• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

До ОВС у 1996—1998 рр.

З наведеної таблиці видно, що кількість заяв і повідомлень про злочини, які дістали підтвердження, в 1999 р. збільшилася на 4,1 %. Продовжує зменшуватися кількість заяв і повідомлень, за якими бу­ло порушено кримінальні справи. їх частка від заяв та повідомлень про вчинення злочинів, що дістали підтвердження, зменшилася з 42,3 % у 1996 р. до 35 % в 1999 р. Зростає у 1999 р. на 10,8 % кількість заяв і повідомлень про вчинення злочинів, за якими було відмовлено у порушенні кримінальної справи. їх частка від заяв і по­відомлень про вчинення злочинів, що дістали підтвердження, також зростає. В 1999 р. вона збільшилася до 62,1 %.

Тривалі попередні спостереження свідчать про схожість показ­ників динаміки зареєстрованої злочинності та кількості заяв і пові­домлень про вчинення злочинів, що надійшли до ОВС. Розходження між ними, що намітилось протягом 1996—1999 рр., дає підстави стверджувати, що ОВС, працюючи в умовах перевантаження, зму­шені обмежувати кількість заяв і повідомлень, за якими порушують­ся кримінальні справи, і відповідно кількість злочинів, що реєст­руються. Таким чином, рівень зареєстрованої злочинності не пов­ною мірою відображає криміногенну ситуацію, що склалася, і голов­ну тенденцію злочинності.

За результатами опитування експертів, у країнах СНД поза реєстрацією залишається від 40 % (загальнокримінальні) до 95 % (економічні, посадові) злочинів. Вибіркові дослідження свідчать про те, що кількість направлених правоохоронними органами на судово-медичну експертизу осіб, у яких були встановлені тілесні ушко­дження різного ступеня тяжкості, в 5—6 разів перевищує число за­реєстрованих злочинів, пов'язаних із заподіянням тілесних ушко­джень.

В ході опитувань учнівської молоді м. Києва, проведених Науко­во-дослідним інститутом Національної академії внутрішніх справ Ук­раїни в 1998 і 1999 рр., було виявлено, що в 1998 р. постраждало від злочинних посягань 64,5 % опитаних, причому 48,6 % з них — більше одного разу. В 1999 р. відсоток осіб, які стали потерпілими від злочинів аналогічного типу, становив 51,7 %, з них 77,2 % по­страждали більше одного разу (див. табл. 7).

Таблиця 7

Ступіньвіктимізації учнівської молоді м. Києва за окремими видами злочинів

Наведені дані свідчать про те, що ступінь віктимізації населення є дуже високим. Ця констатація є справедливою навіть з урахуван­ням обмеженого характеру опитувань, можливих помилок при оцін­ці протиправних дій. Зазначимо, структура віктимізації населення є досить усталеною, що відображає закономірності цього процесу. Ха­рактерно, що і в 1998, і в 1999 р. понад 60 % осіб, які постраждали від злочинів, не зверталися із заявою до міліції.

Узагальнення статистичних та дослідних даних дає підставу кон­статувати:

— рівень зареєстрованої злочинності не повною мірою відобра­
жає криміногенну ситуацію, що склалася в суспільстві, значна час­
тина злочинів залишається поза реєстрацією;

— головними причинами зростання латентності злочинності є:
збільшення випадків неповідомлення громадянами про вчинені щодо
них злочини середньої тяжкості та такі, що не становлять великої
суспільної небезпеки; збільшення кількості корисливих злочинів, що
вчиняються із застосуванням спеціальних засобів маскування (роз­
крадання, шахрайства, контрабанда, незаконне підприємництво,
злочини у фінансово-кредитній та податковій сферах); недоліки у
реєстрації злочинів, у тому числі внаслідок відмови у порушенні
кримінальних справ.

За місцем вчинення переважають злочинні прояви в містах та селищах міського типу: 1996 р. — 75,8 % загальної кількості за­реєстрованих злочинів, 1997 р. — 74,9 %, 1998 та 1999 рр. — 74,9 %. Разом з тим, рівень сільської злочинності поступово збільшується. Протягом останніх трьох років спостерігається тенденція до змен­шення кількості тяжких злочинів. їх питома вага скоротилася з 41,7 % в 1995 р. до 37,3 % в 1999 р.

В останні чотири роки зафіксовано тенденцію до зростання ре­цидивної злочинності. В 1999 р. частка злочинів, вчинених рециди­вістами, становила 20,1 %, що більше ніж у попередні роки. Ці дані свідчать про подальшу професіоналізацію злочинності.

