• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 1. Философия, её сущность и предназначение.

Абсолютизм — необмежена самодержавна влада, деспотична форма державного правління, яка грунтується на сваволі правителя (царя, імператора, короля) і за якої досягається надзвичайно високий ступінь централізації державної влади.

Автономія — самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом (Конституцією).

Авторитаризм — антидемократична та антиправова концепція і практика здійснення влади; політичний режим, якому притаманні зосередження в руках однієї людини або невеликої групи осіб необмеженої влади, повна відсутність або абсолютна фіктивність представ­ницьких інститутів та системи поділу влади.

Агресія — у сучасному міжнародному праві будь яке незаконне, з погляду Статуту ООН, застосування сили однієї держави (чи групи держав) проти іншої, яке має на меті загарбання території, ліквідацію або обмеження політичної незалежності, насильницьке підкорення народу (нації).

Анархізм — ідейно-теоретична та суспільно-політична течія, в основі якої — заперечення державного управління суспільством; не­визнання авторитету, порядку дисципліни; свавілля.

Анексія — насильницьке приєднання, загарбання однією державою всієї (або частини) території іншої держави.

Асиміляція — добровільний або вимушений процес розчинений (втрата традицій, мови тощо) раніше самостійного народу (етносу) чи якоїсь його частини в середовищі іншого, як правило, численнішого народу (етносу), засіб досягнення етнічної однорідності.

Валова продукція — показник, що характеризує загальний обсяг виробництва продукції національної економіки, окремих промислових чи сільських підприємств у грошовому обчисленні.

Вектор — величина, що характеризується розміром і напрямом.

Волюнтаризм — позиція суб'єкта політики згідно з якою головними чинниками досягнення поставленої мети є воля, особисті устремління та політичні наміри.

Геополітика — політична концепція, яка стверджує, що в основі політики (переважно зовнішньої) певної держави лежить співвідношення географічних чинників — просторового розташування країни, розміру території, клімату, наявності природних ресурсів, густоти населення тощо.

Громадянське суспільство — суспільство громадян із високим рівнем економічних соціальних, політичних культурних і моральних якостей, яке, будучи незалежним від держави, спільно з нею формує розвинуті правові відносини, взаємодіє заради спільного блага.

Гуманізм — теорія і практика, в основі якої лежить ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу щастя, всебічний розвиток і вияв своїх здібностей.

Демографія — наука, що вивчає склад і рух населення та закономірності його розвитку.

Демократія — форма політичного та економічного устрою суспільства, заснована на визнанні народу основним джерелом влади; тип держави яка декларує і втілює на практиці принципи народовладдя, права і свободи громадян, рівні можливості для діяльності |різних політичних сил, контроль за діями органів влади.

Держава — базовий інститут політичної системи та політичної організації суспільства що створюється для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціально неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загальнонаціональних потреб.

Децентралізація — управлінська політична система, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоврядування з метою оптимізації практичного вирішення питань загальнонаціональної ваги, а також реалізації регіонально локальних програм.

Дисидентство — морально-політична опозиція до існуючого державного (політичного) ладу, панівних у суспільстві ідей та цінностей.

Дискримінація — часткове чи повне, тимчасове чи повне обмеження або позбавлення конституційних прав певної категорії громадян за расовою чи національною належністю, політичними і релігійними переконаннями, статтю тощо.

Діаспора — розпорошення, розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або пануючою владою за межі батьківщини; уся сукупність вихідців з якоїсь країни та їх нащадків, які проживають поза и межами.

Домінувати — переважати, панувати, підноситися.

Експансія — активне проникнення в яку-небудь сферу, загарбання чужих територій, ринків, джерел сировини, політичне та економічне поневолення інших країн.

Етатизм — необхідність і виправдання активного втручання держави в політичне, економічне, соціальне і духовне життя суспільства із застосуванням бюрократизації, централізації та концентрації політичної влади.

Етногенез — походження народів.

Етнос— позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об'єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).

Ідеологія — система концептуально оформлених уявлень, ідей та поглядів на політичне життя, яке відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрій людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики.

Імідж — образ, що цілеспрямовано формується й покликаний справити емоційно-психологічний вплив на певних осіб, організації, держави з метою популяризації, політичної реклами тощо

Імперія — велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв'язків Імперії виникають внаслідок загарбання територій, колонізації, експансії, інших форм розширення впливу наддержави.

Інфляція — переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових паперових грошей, що спричиняє знецінення їх, зростання цін на предмети першої потреби, зниження валютного курсу, реальної заробітної плати.

Інфраструктура — сукупність галузей та видів діяльності, що обслуговують як виробничу, так і невиробничу сфери економіки (транспорт, зв'язок, комунальне господарство, загальна і професійна освіта, охорона здоров'я тощо).

