Виникнення справочинства. Історія розвитку писемності. Складання документів у Київській Русі

Тема 2. Основні етапи розвитку діловодства

З давніших часів дійшли до нас різноманітні види документів. З їх допомогою ми пізнаємо історію своєї країни, особливості повсякденного життя та різних взаємовідношень, що складалися у ті далекі часи.

Відомо, що документи виникли разом із писемністю, спочатку як засіб закріплення майнових відносин, а потім, з подальшим розвитком писемності вони стали засобом спілкування та передачі інформації. Документи є одним із важливих „сховищ” людської пам′яті.

Давньоруська держава створилася на підставі тривалого процесу розвитку сходнослов′янських племен.

Приватна власність та індивідуальна праця вели до майнової та соціальної нерівності, що закріплювалися у документах. На прикінці 9 ст. цей порядок привів до створення класів. Усе це відображено в такому документі, як давньоруське право – Російська правда.

До появи письма для оформлення міжплемінних договірних відносин, а також для полегшення запам′ятовування наші предки використовували палиці із зарубинами.

Для того. Щоб закріпити договір чи торгівельну угоду, наприклад записки про взятий борг, на палиці робилися зарубки, а потім її розрубували вздовж. Кожен брав собі по половині. При поверненні боргу половинки складали разом і перевіряли правильність розрахунків. Наскельні малюнки та написи виконувалися примітивним інструментальним знаряддям (кам′яними сокирами, довбнями) на рівних кам′яних брилах.

З появою писемності виникає необхідність складати документи. Більше того, вважається, що саме нагальна потреба в укладенні різноманітних документів (угоди, договори, тестаменти) і викликала появу писемності як засобу фіксації і збереження державної і приватної документації.

Французькі вчені у 1901 році біля м. Сузи під час розкопок знайшли на поверхні кам′яного стовпа клинописні тексти, що були законами та належали вавилонському царю. Ці клинописні тексти відносять до періоду 1792-1750 років до н.е.

Вони мали наступний вигляд. Фігура бога сонця Шамана над текстом, начебто затверджувала закони та дозволяла цареві творити від його імені суд над усіма своїми підданими. Усього було близько 3-х тисяч законів.

У палаці ассірійського царя Аишиурбаніпала (668-633 роки до н.е.) під час розкопок у його бібліотеці знайдено майже 30 тисяч невеликих глиняних табличок, списаних маленькими клиноподібними знаками, випалених у гончарних печах та висушених на сонці. Серед них – граматика і хроніки, що розповідають про важливі історичні події народів Межиріччя, договори між країнами, закони, звіти про будівництво, доноси чиновників, інформації розвідників про стан справ у сусідніх країнах, листи, скарги, договори, бухгалтерські книги тощо. Цікаво, що на усіх табличках стояв бібліотечний штамп – „Палац Аишиурбали, царя Всесвіту, царя Ассирії”.

Внески вавілонців та ассирійців, їх шумеро-аккадських предків були дуже значними для культури документування. По-перше, це винайдення письма. Шумерське клиновидне письмо найдавніше у світі. З шумерського розвинулося вавилонське. Його використовували (із змінами) понад 3-х тисяч років. Цим письмом користувалися різні народи. Саме в Месопотамії виник перший великий поетично-філософський твір „Сказання про Гільгамеша”. Його тема – це пошуки людського безсмертя, основна мета полягає у тому, що безсмертя можна здобути лише корисними для людства справами.

Єгиптяни своє справочинство вели на папірусі – своєрідному папері, виготовленому з тонких, висушених коричневих смужок очерету.

В музеї голландського містечка Лей ден зберігся аркуш папірусу з описом повстань країни, зроблений в середині 18 століття до н.е. Також записи велися на овечій чи козячій шкірі – пергаменті, що оброблялися особливим чином. Назва пергаменту походить від малоазіатського міста Пергам, де він вперше був виготовлений.

Біля підніжжя Ліванського хребта знайдені древні надписи на камені, зроблені з букв фінікійського алфавіту, від якого пішов грецький. Ці надписи датуються 13 століттям до н.е. Купці фінікійських міст відмовилися від ієрогліфів і клинопису при веденні своїх ділових записів і винайшли зручнішу для запам′ятовування і сприйняття різновидність письма. У фінікійському письмі кожен значок – це буква, передавав окремий звук, і написані слова можна було читати, а не розшифровувати, як ієрогліфи, що означали то склад, то ціле слово. Винайдене фінікійцями алфавітне письмо широко розповсюджувалося, і сьогодні переважна більшість народів світу ним користується.

