Людина, особа, громадянин: співвідношення категорій.

Характер взаємодії держави та особи є важливим показником стану суспільства в цілому, а також його завдань та перспектив розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне суспільство та сучасну людину без вивчення багатоманітних відносин людини та держави.

Дослідження проблеми співвідношення держави та індивіда зумовлює необхідність аналізу змісту, ознак та взаємодії категорій «людина», «особа», «громадянин». Саме ці категорії характеризують належність людини як біологічного суб’єкта до суспільства та держави і визначають особливості її статусу.

Проблема людини займає одне з провідних місць у суспільствознавстві. У філософії, соціології, психології, юриспруденції поняття людини характеризується певними особливостями, що відображають своєрідність предмету та завдань науки. В сфері правознавства важливою є характеристика особи з точки зору її правоздатності, дієздатності та спроможності нести юридичну відповідальність.

Поняття «людина» у тлумачному словнику російської мови визначається як «жива істота, що володіє можливістю мислити та розмовляти, створювати знаряддя праці та користуватися ними в процесі суспільної праці». Отже, це поняття включає два аспекти: природний та соціальний. Дійсно людина сприймається, перш за все, як жива істота природи.

Людина –це біологічна категорія, що визначає належність живої істоти до людського роду за певними анатомічними особливостями та фізіологічними функціями.

Основними рисами людини є:

- розвинутість інстинктів, що забезпечує можливість реалізації інтересів різноманітного характеру;

- наявність мови як засобу спілкування та узгодження діяльності людини;

- необхідність спілкування з собі подібними з метою досягнення компромісу інтересів;

- чіткий розподіл праці в людському середовищі, що надає можливість досягти високого ступеню організованості відносин.

Очевидно, що людина – істота не лише природна, а й соціальна. Такі її специфічні явища як мова, мислення, можливість створювати знаряддя праці могли сформуватися та розвинутись лише в суспільстві.

Ця категорія характеризує перший етап розвитку суспільства – його становлення як соціальної системи, для якої характерною є наявність біологічних суб’єктів з повною відсутністю соціальних зв’язків між ними.

Процес розвитку та еволюції суспільства спричинив виникнення специфічних відносин між суб’єктами, що характеризуються певним рівнем усвідомленості та узгодженості. Саме це зумовлює соціальний характер поняття «людина» та його перетворення на соціально-значиму категорія «особа». Ця категорія визначається стосовно до певного етапу розвитку людського суспільства. Особа формується на такому етапі його розвитку, коли людина отримує відносну незалежність від природи та повну свободу дій.

Особа –людина, яка має історично зумовлений ступінь розвитку, користується правами, що надаються суспільством, та виконує обов’язки, що ним покладаються.

Саме на соціальний характер категорії «особа» вказують її наступні риси:

1) Розумність – тобто здатність мислити та приймати осмислені, а не інстинктивні рішення. Ця ознака зумовлює можливість упорядкування процесу спілкування суб’єктів.

2) Свобода– тобто можливість вибору із встановлених суспільством варіантів поведінки саме того, який найбільш повно відповідає інтересам особи та не порушує прав інших суб’єктів, що і забезпечує можливість усвідомленого відношення суб’єкта до власної поведінки.

3) Індивідуальність– що виявляється в наявності специфічних рис, які виділяють особу з маси собі подібних. Саме це надає можливість реально визначити соціальний стан, професію, вік, місце особи в суспільстві.

4) Відповідальність– що характеризується як можливість передбачати результати своїх дій, керувати ними та самостійно нести відповідальність у разі невиконання обов’язків чи порушення прав інших осіб. Ця риса забезпечує певне співвіднесення власної поведінки з інтересами суспільства та її самооцінку у відповідності до існуючих стандартів.

Особа формується під впливом двох факторів: 1- індивідуальних вроджених властивостей; 2- соціального середовища, що впливає на людину. Безумовно, суспільні відносини є важливим фактором впливу на особу. Однак, особа не формується пасивно, вона є активним суб’єктом. Соціальну природу особи визначають такі компоненти її структури, як свідомість, воля, можливість діяльності. Свідомість є цементуючим елементом, що відображає можливість усвідомлювати дійсність, віддавати звіт своїм вчинкам. Відсутність самосвідомості особи не надає можливості говорити про наявність особи. Воля як компонент структури особи характеризується як можливість вибору діяльності та досягнення певної мети. Діяльність пов’язується з можливістю використання інтелектуальної та фізичної енергії для досягнення певного результату.

В сучасній літературі відносно поняття особистості є дві діаметрально протилежні позиції. У відповідності з першою особами вважаються лише видатні люди, що мають виключні таланти та індивідуальність. Інша, що є більш сприйнятливою, визначає особою будь-яку людину, що є суб’єктом суспільних відносин.

З виникненням держави та владної сфери відносин соціальна категорія «особа» набирає політичного змісту і перетворюється у категорію «громадянин».

Громадянин – це особа, яка належить до постійного населення певної держави, має нормативно закріплений статус, користується захистом держави як у межах її території, так і поза нею. Громадянин має певні особливості, що надають можливість бути суб’єктом не лише економічних та соціальних, а і політичних відносин.

1. Це особа, яка належить до постійного населення певної держави.

2. Це особа, що користується правами, наданими державою та виконує обов’язки, покладені на неї.

3. Це особа, що користується захистом з боку держави, як правовим, так і судовим.

4. Це особа, яка несе законодавчо закріплену відповідальність у випадку порушення чи невиконання певних рішень, а також у випадку порушення суб’єктивних прав інших осіб чи невиконання власних юридичних обов’язків.

Зв'язок громадянина та держави визначається в процесі характеристики ознак держави:

- державна публічна влада є офіційним представником суспільства. Саме тому відносини громадянин-держава мають державно-політичний характер;

- держава є територіальним устроєм суспільства, що забезпечує певний рівень упорядкування суспільних відносин за допомогою спеціальних засобів – правових норм. Це зумовлює правовий характер взаємодії громадянина та держави;

- держава за допомогою права узгоджує інтереси різноманітних суб’єктів та груп та гарантує взаємну відповідальність громадянина та держави, що визначає громадянина як рівноправного партнера держави.

Таким чином, еволюція понять «людина», «особа» та «громадянин» визначає не лише відповідні етапи становлення, функціонування та вдосконалення суспільства і держави. Згадані категорії надають можливість визначити належність людини до суспільства та держави, охарактеризувати особливості їх статусу та можливості щодо захисту суб’єктивних інтересів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Антропологія права в структурі філософсько-правового знання.	\|	Право як форма буття, та забезпечення прав людини.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.028 сек.