• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Травматичний токсикоз

Травматичний токсикоз, або синдром тривалого здавлювання, виникає внаслідок тривалого здавлювання тканин (більше 4-6 год.), найчастіше кінцівок, землею, уламками будинків та ін­шими важкими предметами. Важкість ушкодження залежить від локалізації здавлювання, його тривалості, обсягу, а також сили та віку потерпілого. За клінічним перебігом травматичний токси­коз поділяють на три періоди: ранній, проміжний, пізній.

Ранній (початковий) період виникає через 6 год. після здавлювання тканин і триває до 2—3 днів. У потерпілого з'являється сильний біль, що триває від декількох хвилин до 2 год., Потерпілий збуджений, кричить, просить допомоги. Після 2 год. біль притуплюється, і хворий стає порівняно спокійним, періодично дає про себе знати, відповідає на питання, намагається вивільнитися. При цьому скаржиться на біль у місці здавлювання, загальну слабість, спрагу, сухість у роті. Після вивільнення виникає остуда (хворого морозить), загальна слабість, біль і оніміння у здавленому місці, відсутність рухів у суглобах, запаморочення, спрага. Місцеві зміни характеризуються набряком та кровови­ливом у ділянці травмованих тканин і появою на шкірі пухирів, заповнених жовтуватою або кров'янистою рідиною. У ранньому періоді потерпілі часто помирають протягом двох днів унаслідок тяжких порушень кровообігу та інтоксикації організму продук­тами розпаду тканин.

Проміжний період настає через 2—3 дні і триває до 10 - 12, створюючи найбільшу небезпеку для потерпілого, оскільки в цей час виникає гостра ниркова недостатність. З'являються на­бряки всього тіла, зменшується або повністю припиняється ви­ділення сечі, тобто виникає олігурія або анурія. Смерть настає від гострої ниркової недостатності.

Пізній період починається на 10—12 день після вивільнен­ня від травми. Стан потерпілого поступово поліпшується, набря­ки зникають, на місці роздавлених тканин з'являються змертвілі рани, що довго не загоюються, або кінцівка повністю мертвіє.

Обережно вивільнити здавлену кін­цівку, туго забинтувати її, починаючи від місця здавлювання до периферії, або накласти джгут вище здавленого місця, якщо здавлювання тривало 15 год. і більше; накласти асептичну пов'язку при наявності на кінцівці пухирців або ран; транспортну іммобілізацію провести незалежно від наявності перелому кісток, обережно покласти потерпілого на ноші; кінцівку обкласти хо­лодом (льодом, снігом, пухирами з холодною водою); при змозі потерпілому дають знеболювальні препарати і транспортують у травматологічне відділення.

Перша медична допомога при відкритих ушкодженнях (ранах)

Раною називають відкрите ушкодження тканини з порушен­ням цілості шкіри або слизових оболонок. Місцеві симптоми ран: кровотеча і розходження її країв (зіяння), біль і порушення функції.

Усі рани поділяють на випадкові й операційні (асептичні). У рані розрізняють краї, стінки і раневий канал. Рани бувають сліпі й наскрізні. При сліпих є один отвір (вхідний), при наскрізних — два (вхідний і вихідний). У випадковій рані містяться так званий раневий вміст — згустки крові, ділянки зруйнованих тканин, сторонні тіла (клапті одягу, предмети, що ранять, тощо), різні мікроорганізми. Тканини, що оточують рану, травмуються різною мірою залежно від характеру пора­нення. Навколо рани виділяють зони удару, струсу і місцевого тканинного ступору.

Рани бувають проникаючі й непроникаючі. Прони­каючі — це такі рани, що проникають у порожнину тіла (суглоб, порожнину черепа, грудної клітки, черевну порожнину тощо).

Рани за характером ушкодження тканин поділяють на колоті, різані, рубані, забиті, рвані, розтрощені, укушені, отруєні, вогне­пальні й змішані.

Різані рани виникають при пошкодженні тканин гострими предметами — бритвою, ножем, склом тощо. Вони характеризуються рівними краями, широким зіянням і значною кровотечею. Різані рани часто бувають поверхневими. При їх нанесенні не виникає значної травматизації тканин, вони загоюються звичайно без ускладнень.

