МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Глава 6. Причини та умови конкретних злочинів§ 1. Поняття причин та умов (детермінант) конкретних злочинів § 2. Взаємодія особи і середовища як причина вчинення злочину § 3. Поняття конкретної життєвої ситуації, її різновиди та роль у вчиненні злочину § 4. Обставини, що сприяють вчиненню злочинів § 1. Поняття причин та умов (детермінант) конкретних злочинів Детермінантами кожного злочину, як умисного, так і необережного, є, з одного боку, особисті властивості конкретного індивіда — його потреби, погляди, інтереси, ставлення до різних соціальних цінностей і вимог, у тому числі правових; з іншого — сукупність зовнішніх обставин, які викликають намір і рішення вчинити умисний злочин або дію (бездіяльність), яка призвела до злочину з необережності. Тобто існує взаємодія криміногенних властивостей особи, які склалися під впливом несприятливих умов її формування, із зовнішніми об'єктивними обставинами і ситуаціями. Можна визначити два рівні такої взаємодії особи з соціальною дійсністю. На першому створюється передумова, можливість вчинити злочин конкретною особою, на другому — ця можливість реалізується. На цих рівнях проявляється також зв'язок між загальними причинами й умовами злочинності та причинами й умовами окремого злочину. Загальні причини й умови різними сторонами "входять" в індивідуальні умови соціалізації особи і водночас визначають конкретні ситуації, в яких вона діє. У свою чергу детермінанти окремих злочинів відображають на індивідуальному рівні загальні причини й умови злочинності та ситуації, за яких вчиняються злочини. Як бачимо, тут наявна діалектична єдність загального і одиничного, окремого. З урахуванням дворівневої взаємодії особи з об'єктивною дійсністю мають аналізуватися причини й умови конкретного злочину. У сучасній кримінології поняття причин конкретних злочинів не має однозначного трактування. Ними деякі автори називають: 1) антигромадські погляди певного кола осіб; 2) зовнішні обставини, що сформували ці погляди; 3) різні життєві ситуації, які у взаємодії з позицією особи спричинюють злочинні дії1. Саме по собі це не ви- 1 Див.: Кудрявцев В. Н. Причини правонарушений. — М., 1976. — С. 86.
кликає заперечень, але є занадто загальним. Намагаючись конкретизувати це поняття, одні кримінологи у якості причини окремого злочину вказували на дефекти індивідуальної правової свідомості; інші — на "пережитки минулого" у свідомості й поведінці, неправильні погляди та уявлення; треті — на наявність у свідомості окремих осіб антисуспільної установки; четверті — на егоїзм, кар'єризм, корисливе ставлення до державної чи колективної власності. Але за такого підходу незрозуміло, чому в окремих осіб деформується свідомість, стаючи антисуспільною, які інші властивості (якості) особи впливають на злочинну поведінку і, нарешті, яка ж роль соціальних факторів, що власне формують свідомість особи злочинця. Обминаючи дискусію, зауважимо, що в самому понятті злочину неминуче міститься правовий аспект, і злочин аж ніяк не існує у двох іпостасях: в одному випадку — як юридична категорія, в іншому — як соціальний феномен. Сам злочин визначається кримінальним законом, який діє в даний момент. Особливістю кримінологічного підходу є розгляд злочинної поведінки як процесу, що розвивається у часі та просторі, який включає не лише зовнішні прояви кримінальних дій, їх юридичні ознаки, а й попередні соціально-психологічні явища, що визначають генезис злочину1. Проте з цього зовсім не випливає, що злочин перестає бути самим собою або що він може бути вчинений поза свідомістю і волею індивіда, який володіє правосуб'єктністю, тобто є осудним і має відповідний вік (16 або 14 років), достатній, на думку законодавця, для оцінки суспільної небезпеки. Вчинити чи не вчинити злочин залежить від самого суб'єкта, і тому на перше місце справедливо висувається здатність індивіда до вибору певного варіанта поведінки, що й лежить в основі кримінальної відповідальності. У цьому зв'язку особливого значення набуває єдність свідомості та волі суб'єкта, які визначають його винність у вчиненні злочину. Спроможність суб'єкта вибирати певні види поведінки може звужуватися (обмежуватися) з різних причин. По-перше, через сильне хвилювання, викликане насильством, тяжкою