• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Глава 6. Причини та умови конкретних злочинів

§ 1. Поняття причин та умов (детермінант) конкретних злочинів § 2. Взаємодія особи і середовища як причина вчинення злочину § 3. Поняття конкретної життєвої ситуації, її різновиди та роль у

вчиненні злочину § 4. Обставини, що сприяють вчиненню злочинів

§ 1. Поняття причин та умов (детермінант) конкретних злочинів

Детермінантами кожного злочину, як умисного, так і необереж­ного, є, з одного боку, особисті властивості конкретного індивіда — його потреби, погляди, інтереси, ставлення до різних соціальних цінностей і вимог, у тому числі правових; з іншого — сукупність зовнішніх обставин, які викликають намір і рішення вчинити умис­ний злочин або дію (бездіяльність), яка призвела до злочину з необережності. Тобто існує взаємодія криміногенних властивостей особи, які склалися під впливом несприятливих умов її формування, із зовнішніми об'єктивними обставинами і ситуаціями. Можна ви­значити два рівні такої взаємодії особи з соціальною дійсністю. На першому створюється передумова, можливість вчинити злочин кон­кретною особою, на другому — ця можливість реалізується.

На цих рівнях проявляється також зв'язок між загальними при­чинами й умовами злочинності та причинами й умовами окремого злочину. Загальні причини й умови різними сторонами "входять" в індивідуальні умови соціалізації особи і водночас визначають кон­кретні ситуації, в яких вона діє. У свою чергу детермінанти окремих злочинів відображають на індивідуальному рівні загальні причини й умови злочинності та ситуації, за яких вчиняються злочини. Як ба­чимо, тут наявна діалектична єдність загального і одиничного, окре­мого. З урахуванням дворівневої взаємодії особи з об'єктивною дій­сністю мають аналізуватися причини й умови конкретного злочину.

У сучасній кримінології поняття причин конкретних злочинів не має однозначного трактування. Ними деякі автори називають: 1) ан­тигромадські погляди певного кола осіб; 2) зовнішні обставини, що сформували ці погляди; 3) різні життєві ситуації, які у взаємодії з позицією особи спричинюють злочинні дії¹. Саме по собі це не ви-

¹ Див.: Кудрявцев В. Н. Причини правонарушений. — М., 1976. — С. 86.

кликає заперечень, але є занадто загальним. Намагаючись конкре­тизувати це поняття, одні кримінологи у якості причини окремого злочину вказували на дефекти індивідуальної правової свідомості; інші — на "пережитки минулого" у свідомості й поведінці, непра­вильні погляди та уявлення; треті — на наявність у свідомості окре­мих осіб антисуспільної установки; четверті — на егоїзм, кар'єризм, корисливе ставлення до державної чи колективної власності. Але за такого підходу незрозуміло, чому в окремих осіб деформується сві­домість, стаючи антисуспільною, які інші властивості (якості) особи впливають на злочинну поведінку і, нарешті, яка ж роль соціальних факторів, що власне формують свідомість особи злочинця.

Обминаючи дискусію, зауважимо, що в самому понятті злочину неминуче міститься правовий аспект, і злочин аж ніяк не існує у двох іпостасях: в одному випадку — як юридична категорія, в іншо­му — як соціальний феномен. Сам злочин визначається криміналь­ним законом, який діє в даний момент. Особливістю кримінологіч­ного підходу є розгляд злочинної поведінки як процесу, що розвива­ється у часі та просторі, який включає не лише зовнішні прояви кримінальних дій, їх юридичні ознаки, а й попередні соціально-пси­хологічні явища, що визначають генезис злочину¹. Проте з цього зовсім не випливає, що злочин перестає бути самим собою або що він може бути вчинений поза свідомістю і волею індивіда, який во­лодіє правосуб'єктністю, тобто є осудним і має відповідний вік (16 або 14 років), достатній, на думку законодавця, для оцінки суспіль­ної небезпеки.

Вчинити чи не вчинити злочин залежить від самого суб'єкта, і тому на перше місце справедливо висувається здатність індивіда до вибору певного варіанта поведінки, що й лежить в основі криміналь­ної відповідальності. У цьому зв'язку особливого значення набуває єдність свідомості та волі суб'єкта, які визначають його винність у вчиненні злочину.

Спроможність суб'єкта вибирати певні види поведінки може зву­жуватися (обмежуватися) з різних причин. По-перше, через сильне хвилювання, викликане насильством, тяжкою образою тощо, по-друге, внаслідок різних відхилень свідомості в рамках осудності або так званих затримок розумового розвитку, що спостерігаються у не­повнолітніх, коли соціальна зрілість і вік вступають у суперечність; по-третє, через антигромадську установку (стан готовності діяти злочинно), коли злочинна поведінка стає звичним і злочини відбу­ваються заради них самих, що властиве для деякої категорії злочин-

¹ Див.: Механизм преступного поведения. — М., 1981. — С. 3.

