МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Глава 4. Причини та умови злочинності§ 1. Поняття причин і умов злочинності та їх класифікація § 2. Причини злочинності як соціального явища § 3. Умови, що сприяють існуванню злочинності § 1. Поняття причин і умов злочинності та їх класифікація Проблема причин злочинності — одна з центральних у кримінології. Вона існує протягом тисячоліть, тобто виникла значно раніше самої науки кримінології. Коли розглядається поняття причин злочинності через спектр філософського вчення про причинність, то поряд із поняттям причини, яка викликає певний наслідок, неодмінно стоїть поняття умови, яка сама цього наслідку не викликає, але сприяє причині "виконати свою справу". Терміни "причина" і "умова" застосовує і законодавець (ст. 23 КПК України та ін.). Отже, ці поняття використовуються кримінологією, хоч поряд з ними трапляється й таке поняття, як "детермінанти", що охоплює обидва вказані терміни. В цьому немає нічого дивного, адже причини і умови — складові елементи процесу детермінації, який крім них включає ще й наслідок1. Більше того, відштовхуючись від філософської суті цих понять, слід зауважити, що в кримінології їх важко чітко розмежувати. Так, відсутність потрібного досвіду і досвідчених фахівців, які б змогли організувати на високому рівні процес роздержавлення майна у країні, були умовами злочинних проявів у ході приватизації. Але вони стали одночасно і причинами цих проявів, штовхнувши певних осіб на злочини у цій сфері. Отже, причини— це ті процеси і явища, які породжують злочинність як свій безпосередній наслідок. Що стосується умов, то вони безпосередньо не породжують злочинність, але "відкривають шлях" для дії причин, полегшують настання суспільно небезпечних наслідків. Умовами виступають всілякі недоліки в управлінській та організаційній сфері діяльності різних галузей господарства і державного апарату. 1 Див.: Парнюк М. А. Принцип детерминизма в системе материалистической диалек-тики. - К., 1972. - С. 93.
Причини і умови злочинності криються у всій сукупності негативних явищ у соціумі, і саме вони обумовлюють існування злочинності як свого наслідку. За Н. Ф. Кузнецовою, причиною, яка найближче стоїть до злочинного акту, є антисоціальна мотивація поведінки1. Виникає запитання: звідки ж вона береться у деяких членів суспільства? Якщо рухатися по ланцюжку причинності в зворотному напрямі від цієї "кінцевої" причини, то ми потрапляємо до маси факторів, які генерують цю криміногенну мотивацію. Тобто вони виступають попередньою ланкою у причинному зв'язку і відображають ті об'єктивні суперечності, що існують у конкретному суспільстві. У т'ріаді "злочин — вид злочинності — злочинність" немає механічного повтору їх детермінантів. Адже злочинність як соціальне явище не тотожне окремому її прояву за всіма ознаками. Вона інтегрує в собі все, що властиве окремим діянням, виводячи на вищий рівень загальні характеристики усієї сукупності. Якщо детермінантами злочинності є соціальні, економічні й психологічні фактори, то виникає запитання: яке ж місце в них належить біологічним чинникам? Не більше, як своєрідній умові, що може ускладнювати чи гальмувати соціалізацію особи, яка потребує в таких випадках корекції і "лікування". Без такої корекції можливий негативний вплив генетичних та психічних аномалій на поведінку особи в бік її антисуспільної орієнтації, як правило, агресивного характеру. Прикладом соціальної обумовленості злочинності є її різке зростання в Україні в 1-й половині 90-х років внаслідок кризових явищ, що спостерігалися в нашому суспільстві (1990 р. — 370 тис. злочинів, 1995 р. — 640 тис). Пояснити біологічними чинниками таке її різке зростання аж ніяк не можна. Питанню про соціальні і біологічні фактори злочинності була присвячена конференція Американської асоціації наукового прогресу (Бостон, 1993 р.). Висновок її учасників: "Теза — злочинцями народжуються, а не стають" — насмішка над наукою. Всі доповідачі явно віддавали перевагу соціальним чинникам над біологічними факторами злочинності. Расових передумов злочинності також немає, — вважає більшість учених. Причини і умови злочинності залежно від їх рівня дії можна класифікувати на: 1) причини і умови злочинності в цілому; 2) причини Див.: Кузнецова Н. Ф. Проблеми криминологаческой детерминации. — М., 1984. — С. 56. і умови окремих видів злочинності; 3) причини і умови конкретних злочинів. За змістом детермінанти злочинності можна поділити на економічні, соціальні, політичні, духовні, ідеологічні, організаційно-управлінські тощо. § 2. Причини злочинності як соціального явища Загальні причини злочинності криються у суспільних суперечностях, які існують як "по вертикалі", так і "по горизонталі". Від початку свого існування й до сьогодні людству властива злочинність як соціальний феномен, обумовлений об'єктивною реальністю, тому справедливим є вислів: кожне суспільство має таку злочинність і злочинців, яких воно заслуговує. І якщо відійти від нормативного розуміння злочинності (наявність держави і права як інститутів, що визначають, які діяння є злочинами, а які ні), то можна сказати, що так звана вічна злочинність, тобто посягання на власність і людину, існувала ще за первіснообщинного ладу і згідно зі звичаями каралася стратою або вигнанням з племені, що було рівнозначно смерті. Ці "вічні" посягання становлять ядро і сучасної злочинності, незважаючи на зміни суспільно-економічних формацій. Отже, можна погодитися з думкою, що злочинність вічна. Більше того, з інтенсифікацією розвитку суспільства злочинність стає дедалі глобальнішим і всеохоплюючим явищем, яке все більше "конкурує" з легальним бізнесом, переплітається з ним, набуває реальної влади. Нині її можна назвати, за висловом Президента України Л. Кучми, "п'ятою владою". Починаючи з 70-х років у СРСР, а, отже, і в Україні, спостерігається зниження рівня державної регуляції економічних процесів, внаслідок чого почала бурхливо зростати економічна і посадова злочинність. Намагання влади "лібералізувати" економіку в межах існуючих політичної і економічної систем було моментально використано злочинним світом для створення і подальшого розвитку "тіньового сектора", тобто фактично паралельної системи виробництва і розподілу продукції. Тіньова економіка, за оцінками фахівців, вже наприкінці 70-х років становила щонайменше 25 % ВВП. Звичайно, на прискорення вказаних процесів вплинули й суб'єктивні чинники, насамперед безталанне керівництво державою. Зауважимо, що тіньова економіка і пов'язані з нею економічна злочинність та корупція були в СРСР завжди. Після періоду непу, в якому вона процвітала, їй вдалося вижити в ЗО—50-ті роки, ховаючись за вивісками різних артілей, що виробляли хімікати (у народі їх називали артіль "Червона синька"), примуси (артіль "Примусова праця") і т. п. У 60-ті роки хрущовської "відлиги" така звані цеховики почали виробляти "ліву" продукцію вже й на державних підприємствах, залучаючи до цього таланти підпільного бізнесу. Свого апогею негативні процеси у галузі соціалістичної економіки досягли у 80-ті роки, в період горбачовської "перебудови". Виконання планових завдань все менше могло забезпечуватися наявними фондами і кредитами. Отже, для того, щоб був "фронт робіт" та ще й ходити у "передовиках", стала необхідною система "неформальних зв'язків" кримінального характеру, які б