Виконання доручень іноземних судів

Під час здійснення провадження у цивільних справах може виникнути необхідність виконання процесуальних дій за межами території своєї держави, зокрема необхідність допитати свідка, опитати сторону, вручити повістки особам, які проживають за кордоном. Оскільки суд може діяти лише в межах території своєї держави, виконання таких й інших процесуальних дій можливе лише шляхом його звернення за сприянням до судових органів іншої держави. Таке звернення з проханням про надання правової допомоги називається судовим дорученням. Отже, судове доручення — це звернення суду однієї держави до суду іншої держави з проханням про виконання на території останньої процесуальних дій, спрямованих на допит свідків, опитування сторін, вручення позовної заяви, повістки про виклик до суду, про встановлення місця проживання відповідача тощо.

Виконання таких доручень називається наданням міжнародної правової допомоги. Процесуальний порядок виконання судових доручень в кожній країні регулюється її внутрішнім законодавством і міжнародними договорами, в яких вона бере участь.

Суди України виконують передані їм у встановленому порядку доручення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій на основі законодавства України (ст. 426 ІД ПК) з додержанням встановленого ЦП К процесуального порядку вручення повісток (статті 90-96), розшуку відповідача (ст. 97), допиту свідків (статті 41-45, 182-187), огляду на місці (статті 49, 55, 189), проведення експертизи (статті 57, 61, 190). Порядок зносин судів України з іноземними судами визначається законодавством України та укладеними нею міжнародними договорами.

Обсяг правової допомоги, яка може надаватися судами України іноземним судам у проведенні окремих процесуальних дій, ст. 426 ЦПК визначає у загальному вигляді. Більш широкий перелік процесуальних дій, які можуть здійснюватися для виконання доручень іноземних судів, міститься у Конвенції держав — членів СНД. Згідно з ст. 6 Конвенції договірні сторони надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної договірної сторони, зокрема шляхом складання і пересилки документів, проведення обшуків, вилучення, пересилки і видачі речових доказів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку і видачі осіб, які вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, вироків в частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.

Цей перелік покладено в основу визначення обсягу процесуальних дій, у виконанні яких надається допомога, у двосторонніх міжнародних договорах України (з незначними корективами у бік їх розширення та уточнення). Так, у ст. 4 Договору між Україною і Республікою Польща встановлено, що сторони надають взаємну правову допомогу щодо підготовки, пересилки та вручення документів, допиту підозрюваних і підсудних, а також виконання інших процесуальних дій. Договором між Україною і Республікою Молдова передбачається вилучення та накладення арешту на майно, пересилка та видача предметів і документів, виконання доручень про вручення документів, а також складання та надсилання актів і документів (ст. 4). В обсяг правової допомоги за Договором між Україною і Литовською Республікою включено також надання відомостей про судимість обвинувачених (ст. 3). Згідно з Договором між Україною і КНР договірні сторони мають вручати на прохання судові та позасудові документи, допитувати учасників справи, свідків та експертів, провадити експертизу та огляд на місці, а також виконувати інші процесуальні дії по збиранню доказів (ст. 14).

Суди України можуть виконувати доручення судів іноземних держав й щодо вчинення інших процесуальних дій, прямо не передбачених нормами міжнародних договорів України. Так, виходячи з положень ст. 426 ЦПК України та ст. 6 Конвенції держав — членів СНД, суди України можуть виконувати доручення іноземних судів, пов'язані з вчиненням таких цивільних процесуальних дій, які передбачені ЦПК України та іншим цивільним процесуальним законодавством нашої держави. Однак суди України не можуть надавати правову допомогу у виконанні доручень іноземних судів, якщо таке виконання суперечить суверенітету України або загрожує безпеці, та тоді, коли виконання доручення не належить до компетенції суду (ст. 426 ЦПК).

За Договором між Україною і КНР відмова в наданні правової допомоги можлива, якщо запитувана договірна сторона вважає, що це завдасть шкоди суверенітету, безпеці, громадському порядку останньої чи суперечитиме основним принципам її законодавства (ст. 11). Аналогічно вирішено це питання й в інших міжнародних договорах України.

