• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

А.Я. Гришко, А.М. ПотаповАмнистия. Помилование. Судимость. http://thelib.ru/books/aleksandr_yakovlevich_grishko/amnistiya_pomilovanie_sudimost-read.html

Нові тенденції в сфері помилування виникають на початку XVIII ст.. за часів правління Петра І. Він розриває зв'язок права помилування з релігійними підставами. З нагоди укладення миру зі Швецією Петро І видав Маніфест про помилування засуджених від 4 листопада 1721 р. «про прощення всім каторжникам і колодникам, окрім сметровбивць і розбійників, внаслідок милості Всевишнього у війні». Його дії характеризуються як «генеральне прощення і відпущення вини». Ромашкин П.С. основніе начала уголовного и военно-уголовного законодательства петра І. – м., 1947. – С.89-90

Значним для розвитку інституту помилування був період правління Катерини ІІ. В маніфестах того часу повністю зникає релігійна мотивація помилування, «замість попередніх вільних поглядів пропонуються вже розумні думки, обмежені відомими обов’язками по відношенню до правосуддя, яке вимагає міцності й репресій» А.Я. Гришко, А.М. ПотаповАмнистия. Помилование. Судимость. http://www.kniga.com/books/preview_txt.asp?sku=ebooks180192#TOC_notes_IDACW254

Милість вже характеризується як міра розумної політики, розрахованої на виправлення винних. Звужується об’єм помилування. Маніфестами вже тільки пом’якшується покарання, зберігаються службові та майнові привілеї, скорочуються штрафи. Характерним для цього часу є велике обмеження колективних прощень.

Нормативне закріплення інституту помилування відбувається в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 року. Помилуванню присвячені ст.. 170-171, в яких зокрема йдеться про таке:

помилування і прощення винних ні в якій мірі не залежить від суду, а здійснюється верховною самодержавною владою і є проявом милосердя монарха.

Помилування здійснювалося шляхом видання царського указу, яким пом’якшувалась вина або дарувалось абсолютне прощення.Дарування прощення поширювалось лише на визначену в указі категорію злочинів та проступків.

А.Я. Гришко, А.М. ПотаповАмнистия. Помилование. Судимость. http://www.kniga.com/books/preview_txt.asp?sku=ebooks180192#TOC_notes_IDACW254

Можна сказати про прогресивну норму в Уложенні, оскільки помилування та прощення не є правилом, а є винятком з правил призначення покарання. А також визначалось, що навіть у разі помилування злочинця та звільнення його від покарання обов’язки щодо відшкодування збитків не припиняються. Це правило, яке передбачає відшкодування шкоди винною особою, теж є прогресивним.

Кримінальне уложення 1903 р. , підписане Миколою ІІ, діяло й на території сучасної України. В ньому регламентувався інститут помилування, проте сама регламентація становила кальку Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 р., і відповідно не містила законодавчої новизни в сфері помилування. Литвак, полійчук, інститути амністії і помилування на території україни, ст..

Між амністією та помилуванням не існувало розмежування як такого у дореволюційному періоді. Тобто амністія вважалася видом помилування – колективним помилуванням. Вона включала в себе: помилування в вузькому значенні, реституцію, амністію.

Інституту амністії та помилування в сучасному державно-правовому розумінні не існувало на території України ні за княжого періоду, ні за козацько-гетьманської доби, ні за імперського часу. З’явився він лише після революційних подій 1917 р.

Тимчасовий уряд , який прийшов до влади внаслідок лютневих подій 1917 року, вже в березні цього ж року видав Указ про амністію. Цей правовий акт є першим актом, прийнятим у формі амністії. Марогулова и.л. амнистия и помилование в российском законодательстве. – м., 1998- с.7

7 листопада 1917 року Українська Центральна Рада, яка була створена 3 березня 1917 року, прийняла ІІІ Універсал, яким було проголошено утворення Української Народної Республіки у федеративному союзі з Росією. Скасовувалась смертна кара на території УНР та надавалась повна амністія всім ув’язненим і затриманим за політичні виступи, зроблені до 7 листопада 1917 року. Мойсик В.Р. Амністія та помилування в Україі: становлення та розвиток

Таким чином, Українська Центральна Рада прийняттям ІІІ Універсалу започаткувала на території України амністію як самостійну форму державного прощення.