образою тощо, по-друге, внаслідок різних відхилень свідомості в рамках осудності або так званих затримок розумового розвитку, що спостерігаються у неповнолітніх, коли соціальна зрілість і вік вступають у суперечність; по-третє, через антигромадську установку (стан готовності діяти злочинно), коли злочинна поведінка стає звичним і злочини відбуваються заради них самих, що властиве для деякої категорії злочин- 1 Див.: Механизм преступного поведения. — М., 1981. — С. 3. ців-рецидивістів. У потрібних випадках, крім останнього, проводиться психологічна, психіатрична або комплексна психолого-психіат-рична експертиза. Проте вона не стосується правової оцінки вчиненого — ні змістовної сторони винності (наміру або необережності), ні причинності як такої між суспільно небезпечною дією (бездіяльністю) і наслідками у вигляді заподіяння шкоди інтересам, що охороняються правом. Це в компетенцію експертизи не входить, а є прерогативою суду, і було б абсурдним жадати від експертів інших рішень. Нічого, крім власного предмета, вони розкрити не можуть. Спроби суто пенологічного розгляду кримінологічної проблематики виглядають прикрим непорозумінням. Як об'єкт вивчення у кримінології виступає насамперед особа, яка вчинила злочин, хоч профілактичний інтерес становить і той, від кого, судячи з його антисуспільної поведінки, можна очікувати вчинення злочину. Останній лише завершує процес детермінації злочинної поведінки. Так звана передкримінальність не означає фатальності вчинення злочину, тобто поза злочином особи злочинця не існує, так само як поза суб'єктом (осудної особи, яка досягла віку кримінальної відповідальності) не може бути складу злочину. Проте, чим ближче ми наближаємося до детермінації одиничного злочину, тим очевиднішим стає існування типових явищ, які характеризують суб'єктивні чинники (детермінанти) такої поведінки. І було б великою помилкою не бачити саме тут те особливе, що пов'язує загальне (злочинність) і одиничне (злочин) у єдине ціле. У психології особистість людини розглядається з двох сторін — формальної, яка належить до психофізіології, і змістовної, обумовленої свідомістю. На цій основі аналізуються особисті структури і підструктури: біологічні властивості індивіда (темперамент, інстинкти, органічні патологічні зміни), особливості протікання психічних процесів (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, почуття, воля), індивідуально набутий досвід (знання, навички, уміння, рівень культури) і сформовані за життя якості особи, які визначаються соціалізацією людини й обумовлюють змістовну сторону її поведінки та діяльності1. Під соціалізацієюзвичайно розуміють становлення особи і включення її в існуючі суспільні відносини (економічні, ідеологічні, правові, сімейно-побутові тощо). Особлива роль належить підструк-турі спрямованості особи, під якою розуміється система поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, соціальних і базових мотивацій. 1 Див.: Платонов К. К. О системе психологии. — М., 1972. — С. 127—128.
Фактично йдеться про змістовну сторону свідомості людини, сформовану за рахунок навчання, виховання, власного вдосконалювання і включення в суспільно корисну діяльність. Звідси можна зробити висновок, що основним чинником становлення особи на злочинний шлях виступають дефекти в її соціалізації. Проте така категоричність не завжди виправдана. Адже соціалізується будь-яка особа, стаючи дорослою і включаючись у ті чи інші суспільні відносини. Не становлять з цього винятку й ті, хто вчиняє злочини. Одні з них, включившись у суспільно корисну діяльність, "сполучають" її зі злочинною, інші — окремо від неї, треті — випадають із сфери соціально корисних зв'язків та відносин, але ніяких злочинів не чинять. Ускладнення у процесі соціалізації можуть бути обумовлені багатьма факторами, у тому числі розумовими вадами, генетичними аномаліями, різними захворюваннями. Але з цього зовсім не випливає, що злочини спричиняються ними. У юридичному змісті значення одержує те, що споконвічно криміногенне або набуває криміногенність у зв'язку з фактом вчинення злочину конкретною особою. Кожний суб'єкт, зазнаючи якогось зовнішнього впливу, реагує відповідно до свого внутрішнього світу. Ніякої однаковості тут немає і бути не може через індивідуальність самої особи. Одні з осіб, які