• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Література

Колодний А. Н. Атеизм как фактор человекотворчества // Культура. Религия. Атеизм. — К., 1991.

Історія і теорія релігії та вільнодумства. — К., 1993.

Лобовик Б. А. Религия и атеизм как слагаемьіе культури // Культура. Религия. Атеизм. — К., 1991.

Любак А. Драма атеистического гуманизма. — Милан — М., 1997.

Тажуризина 3. А. Идеи свободомьіслия в истории культурьі. — М., 1987.

Трофимова 3. П. Гуманизм, религия, свободомьіслие. — М., 1992.

Свободомьіслие и атеизм в древности. — М., 1986.

Философские проблемьі истории свободомьіслия и атеизма. — М., 1987.

Хзтчер У. С. Понятие духовности. — К., 1994.

Черній А. М. Онтологія духовності: Антропологічна цілісність у релігіє-знавчому вимірі. — К., 1996.

5.2. Сучасні богошукання (неорелігійні рухи)

Сьогодення потребує спільних поглядів на вирішення глобальних проблем, що постали перед людством, пошуку нових спільних духовних начал і життєвих орієнтирів, цінностей. Такий пошук не може оминути релігій. Однак традиційні релігії з різних причин не спроможні забезпе­чити людству духовну унію. Тому цю місію все частіше ішконують неорелігії.

Неорелігії і глобальне мислення

Нетрадиційні вірування нині набули поширення прак­тично на всій планеті. Так, за даними «Британської Енци­клопедії» (1996), на середину 1995 р. у світі нараховувався понад 121 млн прихильників нових релігій. Тобто понад 2% населення планети є симпатиками новітніх релігійних течій. І якщо з 1980 до 1993 pp. приріст кількості послідов­ників нових релігій становив 33%, то, за прогнозами, до 2006 р. вона збільшиться ще на 67% при 20% зростанні населення нашої планети. У жодній із давно існуючих релігій не очікується подібних масштабних темпів зро­стання. Таке активне релігієтворення зумовлено цілою низкою причин, найпомітнішими серед яких є:

— криза західної цивілізації, що спонукає до спроб синтезувати західну та східні релігійні традиції;

— трансформація світоглядних парадигм, спричинена науково-технічною революцією, суперечностями індустрі­ального (постіндустріального) суспільства;

— загальна демократизація суспільства та утверджен­ня в ньому особи в широкій гамі її прав, яка інколи робить світоглядні орієнтації та релігійне усвідомлення дійсності недостатньо зрілими і загартованими;

— криза традиційних церков і традиційної релігійно­сті, які вже не відповідають релігійним потребам сучасно­го віруючого, особливо молодого;

— руйнація міжособистісних стосунків, насамперед сімейних; розрив наявних ще донедавна зв'язків поколінь, що спричиняє послабленість традиційної релігійності та дає змогу молодим не успадковувати релігію «батьків та дідів»;

— готовність новітніх релігійних (неорелігій) течій до духовного об'єднання людства.

Неорелігії — синкретичні й універсальні утворення, що поєднують у собі як елементи багатьох існуючих релігій, так і ідеї теософії, антропософії, сучасні філософські й богословські доктрини, астро­логію й окультизм, біоенергетику й екстрасенсорику, містичну уфологію тощо.

Не приділяючи особливої уваги порівняльному аналізу своїх учень, а часом і нехтуючи ним, вони проповідують принципи істинності, цінності й взаємодоповнюваності всіх релігій. Це робить такі об'єднання відкритими для послідовників будь-якого іншого віровчення. Привабли­вою для нових прихильників є і неперсоніфікованість їх богів, що найчастіше виступають як Абсолютний Розум, певна Духовна Сутність, Об'єктивний Закон.

Прагнення до міжрелігійного синтезу, на думку теоре­тиків і засновників неорелігій, здатне забезпечити перехід людства до глобальної єдності, оскільки відповідає вимо­гам нової світоглядної парадигми майбутнього. Вони не протиставляють культурні цінності планети, а показують шляхи їх співіснування. Демонструючи найрізноманітні­ші форми поєднання мудрості Сходу і раціональності Захо­ду, неорелігії часто виходять за межі власне релігійної проблематики. Все активніше апелюючи до найновіших відкриттів біології, генетики, психології, хімії, фізики, філософії, неорелігії дають змогу своїм прибічникам усві­домити себе як жителів Землі, а не лише громадян певної

країни. Таким чином вони формують не локальний, а пла­нетарний, загальнолюдський патріотизм.

Неорелігійні вчення пропонують своїм прихильникам нову сакральну інтерпретацію дійсності, нове розуміння соціальних питань та сучасних глобальних проблем і дають якісно нову програму їх вирішення. Водночас вони намагаються задовольнити вибагливі смаки й потреби сучасних шукачів істин, які жадають життєвого комфор­ту, душевного спокою, глибинного самоусвідомлення, цілісності та значущості власного буття.

Богошукання орієнтального напряму

Релігійні утворення орієнтального напряму репрезен­тують Товариство свідомості Кришни (рух «Харе Крипта»), дзен (чань)-буддизм, Нітерен, Послідовники Саї Баби, Гро­мади Шрі Чинмоя, міжнародне товариство «Всесвітня чиста релігія» (Сахаджа-Йога), організація «Трансценден­тальна медитація», Товариство Шрі (Гхош) Ауробіндо (інтегральна йога). Більшість цих релігійних організацій ґрунтується на принципах неоіндуїзму або є буддійськими течіями.

Товариство свідомості Кришни.Це одне з найпошире­ніших неорелігійних утворень, що започатковане у сере­дині 60-х років XX ст. у США. Його засновник — монах-ін-дус Абхай Чаран Де (1896—1977), який згодом назвав себе Шрі Шрінмад Свамі Бхактиведанта Шріла Прабгупа-да. Товариство є універсальним релігійно-культурним рухом, що пропагує ведичні знання (космологічні, антро­пологічні, соціальні, медичні) й брахманську культуру (чес­ність, контроль за почуттями, терпимість, повне знання, віру в Бога тощо) та поширює «свідомість Кришни» (уявлен­ня про Всевишнього, способи відданого служіння йому). Така свідомість, на їх переконання, в кожної людини — як споконвічна любов до Бога. Головне завдання товариства — розбудити її, виявити, допомогти звільнитися від оков тіла; поринути у чистий дух задля єднання з Богом. Цьому покликана сприяти як певна медитативна система, так і своєрідна інтерпретація індуїстського канону — «Бхагавад-Гіти», «Бхагавата-Пурани», «Брахма-Самміті».

Кришнаїти вірять в єдиного Бога, якого називають Все­вишнім, Верховним, Абсолютним, Істинним, вважають творцем усього сущого. Він має багато імен, але найголов­ніше — Кришна. В індійській міфології і релігії Кришна —син Васелдуви і Диваки, восьмої аватари Вішну — мис-литься як Спаситель індусів. Кришна багатозначний: Божество, міфологічний герой, Великий учитель людства, в якому поєднались втілення легендарних та історичних подій. Він вічний, володіє двома видами енергії — вищою (духовною) і нижчою (матеріальною), що творить світ і всі живі істоти. Проявляє себе Кришна у таких трьох модусах (аспектах):

1) Параматма — локалізована супердуша, завдячуючи якій частинки Кришни живуть у серці кожної людини;

2) Брахман — яскраве особистісне сяяння, яке є вну­трішнім рушієм Всесвіту, всепроникна абсолютна істина, незбагненна сила, випромінювання трансцендентного тіла особистості Бога;

3) Бхагаван — верховна особа Кришни, якій притаман­ні незбагненні якості, все багатство, могутність, слава й краса.

Людина в кришнаїзмі — це передусім духовне начало (духовне тіло), що походить від Кришни і співвідноситься з ним, як син із батьком. Наша індивідуальна душа (джива, атма) є частиною верховної душі, а полем її діяльності — наше фізичне тіло, яке отримує душа за власним бажан­ням. Зловживаючи своєю свободою, джива потрапляє в матеріальний світ, де перебуває під владою трьох гун (ста­нів, модусів) — неуцтва, пристрасті, благості. У матеріаль­ному світі, на переконання кришнаїтів, джива забуває про свою божественну сутність й опиняється під впливом карми.