Всупереч прогнозам кількість злочинів, вчинених неповнолітні­ми, продовжувала зменшуватися і в 1999 р. (-5,2 %). Але є серйоз­ні підстави вважати, що саме ця категорія злочинів характеризуєть­ся високою латентністю. Неповнолітні вчиняють значну частину злочинних посягань середнього ступеня тяжкості та таких, що не становлять великої суспільної небезпеки. А саме про такі злочини часто не повідомляють потерпілі, тому вони залишаються поза реєстрацією.

Найчисленнішу групу становлять злочини корисливої спрямова­ності, хоч їхня питома вага зменшилася з 55,0 % в 1996 р. до

53.1 % в 1999 р. Кількість зареєстрованих злочинів цієї групи про­
тягом останніх чотирьох років зменшувалася, у тому числі в 1999 р. —
на 2 %. Основну масу корисливих злочинів становлять крадіжки.
Частка крадіжок щодо всієї злочинності в 1999 р. — 47 %, а серед
корисливих злочинів — майже 89 %. Переважають, як і раніше,
крадіжки індивідуального майна громадян. їх питома вага в 1996—
1999 рр. дещо зменшилася порівняно з попереднім періодом, але й
нині перевищує ЗО %. Структура крадіжок приватного майна в
1999 р. характеризувалася такими даними: крадіжки з квартир —
32,6 %, крадіжки транспортних засобів (крім автомобілів) — 7,2 %,
крадіжки автомобілів — 2,1 %, крадіжки з гуртожитків, готелів та
кишенькові крадіжки — по 0,6 %. Решту злочинів цього виду
(56,9 %) становлять так звані інші крадіжки.

Оцінюючи наведені показники, зазначимо, що для всіх видів кра­діжок, навіть квартирних, характерним є дуже високий рівень ла­тентності. Саме про ці злочини, якщо вони не завдають надто вели­кої шкоди, громадяни найчастіше не заявляють до ОВС. Згідно з ре­зультатами опитування та експертними оцінками протягом останніх років різко зросла кількість фактично вчинюваних кишенькових кра­діжок, крадіжок з дач, речей з автомобілів тощо. Отже, офіційні дані щодо злочинів цього виду істотно відрізняються від реальності.

Заслуговують на увагу показники динаміки найбільш небезпеч­них різновидів крадіжок — з квартир, автомобілів та інших транс­портних засобів. Кількість перших зменшилася протягом 1996— 1999 рр. відповідно на 6,7 %, 14,1 %, 1,1 % та 7,1 %. Щодо краді­жок автомобілів, то їх кількість скоротилась протягом 1996—1999 р. на 51,1 %. Показник скорочення крадіжок інших транспортних за­собів за цей період дещо менший — 8,3 %. Оскільки рівень латент­ності цих злочинів значно менший, ніж інших видів крадіжок, мож­на припустити, що тенденція до зменшення їх кількості обумовлена дією інших факторів. На скорочення зазначених видів крадіжок сер­йозно вплинули заходи щодо посилення охорони квартир та збіль­шення кількості стоянок автомобілів, які охороняються.

Як і раніше, значна частина корисливих злочинів вчинюється шляхом крадіжки державного або колективного майна. В 1999 р. во­ни становили 29,4 % загальної кількості корисливих злочинів і 15,6 % всіх злочинів. Незважаючи на те, що в 1999 р. рівень краді­жок даного виду дещо збільшився (+3,5 % порівняно з попереднім роком), протягом останніх років спостерігається тенденція до змен­шення кількості цих злочинів (1996 р. — на 11,6 %, 1997 р. — на

17.2 %, 1998 р. — на 11,2 %). За оцінками експертів, крадіжки дер­
жавного або колективного майна в умовах зміни форм власності,

відсутності ефективної системи контролю за державним майном на­бувають дуже високого рівня латентності. Це так звані злочини без реального потерпілого, про які ніхто не зацікавлений повідомляти.

Серед інших корисливих злочинів варто виділити шахрайство. Кількість шахрайств з метою заволодіти державним або колектив­ним майном постійно зростає протягом 1992—1999 рр. (+19,9 % у середньому за рік). Шахрайство, як відносно безпечний, завуальова­ний та такий, що важко виявляється, вид розкрадання державного або колективного майна, є досить привабливим видом злочинної діяльності. Враховуючи сказане, а також криміногенні фактори, що діють у сфері управління державним майном, можна прогнозувати подальше зростання шахрайств.

