• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Об'єктивні та суб'єктивні чинники правового конфлікту

Соціологічний підхід вимагає аналізувати феномени у комплекс­ному зв'язку об'єктивних і суб'єктивних факторів, що їх спри­чиняють. Кожному конфлікту, зокрема, правовому, передує конф­ліктна ситуація. Вона складається з різних життєвих обставин і характеризується різними параметрами: соціальними, територіаль­ними, часовими, психологічно-емоційними тощо. Під конфліктною ситуацією, що породжує правовий конфлікт, слід розуміти такий збіг обставин у зіткненні людських інтересів, який утворює підва­лини для дійсного протиборства між суб'єктами правовідносин.

Конфліктна ситуація в змозі як реально викривати і посилювати протистояння сторін, так і розвиватися приховано, повільно, збіга­ючися з так званою латентною фазою конфлікту (наприклад, таємна

¹Див.: Тацій В., Тодика Ю. Функціонування державної влади в аспекті конфліктології // Право України. — 1997. -М8.-С 29, 30.

² Цвік М. В. Взаємодія законодавчої, виконавчої гілок влади та референ­думу в системі народовладдя // Вісник АПрН України. — Харків, 1995. — № 3. — С. 28.

підготовка до злочину, приховане зростання міжособистісної непри­язні); в будь-якому випадку вона виводить конфліктні стосунки у юридичну площину.

Шляхи формування конфліктної ситуації можуть бути об'єктив­ними, тобто незалежними від волі й бажання майбутніх суперників (наприклад, скорочення штатів в установі, дія стихійних ринкових законів), а можуть бути суб'єктивно утворені (спровоковані) однією зі сторін майбутнього конфлікту. Саме тому кожна конфліктна си­туація має дійсний об'єктивний зміст, але може суб'єктивно інтер­претуватися кожною зі сторін у відповідності до їх бажань, цілей і прагнень.

Отже, в контексті конфліктної ситуації кожному правовому конфлікту передують об'єктивні чинники, джерела, суб'єктивні мотиви й підстави, які доцільно розглянути.

Значним об'єктивним чинником конфліктів, передумовою їх по­яви чи загострення є соціальна напруга. Це — особливий стан гро­мадської свідомості та поведінки, специфічна ситуація сприйняття й оцінки дійсності. Масштаби соціальної напруги значною мірою співпадають з масштабами конфліктів або перебільшують їх; так, фіксують напругу міжособистісиу, міжгрупову, міжнаціональну або глобальну соціальну напругу в суспільстві в цілому. Загальні передумови соціальної напруги, які свідчать про її об'єктивно-супе­речний характер, полягають в усталеній нерозв'язаній ситуації не­узгодженості між потребами, інтересами, соціальними очікування­ми мас, верств, конкретних груп населення і мірою їх фактичного задоволення, що призводить до посилення агресивності, незадово­лення чи відчаю, роздратованості й психічної втомленості людей.

Як чинник макрорівня (глобального чи загальносуспільного) соціальна напруга спричиняє значну кількість правових конф­ліктів, відбиваючись у таких моментах на соціально-психологічно­му і поведінковому рівні:

1) розповсюдження настроїв незадоволення життєвою ситуацією —
стрімким зростанням цін, інфляцією, нестабільністю споживчого
ринку, відсутністю особистої безпеки, забрудненням навколиш­
нього середовища тощо;

2) під цим впливом втрачається довіра до влади, руйнується її
авторитет і відчуття надійності; з'являються почуття небезпеки,
песимістичні настрої; виникають ознаки масової занепокоєності,
психозів, розповсюджуються захоплення містикою і так званими

иоз

Розділ 10

Соціологія правового конфлікту

«нетрадиційними» цінностями; усталені норми життя, на жаль і правові, втрачають своє традиційне соціальне підґрунтя;

3) на поведІиковому рівні соціальна напруга може виявлятися як у стихійних масових діях (наприклад, ажіотажний попит і купів­ля), так і у мітингах, страйках, демонстраціях, погромах та інших формах громадської непокори, а також у добровільній міграції в ін­ші регіони і за кордон.