Колоті рани заподіюють багнетом, вилами, шилом, голкою та іншими подібними предметами. Особливістю таких ран є вузький раневий канал і значна глибина, унаслідок чого можливі ушкодження порожнин, розміщених за ходом раневого каналу судин, нервів та інших органів. Оскільки рана не зіяє, то раневий канал замкнутий і мікроби можуть проникати глибоко в тканини. Тому колоті поранення часто ускладнюються тяжким нагноєнням і правцем.

Рвані й забиті рани є характерними для транспортного та промислового травматизму, іноді трапляються під час роботи в сільському господарстві. Вони супроводяться значним ударом і розривами тканин, особливо шкіри.

Розтрощені рани заподіюються важкими предметами. Вони бувають при залізничних, автомобільних та інших тяжких травмах. Характеризуються значним розтрощенням тканин, іноді супроводяться відривом кінцівок (травматична ампутація), тяжким шо­ком, великою крововтратою, інтоксикацією.

Рвані, забиті й розтрощені рани дуже погано загоюються внаслідок значних ушкоджень тканин, часто ускладнюються ін­фекцією, зокрема анаеробною і правцем.

Рубані рани заподіюють сокирою, шаблею та іншими важ­кими й гострими предметами. Вони характеризуються значним ударом тканин і глибокими, тяжкими порушеннями кісток та внутрішніх органів.

Укушені рани супроводяться великими й глибокими ушкодженнями, значним забрудненням, унаслідок чого дуже часто ускладнюються гострою і гнильною інфекцією.

Отруєні рани виникають у результаті проникнення різних отруйних речовин .— бойових і радіоактивних отрут, при укусі змій, скорпіонів тощо. Вони характеризуються тяжким перебігом з симптомами загального отруєння організму. При укусах змій (гадюк, гюрзи, піщаної ефи) виникають такі симптоми: сильний і тривалий біль, набряк, підшкірні крововиливи, з'являються пухирці, наповнені кров'янистою рідиною. Одночасно виникають загальні симптоми: запаморочення, слабкість, нудота, пітливість, задуха, прискорення серцебиття, різке зниження артеріального тиску, непритомність, колапс — якщо отрута потрапила в кров.

Вогнепальні рани виникають унаслідок дії вогнепаль­ної зброї. Їх поділяють на кульові й осколкові. У мирний час бувають поранення дробом і сіллю. Вогнепальні поранення, особливо осколкові, спричинюють значну травматизацію і руй­нування тканин. Залежно від характеру раневого каналу роз­різняють наскрізні, сліпі й дотичні рани, за характером порож­нин — проникаючі й непроникаючі. Залежно від виду ушкоджень бувають поранення м'яких тканин, вогнестрільні переломи, пора­нення з ушкодженням судин, нервів, внутрішніх органів. Вогне­стрільні рани бувають множинні й комбіновані (з ушкодженням різних органів). Для них характерний складний раневий канал зі значним розтрощенням тканин. У ділянці раневого каналу наявний тяжкий удар і струс на великій ділянці унаслідок так званого бокового удару, гідродинамічної дії снаряда, що заподіяв рану. Вихідний отвір більший від вхідного.

Найчастішим, а тому небезпечним ускладненням ран є ранева інфекція. Первинне мікробне забруднення виникає в момент поранення, коли мікроби попадають у рану з пошкоджуючого предмета, що спричинив ушкодження шкіри, одягу, сторон­ніх тіл. Вторинне мікробне забруднення є наслідком запізнілого або невмілого накладання первинної пов'язки, її сповзання або не стерильності, результатом недотримання правил асептики під час перев'язок і операцій. У рані через 6—12 год. з'являються симптоми запалення (почервоніння, набряк шкіри навколо рани, пульсуючий біль, місцеве підвищення температури, відчуття розпирання в рані, наявність гною, унаслідок чого промокає пов'яз­ка). Крім цього, виникають загальні симптоми: слабкість, дратів­ливість, підвищення температури, погіршення сну й апетиту.