ців-рецидивістів. У потрібних випадках, крім останнього, проводить­ся психологічна, психіатрична або комплексна психолого-психіат-рична експертиза. Проте вона не стосується правової оцінки вчине­ного — ні змістовної сторони винності (наміру або необережності), ні причинності як такої між суспільно небезпечною дією (бездіяль­ністю) і наслідками у вигляді заподіяння шкоди інтересам, що охо­роняються правом. Це в компетенцію експертизи не входить, а є прерогативою суду, і було б абсурдним жадати від експертів інших рішень. Нічого, крім власного предмета, вони розкрити не можуть. Спроби суто пенологічного розгляду кримінологічної проблематики виглядають прикрим непорозумінням.

Як об'єкт вивчення у кримінології виступає насамперед особа, яка вчинила злочин, хоч профілактичний інтерес становить і той, від кого, судячи з його антисуспільної поведінки, можна очікувати вчинення злочину. Останній лише завершує процес детермінації злочинної поведінки.

Так звана передкримінальність не означає фатальності вчинення злочину, тобто поза злочином особи злочинця не існує, так само як поза суб'єктом (осудної особи, яка досягла віку кримінальної відпо­відальності) не може бути складу злочину. Проте, чим ближче ми наближаємося до детермінації одиничного злочину, тим очевидні­шим стає існування типових явищ, які характеризують суб'єктивні чинники (детермінанти) такої поведінки. І було б великою помил­кою не бачити саме тут те особливе, що пов'язує загальне (злочин­ність) і одиничне (злочин) у єдине ціле.

У психології особистість людини розглядається з двох сторін — формальної, яка належить до психофізіології, і змістовної, обумов­леної свідомістю. На цій основі аналізуються особисті структури і підструктури: біологічні властивості індивіда (темперамент, інстинк­ти, органічні патологічні зміни), особливості протікання психічних процесів (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, почуття, воля), індивідуально набутий досвід (знання, навички, уміння, рівень куль­тури) і сформовані за життя якості особи, які визначаються соціалі­зацією людини й обумовлюють змістовну сторону її поведінки та діяльності¹.

Під соціалізацієюзвичайно розуміють становлення особи і включення її в існуючі суспільні відносини (економічні, ідеологічні, правові, сімейно-побутові тощо). Особлива роль належить підструк-турі спрямованості особи, під якою розуміється система поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, соціальних і базових мотивацій.

¹ Див.: Платонов К. К. О системе психологии. — М., 1972. — С. 127—128.

Фактично йдеться про змістовну сторону свідомості людини, сфор­мовану за рахунок навчання, виховання, власного вдосконалювання і включення в суспільно корисну діяльність.

Звідси можна зробити висновок, що основним чинником станов­лення особи на злочинний шлях виступають дефекти в її соціаліза­ції. Проте така категоричність не завжди виправдана. Адже соціалі­зується будь-яка особа, стаючи дорослою і включаючись у ті чи інші суспільні відносини. Не становлять з цього винятку й ті, хто вчиняє злочини. Одні з них, включившись у суспільно корисну діяльність, "сполучають" її зі злочинною, інші — окремо від неї, треті — випа­дають із сфери соціально корисних зв'язків та відносин, але ніяких злочинів не чинять. Ускладнення у процесі соціалізації можуть бути обумовлені багатьма факторами, у тому числі розумовими вадами, генетичними аномаліями, різними захворюваннями. Але з цього зов­сім не випливає, що злочини спричиняються ними. У юридичному змісті значення одержує те, що споконвічно криміногенне або набу­ває криміногенність у зв'язку з фактом вчинення злочину конкрет­ною особою. Кожний суб'єкт, зазнаючи якогось зовнішнього впливу, реагує відповідно до свого внутрішнього світу. Ніякої однаковості тут немає і бути не може через індивідуальність самої особи.

Одні з осіб, які вчинили злочини, раніше характеризувалися як важко виховувані, педагогічно занедбані, інші такого минулого не мали. Психологічний пошук, очевидно, може пояснити лише те, що виявилося причиною даних, найтиповіших ускладнень у вихованні, навчанні (соціалізації як такої), що негативно вплинуло на забезпе­чення належного формування особи, а не причин вчинення злочи­нів. Відомо, що далеко не кожний, хто відзначався важковиховува-ністю, стає злочинцем. Причинами неуспішності навчання можуть бути обмеження розумових здібностей, несприятливі умови в сім'ї, відсутність елементарних можливостей одержати потрібні знання, а труднощів у вихованні — різноманітні акцентуації характеру, пси­хічні відхилення у рамках осудності, психолого-педагогічна безгра­мотність батьків чи вчителів тощо. Ні те, ні інше саме по собі не спричиняє злочинної поведінки, тому що негативні впливи сприйма­ються особою не автоматично, а переломляючись через її внутріш­ній світ. Кожний новий вплив, яким би він не був, накладається на попередній, який вплинув на формування особи, зовсім не обов'яз­ково змінюючи його або діючи в тому самому напрямі. Неповнота соціалізації особистості, обумовлена різного роду соціальними ано­маліями, супроводжується або доповнюється обмеженістю, звужен­ням реальних можливостей засвоєння певних знань, умінь, навичок, професії, спричинених різного роду фізичними і психічними відхи-

леннями, соматичними захворюваннями і т. п., що самі по собі спо­конвічно не є криміногенними і коригуються спеціальними заходами виховання¹.