Соціальну напругу нерідко супроводжує зростання активності різних громадсько-політичних формувань у боротьбі за владу і вплив на маси, активізація злочинних елементів і криміналізація суспільного життя в цілому.

Отже, показники соціальної напруги в найбільш наочний спосіб відбивають загострення соціальних протиріч, що спричиняють кон­флікти. Проте правовий конфлікт може виникнути і на фоні від­носно стабільної соціальної системи й спокійного соціуму. Слід вра­ховувати, що у підвалинах конфліктної взаємодії приховано містя­ться добре відомі дослідникам загальні джерела: Влада, Багатство, Гідність і Престиж. Ці вихідні джерела глибинно пояснюють не-формалізовану мотивацію будь-яких соціальних (у тому числі пра­вових) конфліктів, де об'єктивні чинники переплітаються з суб'єк­тивними настановами і мотивами, за якими діють рушійні сили конфлікту.

Аналізуючи сиричиненість конфліктної поведінки людей, завж­ди можна помітити, що вона обумовлена прагненням задовольнити свої інтереси, певні потреби, захистити власні цінності й норма­тивні системи, що є прийнятими. Користь, помста, ненависть, об­раза чи незадоволеність, заздрість, прагнення збагатити себе за рахунок іншихтощо — це лише невелика частина мотивів міжосо-бистісних і побутових конфліктів, які зустрічаються у судовій прак­тиці. Психологічні фактори конфлІктогенності впливають і на роз­виток економічних та політичних процесів; громадська свідомість реалізується через розум, почуття таподії, а звідси — позиції, дум­ки, вчинки, дії конкретних людей, яким можна надавати правової оцінки.

Не менш різноплановими, але дещо іншими виглядають причи­ни конфліктів, у яких задіяні соціальні групи, верстви, колективи (політичні, трудові, громадські) — це економічні проблеми, управ­лінська неспроможність, політичні симпатії чи антипатії, прагнен­ня до влади, національна гідність та багато інших. Зрештою, моти-

вація конфліктів між державами, що стосується інтересів цілих на­родів чи націй, є більш масштабною, але також виходить з інтересів (територіальних, політичних), потреб (ресурсних, громадських), пднностей (духовно-релігійних, ідеологічних) тощо.

Отже, пояснення природи соціальних конфліктів має усталену традицію через аналіз протиборства інтересів; крім того, потреби у безпеці, визнанні ідентичності, соціальній належності також моти­вують конфліктну боротьбу; ціннісні системи (в тому числі правові) стають об'єктом захисту чи рушійною силою в конфлікті будь-якого масштабу і надають йому, як правило, гострого та ірраціонального характеру.

Для пояснення причин значних соціальних конфліктів, які набу­вають юридичного характеру повільно, можна продуктивно викори­стовувати так звану концепцію депривації, що відповідає вимогам соціально-правового підходу. Вперше її започаткував польський вчений Є. Вятр у «Соціології політичних відносин». Мова йде про передконфліктний стан, для якого характерна явна розбіжність між очікуваннями, сподіваннями людей і можливістю їх задоволь­нити. Конфліктологи з'ясували, що з часом депривація може скоро­чуватися, лишатися незмінною, або посилюватися; це залежить від співвідношення об'єктивних умов і суб'єктивних зазіхань. Але по­силення депривації безпосередньо впливає на ймовірність появи конфліктів соціально-правового характеру. Адже, по-перше, це тра­пляється, коли зменшуються можливості реалізувати вже сформо­вані потреби; по-друге — якщо соціальні потреби зростають ско­ріше, ніж реальні можливості їх вдовольнити.

У державах і суспільствах, що перебувають у стані переходу від тоталітаризму (чи авторитаризму) до демократії, політико-правова сфера є досить конфліктною. Це пояснюється специфічними умова­ми політичної і соціально-економічної транзиції — за допомогою правових засобів, норм закріплюються нові економічні відносини,утверджується економічний і політичний плюралізм, змінюється правовий статус різних форм власності, реформування політико-правової системи відбувається на концептуально нових засадах, а соціально-економічно диференційоване суспільство життєво потре­бує правової мотивації свого поновленого стану.