Крововтрата унаслідок поранення найчастіше виникає при пошкодженні великих кровоносних судин та паренхіматозних органів. Клінічна картина гострої крововтрати характеризується загальною слабкістю, що інтенсивно збільшується, блідістю шкір­них покривів і слизових оболонок, спрагою, зниженням артері­ального тиску, прискоренням частоти пульсу і дихання, появою нудоти, блювоти, запамороченням, непритомністю. Судоми й по­дальші розлади серцевої й дихальної діяльності призводять до смерті.

Травматичний шок може виникнути при пораненні будь-якої локалізації, найчастіше при вогнепальних ранах, при пора­неннях з одночасними переломами стегна, плеча, таза, хребта, орга­нів грудної й черевної порожнини, черепа, множинних рваних та розтрощених ранах. Клінічна картина проявляється еректильною і торпідними фазами та чотирма ступенями шоку.

Перша медична допомогапри пораненнях полягає в тимчасовому спиненні кровотечі, накладанні на рану стерильної пов'язки. При значних пораненнях потрібно провести транспортну іммобілізацію і при можливості дати потерпілому знеболювальні препарати. Перед накладанням пов'язки з ділянки поранення обережно знімають або розрізують одяг. Важкопоранених при ушкодженнях хребта, внутрішніх органів, таза піднімати і перевертати не можна.

Для тимчасового зупинки кровотечі можна використати здавлювальну пов'язку, при артеріальній кровотечі — джгут, джгут-закрутку або підручні засоби. На рану накладають стерильну пов'язку, стерильні бинти, індивідуальний перев'язувальний пакет, а при відсутності — підручні засоби (чиста тканина, що є під руками). При значних пораненнях кінцівок (стегна, гомілки, плеча, передпліччя) для створення нерухомості обов'язково провести транспортну іммобілізацію.

Якщо при пораненнях виникає артеріальна кровотеча, то найперше потрібно накласти на кінцівку джгут, після цього шкіру навколо рани змазати 5% спиртовим розчином йоду, 2% спиртовим розчином брильянтового зеленого, а рану промити 3% роз­чином перекису водню і накласти стерильну пов'язку. При цьому обов'язково провести транспортну іммобілізацію. При невеликих подряпинах, уколах, маленьких ранках (мікротравмах) рани і шкіру навколо них можна змазати 5 % спиртовим розчином йоду або 2% спиртовим розчином брильянтового зеленого, а при колотих ранах намагатися, щоб витекли перші краплини крові. На такі рани можна нанести клей БФ 6 або накласти стерильну по­в'язку.

При укусах змій потрібно з перших хвилин відсмоктати отруту з рани і промити рану 1% розчином перманганату калію; наклас­ти стерильну пов'язку; провести транспортну іммобілізацію уш­кодженої частини тіла (оскільки отрута розповсюджується головним чином лімфатичними шляхами, особливо при м'язових рухах); до місця укусу прикласти пухир з льодом.

Потерпілих відправляють у хірургічне відділення для надан­ня спеціалізованої допомоги.

Перша медична допомога при закритих і відкритих ушкодженнях черепа й головного мозку

До закритих черепно-мозкових травм належать ушкодження м'яких покривів черепа, переломи кісток черепа, струс, удар і здавлювання головного мозку.

До ушкоджень м'яких покривів черепа нале­жать удари, що виникають у результаті тупої травми помірної сили і супроводяться утворенням гематоми й місцевого болю.

Переломи кісток черепа виникають унаслідок транспортної або промислової травми, обвалів, падіння, ударів по голові. Вони бувають лінійними (тріщини), осколковими, вдавленими, дірчастими або вікончастими, повними й неповними. При повних переломах ушкоджується вся кістка, при неповних — зов­нішня або, що особливо небезпечно, внутрішня склоподібна плас­тинка кістки, осколки якої можуть ушкодити мозкові оболонки й речовину головного мозку.

Клінічно виділяють переломи склепіння й основи черепа. Переломи склепіння виникають у результаті важких ударів, що супроводяться здавлюванням, угинанням, а потім розривом кісток черепа, і бувають прямі (у місці безпосередньої дії) та не­прямі (унаслідок вторинної дії травмуючого предмета). Непрямі переломи можуть виникати на значній відстані від первинного удару.