Духовний світ не є однорідним, а має три рівні планет. У найвищому засідають напівбоги, чия джива знаходиться у модусі (своєрідному стані) благості, доброчинності. Сюди відносяться кришнаїти, брахмани, вчені, філософи ведиз­му і корови. Середній рівень, що охоплює і Землю, включає тіла, джива яких — у модусі пристрасті (прагненні до поша­ни, сім'ї дому тощо). Людина тут вимушена тяжко пра­цювати. В найнижчому рівні знаходяться дживи неуцтва (лінощі, безумство), за що й отримують тіла різних тварин. Тому залежно від поведінки душа людини може пересели­тися (кришнаїти дотримуються вчення про реінкарнації) в людину або в тварину, стати комахою, навіть мінералом. Для уникнення цього слід віднайти істинний сенс життя. Таким сенсом є набуття свідомості Кришни, розуміння Кришни, відновлення втрачених з ним зв'язків. Для цього необхідно сфокусувати свою свідомість на Кришні, любити Кришну понад усе на світі, всім серцем, усією душею.

Ідеалами кришнаїзму є:

— любов до Кришни, віддане служіння, непорушна віра й тверда надія на нього;

— любов до людей, милосердя (оскільки всі людрі є діти Ножі, в кожному — відблиск його величі);

— рівність усіх людей перед Богом та, як наслідок, між собою; чистота моральна й тілесна;

— покірність і скромність;

— стійкість та терпіння у випробуваннях.

Звільнитися від страждань матеріального світу і розви­нути в собі свідомість Кришни, за переконанням крішнаї-тів, може кожен, хто самовіддано служитиме Кришні. Прабгупада нараховує 64 такі служіння, найголовніше з яких — за будь-яких обставин зберігати вірність гуру, слу­жити йому так, ніби він є Кришною. Гуру бере на себе карму учня, дає йому таємну «захисну» мантру, з якою гой може звернутися до Кришни в екстремальних ситуа­ціях. Гуру допомагає учню вдосконалити свій духовний світ, виробити особливе блаженно-урочите світоспогля­дання, в якому відданий Кришні намагається бачити в усьому милість свого Бога. Важливо також виробити здат­ність сприймати світ очима, «сповненими любові до Криш­ни». Цього можна досягти через індивідуальну (джапа) і колективну (кртан) медитацію — піснеспів мантр, що супроводжується грою на музичних інструментах і танця­ми. Особлива роль належить маха-мантрі: «Харе Кришна, Харе Кришна, Кришна, Кришна, Харе, Харе, Харе Рама, Харе Рама, Рама, Рама, Харе, Харе», яку слід повторюва­ти мінімум 1728 разів на день. Вважається, що повторюю­чи її нескінченно, людина вступає в особисте спілкування з Кришною.

Найкращим служінням Кришні є відмова від принад цього світу, набуття статусу монаха у храмі. Важливо також не вживати заборонену їжу: м'ясо, рибу, яйця, цибулю, часник, гриби тощо. Загалом у кришнаїзмі всю їжу поділяють на 4 різновиди:

1) заборонена їжа;

2) сита, з великою кількістю прянощів і спецій;

3) їжа добра (здебільшого овочі й молоко);

4) їжа чиста, присвячена Кришні під час її приготуван­ня, яку бажано спожити упродовж трьох годин. Присвяче­на Кришні їжа називається прасадом. Скуштувавши її, Кришна входить у неї, і після цього вона сама стає Криш­ною, втрачає свої матеріальні властивості, набуває статусу їжі духовної.

Суттєвими вимогами до поведінки кришнаїтів є відмо­ва від вживання токсичних речовин (спиртного, наркоти­ків, кави, чаю, тютюну); уникнення позашлюбних стосун­ків; ігнорування азартних ігор тощо. В ритуалізованому житті кришнаїтів виокремлюється дев'ять основних занять: слухання про Кришну, повторення мантри, спога­ди, служіння, богослужіння, молитва, послух, підтримка дружби з Кришною й віддача йому всього, що людина має.

Кришнаїти об'єднані в Міжнародне товариство свідо­мості Кришни (МТСК), вищим керівним органом якого є Керівний комітет товариства (УВС) на чолі з Головою його Виконавчої ради.

Дзен (чань)-буддизм.Дуже впливовим є і дзен (чань)-буддизм, що став надбанням західної культури в XX ст. Послідовники цього напряму є в США, Франції, Англії, Німеччині та багтьох інших країнах світу. Дзен (чань) як релігійно-містичний рух виник внаслідок поєднання на китайському ґрунті багатьох буддійських напрямів (мадх'яміків, йога-чарів тощо).

Японське слово «дзен» (китайське «чань») сягає своїми витоками санскритського «дх'яна», що означає «медита­ція». Дзен-буддисти і є прихильниками медитації, яка, на їх переконання, тільки й здатна виявити первісну природу людини, посприяти пробудженню індивіда, осягненню ним істинної природи речей.

Медитація (лат. meditatio — міркування) — інтелектуальна діяль­ність, спрямована на досягнення стану поглибленої концентрації, коли людина звільняється від негативних переживань, крайніх емоцій, що сприяє своєрідному піднесенню духу.

Медитативна практика має формувати здатність цілісно сприймати буття, породжувати можливості для індивідуаль­ного вдосконалення та соціальної терапії. Вона повинна від­крити шлях до пізнання своїх особливостей, забезпечити повну відкритість індивідів один одному. Тому основою дзен-буддизму є «передавання істини від серця до серця» і вчен­ня про дунь у (раптове просвітлення). Це вчення було розви­нуте шостим патріархом Хуейненом (638—713), засновни­ком т. зв. південної гілки дзен (чань)-буддизму. У VIII— X ст. у ній виокремилося 5 різновидів, два з яких (Ліньцзу і Цаодун) збереглися до теперішніх днів. Основні принципи цього напряму: «Не твори письмових повчань», «Передавай традицію поза настановами», «Прямо вказуй на людське серце», «Осягай природу і ставай Буддою». Вчення про дунь має багато прихильників у Китаї, Кореї, В'єтнамі, Японії.

Нітерен.Поруч із дзен-буддизмом існує й сучасна школа японського буддизму — Нітерен, названа так на честь відомого в Японії вчителя Лотосової сутри бодхисатви Нітерена (1222—1282). Цю школу репрезентують у різ­них країнах ченці ордену Ніппондзан Мьоходзі, що виник у 1917 р. за ініціативою релігійного діяча Нітідацу Фудзії (1885—1985). Орден характеризується пацифістськими поглядами. Його прибічники проводять активну миротвор­чу діяльність — організують різні антивоєнні акції, марші миру тощо.

Послідовники Саї Баби.У 1926р. в Індії народився найвідоміший у світі гуру Шрі Сатьї Саї Баба. Нині його послідовники вважають гуру чудотворцем, аватарою (вті­ленням) Бога, що здатен зцілювати людей і духовно, і фізично. Головною метою Саї є відродження, з одного боку, прагнення людини до духовності, а з другого — бажання людства жити в мирі й співпраці. Звідси, на його думку, й першочергове завдання — об'єднати всіх в одну-єдину сім'ю, яка б функціонувала на засадах істини, пра­ведності, миру, любові і злагоди на планеті. Тому діяль­ність поширених по всьому світу центрів, що охоплюють прихильників Саї Баби, спрямована на розвиток духовної сфери (участь у бхаджанах — піснеспівах, що славлять Бога і всі релігії, медитації), поширення освіти (безкош­товні школи, різноманітні освітні гуртки і об'єднання тощо) та служіння нужденним, хворим, людям похилого віку, розумово відсталим, іншим соціально вразливим і нєзахищеним людям. Кодекс поведінки і десять принци­пів життя послідовників Саї Баби мають загальнолюдсь­кий зміст і схожі на етичні кодекси інших релігій.

Міжнародна організація Сатьї Саї має централізовану ієрархічну структуру на чолі із Саї Бабою, апірам (духовна обитель) якого знаходиться в Путтапарті (Індія). Саї Баба керує Центральним офісом, у складі якого є Головна кан­целярія, Всеіндійський президент і Міжнародний голова. Центральний офіс поновлює періодично правила, вирішує адміністративні питання, збирає контрольну інформацію про кожен із 15 регіонів, на які поділений увесь світ (Укра­їна віднесена до третього). Регіони мають власні внутрішні підрозділи, сформовані за адміністративно-географічним принципом: країна, штат (область), район, населений пункт. У кожен регіон Міжнародний голова призначає Головного координатора, який створює у своєму регіоні координаційний комітет, керівники яких утворюють Центральну раду регіону, очільника якого також призначає Міжнародний голова.

Усі члени Організації Саї Баби беруть участь у роботі одного або кількох із таких напрямів (програм): «Бхаджа-на Мандалі» (проведення молитовних зборів); «Бала Вікас» (організація молодіжних і дитячих зібрань, гуртків тощо); «Сева Дал» (організаційна діяльність і безпека); «Махіла Вібхаг» (Організація жінок для господарської діяльності й педагогічного забезпечення навчальних про­грам Бал Вікас).