9 січня 1918 року Українська Центральна Рада прийняла ІV Універсал, яким проголошувалась незалежність УНР. 29 квітня 1918 року ЦР ухвалює Конституцію, в якій не міститься жодного слова ні про помилування, ні про амністію. Натомість у ст.. 59 записано, «що судових вирішень не можуть змінити ні законодатні, ні адміністрацій ні органи власти», а в ст.. 60 уточнено: «В яких випадках адміністрацій ні органи можуть накладати та екзекувати кари, про те рішає виключно закон». Конституційні акти. 1917-1920. Невідомі Конституції України. – Філософська і соціологічна думка. – К., 1992. – 272 с

Внаслідок державного перевороту замість УНР було створено Українську гетьманську державу та проголошено П.Скоропадського гетьманом всієї України. В ст..7 Законах про тимчасовий державний устрій України йшлося про те, що гетьманові належить «помилування засуджених, полегшення кари і загальне прощення зроблених злочинних подій з скасуванням проти них переслідування і висвободження їх від суду і кари, а також скалдання казенних взимок і дарування милости в особистих випадках, коли цим не порушаються нічиї охоронені законом інтереси і громадянські права». Конституційні акти. 1917-1920. Невідомі Конституції України. – Філософська і соціологічна думка. – К., 1992. – 272 с. Інформації про те, чи застосовувались задекларовані в цій статті повноваження гетьмана, немає. Але з огляду на бурхливий розвиток подій це є малоймовірним.

Після зречення Скоропадського від гетьманської влада фактично перейшла до Директорії, яка була створена політичними партіями на таємному засіданні 13 листопада 1918 року як орган відновлення УНР. Директорія призначила Раду комісарів як тимчасову найвищу політичну владу. Саме Рада міністрів, яка мала контроль над всіма міністерствами, провела першу в той період амністію – з тюрем Києва було звільнено майже 500 політичних в’язнів. Мойсик В.Р. Амністія та помилування в Україі: становлення та розвиток

Таким чином, загальна законодавча база в Україні являла собою юридичний набір різного роду актів, такий собі конгломерат, адже залишались чинними закони колишньої Російської імперії, Тимчасового уряду Російської республіки, Радянської влади, Української Центральної Ради, Гетьманату і Директорії.

На відміну від України, в Росії інститутам амністії та помилування приділялось більше уваги і вони вже активно впроваджувались в перші нормативні акти Радянської влади. Одним з перших документів Радянської влади був Декрет РНК «Про суд», виданий 5 грудня 1917 року, в якому в ст..7 зазначалось, що право помилування і поновлення в правах осіб, засуджених у кримінальних справах, надалі належить судовій владі. «Полное собрание законодательства СССР»

Наступним Декретом про суд, прийнятим РНК 15 лютого 1918 року, було закріплено в ст..5 право помилування та пом’якшення покарання . А в ст..32 йшлось про те, що всім особам, засудженим за вироками народного суду, надається право просити народний суд за місцем проживання прохача про помилування і поновлення в правах. «Полное собрание законодательства СССР»

Паралельно з судом правом здійснювати помилування був наділений ВЦВК.

До 1924 року помилування здійснювалось кожною радянською республікою самостійно, а з утворенням СРСР стали видаватись і союзні, і республіканські акти про помилування.

Звільнення від покарання на підставі акта про амністію чи помилування передбачалось і в Керівних началах з кримінального права РСФРР 1919 р.

В Конституції Української Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки, затвердженій Всеукраїнським з’їздом Рад 10 березня 1919 року, про амністію та помилування не згадувалось. Проте ці державно-правові інститути застосовувались. За даними російського дослідника В.Квашиса, в Україні протягом 1920-1921 рр. Всеукраїнський з’їзд Рад видав 10 актів про амністію. Квашис В.Е. Гуманизм советского уголовного права. – М., 1969. – С.62 . Декрети про амністію в цей період видавав і Всеукраїнський ЦВК в звязку з тогочасними соціально-політичними та військовими умовами.

