• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі 4 сторінка

Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що обсяг ознак злочину і складу злочину різний. З одного боку, обсяг ознак злочину ширший за обсяг ознак складу злочину, оскільки останній містить лише найбільш загальні, типізовані, тобто притаманні всім злочинам даного

Роздіч VI

Склад злочину

виду, ознаки. З другого боку, склад злочину ширший за кожний конкрет­ний злочин, оскільки він містить ознаки не одного конкретного зло­чину, а всіх злочинів даного виду.

5. Поряд зі складом конкретного злочину в теорії кримінального
права виділяють загальне поняття складу злочину. Вчення про загаль­
не поняття складу злочину грунтується на теоретичному узагальненні
всіх типізованих ознак, притаманних усій сукупності складів конкрет­
них злочинів. Отже, це не законодавче, а теоретичне поняття. У ньо­
му узагальнено ознаки, що характеризують об'єктивні і суб'єктивні
ознаки всіх складів злочинів, передбачених чинним кримінальним за­
конодавством.

Різним є практичне призначення понять загального і конкретного складів злочинів. Загальне поняття складу злочину як наукова абстрак­ція є засобом пізнання конкретних складів, містить рекомендації з їх конструювання, дає змогу здійснювати їх наукову класифікацію. Кон­кретний же склад злочину містить усі описані в законі ознаки певного виду злочинів. Тому встановлення цих ознак у суспільно небезпечних діях особи свідчить про те, що вона вчинила злочин.

6. Викладене дозволяє зробити такі важливі висновки:

- склад злочину являє собою певну сукупність об'єктивних
і суб'єктивних ознак, що характеризують конкретне суспільно небез­
печне діяння як злочинне;

- тільки в кримінальному законі встановлюється сукупність зазна­
чених ознак;

- перелік складів злочинів, передбачених законом, є вичерпним;

- тільки у складі злочину визначаються характер та обсяг відпо­
відальності за вчинений злочин.

7. У науці кримінального права вчення про склад злочину посідає
особливе місце. Це пояснюється як його значущістю для вирішення
питань про злочинність і незлочинність діяння, правильної кваліфіка­
ції скоєного і точного застосування закону, так і тим, що в рамках само­
го вчення про склад злочину вивчаються і розвиваються всі основні
інститути кримінального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідаль­ності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить у собі склад злочину, передбаченого цим Кодексом. У цій нормі від­бито найважливіше значення складу злочину для законності й обґрун­тованості кримінальної відповідальності: тільки сукупність усіх перед-

бачених законом ознак складу злочину (і ніякі інші обставини) може бути підставою кримінальної відповідальності. Таким чином, склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідаль­ності: встановлення його ознак у конкретному суспільно небезпечно­му діянні особи означає, що є все необхідне для кримінальної відпо­відальності.

Тим самим склад злочину визначає і межі розслідування, оскіль­ки основним завданням слідства і є встановлення об'єктивних і суб'єк­тивних ознак складу злочину.

Важливе значення складу злочину виявляється і в тому, що він дає змогу здійснити, по-перше, чітке розмежування між злочином і про­ступком, тобто незлочинним суспільно небезпечним діянням; по-друге, відмежувати один злочин від будь-якого іншого (наприклад, крадіжку від грабежу, зловживання владою або службовим становищем від пере­вищення влади або службових повноважень).

У законодавчій практиці за допомогою складу злочину проводить­ся криміналізація (декриміналізація) суспільно небезпечних діянь. Тому склад злочину, як і вчення про нього, утворює той інструмент, за допомогою якого законодавець і здійснює кримінальну політику в га­лузі криміналізації діянь.

§ 2. Елементи та ознаки складу злочину

1. У кожному складі злочину прийнято виділяти його елементи, а саме: об'єкт злочину, об'єктивну сторону злочину (їх сукупність на­зивають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивну сто­рону злочину (вони в сукупності іменуються суб'єктивними ознаками складу). У своїй єдності ці об'єктивні і суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину.

Об 'єкт злочину — це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певну шкоду. Це ті суспільні відносини, що охороня­ються кримінальним законом.

Об 'єктивна сторона — це зовнішня сторона діяння, яка виража­ється у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), Що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.

