МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Провідні завдання і принципи родинного вихованняКоротко завдання родинного виховання можна визначити так: виховання повинно зробити людину здатною до осягнення її призначення. Олюднення особистості, підготовка її до життя, реалізація її особистісного виявлення — мудра заповідь народної педагогіки: «Дивись, не забудь: людиною будь». Розмаїтість людського життя зумовлює провідні завдання і принципи родинного виховання. У процесі родинного виховання забезпечується реалізація натуралізму, раціоналізму, гуманізму, евдемонізму, соціалізації та етнізації, духовності. Натуралізм вимагає розглядати людину як частину природи й неухильно дбати про гармонійний розвиток природних сил дитини, яка розвивається наче та рослина: «Діти, як квіти: поливай - рости будуть», «Як грибочки ростуть діточки». Раціоналізм націлює на плекання розуму дитини: «Розуму не купують, а набувають», «Розумний всьому дає лад». Гуманізм передбачає людяне ставлення до дитини, формування людяності, щирих стосунків, утвердження добра, доброзичливості, взаємоповаги, любові один до одного. Одним із критеріїв оцінки народом людини було і є ставлення до дітей: «Любить дітей -добрий, не любить - змій», «Кинув своїх дітей — мерзотник». Евдемонізм мету виховання вбачає в земному благополуччі та щасті: «Кому щастя служить, той ніколи не тужить», «Не родися красивим, а родися щасливим». За визначенням української народної педагогіки, щастя -це стан цілковитого задоволення життям, окрилення життєвими успіхами, вдачами, благополуччям. Наш народ виявив такі властивості щастя: делікатність («Щастя - не кінь, не загнуздаєш»), об'єктивність («Щастя, як вільна пташка: де захотіла, там і сіла»), фатальність («Від лихої долі не сховаєшся»), невизначеність («Ніхто не знає, де кого щастя чекає»), розчарування («На світі грошей багато, а щастя мало»), категоричність («Кому нема щастя зранку, не буде й до останку»), оптимізм («Бог не без милості, козак не без щастя»). Народна мудрість вчить: «На чужому горі щастя не будують», «Хай тому трясця, хто зазіхає на чуже щастя», «Всякий свого щастя коваль», «Хто дрімає, той щастя не має». Соціалізація — це перетворення людської істоти на суспільний індивід, включення в суспільне життя. Соціалізація знаходить своє конкретне втілення в сім'ї, громаді, народі, нації, тобто в етнізації, фундамент якої закладається в сім'ї. Плекання духовності, тобто світоглядно-морально-етичного внутрішнього світу дитини, полягає у вихованні дітей на засадах народної моралі, обізнаності з релігійною культурою, у шанобливому ставленні до неї. Українська етнопедагогіка зазначає, що ядром виховного впливу на дітей є батьки. І насамперед — чудодійний вплив матері: У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Мати народжує дітей, віддає їм свою любов, тепло і ласку. Народ порівнює матір із сонцем: «При сонці - тепло, при матері -добро». Народ склав багато афоризмів про матір: «То ті цвіти красні, котрі зацвітають, то ті діти щасні, котрі матір мають», «До людей по розум, до матері по серце», «Рада б мати для дітей небо прихилити та зорями вкрити». Народ порівнює матір з правдою, молитвою: «Материнська молитва і з дна моря підійме», «Одна мати - вірна порада». Народна педагогіка визначає неординарні функції матері: годує дітей, як земля людей; мати — опіка й охорона дітей; мати — душа сім'ї, берегиня домашнього вогнища, добра, тепла і затишку. Особливе значення виховної місії матері: «Чого не дала мама, того не купиш і в пана», «Яка клепка — така бочка, яка мати — така й дочка». Народ говорить про материнське чуття міри в суворості, вимогливості і любові до дитини. А материнська мова забезпечує злет дитини до осягнення розуму, духовності. Зі щирою любов'ю матері приходить до кожної дитини почуття патріотизму. Високим в українському народі був і авторитет батька, вагомим був його вплив на дітей: «Не навчив батько, не навчить і дядько», «Коли батько рибалка, то й діти у воду дивляться», «Не хочеш слухати тата, то послухаєш колись ката», «Добрий батько не хоче лихого сина», «Таткова хата усім багата». Народна педагогіка на передньому плані тримає проблему батьків і дітей: «Хто батька-матір зневажає, той добра не знає». Впливовим виховним фактором, як було зазначено вище, народ вважав авторитет батьків. Створенню авторитету сприяють взаємоповага між батьками, їхня пристойна поведінка, моральне обличчя, працьовитість, єдність вимог, чуйне ставлення до дітей, знання їхніх потреб і інтересів, увага до дітей, допомога дітям, ерудиція батьків, господарність, орієнтація в духовних сферах, участь у громадському житті. Відроджуючи українську народну педагогіку, слід активізувати в очах дітей четверту заповідь Божу: «Шануй батька твого і матір твою». Ця заповідь накладає гуманні взаємні обов'язки на дітей і батьків - любити і належно виховувати своїх дітей («Не ті батьки, що породили, а ті, що виховали»), любити, поважати батьків, піклуватися про них. Така об'єктивна закономірність людського життя. В українській народній педагогіці аморальним є ігнорування батьками своїх обов'язків щодо дітей, невдячність дітей у ставленні до батьків. Це гріх і сором від людей. Народна педагогіка підносить батька-матір як нероздільну святиню, а наступність поколінь, вірність батьківським, дочірнім і синівським обов'язкам як основний закон життя. Саме тому так зворушливо сприймаються слова покинутої старенької матері: Дочки мої, дочки, дочки мої, пави! Чому мене не кидали, як падали з лави? Сини мої, сини, сини-соловейки, Чому мене не кидали, як були маленькі? Стали підростати - стали покидати. Ой, хто ж мене старенькую буде годувати?! Читайте також:
|
||||||||
|