Воєнні дії у західноукраїнських землях у 1915-1917 рр.

На початку 1915 р. продовжувались позиційні бої за Карпати. Навесні російські війська активізувалися і 9 березня оволоділи Перемишлем, який тримали в облозі з початку війни. 120 тис. австро-угорських вояків потрапило в полон до росіян. Російські війська встановили контроль над карпатськими перевалами і збирались вийти через них на Угорську рівнину. Становище Росії в Галичині та Північній Буковині здавалося таким твердим, що на початку квітня 1915 р. приїхав до Львова Микола ІІ, якого там урочисто зустрічали. Потім він відвідав Перемишль.

Від остаточного розгрому Австро-Угорщину врятувала Німеччина, надавши їй військової підтримки. Маючи перевагу в людях і техніці, австро-німецькі війська потіснили росіян і 9 червня 1915 р. вибили їх із Львова. Російське командування, остерігаючись оточення своїх військ, наказало їм залишити Східну Галичину та Північну Буковину.

Звернімося до джерел

Історик Н.Полонська-Василенко про стан російської армії у 1915 році

«...Успіхи російської армії 1914 року та на початку 1915 надто дорого коштували їй. За перший рік війни вона втратила 82% старшин - забитих та поранених, і 64% солдатів... Були частини в яких не залишилося жодного кадрового старшини; їх заміняли "запасні прапорщики", які пройшли короткі курси... Трагізм становища збільшувала недостача зброї - рушниць, гармат, набоїв. "Запасним" не вистачало рушниць для навчання, І вони приходили на фронт, уперше беручи в руки рушницю... В таких умовах була російська армія, коли 18 квітня 1915 року почався наступ німецько-австрійських військ на Галицькому фронті – між Горлицями і Тарнавом. Німецька армія вперше застосувала так званий "ураганний вогонь" На російський фронт німці стягнули 200 важких гармат, проти яких російська армія могла поставити тільки»

Яскравою сторінкою воєнних дій того часу стали бої за стратегічну висоту в Карпатах – гору Маківка (березень-травень 1915 р.).

Ця висота декілька разів переходила з рук в руки. Кульмінаційним моментом битви стало 1 травня. У цей день росіяни після сильного артилерійського обстрілу захопили гору, але легіонери пішли на штурм і відбили її. Перевага далася січовикам не легко: 42 легіонера було вбито і 76 поранено. Згодом один із німецьких генералів сказав про стрільців: «Мої баварці б'ються як леви, а українці – як чорти».

Після цього австрійське командування відвело січових стрільців з фронту на відпочинок і дало дозвіл на базі легіонерських куренів створити полк. Окрім того додатково було сформовано технічну сотню.

Звернімося до джерел

Зі спогадів учасника битви українських Січових Стрільців за гору Маківка «Дим з наших і московських шрапнелів сповив гору туманом, зносився над нею мов над вулканом. Щохвилини прошибали той дим блискавиці - то, рвалися шрапнелі. Не поодиноко, а так як пащі цілими батареями плювали ними по чотири, по шість, по десять. А їм відповідала гора, вибухами землі. В цих вибухах столітні потрощені смереки, фонтани каміння, а в суміш людської руки, ноги, людське м'ясо... Клекотіли по обох боках скоростріли, при землі гупали ручні гранати - здавалося гора рухається, дихає пеклом. Так минала година за годиною. Це був третій пам'ятний день московського наступу на Маківку. Змагалися дві сили. Одна сказала за всяку ціну візьму, а друга відповіла: за всяку ціну не віддам. »..

У липні 1915 р. вся Галичина і частина Волині були захоплені німецькими військами. Зазнавши значних втрат в кінці 1915 р., Росія перейшла до позиційної оборони. За зиму 1915-1916 рр. російська армія поповнилась резервістами і почала готуватись до реваншу.

У 1916 р. Галичина і Буковина знову стали ареною жорстоких боїв. Почався наступ російської армії під командуванням генерала О.Брусилова. Внаслідок багатомісячної битви чимало районів Галичини, особливо Тернопільщину, було зруйновано вщент, населення евакуйоване, господарство та майно – втрачені.

Не менше лиха приніс населенню Галичини і червневий наступ російських військ, які кинув на австро-угорський фронт О.Керенський у 1917 р. Ця авантюра не принесла перемоги її ініціаторам, навпаки, закінчилася повною поразкою російської армії, її відступом за річку Збруч.

28 травня 1916 р. росіяни перейшли в наступ по всій лінії фронту і захопили Чернівці. Протягом літа вони знов вийшли до карпатських перевалів, відвоювавши Буковину і більшу частину Галичини. Австро-Угорщина втратила в цих боях 1,5 млн. солдатів і офіцерів, понад 580 гармат, велику кількість військового спорядження. Новим випробуванням для легіону українських січових стрільців на цьому етапі війни стали бої за гору Лисоня на Тернопільщині, у вересні 1916 р. Австрійське командування припустилося тактичної помилки, намагаючись зупинити наступ росіян невеликими загонами січовиків, кидаючи їх у бій по черзі. В результаті січовики втратили понад дві третини особового складу. Залишки легіонерів були відведені на переформування.

