як свідчить проведений аналіз, щодобово в Україні реєструється три зґвалтування або замахи на нього. Понад 31% їх вчинюється у квартирах, 11% - у нежилих приміщеннях, 18% - на вулицях та у дворах, 13% - у парках, 21% - у лісосмугах, підвалах та безлюдних місцях. Близько 73% - у стані алкогольного сп'яніння, у 70% випадків стосовно жертв застосовувалися погрози, використання безпорадного стану потерпілих осіб мало місце в 14% випадків. При вчиненні 34% зґвалтувань злочинці використовували безпорадний стан неповнолітніх. У 44% випадків злочинці не змогли закінчити злочин, оскільки його було попереджено в момент замаху або вчинення. Непоодинокі випадки, коли при вчиненні зґвалтувань активну участь брали жінки. Вони вчиняли насильницькі дії до потерпілої особи з метою паралізувати її опір і забезпечити можливості чоловіку вчинити статевий акт. Іноді жінки самі вчинюють зґвалтування. За період, що аналізується, було виявлено 97 жінок, причетних до вчинення зазначених злочинів. Потерпілих можна поділити на дві групи: 1) жінки, які не усвідомлювали свою поведінку або неадекватно оцінювали ситуацію; 2) жінки, поведінка яких є усвідомленою або несвідомою сексуальною грою, в яку втягує чоловік. До другої групи належить переважна більшість потерпілих. Приклади подібної гри можуть траплятися на дискотеці, коли жінка своєю поведінкою і виглядом спонукає конкретну особу запросити її на танець, але, отримавши запрошення, відмовляється від нього. У багатьох випадках гра має й інші наслідки - поведінка жінки свідчить про її готовність до інтимної близькості, але в останній момент своєю відмовою завдає чоловіку емоційного удару. Усвідомленою або підсвідомою метою жінки є психологічне задоволення, одержуване від емоційних страждань чоловіка і переживання ним почуття сексуальної неповноцінності. З боку жінки таку поведінку можна пояснити як психічний садизм. Якщо ситуація цим вичерпується, то не настає жодних юридичних наслідків. Однак у низці випадків чоловік сприймає відмову від близькості як кокетство або небажання залишатися в психологічно- му програші і примушує жінку до вчинення статевого акту, позбав-ляючи її запрограмованої «винагороди». Після цього жінка обвинувачує чоловіка в зґвалтуванні і все-таки отримує психологічне задоволення від чоловічої поразки. Іноді, щоб отримати моральне право на помсту, жінка провокує чоловіка на образи й агресію '. Популярними об'єктами безпідставних обвинувачень у зґвалтуванні сьогодні в Україні є заможні люди - успішні підприємці і бізнесмени. З одного боку, метою може бути шантаж «ґвалтівника» і одержання «жертвою» грошей, з іншого - дискредитація і тюремне ув'язнення підприємця в інтересах його конкурентів. У цьому випадку саме конкуренти є організаторами підставної «постраждало!'» і подальших обвинувачень, від них вона й отримує матеріальну винагороду. Читайте також:
|
||||||||
|