Народний ідеал сім'ї

Говорячи про народний ідеал сім'ї, народна педагогіка виділяє її найхарактернішу рису - високе, космічне одухотворення, де союз чоловіка і жінки підноситься як поєднання двох небесних світил - сонця та місяця і ясних зірочок - їхніх діточок.

А в тім саду три тереми: А в першому - красне сонце, А в другому - ясен місяць, А в третьому - дрібні зірки. Ясен місяць - пан господар, Красне сонце - жінка його, Дрібні зірки - його діти.

Народна традиція вимагала порядку і злагоди в сім'ї, мудрого і вимогливого керівництва голови сім'ї: «Нащо кращий скарб, коли в сім'ї лад», «Сім'я міцна - горе плаче», «Сім'я без голови - не сім'я».

Народна педагогіка звертає увагу на сімейні відносини, взаємини подружжя: «Не потрібен і клад, коли в сім'ї лад», «Найкраща спілка - чоловік і жінка», «Без хазяїна двір, без хазяйки хата плаче».

Шана жінки, утвердження її гідності - показники ідеальної сім'ї: «Без жінки, як без рук», «Без господині хата пусткою смердить», «Чоловік у домі голова, а жінка - душа».

Ідеалом народної педагогіки завжди була повна сім'я з обов'язковою наявністю такого великого дару природи, як діти. Народ послідовно обстоював думку, що кожна сім'я повинна мати дітей, схвально ставився до багатодітності: «Діти - окраса дому», «Бодай на вас добра година та грошей торбина, а до того дітвори сотні півтори», «Як жнива, так і дитина нова», «Вони збилися з пуття: як кутя, то й дитя», «У кого дочок сім, то й щастя всім», «Сім синів годую, всім щастя готую».

Народна педагогічна мудрість твердить, що в дружній багатодітній сім'ї діти, як правило, добре виховані. Народ дбав, щоб у родині були щира співдружність, взаєморозуміння, повага, справжнє братство між дітьми: «Любіться як браття і сестри». Чудовими словами «брат» і «сестра» народ називає щирих, добросердих людей, різних по крові, які дружать, спільно долають труднощі, допомогають один одному.

Народна педагогіка підтримує любов і гуманне ставлення до дітей. Дитину треба пестити, приділяти їй велику увагу, віддавати тепло і ласку. Народ не залишав поза увагою долю позашлюбних дітей. Народна мудрість підводить до логічного висновку: якщо немає власних дітей, треба брати на виховання чужих, які втратили батьків. Горе тим, хто цурається своїх дітей. Кривдник дітей наскрізь аморальний. Страта дитини — страшний злочин. Дітовбивця заслуговує смертної кари і вічного прокляття.

Про ставлення до майбутніх дітей говориться в багатьох народних повір'ях. Побудувавши нову хату, молодий господар саджав кущ калини як символ краси, достатку й радості, «щоб діти велися», «щоб калина малих дітей колисала». Раділи господарі, якщо під дахом оселі ліпили гнізда ластівки, виводили ластів'ят. Ластівки вселяли надію на сімейний добробут, а гніздо, повне ластів'ят, — на багатодітність. Добрим знаком було поселення лелек на хаті. Це символ щасливої сім'ї, родинної згоди, подружнього щастя, такого родинного багатства, як діти.

Віками визрівали народні переконання, що діти зміцнюють сім'ю, прикрашають життя, дарують радість, продовжують людський рід, несуть естафету від покоління до покоління. Діти — це опора сім'ї, майбутні трудівники й захисники рідної землі, продовжувачі життя старших поколінь.

Відповідальна місія батька і матері по відношенню до дітей. На батьків постійно спрямовані довірливі погляди дітей. І тому для дорослих є справою честі гідно виконувати свій виховний обов'язок. Адже справедливо говорить народ, що дітей виховує сім'я, але долю виховання вирішують батьки. Вони не тільки створюють сімейний виховний фон (взаємини, мікроклімат, приклад), а й несуть суспільну відповідальність за виховання дітей.