Обов'язковими (необхідними) ознаками об'єктивної сторони як елементу складу виступають діяння (дія чи бездіяльність), суспільно

Роздіч VI

Склад злочину

небезпечні наслідки та причинний зв'язок. Тому в злочинах з так зва­ним матеріальним складом має бути встановлений причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечним наслідком, що на­став.

Суб 'єкт злочину — це особа, яка вчиняє злочин. Згідно зі ст. 18 КК суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього КК може наставати кримінальна відпові­дальність.

Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, полі­тичні партії, громадські організації тощо) не можуть бути суб'єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини.

Відповідно до ст. 19 КК суб'єктом злочину може бути тільки осуд­на особа, тобто така, яка під час учинення передбаченого КК діяння могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тому особа, яка під час учинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяль­ність) або керувати ними внаслідок хронічної психічної хвороби, тим­часового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хвороб­ливого стану психіки (ч. 2 ст. 19 КК), не підлягає кримінальній відпо­відальності.

У ч. 1 ст. 22 КК передбачено, що кримінальна відповідальність, за загальним правилом, настає з шістнадцяти років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких міститься у ч. 2 ст. 22 (наприклад, убивство, розбій, зґвалтування), — з чотирнадцяти років.

Суб'єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, бо вона містить психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент учинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони як еле­менту складу злочину є вина, мотив та мета злочину. Обов'язковою (необхідною) ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу зло­чину виступає вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. За відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в резуль­таті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно не­безпечні наслідки. У цьому положенні відображено найважливіший принцип — суб 'єктивного ставлення, закріплений у ст. 62 Конституції України.

Стаття 24 КК передбачає умисел і його види: прямий та непрямий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його сус­пільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслід­ки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Стаття 25 КК передбачає необережність та її види: злочинну само­впевненість та злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість вира­жається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легко­важно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має міс­це там, де особа не передбачала можливості настання суспільно небез­печних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

2. Кожний з цих елементів складу злочину має певну сукупність ознак. Залежно від їх ролі в характеристиці загального поняття скла­ду ці ознаки поділяються на обов'язкові та факультативні. Обов 'язкові — це ознаки, притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину. Факультативними визнаються ознаки, що не є обов'язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб учинення злочину (характеризують об'єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єктивну сто­рону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину та деякі інші. Наведений поділ ознак складу на обов'язкові і факультативні має важливе значення, оскільки він сприяє більш глибокому з'ясуванню складів окремих злочинів та їх відмежуванню від суміжних. Так, від­критий спосіб викрадення майна при грабежі (ч. 1 ст. 186 КК) є обов'язковою ознакою цього складу, а в п. 5 ч. 2 ст. 115 КК спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб, при вбивстві розглядається як кваліфікуюча ознака. Якщо ці ознаки в статтях Особливої частини КК не передбачені ні як обов'язкові, ні як кваліфікуючі, то вони на кваліфікацію злочину не впливають і можуть відігравати тільки роль обставин, які пом 'якшують або обтяжують вину, що враховується при призначенні покарання (наприклад, п. 12 ст. 67 КК передбачає як обставину, що обтяжує вину, вчинення злочину загальнонебезпечним способом).

Розділ VI

Склад злочину

§ 3. Види складів злочинів

1. Виділення окремих видів складів злочинів (їх класифікація) має
важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлен­
ня їх істотних ознак та в кінцевому результаті для точної кваліфікації
злочину. Склади злочинів можна класифікувати за різними критеріями:
за ступенем суспільної небезпечності; за структурою, тобто за спосо­
бом опису ознак складу в законі; за особливістю законодавчого кон­
струювання.

2. Суспільна небезпечність злочину — це антисоціальна власти­
вість, об'єктивно існуюча, зумовлена всією сукупністю його негатив­
них ознак, що свідчать про реальну можливість заподіяти шкоду охо-
ронюваним кримінальним законом суспільним відносинам. Причому
слід відрізняти суспільну небезпечність як передбачену в законі певну
нормативну абстракцію і небезпечність конкретно вчиненого злочину.
У кримінальному законі вона закріплюється лише як можливість (здат­
ність) заподіяти шкоду, а при вчиненні конкретного злочину ця мож­
ливість перетворюється на дійсність і характеризує суспільну небез­
печність саме цього злочину.