У жовтні-листопаді 1916 р. легіонери вже брали участь у нових боях за Карпати. Але то вже були останні змагання з військами царської Росії, бо на неї вже насувалась революція 1917 р.

Бойовий шлях українських січових стрільців не тільки овіяний славою, а й щедро политий кров’ю. Важко знайти місцевість між Золотою Липою та Збручем, де б не було стрілецьких могил, на яких, поряд з прізвищами полеглих борців, були викарбувані призабуті вже написи, сумні й водночас горді: «Впав за волю України». Це було військо справжніх лицарів, бо не відомо жодного випадку, щоб січовики вбивали цивільних людей або полонених. Серед легіонерів були обдаровані митці, автори маршових, любовних, жартівливих пісень: ”Ой у лузі калина”, “Їхав козак на війноньку”, “Зажурились галичанки” та ін. Своєю боротьбою стрільці здобули чимало відзначень і похвал, викликали пошану й симпатії союзників, змусили рахуватись із собою навіть ворогів. Так, російське командування, характеризуючи УСС у секретній директиві, наголошувало, що це «відбірні війська, які називають себе українцями і мріють про відновлення самостійної України».

Поставивши своєю основною метою виборення української державності, Українські січові стрільці усвідомлювали, що реалізація цього потребує ретельної і цілеспрямованої підготовки. Тому в легіоні діяв ряд громадсько-освітніх та мистецьких структур, покликаних ознайомлювати стрільців, головним чином стрілецьких новобранців, з їхніми завданнями у війні, підвищувати освітній рівень, готувати до післявоєнної громадської діяльності. Насамперед слід відзначити бібліотеку, «етапну гімназію», а також Пресову Кватиру, у складі якої плідно працювали А.Баб'юк (М.Ірчан), А.Лотоцький, О.Назарук, Ю.Шкрумеляк, Л.Лепкий, М.Гайворонський, Р.Купчинський, О.Курилас та інші талановиті письменники, журналісти, композитори, актори, художники. Зусиллями митців налагоджено випуск альманаху «Червона Калина», сатиричних журналів «Самохотник», «Самопал», видано кілька книг тощо.

Вже з 1914 р. передова частина стрілецтва вела роз'яснювальну роботу серед українців у місцях свого постою, залучала їх до спільних маніфестацій, допомагала в створенні різноманітних національних інституцій, зокрема, читалень, товариств «Просвіти», господарських осередків, організовувала курси ліквідації неграмотності тощо. Свідченням того, що Українські січові стрільці працювали і на перспективу, була їхня участь в організації та підтримці українського шкільництва. Зокрема, протягом 1916 - поч. 1917 рр. близько двох десятків стрільців під керівництвом сотника Д.Вітовського та четарів М.Саєвича і М.Гаврилка організували на Волині до 100 українських шкіл, працювали в них учителями і навіть видавали підручники для волинської дітвори. Важливе значення для поширення та пропаганди національно-державницьких поглядів мала й культурно-мистецька діяльність УСС. Нерідко саме завдяки стрілецьким пісням, музиці, виставам тощо українське населення того чи іншого краю вперше ознайомлювалося з ідеєю української державності, дізнавалося правду про свою минувшину, задумувалося над майбутнім.

Наприкінці 1916 р. наступальні можливості російських військ були вичерпані, і вони зупинились на лінії р.Стоход-Киселин-Золочев-Бережани-Галич-Станіслав-Ворохта. Взимку 1916-1917 рр. бойові дії набрали позиційного характеру.

На захопленій території було створене Галицько-Буковинське генерал-губернаторство на чолі з Ф.Треповим. На відміну від 1914-1915 років місцеве українське населення не піддавалося значному національному і релігійному гнобленню, але ставлення до нього було достатньо підозрілим. Вважалося, що вплив «мазепінщини» як і раніше залишається помітним.

Вже після повалення самодержавства, в березні 1917 року, тимчасовий уряд затвердив крайовим комісаром Галичини і Буковини Д.Дорошенка, який призначав на адміністративні посади українців, сприяв відродженню сільського і міського самоврядування, відкриттю кооперативів: національних шкіл, благодійних установ.

Висновки: Січові стрільці проявили себе якнайкраще у битвах з російською армією, яка втративши значні людські ресурси змушена була відступити.

Які воєнні дії розгорталися у західноукраїнських землях у 1915 – на початку 1917 рр.? Як воювали українські січові стрільці? Як ви оцінюєте сили протидіючих сторін в цей період? Чому?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Російська окупаційна політика на території Східної Галичини та Північної Буковини	\|	Тема 2.3.Початок української революції. Утворення Центральної Ради.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.