Біопсихологічні чинники, у тому числі й стосовні до згаданих станів психіки, не визначають і не можуть визначити соціальних властивостей особистості. Спадкові нахили — можливості, а не го­тові властивості особистості.

Важливою внутрішньою детермінантою поведінки є її мотивація. Потреби, інтереси, емоції визначають мотивацію вчинку, а не вибір засобу їх задоволення. Тому мотивація не є безпосередньою причи­ною злочину. Мотиви — це те, що спонукало індивіда діяти, а не чо­му він обрав саме кримінальні форми (способи) їх задоволення. Спо­нукання різняться між собою за змістом, ступенем усвідомлення, силою впливу на людину. Одні з них зовсім не сприймаються, інші залишаються лише на рівні розуміння, треті стають реально чинни­ми. Проте у такій якості виступають лише ті з них, які суб'єктом не тільки сприймаються і "відфільтровуються" свідомістю за значиміс­тю в даний момент, а й набувають вольового імпульсу на задоволен­ня, що властивий тільки прагненням. Мотив злочинної поведінки можна визначити як усвідомлене спонукання (прагнення) особи до вчинення конкретного діяння, яке містить у собі суспільну небезпе­ку і передбачене кримінальним законом як злочин². Мотив безпосе­редньо пов'язаний з прийняттям винним рішення діяти із заподіян­ням шкоди правоохоронюваним інтересам. Але сам по собі мотив не визначає змісту прийнятого рішення, контрольованого свідомістю і волею суб'єкта. Ні сама по собі мотивація, ні формальна спромож­ність до вибірковості поведінки не створюють, не формують самої вибірковості, зумовленої соціальними властивостями особистості, що сформувалася у процесі життя.

При аналізі детермінації конкретного злочину навряд чи можна претендувати на врахування всіх зовнішніх і внутрішніх чинників (факторів), які стосуються даного явища. З усієї їх сукупності важ­ливо виділити з них ті, які спроможні викликати мотиви конкретно­го злочину і спонукати особу діяти саме так, а не інакше. У профі­лактичному плані їх ліквідація (нейтралізація) веде до внутрішньої перебудови особи і зміни її поведінки у корисному для суспільства напрямі. Вивчення цих детермінант доцільно проводити на двох рів-

¹ Див.: Тарарухин С. А., Селецкий А. Й. Несовершеннолетние с отклоняющимся по-
ведением. — К., 1981; Криминальнне мотивации. — М., 1986. — С. 235—250.

² Див.: Тарарухин С. А. Установление мотива и квалификация преступления. — К.,
1977. - С. 14.

нях: 1) на рівні чинників, які безпосередньо стосуються дефектів со­ціалізації особи і формування її антисоціальних властивостей; 2) на рівні внутрішнього процесу мотивації і виникнення рішення вчинити злочин. Такий підхід дає можливість розкрити увесь механізм зло­чинної поведінки, комплексно підійти до складного процесу її детер­мінації.

Деякі кримінологи справедливо стверджували, що "якихось особливих причин злочинності немає. Є причина, обставини анти­громадської поведінки, що можуть призвести до вчинення злочинів. Лише в цьому змісті можна говорити про причини злочинності"¹. Розвиваючи цю думку, можна констатувати: 1) передкримінальність виражається в антигромадській поведінці (пияцтві, наркоманії, по­рушеннях суспільного порядку тощо) або зневажанні елементарни­ми правилами обережності, нехлюйстві, що свідчать про асоціальні прояви, судячи з яких очікується вчинення злочину; 2) рециди-вонебезпечність суб'єкта визначається його злочинним минулим, але це саме по собі, поза антигромадськими проявами, не є криміно­генним; 3) причинні залежності в кримінально-правовому і криміно­логічному аспектах містяться у взаємодії особистості і середовища в її широкому значенні макро- і мікровпливів.