забезпечували приріст виробництва через одержання позалімітних фондів, привабливих держзамовлень тощо. Все це остаточно розхитало залишки обліку і контролю у народному господарстві, сприяло його руйнації, розбазарюванню фондів і виробленої продукції, на чому "гріли руки" і чиновники всіх рангів, і авторитети злочинного світу. "Успіхи" тіньової економіки вже з самого початку привернули увагу професійних злочинців. До речі, вони існували в СРСР завжди. Досить сказати, що з 1953 по 1991 р. у місцях позбавлення волі в СРСР перебувало більше ЗО млн. осіб, багато з яких — неодноразово. А з 2-ї половини 70-х років професійні злочинці отримали нове дихання, спрямувавши свій погляд на "тіньовиків". Спочатку вони їх досить рішуче "шарпали", однак незабаром обидві сторони дійшли висновку, що потребують одне одного. Тіньовикам були потрібні "професіонали" для захисту, силового вирішення проблем, що виникали, професійні ж злочинці від цього теж мали великий зиск. Таким чином у 80-ті роки склалася тріада: тіньова економіка + професійна злочинність + корумповані державні чиновники. Саме ця тріада заклала основи організованої злочинності, як її нового найнебезпечнішого виду, що охоплює практично всі сфери, які можуть давати прибуток. Різке зростання злочинності в Україні на початку 90-х років було зумовлено суперечностями перехідного періоду від адміністративно-командної системи господарювання до ринкової економіки. Багато діячів колишньої партноменклатури використовували цю ситуацію у корисливих цілях, накопичуючи злочинним шляхом "первинний капітал" і дискредитуючи ідею цивілізованого ринку масовим зубожінням народу. Лобіювалися і приймались законодавчі акти, які фактично давали простір кримінальному бізнесу, "дикій" приватизації, відпливу капіталу за кордон. Одночасно виникло засилля іноземних товарів широкого вжитку, які витіснили вітчизняного товаровиробника. Надзвичайно сильним ударом по благополуччю громадян стало знецінення їхніх грошових заощаджень в Ощадбанку СРСР. У різні форми кримінальної діяльності потягнулася частина людей, які за нормальних умов цього б не зробили. Цьому значною мірою сприяли безробіття, різке падіння життєвого рівня, наркотизація і алкоголізація населення. Особливо небезпечні процеси відбуваються у молодіжному середовищі, яке найбільше вражене безробіттям. Багато молодих людей поповнило криміналітет, створюючи базу організованих злочинних угруповань. На перший план вийшли такі види організованої злочинності, як наркобізнес, сексбізнес, торгівля людьми, зброєю, фальсифікованими спиртними напоями. При загальному спаді виробництва дедалі більше громадян втягувалися у незаконну торговельну діяльність. В умовах, коли значна частина населення перебуває за межею бідності або, працюючи, не без складностей зводить "кінці з кінцями", одночасно спостерігаючи, як деякі особи, не відмічені ніякими талантами, крім кримінальних, на очах збагачуються і стають "поважними людьми", відбувається переоцінка цінностей, у ході якої протизаконна діяльність сприймається як нормальна ділова активність або як неминуча альтернатива чесному, але далеко не кращому способу життя. В свою чергу найбільш далекозорі представники "нових українців" намагаються "відмити" не тільки гроші, а й свою репутацію, виступаючи спонсорами благодійних акцій, підтримуючи молодіжні клуби, діячів мистецтва тощо. Розглянемо основні чинники злочинності, які діють у різних сферах нашого суспільства. Економічні детермінанти злочинності.Цивілізовані ринкові відносини мають базуватися на рівній конкуренції усіх їх суб'єктів, а держава повинна сприяти такій конкуренції, створюючи відповідні умови. На жаль, Україна визнана корумпованою країною з оцінкою 2,6 бала за 10-бальною шкалою. Цей висновок зробила спеціалізована міжнародна організація "Трансперенсі інтернейшнл". Такому стану речей сприяли надзвичайно велике втручання держави в економіку, несправедлива система оподаткування, величезні витрати на утримання органів державної влади, недосконале законодавство. Все це призвело до масового ухилення від сплати податків, формування тіньового сектора економіки (до 60 %), вкрай низького рівня забезпечення тих, хто працює у бюджетній сфері. Звідси корумпова-ність чиновницького апарату. Корупційна діяльність у свою чергу "бумерангом" впливає на погіршення економічного становища в Україні. "Трансперенсі інтер- нейшнл" вважає корупцію основним чинником економічного занепаду України. Корумпована номенклатура не заінтересована в реальному здійсненні економічної та адміністративної реформ. Ще один важливий чинник злочинності — це спад суспільного виробництва і безробіття, яке набуло в Україні загрозливого стану. Так, на початок 2000 р. було зареєстровано у центрах зайнятості населення 1234 тис. осіб (серед них 62 % — жінки, 32 % — молодь). Проте фахівці вважають, що реальний рівень безробіття у кілька разів вищий і становить до 40 % від загального числа працюючих. На кожне робоче місце претендує в середньому 15 осіб (на Херсонщині — 3, Львівщині — 10). Багато людей, які вважаються працюючими, фактично перебувають у довготривалих неоплачуваних відпустках, працюють неповний робочий тиждень. Значна частина людей працює "в тіні" або вже перебуває "на дні" суспільства (бродяги, алкоголіки, наркомани тощо). Саме вони і поповнюють ряди правопорушників. Як стверджують міжнародні експерти, допустимий рівень безробіття у суспільстві не повинен перевищувати 10 % населення у соціально активному віці. Вищі показники загрожують соціальній стабільності у державі. Соціальні детермінанти злочинності.Найважливіша з них — соціальна нерівність членів суспільства. Вона була й буде у будь-якому суспільстві. Але за наявності малого прошарку багатих людей і переважної кількості бідних можливості досягнення достойного рівня життя для останніх стають ще більш проблематичними. Така ситуація завжди створювала велике соціальне напруження. Тому суперечності між благами, які є стандартними у суспільстві, і можливостями їх досягнення виступають корінними чинниками злочинності. Вважається, що стабільність у суспільстві піддається серйозному випробуванню, коли різниця між рівнем життя багатих і бідних прошарків населення перевищує 10-кратну величину. В Україні ця різниця сягає 20 і більше разів. Розшарування в українському суспільстві призвело до появи незначного відсотка дуже багатих людей, тоді як понад 60 % перебувають за межею бідності. За соціологічними даними, суспільство криміналізується, якщо в ньому за межею бідності перебуває більше 10 % населення. Так званий середній клас, якщо він переважає у суспільстві, є запорукою його стабільності. Особливо гостро долає труднощі та частина молоді, яка є безробітною, не бачить свого достойного місця у житті. Старі ціннісні орієнтації багато в чому стали непривабливими: робота вчителя, науковця, робітника, військового тощо. Нові ж види бізнесу далеко не кожному під силу (звичайно, йдеться про чесний бізнес, а не ділків тіньових структур). Втрата життєвих перспектив, зневіра, бажання не бути гіршим за тих, хто "зверху", штовхають багатьох на злочинний шлях, до наркотиків і алкоголю. Треба мати на увазі, що радянська влада постійно втовкмачувала людям ідеї соціальної рівності. Хоч такої рівності не було й тоді, але загальна "скромність у житті" згладжувала її, і сьогодні багатьом важко примиритися з разючими