Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки

Ринку робочої сили притаманне явище зайнятості та безробіття. Зайнятість – це система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення потреб людей, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили. Розглядають три основні види зайнятості: повну, раціональну і ефективну. Повна зайнятість – надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно-корисною працею. Раціональна зайнятість – зайнятість яка має місце в суспільстві з врахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Ефективна зайнятість – зайнятість, що спрямована на підвищення результативності праці, скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Відомо, що існують об’єктивні умови розбалансованості ринку робочої сили, в результаті чого певна частина працездатного населення може не знайти роботу, тобто стати безробітною. Отже, безробіття – це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. Безробітними, згідно з Законом України „Про зайнятість населення”, вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстрованих повністю безробітних (Кб) від кількості працездатного населення (Пр) (такого, що живе на доходи від своєї праці).

Економісти нині вважають, що в розвинутій ринковій економіці безробіття зумовлене трьома основними причинами: 1) пошуком роботи; 2) негнучкістю заробітної плати; 3) недостатнім сукупним попитом. Пошук відповідного робочого місця потребує певного часу і певних зусиль, що знижує коефіцієнт працевлаштування. Негнучкість заробітної плати – це ситуація, коли заробітна плата не реагує на зміни у співвідношенні попиту і пропозиції на ринку праці, внаслідок чого вони часто не урівноважені. Недостатній сукупний попит виникає в ході економічного циклу, коли національна економіка перебуває у фазі спаду. Він призводить до того, що процес продажу утруднюється і зростають запаси непроданих товарів. Фірми скорочують виробництво і звільняють частину працівників.

Слід розрізняти два основних типи безробіття: природне й вимушене.

Природне безробіття набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального та ін.

Добровільне безробіття – робітники відмовляються працювати за пропоновану їм зарплату, або з тих чи інших причин не хочуть шукати роботу.

Фрикційне безробіття – характерним є стан пошуку або очікування роботи в найближчому майбутньому.

Інституціональне безробіття викликане небажанням деякої частини працездатного населення працювати, у зв’язку з гарантією виплати державою допомоги по безробіттю.

Вимушене безробіття – коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин (не може знайти роботу, бо немає вільних робочих місць).

Серед форм прихованого безробіття найбільш поширеним є: плинне, приховане або аграрне, застійне, сезонне, технологічне, конверсійне та структурне.

Плинне безробіття – це стан, коли частина промислової резервної армії праці, то позбувається роботи, то знову знаходить її.

Приховане або аграрне безробіття – це стан, коли частина працездатного населення зайнята неповний робочий період (внаслідок розорення дрібних селянських господарств, скорочення тривалості робочого тижня на підприємстві та інше) і решту часу витрачають на різні тимчасові роботи в інших галузях.

Застійне безробіття – це явище, коли частина працездатного населення, що не має регулярної роботи, живе випадковими заробітками.

Циклічність розвитку ринкової економіки призводить до скорочення попиту на робочу силу в період депресії та кризи. Відповідно, виникає циклічне безробіття. Ліквідувати цей вид безробіття неможливо, так як не можна відмінити циклічність економічного росту.

Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (будівництво, сільське господарство, туризм).

Конверсійне безробіття виникає в зв’язку із скороченням галузей військово-промислового комплексу.

Технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією робочих місць внаслідок запровадження досягнень НТП на підприємстві.

Структурне безробіття охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навички і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях.

Безробіття спричиняє значні матеріальні втрати, адже зменшується вироблюваний національний продукт. Ці втрати пов’язані передусім із циклічним безробіттям і нерідко є досить значними. Для вимірювання втрат від циклічного безробіття економісти часто використовують закон Оукена. Згідно із цим законом, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати річної продукції більш як на 2%, а щорічний приріст ВВП в обсязі 2,7% утримує частку безробітних на постійному рівні. У західній літературі широкого визнання набула концепція А.Філіпса, що пояснює обернену залежність між темпами інфляції та частково безробітними на нетривалому проміжку часу.