Громади ШріЧинмоя. Індійське коріння мають і Гро­мади Шрі Чинмоя, члени яких поділяють погляди індійсь­кого поета, філософа, громадського діяча Шрі Чинмоя (нар. 1931). У своїх творах «Внутрішня незалежність» (1974), «Медитація» (1978), «Світло Сходу для західного розуму» (1989), «Душа-подорож мого життя» (1991) та інших мудрець викладає своє бачення духовного прогресу. Воно полягає у всебічній діяльності на принципах любові, відданості і самозречення. На його думку, тільки сформу­льована ним філософія любові виражає найглибший, найінтимніший зв'язок людини і Бога, які є двома аспектами тієї самої єдиної свідомості. У складній драмі життя, пере­конує Шрі Чинмой, людина сповнює себе у Всевишньому, усвідомлюючи, що Бог або Суприм, як найчастіше називає його Шрі Чинмой, є найвищою власною сутністю людини. Всевишній розкриває себе через людину, яка постає як його особливий інструмент для перевтілення і вдоскона­лення світу. Згідно із вченнями Шрі Чинмоя духовне серце («престол любові і почуття всесвітньої єдності») мусить підпорядкувати собі інтелект — «престол бентеж­ності і сумніву». Для цього рекомендується концентрува­тися на одному об'єкті, досягаючи шляхом медитації «зупинення мислення» і викликаючи з «духовного серця» своєрідні «духовні сили», спрямовуючи їх у сферу «Третього ока», розташованого в центрі лоба. Об'єктом такої концентрації, як правило, є «трансцендентальний портрет» Шрі Чинмоя (фотографія в момент медитації). Особа, яка медитує, повторюючи в якості мантри ім'я вчите­ля (щоденно таку мантру слід повторювати від 500 до 1200 разів), необхідно повністю налаштуватися на нього, зробити його своїм «внутрішнім штурманом» на шляху до Бога. При цьому рекомендується повторити слово «Суприм» двадцять раз настільки швидко, наскільки це можливо, щоб «очисти­ти» дихання. Послідовники Шрі Чинмоя, як правило, два-три рази на день присвячують себе гуру і «Суприму».

Обо'язково це слід робити вранці з другої до шостої години і, якщо є змога, ввечері. Вранішнє «правило» займає близь­ко 40 хвилин, складається з п'ятихвилинного повторення імені «Суприм», виконання написаних гуру пісень, моли­тов «Верховному» і читання уривків із книги Чинмоя «На кожний день». Вечірня медитаційно-молитовна практика триває до 15 хвилин. Найвідданіпіі учні дотримуються аскетичнішого розкладу: дві години сну, чотири години медитації, чотири години бігу, дві години медитації і нетривалий сон. Зібрання прибічників Чинмоя відбува­ються два рази на тиждень — у неділю і будь-який інший день. Кульмінація щотижневої групової медитації настає під час спільного виконання написаного Шрі Чинмоєм медитативного піснеспіву «Invocation» («Заклинання», або «Моління»).

Головна мета вчення — всебічне духовне і фізичне вдосконалення особи через пізнання своєї суті, пошук і відкриття духовних істин, які б сприяли космічному роз­ширенню свідомості. Людина, за вченням Чинмоя, щоб усвідомити свою божественність, мусить самотрансцендентуватися, тобто «вийти за власні межі», подолати власну обмеженість. У цьому закорінене характерне для учасників руху Чинмоя прагнення до особливого самоу­твердження, екстремального самоподолання шляхом досягнення виняткових успіхів у різних сферах людської діяльності (спорті, мистецтві тощо).

Тим, хто хоче стати учнем Шрі Чинмоя, необхідно почати відвідувати заняття в місцевому центрі і практику­вати медитацію, а через місяць, утвердившись у своєму виборі й готовності бути відданим гуру, відіслати йому заповнену анкету і фотографію, щоб він на відстані міг дати ініціацію.

Послідовники Чинмоя не повинні вживати наркотики, алкоголь, тютюн і м'ясо. Особлива увага звертається на гігієну, заохочується заняття спортом, передусім легкою і важкою атлетикою, плаванням, тенісом, велосипедним спортом. Головна мета вчення — всебічне духовне і фізич­не вдосконалення особи через пізнання своєї суті, пошук і відкриття духовних істин. Шляхами досягнення цієї мети є практичні дії: цикли лекцій, концерти, спортивні зма­гання, екскурсії та інші культурні заходи.

Товариство «Всесвітня чиста релігія» (Сахаджа-Йога).Походить із Індії й «Всесвітня чиста релігія», де в 1970 р. її засновниця Шрівастава Нірмала — Шрі Матаджи Нірма-ла Деві (нар. 1923) реанімувала давню забуту систему духовного сходження і самооздоровлення, відому як Са-хаджа-Йога. Вчення Шрі Матаджи побудовано на переко­нанні, що в кожній людині є енергія чистого бажання (кундаліні), що відображує Святий Дух. Опанувавши спе­ціальний метод медитації та молитви, людина самореалі-зується через усвідомлення власного духу, тобто шляхом пробудження життєвої сили кундаліні. Завдяки зростан­ню цієї сили-енергії, що виходить у формі прохолодних вібрацій, в людині нібито народжується світло. У ньому вона не лише бачить істинну себе, а й розуміє, що їй слід робити на шляху самовдосконалення. На переконання послідовників Шрі Матаджи, той, хто пробудив у собі таку енергію, з'єднується з космічною всепроникаючою енергі­єю божественної любові, в них виникає внутрішня потреба дотримуватися заповідей Бога. Отже, Сахаджа-Йога нама­гається зробити будь-яку релігію внутрішньою та природ­ною. А відтак «Всесвітня чиста релігія» постає квінтесен­цією всіх релігій, прагнучи поєднати в собі все найкраще, що в них є. її мета полягає у спрямуванні якомога більшої кількості людей на шлях духовного сходження, зміцнення ментального і психічного стану людини.

Ініціація (вступ до товариства) здійснюється, як прави­ло, під час публічних виступів Нірмали Деві, під час яких здійснюються пуджі (обряди поклоніння богам і богиням), відбувається шактипат — перехід сили Шакті (первинна енергія Бога) від гуру до учнів. Вважається, що коли Мата­джи дає «реалізацію» (шактипат), у тих, хто посвячуєть­ся, пробуджується кундаліні, про що засвідчує відчуття легкого вітру. Отримати «реалізацію» можна і через учнів Нірмали, які пройшли спеціальну підготовку в школах «Сахаджа-Йога», а також через її фотографію, перед якою запалюють свічку і сідають, піднявши долоні рук. Почав­ши практикувати Сахаджу-Йогу, людина, на переконання її фундаторів, стає могутнішою, вільною, святою веде ангельське життя.

Крім ретельно розроблених обрядів поклоніння Мата-джі, використовуються методи медитації, що, як ствер­джується, дають енергетичне живлення людині, і методи, що забезпечують перебування у стані медитації постійно. Є шляхи досягнення стадії, коли людина, не медитуючи, весь час перебуває у стані медитації. Обов'язок сахаджиста — щоденна медитація і відвідування недільних вранішніх пудж і колективних занять. Недільна пуджа включає молитви, піснеспіви, ритуальне омовіння зображення Шрі

Матаджи і мовчазну медитацію. Після пуджі, як правило, відбувається спільна трапеза.

Прибічники товариства виконують різноманітні окультні практики та обряди: «очищення чакр», щоденне парення ніг у солоній воді тощо.

Місцеві общини товариства називаються «колектива­ми». Вважається, що колективність і колективна свідо­мість мають величезне значення у Всесвіті Чистої Релігії, яка діє і проявляється здебільшого колективним чином. Колективність, на думку Нірмали, — єдиний спосіб, з допомогою якого людина може очиститись.

Товариство має прихильників у 65 країнах світу, особ­ливо в Індії, Австралії, Франції, США, Канаді, Німеччині, Голландії, Китаї, Росії, Болгарії, Колумбії, Румунії та ін.

В Україні Сахаджа-Йога з'явилася в роки «перебудо­ви». Перші громади конфесії було зареєстровано в 1992 р. Нині в Україні діє 18 офіційно зафіксованих громад «Все­світньої чистої релігії». Найбільше їх в Запорізькій і Донецькій областях. Україну неодноразово відвідувала Шрі Матаджи (Свята мати).

