Чому іскриться сніг?

Трапилося це давним-давно, коли на землі вперше настала осінь. Зів'яле листя встелило землю м'яким килимом, і сонячні промені мусили пролазити крізь сітку гілок, коли хотіли дістатися вниз.

Сонечко натомилося за літо. Воно часто позіхало й найкраще спочивало в постелі з хмар. Пташки відлетіли в вирій, і їхні гомінкі пісні не перешкоджали Сонечку спочивати. Тишу сколихував тільки одноманітний плюскіт дощу, схожий на колискову, яку співає мама своїм малятам, коли споночіє.

Одного осіннього ранку янгол Божий ходив по землі й мовчки визбирував рештки сонячного тепла й блиску в велику торбу. Сонячні промені ще гойдалися на пожовклих билинах трав і гралися в піжмурки між пов'ялим листям. Вони перелякано дивилися на янгола й несміливо запитували:

- Куди забираєш нас?

- У сонячні тереми, на спочинок.

- Чому?

- Така воля Творця. Земля засинає, їй треба спочити, щоб на весні знову цвісти новим життям!

І теплі сонячні промені зникали в янголовій торбі. День похмурнішав, і тільки де-не-де просвічувало скісне холоднувате сяйво втомленого Сонця. Янгол залишав його на землі, щоб пригадувало насінню, деревам, звірятам і людям, що Сонце, веселе гаряче Сонце, повернеться з весною.

Услід янголові ходив Приморозок. Йому жалко було дивитися на посутенілі ліси, поля й оселі. Він відвертав обличчя, щоб не бачити сумних дитячих очей за шибками вікон і взявся прикрашати понурий день білими мережками. Все ж таки в їхній безсвітлій красі не було радощів. Приморозок докірливо глянув на Янгола, й хоч знав, що Янгол тут ні при чому, що він тільки виконує волю Творця, не зміг вгамувати досади й дихнув холодом на білі долоні Божого посланця. Почав падати сніг. Укривав землю теплою ковдрою. З-за обрію долинуло скрипіння Морозової ходи. Настала така стужа, що сердешний Янгол увесь аж тремтів. Він намагався міцно тримати торбу похололими пальцями й поволі почав підніматися в небо.

Пальці в Янгола цілком замерзли. Зненацька крайчик торби виковзнув із його долонь, і на сніг посипалися жевріючі іскорки веселого світла.

- Ой! - зойкнув янгол і швидко закрив торбу. В ній залишилося ще все сонячне тепло, але світло сміялося грайливими іскорками глибоко внизу на снігу. Янгол зупинився на хмарці й перелякано дивився вниз. Незабаром в нього на обличчі розцвіла радісна усмішка. Земля була схожа на кралю, одягнену в білу весільну сукню, оздоблену самоцвітами. Хто тільки глянув на неї, мусив радіти.

Янгол залишив світло внизу й поніс Господові тільки сонячне тепло й свою щасливу усмішку.

Запам’ятай заповідь Божу! «Шануй рідну матір, не покидай її ніколи, поки життя твого. Роби те, що їй любе, й не засмучуй її серця ніяким твоїм учинком»

Метелик і капуста Володимир Самійленко

Легенький, як вітрець, метелик над квітками

Літав, сідав то на красолю, то на мак.

Капуста, що колись своїми пелюстками

Його живила, каже так:

«Прилинь до мене, сядь, хоч на хвилину,

Мій сину…»

«Пху, не видав твого дурного качана,

Капусто навісна! –

Сказало паненя летюче, -

Ти бачиш убрання блискуче –

Його я понесу в рясний садок,

До гарних, до пахучих квіточок».

Йому на цю горду мову

Капуста каже знову:

«Згадай, мій сину, ти колись не величавсь,

Як був ще гусінню та мною годувавсь.

Але таких, як ти, на світі є доволі,

Що в кращій долі

Забули рід і хати відреклись,

Що годувала їх колись».

Навчаємось виправляти життєві помилки

Стриманість – моральна чеснота християнина

Скромність – окраса молодої людини

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Навчіть сміятися маленького хлопчика і ви?	\|	Урок 19 Вчимося бути стриманими і скромними

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.071 сек.