вчинили злочини, раніше характеризувалися як важко виховувані, педагогічно занедбані, інші такого минулого не мали. Психологічний пошук, очевидно, може пояснити лише те, що виявилося причиною даних, найтиповіших ускладнень у вихованні, навчанні (соціалізації як такої), що негативно вплинуло на забезпечення належного формування особи, а не причин вчинення злочинів. Відомо, що далеко не кожний, хто відзначався важковиховува-ністю, стає злочинцем. Причинами неуспішності навчання можуть бути обмеження розумових здібностей, несприятливі умови в сім'ї, відсутність елементарних можливостей одержати потрібні знання, а труднощів у вихованні — різноманітні акцентуації характеру, психічні відхилення у рамках осудності, психолого-педагогічна безграмотність батьків чи вчителів тощо. Ні те, ні інше саме по собі не спричиняє злочинної поведінки, тому що негативні впливи сприймаються особою не автоматично, а переломляючись через її внутрішній світ. Кожний новий вплив, яким би він не був, накладається на попередній, який вплинув на формування особи, зовсім не обов'язково змінюючи його або діючи в тому самому напрямі. Неповнота соціалізації особистості, обумовлена різного роду соціальними аномаліями, супроводжується або доповнюється обмеженістю, звуженням реальних можливостей засвоєння певних знань, умінь, навичок, професії, спричинених різного роду фізичними і психічними відхи- леннями, соматичними захворюваннями і т. п., що самі по собі споконвічно не є криміногенними і коригуються спеціальними заходами виховання1. Біопсихологічні чинники, у тому числі й стосовні до згаданих станів психіки, не визначають і не можуть визначити соціальних властивостей особистості. Спадкові нахили — можливості, а не готові властивості особистості. Важливою внутрішньою детермінантою поведінки є її мотивація. Потреби, інтереси, емоції визначають мотивацію вчинку, а не вибір засобу їх задоволення. Тому мотивація не є безпосередньою причиною злочину. Мотиви — це те, що спонукало індивіда діяти, а не чому він обрав саме кримінальні форми (способи) їх задоволення. Спонукання різняться між собою за змістом, ступенем усвідомлення, силою впливу на людину. Одні з них зовсім не сприймаються, інші залишаються лише на рівні розуміння, треті стають реально чинними. Проте у такій якості виступають лише ті з них, які суб'єктом не тільки сприймаються і "відфільтровуються" свідомістю за значимістю в даний момент, а й набувають вольового імпульсу на задоволення, що властивий тільки прагненням. Мотив злочинної поведінки можна визначити як усвідомлене спонукання (прагнення) особи до вчинення конкретного діяння, яке містить у собі суспільну небезпеку і передбачене кримінальним законом як злочин2. Мотив безпосередньо пов'язаний з прийняттям винним рішення діяти із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам. Але сам по собі мотив не визначає змісту прийнятого рішення, контрольованого свідомістю і волею суб'єкта. Ні сама по собі мотивація, ні формальна спроможність до вибірковості поведінки не створюють, не формують самої вибірковості, зумовленої соціальними властивостями особистості, що сформувалася у процесі життя. При аналізі детермінації конкретного злочину навряд чи можна претендувати на врахування всіх зовнішніх і внутрішніх чинників (факторів), які стосуються даного явища. З усієї їх сукупності важливо виділити з них ті, які спроможні викликати мотиви конкретного злочину і спонукати особу діяти саме так, а не інакше. У профілактичному плані їх ліквідація (нейтралізація) веде до внутрішньої перебудови особи і зміни її поведінки у корисному для суспільства напрямі. Вивчення цих детермінант доцільно проводити на двох рів- 1 Див.: Тарарухин С. А., Селецкий А. Й. Несовершеннолетние с отклоняющимся по- 2 Див.: Тарарухин С. А. Установление мотива и квалификация преступления. — К., нях: 1) на рівні чинників, які безпосередньо стосуються дефектів соціалізації особи і формування її антисоціальних властивостей; 2) на рівні внутрішнього процесу мотивації і виникнення рішення вчинити злочин. Такий підхід дає можливість розкрити увесь механізм злочинної поведінки, комплексно підійти до складного процесу її детермінації. Деякі кримінологи справедливо стверджували, що "якихось особливих причин злочинності немає. Є причина, обставини антигромадської