контрастами дійсності. Тим більше, що чимало людей небезпідставно вважає, що сучасні скоробагатьки здебільшого нажили свої капітали далеко не законним способом. Ось чому, посягаючи на власність багачів, особа може не відчувати докорів сумління, бо вважає, що чинить те, що раніше робили власники майна ("грабуй награбоване"). З іншого боку, частина "нових українців", відчуваючи тиск кри-міналітету, йде на зрощування з ним, бере участь у злочинних угрупованнях, пов'язаних з контрабандою підакцизних товарів, фіктивним підприємництвом, шахрайством з фінансовими ресурсами тощо. Не будучи впевненими у своєму майбутньому, пам'ятаючи, що життя бізнесмена "прекрасне, але коротке", вони намагаються перевести накопичені кошти на рахунки закордонних банків, тим самим ще більше ослаблюючи вітчизняну економіку. Істотним криміногенним фактором сьогодні в Україні є нелегальна міграція. Чимало мігрантів створюють етнічні злочинні угрупо-зання, які займаються наркобізнесом, захопленням заручників з метою викупу, розбійними нападами, шахрайством тощо. Велика частина мігрантів спрямовує свій погляд на "благословенний" Захід, нелегально перетинаючи державний кордон України, втягує у злочинну діяльність місцевих жителів, які займаються підпільною пере-правкою цих осіб. Боротьба з нелегальною міграцією поки що є проблематичною через відкритість кордонів, відсутність ефективного законодавства. На стан злочинності негативно впливає урбанізація і внутрішня міграція населення. У великих містах осідають не лише закордонні мігранти, а й вихідці з сільської місцевості, які далеко не завжди знаходять своє місце серед законослухняних громадян. Відсутність житла і засобів до існування штовхає деяких з них в обійми злочинності, а труднощі соціального контролю, в тому числі з боку правоохоронних органів, ускладнюють виявлення злочинців з числа переміщених осіб. Нерівноправне становище жінки в нашому суспільстві теж слугує одним із соціальних чинників злочинності. Побутові злочини та їх характер прямо пов'язані з економічною ситуацією в країні чи регіоні. У "виконанні" бідних ці злочини стають більш жорстокими. В їх основі лежать такі якості особи, як агресивність, що доходить до садизму, бажання принизити людину, відчути свою зверхність, помститись комусь за реальні чи уявні гріхи. Побутові злочини, як правило, обтяжуються алкогольним чи наркотичним сп'янінням. Науково-технічний прогрес теж може мати криміногенні властивості. Саме така ситуація простежується з комп'ютерними злочинами, а також злочинністю, пов'язаною з обігом радіоактивних матеріалів та забрудненням навколишнього природного середовища. Це свідчить про те, що суспільство не завжди встигає адаптуватися до нових умов, що виникають у зв'язку зі швидкими темпами науково-технічного прогресу. Злочинці широко використовують досягнення НТР для модернізації старих способів вчинення злочинів (наприклад, комп'ютерів для виготовлення фальшивих грошей, документів тощо). Політичні детермінанти злочинності.Історія людства характеризується постійною боротьбою за владу, оскільки вона дає можливість розпоряджатися матеріальними багатствами та людьми. Тільки в останній період (і то далеко не всюди і не завжди) вона стала набирати цивілізованих форм. Нерідко ж політична боротьба супроводжується протиправною діяльністю. Всі диктатори вели жорстоку боротьбу за владу, а досягши її — за те, щоб утриматися при ній, знищуючи своїх ворогів, як справжніх, так і уявних. Політична злочинність "верхів" і тих, хто безпосередньо виконує їх накази, нерозривно пов'язана з суто кримінальною злочинністю. На щастя, в Україні будується демократична, правова держава, і ми практично не маємо серйозних політичних конфліктів. Звичайно, у політичній боротьбі допускаються певні порушення законодавства, у тому числі кримінального, але вони не мають масового характеру. Хоч є деяке протистояння між Заходом і Сходом України, не все гаразд в Автономній Республіці Крим. Однак важливим політичним чинником злочинності в Україні є конфлікти, непорозуміння між різними гілками влади, особливо законодавчою і виконавчою, нерозвиненість судової влади. При цьому парадокс полягає в тому, що політики в ажіотажі, викликаному тими чи іншими амбіціями, ніби не помічають (чи не хочуть помічати), що самі стимулюють злочинність, з якою потім закликають боротися. Представники опозиції до існуючої влади завжди спекулюють на цьому питанні. Отже, між політичними суперечками і злочинністю існує прямий зв'язок. І не лише у вигляді особливої групи злочинів, визначе- них у кримінальному законодавстві як злочини проти держави, а и як криміногенного фактора, що обумовлює зіткнення, які призводять до вчинення звичайних злочинів — убивств, грабежів, розбоїв, розкрадань тощо. До того ж виконавці цих злочинів можуть бути втягнуті у ситуації, коли вони не усвідомлюють глибинних політичних мотивів своїх діянь. Політична нестабільність загострює економічну і соціальну ситуацію в суспільстві, підриває міжнаціональні та міжрелігійні відносини, приводить до утворення незаконних озброєних формувань, активізації бандитизму, тероризму, посягань на майно юридичних і фізичних осіб. Передвиборна боротьба може спричиняти і масові заворушення та інші злочини проти громадської безпеки. Криміногенність політичних та етнічних конфліктів полягає також у тому, що до цієї боротьби примикають зі своїми корисливими цілями представники злочинного світу, аби проникнути в органи державної влади і легалізувати своє становище чи лобіювати інтереси кримінальних структур. Вседозволеність для "верхів" та їх розбещеність відлунюються у широких масах населення, стимулюючи таку ж поведінку пересічних громадян за принципом: якщо їм можна, то чому не дозволено нам. Ідеологічні детермінанти злочинностізначною мірою є похідними від тих проблем, які ми розглянули вище, проте в свою чергу вони впливають на економічну, соціальну та політичну ситуацію і належать до духовної сфери життя суспільства. Держава має не лише декларувати, а й виховувати духовність народу, що включає в себе отримання повноцінної освіти та професії, прищеплення загальної культури, моральних цінностей, вироблених людством, тобто всього того, що робить особу громадянином, активним учасником соціальних процесів. На рівень духовності суспільства впливають усі його суперечності і проблеми. І, врешті-решт, саме від культури, духовності людини залежить, буде її діяльність суспільно корисною чи злочинною. Важливу роль у цьому відіграє і правова культура громадян. Демонстрування неповаги до закону, прав людини з боку окремих чиновників, непродуманість деяких законів загострює у населення неповагу до правових норм і до влади, породжує, особливо у молоді, цинізм і аморальність. Характерним прикладом може бути ставлення до виконання вимог податкового законодавства. Треба мати на увазі й те, що в умовах переходу до ринкової економіки держава не фінансує (або фінансує дуже обмежено) культурну сферу життя. Тому низькопробні твори мистецтва — кіно- фільми, естрада, книги, часописи — захопили ринок. Так званий шоу-бізнес теж значною мірою криміналізований, адже справжнього мистецтва там немає або воно відходить на другий план перед усілякими "технологіями розкрутки" поп-дів, "крутих" рок-ансамблів, на виступах яких часто розповсюджуються наркотичні засоби і психотропні речовини. Індустрія