«Трансцендентальна медитація».Культ чуттєвості зав­дяки інтуїції й спогляданню дає змогу зануритись у глиби­ни власної душі, вивільнитися від «гніту» інтелекту, роз­ширюючи таким чином можливості свідомості. Тому сьо­годні досить популярними є й орієнтальні культи, в основу яких покладено медитативну практику. Окрім вище назва­них, це культова організація «Трансцендетальна медита­ція», що виникла наприкінці 50-х років XX ст. у США зав­дяки зусиллям індійського йога та гуру Махариши Махеш Йоги, справжнє його ім'я — Махеш Прасад Варма (1911),відомого як персональний гуру ансамблю «Бітлз». Заснов­ник культу називав медитацію найкращою молитвою, яка веде до Творця. Медитація, на його думку, розкриває неба­чений потенціал людини, дає їй змогу прилучитися до «космічної праенергії», заблокувати негативні емоції й розумові штампи, підготуватися до пробудження творчих здібностей та успішного вирішення особистих проблем.

У центрі вчення Махариши поняття «Абсолютне буття», або «Творчий інтелект», що є синонімом Бога. На переко­нання Махеш Йоги, Бог — все, що оточує людину; безособо­ва сила, що пронизує все в світі й ототожнюється зі всіма предметами в ньому. Він більше, ніж природа, він — Все­світ і все, що є в ньому, крім зла. Щоб збагнути сутність вчення Махариши про Бога, необхідно збагнути зміст двох понять у тому сенсі, в якому вживає їх він сам:

1) «прана», яке Махариши вживає в розумінні неві­д'ємної частинки Бога, наявної в кожній людині, і спрямо­ваної на творення, творчість. Він порівнює Бога з океаном, з якого продукуються різноманітні форми життя. В неви­димій формі — це розум, у матеріальній — матерія. І все це випливає з Бога;

2) «карма» — формуюча сила, яка визначає все різно­маніття буття. Якщо Бог — це океан, то карма — сила, що діє всередині океану, формує, творить хвилі. Карма — передусім дія, те, що примушує все живе існувати, жити. Вона має мету — розум (інтелект), який теж має мету — це карма. Постійно триває цикл перетворень і перевтілень душі залежно від якості життя за законом карми. Бог ви­значає карму, але й сам не вільний від неї.

Людина, у вченні Махариши, складається з тіла, розу­му і внутрішнього Я. Тіло — оболонка, дана людині пра­ною і кармою. Всередині нього знаходиться розум, який невидимий, але має досвід і може діяти. Внутрішнє Я — це своєрідне насіння Бога, що живе в людині і проявляється в діях, вчинках. Після смерті тіло розпадається, але найва­жливіше — внутрішнє Я — залишається. Якщо людина усвідомлює, що життя походить від Бога і що Бог виража­ється у творчості, чистоті й блаженстві, вона вступає у Божественне життя.

За Махариши, метою життя є розширення сфери дії щастя, що можна досягти, тільки будучи людиною. Кожен має змогу еволюціонувати до вдосконаленого усвідомлен­ня Бога. Розум, сила, енергія, творчість, блаженство — найвищі якості людини. Мета людства полягає в розширен­ні щастя, що спонукає людей плекати у собі ці якості в пов­ній, чистій формі. Людство — міст між Богом і рештою світу. Його завдання — набути розуму, сили, енергії, твор­чості, блаженства, поширити їх на всі інші прояви Бога і всі інші форми життя. Будь-яка людина може розвинути в собі всі ці якості, але, на жаль, для більшості це не вдається через байдужість до виховання в собі божественної природи, що є причиною всіх помилок і падінь людства. Через власну байдужість людина не знає, як відкрити і досягти Бога все­редині себе, а тому не бачить у житті справжньої мети, не здатна поєднати тіло, розум і внутрішнє Я, щоб вони разом брали участь у природному процесі еволюції. Згідно з вчен­ням Махариши еволюція — це втілення, з яких людина може вирватись і не перетворюватись на щось ще, розвину­ти в собі блаженне усвідомлення Бога. Тобто слід розвивати й розширяти в собі Абсолютне буття, розчинитися в ньому.

Бог не захищений від людських вчинків, які вплива­ють на нього. Необхідно поєднатися загальною метою з Богом, завдяки якій він творить Всесвіт. Тут і вступає в дію трансцендентальна медитація, яка допомагає досягти, крім трьох станів, притаманних звичайній людині (не­спання; сон із сновидіннями, тобто «глибока мрія» — пере--кивання речей, які не є реальністю; сон без сновидінь), ще чотири такі стани:

1) стан чистої свідомості (очищення розуму, відмова від усіх зовнішніх вражень, від усього відомого; очищення свого розуму для глибокого навіювання, відлучення від світу почуттів);

2) одночасне відчуття реальності і нереальності;

3) цілковите відключення від зовнішнього світу (світ сприймається як галюцинація);

4) одночасне злиття всіх попередніх станів. Поняття «трансцендентальний» означає перехід меж

людського досвіду. Щоб усвідомити Абсолютне буття, яке знаходиться по той бік відчуттів, слід перейти межу почут­тів. Це досягається шляхом медитації, яка допомагає людині сфокусувати свій розум на Абсолютному бутті у формі індивідуальної мантри (таємного слова, яке необхід­но постійно повторювати під час щоденної 20-хвилинної медитації).

Центри «Трансцендентальної медитації» розташовані по всьому світу. Створені ним організації Міжнародне сту­дентське товариство медитації, Американське товариство медитації, Всесвітня планова виконавча рада, Амери­канський фонд творчого розуму, Міжнародний універси­тет Махариши, Інститут фізичної підготовки і спортивного вдосконалення мають свої філії, відділення у багатьох кра­їнах. Є вони в Україні, Білорусі, Росії.

Товариство Шрі (Гхош) Ауробіндо (інтегральна йога).Релігійно-філософська система, створена в першій полови­ні XX ст. індійським філософом Ауробіндо Гхошем (1870—1950) і названа ним «інтегральною ведантою», або «інтегральною йогою», вміло поєднала світоглядні прин­ципи Сходу (шактизм, різновиди веданти, досвід йог) і Заходу (досвід релігій і наукових досягнень, німецької класичної філософії, окультизму тощо) задля примирення ідеалізму і матеріалізму, містицизму і позитивізму, уни­кнення суперечностей між наукою і релігією, матерією і духом при вирішенні фундаментальних світоглядних про­блем. За задумом, інтегральна йога покликана утверджу­вати божественне в усіх сферах людського буття — фізичній, соціальній, духовній, що можливе завдяки очищенню свідомості від будь-яких впливів. Згідно з її вченням, по той бік явищ існує єдина абсолютна реальність — Брах­ман, який проявляється в Дусі, Космічному розумі і в матерії, які взаємопов'язані і рівнобожественні. Внаслідок відчуження явищ від свого джерела (Надрозуму) виникає світ, метою розвитку якого є повернення до свого першо­джерела. Людина — синтез універсуму, мікрокосм, що з'я­вився внаслідок еволюції свідомості в матерії і має на меті довести матерію до рівня божественного життя. Досягнути цього можна лише шляхом інтеграції всіх проявів людсь­кого духу (релігії, етики, політики, наукової та художньої творчості) в йогу, тобто в уміння керувати прихованими силами природи й усвідомленням свого божественного походження за допомогою самоспоглядання. Світи нескін­ченно породжуються Брахманом завдяки еманації його блаженства і знову розчиняються в ньому.

Найвищий стан свідомості, відповідне поєднання з Абсолютом відбувається на основі призупинення недовіль-ної розумової діяльності і неочевидного самоспоглядання. Цього можна досягти з допомогою інтегральної йоги без відриву від активної творчої і суспільно-політичної діяль­ності. За твердженнями Ауробіндо, свідомість людини володіє енергією, спроможною змінити матерію. Людина, яка досягла стану мовчання розуму, здатна спрямувати силу власної свідомості на зміну клітин свого тіла і досяг­нути фізичного безсмертя («йога клітин»).

Неохристиянські рухи

На теренах поширення християнства виник також неохристиянський рух, репрезентований різноманітними місіями, новітніми церквами: Богородичною церквою, харизматичними об'єднаннями, Новоапостольською церк­вою, церквою Христа, церквою Ісуса Христа Святих ос­танніх днів (мормонами), церквою останнього заповіту (віссаріонівцями) та ін.

Абсолютній більшості з них притаманні певні спільні ознаки. Зокрема, всі вони критикують ортодоксальне хри­стиянство як таке, що відійшло від початкових традицій, і проголошують свої релігійні утворення єдино істинними, відроджувальними місіонерськими християнськими руха­ми. Всі претендують на виняткове знання і єдино правиль­не тлумачення Біблії тощо.