За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) розрізняють:

1) простий (іноді його називають «основний») склад злочину — він
містить основні ознаки злочину і не містить пом'якшуючих чи обтя­
жуючих (кваліфікуючих) обставин. Так, у ч. 1 ст. 185 КК наводиться
визначення крадіжки як таємного викрадення чужого майна (без
пом'якшуючих чи обтяжуючих обставин);

2) склад злочину з пом 'якшуючими обставинами (так званий при­
вілейований склад), який характеризується обставинами, що значною
мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду зло­
чину (наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевно­
го хвилювання (ст. 116 КК), або вбивство при перевищенні меж необ­
хідної оборони (ст. 118 КК));

3) склад із кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, що обтяжують
відповідальність і впливають на кваліфікацію. Прикладом кваліфіко­
ваного складу можна вважати ч. 2 ст. 185 КК, тобто крадіжку, вчинену
повторно або за попередньою змовою групою осіб;

4) склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) об­
ставинами, тобто такими, що надають злочину особливу суспільну
небезпечність (наприклад, крадіжка, вчинена в особливо великих роз­
мірах або організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК)).

3. За характером структури складів, тобто за способом опису їх
ознак безпосередньо в законі, всі вони можуть бути поділені на прості
та складні.

До простих складів належать ті, що містять ознаки одного сус­пільно небезпечного діяння, яке посягає на один об'єкт. Прикладом простих складів є умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК), грабіж (ч. 1 ст. 186 КК).

Складним є склад злочину, законодавчу конструкцію якого усклад­нено якими-небудь обставинами. Тому складними слід визнавати склади з двома об'єктами (розбій — ч. 1 ст. 187 КК), із двома діями (самовільне присвоєння владних повноважень або звання посадової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних ді­янь, — ч. 1 ст. 353), із двома формами вини (умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, — ч. 2 ст. 121 КК).

До складних належать також альтернативні склади, об'єктивна сторона яких може виражатися у декількох діях чи способах дії або в різних наслідках. Так, державну зраду в ст. 111 КК визначено як зло­чин, що може бути вчинений шляхом переходу на бік ворога в умовах воєнного стану або в період військового конфлікту, шпигунства, надан­ня іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допо­моги в проведенні підривної діяльності проти України. Як видно, кожна з названих дій утворює об'єктивну сторону зазначеного злочину. У той же час склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 277 КК, встановлює відпо­відальність за умисне руйнування або пошкодження транспортних за­собів за умови настання будь-якого із зазначених у даній статті наслідків: аварії поїзда, судна; порушення нормальної роботи транспорту; створен­ня небезпеки для життя людей, настання інших тяжких наслідків.

4. За особливостями конструкції виділяють злочини з формальним
складом, злочини з матеріальним складом та злочини з усіченим скла­
дом.

Таке конструювання ґрунтується на тому, що будь-який злочин У своєму розвитку може пройти цілу низку стадій (етапів): готування, замах, закінчений злочин. Причому окремим видам злочинної діяль­ності притаманна винятково висока суспільна небезпечність уже на ранніх стадіях її розвитку. Тому законодавець нерідко закріплює мо­мент закінчення таких злочинів уже на стадії замаху чи навіть готу­вання, не пов'язуючи закінчення злочину з фактом настання суспільно небезпечних наслідків.

Розділ VI

Стад злочину

Злочинами з формальним складом прийнято називати такі, що не включають суспільно небезпечні наслідки як обов'язкову ознаку об'єктивної сторони, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначеного у законі діяння. Наприклад, у ч. 1 ст. 278 КК вста­новлено відповідальність за угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна. Цей злочин вважа­ється закінченим з моменту вчинення самого діяння (угону або захо­плення транспорту) незалежно від можливих наслідків.

