• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Глава 1. Організована злочинність

Глава 1. Організована злочинність —.

кандидат юридичних наук КОРНІЄНКО М. В.; РОМАНЮК Б. В.

Глава 2. Корупційна злочинність —

кандидат юридичних наук, доцент МЕЛЬНИК М. І.

Глава 3. Рецидивна злочинність —

доктор юридичних наук, професор ЗЕЛШСЬКИЙ А. Ф.

Глава 4. Професійна злочинність —

доктор юридичних наук, професор ДЖУЖА О. М.

Глава 5. Економічна злочинність —

член-коресповдент АПН України, професор КОНДРАТЬЄВ Я. Ю.

Глава 6. Насильницька злочинність —

кандидат юридичних наук, доцент МИХАЙЛОВ О. Є.

Глава 7. Злочинність неповнолітніх —

кандидат юридичних наук, доцент ТРЕТЬЯКОВА Т. А.

Глава 8. Жіноча злочинність —

доктор юридичних наук, професор ГЛУШКОВ В. О.

Глава 9. Екологічна злочинність —

професор НАВСУ ДУРДИНЕЦЬ В. В.;

доктор юридичних наук, професор ДЖУЖА О. М.;

кандидат юридичних наук ВАСИЛЕВИЧ В. В.

Глава 10. Необережна злочинність —

кандидат юридичних наук АНУФРІЄВ М. І.;

кандидат юридичних наук, професор СУЩЕНКО В. Д.

Глава 11. Пенітенціарна злочинність —

доктор юридичних наук, професор ДЖУЖА О. М.;

кандидат юридичних наук, доцент КОРЧИНСЬКИЙ В. О.

Глава 12. Кримінологічні аспекти наркоманії і проституції —

кандидат юридичних наук, професор АЛЕКСАНДРОВ Ю. В.

Стислий словник кримінологічних термінів — доктор юридичних наук, професор ДЖУЖА О. М.

Додатки —

доктор юридичних наук, професор ДЖУЖА О. М.;

кандидат юридичних наук ВАСИЛЕВИЧ В. В.

§ 1. Поняття і кримінологічна характеристика організованої злочинності.

§ 2. Детермінанти організованої злочинності.

§ 3. Поняття транснаціональної організованої злочинності. Відмивання "брудних" грошей злочинними організаціями.

§ 4. Протидія організованій злочинності.

§ 1. Поняття і кримінологічна характеристика організованої злочинності

[„Практика соціального життя в останні роки змусила визнати на найвищому рівні державної влади існування в Україні організованої злочинності. Тому підвищення ефективності боротьби з нею є одним із найважливіших завдань, що випливає з оцінки сучасної кримі­нальної ситуації в країні/Стосовно науки, то її внесок у розробку цієї проблематики не можна визнати задовільним, хоча останнім ча­сом намітилися позитивні зрушення. У підручниках, монографіях з кримінології автори вдавалися лише до таких формулювань, як "елементи організованої злочинності", "особливо небезпечні прояви групової злочинності", "лідерство у злочинному середовищі", "орга­нізованість злочинних груп" тощо. Застосування подібних визна­чень пояснювалося недостатньою теоретичною розробкою самого поняття "організована злочинність".

І- Вперше спробу сформулювати поняття організованої злочиннос­ті здійснили американські вчені. ]1971 року відомий публіцист Уол-тер Ліппман зазначав, що на відміну від звичайної злочинності, що носить повністю грабіжницький характер, організована злочинність пов'язана з наданням бажаючим певних послуг або товарів.

Американський кримінолог Альфред Ландсміт визначив органі­зовану злочинність як особливу форму співробітництва кількох осіб або угруповань з метою забезпечення успішної їх діяльності. Луіз Шеллі говорив про організовану злочинність як таку, що цементу­ється фінансовими інтересами. Насилля тут застосовується лише для захисту економічних інтересів злочинного угруповання. Біль­шість організованих злочинців отримують переважаючу частку при­бутку на нелегальних ринках.

Президентська комісія США з питань застосування законів і від­правлення правосуддя дала розширене тлумачення організованої злочинності: це асоціація, яка прагне функціонувати поза контролем американського народу і органів влади. Вона включає у себе тисячі злочинців, які діють у рамках таких же складних структур, як вели­кі корпорації, підкоряються своїм законам, що застосовуються більш жорстко, ніж закони держави. її дії не імпульсивні: вони є результа­том складних домовленостей, спрямованих на досягнення повного контролю над сферами діяльності для отримання надприбутків.

)_ У вітчизняній кримінології дефініції організованої злочинності з'явилися лише в останні роки, і вони досить різноманітні. Деякі вчені характеризують організовану злочинність як складний вид кримінальної діяльності, що здійснюється у великих масштабах ор­ганізованими групами, які мають внутрішню структуру, отримують доходи шляхом створення й експлуатації ринків незаконних товарів і послуг. Інші під організованою злочинністю розуміють відносно ма­сову групу стійких і керованих об'єднань злочинців, які займаються кримінальною діяльністю у вигляді промислу та створюють систему захисту від соціального контролю з використанням таких проти­правних засобів, як насилля, залякування, корупція та розкрадання у великих розмірах/¹

Організована злочинність — це особливе суспільно небезпечне явище, "вершина злочинності". В основі виокремлення цього виду злочинності лежить характер і ступінь взаємодії злочинців при здійсненні протиправної діяльності. Вона проходить на підставі згур­тування осіб, розмежування між ними злочинних ролей, ієрархіч-ності системи взаємовідносин..!) Чим вищий рівень організованості у групі, тим більше управлінські функції відділяються від безпосеред­ньо виконавчих. Організатори можуть ставити загальні завдання, визначати лінію поведінки, забезпечувати систему координації дій різних учасників, їх безпеку. При цьому вони можуть навіть не зна­ти безпосередніх виконавців злочинів. Організовані групи носять стійкий характер. Між їх членами підтримуються стосунки і в пе­ріод між вчиненням конкретних злочинних діянь. У цей час розроб­ляються нові плани, вивчається кон'юнктура, проводиться підбір співучасників, розробка заходів захисту стосовно викриття та при­тягнення винних до відповідальності.

Злочинні об'єднання, залежно від рівня їх стійкості, професій­ності, сфери діяльності, правового становища у легальних структу­рах суспільства та ін., можна розділити на такі види.

/). Проста організована група — це відносно гірш і;і форма об'єднання злочинців чисельністю 2—4 чоловіки. У тякі групи об'-

єднуються розкрадачі, шахраї, квартирні злодії, грабіжники. В них немає складної структури, суворої підпорядкованості, чітко вираже­ного лідера.

2). Структурна організована група. Порівняно з простою ор­ганізованою групою вона відрізняється більшою стійкістю, ієрархіч-ністю, дотриманням принципу єдиноначальності. Чисельність таких груп — 5—10 і більше осіб.)Злочинна діяльність носить постійний характер, частіше це вчинення майнових злочинів або діянь, пов'я­заних з насиллям, але метою яких є одержання прибутків. Лідер та­кої групи визначає напрямок її дій, планує та готує злочини, розпо­діляє між учасниками ролі. Для забезпечення своєї діяльності структурна організована група взаємодіє з іншими кримінальними елементами, зокрема з особами, які займаються підробкою докумен­тів, скупкою краденого тощо. Такі групи вчиняють крадіжки з квар­тир, автомобілів, грабежі, розбої, шахрайства, вимагання, займають­ся контрабандою. Корумпованих зв'язків у них, як правило, немає.

