• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Об'єктивні та суб'єктивні чинники правового конфлікту

Соціологічний підхід вимагає аналізувати феномени у комплекс­ному зв'язку об'єктивних і суб'єктивних факторів, що їх спри­чиняють. Кожному конфлікту, зокрема, правовому, передує конф­ліктна ситуація. Вона складається з різних життєвих обставин і характеризується різними параметрами: соціальними, територіаль­ними, часовими, психологічно-емоційними тощо. Під конфліктною ситуацією, що породжує правовий конфлікт, слід розуміти такий збіг обставин у зіткненні людських інтересів, який утворює підва­лини для дійсного протиборства між суб'єктами правовідносин.

Конфліктна ситуація в змозі як реально викривати і посилювати протистояння сторін, так і розвиватися приховано, повільно, збіга­ючися з так званою латентною фазою конфлікту (наприклад, таємна

¹Див.: Тацій В., Тодика Ю. Функціонування державної влади в аспекті конфліктології // Право України. — 1997. -М8.-С 29, 30.

² Цвік М. В. Взаємодія законодавчої, виконавчої гілок влади та референ­думу в системі народовладдя // Вісник АПрН України. — Харків, 1995. — № 3. — С. 28.

підготовка до злочину, приховане зростання міжособистісної непри­язні); в будь-якому випадку вона виводить конфліктні стосунки у юридичну площину.

Шляхи формування конфліктної ситуації можуть бути об'єктив­ними, тобто незалежними від волі й бажання майбутніх суперників (наприклад, скорочення штатів в установі, дія стихійних ринкових законів), а можуть бути суб'єктивно утворені (спровоковані) однією зі сторін майбутнього конфлікту. Саме тому кожна конфліктна си­туація має дійсний об'єктивний зміст, але може суб'єктивно інтер­претуватися кожною зі сторін у відповідності до їх бажань, цілей і прагнень.

Отже, в контексті конфліктної ситуації кожному правовому конфлікту передують об'єктивні чинники, джерела, суб'єктивні мотиви й підстави, які доцільно розглянути.

Значним об'єктивним чинником конфліктів, передумовою їх по­яви чи загострення є соціальна напруга. Це — особливий стан гро­мадської свідомості та поведінки, специфічна ситуація сприйняття й оцінки дійсності. Масштаби соціальної напруги значною мірою співпадають з масштабами конфліктів або перебільшують їх; так, фіксують напругу міжособистісиу, міжгрупову, міжнаціональну або глобальну соціальну напругу в суспільстві в цілому. Загальні передумови соціальної напруги, які свідчать про її об'єктивно-супе­речний характер, полягають в усталеній нерозв'язаній ситуації не­узгодженості між потребами, інтересами, соціальними очікування­ми мас, верств, конкретних груп населення і мірою їх фактичного задоволення, що призводить до посилення агресивності, незадово­лення чи відчаю, роздратованості й психічної втомленості людей.

Як чинник макрорівня (глобального чи загальносуспільного) соціальна напруга спричиняє значну кількість правових конф­ліктів, відбиваючись у таких моментах на соціально-психологічно­му і поведінковому рівні:

1) розповсюдження настроїв незадоволення життєвою ситуацією —
стрімким зростанням цін, інфляцією, нестабільністю споживчого
ринку, відсутністю особистої безпеки, забрудненням навколиш­
нього середовища тощо;

2) під цим впливом втрачається довіра до влади, руйнується її
авторитет і відчуття надійності; з'являються почуття небезпеки,
песимістичні настрої; виникають ознаки масової занепокоєності,
психозів, розповсюджуються захоплення містикою і так званими

иоз

Розділ 10

Соціологія правового конфлікту

«нетрадиційними» цінностями; усталені норми життя, на жаль і правові, втрачають своє традиційне соціальне підґрунтя;

3) на поведІиковому рівні соціальна напруга може виявлятися як у стихійних масових діях (наприклад, ажіотажний попит і купів­ля), так і у мітингах, страйках, демонстраціях, погромах та інших формах громадської непокори, а також у добровільній міграції в ін­ші регіони і за кордон.