§ 2. Взаємодія особи і середовища як причина вчинення злочину

Для розкриття сутності даного явища не обійтися без встанов­лення взаємозв'язку об'єктивного (зовнішнього) і суб'єктивного (особистого) у всьому їх різноманітті. Поза таким підходом будь-який кримінологічний аналіз причин злочинів не може бути плід­ним. Характер цієї взаємодії ніколи не повторюється і залежить від специфіки злочину й особи самого злочинця. В одних випадках на перший план висуваються об'єктивні чинники, в інших — суб'єк­тивні. Безпосередньою причиною злочину є складна взаємодія об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Вітчизняний кримінолог А. Й. Міллер, виходячи з того, що лю­дина є активною, свідомою і самокерованою істотою, що джерелом її активності виступають суперечності між нею і навколишнім сві­том, між її потребами і можливостями їх задоволення, що ці супе­речності розв'язуються через предметну діяльність, яка являє собою

Стручков Н. А. Советская исправительно-трудовая политика и ее роль в борьбе с преступностью. — Саратов, 1970. — С. 103.

двоєдиний процес суб'єктивації об'єктивного та об'єктивації суб'єк­тивного, дає таке визначення причини конкретного злочину: "При­чиною злочину є діалектична взаємодія криміногенних факторів со­ціального середовища (зовнішніх умов) і антисуспільних властивос­тей особи (внутрішніх умов), яка призводить індивіда до вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним зако­ном як злочинне"¹.

Розкриття причини злочину безпосередньо пов'язане з проник­ненням у механізм злочинної поведінки. Під останнім розуміють зв'язок і взаємодію зовнішніх факторів об'єктивної дійсності та внутрішніх психічних процесів і станів, що детермінують рішення вчинити злочин, скеровують і контролюють його виконання².

Для пояснення причин конкретних злочинів не застосовна кате­горія фатальної обумовленості та тісного зв'язку між несприятливи­ми соціальними умовами формування особи і вчиненим нею злочи­ном. Взаємодія особи і середовища не може розумітися як щось та­ке, що автоматично призводить до формування антисуспільних якостей і становлення особи на злочинний шлях. Розглядати при­чинність за принципом "стимул—реакція" було б спрощенням. Вплив зовнішнього середовища відбувається опосередковано, через власне сприйняття індивіда, його моральні погляди, переконання, світорозуміння та уявлення про добро і зло. Його дії завжди підконт­рольні свідомості і волі (крім стану неосудності, але тоді й немає складу злочину).

Отже, помилково називати якісь соціальні умови (обставини) причинами злочинів, як це часто-густо робилося у радянській кримі­нології. Таке невірне твердження випливало з метафізичного трак­тування причинно-наслідкового зв'язку, коли причина і наслідок розглядалися окремо одне від одного (тут — сама по собі причина, там — сам по собі наслідок). У діалектичній інтерпретації причина і наслідок — це дві сторони одного й того ж відношення, єдність двох протилежностей, які існують одночасно. Кожний наслідок має одну причину і багато умов, що були задіяні в процесі його детермі­нації. Причина є причиною тільки у взаємозв'язку з даним наслі­дком, у якомусь одному відношенні. В інших відношеннях їх зв'язок має інший характер. Тому детермінація не зводиться лише до при­чинних відношень. Останні є тільки одним з її моментів.

Миллер А, И. Противоправное поведение несовершеннолетних (генезис и ранняя профилакгика). — К. 1985. — С. 140; Його ж. Категорії причинності в понятійному апараті кримінології // Філософська думка. — 1982. — № 1. — С. 92.

² Див.: Механизм преступного поведения. — М., 1981. — С. 30.

Детермінація включає в себе й такі різновиди відношень, як ста­тистичні, кореляційні, функціональні та інші зв'язки. Проте глибо­кий розгляд детермінації потребує звернення до причинності, бо за своєю природою вона є генетичним зв'язком — причина породжує наслідок із сукупності необхідних і достатніх умов, а породивши йо­го, перестає бути причиною.

Встановлення значимості об'єктивних і суб'єктивних чинників, що детермінують злочинну поведінку, якоюсь мірою можливе за ра­хунок визначення їхньої спільності, типовості, наскільки вони регу­лярно виявляються на рівні маси злочинів і злочинності в цілому. Це дає змогу оцінити силу їх криміногенності та намітити відповідні заходи запобіжного характеру.

В сутність безпосередньої мотивації як внутрішніх детермінант поведінки можна проникнути через різноманітні форми її прояву, адже вплив макро- і мікросередовища переломлюється через життє­ві позиції індивіда, його свідомість у широкому розумінні слова. В одних випадках на перше місце висуваються зовнішні умови, в яких перебуває суб'єкт; в інших — його власні соціально-психоло­гічні властивості, що набули антисуспільної спрямованості.