3). Організоване злочинне угруповання — це вже багато-численне об'єднання, до якого входять десятки, а то й сотні осіб, котрі активно займаються злочинною діяльністю. Рівень організова­ності у загальній масі таких угруповань нижчий, ніж в бандах і ма­фіозних об'єднаннях, хоча наявність дисципліни, ієрархії, підпоряд­кованості притаманні їм^У них існує керівна ланка з лідерів, котрі посвятили себе злочинній діяльності і визначають її напрямок. За ними стоїть основна маса конкретних виконавців "бойовиків" з пев­ною кримінальною направленістю. Це злочинне угруповання не є монолітним, до його складу входить багато груп різного рівня орга­нізованості, чисельністю 5—10 осіб. Вони не лише вчинюють злочи­ни, але й постійно контролюють певну територію (збір данини, ви­магання тощо). Часто їх лідери, зібравши достатню суму грошей, вступають у сферу легального бізнесу, поступово переростаючи у мафіозне об'єднання.

4). Банда являє собою форму організованої злочинності, що по­лягає у створенні озброєної групи, для вчинення злочинів, пов'яза­них з нападами на державні та громадські організації, окремих гро­мадян. Вона відрізняється підвищеною суспільною небезпекою, оскільки застосування зброї — обов'язкова її ознака. Банди відріз­няються високим рівнем організованості та беззаперечним під­порядкуванням ватажку. Вони функціонують самостійно, а резуль­татами їх злочинів зазвичай є здобуття грошей, валюти, зброї, ан­тикваріату та інших цінностей.

Деякі кримінологи виділяють три категорії банд, які умовно на­зивають: "класична банда", "спеціалізована банда", "замовники"

Класичним бандам притаманне вчинення таких злочинів, як на­пади на банки, інкасаторів, магазини, музеї, квартири тощо. Нерідко вони поєднані з убивствами та нанесенням тяжких тілесних ушко­джень. Особливістю спеціалізованої банди полягає у тому, що вона практикується на вчиненні одного, рідко двох видів злочинів. Най­частіше це напади на банки і магазини. Банди типу "замовники" вчинюють злочини на замовлення. Вони малочисельні, їх члени доб­ре підготовлені фізично, озброєні, відрізняються винятковою конспі­рацією. "Замовники", як правило, не входять до складу злочинних угруповань, хоча можуть мати зв'язки з їх ватажками. Злочини вчи­нюють за плату.

¹ 5). Мафіозне об'єднання. Під терміном "мафіозне" у цьому ро­зумінні є поєднання протиправної і легальної діяльності, викорис­тання недоліків економіко-правової системи для одержання незакон­них прибутків або присвоєння певних адміністративних повнова­жень, можливість впливу на органи влади. Таким чином, мафіозне об'єднання — це злочинне угруповання, яке за ступенем організо­ваності та характером діяльності вийшло за межі власного форму­вання і поєднує як протиправні, так і легальні форми діяльності, впливаючи на державну політику і напрями соціального-економічно-го розвитку.

Мафіозні об'єднання завжди мають прикриття у вигляді різних комерційних структур, які слугують всякого роду аферам та відми­ванню "брудних" грошей, а також тісним корумпованим зв'язкам з представниками органів влади та управління. Для забезпечення за­хисних функцій вони залучають інші злочинні угруповання. Очолю­ють мафіозні синдикати кілька чоловік, котрі займають, як правило, однакове положення. Побіля них гуртуються від десятка до сотень членів, які за необхідності залучаються за плату для виконання кон­кретної "роботи".

Зарубіжні автори виокремлюють загальні риси мафіозних об'єд­нань. Вони певною мірою можуть характеризувати й інші форми ор­ганізованої злочинності, але найбільш притаманні саме злочинним синдикатам: їх діяльність носить сталий характер і відбувається на постійній основі; вона завжди має форму нелегального бізнесу та пов'язана з наданням певних товарів і послуг. Кінцева мета мафіоз­них синдикатів — отримання величезних прибутків, що догмі а< ТЬСЯ шляхом встановлення контролю над окремими сферами суспільною життя. Останнє означає монополізацію відповідних ринків і проник­нення за допомогою корупції до органів влади і у прямішім

Існує й інша класифікація організованої злочинності. ДмкІкри­мінологи виокремлюють групи з низьким, складним і високим |>ів-

нем організованості. Проте такий розподіл не завжди вказує на чіткі межі між ними. Майже кожну таку групу можна розглядати як но­сія багатьох сукупних ознак.

Організованість можна трактувати по-різному: а) як найдоцільні­шу послідовність дій; б) з точки зору погодження дій різних учасни­ків події; в) як наявність організації — певної структури, пристосо­ваної для досягнення поставленої мети. Відповідно, термін "органі­зованість" стосовно злочинності охоплює і дії співучасників, які спланували та вчинили злочин, і діяльність злочинної організації. Поняття організованої злочинності, на наш погляд, має включати останній з названих аспектів, оскільки вона є найнебезпечнішим ви­дом злочинності, який проявляється у сукупності злочинів, вчине­них злочинними організаціями.

Термін "злочинна організація" згадується законодавцем у главах "Злочини проти основ національної безпеки України", "Злочини проти громадської безпеки" та "Злочини проти правосуддя" КК Ук­раїни. У кримінально-правовій літературі під злочинною організа­цією розуміється стійке об'єднання двох і більше осіб, які об'єдна­лися для здійснення спільної злочинної діяльності.

Ь Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочин­ності 2000 р. визначає організовану злочинність як структурно оформлену групу у складі трьох або більше осіб, існуючу протягом певного часу і діючу узгоджено для вчинення одного чи кількох сер­йозних злочинів, визнаних такими відповідно до цієї Конвенції, з тим щоб безпосередньо отримати фінансову або іншу матеріальну вигоду.

З кримінологічної точки зору, злочинна організація передусім характеризується певною структурою. Тут слід розрізняти:

а) ієрархічність;

б) розподіл ролей і функцій;

в) наявність "нормативних приписів";

г) самофінансування;

д) систематичну злочинну діяльність.

Останню характеризують: 1) протиправні засоби досягнення ме­ти (у загальнокримінальній злочинності — корисливої); 2) професіо­налізм і спеціалізація; 3) конспірація; 4) розвідувальні та контрроз-відувальні заходи; 5) прагнення нейтралізувати працівників держав­них органів влади і управління (корупція); 6) зовнішня видимість за­конності дій.

, Злочинна" організація, як правило, створюється для систематич­ної злочинної діяльності. Тому її члени зобов'язані дотримуватися правил конспірації, не привертати до себе уваги правоохоронних

органів, мати постійне місце роботи, не зловживати спиртними на­поями і зовнішньо вести законослухняний спосіб життя. Законспіро­ваність групи забезпечується детальною підготовкою до вчинення злочинів, аж до рекогносцировки місця злочину та хронометражу дій співучасників, відпрацювання алібі та лінії поведінки у разі арешту. Крім того, члени злочинної організації прагнуть запастися "документами прикриття" — довідками про інвалідність, наявність у них психічних захворювань тощо. Меті конспірації відповідає і спеціалізація груп, діяльність яких спрямована на вчинення злочи­нів стосовно осіб, які займаються здобуванням незаконних прибут­ків. Це, зокрема, вимагання грошей під погрозою насильства (ре­кет), об'єктом якого у першу чергу стають розкрадачі державного майна, шахраї, контрабандисти, збувачі наркотиків, сутенери, повії. При цьому діапазон засобів дуже широкий: від загроз і залякування до захоплення заручників, від простого побиття до жорстоких кату­вань і вбивств.

Прибутки злочинних організацій нерідко поповнюються за раху­нок платні за охорону нелегальних мільйонерів, членів їх сімей, май­на, викрадення транспортних засобів, крадіжок предметів антиква­ріату, виконання певних замовлень (перевезення грошей, супрово­дження вантажів і т. п.), тобто спостерігається їх зрощування з діл­ками тіньової економіки. Злочинні організації здійснюють також розвідувальну і контррозвідувальну діяльність для отримання потрібної інформації, залучення до своїх лав співробітників пра­воохоронних органів (шляхом підкупу, шантажу), виявлення осіб, які надають допомогу правосуддю. Характерною ознакою злочинних організацій є їх добре технічне оснащення. Вони мають сучасні види транспорту, зброї, у тому числі, іноземного виробництва, переда­вачів, підслуховуючої апаратури, приладів нічного спостереження тощо.