З прийняттям Кримінального кодексу УСРР, введеного в дію 15 листопада 1922 р., спостерігається тенденція до зменшення проголошення амністій. На території УСРР у 1922 р. було прийнято 3 акти амністії, у 1923 р. – 4, у 1924р. – 3, у 1925 р. – 3, 1926р. – жодного, 1927 р. – 1. Ромашки п.с. амнистия и помилование в срср. – С.149-163

В Конституції СРСР, прийнятій 31 січня 1924 р., було чітко зазначено, що до предмета відання союзних верховних органів влади належить і право амністії, яке поширюється на всю територію СРСР(п. «ц» ст..1 гл. 1 розд.2), а право амністії як і право помилування та реабілітації стосовно громадян, засуджених судовими та адміністративними органами союзних республік, зберігається за центральними виконавчими комітетами цих республік (ст..69). «Полное собрание законодательства СССР»

Конституція УСРР 1929 р. не містила термінів «право амністії», «право помилування», але реалізація цих інститутів здійснювалась відповідно до ст.. 69 Конституції СРСР 1924 р.

Право здійснення помилування і право оголошення амністії фактично були компетенцією одного і того ж органу влади – ЦВК СРСР та ЦВК УСРР. Різниця між компетенцією виявлялась в тому, що право помилування, яке здійснювалось ЦВК СРСР, поширювало свою дію на всю територію Союзу, а право помилування, яке належало до компетенції ЦВК УСРР, обмежувалось в дії на території УСРР.

Акти амністії ( і загальносоюзні, і республіканські) поширювали свою дію й на осіб, які вчинили адміністративні чи дисциплінарні правопорушення, а не обмежувалось тільки до осіб, які вчинили злочин.

Лише 18 років потому у Конституції УРСР 1937 р. амністії й помилуванню було приділено належну увагу.

У радянських республіках амністія застосовувалася в таких формах: загальна амністія, приватна амністія, реабілітація. Марогулова И.Л. Амнистия и помилование в российском законодательстве. – М., 1998.- С.16. Всі амністії перших років радянської влади мали політично-класовий характер.

Конституція СРСР 1936 р. чітко розмежувала повноваження вищих органів державної влади СРСР та союзних республік у сфері здійснення помилування та амністії. У ст.. 14 Основного Закону СРСР віднесено до відання СРСР в особі його вищих органів влади та органів державного управління право видавати загальносоюзні акти про амністію (п. «ш») , а в ст..49 наділено Президію Верховної Ради СРСР правом помилування (п. «к»). «Полное собрание законодательства СССР»

Таким чином, амністія оголошувалась ЦВК СРСР у формі постанови або приймалася у формі указу Президією Верховної Ради СРСР.

Що стосується союзних республік, то у п. «г» ст..60 цієї Конституції зазначено, що Верховна Рада Союзної Республіки «користується правом амністії та помилування громадян, засуджених судовими органами Союзної республіки». «Полное собрание законодательства СССР»

В с.30 Конституції УРСР 1937 року вперше в радянські часи було чітко сформульовано, що до відання УРСР в особі її найвищих органів державної влади та органів державного управління належать «амністія і помилування громадян, засуджених судовими органами Української РСР».

Незважаючи на чітке юридичне врегулювання амністії та помилування, про адекватну їх практичну реалізацію мови йти не може. Після цієї Конституції видання актів про амністію в Україні припинилося. Російський радянський дослідник П.Ромашкін з цього приводу писав, що союзні республіки з 1936-1937 рр. припинили видання актів про амністію й обмежились тільки прийняттям актів про помилування з конкретних справ.Він пов’язує це з тим, що «Конституція СРСР 1936 р. віднесла все кримінальне і процесуальне законодавство до відання СРСР, передбачивши замість кримінальних кодексів союзних республік, єдиних для всього СРСР кримінального й кримінально-процесуального кодексу. В зв’язку з цим союзним республікам було заборонено вносити які-небудь доповнення чи зміни у відповідні кодекси без дозволу Президії Верховної Ради СРСР. Ця заборона тлумачилась в значенні обмеження права союзних республік видавати і акти про амністію». Ромашкин П.С. Амнистия в советском уголовном праве// Правоведение. – Л., 1958. - №1. – С.71-83

Декілька амністій, у тому числі й таких, що мали ознаки помилувальних актів, оскільки стосувалися конкретно визначених осіб, було проголошено в роки Великої Вітчизняної війни ( Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про надання воєнним радам фронтів і флотів права знімати судимість з військовослужбовців, відзначених в боях з німецькими загарбниками» від 15 січня 1942р.).