Взаємодія об'єктивних і суб'єктивних чинників (факторів), яка виражається формулою "ситуація (привід) — особа — діяння", ви­ступає в різних варіаціях: 1) особа з чітко вираженою антисуспіль­ною спрямованістю — ситуація, що не має значення для злочинної поведінки; 2) особа з відносно стійкою антисуспільною спрямованіс­тю — ситуація, сприятлива для вчинення злочину; 3) особа зі слабо вираженою антисуспільною спрямованістю — ситуація, що прово­кує злочин. Ступінь сформованості антисуспільних властивостей особи і її реакція на конкретну ситуацію найбільш чітко виявляють­ся у мотивації. Вона може бути стійкою, притаманною поведінці ін­дивіда в цілому, і ситуаційною або випадковою, не властивою для даної особи, яка раніше була законослухняною. Настільки ж поміт­на і різниця мотивів злочинів, що лежать в основі протиправної по­ведінки, — від глибоко укорінених, антигромадських за змістом (на­приклад, хуліганських), до соціально нейтральних (що співпадають зі звичайною поведінкою) або змушених мотивів дії, властивих ексцесу оборони, порушенням умов крайньої необхідності тощо. Осуджується не сам мотив і не потреби, інтереси, емоції, що лежать у його основі, а злочинні засоби та способи їх задоволення. Не осу­джується суспільством і своєрідна мотивація необережності поза суспільно небезпечними, злочинними наслідками вчинених дій або утримання від них.

Виявлення типових чинників, що впливають на злочинність, дає можливість вивести закономірності детермінації, а, отже, обрати найбільш раціональні шляхи їх нейтралізації й усунення. У криміно­логічних дослідженнях саме цьому питанню нерідко не надається належного значення. Дослідники досить часто ставлять в один ряд і найчастіше повторювані (типові) чинники, і ті, що проявляються порівняно рідко. їх неоднакова значимість, з одного боку, може свід­чити про випадковий вплив деяких із них, а з іншого — про стійкі закономірності проявів. Звісно, не виключено, що взяті окремо як чинники, що рідко виявляються, насправді вони здійснюють більш значний детермінуючий вплив за наявності певних умов, що випали з уваги дослідника. Проте основна увага в будь-якому разі має бути надана нейтралізації та усуненню насамперед тих чинників, кримі­ногенне значення яких типове. Це не означає відсутність потреби вивчення й атиповості впливу деяких із них, оскільки вони теж мо­жуть вказати шлях проникнення у справжні причини вчинення зло­чинів, але це все-таки виняток із прояву загальних закономірностей. Безпосередня мотивація вчиненого злочину може не вкладатися в повсякденне уявлення про неї, бути незначною, непоясненною або глибоко схованою від зовнішнього сприйняття. Проте це зовсім не означає, що сам злочин безмотивний або що справжні причини вчи­нення злочину можна звести до якогось одного чинника, об'єктив­ного або суб'єктивного, поза їх взаємодією між собою.

У кримінологічній літературі найчастіше підкреслюється значен­ня криміногенного впливу середовища на особу. При цьому особли­ва увага справедливо приділяється мікросередовищу — сфері безпо­середнього спілкування індивіда. Проте саме мікросередовище заз­вичай розглядається як щось статичне, яке існує лише в даний мо­мент або безпосередньо напередодні вчинення злочину. У тих же випадках, коли вказується на криміногенні фактори, які сформували особу злочинця в минулому, то однозначно відзначається роль нес­приятливого оточення у сфері сімейно-побутових відносин, дозвіл­ля, навчання чи праці, але при цьому упускається з виду динамізм особистих стосунків з іншими людьми.

Внутрішня структура будь-якого мікросередовища може різнити­ся, але її основу становить мала соціальна група, що впливає на осо­бу безпосередньо і найсильніше. Тут же міститься предметно-речове (матеріальне) середовище, яке оточує людину в побуті, на роботі, особистому житті, в умовах якого вона здійснює свою життєдіяль­ність. Під малою групою розуміється соціальна спільність людей, об'єднаних єдністю мети, які взаємодіють один з одним безпосеред­ньо. У такій групі завжди існують певні норми, правила поведінки

(формальні й неформальні), які в загальному вигляді сприймаються усіма учасниками. Це створює умови для досягнення спільної мети. Інтереси групи в ідеальному випадку кожним суб'єктом сприй­маються як свої власні, незалежно від їх змісту. Це зовсім не виклю­чає, що учасники групи можуть при цьому мати і свої власні цілі й інтереси, наприклад, вигоду, користь для себе особисто. Проте спільність групових цілей і обраних групою засобів їх досягнення об'єднує учасників у єдине ціле.

Спілкування з іншими людьми має для кожного індивіда різне значення, що позначається поняттям референтності (особливої цін­ності, важливості для нього). "Еталоном" може бути будь-яка група, але криміногенне значення мають насамперед асоціальні і кримі­нальні угруповання, які стають для особи референтними.