Зазначимо, що організована злочинність не є винаходом якоїсь окремої країни. Це явище інтернаціональне, за своєю сутністю — один із вищих етапів еволюції злочинності. За характером та форма­ми діяльності організовану злочинність умовно можна поділити на кримінальну чи гангстерську, що в основному займається вчинен­ням грабежів, розбоїв, вимагань, шахрайств, бандитизму, вбивств, і економічну або "білокомірцеву", що паразитує на розкраданні дер­жавної чи колективної власності, зловживаннях посядоним < г.іиови-щем, корупції та інших корисливих злочинах.

На сучасному етапі вітчизняна організована злочинність харак­теризується такими основними ознаками:

1) вираженою організаційно-управлінською структурою, чіткою
ієрархією, наявністю єдиних для всіх членів групи норм поведінки,
санкцій і заохочень;

2) плановим і законспірованим характером злочинної діяльності,
загальною метою, орієнтуванням на отримання значних матеріаль­
них ресурсів у результаті приватизації державної власності та при­
бутків від тіньового обігу капіталів за мінімального ризику;

3) системою заходів щодо нейтралізації всіх форм соціального
контролю з використанням розвідки та контррозвідки: виявленням
планів органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, підкупом їх спів­
робітників, проникненням на посади до державних структур;

4) наявністю великих фондів (як у гривнях, так і в іноземній ва­
люті), що дає можливість вкладати гроші у різні сфери діяльності, у
тому числі нелегальної, для отримання надприбутків, контролем в
своїх інтересах відповідних ринків, засобів масової інформації, мате­
ріальною підтримкою членів групи та їх родичів, оплатою послуг ад­
вокатів тощо;

5) розмежуванням сфер впливу — кооперація організованих
злочинних угруповань у різних галузях господарства, створенням
"чорного ринку" товарів та послуг (незаконний обіг наркотиків,
зброї, порнобізнес, проституція);

6) активним поширенням членами організованої злочинності
кримінальної субкультури, особливо серед молодого покоління.

У Законі України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" остання визначається як "сукупність злочинів, що вчиняються у зв'язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань"..Гіпотетичну модель таких угруповань можна уявити у вигляді своєрідної піраміди. В її основі знаходяться "первинні" угруповання квартирних злодіїв, шахраїв, "наперсточників", "кидал", зломщиків, а також інших осіб, які мають доходи від своєї протиправної діяльності.^}

Над ними розташовуються угруповання, що умовно можна наз­вати групами забезпечення та безпеки^ До групи забезпечення входять особи, які безпосередньої участі у злочинах не беруть. До їх функцій відносяться:

реалізація рішень лідерів;

контроль за діяльністю виконавців;

розв'язання різного роду конфліктних ситуацій між злочинними групами та окремими злочинцями;

забезпечення належного зв'язку у самому угрупованні, а також контактів з іншими злочинними формуваннями;

охорона представників елітарної групи;

забезпечення професіоналізму виконавців;

пропаганда кримінального способу життя;

легалізація цінностей, здобутих злочинним шляхом;

матеріальна і моральна підтримка членів угруповання та їх сімей.

Групу безпеки складають особи, які займаються організацією розвідувальної і контррозвідувальної діяльності, а також виявлен­ням осіб (юристів, журналістів, лікарів, державних службовців), ко­рисних організованому угрупованню. До їх функцій належать:

забезпечення високого соціального статусу осіб, які входять до елітарної групи;

створення умов, що перешкоджають боротьбі зі злочинним угру­пованням;

компрометування чи нейтралізація державних чиновників, спів­робітників правоохоронних органів, які чесно ведуть боротьбу з ор­ганізованою злочинністю;

вжиття заходів щодо звільнення "своїх" від кримінальної відпо­відальності або пом'якшення покарання;

консультації з правових питань;

навчання членів угруповання формам і методам роботи право­охоронців.

На вершині піраміди перебуває так звана елітарна група, пред­ставники якої — "тіньові" лідери, які здійснюють організаційне, уп­равлінське, ідеологічне керівництво розглянутою системою. Вони, як правило, не мають безпосереднього відношення до конкретних злочинів, залишаючись, завдяки цьому, за межами дії кримінального закону. До їх функцій можна віднести:

аналіз і контроль за політичною і соціально-економічною ситуа­цією в державі;

вироблення відповідних планів діяльності;

пошуки нових сфер застосування своїх сил;

розробку заходів, спрямованих на монополізацію злочинності, зміну стратегії та тактики залежно від змін соціально-економічних умов;

контроль за діяльністю груп безпеки та забезпечення.

Практика свідчить, що до 1999 р. в Україні спостерігалася тен­денція зростання організованої злочинності. Так, у 1995 р. виявлено 288 злочинних груп; 1996 р. — 322; 1997 р. — 600; 1998 р. — 953; 1999 р. — 1057. Але у 2000 р. кількість виявлених органі іошших злочинних угруповань трохи зменшилась і склала 960. Н.іуконі до­слідження показують, що стійкі угруповання злочиннії! ссрсл усіх виявлених груп становлять 10%. У середньому до кожної і і руп входили 7—8 осіб, і діяли вони півтора—два роки.

Основними видами злочинної діяльності кримінальних угрупо­вань є: незаконний обіг наркотиків, зброї, нелегальне ввезення на територію України автотранспортних засобів, порнобізнес та суте­нерство, зловживання в сфері приватизації державного майна, бан­ківсько-кредитній системі, фіктивне підприємництво.

Варто також зазначити, що організована злочинність в силу ба­гатьох факторів характеризується високою латентністю. Тому офі­ційна кримінально-правова статистика відображає лише надводну частину її айсберга.

§ 2. Детермінанти організованої злочинності

_ Організована злочинність склалася об'єктивно на грунті серйоз­них соціально-економічних, політичних, ідеологічних, моральних, правових та інших проблем, що виникають у суспільстві. Це не просто новий вид злочинності, а особливе суспільно-негативне яви­ще, тісно пов'язане з тіньовою економікою і корупцією.-Говорити про тіньову економіку ми почали зовсім недавно. Але для зарубіж­них дослідників цей сектор давно не був таємницею. Так, ще у 1973 р. у США вийшла друком книга "Маркетинг у СРСР", перший розділ якої був присвячений аналізу тіньової економіки. За оцінками спеціалістів, вже тоді прибутки тіньовиків сягали сотні мільярдів карбованців.

(, Значною мірою організована злочинність пов'язана з найважли­вішим сектором тіньової економіки — "чорним" ринком товарів і по­слуг. "Чорний" ринок у загальному плані — це сукупність економіч­них відносин, що складаються за протиправного обміну товарами та послугами для задоволення потреб населення. Останнім часом тут почали відбуватися процеси швидкої монополізації ринку, з'явилися добре організовані групи ділків, не бажаючих терпіти конкурентів. Функціонерам тіньового бізнесу не відмовиш у вмінні поставити справу на сучасну основу: тут і довгострокове зондування ринку, і швидке реагування на коливання цін, і вивчення купівельної здат­ності населення різних регіонів країни, вивчення вад легальної еко­номіки.