На відзначення здобутої перемоги у війні з Німеччиною Президія Верховної Ради СРСР 7 липня 1945 р. оголосила широку амністію.

26 травня 1947 р. вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про відміну смертної кари», що фактично являв собою акт помилування стосовно засуджених до смертної кари осіб, вироки щодо яких не були виконані. «Полное собрание законодательства СССР»

Після смерті Сталіна Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ від 27 березня 1953 р. «Про амністію», відповідно до якого з місць позбавлення волі було звільнено близько 1 млн осіб, які були засуджені на строк до 5 р. Ця амністія спрямовувалася насамперед на відмову від ідеології масових репресій і державного тероризму як методу управління суспільством, виправлення й подолання наслідків гіпертрофованого кримінально-правового примусу, на думку заслуженого юриста України Мойсика В.Р. Мойсик В.Р. Амністія та помилування в Україі: становлення та розвиток

5 червня 1953 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Постанову «Про порядок розгляду в Президії Верховної Ради СРСР клопотань про помилування». Визначались дві процедури розгляду клопотань про помилування: засуджених до вищої міри покарання та засуджених до інших мір покарання. «Полное собрание законодательства СССР»

У 1955 р. радянська влада активізувала зусилля, спрямовані на колективне й індивідуальне державне прощення громадян, які скоїли злочин. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 11 березня 1955 р. «Про заміну кримінальної відповідальності за самовільний проїзд в товарних поїздах заходами адміністративного впливу» була скасована кримінальна відповідальність відповідних осіб, внаслідок чого особи, які були засуджені за такі правопорушення, але не відбули покарання, звільнялися від його подальшого відбуття. «Полное собрание законодательства СССР»

17 вересня 1955 р. вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про амністію радянських громадян, які співпрацювали з окупантами в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.». Полное собрание законодательства СССР»

Поряд з широкомасштабними амністіями проводились й інші помилувальні акції, зокрема за віковими та професійними ознаками, за станом здоров’я, а також за національною та деякими іншими ознаками. Мойсик В.Р. Амністія та помилування в Україі: становлення та розвиток- С. 42

Широка амністія була оголошена у зв’язку з 40-ю річницею Великої Жовтневої соціалістичної революції. Президія Верховної Ради СРСР 1 листопада 1957 р. прийняла два амністій ні нормативні акти: Указ «Про амністію на честь 40-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції» та Постанову «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про амністію на честь 40-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції». «Полное собрание законодательства СССР»

Законом Верховної Ради СРСР від 25 грудня 1958 р. було затверджено Основи кримінального законодавства СРСР і союзних республік, які серед підстав звільнення від покарання передбачали звільнення від покарання або його пом’якшення в порядку актів амністії та помилування.

14 лютого 1959 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ «Про порядок введення в дію Основ кримінального законодавства, Основ кримінального судоустрою та Законів про кримінальну відповідальність за державні та військові злочини», згідно з яким вносились зміни, що мали всі ознаки амністії. «Полное собрание законодательства СССР»

Надалі радянська влада вдалася до прийняття законодавчих актів амністійного характеру, що мали засвідчити гуманність тогочасного режиму, хоча відверто спрямовувалися на розвантаження переповнених місць позбавлення волі з примусовим направленням засуджених на будівництво об’єктів народного господарства, де була потрібна дешева робоча сила. Мойсик В.Р. Амністія та помилування в Україні: становлення та розвиток- С. 44

Широка амністія радянському народові була дарована до 60-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Вона була проголошена 4 листопада 1977р. відповідним Указом Президії Верховної Ради СРСР та Постановою про порядок його застосування. «Полное собрание законодательства СССР»

Прийняття Конституції СРСР 1977 р. істотно не вплинуло на інститути амністії та помилування, а компетенція органів державної влади управління стосовно видання актів амністії та помилування залишилася незмінною порівняно з Конституцією 1936 р.