поведінки, що можуть призвести до вчинення злочинів. Лише в цьому змісті можна говорити про причини злочинності"1. Розвиваючи цю думку, можна констатувати: 1) передкримінальність виражається в антигромадській поведінці (пияцтві, наркоманії, порушеннях суспільного порядку тощо) або зневажанні елементарними правилами обережності, нехлюйстві, що свідчать про асоціальні прояви, судячи з яких очікується вчинення злочину; 2) рециди-вонебезпечність суб'єкта визначається його злочинним минулим, але це саме по собі, поза антигромадськими проявами, не є криміногенним; 3) причинні залежності в кримінально-правовому і кримінологічному аспектах містяться у взаємодії особистості і середовища в її широкому значенні макро- і мікровпливів. § 2. Взаємодія особи і середовища як причина вчинення злочину Для розкриття сутності даного явища не обійтися без встановлення взаємозв'язку об'єктивного (зовнішнього) і суб'єктивного (особистого) у всьому їх різноманітті. Поза таким підходом будь-який кримінологічний аналіз причин злочинів не може бути плідним. Характер цієї взаємодії ніколи не повторюється і залежить від специфіки злочину й особи самого злочинця. В одних випадках на перший план висуваються об'єктивні чинники, в інших — суб'єктивні. Безпосередньою причиною злочину є складна взаємодія об'єктивних і суб'єктивних факторів. Вітчизняний кримінолог А. Й. Міллер, виходячи з того, що людина є активною, свідомою і самокерованою істотою, що джерелом її активності виступають суперечності між нею і навколишнім світом, між її потребами і можливостями їх задоволення, що ці суперечності розв'язуються через предметну діяльність, яка являє собою Стручков Н. А. Советская исправительно-трудовая политика и ее роль в борьбе с преступностью. — Саратов, 1970. — С. 103. двоєдиний процес суб'єктивації об'єктивного та об'єктивації суб'єктивного, дає таке визначення причини конкретного злочину: "Причиною злочину є діалектична взаємодія криміногенних факторів соціального середовища (зовнішніх умов) і антисуспільних властивостей особи (внутрішніх умов), яка призводить індивіда до вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом як злочинне"1. Розкриття причини злочину безпосередньо пов'язане з проникненням у механізм злочинної поведінки. Під останнім розуміють зв'язок і взаємодію зовнішніх факторів об'єктивної дійсності та внутрішніх психічних процесів і станів, що детермінують рішення вчинити злочин, скеровують і контролюють його виконання2. Для пояснення причин конкретних злочинів не застосовна категорія фатальної обумовленості та тісного зв'язку між несприятливими соціальними умовами формування особи і вчиненим нею злочином. Взаємодія особи і середовища не може розумітися як щось таке, що автоматично призводить до формування антисуспільних якостей і становлення особи на злочинний шлях. Розглядати причинність за принципом "стимул—реакція" було б спрощенням. Вплив зовнішнього середовища відбувається опосередковано, через власне сприйняття індивіда, його моральні погляди, переконання, світорозуміння та уявлення про добро і зло. Його дії завжди підконтрольні свідомості і волі (крім стану неосудності, але тоді й немає складу злочину). Отже, помилково називати якісь соціальні умови (обставини) причинами злочинів, як це часто-густо робилося у радянській кримінології. Таке невірне твердження випливало з метафізичного трактування причинно-наслідкового зв'язку, коли причина і наслідок розглядалися окремо одне від одного (тут — сама по собі причина, там — сам по собі наслідок). У діалектичній інтерпретації причина і наслідок — це дві сторони одного й того ж відношення, єдність двох протилежностей, які існують одночасно. Кожний наслідок має одну причину і багато умов, що були задіяні в процесі його детермінації. Причина є причиною тільки у взаємозв'язку з даним наслідком, у якомусь одному відношенні. В інших відношеннях їх зв'язок має інший характер. Тому детермінація не зводиться лише до причинних відношень. Останні є тільки одним з її моментів. Миллер А, И. Противоправное поведение несовершеннолетних (генезис и ранняя профилакгика). — К. 1985. — С. 140; Його ж. Категорії причинності в понятійному апараті кримінології // Філософська думка. — 1982. — № 1. — С. 92. 2 Див.: Механизм преступного поведения. — М., 1981. — С. 30.