Як справедливо відзначає Ю. М. Тодика, підстави державно-пра­вових конфліктів нерідко перебувають за межами права і зумовлені станом економіки, політики чи конфронтаційним стилем владних

16 З-МЇ

Розділ 10

Соціологія правового конфлікту

відносин¹. Він узагальнює комплекс політичних факторів, які без­посередньо чи опосередковано впливають на напруженість держав­но-правових конфліктів: різкий перехід від однієї пануючої маркси­стсько-ленінської ідеології, від керуючої ролі комуністичної партії до політико-ідеологічного плюралізму; протиріччя між динамізмом політичних зрушень в Україні та необхідністю збереження стабіль­ності політичної системи, законності і правопорядку; гальмування завдань побудови правової держави, демократичного громадянсько­го суспільства через необхідність подолання залишків антидемок­ратичної спадщини; неузгодженість між новими демократичними інститутами, широкими соціально-політичними правами і свобода­ми громадян України і обмеженими формами й можливостями їх реалізації за сучасних умов.

Разом з тим, як свідчить практика України та інших країн СНД, державно-правові (у більш широкому контексті — політико-право­ві) конфлікти мають суто юридичні чинники, до яких, на .думку хар­ківських вчених, належать:

відсутність у владних структур вагомого досвіду вирішення склад­них питань державотворення в режимі консенсусу;

відставання процесуальних конституційно-правових норм від матеріальних;

відсутність достатнього комплексу організаційно-правових меха­нізмів розв'язання конфліктів між різними суб'єктами державно-правових відносин;

відносно низький рівень політико-правової культури населення і державного апарату;

суперечки між законодавчою, виконавчою владою і главою дер­жави щодо повноважень і компетенції;

протиріччя у законодавстві;

відсутність зваженої стратегії державного будівництва;

неякісне правове регулювання суспільних відносин;

порушення суб'єктами державно-правових відносин, норм Конс­титуції і законів, міжнародно-правових актів, ратифікованих пар­ламентом;

¹ Див.: Тодика Ю. М. Державно-правова кояфліктологія як важливий на­прямок наукових досліджень // Вісник АПрН. — Харків, 1996. — №4.-С. 14, 15.

різне тлумачення гілками влади конституційних норм; спроби окремих територій змінити свій правовий статус або увійти до скла­ду іншої держави;

несформованість легітимних владних інститутів;

утворення незаконних військових формувань;

дії по підриву безпеки держави чи розпалюванню національної та релігійної ворожнечі тощо¹.

Крім того, соціологія права приділяє увагу такому аспекту виник­нення правових конфліктів, як соціальне підґрунтя процесу створен­ня законів. Тут можна виокремити такі конфліктні підстави:

1) помилкове відбиття у законі проблемної ситуації, що потребує
правового врегулювання;

2) неузгодженість мети і завдань правового акта з нормативно за­
кріпленими засобами його реалізації;

3) кон'юнктурне просування окремими (часто вузькими) соціаль­
но-політичними угрупованнями бажаних норм до чинного законо­
давства, що не відповідають (або протирічать) інтересам головних
соціальних верств.

З ідеального погляду закон повинен адекватно відбивати стан су­спільних відносин, що регулюються, в іншому випадку виникає підґрунтя для неминучих соціально-правових конфліктів. Загроза їх появи посилюється, якщо прийняття закону обумовлене надзви­чайними обставинами чи термін його підготовки жорстко лімітова­ний. Як наслідок, з'являються неякісні закони, які у кращому ви­падку не зможуть працювати і перетворюються у «мертву норму», а за несприятливих умов — породжують конфлікти правозастосуван-ня, що можуть призвести і до озброєного протистояння.

Оскільки сучасна конфліктологія вважає безконфліктну модель суспільного розвитку ідеологічною догмою часів стагнації, то мова не йде про вилучення правових конфліктів із життя, а про забезпечення їх розв'язання таким чином, щоб це відповідало законним інтересам правосуб'єктів. Однак основою конфліктів правореалізації та право-застосування досить часто є чинники, пов'язані як із недоліками но-рмотворчості, так і загальноправового характеру:

нерозробленість механізмів зняття протиріч (колізій) під час ви­никнення закону;

¹ Тацій В., Тодика Ю. Вказ. праця. — С. 29.

