Основу правового захисту людей з інвалідністю становлять міжнародні стандарти щодо забезпечення прав і гарантій соціального захисту дітей-інвалідів і дорослих людей, що відображені в документах Організації Об'єднаних Націй: Декларації прав дитини (1959 p.), Декларації соціального прогресу та розвитку (1969 p.), Декларації про права розумово відсталих осіб (1971 p.), Декларації про права інвалідів (1975 p.), Всесвітній програмі дій стосовно інвалідів (1981 p.), Конвенції про права дитини (1989 p.), Всесвітній декларації щодо забезпечення виживання, розвитку і захисту дітей (1990 p.), Принципах захисту психічно хворих і покращання психіатричної допомоги (1991 p.), Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів (1993 р.) та інших документах.
Проблеми, з якими стикаються інваліди вперше були висвітлені у Всесвітній програмі дій щодо інвалідів Організації Об'єднаних Націй, яка поставила перед державами-учасниця-ми такі завдання:
· планування, організація і фінансування соціальної допомоги інвалідам на кожному рівні;
· створення через законодавство необхідної правової, адміністративної основи для вжиття заходів;
· надання послуг з відновлення працездатності інвалідів, забезпечуючи допомогу в соціальній сфері, в галузі харчування, медицини, освіти, професійної підготовки, а також у забезпеченні інвалідів допоміжними та технічними засобами;
· мобілізація матеріальних і фінансових ресурсів відповідних державних і приватних підприємств з надання підтримки і здійснення глобальної стратегії;
· сприяння участі інвалідів та організацій інвалідів у прийнятті рішень, що стосуються глобальної стратегії.
Важливими у цьому процесі є такі оцінювальні показники: нове законодавство, що містить основні положення Всесвітньої програми; нові програми допомоги; додаткова кількість осіб, які користуються послугами; підвищення відповідних бюджетних асигнувань; додаткова кількість інвалідів, які мають регулярні заняття.