Актове діловодство. Діяльність судів. Ведення актових книг

На території західних слов′ян (Чехія та Польша) актові книги як особлива форма ведення діловодства виникли у 13 столітті. На західноукраїнських землях вони з′явилися у другій половині 14 століття.

Величезний масив актових книг відклався в результаті діяльності Гродських і Земських судів.

Земський суд складався з судді, підсудка, писаря та обирався шляхтою. Остання мала право обирати на повітових сеймиках по чотири „електи” (кандидати) на „судейство”, „підсудство” та „писарство”, з яких король затверджував по одному кандидату на відповідну посаду. Крім того, при судах існувала посада „возного”, обов′язком якого було вручати повідомлення при виклик до суду й виконувати його рішення.

Спочатку суди мали чітко визначене коло своєї діяльності. Земський суд розглядав переважно цивільні справи шляхти. Його канцелярія мала так зване право „вечності”, тобто право надання юридичної сили різним документам (умови, контракти, тестаменти тощо). До компетенції суду входив розгляд кримінальних справ. Підкоморські суди займалися вирішенням межових суперечок землевласників. Проте на практиці поступово відбувалося зміщення функцій Гродських і Земських судів.

Усе, що відбувалося у судах, заносилося до актових книг. Спочатку в їх веденні не було ніякої системи. Проте поступово виникло кілька видів книг залежно від характеру справ, що розглядалися: декретові, записові і поточні. В декретові книги, які велися тільки під час судових сесій „рочков”, заносились виключно судові протоколи кримінальних і цивільних справ. Записові мали деяку аналогію з нотаріальними книгами. До них заносились різні приватно-правові документи: дарчі, купчі, боргові, продажні, а також контракти, умови тощо. Крім того, там містилися королівські жалувані грамоти й „привілеї”, сеймові конституції, люстрації, інвентарі та інше. Поточні книги призначалися для скарг, „свідчень” і реляцій возних, заяв, „протестацій” та повідомлень найрізноманітнішого характеру та змісту.

Більшість книг велося за подвійною системою: спочатку акти записувалися до чернетки – „протоколу” за скороченою схемою, без вступних і заключних формул, а потім переписувалися у чистовик – „індукту”. Акти, як правило, вписували у „секстерни”, тобто зошити, складені з кількох аркушів паперу. Секстерни за рік зшивалися в актову книгу. Якщо документів збиралося багато, з них формували кілька томів.

Для полегшення впорядкування аркушів останнє слово на кожному з них записувалося першим на наступному. Якщо справа не доводилася до кінця, то залишалося вільне місце, на якому писалися або літера „Z”, або слово „vacua”.

Правильність написання актів перевірялася. Про що свідчать деякі позначки на полях актових книг (маргіналії). Нумерація актів проводилася по місцях, а нумерація аркушів була введена значно пізніше.

У 1566 році актове діловодство у судах реорганізовувалося та розвивалося згідно із Статутом, відповідно до якого ведення всіх документів проводилося російською мовою. Але документи могли заноситися до актових книг тією мовою, якою були написані. В основному змісті документів простежується прагнення додержуватися канцелярської мови, хоч часто трапляються елементи живої розмовної мови, характерної для представників тодішнього феодального суспільства.

Так як актові книги мали велике значення, тому уряд вживав заходи щодо їх збереження.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виникнення справочинства. Історія розвитку писемності. Складання документів у Київській Русі	\|	Наказове діловодство. Діяльність наказів. Процес створення документів у наказах

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.