• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Антропологія права в структурі філософсько-правового знання.

Об’єктивне і суб’єктивне право.

Концепції прав людини і громадянина!

Права людини і громадянина: співвідношення.

Право як форма буття, та забезпечення прав людини.

Людина, особа, громадянин: співвідношення категорій.

Антропологія права в структурі філософсько-правового знання.

Тема. Антропологія права.

Легістська онтологія права. Природно-правова онтологія. Ліберитарно-правова онтологія. Онтологія права інституціонального.

Онтологія права як засіб відображення його сутності та природи має багатоаспектний вираз. Він є змінним залежно від напрямків пізнання. Цими напрямками є:

· легістська онтологія права. Легізм – це вчення, що ототожнює право і закон. Онтологічний аспект цієї ідеї отримав вираз у наступних положеннях:

- в основі права лежить наказ держави;

- заперечується об’єктивні незалежні від закону і законодавця властивості права;

- закон характеризується як засіб регулювання абсолютно всіх сфер життя суспільства;

- законом є законопорядок, що не враховує уявлення про природне, справедливе, ідеальне, оскільки вони є суб’єктивними;

- у праві відображене лише позитивне законодавство;

- основними характеристиками права є його примус;

- ідеї про сутність права та його цінність є схоластичними і не мають правового змісту і значення;

- основним призначенням права є вивчення догм права.

Таким чином, легістська онтологія полягає у характеристиці права як системи норм, закріплених законодавцем, що відображають волю держави і захищають її примусовою силою.

В середині ХХ ст.. психолог Ананьєв передбачив, що теоретичне і практичне людинознавство стало одним із найважливіших центрів наукового розвитку. Вчений виходив із трьох важливих особливостей науки, пов’язаних з проблемою людини, а саме:

· Перетворення такої проблеми в загальну проблему всієї науки, включаючи природничі і технічні дисципліни;

· Зростаюча диференціація наукового вчення про людину, що обумовлює спеціалізацію окремих дисциплін на проблемі людини та розподіл цих дисциплін на окремі самостійні вчення;

· Тенденція до виокремлення спільних аспектів наук та методів дослідження людини, і як наслідок формування комплексу наук, предметом вивчення яких є людина.

Саме ці ідеї вплинули на процес антропологізації юридичної науки, і як наслідок обумовили виникнення двох напрямків наукових досліджень – філософсько-правової та юридичної антропологій.

Сам термін «антропологія» був введений Арістотелем в «Акомаховій етиці» і тлумачився ним в контексті духовних людських цінностей. У 1501 році вчений Гундт поширив дію цього терміну на фізичні властивості і особливості людини, а представник гуманістичного напрямку – Касман – тлумачив цю категорію як засіб вивчення подвійної духовно-тілесної природи людини. В сучасній науці обґрунтовано декілька підходів до визначення антропології:

1 – це система наук, які досліджують людську істоту в суспільстві та соціальну значимість людини. Це визначення засновується на ідеях Руссо і є близьким за обсягом до категорії людинознавство;

2 – це система вчень про людину, яке охоплює її природу та засновується на ідеї про можливість вдосконалення людини. Засновується на ідеях Канта «Антропологія з прагматичного погляду» 1798 р. і саме тому ототожнюється з прагматичним людинознавством;

3 - це наука про природу, походження, еволюцію людини та її функціонування в межах соціальних груп (професор Осипов).

Антропологія має структурний характер, оскільки дає уявлення про знання людини, діяльність якої пов’язується з різноманітними сферами, саме тому розрізняють:

а) пізнавальну антропологію – предметом вивчення якої є характеристика процесу пізнання, як суттєвої властивості людини;

б) політична антропологія – досліджує людину як суб’єкта, що реально володіє владою, або ж підкоряється її рішенням;

в) глобальна антропологія – вивчає закономірності прояву ноосфери, основу якої складають глобальні проблеми сучасності, що повязуються з узагальненням людської сутності;

г) філософська антропологія – досліджує людство як сукупність осіб, що функціонують у різноманітних сферах. Є складною за природою і характеризується в трьох аспектах:

