• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі 13 сторінка

Замах на злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежали від волі винного, припиняється, переривається, не завершується всу­переч бажанню особи довести його до кінця.

Причини недоведення злочину до кінця можуть бути різними (опір жертви, невміння користуватися зброєю, затримання злочинця тощо). Якщо злочин не доведено до кінця з власної волі особи, кримінально караний замах на злочин відсутній унаслідок добровільної відмови (ст. 17 КК). Причини, з яких злочин не було доведено до кінця, повинні бути виявлені та вказані. У разі визнання підсудного винним у замаху на вчинення злочину у вироку необхідно вказати причини, з яких зло­чин не було доведено до кінця.

Із суб'єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто спробувати вчинити його. При за­маху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небез­печні наслідки і бажає доведення розпочатого нею злочину до кінця та настання зазначених наслідків. Пленум Верховного Суду України у своїй практиці завжди виходив з того, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав на­стання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настава­ли з незалежних від його волі обставин.

Відповідальність за замах на злочин можлива тільки при умислі на вчинення певного конкретного злочину. При невизначеному умис­лі дії винного кваліфікуються не як замах на злочин, а залежно від фактичних наслідків, що від них настали. Наприклад, у справах про замах на зґвалтування необхідно встановлювати, чи діяв підсудний з метою вчинення статевого акту і чи було застосовано фізичне на­сильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої. У зв'язку з цим треба відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних посягань на честь, гідність і недоторканість особи жінки (задоволен­ня статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо).

2. Види замаху на злочин.Замах на злочин поділено законодавцем за суб'єктивним критерієм на закінчений (ч. 2 ст. 15 КК) та незакінче-ний (ч. З ст. 15 КК), тобто за ставленням самого винного до вчинених ним діянь, за його власним уявленням про ступінь виконання його ді­яння у вчиненні злочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 КК замах на злочин є закінченим, якщо осо­ба виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Закінчений замах на злочин свідчить про невдалу спробу вчинити закінчений злочин. Тому його нерідко називають невдалим замахом на злочин. Наприклад, винний з метою вбивства зробив постріл у потер­пілого, але промахнувся чи лише поранив його. Тут він зробив усе, що вважав за необхідне для вбивства потерпілого, однак смерть не наста­ла з обставин, що не залежали від його волі, тому злочин (убивство) не було доведено до кінця. Або винному не вдалося виготовити вибу­хові речовини, придатні для використання, хоча він використав усі необхідні для цього, на його думку, суміші.

Згідно з ч. З ст. 15 КК замах на злочин є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Незакінчений замах на злочин іноді називають перерваним. Напри­клад, викрадач (крадій) був затриманий, як тільки проник у житло або при нападі для вбивства з рук винного було вибито зброю.

Деякі криміналісти для поділу замаху на закінчений і незакінчений злочин пропонують використовувати об'єктивний критерій, тобто ступінь виконання об'єктивної сторони, і вважають відповідно неза­кінченим той замах, у якому не були виконані всі дії, необхідні для закінчення злочину, а закінченим замахом — виконання усіх дій, необ­хідних для закінчення злочину. Але об'єктивний критерій не придатний для розмежування незакінченого і закінченого замахів, бо в разі, коли злочинні наслідки не настали, об'єктивно не було виконане, як прави­ло, усе те, що необхідно для їх настання. Таким чином, тут завжди констатується незакінчений замах на злочин і не залишається місця для закінченого замаху, бо завжди якихось дій винного було недостат­ньо для доведення злочину до кінця. Отже, не все було зроблено для спричинення наслідків.

Не можна використовувати для поділу замаху на закінчений і не­закінчений також змішаний критерій, тобто одночасне застосування об'єктивного і суб'єктивного критеріїв. Формула змішаного (об'єктивно-суб'єктивного) критерію, яка пропонує визнавати закінчений замах на злочин там, де зроблено все необхідне для вчинення злочину, є невда­лою, оскільки ставить поняття закінченого замаху в повну залежність від розсуду суддів.

7* 195

Розділ XI

Залежно від придатності об'єкта (предмета) і засобів посягань роз­різняють придатний замах на злочин і непридатний замах. Останній, у свою чергу, поділяється на такі: замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами. Таким самим може бути і непридатне готу­вання до злочину.