Щодо шахрайств з метою заволодіти індивідуальним майном гро­мадян, то тут відбулася зміна тенденції. Якщо в 1996—1997 рр. кількість цих злочинів збільшилася відповідно на 12,6 % і 65,3 %, то в 1998 р. було зафіксовано падіння їх рівня на 14,1 %. В 1999 р. цей показник знову збільшився і становив 16079 злочинів. Зазначи­мо, що процес розвитку й ускладнення інфраструктури торгівлі та послуг у країні, системи фінансово-кредитних відносин створює ба­зу для зростання цих злочинів.

В 1999 р. рівень зареєстрованих корисливо-насильницьких зло­чинів зменшився на 6 %, тобто збереглася тенденція трьох поперед­ніх років. Це скорочення зумовлено зменшенням кількості грабежів та розбійних нападів. У 1999 р. кількість грабежів з метою заволо­діти індивідуальним майном громадян скоротилася на 5,4 %. Кіль­кість розбійних нападів з метою заволодіти державним або колек­тивним майном зменшилася на 32,6 %, а з метою заволодіти при­ватним майном — на 1,7 %. Ймовірно, на зменшення кількості за­реєстрованих грабежів та розбоїв вплинуло розширення можливостей здобуття майна та грошей за рахунок злочинних дій ненасильницького характеру.

Зупинимося й на такому виді злочинів, як вимагання. За кримі­нологічними характеристиками воно може бути віднесено до злочи­нів корисливо-насильницького спрямування. Цей вид злочинної по­ведінки значно поширився протягом останніх років (+1,5 % в 1997 р., + 14,5 % в 1998 р., в 1999 р. він дещо зменшився (-2 %), але залишається значним). Він є однією з основних форм діяльності організованих злочинних угруповань. Причому зазначимо, що вели­ка частина цих посягань не реєструється через небажання потерпі­лих заявляти про вчинений щодо них злочин. Є підстави вважати, що вимагання у найближчі роки становитиме дуже серйозну кримі­нологічну проблему.

Загальна кількість насильницьких злочинів у 1999 р., на відміну від останніх років, зросла на 2 %. Зокрема, збільшилася кількість зареєстрованих випадків заподіяння умисних тяжких тілесних уш­коджень (+1,5 %), умисних тілесних ушкоджень середньої тяжкості (+3,8 %), умисних вбивств (+1,3 %). Зменшилася кількість звалту-вань (-3,4 %). Зросла кількість резонансних убивств на замовлення та вчинених організованою злочинною групою.

Вже зазначалося, що для насильницьких злочинів характерним є високий рівень латентності. Значна кількість потерпілих не звер­тається із заявами до органів внутрішніх справ. Навіть повнота реєстрації умисних убивств викликає певні сумніви. Так, кількість осіб, які зникли безвісти, в Україні постійно збільшується. В 1997 р. був оголошений розшук щодо 34694 таких осіб, а в 1998 р. — 37465. В 1999 р. цей показних дещо зменшився (30903 осіб), однак залишається досить високим. Цілком обгрунтованим є припущення, що певна частина цих осіб стала жертвами вбивств.

Новим небезпечним способом вчинення насильницьких злочин­них дій є використання вибухових речовин. У 1997 р. було вчинено 164 злочини з їх використанням, у 1998 р. — 136, а протягом 6 мі­сяців 1999 р. — 74. Найбільше таких дій було вчинено в м. Києві, Донецькій області, м. Севастополі, Херсонській та Кіровоградській областях. Ці дані свідчать про зниження рівня контролю за обігом вибухових речовин. Крім того, на збільшення кількості цих злочинів впливає таке явище, як поширення злочинної поведінки, метою якої є не лише спричинення шкоди конкретній особі, але й демонстру­вання сили, залякування конкурентів тощо.

Зазначимо, що одним з чинників зростання тяжкості злочинів насильницького та корисливо-насильницького характеру є значне підвищення рівня озброєності злочинців. Факторами, які сприяють посиленню цієї тенденції, є ослаблення режиму охорони об'єктів зберігання зброї в армії та контролю за її використанням, перемі­щення в Україну зброї з районів збройних конфліктів, виникнення нелегального ринку зброї. Практика свідчить про постійне зростан­ня (в середньому на 13,8 % щороку) протягом 1992—1997 рр. кіль­кості злочинів, пов'язаних з незаконним носінням, зберіганням, при­дбанням, виготовленням і збутом зброї. Хоч у 1998 та 1999 рр. від­булася зміна тенденції (відповідно -6,4 % та -10,8 %), вона, з огляду на тривалу дію вищезазначених криміногенних факторів, є нестійкою.

Простежується тенденція до скорочення злочинів, вчинених на вулицях та громадських місцях. їх кількість зменшилась в 1997 р. на 13,1 %, в 1998 р. — на 10,1 %, а в 1999 р. — на 10,5 %. В 1999 р.