відпочинку, додержуючись гасла: "продається все, що купується", пропонує далеко не культурні розваги, все це не сприяє підвищенню духовності суспільства, а навпаки, призводить до спустошеності, насамперед молоді, яка її некритично сприймає. До того ж масова культура, як правило, не має національного забарвлення, а саме українська культура є основою духовності народу, виховання кращих рис людини, почуття патріотизму. Як наслідок, далеко відійшли від спілкування з широким глядачем театри, філармонії, колективи народної творчості, навіть звичайні кінотеатри, різко скоротилася мережа клубів. Кращі солісти і колективи стали елітарними, інші змушені вести боротьбу за виживання. Заради прибутків насаджується психологія вседозволеності, сексуальної свободи. Скажімо, статеве життя широко демонструється на екранах і в книжковій продукції під приводом того, що це є невід'ємною частиною людського буття. Напоказ виставляються всілякі збочення, прикладом для наслідування стають педерасти, лесбіянки, бісексуали і транссексуали. Широко рекламується проституція, дискутується доцільність її легалізації. Порнографія, хоч формально і визнана предметом злочинної діяльності, фактично широко розповсюджена, в тому числі серед підлітків. Між тим західні кримінологи вже давно довели, що існує тісний зв'язок між порнографією та злочинністю і не лише сексуальною. Другим криміногенним фактором, що випливає з масової культури, є пропаганда відвертого насильства, жорстокості, знущання з людини, підступності як норм поведінки. Особливо негативно це впливає на підростаюче покоління. Адже йому прищеплюються ідеали суспільства, в якому фактично немає місця вічним цінностям, які завжди були пріоритетними в Україні: благородство, доброта, повага до людини. Водночас формується сексуально-агресивна мотивація, зростає захворюваність на СНІД та венеричні недуги. Пряме відношення до стимулювання злочинності мають пияцтво і наркоманія, яким суспільство протистоїть у нерівній боротьбі, адже асигнування на неї не відповідають ступеню загрози наркотизації країни. Більше того, лунають голоси, що вживання "слабких" наркотиків не згубне для здоров'я людини, що потрібно дозволити їх легальне розповсюдження і це, мовляв, може збити хвилю поширен- ня "важких" наркотиків, хоч практика інших країн, де проводилися такі експерименти, не дає підстав для позитивних висновків. Таким чином, пропагування негативних стереотипів поведінки, яке фактично заполонило всі засоби масової інформації, призводить до їх засвоєння нестійкими людьми, які і "втілюють" їх потім у життя. Куди складніше формувати високу духовність, благородство, повагу до людини. У битві добра зі злом, активному ствердженні моральних засад суспільства на переломному етапі його розвитку чільне місце має належати інтелігенції, передусім юридичним і творчим її колам. Проте треба констатувати, що кількість закладів, які готують юристів в Україні (а їх близько двохсот) далеко не завжди відповідає їх якості. Деякі з них, не маючи достатнього числа кваліфікованих фахівців, готують майбутніх юристів на низькому рівні, що не забезпечує виконання ними своїх професійних обов'язків. Що стосується творчої інтелігенції, то значна її частина занадто політизувалася чи комерціалізувалася, а дехто просто обслуговує певні політичні та фінансові клани. Вкрай потрібні митці, які могли б піднестися до Шевченківських висот розуміння потреб країни і готовності покласти всі свої сили на її олтар. Без духовної єдності нації, без національної ідеї, яка б гуртувала весь народ, не буде і соціально-економічного поступу. Звичайно, ми розглянули далеко не всі економічні, соціальні, політичні та ідеологічні чинники, які детермінують сучасну злочинність в Україні. Як вважають деякі кримінологи, їх налічується кілька сотень. Всі вони тісно переплітаються, взаємодіють і видозмінюються залежно від кількісних та якісних змін в умовах існування суспільства. Тому для налагодження ефективної боротьби зі злочинністю необхідно криміногенним факторам протиставити антикримі-ногенні, тобто зі знаком "плюс", для прогресивного розвитку всіх сторін суспільного життя. Доречно зазначити, що роль правоохоронних органів у цьому процесі не головна, ось чому питати тільки з них про стан злочинності у країні принаймні некоректно, а по суті — безглуздо. Це лише вожді комуністичної партії додумувалися ставити перед правоохоронними органами Радянського Союзу завдання покінчити зі злочинністю до якоїсь конкретної дати. Така утопічна ідея випливала з тодішньої радянської кримінології, яка стверджувала, що за соціалізму немає причин злочинності, а її "безпричинне" існування пояснювала "пережитками капіталізму" у свідомості людей, що явно суперечило самій же марксистській теорії, згідно з якою суспільне буття визначає суспільну свідомість і остання не може бути нічим іншим, як його відображенням. § 3. Умови, що сприяють існуванню злочинності Умови, що сприяють злочинності, — це ті факти реальної дійсності, які безпосередньо злочинність не спричинюють, але їх наявність сприяє її існуванню. Самі ці факти кореняться в економічних, політичних, духовних та суспільних відносинах. Здебільшого це недоліки у функціонуванні господарського і державного механізму, охороні правопорядку, державного чи приватного майна, обліку матеріальних цінностей тощо. Це можуть бути і упущення в діяльності державної адміністрації, правоохоронних та контролюючих органів, судів, прогалини у законодавстві. Вони об'єктивно сприяють існуванню злочинності, хоч прямо її не породжують. У принципі виявлення і усунення умов злочинності — операція більш легка, ніж аналогічні дії стосовно причин злочинності. Така діяльність вимагає менших затрат, але здатна дати вагомі позитивні результати. Проте й умови злочинності на загальному й видовому рівні усунути повністю неможливо. Скажімо, однією з умов, що сприяє злочинності, є те, що не всі вчинені злочини реєструються, а з-поміж зареєстрованих — не всі розкриваються. Звичайно, однією з причин такого становища є недоліки в роботі правоохоронних органів. Керівництво цих органів, зокрема внутрішніх справ, робить багато, аби усунути ці недоліки. Для скорочення штучної латентності змінюються критерії оцінки діяльності органів міліції, проводиться низка заходів кадрового, оперативно-розшукового, слідчого, матеріально-технічного характеру. Це дає позитивні результати. Так, зменшується кількість злочинів (у 1995 р. зареєстровано 641860 злочинів, у 1999 р. — 558716 злочинів), у той же час підвищується їх розкриття (у 1995 р. воно становило 49,5 %, у 1999 р. — 73,4 %). За цими показниками стоїть напружена праця всіх служб міліції. Але чи можна сказати, що всі недоліки міліцейської роботи, які мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер, можуть бути коли-небудь усунені? Звичайно, ні. Щодо умов, які сприяють окремим злочинним посяганням, то вони можуть бути усунені повністю, наприклад, шляхом введення нових форм бухгалтерського обліку, встановлення сигналізації на об'єкті. Проте треба мати на увазі, що злочинці знаходитимуть або самі створюватимуть нові обставини, які виступатимуть як умови вчинення злочинів. Отже, умови — невід'ємна складова процесу детермінації. Наприкінці зазначимо, що викладені нами положення не повинні сприйматися занадто песимістично. Адже ми розглядали тільки криміногенні фактори, які обумовлюють злочинність. Та водночас потрібно бачити і позитивні зрушення в Україні, які набирають сили. Так, вони не ліквідують злочинність, але з поліпшенням соціально-економічної ситуації, підвищенням життєвого рівня народу вона неминуче буде відтіснятися на узбіччя шляху розбудови правової держави і громадянського суспільства, де людина, її життя і здоров'я, права і законні інтереси справді будуть найвищою соціальною цінністю. Питання для самоконтролю 1. В чому полягає наукова і практична значимість виявлення причин 2. В чому полягає зміст рівневого підходу до визначення причин і