Замах на непридатний об 'єкт (він може бути закінченим або неза-кінченим) можливий тоді, коли об'єкт (предмет) не має необхідних властивостей (ознак) або зовсім відсутній, унаслідок чого винний не може довести злочин до кінця. Особа припускається фактичної помилки, що і позбавляє її можливості довести злочин до кінця. Це, наприклад, спроба крадіжки з порожнього сейфа чи порожньої кишені; постріл у труп, по­милково прийнятий за живу людину; викрадення предмета, помилково прийнятого за вибухові речовини чи наркотичні засоби.

Замах із непридатними засобами (він також; може бути як за­кінченим, так і незакінченим) є тоді, коли особа помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою яких унаслідок їх об 'єктивних властивостей неможливо завершити злочин. При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для заподіяння шкоди. Абсолютно непридатними вважаються засоби, ви­користання котрих за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилково прийнятою за отруту).

Відносно непридатними є ті засоби, які лише за даних конкретних обставин не можуть привести до виконання задуманого (наприклад, спроба вчинити вбивство із вогнепальної зброї, яка виявилася зіпсова­ною). Наявність непридатного замаху визнається нашою судовою практикою. Так, Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови від 26 квітня 2002 р. № 3 «Про судову практику в справах про викра­дення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» роз'яснив, що у разі «якщо винна особа незаконно за­володіла не придатними до використання вогнепальною зброєю, бо­йовими припасами або їх частинами чи деталями, вибуховими речо­винами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене належить розці­нювати як замах на заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК»¹.

Вісн. Верхов. Суду України. - 2002. - № 4. - С. 7.

Стадії злочину

3. Значення поділу замаху на злочин на види. Хоча різниця між закінченим і незакінченим замахом на злочин має місце в межах од­нієї і тієї самої стадії вчинення злочину, поділ замаху на злочин на закінчений і незакінчений має значення як для кваліфікації (їх визна­чення подано в різних частинах ст. 15 КК), так і для призначення по­карання¹. Незакінчений замах на злочин є початком замаху на злочин, а закінчений замах на злочин — його кінцем. Закінчений замах на зло­чин за ступенем тяжкості, ступенем реалізації умислу своїми ознаками ближче до закінченого злочину, і тому він завжди більш небезпечний, ніж незакінчений замах на злочин. Між ними існує відмінність у сту­пені тяжкості, ступені реалізації умислу і з огляду на це — у виконан­ні об'єктивної сторони злочину. У закінченому замаху на злочин суб'єкт виконав (закінчив) усі заплановані ним дії, зробив усе, що вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, а при незакінченому за­маху на злочин винний не зробив усього, що він вважав за необхідне для доведення злочину до кінця. У злочинах з матеріальними складами в закінченому замаху на злочин відсутня лише одна ознака об'єктивної сторони — суспільно небезпечний наслідок, хоча суб'єкт уже повністю вчинив діяння, достатнє для спричинення наслідку.

При незакінченому ж замаху на злочин у злочинах з матеріальни­ми складами не тільки немає суспільно небезпечного наслідку, а й не завершене, повністю не виконане саме діяння, яке може його спричинити.

При незакінченому і закінченому замахах на злочин суспільно не­безпечний наслідок не настає з різних причин. При незакінченому замаху на злочин він взагалі не міг настати, бо винний не закінчив саме діяння, яке є необхідним для спричинення наслідку, а при закінченому замаху на злочин суспільно небезпечний наслідок міг настати, бо вин­ний виконав усі дії для його спричинення.

Поділ замаху на злочин на закінчений і незакінчений має значення і при вирішенні питання про добровільну відмову від доведення зло­чину до кінця. Добровільна відмова при незакінченому замаху на зло­чин можлива завжди, а при закінченому — тільки в окремих випадках. Нарешті, специфічні особливості непридатного замаху іноді можуть бути підставою для пом'якшення покарання чи для повного звільнен­ня від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 11 КК. Так,

¹ Про призначення покарання за готування та замах див. § 4 розділу XVIII цього підручника.

