МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Феодальна роздробленість: причини та наслідкиТроє синів Ярослава – Ізяслав, Всеволод, Святослав, - щоб зберегти єдність країни, утворили між собою політичний союз про спільне управляння державою, так званий тріумвірат. У результаті цього відбулася зміна форми правління – одноосібна монархія переросла у федеративну. Така форма сумісного правління в історичній науці отримала назву «колективного сюзеренітету».Князі стали спільними співправителями Русі і зобов’язувалися захищати її від ворогів. Але справа ускладнювалася тим, що кожен з князів дотримувався різних поглядів з деяких важливих політичних проблем, особливо це стосувалося зовнішньополітичної орієнтації. Так Святослав стояв на позиціях незалежної зовнішньої політики, Ізяслав мав тісні стосунки з заходом, а Всеволод відстоював державні контакти з Візантією. Союз проіснував 20 років, але зупинити розвиток відцентрових тенденцій так і не вдалося. У 1073 р., спираючись на допомогу Всеволода, київський престол зайняв Святослав. У подальшому брати по черзі княжили у Києві: Святослав ( 1073-1076 р.), Ізяслав (1076-1078 рр.), Всеволод ( 1078-1093 рр.). З часом ситуація погіршувалася, і зберігати єдність країни ставало все складніше. Спроби об’єднати країну і відновити її колишню славу здійснив Володимир Всеволодович Мономах. У 1097 р. у Любечі відбувся князівський з’їзд, де вирішувалися питання припинення міжусобиць і відродження єдності країни. На з’їзді було закріплено принцип спадкового володіння, а саме - влада переходила від батька до сина , що в подальшому посилило відцентрові тенденції. Наступні з’їзди, що проводилися з метою зміцнення держави, так і не змогли припинити її розпад. У часи князювання у Києві Володимира Мономаха (1113 - 1125 рр.) на деякий час вдалося знов зібрати основну частину руських земель і відновити процеси розбудови Київської держави. Та після його смерті син Мстислав лише деякий час ще втримував єдність країни. Невдовзі розпочинається період феодальної роздробленості Русі. Перші ознаки руйнації з’явилися у другій половині ХІ ст. Жорстокі потрясіння, які охопили все давньоруське суспільство, призвели до поділу держави на ряд володінь, практично не залежних від центру і одне від одного. У середині ХІІ ст. на місці колись сильної, централізованої держави, утворилося 15 князівств. Від Києва відокремилися: Новгородська і Полоцька землі, Ростово-Суздальське, Галицько-Волинське, Муромське, Переяславське та інші князівства. Вони були «напівдержавами», не зв’язаними одна з одною, що робило їх слабкими і незахищеними перед натиском зовнішніх ворогів. Період феодальної роздробленості Київської Русі неоднозначно трактується у науковій історичній літературі. Деякі історики вважають, що в цей період не відбулося розпаду давньоруської державності, вона лише видозмінила форму (М.Котляр). Інші доводять, що «роздрібнена й пошматована, вона продовжувала існувати як певна суспільно - політична єдність. Київ продовжував зберігати значення загальноруського центру» (М. Брайчевський). Але, безперечно, після смерті князя Мстислава (1132 р), Київська Русь не являла собою єдину, централізовану державу. Кожне з відокремлених князівств жило своїм незалежним життям. Зупинити процес розпаду держави було неможливо. У ХІІІ ст. сепаратистські тенденції починають домінувати на Русі. Якщо у ХІІ ст. на теренах Київської держави утворилося 15 самостійних князівств, то вже в ХІІІ ст. їх нараховувалося 50. Кількість князівств не була постійною. Вони то виникали, то зникали, рухливими були їх кордони. У ХІІІ ст. майже повністю занепадає роль Києва як політичного, економічного і культурного центру країни, і процес об’єднання земель відбувається навколо окремих князівств. Отже, феодальна роздробленість стала, з одного боку, проявом децентралізації країни, а з іншого, призвела до посилення відцентрових тенденцій окремих князівств. Ослаблена, роздроблена Русь стала вдалим об’єктом для нападу монголо-татар, які у ХІІІ ст. рушили на руські землі. Відбулося декілька хвиль монголо-татарської навали. Русичі чинили жорсткий опір ворогові, проте вистояти в тому двобої не змогли. У 1240 р. Київ захопили і пограбували ординці. У 1242 р. військо хана Батия припинило своє просування на захід, і в пониззі Волги монголо-татари заснували державу – Золоту Орду. Встановлюється монголо-татарське іго, яке негативно вплинуло на розвиток східнослов’янських земель: були зруйновані і занепали міста, ремесло і торгівля, зменшилося населення країни в наслідок фізичного знищення людей, частково була втрачена феодальна еліта. Таке становище тривало близько 238 років. Фактично в часи монголо-татарського іга Русь-Україна припинила своє існування як держава, але її державницькі традиції стали тим підґрунтям, на якому відбулося утворення Галицько-Волинської держави. Це було друге після Київської Русі державне утворення східних слов’ян, яке намагалося об’єднати навколо себе більшу частину східнослов’янських етнічних земель. Отже, можна стверджувати, що з ІХ по ХІІІ ст. на теренах переважно українських земель виникло державне утворення, яке отримало назву Русь (Україна-Русь), яке по праву можна вважати найбільшою східнослов’янською державою середньовічної Європи. Пізніша і штучна назва цієї держави - Київська Русь. Наявність власної території, адміністративного устрою, сталого населення, яке вело осілий спосіб життя, централізованої влади в особі великого князя, сформованої державної еліти (князя та дружинників), державної ідеології (християнства), а також кордонів, податкової системи, грошової одиниці, свого писаного кодифікованого права, активної зовнішньополітичної діяльності, власної культури, державного символу – тризуба - все це свідчило, що Київська Русь мала всі ознаки державності і була самодостатньою і повноцінною державою східних слов’ян (у вимірах того часу); державою, яку самоусвідомлено визнавали своєю місцева, переважно слов’янська, людність і сприймали як окрему і повноцінну країну в Європі.
Читайте також:
|
||||||||
|