Детермінація включає в себе й такі різновиди відношень, як статистичні, кореляційні, функціональні та інші зв'язки. Проте глибокий розгляд детермінації потребує звернення до причинності, бо за своєю природою вона є генетичним зв'язком — причина породжує наслідок із сукупності необхідних і достатніх умов, а породивши його, перестає бути причиною. Встановлення значимості об'єктивних і суб'єктивних чинників, що детермінують злочинну поведінку, якоюсь мірою можливе за рахунок визначення їхньої спільності, типовості, наскільки вони регулярно виявляються на рівні маси злочинів і злочинності в цілому. Це дає змогу оцінити силу їх криміногенності та намітити відповідні заходи запобіжного характеру. В сутність безпосередньої мотивації як внутрішніх детермінант поведінки можна проникнути через різноманітні форми її прояву, адже вплив макро- і мікросередовища переломлюється через життєві позиції індивіда, його свідомість у широкому розумінні слова. В одних випадках на перше місце висуваються зовнішні умови, в яких перебуває суб'єкт; в інших — його власні соціально-психологічні властивості, що набули антисуспільної спрямованості. Взаємодія об'єктивних і суб'єктивних чинників (факторів), яка виражається формулою "ситуація (привід) — особа — діяння", виступає в різних варіаціях: 1) особа з чітко вираженою антисуспільною спрямованістю — ситуація, що не має значення для злочинної поведінки; 2) особа з відносно стійкою антисуспільною спрямованістю — ситуація, сприятлива для вчинення злочину; 3) особа зі слабо вираженою антисуспільною спрямованістю — ситуація, що провокує злочин. Ступінь сформованості антисуспільних властивостей особи і її реакція на конкретну ситуацію найбільш чітко виявляються у мотивації. Вона може бути стійкою, притаманною поведінці індивіда в цілому, і ситуаційною або випадковою, не властивою для даної особи, яка раніше була законослухняною. Настільки ж помітна і різниця мотивів злочинів, що лежать в основі протиправної поведінки, — від глибоко укорінених, антигромадських за змістом (наприклад, хуліганських), до соціально нейтральних (що співпадають зі звичайною поведінкою) або змушених мотивів дії, властивих ексцесу оборони, порушенням умов крайньої необхідності тощо. Осуджується не сам мотив і не потреби, інтереси, емоції, що лежать у його основі, а злочинні засоби та способи їх задоволення. Не осуджується суспільством і своєрідна мотивація необережності поза суспільно небезпечними, злочинними наслідками вчинених дій або утримання від них. Виявлення типових чинників, що впливають на злочинність, дає можливість вивести закономірності детермінації, а, отже, обрати найбільш раціональні шляхи їх нейтралізації й усунення. У кримінологічних дослідженнях саме цьому питанню нерідко не надається належного значення. Дослідники досить часто ставлять в один ряд і найчастіше повторювані (типові) чинники, і ті, що проявляються порівняно рідко. їх неоднакова значимість, з одного боку, може свідчити про випадковий вплив деяких із них, а з іншого — про стійкі закономірності проявів. Звісно, не виключено, що взяті окремо як чинники, що рідко виявляються, насправді вони здійснюють більш значний детермінуючий вплив за наявності певних умов, що випали з уваги дослідника. Проте основна увага в будь-якому разі має бути надана нейтралізації та усуненню насамперед тих чинників, криміногенне значення яких типове. Це не означає відсутність потреби вивчення й атиповості впливу деяких із них, оскільки вони теж можуть вказати шлях проникнення у справжні причини вчинення злочинів, але це все-таки виняток із прояву загальних закономірностей. Безпосередня мотивація вчиненого злочину може не вкладатися в повсякденне уявлення про неї, бути незначною, непоясненною або глибоко схованою від зовнішнього сприйняття. Проте це зовсім не означає, що сам злочин безмотивний або що справжні причини вчинення злочину можна звести до якогось одного чинника, об'єктивного або суб'єктивного, поза їх взаємодією між собою. У кримінологічній літературі найчастіше підкреслюється значення криміногенного впливу середовища на особу. При цьому особлива увага справедливо приділяється мікросередовищу — сфері безпосереднього спілкування індивіда. Проте саме мікросередовище зазвичай розглядається як щось статичне, яке існує лише в даний момент або безпосередньо напередодні вчинення злочину. У тих же випадках, коли вказується на криміногенні фактори, які сформували особу злочинця в минулому, то однозначно відзначається роль несприятливого оточення у сфері сімейно-побутових відносин, дозвілля, навчання чи праці, але при цьому упускається з виду динамізм особистих стосунків з іншими людьми. Внутрішня структура будь-якого мікросередовища може різнитися, але її основу становить мала соціальна група, що впливає на особу безпосередньо і найсильніше. Тут же міститься предметно-речове (матеріальне) середовище, яке оточує людину в побуті, на роботі, особистому житті, в умовах якого вона здійснює свою життєдіяльність. Під малою групою розуміється соціальна спільність