• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Учасники правового конфлікту: соціально-рольова і поведінкова характеристика

Аналізуючи проблеми учасників конфлікту, доцільно застосува­ти структурно-функціональний та біхевіористичний підходи, які найкращим чином дозволяють з'ясувати соціальну структуру учас­ників конфлікту, їх статус у суспільстві та державі, рольове розмаїт­тя членів конфліктної сторони, виявити особливості моделей конф­ліктної поведінки.

Учасники правового конфлікту — це його суб'єкти, масштаб яких залежить від рівня самого конфлікту:

¹Див.: Здравомьіслов О. Г. Социология конфликта. — М.: Аспект-Пресс, 1996. — С. 7, 8.

Розділ 10

Соціологія правового конфлікту

в міжособистісному конфлікті суб'єктами є конкретні особи;

у груповому, класовому, соціально-професійному чи загальносо-ціальному — соціальні групи, верстви, класи, населення регіону, етноси, соціум у цілому;

суб'єктом масштабних соціально-правових конфліктів може ви­ступати і держава через інститути влади, органи та установи, що її уособлюють, через державних посадових осіб чи владну еліту (по­літичну, адміністративну) в цілому;

у міжнародних, міждержавних конфліктах суб'єктом виступа­ють, як правило, суверенні держави, що представляють та захища­ють інтереси своїх народів.

Отже, не тільки соціальні спільноти беруть участь у юридичних конфліктах, до них приєднуються політичні партії, громадські ру­хи, релігійні організації, їх керівні органи та установи. Однак, на­віть якщо конфліктуючою стороною виступає політичний чи соціа­льний інститут, його дії все одно опосередковуються через «людсь­кий фактор» — конфліктних осіб, управлінські, професійні групи тощо. Соціологічний, психологічний, політологічний і геополітич-ний підходи оперують саме цими поняттями, вказуючи на соціаль­ний статус і характер учасників (суб'єктів) конфлікту. Крім того, конфліктологія задіяла до свого операційного апарату категорію «конфліктна сторона» чи «сторона, що протидіє». Сутнісно це по­няття співпадає з безпосереднім суб'єктом конфлікту і містить всю його складну соціально-рольову й функціональну структуру. Сторо­на, що протидіє, — це остов конфлікту, якщо одна з них з якихось причин руйнується, конфлікт губить сенс і припиняється. Але слід пам'ятати, що до складу конфліктуючої сторони входять не всі вза­галі, а лише ті учасники конфлікту, що безпосередньо здійснюють активні (наступальні чи оборонні дії) проти супротивника. Деякі пасивні учасники конфліктної ситуації — посібники, пасивні свід­ки, посередники, очевидці тощо, як правило, не входять до складу конфліктуючих сторін.

Найважливішими характеристиками сторін, що протидіють, є їх фізичні, соціальні, матеріальні та інтелектуальні ресурси, можли­вості та вміння, які суттєво впливають на завершення конфлікту. Соціальні відмінності протидіючих сторін пов'язані не тільки з їх рівнем чи державним рангом, але і з широтою соціальних зв'язків, масштабами суспільної або групової підтримки. Інтелект і досвід ве­дення боротьби є суттєвим фактором у будь-яких правових конфлік-

тах — від наукової суперечки, дипломатичного «торгу» до озброєно­го зіткнення.

Для безпосередніх фізичних зіткнень, збройних конфліктів особ­ливо вагомими є «деструктивні потенціали» супротивників, а саме (залежно від масштабу конфлікту) — фізична сила, наявність зброї, кількість збройних сил і характер озброєння, ефективність військо­во-промислового комплексу. Врешті, слід враховувати, що конфлік­туючі сторони можуть виявитися не одразу, адже і конфлікт почи­нається не стільки з первинної агресивної дії, скільки після проти­дії у відповідь. Це досить наявно ілюструє кримінально-правовий конфлікт: доки злочинець не затриманий, конфлікт між ним і орга­нами правосуддя має латентний характер; відколи органи слідства, дізнання, суду й прокуратури розпочали процесуальну діяльність — протидіючі сторони конфлікту вже виявилися; коли підозрюваний затриманий і активізувалася процесуальна діяльність щодо роз­криття злочину й покарання винного — конфлікт отримує свої кон­кретні необхідні риси.

З позиції правового підходу в правовому конфлікті можна виок­ремити дві групи суб'єктів: фізичні та юридичні особи. В. М. Куд-рявцев вважає, що якщо мова йде про протиборство юридичних осіб, то конфлікт обов'язково набуває юридичного характеру, тому що між цими суб'єктами формуються (або вже існують) правові від­носини, і розв'язання такого конфлікту, як правило, можливе лише правовим шляхом¹.

