– Я буду цілий день у полі. А ти прибери в хаті, попери свою білизну, звари вечерю і полий квіти.
Донька прибрала в хаті, попрала білизну, приготувала вечерю, а квіти не полила. Не раз проходила вона вдень повз білі хризантеми, думала: «Треба ж полити квіти». Та ледве згадувала про це, як чула, ніби чийсь голос їй каже: «Нічого з ними не станеться, як один день не полити». Це був голос брехні – маленької недолугої істоти, що хтозна-де взялася й оселилася в темному куточку душі дівчинки. Увечері мама прийшла з поля. Бачить – у хаті прибрано, білизну випрано й висушено, вечерю зварено. Питає мама:
– А квіти полила?
– Полила, – тихо відповіла дівчинка й опустила очі. Маленька недолуга істота, що оселилася в темному куточку дитячої душі, застрибала на радощах.
– Полила, – ще раз тихо-тихо повторила дівчинка й поглянула на хризантеми. Глянула та й зумілася: на білих квітах з’явився багряний відтінок. Вони із сорому почервоніли.
– Мамо, дорогенька, пробач мені, – заплакала дівчинка. – Я обманула тебе. Я не полила квітів. Я ніколи більше не буду обманювати.
Багряний відтінок квітів розтанув, вони знову стали білі. А маленька недолуга істота, що ховалась у темному куточку душі дівчинки, зникла, і темний куточок став світлим.
Мама пригорнула доню до грудей і поцілувала.
ü Що викликає у вас певні почуття радості, суму, захоплення, сорому, поваги, жалю.