Соціальну напругу нерідко супроводжує зростання активності різних громадсько-політичних формувань у боротьбі за владу і вплив на маси, активізація злочинних елементів і криміналізація суспільного життя в цілому.

Отже, показники соціальної напруги в найбільш наочний спосіб відбивають загострення соціальних протиріч, що спричиняють кон­флікти. Проте правовий конфлікт може виникнути і на фоні від­носно стабільної соціальної системи й спокійного соціуму. Слід вра­ховувати, що у підвалинах конфліктної взаємодії приховано містя­ться добре відомі дослідникам загальні джерела: Влада, Багатство, Гідність і Престиж. Ці вихідні джерела глибинно пояснюють не-формалізовану мотивацію будь-яких соціальних (у тому числі пра­вових) конфліктів, де об'єктивні чинники переплітаються з суб'єк­тивними настановами і мотивами, за якими діють рушійні сили конфлікту.

Аналізуючи сиричиненість конфліктної поведінки людей, завж­ди можна помітити, що вона обумовлена прагненням задовольнити свої інтереси, певні потреби, захистити власні цінності й норма­тивні системи, що є прийнятими. Користь, помста, ненависть, об­раза чи незадоволеність, заздрість, прагнення збагатити себе за рахунок іншихтощо — це лише невелика частина мотивів міжосо-бистісних і побутових конфліктів, які зустрічаються у судовій прак­тиці. Психологічні фактори конфлІктогенності впливають і на роз­виток економічних та політичних процесів; громадська свідомість реалізується через розум, почуття таподії, а звідси — позиції, дум­ки, вчинки, дії конкретних людей, яким можна надавати правової оцінки.

Не менш різноплановими, але дещо іншими виглядають причи­ни конфліктів, у яких задіяні соціальні групи, верстви, колективи (політичні, трудові, громадські) — це економічні проблеми, управ­лінська неспроможність, політичні симпатії чи антипатії, прагнен­ня до влади, національна гідність та багато інших. Зрештою, моти-

вація конфліктів між державами, що стосується інтересів цілих на­родів чи націй, є більш масштабною, але також виходить з інтересів (територіальних, політичних), потреб (ресурсних, громадських), пднностей (духовно-релігійних, ідеологічних) тощо.

Отже, пояснення природи соціальних конфліктів має усталену традицію через аналіз протиборства інтересів; крім того, потреби у безпеці, визнанні ідентичності, соціальній належності також моти­вують конфліктну боротьбу; ціннісні системи (в тому числі правові) стають об'єктом захисту чи рушійною силою в конфлікті будь-якого масштабу і надають йому, як правило, гострого та ірраціонального характеру.

Для пояснення причин значних соціальних конфліктів, які набу­вають юридичного характеру повільно, можна продуктивно викори­стовувати так звану концепцію депривації, що відповідає вимогам соціально-правового підходу. Вперше її започаткував польський вчений Є. Вятр у «Соціології політичних відносин». Мова йде про передконфліктний стан, для якого характерна явна розбіжність між очікуваннями, сподіваннями людей і можливістю їх задоволь­нити. Конфліктологи з'ясували, що з часом депривація може скоро­чуватися, лишатися незмінною, або посилюватися; це залежить від співвідношення об'єктивних умов і суб'єктивних зазіхань. Але по­силення депривації безпосередньо впливає на ймовірність появи конфліктів соціально-правового характеру. Адже, по-перше, це тра­пляється, коли зменшуються можливості реалізувати вже сформо­вані потреби; по-друге — якщо соціальні потреби зростають ско­ріше, ніж реальні можливості їх вдовольнити.

У державах і суспільствах, що перебувають у стані переходу від тоталітаризму (чи авторитаризму) до демократії, політико-правова сфера є досить конфліктною. Це пояснюється специфічними умова­ми політичної і соціально-економічної транзиції — за допомогою правових засобів, норм закріплюються нові економічні відносини,утверджується економічний і політичний плюралізм, змінюється правовий статус різних форм власності, реформування політико-правової системи відбувається на концептуально нових засадах, а соціально-економічно диференційоване суспільство життєво потре­бує правової мотивації свого поновленого стану.