3. В чому полягає сутність взаємозв'язку і взаємообумовленість 4. Як впливають на злочинність протиріччя і недоліки в основних 5. Назвіть основні причини та умови злочинності на сучасному етапі 6. В чому полягає сутність процесуальних вимог до органів дізнання
Глава 5. Кримінологічне вчення про особу злочинця § 1. Особи, які вчинили злочини, як об'єкт кримінологічного дослідження. Поняття особи злочинця і межі її вивчення в кримінологи § 2. Основні кримінологічні ознаки особи злочинця § 3. Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця § 4. Класифікація і типологія злочинців § 1. Особи, які вчинили злочини, як об'єкт кримінологічного дослідження. Поняття особи злочинця та межі її вивчення у кримінології Однією з основних складових предмета науки кримінології є вчення про особу злочинця. Без нього неможливо до кінця з'ясувати всі інші кримінологічні проблеми, будь-то детермінанти злочинності чи організація боротьби з нею. З одного боку, детермінанти злочинності пов'язані з об'єктивними соціальними явищами, які негативно впливають на моральне формування людей і проявляються в індивідуалістичних, антисус-пільних поглядах, звичках, позиціях, що лежать в основі злочинної поведінки, а з іншого — з обставинами, які сприяють реалізації прояву подібних поглядів, звичок і позицій у конкретному злочині. Здавалось би, зазначені явища та обставини незалежні від людини, яка вчинила злочин, і є зовнішніми стосовно неї, але свого криміногенного значення вони набувають, формуючи особу злочинця і таким чином трансформуючись у внутрішні детермінанти злочину. В однакових умовах різні люди ведуть себе по-різному — одні дотримуються закону, інші його порушують. Це дає підстави вважати, що особи, які обрали антисуспільний варіант поведінки, чинять так внаслідок певних їх властивостей, що обумовили саме цей вибір. Тому дуже важливим напрямом науки кримінології є вивчення осіб, які вчинили злочини. Зміст поняття особи злочинця поєднує в собі соціологічне поняття особи і юридичне поняття злочинця, тому проблема особи злочинця має вирішуватись на основі загальносоціологічного вчення про особу. Поняття "людина" включає нерозривну єдність різних сторін її суті: соціальної і біологічної. У понятті "особа" фіксуються лише специфічно соціальні ознаки. Особа — це соціальна сутність людини, те, ким вона стала у процесі соціалізації, своєї діяльності в суспільстві. Соціальні якості конкретної особи пов'язані з рівнем її свідомості, змістом внутрішнього духовного світу. Обумовлена соціальним середовищем і попереднім досвідом свідомість стає активним елементом особи, визначаючи у конкретних випадках вибір нею тієї чи іншої соціальної позиції, лінії і форми поведінки. Таке розуміння особи передбачає діалектичну єдність соціального і психологічного, їх взаємну обумовленість. Як особи люди нерівнозначні і нерівноцінні. Одні з них дієво допомагають суспільному прогресові, інші, навпаки, перешкоджають йому: ухиляються від суспільно корисної праці, стають порушниками громадського порядку або займають антисоціальну позицію. Об'єктивну цінність особи становлять не походження людини, належність до певного класу, а її соціальна позиція, внесок у загальний суспільний прогрес. Ознаки особи можуть бути не лише позитивними, а й негативними. Саме останні характерні для особи злочинця. Таким чином, застосовуючи поняття "особа злочинця", треба мати на увазі саме соціальну суть людини, яка вчинила злочин, тобто порушила кримінальний закон. Вивчення особи злочинця у кримінології підпорядковано виявленню закономірностей злочинної поведінки, злочинності як масового явища, їх детермінації і розробці науково обгрунтованих рекомендацій щодо боротьби зі злочинністю. У філософському розумінні особа — продукт соціального розвитку, єдність загального, особливого й одиничного. Вона являє собою підсумок еволюції всього людського роду, успадковує і відображає соціальний досвід усіх попередніх поколінь. Разом з тим, особа вбирає в себе ознаки певного соціального устрою, до якого вона належить, що проявляються в її свідомості, світогляді, політичних ідеалах тощо. Отже, особа наділена неповторними ознаками і якостями, які відображають індивідуальний життєвий досвід людини, її буття, обумовлені конкретним змістом її сімейних, виробничих, побутових та інших відносин і зв'язків, тим мікросередовищем, у якому вона живе. Людину як особу формує вся сукупність економічних, політичних, ідеологічних, моральних, правових, побутових, культурних, естетичних та інших умов, які становлять зміст громадського та індивідуального буття, їх відображення у суспільній та індивідуальній свідомості. Викладене має важливе значення для правильного розуміння особи злочинця, є основою для розкриття "механізму" форму- вання подібних осіб, вказує на можливі джерела негативних моральних якостей та антигромадських поглядів. Людина не народжується особою, а стає нею у процесі свого розвитку, входження в соціальне середовище, засвоєння навколишньої дійсності, ідей, поглядів, норм моралі і звичок, поведінки, властивих соціуму, до якого вона належить. Процес, протягом якого особа розвивається і змінюється, отримуючи конкретне соціальне обличчя, називається соціалізацією. Дефектом соціалізації є особа злочинця, яка формується поступово. Більшість вітчизняних кримінологів вважає, що немає людей, приречених на вчинення злочинів, злочинцями вони стають внаслідок дефектів їх соціалізації. Оскільки поняття "особа злочинця" має соціально-правовий характер і поєднує загальносоціальне поняття "особа" і юридичне поняття "злочинець", то вчинення злочину виявляє в особі тільки її антисуспільну спрямованість, але не розкриває повністю її соціальної сутності. Правильне судження про людину в цілому можливе лише на підставі усіх її ознак і проявів як особи. Тільки тому сукупність та співвідношення соціально-позитивних і соціально-негативних якостей дають повне уявлення про осіб, які вчинили злочини. Особі злочинця також притаманна певна система морально-психологічних переконань, властивостей, установок, інтелектуальних, емоційних і вольових якостей. Морально-психологічні особливості особи злочинця перебувають у діалектичному зв'язку з її соціальними властивостями, а тому мають розглядатися у цій єдності. Виходячи з наведеного, можна сказати, що особа злочинця — це сукупність соціально значимих властивостей, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами та обставинами, що впливають на її злочинну поведінку. З цього визначення чітко видно зв'язок між загальносоціологічною і кримінально-правовою сутністю поняття особи злочинця. Негативні соціальні чинники формують особу злочинця лише в тих випадках, коли вони проявляються у самому факті вчинення злочину. Самі ж негативні ознаки і властивості не