Розділ XI

Стадії злочину

у зв'язку з відсутністю суспільної небезпечності не тягнуть за собою кримінальної відповідальності замахи з використанням марновірних (забобонних) засобів та замахи з використанням непридатних через повну неосвіченість (неуцтво) винного засобів. Перші з них полягав у вчиненні таких дій, які, на думку особи, повинні через потойбічї сили заподіяти шкоду конкретній людині чи предмету (наприклад, за кляття, ворожба). Другі, тобто замах з абсолютно непридатними засс бами, застосованими винним через свою повну неосвіченість, поляга ють у тому, як випливає із самого визначення цього замаху, що особа внаслідок зазначених обставин застосовує для заподіяння шкодь абсолютно нешкідливі засоби (наприклад, спроба отруїти висушеним м'ясом гадюки тощо).

4. Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину. За­
мах на злочин відрізняється від закінченого злочину об'єктивною
стороною. При замаху на злочин вона не завершена, відсутні деякі її
ознаки (або не доведено до кінця діяння, яке утворює об'єктивну
сторону складу злочину, або відсутній суспільно небезпечний наслі­
док), а при закінченому злочині об'єктивна сторона повністю вико­
нана. Тому визнання вчиненого діяння замахом чи закінченим зло­
чином залежить від опису об'єктивної сторони злочину в диспозиції
закону.

5. Відмежування замаху на злочин від готування до злочину. За­
мах на злочин відрізняється від готування до злочину характером
вчинених діянь, а замах на злочин з матеріальним складом — і близь­
кістю настання суспільно небезпечних наслідків. При замаху на злочин
діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, а при готуван­
ні до злочину лише створюються умови для вчинення злочину. При
замаху на злочин створюється, як правило, безпосередня небезпека
заподіяння шкоди об'єкту, бо вчиняється діяння, яке саме безпосеред­
ньо може призвести до закінчення злочину, в тому числі до настання
наслідків у матеріальних складах злочинів. При готуванні ж до зло­
чину в усіх випадках створюється лише опосередкована небезпека,
оскільки дії при готуванні до злочину ніколи не можуть самі по собі,
без учинення інших дій, заподіяти шкоду об'єкту, привести до закін­
чення злочину і настання, зокрема, суспільно небезпечних наслідків
у злочинах з матеріальним складом. У зв'язку з цим замах на злочин
порівняно з готуванням до злочину за інших однакових умов має біль­
ший рівень суспільної небезпеки, більший ступінь тяжкості.

§ 6. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин

1. Підстава кримінальної відповідальності за незакінчений зло­
чин. Поняття злочину охоплює не тільки закінчений злочин, а й готу­
вання до нього і замах на нього як суспільно небезпечні винні діяння.
Однак готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою
кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14 КК). Закон виключає відпо­
відальність і за дію або бездіяльність, яка хоча формально і містить
ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність
не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла запо­
діяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або
державі (ч. 2 ст. 11 КК). Тим більше не є злочинами готування та замах,
які не становлять суспільної небезпеки (наприклад, замах на знищен­
ня чи пошкодження майна, яке не має цінності, при усвідомленні вин­
ним цього).

Стаття 2 КК встановлює, що єдиною підставою кримінальної від­повідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Така сама під­става кримінальної відповідальності і за готування до злочину та замах на злочин. Інакше кажучи, підставою відповідальності за готу­вання до злочину та за замах на злочин може бути лише встановлення у діянні особи складу злочину. При готуванні до злочину та замаху на злочин є склад незакінченого злочину, відповідно — склад готування до злочину або склад замаху на злочин.

2. Кваліфікація незакінченого злочину. При кваліфікації незакін­
ченого злочину (готування до злочину та замаху на злочин) згідно зі
ст. 16 КК необхідно посилатися на ст. 14 або 15 і на ту статтю Осо­
бливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений
злочин, до якого суб'єкт готувався чи на який вчинив замах. Наприклад,
готування до умисного вбивства кваліфікується за ч. 1 ст. 14 та ч. 1 або
ч. 2 ст. 115 КК, а замах на вбивство — за частинами 2 або 3 ст. 15 і час­
тинами 1 або 2 ст. 115 КК. Відповідно до практики, коли обман по­
купців вчинено не у значних розмірах, але матеріалами справи вста­
новлено, що умисел винного був спрямований на обман покупців
У значних розмірах і не був здійснений з обставин, що не залежали від
нього, вчинене слід кваліфікувати як замах на обман покупців у значних
розмірах, тобто за частинами 2 або 3 ст. 15 та ч. 1 ст. 225 КК.