Батьки - це «вісь» сім'ї. У взаєминах і стосунках між ними народна педагогіка бачить великий педагогічний сенс:

1) це надійний фундамент для створення міцної сім'ї із здоровим мікрокліматом;

2) взаємини і стосунки допомагають успішно розв'язувати виховні завдання;

3) батьки є взірцем для молоді, кують потенціальний резерв для створення нових сімей. Загальновизнаним є той факт, що діти, одружившись, будують свої взаємини значною мірою за прикладом своїх батьків.

Погляди народної педагогіки на шлюбні взаємини пройняті ідеями гуманізму. Народу властивий і демократичний погляд на подружні взаємини. Протягом віків життя щоденно переконувало, що повновкровна виховна функція сім'ї забезпечується спільною діяльністю як чоловіка, так і жінки.

У народній педагогіці знаходимо немало похвальних слів як на адресу чоловіка, так і жінки: «Нема вірнішого приятеля, як добра жінка», «Чоловік у домі - голова, а жінка - душа», «Хозяйка в дому — покрова всьому», «Жінка за три кути хату держить, а чоловік — за один».

Мистецтвом жінки і чоловіка є побудова справжньої сім'ї з лагідним педагогічним мікрокліматом. Народна педагогіка висунула ідеал чоловіка й жінки, який заслуговує найвищої оцінки. Ідеал чоловіка підноситься крізь призму мрій жінки, а ідеал жінки — з погляду чоловіка. Жінка мріє, щоб чоловік її шанував, захищав, поважав, був сильний, гарний, розумний, добрий, щирий, працьовитий, дбайливий господар, дбав про сім'ю, любив і виховував дітей, не пив, не гуляв: «На красивого чоловіка дивитись гарно, а з розумним жити легко», «Хто п'яницю полюбить, той вік собі загубить», «За ледачим чоловіком жінка марніє, за хорошим - молодіє», «Чоловік як ворона, а все жінці оборона», «Я за мужа затулюсь, та нікого не боюсь».

Чоловік хоче, щоб його дружина була гарною, роботящою, веселою, розумною господинею і ласкавою матір'ю для дітей: «Як з красною жінкою оженитися, то є на кого подивитися», «Краще чорта тримати, ніж ледачу жінку мати», «Жінка ледащо, в хаті нінащо», «Добра жінка - мужеві своєму вінець, а зла - кінець».

Спільним ідеалом чоловіка й жінки є взаємне кохання, подружня вірність, гарне виховання дітей. Ті батьки, які вміють творити велике, безцінне духовне багатство подружнього життя — взаємну повагу і любов, мають у своєму домі найсприятливіші умови для виховання дітей. Це незмінне кредо народної педагогіки.

Дітям подобається дружна сім'я, їм хочеться жити в такій сім'ї, бути сином чи дочкою гарних батьків, радувати їх своїми вчинками: «Як батьки дружненькі, то й діти чемненькі».

Народна педагогіка засуджує все те, що шкодить добрим взаєминам, псує атмосферу сім'ї. Це стосується пияцтва, ледарства, образ, брехні, лицемірства, сварок, грубощів, ревнощів, зради, розпусти: «І в лиху годину не кидай дружину», «Коли п'яниця в шинку скаче, то жінка вдома плаче», «Пий пиво, та не лий, люби жінку, та не бий», «Не дай бог коня лінивого, а чоловіка ревнивого».

Украй негативно народна педагогіка ставиться до розлучення, яке боляче травмує дітей. Народна педагогіка боролася за рівноправне становище жінки в сім'ї: «Жінка чоловікові подруга, а не прислуга».

Історія людського суспільства поклала на батьків головну відповідальність за виховання дітей, коронувавши їх як найперших і незамінних вихователів у житті кожної людини: «Які мама й татко, таке і дитятко», «Які самі, такі й сини», «Яка хата -такий тин, який батько — такий син», «Молодь багата мудрістю мами і тата».

Народна педагогіка вимагає, щоб дітей спільно виховували батько з матір'ю. Український фольклор широко втілює ідеал матері - першого педагога, від якого розпочався родовід вихователів та й самого виховання: «Матір ні купити, ні заслужити», «У кого ненька, у того голівка гладенька», «Хто маму має, той горя не знає».