дозволяють вважати особу злочинцем до вчинення нею злочину. Кримінологів цікавлять як соціально-негативні фактори, що відбилися у свідомості особи і сформували в неї здатність вчинити злочин, так і ті, які сприяли вчиненню конкретного злочину. Закономірно постає запитання: з якого часу можна говорити про особу злочинця і коли така можливість відпадає, тобто в яких межах існує особа злочинця? Відповідаючи на нього, треба враховувати кримінально-правовий, соціологічний і кримінологічний аспекти поняття особи злочинця. У кримінально-правовому аспекті особа злочинця виникає після визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та погашення (зняття) судимості. Таке положення має важливе значення, оскільки дає можливість вірно визначити напрями й межі вивчення особи злочинця і саме тих її властивостей, які відіграли вирішальну роль у вчиненні злочину. Кримінологічна характеристика такої особи теж нерозривно пов'язана із злочином, який вона вчинила. Але кримінологів більше цікавить генезис особи злочинця, тобто процес її становлення і розвитку, який розкриває детермінанти її формування. Такий інтерес зникає, коли дана особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Гаким чином, антисуспільні властивості, які характеризують особу іочинця, існують до злочину і обумовлюють його вчинення, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після та у зв'язку з вчиненням нею злочину1. У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця трактується по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, яка винно вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом. І злочинців об'єднує тільки те, що вони вчинили злочин2. В іншому — робиться наголос на якісну відмінність особи злочинця від особи незлочинця. І лише тоді, коли кримінологічне дослідження ставило за мету вивчення особи злочинця, проводився більш детальний її аналіз. При цьому наголошувалося, що антисуспільна спрямованість особи проявляється в її аморальних вчинках, дисциплінарних, адміністративних та інших правопорушеннях, які ще не мають злочинного характеру, але при повторенні дедалі більше набирають кримінальних рис і вказують на реальну можливість вчинення даною особою злочину3. Розробляючи методи вивчення особи злочинця, кримінологи не обмежуються кримінально-правовими чи соціологічними дослідженнями. Для створення наукової основи боротьби зі злочинністю враховуються також психологічні, педагогічні та інші знання, які допомагають визначити мотиви і мету вчинення злочину, а також засоби впливу на особу злочинця. В діяльності правоохоронних органів вра- Див.: Сахаров А. Б. Актуальнне вопросн учення о личности преступника // Теоре-тические проблеми учення о личности преступника. — М., 1979. — С. 13. 2 Див.: Карпец И. И. Проблема преступности. — М., 1969. — С. 102—103. Див.: Мимер А. И. Противоправное поведение несовершеннолетних (генезис и ранняя профилактика). — К., 1985. — С. 112. ховуються кримінально-правові, кримінально-процесуальні и пенітенціарні характеристики особи злочинця. Так, багато обставин, що характеризують особу злочинця (вік, осудність, попередня судимість, службове становище тощо), законодавець відносить до ознак складу злочину. Ступінь вини й індивідуалізація покарання залежать від пом'якшуючих чи обтяжуючих відповідальність обставин (статті 39, 40, 41, 44 та 45 КК України). Кримінологічні дані про особу злочинця допомагають правильно вирішити питання про її звільнення від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 51 КК) або покарання (ч. 2 ст. 50 КК), про заміну кримінального покарання примусовими заходами виховного характеру (ч. З ст. 10 КК), передачу справи до товариського суду чи передачу винного на поруки (ст. 51 КК). Відомості про особу злочинця відіграють важливу роль при провадженні попереднього слідства, виявленні причин і умов вчинення злочину (ст. 23 КПК України) та застосуванні заходів щодо їх усунення. Як бачимо, вчення про особу злочинця має як науково-пізнавальне, так і практичне значення, конкретизуючи у собі проблеми детермінації злочинності та боротьби з нею. § 2. Основні кримінологічні ознаки особи злочинця Вчення про особу злочинця не може бути вичерпним без з'ясування проблеми особи взагалі та її життєдіяльності. Кримінологи вивчають злочинність і злочинців у рамках специфічного детермінізму, коли розкриття їх чинників явно неповне з точки зору філософії та загальних наук про людину і суспільство. Ця специфіка обумовлюється предметом і методикою кримінологічних досліджень. Отже, виникає завдання виокремити коло тих характеристик, які дають можливість виявити найближчі до злочину і злочинця причинно-на-слідкові зв'язки та типові ознаки. Для поглибленого аналізу цієї проблеми кримінологи звертаються до інших наук про людину. Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, якостей, що визначають її як людину, яка вчинила злочин. Будучи різновидом особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіта, соціальний стан, роль у суспільстві), а також властиві лише особі злочинця специфічні ознаки, які визначають і виражають характер та ступінь її суспільної небезпеки. Вітчизняні кримінологи поділяють названі ознаки на такі основні групи: а) соціально-демографічні; б) кримінально-правові; в) соціальні ролі і статус; г) морально-психологічні характеристики. стать, вік, освіту, місце народження і проживання, громадянство та інші відомості демографічного характеру. Ці ознаки властиві будь-якій особі і самі по собі не мають кримінологічного значення. Але у статистичній звітності стосовно осіб, які вчинили злочини, соціально-демографічні ознаки дають важливу інформацію, без якої неможлива повна кримінологічна характеристика особи злочинців. Так, враховуючи таку ознаку, як стать, ми можемо дійти висновку, що злочинність чоловіків значно переважає жіночу, особливо при вчиненні тяжких насильницьких злочинів. Зокрема, співвідношення вбивств, вчинених жінками і чоловіками, становить 1 до 11, тяжких тілесних ушкоджень — 1 до 35. Проте останніми роками рівень жіночої злочинності в Україні зростає. Така ознака, як вік злочинців, дає змогу виявити криміногенну активність різних вікових груп населення (неповнолітніх, молоді, осіб зрілого віку). Освітня характеристика вказує на залежність злочинної поведінки від рівня освіти та інтелектуального розвитку особи, які значною мірою впливають на потреби й інтереси людини. Скажімо, для тих, хто вчинив хуліганство, грабежі, посягання на особу, характерний низький освітній та інтелектуальний рівень. Місце проживання часто визначає географію злочинності (міська чи сільська), а також характер злочинності у курортних зонах, "спальних" районах міст, новобудовах тощо. Кримінально-правова характеристика особи злочинця — це дані не лише про склад вчиненого злочину, а й про спрямованість і мотивацію злочинної поведінки, одноособовий чи груповий характер злочинної діяльності, форму співучасті (виконавець, організатор, підмовник, пособник), інтенсивність кримінальної діяльності, наявність судимостей тощо. Така характеристика дає уявлення про особу злочинця з кримінально-правових позицій. Ця група ознак виражає якості, властиві саме особі злочинця, а не будь-якій іншій особі, наприклад, аморальній, порушникові трудової дисципліни чи законослухняній людині. Соціально-рольові характеристики розкривають функції індивіда, обумовлені його становищем у системі існуючих суспільних відносин, належність до певної соціальної групи, взаємодію з іншими людьми та організаціями в різних сферах громадського життя (робітник чи службовець, рядовий виконавець чи керівник, неодружений чи глава сім'ї, працездатний чи непрацездатний, безробітний тощо). Ці дані показують місце і значимість особи у суспільстві,