З питань надання правової допомоги суди різних країн зносяться між собою за посередництвом центральних органів, наприклад. Міністерство юстиції України з Міністерством юстиції Республіки Молдова (ст. З Договору між Україною і Республікою Молдова). Для цього подається клопотання (доручення), зміст і форма якого визначені Конвенцією держав — членів СНД і відповідно до неї двосторонніми договорами України. Таке клопотання складається у письмовій формі і повинно містити: 1) найменування запитуючої установи; 2) найменування запитуваної установи; 3) назву справи, з якої запитується правова допомога; 4) імена та прізвища сторін, підозрюваних, обвинувачених, підсудних або засуджених, потерпілих, місце їх постійного або тимчасового проживання, громадянство, заняття, а в кримінальних справах, — у міру можливості місце і дату народження, імена їх батьків, а щодо юридичних осіб — їх назву і місцезнаходження; 5) імена, прізвища та адреси представників осіб, вказаних у п. 4; 6) зміст клопотання і необхідну для його виконання інформацію, зокрема імена, прізвища, адреси свідків, якщо вони відомі.

У дорученні про вручення документа мають бути також зазначені точна адреса одержувача і назва документа. Клопотання про надання правової допомоги засвідчується підписом компетентної посадової особи і скріплюється печаткою запитуючої сторони (ст. 7 Конвенції держав — членів СНД, ст. 6 Договору між Україною і Республікою Молдова, ст. 6 Договору між Україною і Республікою Польща).

Клопотання складаються державною мовою запитуючої сторони. До них додаються переклади на державну мову запитуваної сторони або на англійську чи російську. Переклад на російську мову передбачений Договором між Україною і КНР.

Сторони можуть застосовувати двомовні бланки для клопотань про надання правової допомоги (ст. 6 Договору між Україною і Республікою Молдова, ст. 6 Договору між Україною і Республікою Польща)

Суд, до якого надійшло клопотання про надання правової допомоги, при його виконанні застосовує законодавство своєї держави. Якщо суд некомпетентний виконати клопотання, він пересилає його компетентній установі, повідомивши про це суд, від якого надійшло клопотання. На прохання суду, який подав клопотання, суд, який його виконує, повідомляє його та заінтересовані сторони про місце і час виконання клопотання, щоб вони могли мати можливість бути присутніми при його виконанні у відповідності з законодавством держави суду місця виконання. Про результати виконання доручення повідомляється в письмовій формі суд, від якого надійшло клопотання. Йому надсилаються документи, що підтверджують виконання. При неможливості виконання доручення повертається запитуючій стороні з повідомленням причин його невиконання (ст. 8 Конвенції держав — членів СНД, ст. 7 Договору між Україною і Республікою Молдова, ст. 8 Договору між Україною і Республікою Грузія).

Якщо у справі, яка знаходиться в провадженні суду однієї договірної сторони, виникає необхідність в особистій явці свідка або експерта, який перебуває на території іншої договірної сторони, треба звернутися до компетентної установи цієї договірної сторони з клопотанням про вручення виклику, в якому не можуть бути зазначені заходи примусу на випадок їх неявки. У виклику наводиться інформація про види та розмір коштів, на які мають право свідок або експерт (компенсація витрат на переїзд, проживання і нестриману заробітну плату, винагорода за проведення експертизи тощо).

Запитувана установа здійснює вручення документів відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, які вручаються, складені державною мовою запитуваної сторони або якщо додано засвідчені переклади на мову запитуваної сторони. В інших випадках вручення документів адресатові здійснюється за його добровільною згодою. У клопотанні про вручення зазначаються точна адреса одержувача та найменування документа, який підлягає врученню. Якщо адреса виявилася неповною або неточною, запитувана установа (суд) згідно з своїм законодавством вживає заходів для установлення точної адреси. Вручення документів оформлюється відповідно до правил, що діють в державі вручення документів. У підтвердженні зазначається час, місце, спосіб вручення і особа, якій вручено документ. Якщо лист оформлено у двох примірниках, підтвердження отримання може бути оформлено також в одному з цих примірників. Підтвердження підписується особою, якій вручено документ, і скріплюється офіційною печаткою установи, яка виконала доручення