Розділ XI

Стадії злочину

Якщо діяння, вчинені особою при готуванні до одного злочину чи замаху на нього, містять одночасно ознаки іншого (другого) закінченого злочину, все вчинене слід кваліфікувати за сукупністю як незакінчений злочин за ст. 14 або ст. 15 та відповідною статтею Особливої частини КК і за інший закінчений злочин. Тут закінчений склад одного злочину одночасно є готуванням до іншого злочину або замахом на нього. На­приклад, незаконне придбання пістолета з метою вбивства кваліфіку­ється як незаконне придбання вогнепальної зброї за ч. 1 ст. 263 КК і як готування до вбивства за ст. 14 та ч. 1 чи ч. 2 ст. 115 КК.

Викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіо­активних матеріалів та їх незаконне носіння, зберігання, передача чи збут, здійснені для вчинення іншого злочину, мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 262 і ч. 1 ст. 263 або ст. 265 КК, а також як готування чи замах до вчинення іншого злочину¹.

§ 7. Добровільна відмова від злочину

1. Поняття добровільної відмови від злочину. Згідно з ч. 1 ст. 17 КК добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Ознаками добровільної відмови від злочину є: а) остаточне при­пинення особою готування до злочину або замаху на злочин; б) від­мова від злочину за волею самої особи; в) наявність у особи усвідом­лення можливості довести злочин до кінця.

Остаточне припинення готування до злочину або замаху на злочин означає повну (цілковиту) відмову від доведення злочину до кінця, тоб­то дійсну і безповоротну відмову особи від учинення задуманого нею злочину і відсутність наміру його продовжити. Перерва у вчиненні зло­чину, його зупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від злочину, бо не припиняються загроза, небезпека заподіяння шкоди охоронюваному кримінальним за­коном об'єкту. Наприклад, злодій, який усвідомлює, що лише з велики­ми зусиллями зможе відкрити сейф з грошима тим інструментом, який

у нього є, і призупиняє розпочатий злочин, щоб принести інший інстру­мент, не може бути визнаний особою, яка добровільно відмовилася від крадіжки. Лише остаточне припинення доведення злочину до кінця свідчить про добровільну відмову від вчинення злочину.

Не є добровільною відмовою від злочину і відмова від повторення посягання після закінченого замаху на злочин, оскільки винний зробив усе, що він вважав за необхідне для вчинення злочину, але з незалежних від нього причин злочин не було доведено до кінця і, зокрема, не на­стали суспільно небезпечні наслідки в злочинах з матеріальним скла­дом. Наприклад, немає добровільної відмови від доведення злочину до кінця при відмові винного від спроби повторного пострілу в по­терпілого у зв'язку з осічкою чи промахом, і винний підлягає кримі­нальній відповідальності за замах на вбивство. Тут уже перший постріл становить закінчений замах на вбивство, тому добровільна відмова повністю виключається. Відмова від повторення замаху може бути врахована тільки при призначенні покарання. Верховний Суд України вважає, що, коли відмова сталася вже після закінчення здійснення всіх дій, які винний планував за необхідне виконати, але злочин не було доведено до кінця з причин, незалежних від його волі, його дії слід кваліфікувати як закінчений замах на той злочин, що його винний хотів вчинити¹.

Друга ознака добровільної відмови — це недоведення злочину до кінця з власної (своєї) волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тіль­ки назва самої відмови (добра воля), а й текст ст. 15 КК, де замах на злочин визначається як діяння, яке не було доведено до кінця з причин, що не залежали від винного. З цих же причин не доводиться до кінця злочин і при вчиненні готування до нього. При добровільній відмові від злочину особа свідомо, зі своєї волі, за власним бажанням припиняє злочинне посягання, не доводить його до кінця. Тут залежно від сту­пеня реалізації злочинного наміру має місце або бездіяльність такої особи, зокрема утримання від подальших дій, безпосередньо спрямо­ваних на вчинення злочину, або відвернення настання злочинних на­слідків. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припинення злочинної діяль­ності приймає самостійно особа, яка добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця.