(^Однією з важливих властивостей організованої злочинності є здатність швидко змінювати свій профіль (диверсифікація). Так, ор­ганізованою злочинністю були охоплені кооперативний рух та інди­відуальна трудова діяльність. Підприємництво, замість того щоб ста­ти реальною альтернативою тіньовій економіці, само переходить до неї. Причиною цьому були забюрократизована адміністративна сис-

тема та великий податковий тиск. Починаючи від моменту реєстра­ції підприємства, майбутній власник поставав перед дилемою — або дій за принципом "ти — мені, я — тобі", або "нічим допомогти не можемо". І змушений був він звертатися до кримінальних "автори­тетів", які допоможуть все вирішити, а також візьмуть під охорону новостворене підприємство. Цікавим у цій ситуації є готовність обох сторін до подібного "співробітництва".

Суттєвим чинником організованої злочинності є політична не­стабільність у суспільстві. За останні роки в Україні, як і в інших державах колишнього Радянського Союзу, з'явилося чимало різно­манітних партій і рухів. З одного боку, це добре, але з іншого, — їх діяльність спрямована на боротьбу за владу будь-якою ціною, забу­ваючи при цьому, що суспільство розвивається успішно лише за умови, якщо воно об'єднане загальною національною ідеєю. }

Організованій злочинності сприяє й те, що протиправна поведін­ка стала елементом способу життя багатьох верств населення. Від­бувається переоцінка соціальних цінностей, кримінально-правові за­борони стають все менш дієвими, а деякі форми злочинної поведін­ки сприймаються як нормальна ділова активність.

Фактором існування організованої злочинності є й те, що во­на — при недоліках боротьби з нею — здатна до самодетермінації, справляє зворотній негативний вплив на обставини, що її обумовлю­ють, у тому числі на економіку, соціальну ситуацію, політику, духов­ну сферу тощо. Це і відставання соціального розвитку від економіч­ного, і посилення майнового розшарування суспільства. З одного бо­ку, виникла група осіб з дуже високим рівнем забезпеченості, з ін­шого — величезна кількість людей живе за межею бідності. У зв'язку з цим духовна сфера характеризується проявами крайнього егоїзму, вседозволеності, виникненням недовіри до офіційних інсти­тутів держави, їх можливостей задовольнити потреби населення.

Окремо слід вказати на прорахунки (й дуже істотні) в стратегії та тактиці боротьби з організованою злочинністю. По-перше, недо­оцінювався і практично не враховувався стан цієї злочинності, неза­довільно аналізувалися результати боротьби з нею та не визначали­ся пріоритетні напрями протидії їй, не здійснювалося програмно-ці­льове планування та його належне ресурсне забезпечення. По-дру­ге, оперативні підрозділи та слідчі апарати органів, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю, використовували застарілі методи викриття й розслідування злочинів організованих угрупо­вань, обліку та звітності щодо результатів своєї роботи. По третє, на сьогоднішній день немає досконалої правової бази боротьби з цією злочинністю, у той час як кримінальна ситуація зміню» іься

стрімкими темпами. По-четверте, повільно вживаються запобіжні заходи, спрямовані на усунення детермінант злочинності. По-п'яте, професійна підготовка співробітників правоохоронних органів не повною мірою відповідає вимогам часу, серед них збільшується кіль­кість молодих фахівців, які не мають відповідного досвіду. Разом з тим, ватажки організованої злочинності проводять цілеспрямовану роботу щодо дискредитації правоохоронців, окремих з яких прагнуть залучити до своїх махінацій.

' Нині в державі відсутня надійна система захисту працівників правоохоронних органів і свідків. Тому вирішення цієї проблеми є актуальною справою в боротьбі з організованою злочинністю^) До більш конкретних недоліків у правоохоронній діяльності, що сприяють існуванню організованої злочинності, належать:

— неготовність деяких підрозділів і служб діяти в умовах суттє­
вої зміни кримінологічної ситуації, що відображає процеси консолі­
дації, кооперування і професіоналізації кримінального світу;

— недостатньо цілеспрямований пошук осіб — можливих учас­
ників організованого злочинного угруповання, в тому числі у місцях
виконання покарань;

— слабка оперативна робота з контролю за діяльністю лідерів
злочинних угруповань, недосконалі тактичні прийоми документу­
вання їх діяльності;

— недостатнє технічне забезпечення правоохоронних органів, а
також випадки зради з боку окремих правоохоронців.

Звичайно, це далеко не вичерпний перелік детермінант організо­ваної злочинності у нашому суспільстві. їх повне виявлення — зав­дання теорії та практики боротьби зі злочинністю.

§ 3. Поняття транснаціональної організованої злочинності

Термін "транснаціональний", як правило, використовується для позначення потоків інформації, грошей, людей, матеріаль­них ресурсів через державні кордони. Злочинні організації теж займаються операціями, що припускають потребу перетинан­ня національних кордонів держав. )Адже недарма контрабанду час­то іменують другою найдавнішою професією у світі. Так, високі при­бутки від незаконного обороту наркотиків у 80-х роках XX століття призвели до такого становища, коли "наркодолар" почав набувати такого ж економічного значення, як і "нафтодолар" у 70-х роках.

Зараз ми можемо говорити про появу так званих транснаціо­нальних злочинних організацій, які базуються в одній державі, а діють в кількох іноземних державах зі сприятливою ринковою кон'юнктурою. Такі організації відіграють ключову роль у заборо­нених законом сферах діяльності (наприклад, виробництво наркоти­ків і торгівля ними), що набули глобальних масштабів.

-Транснаціональні злочинні організації за низкою ознак відрізня­ються від міжнародних корпорацій, хоч і діють на одному полі та за­ради однієї мети — надприбутків. Насамперед, транснаціональні корпорації діють на законних підставах і порушення ними закону є швидше винятком, ніж правилом. На відміну від них, порушення за­кону транснаціональними злочинними організаціями є нормою та їхньою основною ознакою.

Злочинні організації одержують доступ на іноземні ринки не за­ручившись згодою держав, намагаючись не потрапляти в поле зору правоохоронних органів.

Іншою важливою ознакою є застосування насильства з боку транснащональних злочинних організацій для залякування суперни­ків у тій чи іншій сфері бізнесу, а також правоохоронних органів, що намагаються протидіяти їх операціям. Насильство є також засо­бом підтримки порядку і дисципліни всередині подібних організацій. Крім того, злочинні організації не лише займаються постачанням за­бороненої продукції, але й розкраданням легально виробленого това­ру. При цьому ступінь ризику, до якого вдаються злочинні організа­ції, значно перевищує ризик корпорацій, які діють у сфері законного бізнесу.

Чинники розвитку транснащональних злочинних організацій експерти ООН пов'язують із появою відповідних можливостей на глобальному рівні, що обумовлено довгостроковими тенденціями у світовій політиці й економіці. У результаті посилення взаємозалеж­ності держав, спрощення міжнародних зв'язків, збільшення прозо­рості національних кордонів і формування світових фінансових ме­реж з'явилися нові ринки збуту як легальної, так і незаконної про­дукції. Транснаціональні злочинні організації однаковою мірою є як причиною, так і наслідком цих глобальних змін.

\. Іншою особливістю процесу світової інтеграції, що викликає за­непокоєння, є посилення міграції й утворення мережі етнічних діас­пор, що їх з вигодою для себе використовують злочинні організації^ Райони з етнічно однорідним населенням стають джерелом попов­нення рядів транснаціональних злочинних організацій, які можуть використовувати у своїх інтересах національно-патріотичні почуття етнічних груп. Крім того, співпраця з етнічним середовищем пред-

ставників правоохоронних органів надзвичайно утруднена. Мовні та культурні бар'єри являють собою свого роду механізми самозахис­ту, що підкріплюються родинними зв'язками і підозрою до органів влади.

Вказані фактори створюють сприятливі умови для розвитку транснаціональної злочинності. Водночас нинішня світова фінансова система дає змогу злочинцям оперативно і майже безкарно прихо­вувати прибутки від своїх незаконних операцій та відмивати "бруд­ні" гроші.

