• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Форми буття права, ідея права, закон, правове життя.

Аналіз правової реальності надає можливість виокремити певні форми буття права, які в сукупності відображають динаміку правової реальності. Серед основних форм буття права розрізняють:

· світ ідей, що в сукупності відображає ідею права;

· світ знаків, що в сукупності відображає правові норми та закони;

· світ взаємодій, що складає в сукупності правове життя.

Зазначені форми мають логічно-послідовний характер і надають можливість відобразити закріплення правових ідей законом, та її втілення у поведінці суб’єктів.

В реальному житті в сукупності ці рівні і складають право. Кожен з них знаходить свою розвинуту характеристику у відповідних філософсько-правових концепціях шляхом обґрунтування її основної ролі та призначення. Так, ідея права притаманна філософсько-правовій концепції природного права. Норми права і закони характеризують правовий позитивізм, а правове життя є засобом дії права, є відображенням соціальної реальності та наділене природно-матеріальним значенням. Саме це характеризує антропологічну концепцію права.

Ідея права – це вихідний компонент правової реальності, що являє собою найбільш загальний (абстрактний) вираз сутності права та його завдань. Це ідеальний аспект права і його форма. Саме ідея права відображає особливості того чи іншого підходу до права, характеризує його сутність. Ідеєю права може бути природа людини, що складає сутність аксіології, цінності, соціальні відносини і воля, що відображає онтологічну природу права.

Ідея права є самостійною категорією, що має власну структуру. Її складають елементи, основними серед яких є:

· суб’єктивний компонент, що складає антропологічний рівень дії права і ідея права надає інформацію про те, хто може бути суб’єктом права, сутність поширення права, перелік суб’єктів, що підпадають під його дію;

· аксіологічний компонент – система цінностей, які відображаються та реалізуються у праві. Це категорія відображає поняття справедливості та безпосереднього впливу на характер співвідношення права і закону;

· деонтологічний компонент – забезпечує єдність права і обов’язку суб’єкта. Саме він характеризує зміст можливої і необхідної поведінки і визначає рівень ефективності права відповідно до ступеню впровадження його ідей.

Правова ідея відображається у свідомості суб’єкта права і може мати подвійний вимір – залишитися науковою ідеєю, що забезпечує приріст знань про право та втілюватися у праві. Саме така ідея і втілюється в законі, що є основною формою виразу права. Закон – це юридичний документ, що забезпечує конкретизацію правових ідей та відображення їх у праві. Це загальна норма, що має абстрактний характер і виступає у формі суджень про належне. Велике значення для характеристики закону має його співвідношення з правом. В теоретичному і практичному значенні проблема співвідношення і розмежування права і закону охоплює широке коло питань, які торкаються сутності, змісту, призначення права в суспільстві.

Необхідно зазначити, що ця проблема існує з моменту виникнення права, однак на науковому рівні їй не завжди приділялася увага.

Сучасна наука обґрунтовує можливість вирішення проблеми співвідношення права і закону на двох рівнях:

1 – науковий, що забезпечує постановку проблеми і обґрунтування можливих шляхів вирішення;

2 – прикладний, що характеризує право і закон, їх взаємодію в межах певних шкіл право розуміння.

Науковий аспект побудований на характеристиці закону, як права. Має два напрямки:

а) в суспільстві діють закони, що відповідають правовим критеріям і вимогам. Таким критерієм є природа прав людини, рівень захищеності суб’єктивних інтересів. Такі закони є правовими і це дає можливість ототожнювати право і закон;

б) в суспільстві діють закони, що відображають інтереси певної соціальної групи, мають державний характер, однак не є правовими за якістю. В цьому випадку категорія право і закон не співпадають.

Науковий аспект обґрунтовує три можливих варіанти вирішення проблеми:

1 – у випадку визначення самого права джерелом його формування, закон характеризується тотожним праву незалежно від його змісту;

2 – у випадку визнання права відносно незалежним від держави і таким, що функціонував до державного права, і має форму природного чи суспільного права, право визнається залежним від громадянського суспільства, а закон залежним від держави. Право і закон є різними категоріями, що мають самостійне значення і не співпадають;

3 – у випадку характеристики держави як суб’єкта законотворення, ми визначаємо її значимість для створення закону. В цьому випадку закон є лише одним із аспектів права, що характеризується формальним його вираженням і саме на цьому рівні можлива характеристика права і закону як змісту і форми.

Прикладний аспект проблеми пов'язаний з її характеристикою в межах шкіл право розуміння.

І. Правовий етатизм.Розуміння права як системи норм, прийнятих державою, і тому характеризує лише формальні відмінності права і закону. Закон розуміється як одна із форм права, хоча і в цьому випадку враховується те значення права, що виникає в межах цієї школи розуміння. Матеріальне значення права пов’язується як і будь-яка правова норма з державою. На цій підставі право вважається тотожним закону і формальне значення права ототожнюється лише з актом вищої юридичної сили. Якщо до розгляду беруться інші норми, вміщені в підзаконні акти, правові звичаї, інші форми права, то проблема співвідношення права і закону не виникає.

ІІ. Школа природного права.Визнання власної природи права, як специфічного феномену. Теза про те, що закон покликаний лише відображати це право та рівень справедливості закладений у ньому, робить право і закон тотожними категоріями.

ІІІ. Ліберальні концепціїрозрізняють категорію «правовий закон» як такий, що відображає стан людини, закріпленння і захищення прав і свобод. Закон, що не відповідає цим критеріям вважається юридичним, похідним від держави, однак не правовим, саме це обумовлює розгляд проблеми співвідношення права і закону лише в площині закону права. Отже, розмежування права і закону залежить від розуміння права як критерію свободи і справедливості.

Соціальні дії – це реальна поведінка суб’єкта права, що має форму право реалізації суб’єкт, який виконує правові приписи одночасно демонструючи своє відношення до інших суб’єктів права. Він повинен володіти певними якостями, основними серед яких є здатність визначати ідею права та здатність психічно-вольового контролю власної поведінки. В сучасній філософії права розрізняють три рівні психологічно-вольового ставлення суб’єкта до норми права:

1 – нижчий, що пов'язаний з бажанням суб’єкта порушити норму права для досягнення власних інтересів;

2 – середній, що пов’язується з бажанням суб’єкта підкоритися правовому припису з огляду на страх перед покаранням чи власну вигоду;

3 – вищий, що пов'язаний з визначенням суб’єкта закріпленим у правових цінностях та усвідомленого виконання права. Здійснення права є результатом його характеристики, що відображає категорію правопорядок та визначає ефективність права як різницю між метою і результатом. На цьому рівні право як належне переходить у соціальне життя.

Читайте також:

1. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
2. А. 5-7 день життя.
3. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
4. Австрії: мистецтво повсякденного життя.
5. Автоматизовані форми та системи обліку.
6. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
7. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
8. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
9. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби
10. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
11. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ СПОРТУ
12. Акредитив та його форми

Переглядів: 3157