людей, об'єднаних єдністю мети, які взаємодіють один з одним безпосередньо. У такій групі завжди існують певні норми, правила поведінки (формальні й неформальні), які в загальному вигляді сприймаються усіма учасниками. Це створює умови для досягнення спільної мети. Інтереси групи в ідеальному випадку кожним суб'єктом сприймаються як свої власні, незалежно від їх змісту. Це зовсім не виключає, що учасники групи можуть при цьому мати і свої власні цілі й інтереси, наприклад, вигоду, користь для себе особисто. Проте спільність групових цілей і обраних групою засобів їх досягнення об'єднує учасників у єдине ціле. Спілкування з іншими людьми має для кожного індивіда різне значення, що позначається поняттям референтності (особливої цінності, важливості для нього). "Еталоном" може бути будь-яка група, але криміногенне значення мають насамперед асоціальні і кримінальні угруповання, які стають для особи референтними. Така загальна схема взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників, які детермінують конкретний злочин. їх криміногенність може змінюватися у досить широких межах, що не дає можливості пояснити різні види злочинів за допомогою якогось головного чинника незалежно від того, належить він до об'єктивних чи суб'єктивних детермінант, їх взаємозв'язок має комплексний характер і стосовно кожного окремого випадку своєрідний. Наприклад, у рецидивістів домінують суб'єктивні чинники — стійка антисуспільна спрямованість особи, яка сама створює передумови для вчинення злочину. Зовнішні чинники при цьому відсуваються на другий план. Вони лише в минулому зіграли свою роль, сформувавши таку особу, взаємодіючи з нею. У той же час значна частина осіб, які вчинили злочин уперше, не характеризуються міцними антисуспільними установками, звичками. Вони вступають у конфлікт із законом у результаті провокуючих або скрутних зовнішніх обставин. Вчинене нерідко негативно оцінює сам винний. У таких випадках, очевидно, можна говорити про моральну нестійкість особи, що не стала бар'єром для вчинення злочину. Нарешті, вчинене іноді вступає у суперечність з внутрішнім, у цілому позитивним змістом особистої спрямованості, ставши сплетінням випадково сформованих обставин, конфліктної ситуації, що дістала помилкове, неправильне рішення. Така ситуація може бути викликана як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Зовнішніми обставинами, що провокують злочин, можуть бути сімейні негаразди і побутові конфлікти, у тому числі протиправна поведінка потерпілого, недооцінка несприятливої ситуації, учасником якої суб'єкт став випадково, а іноді його власна аморальна поведінка чи ігнорування якихось соціальних вимог. У початківців злочинної поведінки, хоч і щоразу по-новому, чітко простежуються різного роду відхилення у моральному формуван- ні особистості, розвитку її соціальних властивостей, відповідальних за зміст поведінки. Варто лише виключити із загального ланцюга детермінації цю ланку, як вона вся розпадеться. Навпаки, зовнішні середовища можуть змінюватися іншими, що веде до цього ж результату, то спричинюючи або провокуючи його безпосередньо, то віддаляючись від самого факту вчинення злочину в минулий вплив на особистість. Домінуючу криміногенну значимість можуть набувати й окремі психофізичні якості особи. Так, на перше місце в деяких злочинах висуваються емоції (афективна поведінка), в інших — почуття (вчинення злочину на грунті ревнощів), у третіх — вади волі у вигляді нестриманості, у четвертих — вікові особливості тощо. Як бачимо, кожен конкретний злочин унікальний через різноманітне сплетіння об'єктивних і суб'єктивних чинників, що його детермінують. Але на видовому і загальному рівнях злочинності виявляються певні кореляційні залежності та статистичні закономірності, які й дають підстави для узагальнюючих кримінологічних висновків. § 3. Поняття конкретної життєвої ситуації, її різновиди та роль у вчиненні злочину Антисуспільні властивості особи, які склалися під впливом негативних умов її формування, ведуть до вчинення злочинів за наявності певних обставин, що сприяють такому наслідкові і створюють ситуацію вчинення злочину — криміногенну ситуацію. Слово "ситуація" походить від латинського зііиз і означає сукупність умов, які створюють ті чи інші відносини, обставини, становище. Під ситуацією розуміється також розташування і співвідношення сил. Для кримінології найбільший інтерес становить поняття конкретної життєвої ситуації як певного збігу обставин життя людини, що безпосередньо впливають на її поведінку. Конкретна життєва ситуація є мовби каналом зв'язку між людиною і зовнішнім світом, завдяки якому відбувається взаємодія особи з навколишнім середовищем, надбання нею певних соціальних якостей. Щодо нашої теми, то під конкретною криміногенною ситуацієютреба розуміти сукупність зовнішніх (об'єктивних) обставин, в яких опинилася людина і які впливають на її свідомість, почуття, волю, з урахуванням яких особа приймає рішення вчинити дію, що утворює склад умисного злочину або призводить до злочину з необережності.