Богородична церква. Це неохристиянське об'єднання вважає себе спадкоємцем Російського самодержавного православ'я і духовним нащадком Істинно-православної (катакомбної) церкви та світового Маріанського руху. Свою віросповідну належність визначає як «вселенську Вогородичну віру». Організаційно церква сформувалася у 80-ті роки XX ст. в Росії і була зареєстрована у 1992 р. як церква Божої Матері, що преображається. Це об'єднання прагне синтезувати католицизм та православ'я з деякими елементами східних релігій і язичництва. Прихильники Богородичної церкви проголошують себе церквою Царства Вожого, яке Божа Матір за дорученням Святої Трійці повинна збудувати на землі, підготувавши другий прихід Ісуса Христа.

Основні положення вчення об'єднання ґрунтуються на прозріннях його засновника Іоанна Береславського (Веніа-міна Яковича Янкельмана, нар. 1946), який стверджує, що від створення Старого і Нового Завітів у фізичному і духов­ному світі відбулися досить відчутні зміни. Тому перед при­ходом 1000-річного царства, що невдовзі станеться, знадо­биться третій Завіт (від Діви Марії), який відкриється людям через «пророка» Іоанна Береславського. Починаючи з першого видіння Береславському (1984), Бог тепер з'яв­ляється в світі тільки через Богородицю, її непорочне серце. Богородиця не лише часто ототожнюється з іпоста­сями (особами) Святої Трійці (Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий), а й наділяється якостями особливої «четвертої іпостасі Божества», яка вбирає в себе три попередні.

З цього часу і навіки спокутувальна місія Христа доповнюється й поступово замінюється спокутувальною місією Діви Марії, серце якої страждає від занепаду світу. Вона була співрозіп'ята зі своїм Сином і стала співспокутувальницею світу, співучасницею страждань Христових. Тому їй доручено суд над гріховним світом. Щоб допомог­ти людству, Марія через свої явлення в Лурді, Фатімі, Міжгір'ї, Каїрі вказує людству шлях спасіння через зміну церкви, передусім православної. Подібні зміни, за Бере-славським, мають п'ять визначальних містичних віх, три з яких уже означені:

1) явлення в березні 1917 року ікони Божої Матері «Державна»;

2) велика перемога Діви Марії над «червоним комуні­стичним драконом» у серпні 1991 року;

3) народження «Церкви Непорочної Діви» (Богородич-ної церкви).

Дві інші віхи очікуються в найближчому майбутньому: величезне явлення образу Божої Матері на все небо і про­лиття «Сонячної П'ятидесятниці».

Об'єднання має власне вчення про таїнство, за яким кожне таїнство має особливий внутрішній зміст, не пов'я­заний із зовнішніми формами. Дієвість таїнства визнача­ється своєрідним «внутрішнім чуттям» віруючого. Є певні особливості і в здійсненні таїнств. Так, таїнство хрещення має щонайменше п'ять різновидів:

1) водне хрещення, коли «очищається і захищається від хвороб тіло, а душа залишається відкритою від пося­гань лукавого»;

2) хрещення — хрещення Духом, що складається з «прийняття віри і покаяння»;

3) кровне хрещення (найвищий тип хрещення), при­значене для обраних;

4) «небесне хрещення до втілення»;

5) «небесне хрещення після смерті». Богослужіння («космічна літургія») супроводжується

органною музикою і включає «пластичну молитву» (змі­нювані за темпом синхронні присідання, розмахування руками, розкачування тілом тощо), яка виконується хоро­водом перед статуєю Богоматері. Медитації, щоденні молитви супроводжуються розмірковуваннями про найак­туальніші події земного життя Господа і Богородиці.

За вченням церкви, сучасне людство вступає в завер­шальний етап християнської історії — настає зміна світу. І маріанські есхатологи обіцяють не кінець, а трансформа­цію світу, проповідують апокатастасне (всезагальне вічне) спасіння: вічність мук можлива лише «в суб'єктивному переживанні». Богородиця «взяла на себе гріхи мучени­ків», і «Страшний суд буде замінений Зміною, а пекло буде закрите». Однак Богородиця замінить Страшний суд на тихий сон змін лише тоді, коли відбудеться загальне пока­яння і всі люди звернуться до «істинної» маріанської віри. Російську православну церкву Богородична церква вважає «притулком Сатани», а її патріарха — «червоним драконом». З одного боку, віруючі церкви переконані, що Росія завинила перед Богом і світом за спроби утвердити «диявололюдську цивілізацію» — комунізм, а тому мас покаятися. З другого — постійно підкреслюється месіансь­ка роль Росії у світі, можливість утвердження на її терито­рії цивілізації, тотожної апостольському буттю «Духовно­го Ізраїлю III Заповіту». Появу Богородичної церкви її організатори розглядають як вияв Божого провидіння, І

тому закликають інші християнські конфесії до визнання її постулатів і відмови від попередніх переконань. Богоро­дична церква входить до Міжнародної ради общинних цер­ков, визнається Вселенською Маріанською церквою. Вона має свою громадсько-просвітницьку організацію — «Фонд Нової Святої Русі».

Харизматичні об'єднання.Поширений серед християн і харизматичний рух, послідовники якого вірять у дари Духа Святого (дари благодаті), які виявляються після хре­щення ним.

Харизма (грец. charisma — дар) — благодать, Божий дар, особли­ва сила, дарована апостолам Святим Духом у Єрусалимському храмі на П'ятидесятницю для подолання гріховності та спасіння. Харизматичні настрої у християнстві були завжди. У всі часи були люди, які вірили у хрещення Духом Святим, ознакою якого вважалася здатність говорити різними мовами тощо.

Згідно з ученням харизматизму кожному віруючому визначене хрещення Святим Духом зі знанням «інших» мов. Вони визнають повноту дарів Святого Духа, які розпо­діляються з його волі серед усіх віруючих та діють у цер­кві. Харизмати визнають водне хрещення через занурення у воду і обіцянку Богу доброї совісті. Вічною батьківщи­ною для харизматів є небеса, звідки вони й очікують Гос­пода Ісуса Христа, який має прийти, аби судити мертвих і живих. А поки всі церкви, місії та інші християнські орга­нізації повинні об'єднати зусилля у справі молитви, єван-гелізації та у громадській діяльності, не протидіючи одна одній.

Головна мета харизматичного руху — навернути людей та церкви до розуміння Біблії й християнства так, як це робили апостоли після того, як Ісус Христос дав їм дору­чення, сказавши: «Ідіть по цілому світові, та всякому створінню Євангеліє проповідуйте! Хто увірує й охрес­титься, буде спасений, а хто не ввірує, засуджений буде. А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім'я Моє демонів будуть виганяти, говоритимуть мовами нови­ми, братимуть змій; а коли смертодійне, що вип'ють, не буде їм шкодити, то кластимуть руки на хворих, і добре їм буде!» (Мк. 16:15—18).

Харизматичний рух зародився на початку 60-х років XX ст., і пов'язаний з діяльністю проповідника — п'ятиде­сятника Девіда де Плессі (1905—1986), відомого як «містер П'ятидесятниця», який свого часу стверджував, що одержав Господнє повеління проповідувати ідеї п'ятидесят-ництва і відроджувати Святий Дух серед віруючих тради­ційних церков: римо-католицької, пресвітеріанської, англіканської, лютеранської тощо. Народження харизма-тичного руху датується 3 квітня 1960 року, коли свяще­ник Деніс Бенкет замість проповіді розповів своїй громаді про пережитий ним досвід «хрещення Святим Духом», а згодом перед телекамерою почав молитися різними мова­ми, набувши неабиякої популярності. Харизматичний рух швидко поширювався.

