З французької поезії. Гійом Аполлінер

“...їв за п’ятьох, брехав за десятьох і був честолюбивий за двадцятьох чоловік одразу. ...Лірик у побуті, містифікатор, трішечки сноб, людина, що прагнула посісти гідне місце у суспільстві, а зналася із дурним товариством... до останку вірний друзям, безкінечно відданий своїм почуттям, нестримно веселий і нещасний ледве не до отупіння, чудовий поет, компанійська людина, з якою приємно випити чарку, волоцюга, що мав репутацію напіваристократа, людина, яка ні защо б не поступилася гідністю, великодушна і мізерна одночасно, душа багата і знервована, більш, ніж хтось інший гідна любові” (Ю. Хартвіг)

_____________________________________________________________________________________

“В мені перемішалась кров слов’янина і кров латинянина”. Творча постать Гійома Аполлінера.

Гійом Аполлінер(1880-1918) по праву вважається однію із ключових постатей західноєвропейського поетичного авангарду. Людина, щедро обдарована поетичним талантом, людина незвичайної, драматичної долі, в якій, як в дзеркалі, відбились складні суперечності та пошуки тієї історичної епохи, до якої він належав. Французький поет, прозаїк, драматург, есеїст, теоретик мистецтва, Гійом Аполлінер прожив коротке, але надзвичайно насичене подіями, творчими контактами та митецькими пошуками життя. Людина, яка піднесла Францію на п’єдестал вищих здобутків світової поезії ХХ ст., не була французом за походженням і отримала французьке громадянство лише незадовго до смерті. “В мені перемішалась кров слов’янинна і кров

1880 (26 серпня) – народився у Римі. 1887 - 1897- здобуває освіту на півдні Франції: в колежах і ліцеях Монако, Канна, Ніцци. 1897- оселяється у Парижі, де відвідує поетичні кафе, знайомиться з французькими поетами П.Фором, А.Сальмоном, М.Жакобом. 1899- живе з братом в пансіонаті бельгійського містечка Ставло, де закохується у юну валлонку Марей Дюбуа. Втеча братів із Ставло. 1900- захоплення 16-річною сестрою його друга - Ліндою Моліною да Сільва. 1901- їде у Німеччину, де перебуває понад року, здійснюючи звідти подорожі до Чехії, Бельгії та Голландії. Працює домашнім вчителем французької мови у родину графині Мільгау, переживає кохання до Анні Плейдон, молодої англійки, яка служила тут гувернанткою. 1903- засновує власні журнали "Le Festin d'Esope" і "La Revue immoraliste". 1903 - 1907 - працює в різних символістських виданнях. 1905 - знайомство з Пікассо, зближення з французькими художниками-авангардистами (А.Матісс, Л.Брак, Ф.Леже). 1907 - знайомство з 22-річною художницею Марі Лорансен, яка стане подругою поета в наступні п’ять років. 1911(7- 12 вересня) -за підозрою у викраденні з Лувру “Джоконди” Леонардо да Вінчі, проводить у в’язниці Санте". 1914 (5 грудня) – з патріотичних міркувань йде добровольцем на фронт, зачислений у 38-й артилерійський полк, який квартирувався в Німі (південь Франції). 1915 -перебуває на передовій, спочатку рядовим в артилерії, потім лейтенантом у піхоті. 1916 (17 березня)- отримує тяжке поранення в голову осколком снаряду. Поетові надано французьке громадянство. 1918 (9 листопада) – помирає у Парижі внаслідок застуди.

латинянина”, - писав сам Аполлінер, і це дійсно так. Мати Аполлінера – Анжеліка Костровицька – полька (з білоруських земель) за походженням, донька зубожілого шляхтича, який, рятуючись від переслідувань, емігрував до Італії після поразки польського повстання 1863 року. В Італії вона утекла від батька до Риму з якимсь італійським офіцером (як припускають, на ім’я Франческо Флуджі д’Асперман), від якого народила двох позашлюбних дітей, одному з яких – названому при народженні Вільгельмом Аполлінарієм Костровицьким судилося в майбутньому стати поетом із світовим ім’ям. Романські корені, за словами біографів, визначили зовнішність і південну жвавість характеру Аполлінера, слов’янські – гордість і відкритість. Напівромантична, напівавантюрна історія його народження дала Аполлінеру пізніше привід для нескінченних містифікацій: він стверджував, що його батьком був якийсь римський кардинал, або принц Монако, а в числі своїх пращурів називав Наполеона і Папу Римського. За спогадами сучасників, Гійом Аполлінер був кремезним, міцним чоловіком, темноволосим, з красивими і виразними рисами, прекрасним кольором обличчя. Мав добре виховання, в офіційних місцях поводився по-світськи, умів носити одяг. Він завжди був у центрі уваги: володів даром об'єднувати людей. Водночас, у Аполлінера був складний характер, в якому дивовижно поєднувались як непривабливі, так і напрочуд світлі, зігріті теплом людяності душевні риси. Польська письменниця Юлія Хартвіг так змальовувала психологічний портрет Аполлінера: “масштаби поетичного Гаргантюа, якому тяжко пристосовуватись до людських критеріїв”.

Як поет Аполлінер формується на перехресті літературних традицій, що йдуть з поезії ХІХ ст. і в столітті ХХ зустрічаються з новими принципами художнього світобачення. Тому в його поезії, особливо раннього періоду, дослідники зауважують елементи класицизму, романтизму й більш пізніх – символізму та імпресіонізму, які далі поступаються місцем поетичним пошукам, пов’язаним з експериментами в дусі нового часу, уособленням якого стала художня практика кубістів, футуристів, унанімістів та сюрреалістів. Подібна строкатість, чудернацьке поєднання багатьох “ізмів” і є однією з головних відмінних ознак поетичного стилю Аполлінера, в творчості якого ліризм поєднувався з філософським напруженням, трагічне світовідчуття – з вірою у світле майбутнє, фольклорні мотиви – з найсучаснішими засобами зображення, експеримент - із розвитком та збагаченням літературних традицій. Та й сам Аполлінер не любив пов’язувати свою творчість із різними "-ізмами". Він писав: “Назви шкіл не мають жодного значення і служать лише для щоб розрізняти групи живописців і поетів. Істотним є лише прагнення до органічності світобачення і до пізнання світу в його цілісності”. А про себе сказав: "Я не маю власної поетичної системи, вірніше, маю їх багато".Усій творчості Аполлінера притаманний дух невпинного новаторського пошуку, прагнення звільнити мистецтво від канонів та обмежень, зробити його співзвучним духовним прагненням та життєвим ритмам сучасної доби. Подібно вченому, який своїми відкриттями забезпечує невпинність науково-технічного розвитку людства, Аполлінер своїми поетичними пошуками не тільки визначив найбільш перспективні напрямки розвитку поезії перших десятиліть ХХ ст., але й підготував грунт для тих авангардистських експериментів та відкриттів, які визначать вектор руху літератури другої половини ХХ ст.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Найвідоміші представники авангардистської й модерністської течій першої половини ХХ ст.	\|	Періодизація творчості Гійома Аполлінера

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.