200

Вісн. Верхов. Суду України. - 2002. - № 4. - С. 8.

¹ Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 1995. - № 1. - С. 88.

Розділ XI

Нарешті, останньою ознакою добровільної відмови є наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що немає причин (обставин), які вона не в змозі перебороти (подолати) для закінчення розпочатого нею злочину, і їй вдасться в да­них конкретних умовах успішно його завершити. Наприклад, винний з метою зґвалтування потерпілої довів її до безпорадного стану, за­стосувавши алкогольні напої чи наркотики, і, усвідомлюючи, що він може довести злочин до кінця та ніхто йому не перешкодить це зроби­ти, пожалів жертву і відмовився від зґвалтування.

Верховний Суд України в таких справах виходить з того, що «для визнання відмови від зґвалтування добровільною потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилася від цього й з власної волі припинила злочинні дії»¹.

Якщо ж особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від дове­дення злочину до кінця, переконавшись у фактичній неможливості його успішного вчинення (завершення), то це не добровільна, а ви­мушена відмова, невдале злочинне посягання (наприклад, злодій на­магався зламати сейф з коштовностями, але не зміг).

Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця визначаєть­ся суб'єктивним критерієм, тобто уявленням про це самої особи. Тому не має значення, чи існувала насправді така можливість. Наприклад, якщо суб'єкт з метою крадіжки грошей проникнув у приміщення каси, але, злякавшись відповідальності, зламувати сейф не став і залишив касу, не знаючи, що в сейфі не було грошей, то йдеться про добровіль­ну відмову від крадіжки, хоча реальної можливості її вчинення в даній ситуації взагалі не було.

2. Мотиви добровільної відмови від злочину. Мотиви добровільної
відмови від злочину можуть бути різними: усвідомлення аморальнос­
ті діяння, каяття, бажання виправитися, страх перед відповідальністю,
жалість, невигідність вчинення злочину тощо. Вони (мотиви) не мають
значення для визначення добровільної відмови від злочину і в цьому
розумінні є рівнозначними.

3. Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна від­
мова від злочину. Добровільна відмова від злочину можлива тільки
в незакінченому злочині, лише до моменту закінчення злочину, бо
тільки в цьому разі особа може ліквідувати (припинити) створену нею
небезпеку заподіяння шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним

¹ Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 1995. -№ 1. -С. 102.

Стадії злочину

законом. Добровільна відмова виключається на стадії закінченого зло­чину, бо є всі елементи та ознаки складу злочину і відмовитися від завершеного посягання вже неможливо, воно незворотне.

Отже, поняття закінченого злочину та добровільної відмови від злочину є взаємовиключними. Так, добровільна відмова від одержання хабара може мати місце тільки до його прийняття. Тому наступне по­вернення хабара незалежно від мотивів не звільняє службову особу від кримінальної відповідальності за цей злочин.

На стадії готування до злочину добровільна відмова можлива в усіх випадках, причому у формі простої бездіяльності. Утримання від по­дальших дій щодо створення умов для вчинення злочину припиняє небезпеку для об'єкта, який охороняється кримінальним законом, і ви­ключає можливість заподіяння йому шкоди, вчинення злочину. При цьому можуть бути здійснені і якісь дії щодо ліквідації створених умов для вчиння злочину. Проте вони не є обов'язковими і не мають зна­чення для встановлення добровільної відмови від злочину (наприклад, особа знищує придбану зброю, пристосований засіб або знаряддя зло­чину).

На стадії незакінченого замаху на злочин добровільна відмова, як і при готуванні до злочину, можлива завжди. Тут також досить утри­мання від подальших дій, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину.

На стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова мож­лива тільки в тих випадках, коли між вчиненим діянням та ймовірним настанням суспільно небезпечних наслідків є певний проміжок часу, У ході якого особа контролює розвиток причинного зв'язку, може втру­титись і перешкодити настанню суспільно небезпечного наслідку. Наприклад: особа штовхнула потерпілого у водоймище з метою по­збавлення його життя, а потім врятувала його; суб'єкт залишив увімк­нену електроплитку з метою вчинити пожежу, а коли загоряння ви­никло, загасив вогонь. Добровільна відмова в цих випадках можлива лише завдяки активним діям.