^и Єдиної моделі транснаціональної злочинної організації не існує. Такі угруповання різняться за формою і розмірами, а також спеці­алізацією. ;Вони діють у різноманітних регіонах і на ринках різних товарів, використовуючи найрізноманітнішу тактику і механізми, ховаючись від правоохоронних органів. Наприклад, структура кар­телю наркобізнесу, що базується в колумбійському місті Кали, ма­буть найближча за своїм характером до формальної структури кор­порації, заснованої на суворій ієрархії, діловій спеціалізації та пла­нуванні своєї діяльності. Це достатньо потужна організація, хоча в ній діють численні та не пов'язані між собою угруповання, які про­водять широкомасштабні міжнародні операції. На рівні оптової та роздрібної торгівлі картель складається з невеличких груп, що здій­снюють діяльність на місцях, виконують фінансові підрахунки і по­вертають кошти, отримані від торгівлі наркотиками, своїм керівни­кам. До складу цієї організації входять інші структури, що виступа­ють як кур'єри і беруть участь лише в тих етапах наркобізнесу, які пов'язані з перевезенням товару.

Транснаціональні злочинні організації розрізняються і за сферою діяльності. Наприклад, нігерійські організації беруть участь у бага­тьох видах злочинної діяльності, включаючи підробку кредитних карток і шахрайство. Азіатські злочинні організації, такі як "якудза" у Японії і "тріади" у Китаї, теж мають у своєму арсеналі повний на­бір засобів протизаконної діяльності. В інтересах свого "бізнесу" во­ни вдаються до корупції, насильства і відмивання грошей.

і,Хоча транснаціональні злочинні організації є за своєю суттю ціл­ком незалежними структурами, вони все ж таки йдуть на утворення союзу з іншими злочинними організаціями, терористичними угрупо­ваннями, а іноді, навіть, — з урядами; Характер, цілі та сфери впли­ву цих союзів недостатньо вивчені. Для них характерні: ділове чут­тя, ефективна система управління, заснована на щедрому матеріаль­ному стимулюванні та суворих заходах покарання, активна розвіду­вальна і контррозвідувальна діяльність і велика гнучкість.

[Для боротьби з цим явищем у грудні 2000 року в м. Палермо (Італія) майже 150 країнами була підписана Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності, відповідно до якої кра­їнам—учасницям необхідно:

— докласти серйозних зусиль для розробки матеріального і про­
цесуального внутрішньодержавного законодавства, що узгоджуєть­
ся з законодавством інших країн—учасниць конвенції, спрямовано­
го проти транснаціональних злочинних організацій;

— використовувати всі наявні механізми міжнародного співро­
бітництва в галузі боротьби з транснаціональною злочинною діяль­
ністю і розширювати масштаби заходів, здійснюваних на регіональ­
ному рівні;

— розробити заходи регулювання й адміністративні положення,
що забезпечували б велику відкритість і підзвітність комерційних і
банківських структур, а отже, меншу можливість проникнення в
них транснаціональних злочинних організацій;

— здійснювати спільні дії з боротьби щодо відмивання грошей і
використання прибутків від злочинної діяльності, включаючи заходи
впливу на "податкові гавані", з тим щоб вони посилили свої проце­
дури і співпрацювали в досягненні більшої відкритості;

— надавати одна одній допомогу шляхом видачі осіб, а також
передачі доказів і засобів, запитуваних однією зі сторін конвенції,
відповідно до принципів, що містяться в типових договорах ООН
про видачу злочинців і взаємну допомогу в галузі кримінального
правосуддя;

— розробити уніфіковані та дійові методи кримінального пере­
слідування, спрямовані проти транснаціональних злочинних органі­
зацій, включаючи найсучасніші засоби збору інформації та доказів;

— здійснювати обмін інформацією з тим, щоб надати іншим кра­
їнам—учасницям конвенції допомогу у розслідуванні, затриманні і
карному переслідуванні осіб, причетних до транснаціональної зло­
чинності;

— позитивно розглядати прохання щодо правової допомоги та
інших видів допомоги з метою зміцнення національної системи кри­
мінального правосуддя і правоохоронних органів;

— розглянути можливі засоби заохочення держав щодо здій­
снення конвенції в повному обсязі;

— вживати спільні заходи з метою попередження виникнення
нових або ліквідації вже існуючих податкових захистів.

Експерти ООН пропонують створити Центральний координацій­ний центр для збору інформації про законодавчі та інші заходи, прийняті на національному рівні, здійснити кримінологічну експер-

тизу з метою перевірки їх ефективності та виявлення недоліків. Конвенція передбачає також створення на національному чи міжна­родному рівні спеціальних фондів для матеріальної компенсації жертвам організованої злочинності в тих випадках, коли така ком­пенсація не може бути стягнена з винних осіб. Дієвим засобом бо­ротьби з транснаціональною злочинністю є перекриття каналів від­мивання "брудних" грошей, оскільки в цьому разі зникає економіч­на доцільність такої діяльності.

§ 4. Відмивання "брудних" грошей злочинними організаціями

^ Основною метою злочинних організацій є одержання надприбут­ків, які слід якось легалізувати (відмити). Інакше зникає сенс у їх діяльності. Визначення поняття відмивання коштів запропоновано спеціальною групою фінансової дії (ОАРІ) на Конгресі ООН у Гавані в 1990 році. Воно зводиться до:

— зміни чи передачі власності, якщо при цьому відомо, що вона
виникла в результаті злочинної діяльності з метою приховування її
незаконного походження або надання допомоги будь-якій особі,
втягнутій у вчинення таких злочинів, з тим щоб уникнути правових
наслідків її дій;

— приховування або маскування справжнього характеру, дже­
рела й місцезнаходження власності або права на неї, якщо відомо,
що така власність виникла внаслідок злочинної діяльності;

— придбання чи використання власності, якщо на момент її
одержання відомо, що вона виникла в результаті злочину або участі
в такому злочині.

і. У процесі відмивання грошей виділяють кілька стадій. На пер­шій прибутки у вигляді наявних коштів запускаються у фінансову систему через банки або інші фінансові установи. У тих країнах, де потрібно подавати декларації про доходи, процес відмивання, як правило, здійснюється за допомогою численних дрібних угод, тобто шляхом так званого "роздрібнення" грошових сум. Застосовується також вивіз контрабандним шляхом значних коштів у ті країни, де вимоги до декларування прибутків є не такими жорсткими. Друга стадія відмивання грошей — "відшарування". Тут кошти відокрем­люються від їхнього джерела, з тим щоб приховати їх походження та ускладнити проведення аудиторської перевірки. Третя стадія знаменує собою легалізацію, тобто вкладення отриманих злочинним

шляхом прибутків у легальну економіку із наданням деякої види­мості їхнього законного походження, >

У матеріалах ООН вказуються стадії відмивання грошей.

Перша стадія — це звільнення готівки і перерахування її на ра­хунки підставних осіб. Зустрічаються випадки, коли роль таких осіб відіграють родичі винних. При цьому посередники повинні мати власні рахунки в банках. Друга стадія — розподіл наявних коштів. Вони реалізуються за допомогою скупки банківських платіжних до­кументів та інших цінних паперів. На цій стадії слід створювати ме­режу інформаторів, які можуть повідомляти про незаконний обіг грошової маси. Як показує досвід, розподіл коштів здійснюється час­то в пунктах обміну валют, казино та нічних клубах. Третя ста­дія — "замітання слідів" злочину. Це може бути відкриття рахунків у банках, розташованих далеко від місця знаходження злочинців; переказ грошей за кордон на рахунки підставних фірм, або викорис­тання нелегальних конвертаційних центрів тощо. Четверта ста­дія — інтеграція грошової маси) Відомо, що злочинці в бізнесі діють дуже витончено. Якщо ринки збуту тієї або іншої країни можуть бу­ти джерелами високих прибутків, злочинці вкладають значні суми коштів у відповідні структури. Для цього зручні, наприклад, спільні підприємства. У такі фірми влаштовують на роботу своїх довірених осіб, які вже легально переправляють гроші за кордон. Йдеться на­самперед про офшорні зони, які вважаються нині досить прибутко­вим вкладенням капіталу. Офшорні зони привертають до себе увагу з двох причин: з одного боку, тут сприятливіший податковий ре­жим, а з іншого, — правова система забезпечує конфіденційність походження капіталів.