Конвенцією держав — членів СНД встановлено, що держави, які її підписали, мають право вручати документи власним громадянам і допитувати їх через свої дипломатичні представництва або консульські установи (ст. 12). Гаагською конвенцією з питань цивільного процесу також передбачається, що вручення документів у цивільних або торговельних справах особам, які перебувають за кордоном, здійснюється в договірних державах на прохання консула запитуючої сторони, надіслане органу влади, визначеному запитуваною стороною. Всі труднощі, які виникають у зв'язку з таким проханням, вирішуються дипломатичним шляхом (ст. 1). Гаагська конвенція закріпила визначений внутрішнім законодавством континентальної Європи порядок, згідно з яким доручення про надання правової допомоги виконується, якщо інше не передбачено міжнародним договором, при одержанні його дипломатичним шляхом на умовах взаємності за законами своєї країни. Не виконуються доручення, відповідно до яких підлягають виконанню заборонені в державі процесуальні дії. Воно не повинно порушувати закони і публічний порядок цієї держави. Процесуальна форма викладу клопотання не має вирішального значення.

В англо-американському праві існує інший порядок, зокрема допит свідків, які перебувають за кордоном, провадиться призначеним судом США уповноваженим (комісіонером). У допиті беруть участь представники сторін. Записаний зміст (стенограма), узгоджений між сторонами, передається до суду, який призначив комісіонера. Зазначений порядок можливий за відсутності заперечень з боку органів влади держави, в якій здійснюється допит.

За законодавством США американські суди виконують доручення іноземних судів, які можуть передаватися дипломатичним шляхом через відповідний департамент, а також безпосередньо судам. Районні федеральні суди можуть виконувати доручення про допит свідка і витребування документів незалежно від того, чи буде рішення іноземного суду визнано і виконано в США. Виконання доручень іноземних судів провадиться відповідно до Федеральних правил цивільного процесу, а у морських справах — за окремими правилами.

На основі правил Гаагської конвенції з питань цивільного процесу 1954 р. були розроблені та прийняті інші міжнародні конвенції.

Серед них можна виділити Гаагську конвенцію про вручення за кордоном судових і несудових документів у цивільних і торговельних справах від 15 листопада 1965 p., учасницями якої є Англія, Барбадос, Бельгія, Ботсвана, Греція, Данія, Єгипет, Ізраїль, Іспанія, Італія, Кіпр, Люксембург, Малаві, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Турція, Фінляндія, Франція, ФРН, Чехія, Словаччина, Швеція, Японія.

Новелою Конвенції в регулюванні порядку вручення документів є призначення кожною державою — учасницею центрального компетентного органу, якому доручається приймати клопотання про вручення документів, що надходять від інших держав — учасниць, здійснювати контроль за виконанням таких клопотань. Договірні держави можуть призначати декілька центральних органів чи визначати інші компетентні установи по прийняттю клопотань про вручення. Конвенція допускає можливість пересилки документів дипломатичним шляхом, а також їх вручення особам, які проживають за кордоном, через дипломатичні представництва та консульські установи. Конвенція не виключає, якщо держава вручення не заявить заперечення, можливості пересилки судових документів особам, які знаходяться за кордоном, безпосередньо поштою; пересилки документів, які надсилаються працівниками юстиції, іншими службовцями або компетентними особами безпосередньо відповідним працівникам держав місця вручення; вручення документів кожному учаснику судового процесу безпосередньо через працівників юстиції, інших службовців або компетентних осіб держави місця вручення. Держави — учасниці можуть домовитися використати для вручення судових документів інші шляхи їх пересилки, зокрема безпосередні зносини між їх органами (ст. 10). Конвенцією встановлено підстави для відмови у виконанні доручень про вручення судових документів; безплатне вручення документів; спеціальні правила, спрямовані на захист інтересів відсутнього відповідача (статті 12 і 16).

Гаагська конвенція про збирання за кордоном доказів у цивільних і торговельних справах від 18 березня 1970 p., учасницями якої є Англія, Барбадос, Данія, Ізраїль, Італія, Кіпр, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Сінгапур, США, Фінляндія, Франція, ФРН, Чехословаччина, Швеція, поліпшила існуючу систему пересилки і виконання судових доручень щодо здійснення окремих процесуальних дій, розширила способи одержання показань свідків. Вона містить правила, наближені до англо-американської правової системи.