продовжує зменшуватися кількість хуліганських проявів (-11 % по­рівняно з 1998 р.). Також продовжує зменшуватись частка цих зло­чинів у загальній злочинності. В 1999 р. вона становила лише 5 %.

Однією з найгостріших кримінологічних проблем в Україні є по­стійне зростання злочинів, пов'язаних з виготовленням, придбан­ням, зберіганням, перевезенням, пересилкою або збутом наркотич­них засобів. У 1999 р. їх було зареєстровано 38040, або 6,8 % від загальної кількості злочинів. Внаслідок діяння вищевказаних соці­ально-економічних та соціально-психологічних факторів, в Україні складаються сприятливі умови для поширення наркоманії, особливо серед молоді. Рівень наркотизації населення зростає. У 1996— 1998 рр. Україна за цим показником стійко утримує 2-е місце серед країн СНД. Тільки за офіційними даними кількість осіб — немедич-них споживачів наркотиків — за п'ять останніх років зросла удвічі і перевищила 60 тисяч, а щорічно виявляється та береться на облік близько 10 тис. таких осіб. Переважну більшість серед споживачів наркотиків (майже 90 %) становить молодь у віці до 30 років (з них близько половини — неповнолітні), а кожен третій з тих, хто пере­буває на обліку, — жінка.

За оцінками експертів, реальна кількість немедичних споживачів наркотиків, враховуючи високу латентність цього явища, мінімум у 10—15 разів більша, що підтверджується і даними соціологічних досліджень, за якими майже 10 % населення пробували наркотики. Крім того, за даними анонімного опитування, проведеного МВС Ук­раїни у деяких вузах країни, до споживання наркотичних засобів прилучився кожен другий-третій студент.

Неухильно зростає смертність осіб, які зловживають наркотика­ми. За п'ятиріччя кількість таких смертей зросла більше ніж у чоти­ри рази. В основному це особи, які вживали наркотики шляхом ін'єкцій, а така категорія споживачів становить майже 85 % від їх загальної кількості.

Проблема СНІДу також безпосередньо пов'язана з наркоманією, оскільки 90 % ВІЧ-інфікованих є ін'єкційними наркоманами.

Відбувається процес створення ринку наркотиків з усіма його характерними ознаками — споживачами, інфраструктурою вироб­ництва, перевезення та збуту. Хоч треба зазначити, що збутом зде­більшого займаються самі наркомани. Збільшується обсяг наркотич­них речовин, що їх поставляють в Україну з-за кордону, і стає не­безпечнішим їх склад. Цьому сприяють також зв'язки, які встанови­лися між вітчизняними та зарубіжними злочинними угрупованнями, що займаються збутом наркотичних засобів, близькість України як до азіатських країн—виробників наркотиків, так і європейського

ринку збуту. Негативним є й факт приватизації та втрати внаслідок цього належного державного контролю за підприємствами, які виго­товляють психотропні препарати.

Якщо врахувати великий вплив наркоманії на стан злочинності, то є всі підстави констатувати факт набуття нею статусу потужного криміногенного фактора.

Кількість злочинів у сфері економіки протягом 1992—1999 рр. зросла майже в два рази і в 1999 р. становила 65724. Середньоріч­ний темп їх зростання дорівнює 9,5 %. Ці дані відображають лише виявлену частину економічних злочинів. Між тим, перевірки діяль­ності господарюючих суб'єктів та оцінки експертів свідчать про те, що 90 % таких злочинів залишаються невідомими правоохоронним органам.

Перехід від командно-адміністративної до ринкової моделі еконо­міки зумовив істотні зміни у структурі економічної злочинності. Так, істотно зменшилася питома вага розкрадань державного або колективного майна шляхом крадіжки (1992 р. — 18,7 %, 1999 р. — 6,8 %); з 17,2 до 7,1 % зменшилася питома вага випадків обману покупців та замовників. Починаючи з 1994 р. намітилася тенденція до зростання питомої ваги виготовлення або збуту підроблених гро­шей (з 2,8 до 6,2 % у 1998 р.). Загальна кількість цих злочинів у 1998 р. майже у три рази перевищила показник 1992 р. і становила 4027. В 1999 р. спостерігалося зменшення числа злочинів цього ви­ду (на 30,7 %) щодо попереднього року. Але кількість випадків ви­готовлення або збуту підроблених грошей чи цінних паперів продов­жує перевищувати показники 1992—1996 рр. Зростає кількість ви­явлених випадків ухилення від сплати податків (+0,4 % порівняно з 1998 р.). ■