Колонізація — заселення вільної території на окраїнах власної країни; заснування поселень у залежній країні, перетворення незалежної країни на колонію шляхом військового, економічного та політичного поневолення и іншою країною.

Компроміс — згода, порозуміння з політичним противником, досягнуті шляхом взаємних поступок.

Консерватизм — політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, що орієнтується на збереження та підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Консолідація — зміцнення, згуртування, об'єднання.

Конституція — основний закон держави, що закріплює суспільний і державний устрій, порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів, виборчу систему, основні права та обов'язки громадян.

Конфедерація — союз суверенних держав, які, зберігаючи свою незалежність, об'єднуються на певний час задля досягнення певних спільних цілей.

Кон'юнктура — сукупність умов, стан речей, збіг обставин, що можуть впливати на хід і результат якоїсь справи або процесу (наприклад, економічна кон'юнктура).

Космополітизм — теорія і практика, в основі якої лежить теза про необхідність заміни національного громадянства світовим.

Криза політична — тимчасове призупинення або припинення функціонування окремих елементів або інститутів політичної системи, значне поглиблення й загострення наявних політичних конфліктів, політичної напруженості.

Культ особи — єдиновладдя тоталітарного типу, часто релігійного характеру, що означає раболіпство, сліпе поклоніння «божеству».

Легітимність — визначення або підтвердження законності якогось права чи повноваження, здатність політичного режиму досягати суспільного визнання й виправдання обраного політичного курсу, ви несених ним політичних рішень, кадрових або функціональних змін у структурах влади

Лібералізм — політична та ідеологічна течія що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод.

Менталітет — стійкі структури глибинного рівня колективної та індивідуальної свідомості й підсвідомості, що визначають устремління, нахили, орієнтири людей, у яких виявляються національний характер, загально визнані цінності, суспільна психологія.

Модернізація — оновлення, удосконалення, надання будь чому сучасного вигляду, переробка відповідно до сучасних вимог.

Монархія — форма державного правління, за якої верховна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи — глави держави, як правило, спадкоємного правителя, монарха. Розрізняють необмежену (абсолютну) монархію та обмежену (конституційну), за якої влада обмежується парламентом.

Національний доход — новостворена у сфері матеріального виробництва вартість, або частина сукупного (валового суспільного) продукту, що залишається після спожитих засобів виробництва.

Нація — історична спільнота людей, що складається в процесі формування спільності території, економічних зв'язків, літературної мови, етнічних особливостей культури та характеру.

Опозиція — протидія, опір певній політиці, політичній дії; організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому.

Охлократія — домінування в політичному житті суспільства впливу натовпу, юрби, «маси»; один із способів здійснення політичної влади, що суттєво доповнює кризові політичні режими.

Плюралізм — ідейно-регулятивний принцип суспільно-політичного та соціального розвитку, що базується на існуванні декількох (чи багатьох) незалежних начал політичних знань і розуміння буття; система влади, що ґрунтується на взаємодії та протидії політичних партій та громадсько-політичних організацій.

Політична система — сукупність державних і недержавних соціально політичних інститутів, які здійснюють владу, управління справами суспільства, регулювання політичних процесів, відносини між соціальними групами, націями, державами та забезпечують політичну стабільність і прогресивний розвиток.

Популізм — схильність політиків домагатися визнання їхньої громадської діяльності, популярності, вдаючись до простих, прийнятних для населення аргументів та пропозицій, уникаючи непопулярних, але необхідних заходів щодо вирішення суспільних проблем.

Правова держава — тип держави, в основі якої — верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина і держави.

Приватизація — процес перетворення будь-якої форми власності (державної, колективної, особистої тощо) у приватну; передача частини державної власності в будь-яку іншу недержавну власність, трансформація державних підприємств та організацій в акціонерні, колективні, кооперативні, приватні тощо.

Пріоритет — першість у відкритті, винаході, висловлюванні ідеї, переважне право, значення чогось.

Протекціонізм — економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції та на розширення зовнішніх ринків. Протекціонізм, як правило, реалізується через митну політику.

Революція — докорінна зміна, стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового; переворот у житті суспільства, який зумовлює ліквідацію віджилого суспільного ладу й утвердження нового.

Республіка — держава, в якій органи влади формуються за принципом виборності їх народом, форма державного управління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням чи представницьким органом.

Реформа — перетворення, зміна, нововведення яке не знищує основ існуючої структури.

Суверенітет — незалежне від будь-яких сил, обставин і осіб верховенство, незалежність держави в зовнішніх і внутрішніх справах.

Толерантність — терпиме ставлення до інших, чужих думок, вірувань, політичних уподобань та позицій.

