Відновлення контролю Центральної Ради над Україною. Гетьманський переворот

Берестейський договір визначив долю радянської влади в Україні. 18 лютого розпочався загальний наступ німецько-австрійських військ на Східному фронті від Балтійського моря до Чорного. На території України ці війська наступали як союзні Українській Центральній Раді.

Українізовані підрозділи, чисельність і боєздатність яких швидко зростали, наступали в авангарді, першими входили в залишені більшовиками міста й села. Союзним військам протистояли порівняно нечисленні загони, зведені в декілька «армій». Становище цих «армій» ускладнювало те, що їм доводилося воювати на два фронти, бо в тилу розгортався антирадянський збройний опір. Початок відступу радянських військ В. Антонов-Овсієнко описував так: «Гайдамацькі банди продиралися в глибину Правобережжя. Постійно вибухали контрреволюційні повстання. Радянська влада ще не встановилась. Уряди, що їх посадила Центральна Рада, в багатьох селах не були усунені».

22 лютого 1918 р. Центральний Виконавчий Комітет Рад України, головним завданням якого було втілення в життя політики петроградського центру, звернувся із закликом до рішучої «відсічі окупантам». Рішенням ЦВК був створений Надзвичайний комітет з оборони революції. У прифронтових місцевостях було оголошено воєнний стан.

Але зупинити об’єднані союзні війська було неможливо. Без бою ЦВК рад України і Народний Секретаріат залишили Київ і переїхали до Полтави. 2 березня у столицю ввійшли підрозділи армії УНР, а днем пізніше — німецькі війська. Воєнні дії перекинулися на Лівобережжя.

Легітимний уряд Центральної Ради повернувся в Київ 7 березня. 3 березня 1918 р. було укладено Брест-Литовський мир між РСФРР і Німеччиною та союзниками. Росія зобов’язувалася визнати угоду між Центральною Радою і Німеччиною та зі свого боку підписати мирний договір з УНР. Один із пунктів договору між Росією і Німеччиною передбачав: «Росія укладає негайно мир з Українською Народною Республікою. Україна і Фінляндія негайно очищаються від російських військ і Червоної гвардії». II з’їзд рад України, який працював 17-19 березня 1918 р. в Катеринославі, у резолюції про державний устрій зазначив, що мирний договір, нав’язаний німецьким імперіалізмом Радянській Росії, формально припиняє федеративні зв’язки України з Росією. З’їзд оголосив Україну самостійною радянською республікою.

Але РСФРР, всупереч обмеженням Брест-Литовського миру, не припиняла допомогу більшовицьким силам в Україні, прагнучи використати регіональні об’єднання — Донецько-Криворізьку. Одеську, Кримську і Донську радянські республіки. ЦК РКГІ(б) намагався узгодити їх дії і створити єдиний фронт. Однак Німеччина не визнала тих штучних утворень, виходячи з того, що це українські землі, які підлягають юрисдикції Центральної Ради. І тут виявилося, що більшовики не мають стійкої підтримки навіть у робітничих центрах. Так, пролетаріат Харкова зірвав спробу більшовиків демонтувати і вивезти до Росії обладнання заводів і фабрик.

У квітні червоні війська були витіснені з Донбасу і Півдня України. В Криму воєнні дії вела 1-ша Запорізька дивізія УНР на чолі з отаманом П. Болбочаном. Червоні війська були розбиті. Але німці передали владу на півострові царському генералу М. Сулькевичу, уряд якого негативно поставився до УНР.

Ліквідація більшовицької влади в Україні визначила долю Народного Секретаріату. Більшовики розпустили цей маловідомий в Україні орган. Замість Народного Секретаріату 19 квітня 1918 р. було створено на чолі з М. Скрипником Всеукраїнське бюро для керівництва повстанською боротьбою проти німецьких окупантів.

Деякий час після повернення до влади Центральної Ради зберігалася республіканська форма правління: усі державні акти підписувалися від імені Української Народної Республіки. Але її авторитет серед населення України падав. Заможні верстви дратувала соціалістична фразеологія Ради, проголошення нею націоналізації великої земельної власності, безпорадність у налагодженні роботи промисловості. Зі свого боку селянська біднота відчувала, що після повернення поміщиків обіцянки Ради наділити її землею перетворилися на пустопорожні декларації.

Водночас почали загострюватися відносини між окупаційним командуванням і урядом УНР. Рада виявилася неспроможною забезпечити вивезення до Німеччини продовольства: її можливості у цьому питанні, зазначав представник німецького командування, «не йшли далі сили німецького багнета». За такої ситуації кайзерівські чиновники, всупереч своїм обіцянкам, почали дедалі активніше втручатись у внутрішні справи УНР. Дійшло до того, що 25 квітня 1918 р. було оголошено про утворення військово-польових судів над українськими громадянами. Центральна Рада висловила протест. Поступово складалися передумови усунення Центральної Ради з політичної арени.

Українські політичні групи консервативного спрямування й офіцери Вільного козацтва пішли на закулісні переговори з німецьким командуванням. Для останнього встановлення в Україні твердої влади було гарантією успішного вивезення продовольства.

29 квітня 1918 р. загін німецьких військ зайняв приміщення, де засідала Центральна Рада. Останнім рішенням Ради було прийняття демократичної конституції УНР і обрання Президентом України М. Грушевського. Того ж дня Всеукраїнський з’їзд землевласників вирішив встановити монархічну форму державного правління і проголосити гетьманат. Гетьманом України було обрано одного з найвідоміших організаторів українізованих військових частин, почесного отамана Вільного козацтва генерала Павла Скоропадського, нащадка лівобережного гетьмана України початку XVIII ст. Серед перших рішень гетьмана було встановлення Української держави замість Української Народної Республіки, проголошеної Українською Центральною Радою.

Захистити Раду було нікому. Напередодні перевороту німці роззброїли Першу дивізію синьожупанників, дислоковану в Києві, інші частини, лояльні республіканському режимові. Під час перевороту було розформовано Галицький курінь Січових стрільців, що охороняв приміщення Центральної Ради і намагався дати відсіч німецьким частинам.

Висновки: визнання Української Народної республіки на переговорах у Брест-Литовську стало важливою сторінкою в процесі державотворення. Проте, в умовах, що склалися: економічна криза, політичне суперництво, відсутність єдності в лавах Центральної Ради, зовнішньополітична загроза зі сторони більшовиків, загрожували втраті надбань української революції. В таких умовах, в боротьбу втручається третя політична сила – П. Скоропадський.

1. Назвіть обставини падіння радянської влади в Україні на початку 1918 р.

2. Яку роль у боротьбі з більшовицькими силами в Україні відіграли війська Центральної Ради?

3. Який характер відносин між Росією і Україною передбачався Брест-Литовським миром між Російською Федерацією та Україною?

4. Що стало причиною конфлікту між німецько-австрійською адміністрацією, консервативними колами України, з одного боку, і Центральною Радою – з іншого?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.