У 1964 р. Девід де Плессі був запрошений керівниц­твом Римо-католицької церкви до участі у Другому Вати-канському соборі, де мав змогу розкрити сутність харизма-тичного відродження. В 1968 р. він брав учать у генераль­ній асамблеї Всесвітньої ради церков у м. Іппсала, де його виступ (проповідь) мав величезний успіх. В 1975 р. в Римі відбувся Другий міжнародний конгрес «Католицько-ха-ризматичного руху-оновлення», на який зібралося до тисячі римо-католиків. Месу в соборі святого Петра здій­снив кардинал Зюненс разом із 750 священиками, 12 єпи­скопами. Ця подія ввійшла в історію як «перше харизма-тичне богослужіння в соборі святого Петра». До учасників конгресу зі словами благословення і підтримки звернувся тодішній Папа Павло VI. У 80-ті роки XX ст. почалася нова хвиля харизматичного руху (епоха неоп'ятидесятництва і неохаризматичної «хвилі Святого Духа»), мета якої — проникнути у всі християнські групи і церкви. її фундато­ром став Джон Уімбер, якого послідовники вважають «провідною фігурою західного християнства». Неоп'яти-десятництво і неохаризматизм репрезентують «Рух віри» або «Проповідь віри» чи «Євангеліє процвітання». До України, Росії «Рух віри» прийшов через шведську орга­нізацію «Слово життя», а також об'єднання «Жива вода», «Нове життя», «Живе джерело», «Слово істини», «Справа віри», «Роса», «Благодать», «Жива віра», «Церква повно­го Євангелія», «Нове покоління» тощо. Відомі проповід­ники руху — Кеннет Хейгін, Джим Кейсмен, Чарльа Кеппс, Джон Уімбер, Моріс Серулло, Райнхард Боннке, Бенні Хінн та ін.

Згідно з вченням «Руху віри» людина є духом, що мас душу і проживає в тілі, яке є зло, ницість, бруд, від яких слід звільнятися, оскільки лише в дусі явлені особа й іден-тичність людини, лише дух створений за образом і подо­бою Бога. Душа і тіло знаходяться під владою диявола, тому вони не можуть спілкуватися з Богом. Тільки прийнявши «хрещення Духом», можна набути божественної природи. А прийняти таке хрещення можна лише в неоп'ятидесятницькій громаді, здатній вивести людину на шлях спасіння. Ця особлива здатність пояснюється тим, що навіть Бог не має влади врятувати людину від вічної загибелі, а ось посвячені в «Рух віри» («Слово життя», «Справу віри») набувають природи Бога й звільняються під гріхів. Більше того, вони набувають здатності примуси­ти Бога врятувати їх. Свідченням такої влади є духовні дари: «говоріння мовами», «зцілення» тощо.

Духовний світ, на переконання прибічників руху, керується і функціонує за певними законами, знання яких може дати в руки людства величезну силу. Перевтілення і духовні дари, які людина отримує, прийнявши хрещення Духом, дає їй змогу набути силу і владу в духовному світі, які необхідні християнину для реалізації найпотаємніших бажань у цьому світі. Справжній християнин мусить бути (не може не бути) багатим, здоровим, щасливим («теологія процвітання»). Якщо людина такою не є, це свідчить про несправжність її християнства. На шляху процвітання християнина трапляються різні перешкоди, які є наслід­ком дії диявола і його демонів, які є причинами хвороб, бід­ності, нещасть. Тому найперше завдання християнина — звільнення від цих перешкод, використовуючи владу, деле­говану Христом.

Прибічники руху, як правило, визнають два таїнства: водне хрещення і вечерю Господню (причастя), а також священнодійства — шлюб, молитву благословення дітей, молитву за хворих і рукоположення. Проповіді супрово­джуються славленням Христа, життєствердними музи­кою, співом, танцями і глосолаліями.

Глосолалія (грец. glossa —- незрозуміле слово і Іаііеп — говори­ти) — розмови віруючого з Богом «незнайомою» («іншою») мовою при сходженні на нього Духа Святого, що досягається системою тривалих постів, особливих настанов і молитов.

Церква проводить активну духовно-просвітницьку та соціальну роботу, а також співпрацює з іншими харизматичними церквами.

Новоапостольська церква. Виникла вона в Англії у 1832 р. як наслідок релігійного руху за відродження пер­вісного вчення Ісуса Христа. Нині керівний центр церкви розміщено в м. Цюріх (Швейцарія). Очолює її першоапостол, рішення якого з церковних питань є загальнообов'яз­ковими для членів цього релігійного об'єднання. Прихильники церкви здійснюють три таїнства: хрещення водою, закарбування Духом Святим і причастя. Парафії Новоапостольської церкви країни (регіону) утворюють апостольський округ, яким керує апостол.

Церква Христа.Перші громади церкви Христа з'яви­лися у США в 1979 р. Засновником церкви вважається американський пастор Томас (Кіп) Маккін (нар. 1955) — син адмірала військово-морського флоту США. Нині убагатьох країнах світу діє кілька тисяч таких громад. Цер­ква Христа представлена широкою мережею незалежних релігійних утворень, які мають спільну чітко визначену мету — повернутися до первісної простоти й ідеалів ран­нього християнства. Вона проголошує Біблію, і в першу чергу Новий Завіт, основою свого віросповідання і діяльно­сті та закликає віруючих ревно дотримуватися постулатів своєї віри; наповнювати первісні християнські ідеали реальним життям, конкретними кроками наслідуючи Ісуса Христа.

Церква відмежовується від сучасного християнства, яке, на її думку, своєю модернізацією, а згодом і поділом на три самостійні гілки, відійшло від ортодоксальних принципів і положень. Культова практика передбачає п'ять ритуалів, що відповідають текстові Святого Письма: спів і молитва, проповідь, складання дарів, ламання хліба та причастя вином. Щоб стати членом церкви Христа, слід щиро покаятись у свої гріхах, визнати, що тільки вона — єдиний шлях спасіння, прийняти вчення про покору. Потім необхідно відвідати п'ять багатогодинних занять із Біблії, вивчити напам'ять 25 цитат. На першому занятті засвоюють інформацію про учнів Христа; другому — вивча­ють Біблію, дізнаються, для чого вона потрібна і як її до­тримуватися; третьому — відбувають покаяння і хрещення шляхом короткочасного занурення в воду; четвертому — розбирають зміст поняття «церква» в контексті «єдиної істинної церкви Христа»; п'яте — присвячене розп'яттю. Хрещення називається «хрещенням в учні», оскільки, згі­дно з вченням церкви Христа, правильніше християн нази­вати учнями, адже в Новому Завіті слово «християнин» згадується лише тричі, а «учень» — 270 разів.

Учень має засвоїти: Біблія — єдине істинне послання Бога людям; люди рятуються, забезпечують власне спасін­ня не лише вірою, а й покорою; тільки хрещені учні є хри­стиянами; після хрещення кожний новий християнин мусить мати досвідченішого християнина — наставника;

кожний учень повинен робити все можливе для зростання її поширення впливу церкви.

Життя в громаді динамічне. Кожну неділю — молитов­не зібрання з причащанням; у вівторок — «сімейний час» («домашня церква»), коли збираються найближчі друзі. Раз на тиждень обов'язковий вечір соціального спілкуван­ня, коли збираються всі члени громади. В суботу — обов'яз­ковий день побачень для неодружених, оскільки відмовити тому, хто запросив на побачення (він чи вона) не можна.

Оскільки кожна місцева громада існує автономно, цер­ква не має забюрократизованої системи управління. Міс­цеві громади очолюють старійшини, яких обирають на збо­рах віруючі і які координують свої дії під час спільних бла­годійних акцій.

Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони). Американське коріння має й церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), що була заснована 1830 р. Джозефом Смітом (1805—1844). За легендою, йому явився ангел Мороній і вказав місце, де зберігалися особливі дошки з давніми письменами ізраїльського пророка Мормона. Осно­ви віри мормонів викладено у «Книзі Мормона», а також у працях Дж. Сміта «Вчення і заповіти», «Дорогоцінна пер­лина». Вони визнають, хоча й у дещо своєрідному трактуванні, Святу Трійцю (Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа), викупну жертву Христа, спасіння і Месію. Вважа­ють себе обраними свого життя. Мормони вірять у дар «іномовлення» та його тлумачення, Божественне одкровення, можливість побудови Сіону (Нового Єрусалиму) на Аме­риканському континенті та у райське царство на Землі.

Крім цього, кожен мормон зобов'язаний сприймати і вірити в: організаційну структуру церкви; Мелхиседекове духовенство; Ааронове духовенство; існування багатьох богів; попереднє існування людських духів; те, що Бог є возвеличеною людиною; те, що людина може також стати Богом («закон вічого прогресу»); потрійний поділ небес­ного царства; багатоженство; «Слово мудрості»; хрещен­ня за мертвих; небесний шлюб. Ці положення відображе­ні в книзі «Вчення і заповіти».