Злочинами з матеріальним складом прийнято вважати такі, при конструюванні об'єктивної сторони яких законодавець як обов'язкову ознаку передбачає певні суспільно небезпечні наслідки. У таких скла­дах об'єктивна сторона одержує свій повний розвиток лише за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважа­ється закінченим. У злочинах з матеріальним складом обов'язково треба встановлювати причинний зв'язок між самим діянням і суспіль­но небезпечними наслідками, що настали. Прикладом злочину з мате­ріальним складом є вбивство, яке вважається закінченим тільки з мо­менту смерті потерпілого (ст. 115 КК). Сам по собі факт пострілу в жертву з метою її вбивства не утворює складу закінченого злочину, оскільки не настав передбачений законом наслідок — смерть іншої людини. Такі дії повинні кваліфікуватися лише як замах на вбивство (ст. 15таст. 115 КК).

Злочини з усіченим складом — це такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на ста­дію замаху. Наприклад, за ст. 129 КК відповідальність за погрозу вбивством настає з моменту самої погрози, а розбій вважається закін­ченим злочином з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном (ст. 187 КК).

§ 4. Кваліфікація злочинів

1. Під кваліфікацією злочинів розуміють точне встановлення від­повідності вчиненого винним суспільно небезпечного діяння складу конкретного злочину, закріпленого в кримінальному законі.

Кваліфікуючи злочин, ми визначаємо ту статтю КК, у якій закріпле­но склад вчиненого злочину. Тим самим за допомогою кваліфікації да­ється точна юридична і соціальна характеристика вчиненого діяння.

2. Правильна кваліфікація злочинів — необхідна умова забезпечен­
ня законності в боротьбі зі злочинністю. У свою чергу, неправильна
кваліфікація веде до порушення прав і законних інтересів як держави,
так і окремих громадян, перешкоджає нормальному відправленню пра­
восуддя, підриває авторитет органів розслідування і суду, а в кінцевому
результаті — авторитет держави. Така кваліфікація може призвести до
притягнення невинного до кримінальної відповідальності або призна­
чення винному покарання, що не ґрунтується на законі. Помилкова
кваліфікація також може спричинити необгрунтоване звільнення винного
від відповідальності або покарання. Тому вирок суду, що грунтується на
неправильній кваліфікації, підлягає зміні або скасуванню.

3. Як уже зазначалося, кожен злочин має безліч ознак, однак далеко
не всі вони враховуються при кваліфікації. При кваліфікації в конкрет­
ному діянні необхідно встановити (відібрати) ті юридично значущі
об'єктивні і суб'єктивні ознаки, що входять до складу конкретно вчине­
ного злочину. Причому склад утворює тільки вся сукупність передбаче­
них законом ознак. Відсутність хоча б однієї з необхідних ознак свідчить
про відсутність у діянні особи складу конкретного злочину.

Кожен злочин, як і будь-яке інше діяння людини, завжди виявля­ється як певна єдність об'єктивного і суб'єктивного. Причому об'єктив­ні ознаки будь-якого злочину завжди виступають у єдності з його суб'єктивними ознаками. Сам же процес кваліфікації полягає у по­слідовному встановленні точної відповідності об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони вчиненого злочину об'єкту, об'єктивній стороні, суб'єкту та суб'єктивній стороні складу злочину, закріпленого законом.

Контрольні запитання

1. Що таке склад злочину?

2. Яке значення має склад злочину в кримінальному праві?

3. Яким є перелік складів злочинів у законі?

4. Які елементи складу злочину є обов'язковими?

5. Що таке факультативні ознаки складу злочину?

6. Які види складів злочинів виділяють за особливостями їх
конструкції?

7. Що таке кваліфікація злочину?

8. Як розмежовуються поняття «злочин» і «склад злочину»?

Об 'єкт злочину

Розділ VII

Об'єкт злочину

§ 1. Поняття об'єкта злочину

1. Правильне вирішення питання про об'єкт злочину має важливе
теоретичне і практичне значення. Саме об'єкт дає змогу визначити
соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні на­
слідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню
його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об'єкт має істот­
не значення також для визначення самого поняття злочину, значною
мірою впливає на зміст його об'єктивних і суб'єктивних ознак, є ви­
хідним при кваліфікації злочинів, побудові системи Особливої части­
ни КК. Усе це дозволяє зробити висновок про те, що проблема об'єкта
злочину є однією з основних у науці кримінального права.