Якщо зазначеного проміжку часу між діянням і наслідком немає або розвиток причинного зв'язку вже закінчився, добровільна відмова на стадії закінченого замаху на злочин неможлива; тут може мати місце лише відмова від поновлення (повторення) спроби вчинити злочин.

4. Підстави виключення кримінальної відповідальності при добро­вільній відмові від злочину. Відповідно до ст. 17 КК добровільна відмова

Розділ XI

Стадії злочину

від злочину є самостійною підставою для непритягнення до кримінальної відповідальності за незакінчений злочин (за готування до злочину та замах на злочин), бо шляхом добровільної відмови особа припиняє створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне запо­діяння шкоди об'єкту, перешкоджає закінченню злочину.

5. Правові наслідки добровільної відмови від злочину. Із ч. 2 ст. 17
КК випливає, що особа, яка добровільно відмовилася від доведення
злочину до кінця, не підлягає кримінальній відповідальності за вчине­
ні нею готування до злочину або замах на злочин. У зв'язку з цим ця
норма має велике значення для запобігання закінченню злочинів, бо
сприяє відмові від продовження і завершення розпочатого особою зло­
чину. Положення зазначеної норми про добровільну відмову можуть
бути використані й іншими особами для запобігання злочинам.

Якщо в діянні (дії чи бездіяльності), яке вчинено особою до добро­вільної відмови, вже міститься склад іншого закінченого злочину, кри­мінальна відповідальність настає за це посягання, а за добровільно припинені готування до злочину або замах на злочин дана особа до від­повідальності не притягається. Наприклад, особа, яка незаконно виго­товила зброю для вбивства і добровільно відмовилася від вбивства, але не здала зброю органам влади, не підлягає відповідальності за готуван­ня до вбивства, але відповідатиме за ст. 263 КК за незаконне виготов­лення зброї. Так само особа, яка спричинила потерпілій тілесне ушко­дження з метою зґвалтування і добровільно відмовилася від доведення цього злочину до кінця, не підлягає відповідальності за замах на зґвал­тування, але відповідатиме за спричинене тілесне ушкодження.

6. Відмінність добровільної відмови від злочину від дійового ка­
яття. Добровільна відмова від злочину відрізняється від дійового
каяття при вчиненні злочину. Під дійовим каяттям слід розуміти такі
дії особи, які свідчать про щирий осуд вчиненого нею злочину і про
прагнення заладнати його наслідки.

Об'єктивною ознакою дійового каяття є певна активна поведінка особи, яка вчинила злочин, а суб'єктивною ознакою — щирий осуд винним своїх дій (тому ці дії і мають таку назву).

Дійове каяття може виявитися в різних видах, а саме: а) запобіган­ня шкідливим наслідкам вчиненого злочину; б) відшкодування завда­ного збитку або усунення заподіяної шкоди; в) сприяння розкриттю злочину; г) з'явлення із зізнанням; д) інші подібні дії, що пом'якшують наслідки вчиненого злочину і відповідальність за нього. 204

Дійове каяття суттєво відрізняється від добровільної відмови від до­ведення злочину до кінця. Добровільна відмова від злочину можлива лише при незакінченому злочині. Дійове каяття має місце як при незакінченому, так і при закінченому злочині. Добровільна відмова від злочину може виявлятися й у бездіяльності, у простому утриманні від подальшого вчи­нення злочину, а дійове каяття завжди вимагає тільки активної поведінки. Добровільна відмова від злочину можлива тільки від злочинів, вчинених з прямим умислом. Дійове ж каяття може бути як в умисних, у тому чис­лі вчинених з непрямим умислом, так і в необережних злочинах.

Читайте також:

1. IV. Відповідальність сторін
2. Адміністративна відповідальність
3. Адміністративна відповідальність
4. Адміністративна відповідальність
5. Адміністративна відповідальність
6. Адміністративна відповідальність
7. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства
8. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
9. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил
10. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства.
11. Адміністративна відповідальність осіб, винних в порушенні податкового законодавства
12. Адміністративна відповідальність та строки адміністративної відповідальності

Переглядів: 557