Мормони вірять у те, що Ісус і Бог є двома різними Богами, кожен з яких володіє фізичним тілом. Крім них, Всесвіт заселений різноманіттям богів, які також мають фізичні тіла, хоча і з різним енергетичним потенціалом. У кожного з них є своя індивідуальна планета або система планет (галактика), якою вони керують. Оскільки кожен бог має фізичне тіло, він був кимось народжений. Колись дуже давно як духовна сутність народився бог Елогім, який за невідомих обставин одержав фізичне тіло люди­ни, прожив людське життя, після чого поселився на пла­неті, що обертається навколо зірки Колоб (астрономам така зірка невідома). Звідси він і керує нашою галакти­кою та є нашим Богом. Згідно з мормонськими віропо-вчальними джерелами Бог-Отець не завжди був таким всемогутнім, як тепер. Багато світових епох тому він вико­ристовував будь-яку можливість для опановування зако­нів мудрості, енергійно концентрував вольові зусилля і завдяки постійній праці, наполегливості його знання зба­гачувалися, вдосконалювалося, передусім завдяки абсо­лютному послуху, його розуміння всезагальних законів Всесвіту. Так зростав його досвід, і це тривало доти, поки він не досяг статусу Божества. За словами Дж. Сміта, люди теж мусять навчитися ставати богами, керувати планетами і населяти їх духовними сутностями.

В основу культової практики церкви покладено чотири таїнства: хрещення із досягненням 8-річного віку через занурення у воду, рукоположення (священство); таїнство шлюбу у двох різновидах — земного і вічного; причастя хлібом і водою.

Прихильники церкви вважають себе не рабами Божи­ми, а його дітьми. Вони переконані, що щастя приходить до людини не через страждання і постійне спокутування гріхів, а через праведні земні діяння. Надзвичайно ціну­ються родинні стосунки, які для них є священними. Цер­ква Ісуса Христа Святих останніх днів має близько 10 млн прихильників у різних країнах Європи, Азії, Африки, Латинської Америки, Австралії. Приблизно 60% з них проживає в США, зокрема в штатах Юта, Айдахо, Невада. Очолює церкву президент, якого вважають пророком. Допомагає йому керувати численними й різнонаціональ-ними громадами розгалужена владна система священиків, до якої входять 12 апостолів, кворум сімдесятьох, «Керую­чий єпископат» та патріарх церкви. Духовенство в мормо­нів поділяється на Ааронове (молодше) та Мелхиседекове (старше). Головним адміністративним центром мормонів є м. Солт-Лейк-Сіті, що у штаті Юта (США).

Церква останнього заповіту (віссаріонівці).Це об'єд­нання російське за походженням. Перша громада офіційно зареєстрована в 1994 р. у Красноярському краї. Його послідовники вірять у те, що Бог-Отець Небесний зверта­ється до сучасних людей через Слово Живе — засновника церкви Віссаріона (Сергія Торопа, нар. 1961).Віссаріон

проголосив себе Сином Божим, покликаним повідати народові «останній заповіт від Отця», який ніби є дорого-вказом людству на сучасному етапі його розвитку. Вчення Віссаріона викладено у віроповчальному тексті «Слово Віссаріона, що являє Останній Заповіт від Отця Небесного, який його послав». Згідно з ним Всесвіт — результат волі великого творчого начала, що існує у сфері тонких полів і енергій та пронизує весь Космос. Оскільки Всесвіт розви­вається за принципом гармонійної доцільності й законом карми, то кожна людина є носієм зародку нової гармонії, яка актуалізується з появою у Всесвіті Бога-Сина. Щоб набути статусу помічника Отця свого, людина має пройти повний підготовчий етап: навчитися керувати своєю плот­тю, наповнювати працю любов'ю, добром, милосердям, корисною собі та світу творчістю.

В основі вчення Віссаріона такі основні ідеї:

1) творець Всесвіту (Абсолют) є матеріальним, він ні добрий, ні злий;

2) творець душ людських — Отець Небесний — творець добра, джерело Святого Духа;

3) Отець Небесний є джерелом духу життя, який, злив-шись із енергією серця Землі-Матері, породив Сина Божого;

4) існують пекло, рай і переселення душ;

5) у суспільстві перебуває вірус зла — диявол, якого люди породили своїми гріховними помислами.

Визнається також існування позаземного Розуму (Розуму Всесвіту, позаземних цивілізацій). Дозволяється цільно тлумачити євангельські тексти.

Свою специфіку має й культова практика. Церковні обряди: спільна молитва, священне коло, індивідуальна духовність у праці, таїнства вінчання, хрещення, сповіді. Вважається, що прощення гріхів відбувається не через молитву чи сповідь, а через добрі справи. Церква засуджує матеріальний добробут, заперечує владу і закликає до суворого вегетаріанства. Церковні свята: Відродження і (Єднання, День сповіщення, вінчання, Воскресіння Хри-стове. Храмом душі визнається людський мозок. Отже, вчення Віссаріона — своєрідне поєднання космології, практики йоги та християнства.

У сан священнослужителів церкви висвячує сам її глава — Віссаріон. Керувати церквою йому допомагає І (ентральна рада, яка вирішує здебільшого матеріально-фінансові проблеми. Мета церкви — єднання народів світу в одну планетарну спільноту і злиття всіх релігій в одну.

Нині в Україні діє дві офіційно зареєстровані релігійні громади церкви останнього заповіту (в Києві та Харкові), які функціонують згідно зі статутами, ухваленими на збо­рах громад. Послідовники Віссаріона є у Львові, Одесі, Донецьку, Запоріжжі.

Синтетичні неорелігії

Серед нетрадиційних вірувань, чиї прибічники інте-лектуально-духовні пошуки зводять до філософського осмислення трансцендентного, чільне місце посідають і синтетичні неорелігії. До них належать церква єднання (церква уніфікації), Віра Багаї та ін.

Церква єднання (церква уніфікації). Це одна з найпо­ширеніших синтетичних неорелігій, що своєрідно поєдна­ла елементи християнства та східних релігій. Заснував церкву у 1954 р. південнокорейський євангеліст Сан Мьонг Мун, який нині є її керівником.

Своєрідність цієї неорелігії полягає в тому, що вона прагне включити до свого світогляду всі історичні релігії з огляду на їхню роль у розвитку людської цивілізації. Недаремно ця церква має назву ще й Асоціація Святого Духа за єднання світового християнства. Щоправда, Мун у своїх програмних творах, по суті, заперечує вихідні засади християнства, зокрема божественну природу Ісуса Хри-ста. Стрижнем його вчення є твердження, що Бог є батько, а люди — його діти. Через відсторонення дітей від батька вони взаємно переповнені стражданнями. Позбутися страждань, досягти загального примирення і гармонії можна лише через подолання трьох основних перешкод: морального егоцентризму, роз'єднання світових релігій та панування у світі безбожної ідеології.

Врятувати людство, на переконання Муна, може лише досконала людина, яка створить ідеальну сім'ю. Свою дру­жину Хак Джа Хан Мун і себе він проголосив істинними батьками, обраними Богом на роль нових Адама і Єви, а свою сім'ю — втіленням справжнього ідеалу Бога. А тому як істинні батьки вони відкривають усім людям шлях до шлюбу, через який можна ввійти в царство досконалості. Тільки з благословіння самого Муна підбираються шлюбні пари. Практикуються масові вінчання. Згідно з ученням церкви єднання шлюб передбачає відновлення нашого духовного Я. Тому пари підбираються за принципом духовного взаємодоповнення, щоб стимулювати переродження кожного у духовно досконалішу особистість. Мета прибічників церкви — створення вселенської сім'ї, друж­ної світової родини, яка була б поєднана на принципах істинної любові та добра.

У сфері культових дій церкви єднання чи не найосновнішим є очищення «крові світу» шляхом її вивільнення від сатанинського начала за допомогою обряду «осолення» приміщень. Важливу роль відіграє причастя «особливим вином», до якого поряд з іншими 20 компонентами входить кров преподобного Муна. Не менше значення мають і обряд посвячення дитини Богові (на 8-й день після народження), і шлюбна церемонія. Вельми шанованими святами є День Бога (на Новий рік), День батьків (березень-квітень), День дітей (листопад) та День усього сущого (червень).

Церква має розгалужену структуру, до якої входять Інститут об'єднаної думки, Інтернаціональна організація з культури, Рада з об'єднаних досліджень та освіти, Міжна­родна конференція єдності наук, Університетський рух із вивчення абсолютних цінностей (для роботи зі студент­ством) тощо. Є також самостійні організації з об'єднання світових релігій, наукових досліджень, світової освіти, об'єднання в ім'я миру в усьому світі та ін. Особлива увага (вертається на підбирання та навчання кадрів. Церква під­гримує понад 200 різних наукових, спеціальних, навчаль­них проектів. її прихильники є у 160 країнах світу і їх кількість швидко зростає.