Переломи основи черепа відзначаються важким перебігом, оскільки ушкоджується головний мозок. Основними симптомами переломів основи черепа є крововиливи в ділянці повік у вигляді окулярів або метелика (ознака перелому внутрішньої основи черепа в ділянці передньої черепної ямки); кровотеча з вух (ознака перелому в ділянці середньої черепної ямки); кровотеча під шкіру з ділянці соскоподібного відростка (ознака перелому в ділянці задньої черепної ямки). При переломах кісток основи черепа можуть проявлятися симтоми струсу, удару та здавлювання головного мозку.

Під струсом головного мозку розуміють симптомокомплекс, що виникає безпосередньо після травми черепа і характеризується функціональними порушеннями без морфоло­гічних змін у головному мозку.

Симптоми струсу головного мозку такі: втрата свідомості (від декількох секунд до декількох хвилин); втрата пам'яті від часу травми і короткого періоду після неї (ретроградна амнезія); головний біль, слабість, запаморочення, нудота, дзвін і шум у вухах, приливи крові до лиця, порушення сну. За важкістю клі­нічного перебігу розрізняють легкий, середній і важкий ступені струсу головного мозку.

Легкий ступінь характеризується короткочасною втратою свідомості (на, декілька секунд), нудотою, одноразовою блювотою, головним болем, запамороченням з наступним задовільним ста­ном і відсутністю залишкових явищ.

Середній ступінь проявляється втратою свідомості на декілька годин. До описаних симптомів приєднується адинамія, блювота, некоординовані рухи очних яблук (ністагм), звуження зіниць, слабкий сповільнений пульс, прискорене дихання.

Важкий ступінь характеризується втратою свідомості на більш тривалий час (деколи на кілька днів), поверхневим диханням, сповільненим пульсом, різкою блідістю шкірних покривів; артеріальний тиск без суттєвих змін; можливе розширення зіниці при її живій реакції на світло, некоординовані рухи очних яблук.

З а б і й головного мозку - травматичне ушкодження мозкової речовини в точці прикладання травмувальної сили або на протилежному боці за типом протиудару. Розріз­няють забій головного мозку легкого, середнього і важкого сту­пенів.

Забій легкого ступеня характеризуються тривалою відсутніс­тю свідомості (до кількох годин), порушенням мови, деколи паралічем кінцівок, розладами чутливості.

При забої середнього ступеня виникають загальномозкові симптоми та симптоми легкого ступеня, однак більш виражені.

Забій головного мозку важкого ступеня характеризуються тривалим непритомним (коматозним) станом, одностороннім розширенням зіниці (анізокорія) або двостороннім розширенням зіниць і відсутністю реакції на світло, неправильним положенням очних яблук.

Стиснення головного мозку (компресія) вини­кає при кровотечі із внутрішньочерепних судин або внаслідок стиснення уламками кісток черепа при переломі. Гематома (скупчення крові) може локалізуватися над твердою мозковою оболонкою (епідуральна гематома), під нею (субдуральна гематома), а також у середині мозку (внутрішньомозкова гематома). Симптомами стиснення мозку є наростаюча заторможеність при збереженні свідомості й орієнтування, локалізований головний біль, розширення зіниці на боці крововиливу. При наростанні компресії хворий перестає реагувати на присутніх і скоро впадає у несвідомий стан, пульс сповільнюється до 40—50 ударів за хвилину, дихання стає шумним, нерівним, з паузами. Симптоми стиснення у результаті черепномозкового крововиливу, як правило, виникають не відразу після травми, а лише через деякий час, тому за хворими з травмою черепа повинні уважно стежити лікарі. Відмова від госпіталізації може призвести до смерті по­терпілого в дорозі або вдома від повторної кровотечі чи наро­стання набряку головного мозку.

Відкриті ушкодження черепа і головного мозку поділяють на поранення м'яких тканин, непроникаючі й проникаючі поранення.