Тоталітаризм — політичний режим і система державної влади з використанням насильницьких засобів у процесі управління суспільством, з відсутністю політичного плюралізму й демократичних свобод, обмеженням політичних прав усього населення.

Узурпація — протизаконне захоплення влади, привласнення чиїхось прав на що-небудь.

Унітарна держава — форма державного устрою, яка базується на зверхності суверенітету (верховної влади), єдиної держави над адміністративно територіальними одиницями, на які вона поділена.

Фашизм — крайня, антидемократична, радикально екстремістська політична течія, в основі якої — синтез концепції нації як вищої та одвічної реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості, різновид тоталітаризму.

Федерація — форма державного устрою, союзна держава, що складається з кількох держав або державних утворень, кожне з яких, поряд із загальнофедеральними, має власні законодавчі, виконавчі та судові органи.

Централізація — зосередження керівництва, управління в єдиному центрі зосередження більшої частини державних функцій у віданні центральних установ.

Шовінізм — агресивна форма націоналізму, в основі якої лежить проповідь національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації.

Тема 1. Философия, её сущность и предназначение.

Цель: Определение предмета философии

Задачи: Раскрыть истоки философии, предмет философии, место философии в структуре мировоззрения, основной вопрос философии, основные направления философских школ и функции философи

Философствуют все люди - даже те, кто никогда не слышал этого слова. Великий философ Кант (186) считал философию «естественной склонностью души». Ибо «не хлебом единым» жив человек: он стремится иногда, и посмотреть на звезды, приподняться над обыденностью, взглянуть на мир и на себя как бы со стороны, задуматься о смысле, о конечных целях происходящего. Каждый человек «немножко» философ, как и «немножко» поэт, «немножко» музыкант. И если это было не так, не было бы ни стихов Пушкина, ни звуков Моцарта.

Если бы философия (философствование) не затрагивали сокровенные струны души, не выражали высочайшие общественные интересы, не было бы ни Платона, ни Аристотеля, ни Гегеля, не могла бы возникнуть и развиваться философия как теоретическая форма сознания, как самосознание культуры. Древнегреческий философ Аристотель (IV в. До н. э.) подчёркивал, что от философии не нужно ждать практической «пользы».

Философия - это не тактика, а стратегия человеческой жизни, она есть удел свободного человека, она есть взгляд в вечность.

Термин «философия» в переводе с греч. означает «любовь к мудрости». Предмет её изучения - мир, вся необъятная действительность, мир видимых и не видимых явлений, бездны космоса и бездны атома, материальные процессы и духовная жизнь, живая и не живая природа. Поиск истины и тайна любви, суть добра, причины зла, секреты совершенства, смысл жизни, проблема свободы, надёжность веры, сила знания, пути к счастью - все подобные вопросы становятся предметом изучения философии.

Философия возникла в середине первого тысячелетия до н. э. в 3-х очагах цивилизаий. К.Ясперс назвал это время осевым. Почему ?

Характер философских проблем таков, что простой, однозначный, окончательный результат их разрешения не возможен. Философские выводы всегда гипотетичны, но каждый шаг человеческой истории, каждый новый рубеж обретенного социального опыта открывает перед философским разумом неведомые ранее грани действительности.

В структуре философского знания можно выделить следующие элементы: метафилософия-философия философии; история философии – учение о становлении и развитии философских школ; онтология - философское учение о бытие; гносеология - философское учение о познании (познаваем ли мир; каковы методы и цели познания; каков субъект и объект познания); социальная философия - учение об обществе, его законах, структуре и т. д.; философская антропология - учение о человеке, его природе, сущности и т.д.; диалектика - философское учение о развитии. В структуре философского знания также выделяют философию истории, философию культуры, философию природы, философию права, философию техники, философию науки и т. д. Функции философии: мировоззренческая; методологическая; прогностическая; критическая; аксиологическая; познавательная; воспитательно-гуманитарная.

Мировоззрение - это обобщенная система взглядов человека (и общества) на мир в целом, на своё собственное место в нём, понимание оценка человеком смысла своей жизни и, деятельности, судеб человечества: совокупность обобщенных научных, философских, социально - политических, правовых, нравственных, религиозных, эстетических ценностных ориентации, верований, убеждений и идеалов людей. Философия является теоретической основой мировоззрения. Историческими типами мировоззрения являются: мифология, религия, философия. Мифология - форма общественного сознания, характерная для ранних стадий общественного развития. Религия - форма мировоззрения, основанная на вере в наличие сверхъестественных сил, которые влияют на жизнь человека и окружающий мир. Религия - это вера в высшие, абсолютные, непреходящие ценности. Религия и философия схожи и различны между собой. Что касается человека, то ему нужны и знания, и вера. Философия - научно-теоретический тип мировоззрения. Она отличается рациональностью, системностью, логикой. Философское мировоззрение основано на знании, науке, а не на вере и вымысле; опирается на четкие понятия и категории; основано на разуме.