Материнське виховання залишає в душі дитини глибокий слід на все життя: «Що мати навчить, то й батько не перевчить».

У народній педагогіці не раз зазначається, що любов матері до дитини найсильніша у світі: «Любов матері безмежна», «Батькова любов - до могили, материна любов - вічна», «І тисяча тіток однієї матері не замінять», «Дитина хоч кривенька, та батькові-матері миленька». Сподвижницька любов матері до дітей стала вершиною гуманності в народній педагогіці, а Мадонна з маленькою дитиною на руках - святою. Без любові до дітей не буває повноцінного виховання. Велика любов батьків до дітей формує їх авторитет, силу виховного впливу. Народна мудрість нагадує, що в любові до дітей треба мати почуття міри. Любов повинна бути розумною. Розумно люблять своїх дітей ті батьки, які ніжність не доводять до розпещеності, піклування — до потачок і потурання примхам, а вимогливість поєднують з повагою до особистості дитини. Народна педагогіка наголошує на великому значенні батьківського авторитету в родинному вихованні. Авторитет батьків визначається взаєминами між ними, їхнім ставленням один до одного, умінням користуватися батьківською владою і додержувати єдності вимог до дітей, громадським обличчям батьків, прагненнями, ставленням до дітей, усіх членів родини і до людей взагалі. Діти поважають батьків вимогливих, чуйних і уважних до дитячих потреб і запитів, тактовних і витриманих, ініціативних в організації різних корисних справ - як дитячих, так і родинних та громадських.

За народним моральним кодексом батьки зобов'язані виховувати своїх дітей, утримувати їх в неповнолітньому віці, а також у повнолітньому, якщо діти непрацездатні й потребують допомоги. Діти зобов'язані утримувати непрацездатних батьків, піклуватися про них.

Народна педагогіка пильно стоїть на сторожі здійснення цих життєвих вимог, засуджує тих дітей, які цураються своїх батьків, забувають про свій обов'язок перед ними. Про обов'язок дітей перед батьками йдеться в прислів'ях і приказках: «Як батька покинеш, то й сам загинеш», «Шануй батька й неньку - буде тобі скрізь гладенько».

За добрими народними традиціями активними вихователями в сім'ї є бабуся, дідусь, сестри і брати. Народна педагогіка приділяє велику увагу вибору опікунів. До них висуваються дуже високі вимоги. Опікуном повинна бути людина авторитетна, доброзичлива, вимоглива і чесна, з добрим і щирим серцем, пройнята любов'ю до дітей і готовністю виховувати чужу дитину як свою власну.

Народна педагогіка схвально відгукується про мачуху або вітчима, які заслужили від чужих дітей великі і щирі слова «мамо» і «тато». Оскільки головним обов'язком батьків народна педагогіка вважає виховання дітей, вона прагне мобілізувати громадськість на допомогу батькам. Підтвердженням цьому є давня традиція вибору кумів. Кумівство - це чудова знахідка народної педагогіки. Завдяки кумівству дитина має батьків-дуб-лерів, які добровільно тримають педагогічне шефство над дитиною від народження до зрілості.

Народна педагогіка вимагає, щоб діти з повагою ставились до почесних батьків, слухали їх порад, з вдячністю сприймали зауваження, ретельно виконували їхні вказівки, як і рідних батька і матері.

Таким чином, народна педагогіка визнає батька і матір першими вихователями, високо оцінює подвиг материнства, радить з почуттям любові і поваги ставитися до матері як богині роду, підкреслює незаперечну роль батька в сім'ї, вказує на важливу роль прикладу батьків у вихованні дітей, закликає до розумної батьківської любові, нагадує дітям про їхній обов'язок перед батьками, закликає до взаєморозуміння між батьками і дітьми, до вшанування природних народних педагогів дідуся і бабусі, які своїм досвідом і доброю порадою збагачують скарбницю народної педагогіки.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Українська егнопелагогіка про роль, завдання, функції сім'ї, її статус та істотні ознаки	\|	Провідні завдання і принципи родинного виховання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.