Папір для письма був винайдений в Китаї приблизно в 105 році до н.е. Цай-Лунем, який придумав технологію його виготовлення із внутрішньої волокнистої частини кори бамбукового дерева. З Китаю папір було завезено до Самарканду, а звідти араби доставили його до Іспанії. На протязі 700 років мистецтво виготовлення паперу поширювалося по усьому світу.

З давньоримської історії можна прослідкувати чітке написання законів. Коли видавалися закони, від справочинця вимагалося абсолютна точність формулювань та досконале знання форми, інакше документ втрачав юридичну силу.

Перший закон про розподіл влади був прийнятий у найвідомішій державі Стародавньої Греції – Спарті. Греки вважали, що її засновником був законодавець Лігурга. Цей закон обмежував владу царів, наділивши владою старійшин, жителів старших 60 років, які називалися геронтами.

З розвитком писемності ділові папери стали засобом спілкування та передачі інформації. Завдяки справочинству нам стали відомі роботи Архімеда, Піфагора, Есхіла.

Після створення давньоруської держави писемність стала необхідною умовою для письмових зносин з іноземними діячами, укладення угод з іншими країнами. В умовах формування класового суспільства виникла потреба у складанні заповітів, записаних боргів, укладанні торговельних купецьких угод, контрактів, у написах на речах про їх призначення тощо.

Письмові документи, що надійшли до нашого часу, дані отримані археологами показали, що вже у 10 столітті в Давньоруській державі існувала культура написання документів. Це договори з Візантією 911 та 945 років. Цікавим є те, що в обох договорах згадується практика складання документів. У першому випадку – письмових заповітів, у другому – „Подорожніх грамот” для купецьких кораблів.

У період правління Володимира Святославовича в Києві (978-1015 роки) – існував учбовий заклад для дітей бояр та старших дружинників. З випускників цієї школи відбиралися претенденти на посади „печатників-охоронців князівської печатки”, „печатників – судейських секретарів”, писців, дяків при князях та крупних феодалах.

У цей період в основному документуються правові відношення, створюються грамоти, заповіти. Виникають достатньо крупні збірники письмових матеріалів, які ще не поділені на документні архіви та книжкові бібліотеки. З розвитком законодавчих основ держави поряд з об′ємними багато сторінковими правовими актами створюються документи, що фіксують конкретні приватні правовідношення. Це багато численні різновиди документів: уставні, вкладні, купчі грамоти, закладні, закладні кабали тощо.

Із збільшенням кількості створюваних документів визначилися і місця для їх безпечного зберігання. В містах це центральні храми, у великих містах існували сховища документів.

Центрами ведення документації та її зберігання були також гостинні двори та монастирі. Монастирі самі документували свою судову та господарську діяльність.

Накопичення традицій у документуванні вело до формування кола професійних спеціалістів в галузі створення і обробки документів. Спочатку їх склад поповнювався за рахунок церковних псаломщиків та дяків. Тому, з 14 століття термін „дяк” закріпився за усіма особами, що вели діловодство.

Паралельно почали створюватися стійкі форми звертань та закінчень у документах, формуляри (типові форми окремих, найбільш розповсюджуваних документів) з котрих складалися посібники по діловодству – „формулярники”.

Встановлюються прийоми засвідчення документів, їх складання (документи починають проходити стадії написання – чернетка, редакція, біловик) та такі елементи, як скріпи, печатки, мости (підписи на з′єднаннях). З′являється захист на стадії зберігання та використання. Зафіксовані перші випадки підробки документів в політичних та особистих цілях.

Копії документів у стародавні часи відтворювали переписувачі за допомогою гусячого пера. Першу літеру кожного абзацу малювали пензликом, вмокаючи його в червону фарбу, писали з „красной строки”.

Аркуші документів зшивали і оправляли в дерев′яні палітурки, обтягнуті шкірою та оздоблені коштовними металами і камінням.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальні поняття про законодавчу та нормативно-методичну базу діловодства	\|	Актове діловодство. Діяльність судів. Ведення актових книг

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.