Така загальна схема взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників, які детермінують конкретний злочин. їх криміногенність може змі­нюватися у досить широких межах, що не дає можливості пояснити різні види злочинів за допомогою якогось головного чинника неза­лежно від того, належить він до об'єктивних чи суб'єктивних детер­мінант, їх взаємозв'язок має комплексний характер і стосовно кож­ного окремого випадку своєрідний. Наприклад, у рецидивістів домі­нують суб'єктивні чинники — стійка антисуспільна спрямованість особи, яка сама створює передумови для вчинення злочину. Зовніш­ні чинники при цьому відсуваються на другий план. Вони лише в минулому зіграли свою роль, сформувавши таку особу, взаємодіючи з нею. У той же час значна частина осіб, які вчинили злочин упер­ше, не характеризуються міцними антисуспільними установками, звичками. Вони вступають у конфлікт із законом у результаті про­вокуючих або скрутних зовнішніх обставин. Вчинене нерідко нега­тивно оцінює сам винний. У таких випадках, очевидно, можна гово­рити про моральну нестійкість особи, що не стала бар'єром для вчи­нення злочину. Нарешті, вчинене іноді вступає у суперечність з внутрішнім, у цілому позитивним змістом особистої спрямованості, ставши сплетінням випадково сформованих обставин, конфліктної ситуації, що дістала помилкове, неправильне рішення. Така ситуація може бути викликана як об'єктивними, так і суб'єктивними причи­нами. Зовнішніми обставинами, що провокують злочин, можуть бу­ти сімейні негаразди і побутові конфлікти, у тому числі протиправна поведінка потерпілого, недооцінка несприятливої ситуації, учасни­ком якої суб'єкт став випадково, а іноді його власна аморальна по­ведінка чи ігнорування якихось соціальних вимог.

У початківців злочинної поведінки, хоч і щоразу по-новому, чіт­ко простежуються різного роду відхилення у моральному формуван-

ні особистості, розвитку її соціальних властивостей, відповідальних за зміст поведінки. Варто лише виключити із загального ланцюга де­термінації цю ланку, як вона вся розпадеться. Навпаки, зовнішні се­редовища можуть змінюватися іншими, що веде до цього ж резуль­тату, то спричинюючи або провокуючи його безпосередньо, то відда­ляючись від самого факту вчинення злочину в минулий вплив на особистість.

Домінуючу криміногенну значимість можуть набувати й окремі психофізичні якості особи. Так, на перше місце в деяких злочинах висуваються емоції (афективна поведінка), в інших — почуття (вчи­нення злочину на грунті ревнощів), у третіх — вади волі у вигляді нестриманості, у четвертих — вікові особливості тощо.

Як бачимо, кожен конкретний злочин унікальний через різнома­нітне сплетіння об'єктивних і суб'єктивних чинників, що його детер­мінують. Але на видовому і загальному рівнях злочинності вияв­ляються певні кореляційні залежності та статистичні закономір­ності, які й дають підстави для узагальнюючих кримінологічних висновків.

§ 3. Поняття конкретної життєвої ситуації, її різновиди та роль у вчиненні злочину

Антисуспільні властивості особи, які склалися під впливом нега­тивних умов її формування, ведуть до вчинення злочинів за наяв­ності певних обставин, що сприяють такому наслідкові і створюють ситуацію вчинення злочину — криміногенну ситуацію. Слово "си­туація" походить від латинського зііиз і означає сукупність умов, які створюють ті чи інші відносини, обставини, становище. Під ситуа­цією розуміється також розташування і співвідношення сил.

Для кримінології найбільший інтерес становить поняття кон­кретної життєвої ситуації як певного збігу обставин життя людини, що безпосередньо впливають на її поведінку. Конкретна життєва си­туація є мовби каналом зв'язку між людиною і зовнішнім світом, за­вдяки якому відбувається взаємодія особи з навколишнім середови­щем, надбання нею певних соціальних якостей. Щодо нашої теми, то під конкретною криміногенною ситуацієютреба розуміти су­купність зовнішніх (об'єктивних) обставин, в яких опинилася люди­на і які впливають на її свідомість, почуття, волю, з урахуванням яких особа приймає рішення вчинити дію, що утворює склад умис­ного злочину або призводить до злочину з необережності.

У кожній життєвій ситуації потрібно розрізняти її об'єктивний зміст, який визначається реальною дійсністю, і суб'єктивну оцінку, яка дається їй особою залежно від її поглядів, досвіду, нахилів, ха­рактеру тощо. Об'єктивний зміст і суб'єктивна оцінка можуть бути розбіжними, при цьому людина діє відповідно до своїх уявлень про ситуацію. Суб'єктивне розуміння ситуації в свою чергу тісно пов'я­зане з мотиваційною сферою особи і метою її поведінки.

Криміногенна ситуація — особливий характер взаємодії особи із соціальною дійсністю. Важливою властивістю криміногенної си­туації є те, що вона завжди конкретна за змістом та існує в певних просторово-часових межах. її оцінка залежить від характеру діяль­ності певної особи, її можливостей та ціннісних орієнтацій. Другою властивістю ситуації є її системність і деяка повторність, що ство­рює необхідні гносеологічні засади для передбачення її появи в май­бутньому, хоч точного її повторення ніколи не буває. Воно можливе лише у загальних рисах, але вже за нових обставин чи їх іншої ком­бінації.