Безробіття зумовлює не лише економічні, але й величезні соціальні втрати. Вимушена бездіяльність призводить до втрати кваліфікації працівником, втрати ним самоповаги, занепаду моральних принципів.

Деякі західні й вітчизняні економісти, особливо політики, настирливо нав’язують думку, що безробіття – це звичайне, рядове явище сучасної “цивілізованої” економіки, що в цьому нічого страшного немає, а певний його рівень (5-7%) навіть корисний для економічної системи, бо примушує ефективно працювати тих, хто має роботу, під страхом її втрати. Чи дійсно це так?

За даними західних експертів, вплив безробіття на демографічні показники характеризується лише від’ємними параметрами. Зокрема, зростання безробіття на 1% збільшує: кількість самогубств на 5%; вбивств на 5,7%; психічних захворювань на 6%; розлучень на 7%; смертність на 2%.

Якщо проаналізуємо демографічну ситуацію, що тепер існує в Україні, то можемо з великою достовірністю стверджувати, що катастрофічне зростання злочинності, психічних захворювань, самогубств, зменшення населення за рахунок перевищення померлих над тими, хто народжується, є прямим наслідком втрати роботи, виникнення загрози її втрати та іншими негараздами в сфері працевлаштування.

Таким чином, виникнення безробіття, а особливо його надмірність, породжує соціальне напруження в суспільстві, здатне дестабілізувати політичну та економічну системи. Тому держава, щоб запобігти соціальному вибуху, не має права вирішення проблеми зайнятості населення віддавати на відкуп ринку, вона повинна брати цю функцію на себе.

Виділяються два основні напрямки соціально-економічної діяльності держави щодо безробіття:

а) регулювання рівня й тривалості безробіття;

б) соціальний захист людей від безробіття.

Перший напрям передбачає перетворення реального безробіття в природне і за рівнем, і за тривалістю. Біля підвалин теорії глобального регулювання економіки (в тому числі попиту і пропозиції на такий товар, як “робоча сила”) державою, стояв Дж. М. Кейнс. Згідно з кейнсіанською концепцією держава повинна підтримувати загальногосподарську рівновагу між пропозицією і попитом, не обмежуючи свободи дії господарюючих суб’єктів і не втручаючись в процес прийняття ними рішень. Стимулювання державою попиту допомагає пом’якшувати циклічний рух суспільного виробництва й тим самим утримувати в допустимих межах масштаби резервної армії праці (безробіття). В іншому випадку неконтрольоване зростання безробіття в періоди криз загрожує соціальними конфліктами, які можуть підірвати економічний розвиток країни.

Другий напрям передбачає визначення форм і методів соціального захисту (допомоги по безробіттю, гарантованого мінімуму зарплати і т.п.), а також способів його розподілу. Значення роботи людина усвідомлює лише тоді, коли її втрачає. Без роботи й професійної діяльності людина починає відчувати себе непотрібною, знедоленою й неповноцінною тому, що перед нею виникають три групи проблем: фінансові, психологічні і сімейні. У Декларації прав людини, прийнятій ООН у 1948р. (ст.23.1), записано: кожна людина має право на працю, вільний вибір професії, на задовільні умови праці, так само як і на захист від безробіття. Проте в жодній країні світу немає однакового сформульованого права на працю, а тим більше, це право не гарантується, як у колишньому СРСР. Є лише окремі закони й декларації про право на працю. Наприклад, Закон про захист від звільнень, згідно з яким робітник може бути звільненим лише через деякий час; Закон про захист материнства (не допускає звільнення вагітних жінок і регулює процедуру їх поновлення на роботу); Закон про тих, хто став на роботі калікою (інвалідом), який зобов’язує фірми виділяти для них певну квоту в штаті персоналу і т.д. Всі закони покликані захищати людей праці від актів свавілля з боку роботодавця, страхувати їх від втрати робочого місця в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Проте безробіття існує, і важливе завдання держави полягає в тому, щоб усувати ту несправедливість, яка виникає не з вини бажаючих працювати, надаючи людям, що опинилися в такій ситуації, соціальну допомогу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суть ринку праці, умови його становлення та механізм функціонування	\|	Заробітна плата, її основні форми і системи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.