Несмотря на то, что философских проблем очень много, выделяется одна центральная проблема, центральный нерв всех философских размышлений – основной вопрос философии. Он был сформулирован Ф. Энгельсом в работе «Людвиг Фейербах и коней немецкой классической философии». Благодаря основному вопросу философии философские школы были систематизированы в следующие направления: материализм, идеализм, диалектика, метафизика, гносеологический оптимизм, скептицизм, агностицизм, сенсуализм, рационализм, эмпиризм, иррационализм. Основной вопрос философии имеет 2 стороны:

Что первично: материя или сознание? Познаваем ли мир?

Генезис философии происходил при наличии следующих факторов:

1. Исторические, социально – экономические изменения при переходе от первобытного общества к рабовладельческому.

2. Особенности политического устройства древнегреческих полисов.

3. Развитие товарно – денежных отношений и появление денег.

4. Формирование полисной культуры и расширение географического горизонта.

Тема 2.Философия Древнего Востока

Цель: раскрыть характерные черты философии Древней Индии и Китая

Задачи: 1. Рассмотреть ортодоксальные и неортодоксальные философские школы Древней Индии

2. Раскрыть различия буддизм, конфуцианство, даосизм

3. Показать особенности Древней Восточной философии

Философская мысль человечества зарождается в эпоху, когда на смену родовым отношениям приходили первые классовые общества и государства. Философия возникает в 7-6 веке до н.э. и в ней впервые человечество пыталось рационализировать свои представления о мире, осмыслить свое место и предназначение в нем. Первым памятником древнеиндийской мысли являются Веды, сыгравшие огромную, определяющую роль в развитии духовной культуры древнеиндийского общества. Философские школы Древней Индии: ортодоксальные школы (Веданта IV-II вв. до н.э., Миманса VI в. до н.э., Санкхья VI в. до н.э., Ньяя III в. до н.э., Йога II в. до н.э., Вайшешика VI-V вв. до н.э.) и неортодоксальные (Джайнизм IV в. до н.э., Буддизм VII в. – VI в. до н.э., Чарвака-локаята)

Большинство философских систем древней Индии пес­симистичны. Они указывают на зло и его причины в мире, пронизаны чувством беспокойства, неудовлетворенности миром. Рассматривая жизнь как трагедию, индийская фи­лософия говорит не только о причине страданий и о самом страдании, но намечает пути к прекращению страдания. Попытка вывести человека из бездны отчаяния, дать ему шанс на спасение приводила к мысли о некоем нравственном вечном миропорядке как воплощении справедливости, действие которого распространяется даже на богов и выра­жается в законе Кармы. Индийская этика не сводится к аскетизму и умерщвлению естественных склон­ностей человека, но утверждает, что «низшее должно под­чиняться высшему». Следует воздерживаться от нанесения вреда всему живому, лжи, воровства, стяжательства. Вы­сшая цель жизни — освобождение от страданий мира и достижение состояния просветления и блаженства.

Философы Древнего Китая в VII-VI вв. до н.э. стремились объяснить мир, исходя из него самого, путем рационального исследования действительности, подвергая сомнению утверждения о власти неба, божества над ходом всех процессов. Пытаясь раскрыть материальные первоначала всего сущего, некоторые из древнекитайских философов считали таковым дерево, огонь, металл и воду. Рассматривая все сущее как единство противоположных начал – мужского – ян и женского – инь, китайские мыслители объясняли бесконечный процесс движения их диалектическим взаимодействием. Идеи первых философов Китая Лао-цзы и Конфуция положили начало двум основным направлениям всей последующей китайской философии – даосизму и конфуцианству. Конфуцианство сыграло важную роль благодаря разработке этико-политических проблем. Конфуций провозгласил принципом отношением между людьми гуманность - жень. Однако, обращаясь в поисках обоснования норм морали к прошлому, он освещает покорность человека существующему порядку вещей. Конфуцианство превратилось в официальную идеологию древнекитайского общества и существенным образом оказало влияние на всю историю Китая.

Читайте також:

1. Глава 3. СУЩНОСТЬ И ОСОБЕННОСТИ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ПЕДАГОГА-ПСИХОЛОГА
2. ЛЕКЦИЯ № 1. Информационные и коммуникационные технологии: сущность и исторические этапы их развития. 3 страница
3. Понятие и сущность маркетингового исследования внешней среды предприятия
4. Принципы обязательного медицинского страхование и их сущность
5. Тема 15. Сущность и порядок учета расчетов с персоналом по оплате труда

Переглядів: 802