У загальному вигляді криміногенну ситуацію можна розглядати як один з різновидів соціального середовища, яке сприяє вчиненню злочинів. Вплив соціального середовища має актуалізований харак­тер, оскільки особа взаємодіє з ним у даний момент. Безумовно, со­ціальне середовище впливає на людину не лише безпосередньо пе­ред яким-небудь вчинком. Воно справляло свій вплив на неї і в ми­нулому, формуючи її як особу. Саме в цьому полягає різниця між конкретною життєвою ситуацією (сучасне) і умовами формування особи (минуле).

Конкретні криміногенні ситуації можуть створюватися не тільки з одних соціальних умов, а й через дії сил природи, наприклад, сти­хійне лихо. За своїм обсягом криміногенна ситуація може бути ло­кальною, тобто стосуватися однієї особи чи вузького кола осіб, а мо­же торкатися і багатьох людей. Вона може бути створена як право­мірними, так і незаконними діями самого суб'єкта чи інших осіб, на­приклад, штучне створення дефіциту товарів, надмірне вживання алкоголю. Серед ситуацій, пов'язаних з діями інших осіб, розріз­няють віктимологічні ситуації, що їх створюють потерпілі від злочи­ну. Не зупиняючись детально на цьому аспекті, зазначимо лише, що такими вони є лише для жертви злочину, а з боку злочинця ці си­туації оцінюються як сприятливі для вчинення злочину. Нарешті, можливі й змішані ситуації, в яких протиправні дії людей здійсню­ються одночасно з проявами стихійних сил природи (скажімо, маро­дерство при землетрусах).

Класифікація криміногенних ситуацій за джерелом їх виникнен­ня має практичне значення, оскільки вказує на напрями запобіжної роботи щодо усунення чи нейтралізації обставин, спроможних при­звести до вчинення нових злочинів. Таке розмежування важливе для встановлення безпосередніх детермінант злочинів та визначен­ня міри покарання винного. Ось чому багато конкретних ситуацій вчинення злочинів передбачені у кримінальному законі як обстави­ни, що обтяжують чи пом'якшують відповідальність (статті 40 і 41 КК України).

За змістом розрізняють такі види криміногенних ситуацій:

а) проблемна ситуація, за якої людина стикається з певними
труднощами і перешкодами в досягненні наміченої мети (наприклад,
проникнення у помешкання, щоб вчинити крадіжку). Вирішення
проблемної ситуації полягає у знаходженні способу подолання
перепон;

б) мотиваційно байдужа ситуація, за якої стан і зміни елементів,
що її складають, не впливають на діяльність суб'єкта;

в) мотивуюча ситуація, коли щось у її стані впливає на прийнят­
тя особою рішення діяти саме так, а не інакше;

г) конфліктна ситуація — характеризується зіткненням різних
інтересів, поглядів, бажань її учасників, що веде до боротьби між
ними злочинним шляхом.

Залежно від причин виникнення конфліктів можна виділити ос­новні види конфліктних ситуацій, які можуть мати місце перед вчи­ненням злочину:

1) конфлікти, що виникають на основі неадекватності уявлень
особи про реальну дійсність. Наприклад, особа діє згідно з нормами
поведінки, прийнятими у її групі, але не властивими для іншої гру­
пи, де вона вимушена в той час діяти;

2) конфлікти як наслідок переоцінки своїх можливостей або не­
дооцінки їх іншими людьми;

3) конфлікти, що виникають на грунті неприязних особистих
відносин;

4) конфлікти, обумовлені недостатньою інформацією;

5) конфлікти як сумніви у правильному виборі між кількома
можливими варіантами поведінки.

У науковій літературі трапляються й інші класифікації криміно­генних ситуацій, які, безперечно, теж мають право на існування. Зазначимо лише, що конкретна ситуація — це сукупність обставин, які можуть як сприяти, так і перешкоджати злочинові або бути ней­тральними. Роль ситуації у злочині значною мірою залежить від то­го, яка група факторів визначає "обличчя" цієї ситуації і домінує в

ній. Але в кінцевому підсумку вибір варіанта поведінки залежить від індивідуального рішення, оскільки вчинки людей не є механічною реакцією на вплив ситуацій. "Люди — не пасивні істоти, які пере­бувають під владою зовнішніх стимулів; вони значною мірою ство­рюють світ, у якому живуть і діють. Гнучкість поведінки пояснюєть­ся тим, що, взаємодіючи з оточенням, людина здійснює низку по­слідовних дій, дедалі більше пристосовуючи до себе обставини ситуації"'.