У кожній життєвій ситуації потрібно розрізняти її об'єктивний зміст, який визначається реальною дійсністю, і суб'єктивну оцінку, яка дається їй особою залежно від її поглядів, досвіду, нахилів, характеру тощо. Об'єктивний зміст і суб'єктивна оцінка можуть бути розбіжними, при цьому людина діє відповідно до своїх уявлень про ситуацію. Суб'єктивне розуміння ситуації в свою чергу тісно пов'язане з мотиваційною сферою особи і метою її поведінки. Криміногенна ситуація — особливий характер взаємодії особи із соціальною дійсністю. Важливою властивістю криміногенної ситуації є те, що вона завжди конкретна за змістом та існує в певних просторово-часових межах. її оцінка залежить від характеру діяльності певної особи, її можливостей та ціннісних орієнтацій. Другою властивістю ситуації є її системність і деяка повторність, що створює необхідні гносеологічні засади для передбачення її появи в майбутньому, хоч точного її повторення ніколи не буває. Воно можливе лише у загальних рисах, але вже за нових обставин чи їх іншої комбінації. У загальному вигляді криміногенну ситуацію можна розглядати як один з різновидів соціального середовища, яке сприяє вчиненню злочинів. Вплив соціального середовища має актуалізований характер, оскільки особа взаємодіє з ним у даний момент. Безумовно, соціальне середовище впливає на людину не лише безпосередньо перед яким-небудь вчинком. Воно справляло свій вплив на неї і в минулому, формуючи її як особу. Саме в цьому полягає різниця між конкретною життєвою ситуацією (сучасне) і умовами формування особи (минуле). Конкретні криміногенні ситуації можуть створюватися не тільки з одних соціальних умов, а й через дії сил природи, наприклад, стихійне лихо. За своїм обсягом криміногенна ситуація може бути локальною, тобто стосуватися однієї особи чи вузького кола осіб, а може торкатися і багатьох людей. Вона може бути створена як правомірними, так і незаконними діями самого суб'єкта чи інших осіб, наприклад, штучне створення дефіциту товарів, надмірне вживання алкоголю. Серед ситуацій, пов'язаних з діями інших осіб, розрізняють віктимологічні ситуації, що їх створюють потерпілі від злочину. Не зупиняючись детально на цьому аспекті, зазначимо лише, що такими вони є лише для жертви злочину, а з боку злочинця ці ситуації оцінюються як сприятливі для вчинення злочину. Нарешті, можливі й змішані ситуації, в яких протиправні дії людей здійснюються одночасно з проявами стихійних сил природи (скажімо, мародерство при землетрусах). Класифікація криміногенних ситуацій за джерелом їх виникнення має практичне значення, оскільки вказує на напрями запобіжної роботи щодо усунення чи нейтралізації обставин, спроможних призвести до вчинення нових злочинів. Таке розмежування важливе для встановлення безпосередніх детермінант злочинів та визначення міри покарання винного. Ось чому багато конкретних ситуацій вчинення злочинів передбачені у кримінальному законі як обставини, що обтяжують чи пом'якшують відповідальність (статті 40 і 41 КК України). За змістом розрізняють такі види криміногенних ситуацій: а) проблемна ситуація, за якої людина стикається з певними б) мотиваційно байдужа ситуація, за якої стан і зміни елементів, в) мотивуюча ситуація, коли щось у її стані впливає на прийнят г) конфліктна ситуація — характеризується зіткненням різних Залежно від причин виникнення конфліктів можна виділити основні види конфліктних ситуацій, які можуть мати місце перед вчиненням злочину: 1) конфлікти, що виникають на основі неадекватності уявлень 2) конфлікти як наслідок переоцінки своїх можливостей або не 3) конфлікти, що виникають на грунті неприязних особистих 4) конфлікти, обумовлені недостатньою інформацією; 5) конфлікти як сумніви у правильному виборі між кількома У науковій літературі трапляються й інші класифікації криміногенних ситуацій, які, безперечно, теж мають право на існування. Зазначимо лише, що конкретна ситуація — це сукупність обставин, які можуть як сприяти, так і перешкоджати злочинові або бути нейтральними. Роль ситуації у злочині значною мірою залежить від