У 1999 р. значно зросла кількість злочинів, виявлених у най­більш криміногенних сферах економіки: фінансово-кредитній (+15,7 % порівняно з рівнем минулого року), банківській (+5,6 %), зовніш­ньоекономічній (+15,3 %), приватизації (+19,7 %). Широко вико­ристовуються нові способи вчинення економічних злочинів — ухи­лення від сплати податків за допомогою завищення дебіторської за­боргованості, бартерних розрахунків, операцій з давальницькою си­ровиною; безпідставні завищення собівартості продукції та заниження прибутку; різні схеми "відмивання" нелегального капіта­лу; переведення безготівкових коштів у готівку тощо.

У 1999 р. виявлено 1166 організованих злочинних угруповань (+0,8 % до їх кількості в 1998 р.) та 4673 особи, які вчинили зло­чини в їх складі (-3,4 %), зареєстровано 9307 злочинів, вчинених членами організованих злочинних угруповань (+0,4 %). Причому

дедалі частіше в поле зору стали потрапляти не групи загальнокри-мінального характеру, а розгалужені, стійкі, найбільш небезпечні злочинні організації, члени яких займалися бандитизмом, розбійни­ми нападами, розкраданням державного або колективного майна в особливо великих розмірах.

Активізувалася діяльність і злочинних угруповань корисливої спрямованості. Використовуючи накопичені капітали і зв'язки у владних структурах, вони намагаються встановити контроль над кредитно-фінансовою системою, передусім комерційними банками, розподілом квот та ліцензій на експорт товарів і сировини, зовніш­ньоторговельними операціями, процесом приватизації державного майна. Ознакою часу є їх прагнення здійснювати активний вплив на формування та діяльність органів державної влади різних рівнів шляхом корупції.

Можна констатувати, що коли на початку кризи і загального по­гіршення криміногенної обстановки організована злочинність висту­пала як наслідок цих процесів, то в даний час вона набула вже зна­чення самостійного і дуже вагомого криміногенного фактора. Діяль­ність злочинних угруповань дестабілізує ситуацію в суспільстві, ство­рюючи зразки та стимули для загальнокримінальної злочинності.

Істотним фактором ускладнення криміногенної ситуації в держа­ві є також корупція. Корупційні дії — складова багатьох економіч­них злочинів та діяльності організованих груп. Так, у 1999 р. в Ук­раїні було зареєстровано 2327 випадків хабарництва, 211 з яких вчинені організованими групами, складено близько 6 тис. протоко­лів про вчинення адміністративних правопорушень, пов'язаних із корупцією.

Згідно з результатами опитування, проведеного в 1998 р. на за­мовлення Української правничої фундації, рівень корумпованості державних органів оцінений так:

— державна автоінспекція — 4,17;

— медичні заклади — 4,09;

— міліція — 4,04;

— вищі навчальні заклади — 4,04;

— міністерства та інші центральні органи виконавчої влади — 3,99;

— органи місцевого самоврядування — 3,93;

— митниця — 3,93;

— податкова інспекція — 3,89;

— Верховна Рада — 3,88;

— суди — 3,82;

— прокуратура — 3,76;

— адміністрація Президента — 3,71;

— приватизаційні органи — 3,52.

Серед осіб, які вчинили злочини в 1999 р. абсолютну більшість становили чоловіки (83,3 %). Спостерігається тенденція до абсо­лютного та відносного зростання серед злочинців осіб, які не працю­вали і не навчалися на момент їх вчинення. Кількість таких осіб у 1999 р. дещо зменшилася (-1,1 %), але і зараз вони становлять 59,6 % усіх виявлених злочинців.

Треба відмітити зменшення кількості осіб, які вчинили злочини у стані сп'яніння (-12 %) та наркотичного збудження (-7,3 %). Але їх питома вага серед усіх злочинців зростає і нині дорівнює 15,8 %.

З усього вищевикладеного можна зробити загальний висновок про те, що стан злочинності в Україні і тенденції її розвитку відоб­ражають соціально-економічну ситуацію у суспільстві. Це ще раз на­очно підтверджує тезу про те, що яке суспільство — така і злочин­ність, що остання дійсно є соціальним явищем, яке має глибокі еко­номічні корені.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає соціальна природа злочинності?

2. Які основні ознаки злочинності як соціального явища?

3. Яке значення кількісних та якісних показників злочинності?

4. Що таке латентна злочинність? Які є види латентності?

5. Які основні методи вивчення латентної злочинності?

6. Які сучасні тенденції та закономірності злочинності в Україні та
за кордоном?

Переглядів: 723