Розділ 10

Іоціологія правового конфлікту

невизначеність функцій та засобів дії відповідних компетентних установ (посадових осіб) щодо розв'язання правових конфліктів у галузі правозастосування;

інколи — відсутність необхідних легітимних інститутів, які ма­ють впроваджувати механізм контролю за реалізацією закону та здійснювати колізійне право;

правовий нігілізм, обумовлений низьким престижем законів та зневірою у правозахисті та режимі законності в цілому;

низька правова і загальна культура, примітивний рівень право­свідомості у значних верств населення і частини посадових осіб при владі.

За умов соціально-економічної нестабільності юридичні конф­лікти між центром і місцями (регіонами) стають дуже актуальними, особливо з питань бюджету, розподілу ресурсів, ступеня взаємозале­жності. Так, Конституція України посилила повноваження Пре­зидента і Кабінету Міністрів по формуванню владних структур на місцях, що надало можливості центральній виконавчій владі ефек­тивно впливати на регіональні процеси. Водночас, це посилення практично позбавило громадян можливості впливати на вибір та дії своїх керівників по лінії виконавчої влади, оскільки вони признача­ються зверху і підзвітні Президенту та Кабінету Міністрів. Це утво­рює потенційну конфліктну ситуацію у ланці «місцеве населення — виконавча влада», яка за цих умов є соціально недоторканою і май­же неконтрольованою ні парламентом, ні суспільством. Тому влад­ним виконавчим структурам слід зважено і розумно використову­вати свої повноваження, щоб не порушувати інтереси населення відповідних територій; адже це може призвести не тільки до соціа­льно-правових, а й політично-правових конфліктів, бути підставою для антиконституційних дій та виступів, сепаратистських настроїв і тенденцій порушення територіальної цілісності України, проти­стояння центру і регіонів, що загрожує руйнівно відбитися на стані держави і режимі законності.

Стратегія соціально-політичних і економічних зрушень та конф­лікти, що її супроводжують, сьогодні зосереджені на лінії: інди­від — суспільство — держава. Для нас вже перестали бути абстрак­цією — урядова чи парламентська криза, державно-конституцій­ний конфлікт, загроза імпічменту президента чи відставки уряду. Вийшли з латентного стану конфлікти між виробничою і невироб­ничою галузями, між сферою надання послуг, пропонування това-

рів і соціальними можливостями їх споживання, між безробіттям, що зростає, і невиправдано розгалуженою сферою адміністративно­го управління. Всі конфлікти цього ряду мають перспективи пере­творитися на «змішані» правові, хоча й обумовлені вони більш зага­льними чинниками.

На думку російського конфліктолога О. Г. Здравомислова, вини­кли нові конфлікти, пов'язані з боротьбою за владу, вплив, влас­ність, престиж та інші засоби самоствердження у соціально-політи-чному просторі. Вони, у свою чергу, послабили ситуацію правопо­рядку й законності, певним чином функціонально послабили силові органи, що призвело до некерованості процесу «первинного накопи­чення», формування так званих «кримінальних капіталів», зрос­тання немотивованих приватновласницьких зазіхань. Як наслідок, насильство чи його загроза широко розповсюдились у конфліктних відносинах, посилилася криміналізація багатьох сторін соціального буття, виникли нові форми злочинності (рекет, торгівля зброєю, нар-кобізнес, проституція і сутенерство, «заказні» вбивства, інформа­ційне «піратство», експорт неліцензованої продукції, ухилення від сплати податків тощо)¹.

Криміналізація суспільства тягне за собою руйнування довіри до влади, посилення почуття соціальної незахищеності, невпевненості у майбутньому, крім того, вона перетворює боротьбу зі злочинністю на первинну мету держави, яка відсуває на задній план болючі со­ціальні проблеми. Все це посилює необхідність теоретико-практич-ної розробки проблем юридичної конфліктології.

Переглядів: 1190