Існує багато способів відмивання "брудних" грошей. Фінансови­ми установами, що здійснюють ці операції, можуть бути депозитар­ні, обмінні контори, корпорації з продажу нерухомого майна. При цьому застосовуються різноманітні методи: використання кількох рахунків, кур'єрів, які мають фальшиві документи для перевезення грошей і відкриття рахунків; створення підставних компаній для прикриття здійснюваних операцій; придбання цінних паперів через підставні фірми, сертифікатів на володіння акціями, випущеними на ім'я пред'явника; переказ коштів через корпорації у вигляді здій­снення нібито законної діяльності тощо. Кінцевою метою цих опера­цій є прагнення повернути гроші в обіг під виглядом "чистих".

Способи відмивання "брудних" грошей характеризуються вели­кою витонченістю. Так, організовані злочинні групи: використову­ють недоліки національних фінансових систем; проводять гнучкі та швидкі операції з переказами і переміщеннями активів через дер-

жавні кордони; вміло використовують розходження в режимах регу­лювання підприємницької діяльності у різних країнах; користуються послугами посадовців, які порушують правові та етичні норми.

Соціальні наслідки відмивання "брудних" грошей у сконцентро­ваному вигляді були викладені на Конференції країн — членів Ради Європи з проблем відмивання грошей у країнах перехідного періоду (Страсбург, 1 грудня 1994 року). Зокрема, воно призводить до ви­никнення таких небезпек:

1) невдалі спроби щодо припинення відмивання грошей створю­
ють у злочинців відчуття безкарності. Це робить злочини привабли­
вим заняттям, що підриває засади цивілізованого суспільства;

2) недоліки в боротьбі з відмиванням грошей дають можливість
злочинним організаціям фінансувати свою подальшу діяльність;

3) неконтрольоване використання злочинцями банківських уста­
нов завдає шкоди усій фінансовій системі, особливо в країнах, що
розвиваються;

4) зосередження фінансової влади в руках злочинних організа­
цій у кінцевому результаті може підірвати економіку цих країн і
основи демократії, оскільки гроші, отримані злочинним шляхом, не
йдуть на розвиток виробництва та задоволення соціальних потреб, а
використовуються для вчинення нових злочинів і збагачення олі­
гархів.

§ 5. Протидія організованій злочинності

[Удосконалення економічних, політичних, соціальних, ідеологіч­них, духовних та інших відносин, що відбуваються у процесі побу­дови правової держави, є тим чинником, який підриває корені орга­нізованої злочинності. У боротьбі з цим явищем першочергового значення набувають загальносоціальні заходи удосконалення право­охоронної діяльності, для чого потрібно:

1). Завершити радикальну реформу економічної, соціальної, по­літичної та інших сфер суспільства на засадах чесної конкуренції та демократії, подолати глибоку кризу, в якій опинилась Україна при переході від адміністративно-командної системи господарювання до цивілізованої ринкової економіки.

2). Удосконалити управління державним майном і економічними процесами, зміцнити контроль за мірою праці та споживання, ви­ключити відмивання коштів, отриманих незаконним шляхом.

3). Створити ефективну податкову систему, сприятливі умови для підприємницької діяльності, щоб громадяни мали реальну мож­ливість працювати в межах закону.

4). Запровадити попереднє вивчення банками фінансового стану фізичних та юридичних осіб, які звертаються з проханням про на­дання кредитів, а також мети, з якою ці кредити отримуються, та можливостей їх повернення.

5). Оскільки організована злочинність тісно пов'язана з коруп­цією запровадити обов'язкове декларування доходів усіма держав­ними службовцями^

Окрім загальнопрофілактичних, треба посилювати спеціальні за­ходи протидії організованій злочинності. Так, суттєвого удоскона­лення вимагає чинне законодавство, що значною мірою заганяє еко­номіку в "тінь". У зв'язку з тим, що організована злочинність вип­ливає з недосконалих економічних відносин, варто ввести нову нау­кову та навчальну дисципліну — економічну кримінологію, а також розробити загальнодержавну Програму боротьби з організованою злочинністю.

Вимагають перебудови організаційна структура та діяльність спеціальних підрозділів правоохоронних органів з боротьби з органі­зованою злочинністю, професійна підготовка співробітників, їх пра­вовий і соціальний захист, поліпшення матеріально-технічного за­безпечення цих підрозділів. Належить удосконалити стратегію і так­тику оперативно-розшукової та розвідувально-аналітичної роботи, всебічно вивчати криміногенні ситуації, пов'язані з функціонуван­ням кредитно-банківської системи. Назріла потреба централізовано­го обліку ватажків кримінального середовища, встановлення за ни­ми постійного контролю, у тому числі в місцях виконання покарань.

Питання боротьби з організованою злочинністю мають широко висвітлюватись у засобах масової інформації. Хоч і кажуть, що "ма­фія безсмертна", але активна протидія їй на загальносоціальному і спеціально-кримінологічному рівнях профілактики за чіткої взаємо­дії усіх її суб'єктів, тісному міжнародному співробітництві у цій сфе­рі дасть змогу значно скоротити всілякі прояви організованої зло­чинності та мінімізувати її небезпеку для суспільства.

Питання для самоконтролю

1. Які основні ознаки характеризують організовану злочинність?

2. В чому полягає сутність співвідношення категорій "організова­
на група", "злочинна організація" та "організована злочинність"?

3. Які рівні організованої злочинності розрізняють?

4. В чому полягає сутність підвищеної суспільної небезпеки орга­
нізованої злочинності?

5. В чому проявляється взаємозв'язок і взаємообумовленість
організованої злочинності та корупції?

6. Які основні напрямки стратегії та тактики боротьби з організо­
ваною злочинністю?

Глава 2. Корупційна злочинність

§ 1. Поняття корупції та корупційних злочинів.

§ 2. Кримінологічна характеристика корупційної злочинності й особи корупціонера.

§ 3. Детермінанти корупційної злочинності. § 4. Засоби протидії корупційній злочинності.

§ 1. Поняття корупції та корупційних злочинів

Корупційна злочинність є складовою більш широкого суспільно­го явища — корупції. Тому розгляд цього виду злочинності доцільно розпочати зі з'ясування сутності корупції. Тим більше, що вона за­лишається малодослідженою і є чинником, що реально загрожує на­ціональній безпеці України.

У загальному вигляді корупціюможна визначити як соціальне явище, яке охоплює всю сукупність діянь, пов'язаних з неправо­мірним використанням особами наданої їм влади та посадових повноважень з метою задоволення особистих інтересів чи інте­ресів третіх осіб, а також інших правопорушень, що створю­ють умови для вчинення корупційних діянь або їх приховування.

Сутність корупції полягає у тому, що вона має:

— соціальну обумовленість;

— свою "ціну", що платить суспільство за її існування;

— негативний вплив на всі сфери суспільного життя;

— транснаціональний характер;

— економічні, політичні, правові, психологічні та моральні ас­
пекти;

— здатність постійно пристосовуватися до нових реалій життя.
Таке розуміння корупції є відправним, вимагає не обмежуватись

у боротьбі з нею лише правовими заходами, переважно у формі юридичної відповідальності за корупційні діяння, а застосувати комплекс економічних, політичних, організаційних та інших заходів протидії.