І. В широкому розумінні як сукупність філософських вчень про фундаментальні властивості людини, її сутність, природу, призначення, та визначається як природа людини через філософський вимір (герменевтика, феноменологія, екзистенціалізм). Саме в цьому значенні філософська антропологія вважається як самостійна галузь знань. Вона ж вживається і в вузькому значенні – як філософська течія (школа), що характеризує західну науку і сформувалася у 20-х рр. ХХ ст. (Шеллер, Плестнер). Її метою є вироблення на основі окремих наукових визначень єдиної системної теорії людини;

ІІ. Як світоглядфілософія права являє собою осмислення перспектив людини та сукупність світоглядних ідей та їх пізнання;

ІІІ. Як методологія,що забезпечує вихідні положення та ідеї, що обумовлюють єдність наукових пошуків у сфері вивчення людини.

Філософська антропологія виявляється у різноманітних сферах, однією з яких є правова.

Правова антропологія – це сфера знань, що пов’язуються з проблемами відносин людини з правовою реальністю. Предмет цієї науки складає визначення:

- Ролі людини у створенні правової реальності;

- Буття людини в середині правової реальності;

- Відображення правової реальності у свідомості людини;

- Деструктивні форми людської активності, що перешкоджають функціонуванню правової реальності.

Об’єктом антропології права є правове існування людини, правове буття людини в об’єктивно існуючій правовій системі суспільства. Предметом антропології права є закономірності правового буття людини у правовій системі, що отримує зовнішній вияв у можливості та необхідності певної поведінки людини.

Саме це обумовлює необхідність виникнення самостійної юридичної дисципліни – антропології права та виокремлення в системі філософії права самостійної частини, що визначається як антропологія.

Професор Бачинін визначає антропологію права як галузь знань, що охоплює основні проблеми відносин людини з правовою реальністю. Сучасні вчені (Головко, Рулан ) під антропологією права розуміють галузь філософії права, яка вивчає:

- Співвідношення особистості і права;

- Особистість як суб’єкт права;

- Особистість як об’єкт права;

- Структуру цінностей особистості;

- Право як засіб втілення цінностей особистості у суспільному житті;

- Права людини та їх захист.

Філософсько-правова антропологія – це розділ філософії права, який за допомогою спеціальних методів вивчає людину, її потреби, інтереси та специфічні юридичні властивості людини, як правової істоти; з’ясовує сутність, природу індивіда як соціального суб’єкта з метою виокремлення, дослідження закономірностей взаємодії людини, її прав та права як соціального явища.

Самостійний характер антропології права визначається сукупністю методів, що нею застосовується. Сучасній літературі ці методи іменуються як антропологічно-дослідницькі прийоми.

Антропологічні дослідницькі підходи засновані на висновках певних видів антропології світоглядні ідеї про природу та сутність людини; які визначають особливості виявлення, добору і систематизації науковцем досліджуваних фактів, а також їх інтерпретації та оцінки.

Завдяки саме цим підходам, детермінованим, орієнтованим на людину світоглядом, наука отримує орієнтир на людську реальність у всій її повноті, у всіх її духовно-душевно-тілесних вимірах, здійснює пошук засобів і умов становлення людини. У філософії права завдяки цим дослідницьким підходам уможливлюється пізнання деяких правових явищ, зокрема прав людини та їхніх антропних властивостей.

Слід зазначити, що антропологічні дослідницькі підходи не є винятково антропоцентричними (тобто такими, які в основу досліджень ставлять одиничну людину), оскільки завдяки їм вивчаються не тільки природа та сутність людини як родової істоти, а й біосоціального індивіда як невід’ємної частини певних людських спільнот, у дослідженнях яких людина розглядається тільки як елемент, частина цілого. З огляду на це, а також на низку інших ознак антропологічні методологічні підходи можна класифікувати для цілей нашого дослідження за такими критеріями: залежно від виду антропології, здобутки якої використовуються у дослідженні; за змістовою спрямованістю дослідження; залежно від типу право розуміння дослідника; залежно від філософських понять і категорій, на яких ґрунтується антропологічний дослідницький підхід; за кількісним складом суб’єкта, який виступає об’єктом антропологічного аналізу; залежно від філософсько-світоглядної позиції дослідника стосовно загального співвідношення матерії та свідомості; за змістом наукового підґрунтя інтерпретації досліджуваних явищ; за значенням для розкриття предмета дослідження.