Рани м'яких тканин голови бувають різані та забійні. Вони характеризуються значною кровотечею, оскільки на­віть маленькі судини м'яких покривів голови не звужуються. Рани, що проникають під апоневроз, сильно розходяться, крово­точать.

При непроникаючих пораненнях черепа ушкоджуються кістки без порушення цілості твердої оболонки. При такій травмі можуть бути симптоми струсу, забою або стиснення головного мозку.

Проникаючі поранення — це ушкодженя кісток черепа й твердої мозкової оболонки, при яких може уражатися речовина мозку. Для них характерне витікання спинномозкової рідини або частин мозку. Унаслідок проникаючих поранень можливі такі ускладнення: запалення головного мозку (енцефаліт), запалення мозкових оболонок (менінгіт), травматична епілепсія, нагноєння мозку (абсцеси).

Перша медична допомога при ударах м'яких тканин голови полягає в накладанні здавлювальної пов'язки, прикладанні холоду до місця забою. При пораненні м'яких тканин голови потріб­но накласти здавлювальну стерильну пов'язку й закріпити її пов'язками «чепець» або «шапочка Гіппократа». Під час транспортування потрібно забезпечити припідняте положення голови. Усіх потерпілих з ударами, пораненнями м'яких тканин голови пови­нен оглянути лікар.

При струсі головного мозку потерпілим треба створити спокій. Якщо є порушення свідомості, то хворого слід обережно покласти на бік, щоб не западав язик або не виникла аспірація слини і блювотних мас. На рани м'яких тканин голови накладають асептичні пов'язки, закріплюючи пов'язками «чепець» або «шапочка Гіппократа». Потерпілих транспортують на ношах у лежачому положенні на боці з метою профілактики асфіксії.

Хворих з забоями головного мозку переносять у лежачому положенні з дещо припіднятою і повернутою на бік головою. Для транспортування важкохворих використовують щит, ноші або ноші-каталки. Ноші несуть двоє або четверо людей, які повинні йти в ногу, щоб не струшувати хворого.

Перша медична допомога при здавлюванні головного мозку така ж, як і при струсі й забої. Однак потрібно створити спокій під час транспортування хворого, для чого треба провести добру іммобілізацію голови, використавши недостатньо надуте під­кладне коло або змотану в кільце ковдру.

При відкритих проникаючих пораненнях черепа й головного мозку, якщо через раневий канал вибухає мозкова речовина, потрібно поверх випадкового мозкового детриту накласти асептич­ну пов'язку, потім навколо рани покласти ватно-марлеве кільце й зафіксувати пов'язками «чепець» або «шапочка Гіппократа». Перед транспортуванням потерпілого слід перевірити прохідність повітроносних шляхів (очистити ротову порожнину від крові, блювотних мас, слини), ввести у ротову порожнину повітровід, щоб не западав язик, а в кінці ношів, де повинна бути голова, зробити заглиблення, використовуючи підручні засоби. Потерпілого треба покласти на бік і обережно транспортувати до ліку­вального закладу.

Першу медичну допомогу при ушкодженнях черепа і голов­ного мозку надають у такій послідовності:

- при закритій черепно-мозковій травмі потерпілого кладуть на ноші з припіднятою головою, розстібають комір і кладуть на голову холод;

- при відкритих травмах черепа на рану накладають асептичну пов'язку;

- при проникаючому пораненні черепа з вибуханням мозку з метою попередження стиснення мозку пов'язкою рану закривають стерильним матеріалом, а навколо неї кладуть ватно-марлеве кільце і закріплюють його пов'язкою на голову (чепець, або шапочка Гіппократа);

- вправляти вибухаючу речовину головного мозку не можна;

- до голови прикладають холод;

- при несвідомому стані потерпілого для профілактики асфік­сії та з метою відновлення прохідності верхніх дихальних шля­хів з порожнини рота і носової частини глотки потерпілого усу­вають сторонні тіла, кров, слину, блювотні маси, ліквідують западання язика;

- кладуть потерпілого на ноші, повернувши голову на бік, при цьому голову кладуть у пристосоване заглиблення, зробле­не у вигляді валикоподібного кола з одягу;

- транспортують потерпілого у лежачому положенні на животі.

Переглядів: 1102