Як справедливо відзначає Ю. М. Тодика, підстави державно-пра­вових конфліктів нерідко перебувають за межами права і зумовлені станом економіки, політики чи конфронтаційним стилем владних

16 З-МЇ

Розділ 10

Соціологія правового конфлікту

відносин¹. Він узагальнює комплекс політичних факторів, які без­посередньо чи опосередковано впливають на напруженість держав­но-правових конфліктів: різкий перехід від однієї пануючої маркси­стсько-ленінської ідеології, від керуючої ролі комуністичної партії до політико-ідеологічного плюралізму; протиріччя між динамізмом політичних зрушень в Україні та необхідністю збереження стабіль­ності політичної системи, законності і правопорядку; гальмування завдань побудови правової держави, демократичного громадянсько­го суспільства через необхідність подолання залишків антидемок­ратичної спадщини; неузгодженість між новими демократичними інститутами, широкими соціально-політичними правами і свобода­ми громадян України і обмеженими формами й можливостями їх реалізації за сучасних умов.

Разом з тим, як свідчить практика України та інших країн СНД, державно-правові (у більш широкому контексті — політико-право­ві) конфлікти мають суто юридичні чинники, до яких, на .думку хар­ківських вчених, належать:

відсутність у владних структур вагомого досвіду вирішення склад­них питань державотворення в режимі консенсусу;

відставання процесуальних конституційно-правових норм від матеріальних;

відсутність достатнього комплексу організаційно-правових меха­нізмів розв'язання конфліктів між різними суб'єктами державно-правових відносин;

відносно низький рівень політико-правової культури населення і державного апарату;

суперечки між законодавчою, виконавчою владою і главою дер­жави щодо повноважень і компетенції;

протиріччя у законодавстві;

відсутність зваженої стратегії державного будівництва;

неякісне правове регулювання суспільних відносин;

порушення суб'єктами державно-правових відносин, норм Конс­титуції і законів, міжнародно-правових актів, ратифікованих пар­ламентом;

¹ Див.: Тодика Ю. М. Державно-правова кояфліктологія як важливий на­прямок наукових досліджень // Вісник АПрН. — Харків, 1996. — №4.-С. 14, 15.

різне тлумачення гілками влади конституційних норм; спроби окремих територій змінити свій правовий статус або увійти до скла­ду іншої держави;

несформованість легітимних владних інститутів;

утворення незаконних військових формувань;

дії по підриву безпеки держави чи розпалюванню національної та релігійної ворожнечі тощо¹.

Крім того, соціологія права приділяє увагу такому аспекту виник­нення правових конфліктів, як соціальне підґрунтя процесу створен­ня законів. Тут можна виокремити такі конфліктні підстави:

1) помилкове відбиття у законі проблемної ситуації, що потребує
правового врегулювання;

2) неузгодженість мети і завдань правового акта з нормативно за­
кріпленими засобами його реалізації;

3) кон'юнктурне просування окремими (часто вузькими) соціаль­
но-політичними угрупованнями бажаних норм до чинного законо­
давства, що не відповідають (або протирічать) інтересам головних
соціальних верств.

З ідеального погляду закон повинен адекватно відбивати стан су­спільних відносин, що регулюються, в іншому випадку виникає підґрунтя для неминучих соціально-правових конфліктів. Загроза їх появи посилюється, якщо прийняття закону обумовлене надзви­чайними обставинами чи термін його підготовки жорстко лімітова­ний. Як наслідок, з'являються неякісні закони, які у кращому ви­падку не зможуть працювати і перетворюються у «мертву норму», а за несприятливих умов — породжують конфлікти правозастосуван-ня, що можуть призвести і до озброєного протистояння.

Оскільки сучасна конфліктологія вважає безконфліктну модель суспільного розвитку ідеологічною догмою часів стагнації, то мова не йде про вилучення правових конфліктів із життя, а про забезпечення їх розв'язання таким чином, щоб це відповідало законним інтересам правосуб'єктів. Однак основою конфліктів правореалізації та право-застосування досить часто є чинники, пов'язані як із недоліками но-рмотворчості, так і загальноправового характеру:

нерозробленість механізмів зняття протиріч (колізій) під час ви­никнення закону;

¹ Тацій В., Тодика Ю. Вказ. праця. — С. 29.