1. Залежно від виду антропології, здобутки якої використовуються у дослідженні.

1.1. Філософсько-антропологічний (сприяє з’ясуванню природи та сутності прав людини через пізнання у межах філософсько-антропологічних концепцій природи й сутності їх носія, а також через розкриття змісту категорій свободи та відповідальності, волі, розуму і віри, життя та смерті, добра і зла тощо).

1.2. Соціально-антропологічний (уможливлює пізнання природи та сутності прав людини через з’ясування природи й сутності людських спільнот, а також явищ, які мають соціальне походження).

1.3. Релігійно-антропологічний (дає змогу з’ясувати природу та сутність прав людини або через пізнання природи й сутності їх носія, визначених у священних книгах і релігійно-філософських доктринах, або через пізнання особливостей людських спільнот, природа та сутність яких визначається певною релігією).

1.3.1. За видом релігії, крізь призму якої проводиться дослідження: іудаїстсько-антропологічний, індуїстсько-антропологічний, буддистсько-антропологічний, християнсько-антропологічний (і його підвиди – католицький, православний, протестантський), ісламсько-антропологічний тощо.

1.3.2. За орієнтацією (доктринальною чи діяльною), що домінує у релігії, в якій проводиться дослідження людини: ортодоксально-антропологічний (застосовується, наприклад, у дослідженнях прав людини в християнстві) і ортопраксично-антропологічний (застосовується, зокрема, у дослідженнях прав людини в іудаїзмі й ісламі).

Залежно від держави кількість, види, найменування галузей антропології можуть варіювати (так, у США переважно виділяють фізичну, археологічну, культурну та лінгвістичну антропології, а у Великобританії – лише перші три).

Серед науковців побутує також і підхід, згідно з яким будь-яка галузева антропологія є різновидом філософської, а остання постає універсальною наукою про людину (так, Б. Головко, Б. Григор’ян, В. Табачковський як різновид філософської антропології розглядають соціальну, культурну, релігійну, педагогічну, політичну, історичну, лінгвістичну та інші антропології). Тому різновиди наукової антропології іноді вважають видами антропології філософської.

Передумови наведеного поділу антропологій на наукову, філософську, релігійну можна знайти у М. Шелера, який у доповіді «Становище людини у космосі» обґрунтував наявність цих антропологій трьома основними колами світоглядних ідей: природно науковим, греко-античним й іудаїстсько-християнським.

2. За критерієм змістової спрямованості дослідження.

2.2. Екзоантропний (застосовується для дослідження прав людини як явищ, виникнення й існування яких зумовлене обставинами існування їхнього носія – «зовнішньою людиною»).

2.3. Езоантропний (застосовується для дослідження прав людини як явищ, виникнення й існування яких зумовлене особливими властивостями людської природи – «внутрішньою людиною»).

3. Залежно від типу право розуміння дослідника (класифікація актуальна для філософсько-правових досліджень тільки за умови визнання двох типів право розумінь – позитивістського й природничого).

3.3. Позитивістсько-правовий (у широкому значенні – підхід, що покликаний з’ясувати природу та сутність прав людини як фактів об’єктивної дійсності (результатів діяльності біосоціального індивіда, соціальних груп і всього суспільств), які можна пізнати за допомогою емпіричних методів пізнання; у вузькому значенні – підхід, що ґрунтується на визнанні історично зумовленої необхідності організації людським співтовариством держави, з огляду на що права людини пізнаються винятково як результат її діяльності).

3.4. Природно-правовий (передбачає визнання наявності універсальних, зокрема трансцендентальний, норм і принципів, з огляду на що права людини пізнаються як явища-властивості людської природи, які є наслідком божественного творіння людини або еволюційного її розвитку).

4. Залежно від філософських понять і категорій, на яких ґрунтується антропологічний дослідницький підхід.

4.4. Потребовий (уможливлює пізнання прав людини через з’ясування специфіки людських потреб, інтересів, цілей, а також мотивів і намірів діяльності: підхід ґрунтовно досліджений П. Рабіновичем).

4.5. Аксіологічний (дає змогу розкрити природу і сутність прав людини через з’ясування їхньої цінності для самої людини, соціальних груп і всього суспільства, а також через встановлення цінностей тих спільнот, в яких у певний спосіб визнаються людські права; обґрунтування цього підходу можна знайти, зокрема, у працях В. Бігуна).