Віра Багаї. Ідеї примирення та єднання людей планети не менш виявні й у Вірі Багаї (араб, бога — світ, слава). І Іровісником багаїзму вважається Багаулла — Мірза Алі-Мухаммед (1819—1892), якому у двадцать п'ять років шляхом божественного прозріння було відкрито, що Все­вишній Господь обрав його своїм посланцем, і він прийняв титул «Баб» («Врата»).

Оригінальність віровчення багаїзму полягає у його основоположному принципі єдності людства. Згідно з канонами багаїзму суспільство у своєму соціально-духов­ному розвитку проходить різні стадії на кшталт етапів розвитку людського тіла. Спочатку були ізольовані сімей­ні групи, що згодом перетворилися на племена, які потім дали життя містам-державам, а ще пізніше — народно­стям і націям. Найвищою ж стадією є світова спільнота — невід'ємна умова духовної зрілості людства планети. Тому й Віра Багаї вважається такою, що належить усім, і жодна людина не може залишитися поза нею. При цьому єдність, до якої має йти людство, є єдністю у різноманітті, в межах якого, за вченням Багаулли, будь-яка суспільна група зможе повною мірою виявити власні духовні прагнення та ідеали, використовуючи водночас духовні здобутки інших. Єдність світу буде досягнута, коли буде реалізовано імператив Багаулли: «Світ — єдина країна і всі люди — її громадяни».

Єдність досягається через визнання існування єдиного всеосяжного Бога — невичерпного джерела духовної енер­гії. Традиційні уявлення про Бога Віра Багаї відкидає, роз­глядаючи всі спроби описати Всевишнього як неповні й відносні, бо «як може скінченне осягнути безмежне, як може краплина охопити океан?..». Пізнавати Бога можна тільки через його вияви, тобто через посланців, великих учителів людства (Кришну, Мойсея, Зороастра, Будду, Ісуса, Мухаммеда, Бабу і Багауллу). Адже саме через них Бог дає людям єдину релігію та поступово відкриває свою волю. Звідси й визнання повної гармонії усіх віровчень і заклик повірити в божественність не лише засновника власної віри, а й інших пророків.

Віра Багаї вчить розвивати в собі та своєму оточенні високу духовність, позбавлятися заздрощів, жадібності, людиноненависництва. А також — за будь-яких умов, у будь-якій країні підтримувати талановитих і здібних людей, оскільки талант — це Божа іскра всесвітнього про­гресу. Невігластво ж вважається причиною всіх бід, уні­версальна освіта — підґрунтям успіху.

Поряд із вбивством і зрадою найтяжчим гріхом вважа­ється лихослів'я. Вчення Багаї застерігає не шукати чужих вад і помилок.

У Святому Письмі Багаї є такі повчання: будь щедрим у достатку, вдячним у нужді; бідному будь скарбом, вті­хою — багатому, відповіддю — на благання стражденного й бережи у святості власну думку; не будь несправедли­вим ні до кого, виявляй лагідність до всіх; будь подібний до світильника для тих, хто блукає у темряві, будь раді­стю для засмучених, рікою для спраглих, притулком — для скорботних, підтримкою і захисником — для пригно­блених; нехай усі твої діяння будуть позначені чистотою й відвертістю.

Вчення Багаї встановлює принцип несуперечності науки і релігії. Бо наука відкриває фізичні закони, релі­гія — духовні, які є такими ж незаперечними й важливи­ми для гармонійного розвитку людини та суспільства. Релігія вчить, що розум — це божественний дар, гріх ним

не користуватися, а наука — плід розуму. Тому між ними немає конфлікту. Оскільки істина єдина незалежно від того, в якій оболонці — релігійній чи науковій — вона перебуває, то будь-яке непорозуміння виникає від омани або невігластва, марновірства або нетерпимості, обмежено­сті розуму або впертості — від усього того, що насправді далеке від істинного духу як науки, так і релігії.

Заповіді Багаї акцентують увагу на духовних шляхах вирішення будь-яких проблем, у тому числі економічних. Вони підкреслюють необхідність беззастережно дотриму­ватися законів своєї країни, обстоюють моральний спосіб життя (забороняють вживати алкоголь і наркотики), осу­джують поневолення, жебрацтво й чернецтво. Важливе значення надається інститутові сім'ї: підкреслюється свя­тість шлюбу, рівність чоловіків і жінок у їхніх правах, привілеях, вихованні та суспільному становищі. Чоловік і жінка — «два крила одного птаха».

У Багаї немає професійних священиків, оскільки вва­жається, що тільки в період свого «дитинства» людство потребувало духовного керівництва. Нині люди здатні дивитися на божественні явища власними очима й розумі­ти їх своїм розумом.

Релігія Багаї не передбачає певних ритуалів чи церемоній. Тому культову практику тут зведено до мінімуму. Щоденно читається одна з трьох обов'язкових молитов. Кожного дев'ятнадцятого дня проводиться спільне бого­служіння, що передбачає молитви, медитації, читання текстів Святого Письма Багаї й інших світових релігій. Раз на рік, навесні, багаїсти постяться, утримуючись від їжі та напоїв від сходу до заходу сонця.

Верховним міжнародним органом Багаї є Всесвітній будинок справедливості, що у м. Хайфа (Ізраїль). Місцеви­ми громадами відають духовні збори, які обираються щорічно. Керують діяльністю громад країни Національні духовні збори.

Езотеричні об'єднання

Для всіх езотеричних об'єднань характерні віра в існування надприродного світу, містичні уявлення про нього та магічні засоби спілкування з ним, намагання підкорити його своїм цілям, інтересам.

Езотеричні об'єднання представлені, зокрема, теософ­ськими спільнотами.

Теософія (грец. theos — Бог і sophia — мудрість — богомудрість, богопізнання) — релігійно-філософське вчення про можливість містичного та інтуїтивного пізнання Бога шляхом безпосередніх контактів із надприродними силами.

Мета теософів — на суто філософських принципах поєднати всі наявні релігії. Для цього вони здійснюють глибокий порівняльний аналіз різноманітних релігійних та філософських учень, прагнучи віднайти у них єдину життєдайну основу, яка б камертоном відгукнулась у серці мільйонів землян. Всебічно культивується співчуття, роз­робляється система етичних доктрин.

Всесвітнє теософське товариство.Засноване воно у 1875 р. теософом, письменницею і мандрівницею Оленою Блаватською (1831 —1891), яка родом з України.

Основи свого вчення О. Блаватська виклала у багато­томній праці «Таємна доктрина», запропонувавши езоте­ричну систему знань про Всесвіт, що синтезувала буддизм, ламаїзм, індійський містицизм, кабалу, єгипетську та грецьку міфологію, спіритуалізм тощо.

Згідно з цією доктриною Космос постає як надзвичайно складний живий організм із безмежною кількістю форм матерії і енергії. Всесвіт загалом і всі його частини наро­джуються, живуть, відтворюють себе і вмирають на зразок будь-якої живої істоти. Він розширюється і стискається у процесі космічного дихання, що ґрунтується на гармонії протилежностей.

Антропогенез в інтерпретації Блаватської теж має свої особливості. Заперечуючи ідеї англійського натураліста Чарлза-Роберта Дарвіна, вона дотримується давніх учень, що тлумачили людину як духовну сутність космічного походження, стверджуючи, що перші люди прибули на юну землю духовними істотами. У фізичному ж тілі земна людина розвивається всього 18 млн років. За цей час вона пройшла п'ять стадій (рас). Перша раса представлена гігантами з обмеженим інтелектом — одноокими циклопа­ми. Друга з'явилася 9 млн років тому. Для неї характерна більша схожість на наших сучасників, хоча тогочасна людина й мала масивне тіло. Мільйон років тому з'яв­ляється третя раса (атлантів), центром якої був континент, розташований між Євразією і Америкою, що зник внаслі­док геологічних катастроф. Червоношкірі американці й азіати з жовтою шкірою є представниками четвертої раси,

а теперішні господарі земного світу відносяться до п'ятої раси — білих людей.

Життя, за Блаватською, підпорядковане дії основних законів — дхарми і карми. Дхарма — універсальний закон, який спрямовує все до своєї мети, до свого призначення. Це ніби шлях, встановлений Богом для всіх. Будь-яка спроба нідхилення від дхарми супроводжується стражданням

Читайте також:

1. Використана література
2. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
3. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
4. Дитяча література буде доступна для розуміння за умови врахування специфіки цільової аудиторії.
5. Довідкова література
6. Додаткова література
7. Додаткова література
8. Додаткова література
9. Додаткова література
10. Додаткова література
11. Додаткова література
12. Додаткова література

Переглядів: 654