того, яка група факторів визначає "обличчя" цієї ситуації і домінує в ній. Але в кінцевому підсумку вибір варіанта поведінки залежить від індивідуального рішення, оскільки вчинки людей не є механічною реакцією на вплив ситуацій. "Люди — не пасивні істоти, які перебувають під владою зовнішніх стимулів; вони значною мірою створюють світ, у якому живуть і діють. Гнучкість поведінки пояснюється тим, що, взаємодіючи з оточенням, людина здійснює низку послідовних дій, дедалі більше пристосовуючи до себе обставини ситуації"'. § 4. Обставини, що сприяють вчиненню злочинів Елементами криміногенної ситуації є обставини, які сприяють вчиненню злочинів. Ці обставини різноманітні. Вони можуть бути пов'язані з недоліками в діяльності державних чи громадських організацій, мати місце на виробництві і в родині, у школі і серед найближчого оточення індивіда. Ці обставини полегшують вчинення злочину, створюють умови для настання суспільно небезпечних наслідків. До таких обставин належать: 1) недоліки в діяльності державних установ (тяганина, бюрокра 2) недоліки в системі господарювання (ненадійна охорона май 3) упущення в ідеологічній та культурно-виховній роботі, нена- 4) вади у сімейному, шкільному і трудовому вихованні; 5) пияцтво, наркоманія, токсикоманія, паразитизм, проституція; 6) згубний вплив побутового оточення з антисуспільною спрямо До недоліків у діяльності правоохоронних органів належать: — відсутність на сьогоднішній день цілісної системи боротьби зі — недостатнє залучення широких верств населення до профі 1 Див.: Шибутиани Т. Социальная психология. — М, 1969. — С. 94. — відсутність належної координації і взаємодії як між правоохоронними органами, так і громадськими формуваннями. Подібні обставини можуть мати протиправний або навіть злочинний характер (наприклад, неналежний контроль у якій-небудь сфері соціального життя). Перелічені вище обставини є не причинами злочинів, а умовами, оскільки самі по собі вони не викликають їх вчинення, а лише допомагають цьому. Попередження конкретного злочину досягається впливом не тільки на його причини, а й на умови його вчинення. У багатьох випадках усунути обставини, які допомагають вчиненню злочинів, значно легше, ніж усунути самі причини. Тому вплив на обставини криміногенної ситуації, попередження її виникнення, усунення або нейтралізація — найважливіші напрями профілактичної діяльності органів внутрішніх справ. Під механізмом злочинної поведінки розуміється зв'язок і взаємодія зовнішніх факторів об'єктивної дійсності і внутрішніх, психічних процесів та станів, що обумовлюють (детермінують) усвідомлене і вольове рішення діяти (бездіяти), спрямовують і контролюють його виконання. Механізм злочинної поведінки включає в себе три ланки: мотивацію злочину; планування злочинних дій; виконання злочину і настання суспільно небезпечних наслідків. До першої ланки входять потреби особи, її інтереси, ціннісні орієнтири, установки, які породжують мотиви, злочинної поведінки. У другій ланці механізму злочинної поведінки мотивація вже конкретизується у план протиправного вчинку. Суб'єкт визначає безпосередні цілі й об'єкти своїх дій, а також засоби, місце і час вчинення злочину, приймаючи відповідне рішення. Третя ланка — безпосереднє вчинення злочину. Вона охоплює як злочинні дії (бездіяльність) суб'єкта, так і настання злочинного наслідку. Виходячи з усього вищесказаного можна зробити висновок, що детермінанти злочинів лежать, з одного боку, у морально-психологічних якостях особи (внутрішній момент), а з іншого — у криміногенних ситуаціях і соціальних суперечностях та негараздах, які об'єктивно існують у нашому суспільстві (зовнішній момент).
Питання для самоконтролю 1. В чому полягає сутність взаємозв'язку причин і умов злочинності 2. Розкрийте механізм формування криміногенної мотивації. 3. Яка роль соціального середовища в механізмі формування кримі 4. Розкрийте причинний зв'язок конкретного злочину. 5. Що необхідно розуміти під криміногенною ситуацією і яка її роль 6. Яка роль умов у вчиненні конкретного злочину? Читайте також:
|
||||||||
|