Більш різнобічна ситуація складається, якщо конфлікт розгор­тається між фізичними особами (окремими індивідами, групами, натовпом тощо). Фізична особа, що є громадянином, вже є суб'єк­том певних правовідносин, це накладає помітний відбиток на її по­ведінку в конфлікті. Учасник правового конфлікту має узгоджува­ти свої вчинки з існуючими нормами права, пам'ятати, що за умов певного розвитку подій ним можуть «зацікавитися» правоохоронні органи, або він може стати учасником цивільного, адміністративно­го чи кримінального процесу як позивач, відповідач, потерпілий, обвинувачуваний чи свідок. У окремих випадках юридичний аспект конфлікту залишається вибірковим, тобто має відношення не до всіх, а лише до окремих його учасників (наприклад, організаторів безладдя).

¹ Див.: Кудрявцев В. Н. Юридическая конфликтология // Вестник РАН. — М., 1997,. — Т. 67, № 2. — С. 126.

Розділ 10

Соціологія правового конфлікту

Соціологія права розробила досить предметно і яскраво систему соціальних ролей, що виконують учасники конфлікту, використо­вуючи значною мірою юридичну термінологію. Рольове розмаїття учасників притаманне практично будь-якому конфлікту (у тому чис­лі юридичному).

У соціально-правовому конфлікті (рівнем, не нижче групового) завжди можна виокремити «лідерів», «ідеологів», «активістів» і «керованих виконавців» — це найпростіша класифікація ролей, яка підкреслює ієрархічний статус учасників та їх функції.

Крім того, соціальні ролі учасників конфлікту можуть відбивати їх ранг у складі протидіючої сторони, міру задіяності та відповіда­льності за конфліктні події.

Підбурювач (інколи провокатор) — це особа, організація чи дер­жава (у міжнародно-правовому конфлікті), що навмисно підштов­хує іншого учасника до конфлікту. Сам підбурювач може й не брати активної участі у конфлікті, його рольове завдання — спровокувати зіткнення і розв'язати конфлікт.

Посібник — особа, група, держава, що сприяє певній конфлікту­ючій стороні порадами, матеріально-технічною допомогою тощо. У міжнародній політиці посібництво агресору, який розв'язує зброй­ний конфлікт, оцінюється як серйозний злочин проти миру.

Пасивні свідки, очевидці — це, як правило, малозначні та епізо­дичні ролі, носії яких не входять до складу протидіючих сторін.

Організатор — особа (група), яка планує конфлікт, шляхи його розвитку і забезпечення заради досягнення бажаної мети. Часто він виконує функції керівника чи ідеолога конфліктуючої сторони і мо­же також уособлювати її самостійно чи виступати окремою фігу­рою. Організатор правового конфлікту, як правило, несе найбільшу міру відповідальності за неправові дії та вчинки.

Посередники та судді (у тому числі третейські) — у широкому контексті це теж учасники конфлікту, особливо посередники, які прагнуть розібратися у причинах і обставинах протистояння та на­магаються своїми діями попередити чи припинити конфлікт, вико­ристовуючи власний авторитет переконання, пошук консенсусу. Третейські судді фактично також виконують посередницькі функ­ції — це суворо нейтральні особи, які допомагають конфліктуючим сторонам досягти згоди шляхом переговорів. Ні посередники, ні суд­ді категорично не входять до складу протидіючих сторін, їх мета діаметрально протилежна — узгодити позиції суперників та зняти

конфліктне протиріччя по можливості ненасильницьким шляхом. Високо оцінюючи гуманістичний потенціал цих ролей у юридичних конфліктах, цивілізовані держави (у тому числі Україна) внесли до чинного законодавства відповідні норми про третейський суд.

Отже, рольове розмаїття у конфлікті досить чітко визначене, але інколи можна зіткнутися з явищем «свідомої імітації» окремих конфліктних ролей; це притаманне або над конфліктним особам, емоційно неврівноваженим і надамбітним, або в разі штучного затя­гування конфліктної протидії окремою стороною.

Суб'єктивна складова будь-якого конфлікту досить детально і глибоко характеризує психологію його учасників. Взагалі, це окре­ма і специфічна проблема, яку необхідно вивчати в межах біхевіо-ристичного аналізу. До складу суб'єктивної сторони конфлікту вхо­дять: аналітичні дії та процес прийняття рішень, емоції та пам'ять, соціальні настанови і ціннісні орієнтації, внутрішні нормативні ме­ханізми тощо. Проте соціологію правового конфлікту найбільше цікавить поведінка учасників — це особливий різновид індивідуа­льної, групової або масової активності, що потребує особливої функ­ціональної та емоційної орієнтації суб'єктів конфлікту. Поведінка у конфлікті часто пов'язана із розміром фрустрації, афектації, стре­су, що виникають внаслідок дій протилежної сторони, це накладає помітний відбиток на формування суб'єктивних уявлень і характер дій учасників. Правовий конфлікт часто торкається життєво важ­ливих інтересів суб'єктів, що вимагає мобілізувати всі його внут­рішні ресурси.

Вибір суб'єктами своєї лінії поведінки у конфлікті залежить від багатьох чинників, здебільшого психологічних: емоційних, вольо­вих, інтелектуальних, а також від сукупності зовнішніх (у тому чис­лі зовсім випадкових) обставин. Слід враховувати, що певні типи поведінки не відразу виявляють у всіх без виключень учасників конфлікту, і в процесі розвитку подій вони можуть змінюватися.