Розділ 10

Іоціологія правового конфлікту

невизначеність функцій та засобів дії відповідних компетентних установ (посадових осіб) щодо розв'язання правових конфліктів у галузі правозастосування;

інколи — відсутність необхідних легітимних інститутів, які ма­ють впроваджувати механізм контролю за реалізацією закону та здійснювати колізійне право;

правовий нігілізм, обумовлений низьким престижем законів та зневірою у правозахисті та режимі законності в цілому;

низька правова і загальна культура, примітивний рівень право­свідомості у значних верств населення і частини посадових осіб при владі.

За умов соціально-економічної нестабільності юридичні конф­лікти між центром і місцями (регіонами) стають дуже актуальними, особливо з питань бюджету, розподілу ресурсів, ступеня взаємозале­жності. Так, Конституція України посилила повноваження Пре­зидента і Кабінету Міністрів по формуванню владних структур на місцях, що надало можливості центральній виконавчій владі ефек­тивно впливати на регіональні процеси. Водночас, це посилення практично позбавило громадян можливості впливати на вибір та дії своїх керівників по лінії виконавчої влади, оскільки вони признача­ються зверху і підзвітні Президенту та Кабінету Міністрів. Це утво­рює потенційну конфліктну ситуацію у ланці «місцеве населення — виконавча влада», яка за цих умов є соціально недоторканою і май­же неконтрольованою ні парламентом, ні суспільством. Тому влад­ним виконавчим структурам слід зважено і розумно використову­вати свої повноваження, щоб не порушувати інтереси населення відповідних територій; адже це може призвести не тільки до соціа­льно-правових, а й політично-правових конфліктів, бути підставою для антиконституційних дій та виступів, сепаратистських настроїв і тенденцій порушення територіальної цілісності України, проти­стояння центру і регіонів, що загрожує руйнівно відбитися на стані держави і режимі законності.

Стратегія соціально-політичних і економічних зрушень та конф­лікти, що її супроводжують, сьогодні зосереджені на лінії: інди­від — суспільство — держава. Для нас вже перестали бути абстрак­цією — урядова чи парламентська криза, державно-конституцій­ний конфлікт, загроза імпічменту президента чи відставки уряду. Вийшли з латентного стану конфлікти між виробничою і невироб­ничою галузями, між сферою надання послуг, пропонування това-

рів і соціальними можливостями їх споживання, між безробіттям, що зростає, і невиправдано розгалуженою сферою адміністративно­го управління. Всі конфлікти цього ряду мають перспективи пере­творитися на «змішані» правові, хоча й обумовлені вони більш зага­льними чинниками.

На думку російського конфліктолога О. Г. Здравомислова, вини­кли нові конфлікти, пов'язані з боротьбою за владу, вплив, влас­ність, престиж та інші засоби самоствердження у соціально-політи-чному просторі. Вони, у свою чергу, послабили ситуацію правопо­рядку й законності, певним чином функціонально послабили силові органи, що призвело до некерованості процесу «первинного накопи­чення», формування так званих «кримінальних капіталів», зрос­тання немотивованих приватновласницьких зазіхань. Як наслідок, насильство чи його загроза широко розповсюдились у конфліктних відносинах, посилилася криміналізація багатьох сторін соціального буття, виникли нові форми злочинності (рекет, торгівля зброєю, нар-кобізнес, проституція і сутенерство, «заказні» вбивства, інформа­ційне «піратство», експорт неліцензованої продукції, ухилення від сплати податків тощо)¹.

Криміналізація суспільства тягне за собою руйнування довіри до влади, посилення почуття соціальної незахищеності, невпевненості у майбутньому, крім того, вона перетворює боротьбу зі злочинністю на первинну мету держави, яка відсуває на задній план болючі со­ціальні проблеми. Все це посилює необхідність теоретико-практич-ної розробки проблем юридичної конфліктології.

Переглядів: 1244