У кримінологічному аспекті корупція характеризується низкою ключових ознак:

— вона можлива лише у сфері діяльності органів державної вла­
ди і місцевого самоврядування;

— її суб'єктом може бути тільки особа, наділена владою чи по­
садовими повноваженнями;

— корупційні відносини виникають внаслідок зловживання осо­
бою, наділеною владою чи посадовими повноваженнями, своїми пов­
новаженнями. Тут вони виступають предметом торгу, в результаті
якого суб'єкт одержує певні блага як матеріального, так і нематері­
ального характеру;

— корупцію складають лише такі діяння, які вчинені особою, на­
діленою владою чи посадовими повноваженнями, з метою задово­
лення корисливих власних або інтересів інших осіб. Неправомір­
ність або й неетичність діянь посадової особи та їх спрямованість на
задоволення корисливих інтересів по суті визначають, які саме діян­
ня відносяться до категорії корупційних.

Глибше й точніше з'ясувати соціальну сутність і правову приро­ду корупції допомагає встановлення механізму корумпованої пове­дінки. На наш погляд, він може проявлятися у двох варіантах. В першому випадку має місце взаємодія двох суб'єктів, кожен з яких прагне задовольнити свої корисливі інтереси (скажімо, давання— одержання хабара); у другому — корумпована поведінка зводиться до дій лише однієї особи, яка самостійно задовольняє корисливі ін­тереси, зловживаючи наданими їй посадовими повноваженнями (на­приклад, розкрадання державного майна з використанням свого службового становища). Обидва варіанти об'єднує те, що суб'єкт корупційних діянь задовольняє власний інтерес чи інтереси третіх осіб за допомогою неправомірного використання наданих йому влад­них повноважень.

У правовому плані корупція становить собою сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за сво­єю суттю діянь (кримінальних, адміністративних, цивільно-право­вих, дисциплінарних), а також порушень етичних норм поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь. Таке широке ро­зуміння корупції вказує на те, що не всі корупційні прояви є кримі­нально-караними. Але, зазвичай найбільшу суспільну небезпеку мають корупційні злочини.

Поняття "корупційний злочин" і "корупційне правопорушення" вжиті у Конвенції про кримінальну відповідальність за корупцію, прийнятій 4 листопада 1998 року. Отже, вони є загальновизнаними у міжнародному праві, що дає підставу для виокремлення такого ви­ду злочинності, як корупційна.

Корупційнимможе бути визнано будь-який умисний злочин, що вчиняється посадовою особою органу державної влади чи місцевого самоврядування з використанням свого службового

становища з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересо­ваності або для задоволення інтересів третіх осіб. При цьому частина з них може бути безумовно визнана корупційними, інша — лише за певних умов їх вчинення.

Безумовно, корупційними є злочини, всі ознаки яких вказують на їх корупційний характер і визначені в законі чи випливають з йо­го змісту. До них належать: одержання хабара; зловживання вла­дою або службовим становищем; заволодіння чужим майном шля­хом зловживання службовою особою своїм службовим становищем; притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності; постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови; притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності; зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем.

До умовно корупційних відносяться злочини, склади яких мають не всі ознаки корупційності. До цієї категорії належать: пору­шення законодавства про бюджетну систему України; видання нор­мативних актів, що змінюють прибутки і витрати бюджету всупереч встановленому законом порядку; перешкоджання здійсненню вибор­чого права; підлог виборчих документів, приписки або неправиль­ний підрахунок голосів; порушення таємниці голосування; порушен­ня посадовою особою законодавства про референдум; порушення недоторканності житла громадян; переслідування громадян за кри­тику, перевищення влади або посадових повноважень; провокація хабара; посадовий підлог; завідомо незаконний арешт, затримання або привід; примушування давати показання; невиконання судового рішення; бездіяльність військової влади. Суб'єктивна сторона цих злочинів не пов'язується з корисливою чи іншою особистою заінте­ресованістю; порушення рівноправності громадян залежно від їх ра­сової, національної приналежності чи ставлення до релігії; протидія законній підприємницькій діяльності; втручання у вирішення судо­вих справ; втручання у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, безпеки. Суб'єктом вказаних злочинів можуть бу­ти як приватні, так і службові особи.

Особливістю корупційних злочинів є те, що, будучи об'єднаними за вищезазначеними ознаками в окрему групу, вони можуть бути складовими й інших видів злочинів. Так, за місцем розташування у Особливій частині Кримінального кодексу України корупційні зло­чини можуть входити до злочинів проти основ національної безпеки України, проти власності, проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина, проти правосуддя у сфері господарської діяльності, службової діяльності, військових

злочинів. За деякими кримінологічними ознаками корупційні злочи­ни можуть бути причетні до економічної, професійної, організованої та інших видів злочинності. Але корупційні злочини повністю не співпадають із жодним іншим видом злочинів. Це цілком стосується й посадових, з якими найчастіше ототожнюють корупційні злочини. Річ у тім, що не всі посадові діяння є корупційними (взяти ту ж ха­латність, яка вчиняється з необережності). З іншого боку корупцій­ні злочини не зводяться тільки до посадових.

§ 2. Кримінологічна характеристика корупційної злочинності й особи корупціонера

Корупційна злочинність — це сукупність злочинів, що поляга­ють у зловживанні посадовими особами органів державної влади чи місцевого самоврядування наданими їм повноваженнями у власних або третіх осіб інтересах.

Кримінологічна характеристика корупційної злочинності усклад­нюється низкою моментів. По-перше, відсутністю в нашій державі правового поняття корупційних злочинів. По-друге, неповнотою офі­ційної статистики, яка фіксує лише окремі показники корупційних діянь. Проте отримати уявлення про стан, структуру, динаміку і гео­графію корупційної злочинності в Україні, виходячи із статистичних даних, все ж таки можна.

Так, хабарництво становить 0,3—0,5 % від загальної кількості зареєстрованих злочинів. У 1990—1999 рр. спостерігалася тенден­ція до зростання хабарництва. Так, у 1990 р. в Україні було зареєст­ровано 420 випадків одержання хабара, 55 — посередництва в ха­барництві і 524 — давання хабара. У наступних роках ці цифри бу­ли такими: у 1995 р. відповідно 1187, 84 і 589; 1996 р. — 1286, 77 і 542; 1997 р. — 1540, 76 і 600; 1998 р. — 1641, 89 і 718; 1999 р. — 1514, 109, 703. Отже, якщо у 1990 р. було зареєстровано 999 випад­ків хабарництва, то у 1999 — 2326 (+ 232,8 %).

Кількість засуджених за хабарництво характеризується такими показниками. У 1990 р. за одержання хабара було засуджено 77, да­вання хабара — 113, посередництво у хабарництві — 5 осіб. У на­ступних роках кількість засуджених за ці злочини відповідно стано­вила: у 1995 р. — 209, 62, 11; 1996 р. — 306, 123, 9; 1997 р. — 305, 165, 13; 1998 р. — 351, 153, 4; 1999 р. — 315, 126, 10; 2000 р. — 383, 122, 6 осіб.

Аналіз наведених прикладів дає змогу констатувати суттєві роз­біжності між кількістю зареєстрованих фактів хабарництва і осіб, засуджених за його вчинення. За виявленими у 1990 р. 420 фактами

одержання хабара було засуджено лише 11 осіб, у 1997 р. за 1540 такими фактами — 305 осіб. Ще більш разючою ця різниця є для посередництва у хабарництві, за вчинення якого засуджується по кілька осіб на рік.

В останнє десятиліття спостерігалося зростання групового ха­барництва, а в окремі роки відбувалися його "спалахи". Так, якщо у 1990 році питома вага групового хабарництва становила 19,5 %, то у 1993 р. — 41,5 %, 1994 р. — 39,7 %.