4 1—378 яким ролям вона віддає перевагу, а які ігнорує, розкривають її соціальну чи антисоціальну орієнтацію. Поширеними ознаками осіб, які вчиняють злочини, є низька престижність їхніх соціальних ролей, відчуженість від навчальних чи трудових колективів і разом з тим орієнтування на неформальні групи з антисуспільними формами поведінки, завищені претензії, для задоволення яких доводиться ігнорувати правові норми. Зрозуміло, що соціально-демографічні ознаки й соціальні ролі характеризують особу злочинця зовнішньо, не розкриваючи її внутрішнього змісту. Вони найбільше проявляються у морально-психологічних особливостях особи злочинця і допомагають з'ясувати, чому дана особа вчинила злочин і яке її внутрішнє ставлення до цього. Моральні властивості особи включають її світогляд, духовність, погляди, переконання, установки та ціннісні орієнтації. Злочинці відрізняються негативним або байдужим ставленням до виконання своїх громадських обов'язків, додержання правових норм, вибором незаконних засобів задоволення особистих потреб, егоїзмом, ігноруванням суспільних інтересів тощо. Психологічна характеристика особи злочинця включає особливості її інтелектуальних, емоційних і вольових якостей. Інтелектуальні властивості передбачають: рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід, широту або вузькість поглядів, зміст і різноманітність інтересів тощо. Кримінологічні дослідження показують, що більшість осіб, які вчинили злочини, особливо насильницькі, характеризуються зниженим рівнем загальноосвітніх знань, вузьким світоглядом, а то й розумовою відсталістю, обмеженими здібностями до якоїсь суспільно корисної діяльності. До емоційних властивостей особи відносять рівновагу і рухомість нервових процесів (вид темпераменту); ступінь емоційного збудження; силу і темп реагування на різні зовнішні подразники, ситуації тощо. Особам, які вчинили насильницькі злочини, притаманні нестриманість, необдуманість вчинків, агресивність, конфліктність, мінливість у стосунках з іншими людьми. Вольові властивості особи полягають у вмінні свідомо регулювати свою поведінку, здатності приймати і виконувати правильні рішення, досягати поставленої мети. Треба зазначити, що певна частина злочинців володіє сильними вольовими якостями, але вони спрямовані на задоволення антисус-пільних потреб та інтересів. Інші злочинці характеризуються слабовіллям, піддатливістю, неспроможністю протистояти впливу осіб, які втягують їх у злочинну діяльність. Розглянуті нами ознаки, що характеризують особу злочинця, перебувають у взаємозв'язку і взаємозалежності. Так, соціально-де- мографічні ознаки особи значною мірою визначають її соціальні ролі і разом з останніми є вирішальним фактором у формуванні моральних і психологічних якостей особи. Низка ознак може мати альтернативний характер, тобто одночасно їх можна віднести до кількох груп (наприклад, громадянство, партійність). Комплексне вивчення особи злочинця не повинно обмежуватися встановленням окремих ознак, які часто поверхово характеризують особу, а має проводитись з необхідною глибиною у їх взаємодії, що є гарантією повнішого виявлення чинників генезису особи злочинця з метою застосування адекватних заходів для її корекції і недопущення вчинення нею нових злочинів. § 3. Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця У вченні про особу злочинця принциповим є питання про роль біологічних факторів у злочинній поведінці. Ця проблема до кінця не розв'язана, і різні кримінологи трактують її по-різному. Перші спроби пояснити поведінку злочинця з біологічних позицій були зроблені ще в 2-й половині XIX ст. в антропологічній теорії Ч. Ломб-розо та його послідовників. Такі підходи існують і в сучасній зарубіжній кримінології. У 70-ті роки значний інтерес серед радянських кримінологів викликали публікації І. С. Ноя, який писав: "Незалежно від середовища людина може не стати ні злочинцем, ні героєм, якщо народиться з іншою програмою поведінки"1. Пізніше російський кримінолог В. П. Ємельянов зробив висновок: "Лише певна сукупність економічних, ідеологічних, соціальних, біологічних чинників дає реакцію, названу злочином... Причина злочинності — це синтез різноманітних явищ соціального і біологічного характеру"2. І. С. Ной і В. П. Ємельянов мали прихильників серед відомих генетиків: Б. Л. Астаурова, Д. Н. Бєляєва. Разом з тим, генетик В. П. Дубинін вважає: "Людина не одержує від народження готової соціальної програми, вона формується суспільною практикою у ході її індивідуального розвитку "З 1 Ной И. С. Методологаческие проблеми советской криминологии. — Саратов, 1975. — 2 Емельянов В. П. Преступность лиц с психическими аномалиями. — Саратов, 1980. — 3 ДубининВ. П., Карпец И. И., КудрявцевВ. Н. Генетика, поведение, ответственность. — На противагу антропологічним поглядам у кримінології завжди переважав підхід, який принципово заперечував біологізацію злочинної поведінки. Прибічники соціологічної школи вказували, що не можна пояснювати мінливе соціальне явище — злочин постійними властивостями природи людини, у тому числі "злочинної людини". На думку О. О. Герцензона, кримінологу немає потреби занурюватися в глибинну сутність особи, шукаючи біологічні джерела поведінки1. У колективній монографії "Генетика, поведение, ответствен-ность" відомі радянські кримінологи В. М. Кудрявцев, І. І. Карпець і генетик В. П. Дубинін доводили лише соціальну обумовленість злочинної поведінки. За конкретними злочинцями ці автори вбачали несприятливі умови соціального формування і життєдіяльності2. Нині проблема соціального і біологічного в особі злочинця теж розв'язується по-різному. Так, Ю. М. Антонян наголошує на психофізіологічній характеристиці злочинців. У праці "Жорстокість у нашому житті" він вказує, що жорстокість людини — це вічна категорія. Очевидно, що і біологічні, і соціальні фактори беруть участь у детермінації злочинів. Не випадково у кримінальному процесі проводяться судово-психологічні, судово-медичні, судово-психіатричні та інші види експертиз. Проте позиція більшості сучасних вітчизняних кримінологів грунтується на тому, що загалом злочинна поведінка у будь-якому суспільстві має соціальний характер і соціальну обумовленість. Пояснення її тільки чи переважно біологічними властивостями особи суперечить усій історії злочинності, та й боротьба з нею ведеться соціально-економічними, правовими та іншими засобами, а не біологічними. Говорити про біологічні заходи впливу на сучасному рівні розвитку генетики не доводиться ще й тому, що ця наука не озброїла нас твердою можливістю корегувати поведінку людини. Але розшифрування її генетичного коду вселяє певні надії. Біологічна природа людини склалася задовго до виникнення самого поняття злочину і впродовж усього історичного періоду не зазнала істотних змін, тоді як у соціальному плані людина змінюється значно швидше залежно від трансформації суспільного життя. Разом з тим, на нашу думку, від біологічних особливостей людини теж залежить, що вона засвоїть від середовища, в якому перебуває і розвивається. Тому біологічне виступає ніби підґрунтям у формуванні особи та її взаємин у системі суспільних відносин. 