Суди держави — учасниці Конвенції можуть відповідно до свого внутрішнього законодавства звертатися до компетентних органів іншої держави — учасниці з дорученням про допит свідків або вчинення інших процесуальних дій для використання в судовому процесі, що провадиться або має бути в майбутньому. Ця Конвенція також передбачає призначення кожною державою — учасницею відповідно до свого внутрішнього законодавства центрального органу по прийняттю доручень від судів інших держав і можливість використання для цього інших способів. Визначаються форма і зміст доручень про правову допомогу, правила їх виконання. Суд, який звернувся з дорученням, за наявності клопотання інформується про час і місце виконання процесуальних дій з тим, щоб сторони та їх представники у разі необхідності могли бути присутніми при цьому. А кожна держава може заявити, що бути присутніми при виконанні передбачених дорученням процесуальних дій можуть працівники запитуваної установи іншої договірної держави. Однак треба зазначити, що це правило Конвенції не перешкоджає США призначати своїх уповноважених (комісіонерів) для допиту свідків на території іншої держави — учасниці.

Процесуальні дії по виконанню доручення здійснюються у формі, передбаченій правом запитуваної держави, зокрема до свідка, який не з'явився до суду для допиту, можуть бути застосовані заходи відповідальності, передбачені законодавством цієї держави. Відмова у виконанні можлива тоді, коли у державі, де повинно бути виконане доручення, його виконання не належить до компетенції суду, або якщо ця держава вважає, що виконання доручення заподіяло б шкоду її суверенітету чи безпеці. Конвенція передбачає надання правової допомоги через дипломатичні представництва або консульські установи, а також через спеціально призначених уповноважених держави і сприяння їм установами держави місця вчинення процесуальних дій. Консули та уповноважені можуть здійснювати усі процесуальні дії, якщо вони не суперечать праву держави місця виконання таких дій або дозволу, одержаному від компетентного органу. Вони можуть з додержанням цих умов приводити до присяги або застосовувати інші підтвердження. Процесуальні дії можуть здійснюватися в одній з форм, передбачених правом держави суду, в якому ведеться основний процес, якщо право держави місця виконання дій не забороняє цього.

Конвенція допускає можливість домовленості між окремими державами — учасницями про незастосування її окремих положень.

Істотні новели у покращення становища громадян у цивільному процесі іноземних держав внесла Гаагська конвенція про полегшення доступу до правосуддя за кордоном від 25 жовтня 1980 p., учасницями якої є Греція, Люксембург, Марокко, Франція і ФРН.

Згідно з нею громадяни договірних держав і особи, які мають місце проживання на території іншої договірної держави, користуються в усіх договірних державах правовою допомогою (правовим захистом) в суді у цивільних і торговельних справах на тих же умовах, що й громадяни даної держави. Це правило поширюється також на осіб, які раніше проживали на території країни — учасниці, якщо підстави позову пов'язані з їх попереднім місцем проживання в державі суду.

Конвенція поширила надання правової допомоги щодо адміністративних, податкових справ і справ про соціальне забезпечення у тих випадках, коли в державі виконання доручення правова допомога у таких справах надається. В ній передбачені правила про звільнення від застави для забезпечення судових витрат; про взаємне виконання рішень; про стягнення судових витрат з осіб, звільнених від сплати застави; наводяться перелік документів, які мають додаватися до клопотання про виконання, а також умови, необхідні для винесення рішення про допущення виконання. Клопотання про надання правової допомоги передаються безпосередньо через центральні органи, які призначаються компетентними органами держав — учасниць. При цьому не виключається можливість використання дипломатичного шляху. Конвенцією встановлено правило про недоторканність свідків і експертів, які є громадянами держав — учасниць або мають у них місце проживання, якщо вони викликані судом іншої держави — учасниці, їх не можна притягнути до відповідальності, затримати або застосувати до них інші обмеження їх свободи за дії, вчинені до прибуття на територію цієї держави, або у зв'язку з вироком, винесеним до їх прибуття.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Докази і доказування у справах з іноземним елементом	\|	Визнання і виконання рішень іноземних судів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.