Конфліктологією розроблено три основні стереотипізовані моде­лі, які відбивають певний стійкий стиль поведінки людей (чи дер­жав, організацій) у різних конфліктних ситуаціях.

1. Деструктивний тип. За поведінкою це суб'єкт, схильний до розв'язання конфлікту та його посилення аж до повного знищення супротивника, ним використовуються найболючіші, руйнівні й жор­сткі засоби боротьби. Деструктивний тип поведінки часто зустріча­ється у кримінально-правових, міжнародних конфліктах; на міжна-

Розділ 10

Соціологія правового конфлікту

родніи арені — це агресивні мілітаристські держави, організації, що не тільки провокують війни, але й постійно блокують будь-які мирні ініціативи.

Практично завжди до такого типу поведінки схильні терористи — особливо небезпечні фігури правових конфліктів. Західні дослідни­ки, детально аналізуючи тероризм, виокремлюють два головні типи мотивації поведінки терористів:

— особистісний, у якому наявні емоційні, невротично-психопа­тологічні й корисливі мотиви;

—- політико-ідеологічний, що притаманний терористичним гру­пам чи бандформуванням.

2. Конформний тип. Суб'єкти конфлікту, що обрали таку пове­
дінку — певним чином протилежні попереднім, їх позиція «допов­
нює» деструктивну. Конформні суб'єкти скоріше схильні поступи­
тися, підкоритися, ніж продовжувати боротьбу. Ця модель поведін­
ки шкідлива і досить небезпечна тим, що об'єктивно сприяє чужим
агресивним намірам. Позитивну роль вона здатна відіграти, якщо
конфлікт виник через дрібницю, в такому випадку компромісна
лінія поведінки — найкращий засіб припинити сутичку.

3. Конструктивний тип. Ця модель поведінки повністю контра­
стує з деструктивною. Якщо деструктивний тип прагне насамперед
задовольнити власні інтереси і заради цього готовий «роздувати»
протиборство, то конструктивний — намагається загасити конфлікт
таким чином, щоб знайдене рішення було прийнятне для обох сто­
рін- Він шукає інваріантні версії примирення, підбирає посередни­
ків, вживає заходів щодо зняття конфліктної напруги.

Сучасна конфліктологія до аналізу конфлікту та його суб'єктив­ної складової успішно застосовує «теорію ігор», що надає можли­вість передбачити певною мірою раціональні, випадкові і навіть не­традиційні ходи і рішення супротивників. Це здійснюється завдя­ки рефлексії — відбиттю у свідомості суб'єкта власної і чужої по­ведінки та певною мірою, уявленню про психологію і плани супро­тивника.

Головна ідея «рефлективних ігор» — це імітація роздумів і вчин­ків одного супротивника іншим, аж до складних форм — прогнозу­вання і моделювання запитань суддів, відповідей свідків, роздумів присяжних, сцен примирення тощо. Рефлексивна гра має декілька елементів, які часто та ефективно використовуються у практиці

змішаних правових конфліктів політичного і міжнародного харак­теру:

а) рефлексивне управління — це спроба надати супротивнику
підстави, провокуючи прийняття такого рішення, яке було б вигід­
не самому опоненту. Насамперед, тут використовується дезінформа­
ція (розповсюджена у військовій та міжнародній практиці), переда­
ча супротивнику істинної інформації про свої наміри, яку той має
сприйняти як неправдиву (ця тонка гра на недовірі часто застосову­
ється у детективних сюжетах);

б) рефлексивний прогноз — полягає в тому, щоб здійснити спробу
прогнозування поведінки протилежної сторони і, таким чином, по­
сісти вигідну для себе позицію. Так, якщо у ході процесуального
«змагання» (імітований конфлікт) захисник зуміє передбачити най­
вагоміші аргументи прокурора-обвинувача, він буде мати шанс їх
послабити або розбити;

в) рефлексивний захист — йдеться про упереджуючу підготовку
до відступу на менш вигідні позиції, але такі, що не дають програ­
ти. Сутність рефлексії тут полягає в тому, щоб виявити розміри по­
ступок, на які може погодитися супротивник, якщо конфлікт дуже
сильно затягнеться. Отже, при рефлексивному захисті опрацьову­
ються не наступальні, а захист варіанти, що само по собі є одним із
варіантів руху до розв'язання конфлікту.

Таким чином, теорія ігор та технології рефлексії є непересічним інструментом упередження конфліктного протиборства і управлін­ня конфліктом.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. IIІ. Інші учасники провадження у справі про банкрутство
5. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
6. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
7. Автокореляційна характеристика системи
8. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
9. Акти застосування норм права в механізмі правового регулювання.
10. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання
11. Анатомо-біомеханічна характеристика положень і рухів тіла
12. Антропологія права в структурі філософсько-правового знання.

Переглядів: 1420