2. Загальновизнано, що об'єктом злочину завжди виступає те бла­
го, якому злочином заподіюється реальна шкода чи створюється за­
гроза її заподіяння. Важливо зазначити і те, що в науці кримінального
права пануючою є точка зору, згідно з якою об 'єктом будь-якого зло­
чину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспіль­
ні відносини. Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні від­
носини, грунтується і на чинному законодавстві (див., наприклад,
статті 1, 293 та 296 КК). Однак у статтях КК найчастіше містяться
вказівки не на сам об'єкт злочину, а на окремі елементи охоронюваних
законом суспільних відносин (наприклад, статті 185-190, 115-119 КК)
чи на різні правові норми, що регулюють відповідні суспільні відно­
сини (наприклад, статті 208, 214 КК та ін.).

Безперечно, об'єктом злочинів є не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які поставлені під охорону закону про кримінальну відпо­відальність. Тому не тільки безпосереднім та родовим, а й загальним об'єктом усіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а лише ті із соціально схвалених відносин, які законодавець визнав необхідним охороняти за допомогою кримінальної заборони. Природно, що при цьому йдеться тільки про найбільш важливі, найбільш значущі для інтересів держави і суспільства суспільні відносини, яким злочинні посягання можуть спричинити дуже істотну шкоду.

У свою чергу, загальним об'єктом злочину є не постійна система суспільних відносин (раз і назавжди дана), а рухлива (мінлива) систе­ма, що залежить від закону про кримінальну відповідальність (напри­клад, у зв'язку з криміналізацією чи декриміналізацією суспільно небезпечних діянь змінюється і вся система суспільних відносин, яка створює загальний об'єкт кримінально-правової охорони).

Отже, об 'єктом будь-якого злочину врешті-решт завжди висту­пають об'єктивно існуючі в суспільстві відносини між: людьми, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. Самі ці відносини дуже різноманітні (економічні, соціальні, політичні та ін.) і регулюються в суспільстві різними соціальними нормами (нормами права, моралі, звичаями).

Викладене підтверджує, що самі суспільні відносини, які виступа­ють об'єктом злочину, мають об'єктивний характер, тобто існують поза і незалежно від нашої свідомості, а тому, і незалежно від самого кри­мінального закону, є первинними стосовно нього.

З наведеного випливає також те, що суспільні відносини, які ви­ступають об'єктом злочину, первинні не тільки щодо закону про кри­мінальну відповідальність, а й стосовно самого злочину. Останній завжди посягає на об'єктивно, реально існуючий об'єкт. Не можна посягати на те і спричиняти шкоду тому, чого ще немає в об'єктивній реальності. Більш того, внаслідок злочинного посягання не тільки за­подіюється реальна шкода охоронюваним суспільним відносинам, а й, у свою чергу, створюються нові — кримінально-правові відносини. Ці відносини складаються вже між державою і злочинцем з приводу вчи­неного ним злочину.

Таким чином, об 'єктом злочину є ті суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певну шкоду, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність.

3. Для правильного з'ясування сутності об'єкта злочину та «меха­нізму» злочинного посягання на нього важливо визначити структуру суспільних відносин і взаємодію між різними елементами їх складових частин.

У філософській і правовій науці найпоширенішою є думка, згідно з якою структурними елементами суспільних відносин є:

1) суб'єкти (носії) відносин;

2) предмет, з приводу якого існують відносини;

3) соціальний зв'язок (суспільно значуща діяльність) як зміст від­
носин.

Роздіч VII

Об'єкт злочину

Структура будь-яких суспільних відносин завжди незмінна. Вклю­чення в структуру яких-небудь інших, органічно не властивих їй еле­ментів (наприклад, зовнішніх умов виникнення відносин), як і виклю­чення з її складу будь-якого його обов'язкового елемента, веде до того, що відношення втрачається як таке, зникає чи підмінюється якимись іншими, більш загальними поняттями. З іншого боку, розглядаючи структуру суспільних відносин, слід відзначити, що вона являє собою не просту суму складових її частин, а цілісну систему елементів, які її утворюють і які відповідним чином взаємозалежні і взаємодіють між собою.