У характеристиці хабарників відмічаються наступні тенденції:

1) зменшення кількості жінок—хабарників. Якщо у 1990 році во­
ни становили 42 %, то у 1999 — 28,7 %;

2) підвищення освітнього рівня хабарників. Якщо у 1990 році
52,9 % хабарників мали вищу або середню спеціальну освіту, то у
1999 році таких вже було 84 %;

3) зменшення числа хабарників, які раніше вчиняли злочини.
Якщо у 1990 році такі особи становили 3,2 %, то у 1999 — 1,8 %.

4) незначні коливання у віці хабарників. Зокрема, зменшилась
кількість хабарників у віці 25—29 років (у 1990 р. таких було
15,3 %, 1998 — 11,1 %). Зате збільшилась частка хабарників у віці
ЗО років і старше (у 1990 р. таких було 80,8 %, 1998 — 82,4 %).
Спостерігається також збільшення числа хабарників, яким виповни­
лося 60 років. У 1996 році таких було 3,7 %, 1997 — 4,2 %,
1998 — 5,3 %, 1999 — 6,8 %.

Переважна більшість викритих фактів хабарництва стосувалася посадових осіб нижчої ланки (керівників структурних підрозділів підприємств, голів чи секретарів сільських рад, спеціалістів установ районного рівня, оперативних уповноважених, слідчих, інспекторів тощо). Це свідчить про те, що офіційна статистика не відображує реальних масштабів хабарництва, оскільки воно має дуже високу латентність. Варто зазначити, що такий стан речей у цій сфері при­таманний не лише Україні, а й зарубіжним країнам, насамперед тим, що виникли на теренах колишнього СРСР. За експертними оцінками, із масиву реально існуючого хабарництва офіційно реєст­рується не більше одного відсотка цих злочинів.

Зловживання владою або посадовим становищем теж мають тенденцію до зростання. Якщо у 1990 р. таких злочинів було заре­єстровано 594, то у 1999 — 5789. Це зростання переривалося лише у 1993 р., коли було зареєстровано 638 зловживань владою. Освіт­ній рівень осіб, які вчиняють ці злочини, є найвищим серед усіх по­садових злочинців. Так, у 1996 році частка осіб з вищою або серед­ньою спеціальною освітою серед них становила 81,1 %, у 1999 — 87,7 %. Питома вага осіб, які вчиняють зазначені злочини, є най-

І

більшою серед посадових злочинців. У 1999 році їх було 29,6 %, то­ді як хабарників — 12,1 %, а осіб, що перевищили владу або поса­дові повноваження — 5,1 %.

Серед тих, хто зловживає владою чи посадовим становищем, до­сить велика частка жінок — близько 40 %.

Розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати чи зловживання посадовим станови­щем мають найменші, порівняно з вище розглянутими злочинами, темпи зростання. За останні десять років вони зросли лише на 28,9 % (у 1990 році їх зареєстровано 10649, а 1999 — 13724). Най­більш поширений цей вид розкрадань у сільському господарстві, ву­гільній промисловості, торгівлі та на залізничному транспорті. Од­нак, якщо брати до уваги кількість осіб, які вчинили подібні розкра­дання, то картина щодо найбільш криміналізованих галузей буде де­що іншою. У 1999 році питома вага цих злочинців у сільському господарстві становила 6,1 %, на транспорті — 7,8 %, у торгівлі і громадському харчуванні — 4,9 %, сфері приватизації — 52,6 %, банківської діяльності — 28 %, фінансів — 28,6 %, у митних орга­нах — 64,8 %, судах та інших органах юстиції — 56,9 %.

Простежується зв'язок корупційної злочинності з організова­ною. У 1990 році в Україні було виявлено 371 організовану злочин­ну групу, з яких 6 були корумпованими. У 1993 році ці показники відповідно складали 621 і 34, у 1995 — 871 і 36, у 1999 — 1166 і 14. Із виявлених у 1990 році 1843 злочинів, вчинених організовани­ми злочинними групами, корупційним був 101 злочин, тобто 5,5 %. У 1993 році цей показник становив 2,4 % (відповідно 2794 і 69 зло­чинів), у 1996 — 3 % (відповідно 6241 і 192 злочини), у 1999 — 2 % (відповідно 45476 і 934 злочини). Однак, до цих офіційних цифр треба ставитися досить скептично, і таку малу кількість корупцій-них злочинів можна пояснити лише перекручуванням статистичних даних заради прикрашування дійсності.

Викладене вище дає підстави для наступних висновків. По-пер­ше, офіційна статистика не висвітлює всієї корупції в Україні в силу недоліків статистичної звітності та високої латентності цього виду злочинності. Тут слід погодитися з дослідниками (наприклад, М. І. Камликом, Є. В. Невмержицьким), які вважають, що офіційні дані про корупцію відображають лише активність правоохоронних орга­нів у боротьбі з нею, але ні в якому разі не реальний рівень коруп­ційної злочинності. По-друге, існують проблеми із застосуванням антикорупційного законодавства, пов'язані з соціальним статусом корупціонерів. До відповідальності притягуються дрібні чиновники, а "акули" залишаються на волі.

Спостереження за корупціонерами показують, що від інших ви­дів злочинців вони відрізняються передусім особливою соціальною позицією — наявністю владних повноважень, без яких не можуть вчинятися корупційні діяння.

Корупційна поведінка, як правило, проявляється у двох формах. Перша з них полягає у відхиленні особи, уповноваженої на виконан­ня функцій держави, у своїй службовій діяльності від норм, встанов­лених правовими актами. Йдеться про зміну мотивації діяльності, ціннісних орієнтацій, трансформацію законослухняної особи в ко-рупціонера. Займаючи певну посаду, така особа вважає за можливе неправомірно використати надані їй повноваження у власних інте­ресах чи інтересах інших осіб. При цьому відбувається поступове нарощування інтенсивності корумпованої поведінки, в результаті чого особа твердо стає на злочинний шлях, виявляючи все більш не­безпечні корупційні прояви. Бувають і ситуативні корупціонери, які вчинюють злочини під впливом складних життєвих обставин.

Друга форма корумпованої поведінки характеризується тим, що зайнявши відповідну посаду особа вже зорієнтована на протиправне використання владних повноважень для наживи. Тобто вона ціле­спрямовано йде до влади, щоб вчиняти корупційні злочини.

§ 3. Детермінанти корупційної злочинності

Ефективна протидія корупції потребує з'ясування її чинників. Треба виходити з того, що корупція має соціальні передумови, що властиві усім державам, але найбільше країнам з перехідною еконо­мікою, до яких належить і Україна.

На різке зростання корупції в незалежній Україні насамперед вплинули кризові явища в усіх сферах суспільного життя. Науково доведено, що за здійснення радикальних реформ дуже зростає рі­вень корупції. Проте слід наголосити, що її зростання обумовлено не самими по собі реформами, а повільністю, непослідовністю і не­завершеністю їх проведення. Власне, це і спостерігається в Україні. Після отримання незалежності вона не виробила чіткої політичної та економічної стратегії формування громадянського суспільства. Це обумовило виникнення корпоративних кланів, викривлення про­цесів приватизації в інтересах окремих ділків, перепони у розвитку демократичних інститутів та утвердженні верховенства права тощо.

Детермінанти корупційних злочинів можна поділити на політич­ні, економічні, правові, організаційно-управлінські і соціально-психо-

логічні

Читайте також:

1. Глава 1
2. Глава 1
3. Глава 1
4. Глава 1
5. Глава 1
6. Глава 1
7. Глава 1
8. ГЛАВА 1 0. РАДІОЛОКАЦІЙНІ СИСТЕМИ
9. Глава 1 понятие права собственности и его значение в гражданском праве
10. ГЛАВА 1 – ПРОЦЕС ВИДОБУВАННЯ НАФТИ
11. Глава 1. ОСНОВНІ ТИПИ СИСТЕМ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Переглядів: 4032