1 Герцензон А. А. Уголовное право и социология. — М., 1970. 2 Дубинин В. П., Карпец И. К, Кудрявцев В. Н. Зазначена праця; Тарасов К. Е., Чер Таким чином, соціальне і біологічне в особі не виключають одне одного, а перебувають у тісному взаємозв'язку. Цілісність людини, яка поряд з соціальними якостями наділена природними силами живої істоти, грунтується на діалектичній взаємодії соціального і біологічного. Ці загальнотеоретичні положення повністю стосуються і особи злочинця. Тому завданням кримінологічних досліджень є визначення суті та рівня взаємодії соціального і біологічного в особі злочинця, розкриття її психофізіологічних властивостей, які проявляються саме у злочинній поведінці. § 4. Класифікація і типологія злочинців Вивчення злочинців буде неповним і нерезультативним, якщо не систематизувати отримані про них дані за певними критеріями. Боротьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної особи, водночас вона повинна враховувати неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема розв'язується шляхом розподілу злочинців на окремі групи і типи, що досягається за допомогою класифікації та типології. Під класифікацією розуміється розподіл статистичної сукупності на групи за певними чіткими ознаками. У рамках класифікації фактично вивчається не особа у комплексі її характеристик, а контингенти злочинців. При цьому виявляється поширеність серед них тих чи інших ознак. У кримінології найчастіше використовують класифікаційні групування за такими критеріями: а) за соціально-демографічними даними (стать, вік, місце прожи б) за соціально-економічними показниками (освіта, професія, в) за громадянством (громадяни України, іноземці та особи без г) за станом особи в момент вчинення злочину (алкогольне чи Класифікація злочинців можлива й на інших підставах. Найпростішим є їх розподіл за видами вчинених злочинів: убивці, злодії, насильники, хулігани, грабіжники, шахраї, хабарники тощо. Цей розподіл грунтується на виді злочину і менше — на особливостях особи злочинця, для якої злочин хоч і істотна, але не єдина характерна ознака. Безумовно, така класифікація не може задовольнити кримінологів. У кримінальному праві існує також поділ злочинців залежно від ступеня суспільної небезпеки вчиненого діяння. Це особи, які вчинили: особливо тяжкі, тяжкі злочини, середньої тяжкості або менш тяжкі та злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, а також особи, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі та особливо небезпечні рецидивісти. Як правило, проста класифікація не відображає усієї суті явищ, що досліджуються. Тому, крім таких, які враховують лише одну ознаку, використовують і складніші групування, що включають одночасно дві-три ознаки. Так, у регіонах з'ясовується, якого саме віку і роду занять злочинці вчинили ті чи інші злочини. При багатомірній класифікації можуть застосовуватися математичні методи, які дають можливість певним чином систематизувати контингент злочинців для їх ретельнішого вивчення, зокрема виявлення напрямів змін у цьому контингенті, груп, що потребують першочергової профілактичної уваги, тощо. Однак з'ясування тільки статистичних показників ще не відповідає на запитання, який характер зв'язків між різними ознаками цієї сукупності. Типологія є глибшим розподілом злочинців на категорії за ознаками, які причинно пов'язані зі злочинною поведінкою. У науковій літературі зазначається, що типологія передбачає вищий рівень пізнання. При цьому умовно виділяють ознаки-прояви й ознаки-причи-ни, які забезпечують змістовний характер розподілу. В основі типології обов'язково лежать істотні ознаки явищ. У межах одного типу мають бути однорідними ознаки-прояви й ознаки-причини; вони повинні відображати певні функціональні закономірності й детермінаційні зв'язки, виявлені у кримінологічних дослідженнях. Так, вчинення крадіжок як ознака-прояв базується на ознаках-причинах стійкої орієнтації особи на незаконні способи забезпечення свого добробуту, її безкарності після вчинення попередніх злочинів, певному злочинному досвіді тощо. Комплекс цих ознак вказує на тип професійного злочинця. Для здійснення типології злочинців треба з'ясувати внутрішню сутність осіб, які групуються, їх глибинну антисуспільну спрямованість і цільову визначеність на певний вид злочинної діяльності. Тип злочинця виражає якісну однорідність істотних характеристик багатьох злочинців. Кримінологічна типологія злочинців, як правило, будується на двох підставах: характері антисуспільної спрямованості особи і глибині та стійкості її асоціальності. Виходячи з першого критерію злочинців можна поділити на такі типи:
— з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найваж — з корисливо-егоїстичною мотивацією, пов'язаною з ігноруван — з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціаль — з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання Серед злочинців можна виділити також такі типи, як послідовно-криміногенний, ситуативно-криміногенний і ситуативний. Критерієм їх розмежування є характер взаємодії соціальної ситуації та особи (що переважає у такій взаємодії — ситуація чи особа). Послідовно-криміногенний тип формується у мікросередовищі, де норми моралі і права систематично порушуються; злочин випливає зі звичного стилю поведінки й обумовлюється стійкими антисус-пільними поглядами, установками й орієнтаціями суб'єкта. Як правило, ситуація, що сприяє вчиненню злочину, активно створюється самими особами. їх кримінальна поведінка є автономною від зовнішніх обставин. Ситуативно-криміногенний тип характеризується порушенням моральних норм і вчиненням правопорушень незлочинного характеру, формується і діє в суперечливому мікросередовищі; злочин значною мірою обумовлений ситуацією, несприятливою із соціально-економічної, моральної і правової точок зору. До злочину таку особу призводять його мікросередовище і весь попередній антисус-пільний спосіб життя. Ситуативний тип: аморальні елементи у поведінці такої особи та в її мікросередовищі якщо і є, то виражені слабо. Представниками цього типу злочин вчиняється під вирішальним впливом ситуації, що виникла не з їх вини. Водночас така особа (на відміну від випадкового злочинця) може виправдовувати в даних ситуаціях свою і чужу злочинну поведінку або не знати правомірних способів вирішення конфліктів. Так, серед цього типу розкрадачів в основному є люди, які беруть те, що "погано лежить". Отже, типологія фіксує не просто те, що найчастіше трапляється, а закономірне, що є логічним результатом соціального розвитку особи. Вона поглиблює наші знання про злочинців, що сприяє вирішенню загальних завдань боротьби зі злочинністю, зокрема підвищенню ефективності індивідуальної профілактики злочинів та ресо-ціалізації засуджених. Питання для самоконтролю 1. Які основні ознаки кримінологічного поняття особи злочинця? 2. В чому полягає сутність співвідношення категорій "особа злочин 3. Розкрийте зміст елементів структури особи злочинця та їх прак 4. Які характерні особливості особи відіграють визначальну роль в 5. Як слід розглядати співвідношення соціального та біологічного у 6. В чому полягає практична значимість класифікації та типології Читайте також:
|
||||||||
|