4.6. Комунікативний (дає змогу з’ясувати природу та сутність прав людини через встановлення їх ролі і значення у процесі повсякденної людської мовної комунікації, в якій відбувається становлення носіїв прав: підхід активно розробляється, зокрема, А. Поляковим).

4.7. Символічний (уможливлює пізнання людських прав як системи символів, наділених їх творцем певними значеннями: в одному з досліджень права цей підхід застосував В. Речицький).

4.8. Герменевтичний (оскільки будь-який текст, у тому числі нормативно-правових актів, співвідноситься з певною комунікативною ситуацією та її антропоцентрами – автором і адресатом, суб’єктом мовлення та його партнерами по комунікації. Цей підхід сприяє пізнанню прав людини через інтерпретацію текстів, в яких вказані права закріплюються. Розробляв С. Максимов).

4.9. Синергетичний (уможливлює пізнання прав людини як елементів складної нормативної системи, як частини світового правового порядку) тощо.

5. За кількісним складом суб’єкта, який виступає об’єктом антропологічного аналізу.

5.5. Індивідуалістичний (дає змогу з’ясувати природу та сутність людського індивіда як родової істоти, поширивши відповідні висновки на всіх інших людей і досліджувані явища, зокрема, на права людини).

5.6. Колективістський, або комуні тарний (уможливлює з’ясування природи та сутності прав людини через дослідження природи і сутності людських спільнот, в яких ці права визначаються).

6. Залежно від філософсько-світоглядної позиції дослідника стосовно загального співвідношення матерії та свідомості.

6.6. Ідеалістичний (пов’язує права людини або об’єктивним розумом – об’єктивним ідеалістичний антропологічний підхід, - або зі свідомістю людини, її переживаннями суб’єктивними зусиллями – суб’єктивний ідеалістичний антропологічний підхід).

6.7. Матеріалістичний (пов’язує природу та сутність прав людини з соціальними відносинами, в яких ці права реалізуються, а також з особливостями регулювання відносин між соціальними групами чи у таких групах).

7. За змістом наукового підґрунтя інтерпретації досліджуваних явищ.

7.7. Біологізаторський (ґрунтується на визнанні еволюційної природи людини, природної зумовленості її сутності та біологічного характеру прав людини).

7.8. Соціологізаторський (ґрунтується на визнанні соціального характеру природи і сутності людини та її прав).

7.9. Трансцен…талістський (ґрунтується на визнанні надприродного характеру природи людини, надприродній зумовленості її сутності, а отже, на надприродному, зокрема, божественному походженні і сутності прав людини).

Крім цього, з огляду на значення для розкриття предмета дослідження всі антропологічні дослідницькі підходи в межах кожної з наведених класифікацій можуть поділятися на основні (яким відведена провідна роль у дослідженні) та допоміжні (покликані сприяти повноті розкриття предмета дослідження).

Використанням у цій монографії антропологічних дослідницьких підходів зумовлюються відповідні процедури інтерпретації досліджуваних явищ, побудовані на використанні різних груп методів наукового пізнання: філософських (діалектичного, метафізичного); загальнонаукових (системного, структурно-функціонального, сходження від конкретного до абстрактного, сходження від абстрактного до конкретного); спеціальних (вироблених неюридичними науками) – аналіз письмових джерел; окремих (вироблених юридичною наукою) – догматичного методу, методів тлумачення юридичних норм, методу теоретично-правового моделювання, порівняльно-правового методу.

Використання у цій роботі антропологічних підходів і перелічених методів зумовили необхідність застосування, зокрема, таких прийомів дослідження: індукція, дедукція, класифікація, аналіз (синхронний і діахронний), теоретичний синтез, екстраполяція, абстрагування (визначення, обмеження, узагальнення та поділ понять), ідеалізація, опис, характеристика, порівняння, роз’яснення, доведення, спростування.

Читайте також:

1. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
2. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
3. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
4. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
5. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
6. Адміністративне право як галузь права
7. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності
8. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
9. Акти застосування норм права в механізмі правового регулювання.
10. Аналіз доцільності фінансових інвестицій у корпоративні права.
11. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
12. Антропологія

Переглядів: 4145