4. До складу будь-яких суспільних відносин входять їх суб 'єкти
(учасники відносин). Безсуб'єктних відносин у реальній дійсності не іс­
нує. Якщо немає учасників відносин, то немає і самих відносин, які
завжди являють собою певний соціальний зв'язок між самими учас­
никами. Суб'єктами суспільних відносин можуть виступати сама
держава, різні об'єднання громадян, юридичні та фізичні особи.

Встановлення учасників суспільних відносин, або (що те саме) його суб'єктного складу, а також їх соціальних функцій у самих від­носинах у багатьох випадках дає змогу визначити ті суспільні відно­сини, які виступають об'єктом того чи іншого злочину. Цю властивість суб'єктів у суспільних відносинах нерідко використовує і сам законо­давець як для визначення меж чинності кримінального закону, так і для вказівки на ті суспільні відносини, які є об'єктом конкретного злочину. Так, безпосередньо в ст. 328 КК зазначено, що відповідальність за роз­голошення державної таємниці несуть тільки особи, яким відомості, що становлять державну таємницю, були довірені чи стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків. У ст. 154 КК також без­посередньо закріплено, що відповідальність за примушування до вступу в статевий зв'язок може нести тільки особа, від якої жінка чи чоловік були матеріально або службово залежні. Отже, правильне ви­значення суб'єктного складу і з'ясування соціальної ролі особи в ньо­му не тільки сприяє визначенню кола тих відносин, які охороняються конкретною кримінально-правовою нормою, а й дозволяє з'ясувати їх зміст, оскільки в соціальних функціях особи відображаються як зміст, так і характер соціальних зв'язків у відносинах.

5. Предметом суспільних відносин слушно називають усе те, з при­
воду чого абоузв 'язкуз чим існують самі ці відносини. Тому предметом
суспільних відносин можуть виступати насамперед різного роду фізич-

ні тіла, речі (природні об'єкти, різні товари чи предмети, що не мають ознак товару), а також сама людина. Наприклад, в об'єкті такого зло­чину, як ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК), хвора людина є тільки предметом охоронюваного законом відно­шення, а його суб'єктами виступають медичні працівники.

Усі суспільні відносини залежно від особливостей їх предмета слід поділяти на дві групи — матеріальні та нематеріальні. Відносини, до складу яких входить матеріальний предмет (майно, ліс, водойми, дикі тварини та ін.), прийнято називати матеріальними. Інший предмет у нематеріальних відносинах. У таких відносинах функції предмета виконують вже інші соціальні цінності (наприклад, державна влада або духовні блага).

6. Обоє 'язковим структурним елементом будь-яких суспільних від­носин є соціальний зв 'язок, котрий розглядається і як зміст самого від­ношення. Такий висновок обумовлений тим, що сам соціальний зв'язок є немовби дзеркалом внутрішньої структури самих суспільних відносин: у ньому виявляються його сутність і соціальні властивості. Під соціаль­ним зв'язком розуміють, як правило, певну взаємодію, певний взаємозв'язок суб'єктів. Тому соціальний зв'язок притаманний тільки людині і являє собою одну із форм загального зв'язку і взаємодії.

Ззовні соціальний зв'язок найчастіше виявляється в різних формах людської діяльності. Форми цієї діяльності можуть бути різноманітни­ми: нормальна робота підприємств торгівлі, суспільного харчування та підприємств служби побуту; раціональне використання природних ресурсів; забезпечення безпечних умов праці на виробництві; нормаль­на службова діяльність та ін. У деяких випадках соціальний зв'язок, як і самі суспільні відносини, може існувати не тільки у вигляді ді­яльності. Він може існувати також у «застиглій», пасивній формі. На­приклад, у вигляді «позицій» людей відносно інших осіб (особи), У формі правового чи соціального статусу громадян, у вигляді соціаль­них інститутів тощо.

Читайте також:

1. IV. Відповідальність сторін
2. Адміністративна відповідальність
3. Адміністративна відповідальність
4. Адміністративна відповідальність
5. Адміністративна відповідальність
6. Адміністративна відповідальність
7. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства
8. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
9. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил
10. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства.
11. Адміністративна відповідальність осіб, винних в порушенні податкового законодавства
12. Адміністративна відповідальність та строки адміністративної відповідальності

Переглядів: 645