§ 4. Обставини, що сприяють вчиненню злочинів

Елементами криміногенної ситуації є обставини, які сприяють вчиненню злочинів. Ці обставини різноманітні. Вони можуть бути пов'язані з недоліками в діяльності державних чи громадських орга­нізацій, мати місце на виробництві і в родині, у школі і серед най­ближчого оточення індивіда. Ці обставини полегшують вчинення злочину, створюють умови для настання суспільно небезпечних на­слідків. До таких обставин належать:

1) недоліки в діяльності державних установ (тяганина, бюрокра­
тизм), незадовільна робота правоохоронних органів (приховування
злочинів від обліку, необгрунтована відмова у порушенні криміналь­
них справ, інші порушення законності);

2) недоліки в системі господарювання (ненадійна охорона май­
на, незадовільний стан обліку і контролю, проблеми в матеріально-
технічному забезпеченні тощо);

3) упущення в ідеологічній та культурно-виховній роботі, нена-
лагодженість сфери дозвілля;

4) вади у сімейному, шкільному і трудовому вихованні;

5) пияцтво, наркоманія, токсикоманія, паразитизм, проституція;

6) згубний вплив побутового оточення з антисуспільною спрямо­
ваністю.

До недоліків у діяльності правоохоронних органів належать:

— відсутність на сьогоднішній день цілісної системи боротьби зі
злочинами, її планування, програмування та фінансування;

— недостатнє залучення широких верств населення до профі­
лактичної роботи та формалізм у діяльності існуючих громадських
формувань щодо попередження злочинів та інших правопорушень;

¹ Див.: Шибутиани Т. Социальная психология. — М, 1969. — С. 94.

— відсутність належної координації і взаємодії як між правоохо­ронними органами, так і громадськими формуваннями.

Подібні обставини можуть мати протиправний або навіть зло­чинний характер (наприклад, неналежний контроль у якій-небудь сфері соціального життя).

Перелічені вище обставини є не причинами злочинів, а умовами, оскільки самі по собі вони не викликають їх вчинення, а лише допо­магають цьому.

Попередження конкретного злочину досягається впливом не тільки на його причини, а й на умови його вчинення. У багатьох ви­падках усунути обставини, які допомагають вчиненню злочинів, значно легше, ніж усунути самі причини. Тому вплив на обставини криміногенної ситуації, попередження її виникнення, усунення або нейтралізація — найважливіші напрями профілактичної діяльності органів внутрішніх справ.

Під механізмом злочинної поведінки розуміється зв'язок і взаємодія зовнішніх факторів об'єктивної дійсності і внутрішніх, психічних процесів та станів, що обумовлюють (детермінують) усві­домлене і вольове рішення діяти (бездіяти), спрямовують і контро­люють його виконання.

Механізм злочинної поведінки включає в себе три ланки: моти­вацію злочину; планування злочинних дій; виконання злочину і на­стання суспільно небезпечних наслідків.

До першої ланки входять потреби особи, її інтереси, ціннісні орієнтири, установки, які породжують мотиви, злочинної поведінки.

У другій ланці механізму злочинної поведінки мотивація вже конкретизується у план протиправного вчинку. Суб'єкт визначає безпосередні цілі й об'єкти своїх дій, а також засоби, місце і час вчинення злочину, приймаючи відповідне рішення.

Третя ланка — безпосереднє вчинення злочину. Вона охоплює як злочинні дії (бездіяльність) суб'єкта, так і настання злочинного наслідку.

Виходячи з усього вищесказаного можна зробити висновок, що детермінанти злочинів лежать, з одного боку, у морально-психоло­гічних якостях особи (внутрішній момент), а з іншого — у криміно­генних ситуаціях і соціальних суперечностях та негараздах, які об'єктивно існують у нашому суспільстві (зовнішній момент).

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає сутність взаємозв'язку причин і умов злочинності
та конкретного злочину?

2. Розкрийте механізм формування криміногенної мотивації.

3. Яка роль соціального середовища в механізмі формування кримі­
ногенної мотивації?

4. Розкрийте причинний зв'язок конкретного злочину.

5. Що необхідно розуміти під криміногенною ситуацією і яка її роль
в механізмі індивідуальної злочинної поведінки?

6. Яка роль умов у вчиненні конкретного злочину?

Читайте також:

1. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
2. Аналіз юридичних складів злочинів, що пов’язані з порушенням чинних на транспорті правил та в пошкоджені магістральних трубопроводів
3. Аналогічно доводиться достатність умови існування максимуму.
4. Аналогія як умовивід
5. Античний Рим: економічні причини розвитку і занепаду
6. Банкрутство підприємства: причини, наслідки, процедура.
7. Банкрутство підприємства: причини, оцінка ймовірності настання та наслідки
8. Безпосередньо збутові ризики та причини їх виникнення
9. Безробіття і зайнятість населення: причини, види та наслідки
10. Безробіття, його суть та причини. Закон Оукена.
11. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки
12. Блок 4. Умови та охорона праці.

Переглядів: 6782