26 квітня 1985 р. була проведена загальносоюзна амністія на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про амністію на честь 40-ї річниці Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». В Указі був перелік категорій засуджених, щодо яких амністія не застосовувалась через тяжкість скоєних ними злочинів, стійку схильність до ведення кримінального способу життя та інших конкретних підстав, що виключали можливість їх амністування.

70-річчя жовтневого перевороту в Росії відзначили черговою амністією, видавши 18 червня 1987 р. Указ Президії Верховної Ради СРСР « Про амністію на честь 70-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції». Ця амністія була останньою серед тих, що охоплювали широке коло осіб, засуджених за різні категорії злочинів.

За останні роки існування СРСР помилувально-амністійна практика дещо змінилася, причому не тільки за суттю, а й за формою. Яскравим прикладом цього є те, що 16 серпня 1989 р. Президія Верховної Ради СРСР розглянула питання стосовно звільнення від кримінальної відповідальності за скоєні злочини колишніх військовослужбовців обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані, про що було винесено відповідну Постанову. До проекту Постанови «Про амністію колишніх військовослужбовців обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані, які скоїли злочини й опинилися у полоні в афганської збройної опозиції» додавався проект акта про амністію. 2 жовтня 1989 р. Верховна Рада СРСР ухвалила Постанову «Про пропозиції й зауваження народних депутатів СРСР про амністію осіб, які опинились в полоні в афганської збройної опозиції колишніх військовослужбовців обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані, які вчинили кримінальні правопорушення». «Полное собрание законодательства СССР»28 листопада 1989 р. було прийнято Постанову «Про амністію колишніх військовослужбовців контингенту радянських військ в Афганістані, які вчинили злочини». Рішення про застосування амністії, прийняті органами дізнання й попереднього слідства, органами внутрішніх справ, а також командуванням дисциплінарних батальйонів, затверджувалися прокурором. Обов’язковою була участь прокурора і при виконанні амністії судами.

15 березня 1990 р. Президент СРСР Указом «Про відміну Указів Президії Верховної Ради СРСР про позбавлення громадянства СРСР деяких осіб, які проживали поза межами СРСР» скасував 21 Указ Президії Верховної Ради СРСР стосовно позбавлення громадянства СРСР 23 осіб, що мало місце в період з 1966 по 1988 р. «Полное собрание законодательства СССР»

Помилування засуджених громадян із компетенції Президії Верховної Ради СРСР було передано до повноважень Президента СРСР. Президент видав Розпорядження від 14 листопада 1990 р. «Про комісію з питань помилування». На Комісію було покладено попередній розгляд клопотань про помилування засуджених і підготовку необхідних матеріалів та відповідних пропозицій. Головою Комісії був призначений член Верховної Ради СРСР.

Напередодні розпаду СРСР Верховна Рада оголосила останню амністію – прийняла Закон від 1 листопада 1991 р. « Про амністію військовослужбовців, які ухилились від військової служби». Мойсик В.Р. Амністія та помилування в Україі: становлення та розвиток- С. 47

Надалі амністійно-помилувальна практика в Україні вибудовувалася в умовах незалежності на підставі Конституції та інших законів суверенної держави.

До прийняття чинної Конституції (1996 р.) укази про амністію відповідно до Конституції України 1978 р. і Конституційного договору між Президентом України та Верховною Радою України 1995 р. видавав Президент. Президент також здійснював помилування засуджених, керуючись Положенням про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України, затвердженим Указом Президента України від 31 грудня 1991 р. №22. Таким чином, право оголошення амністії та право здійснення помилування відносилось до компетенції однієї особи.

З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. оголошення амністії та здійснення помилування чітко розмежовуються між Верховною Радою України та Президентом України.

Право видання акту про амністію згідно з ч.3 ст. 92 Конституції України належить Верховній Раді України: «Законом України оголошується амністія». http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page2

Відповідно до п.27 ч.1 ст..106 Конституції України Президент України здійснює помилування.http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page2

Загальні положення про амністію й помилування містяться в Кримінальному кодексі України від 05.04.2001 № 2341-III (ст..85-87), а норми, які регламентують окремі питання застосування амністії й помилування, закріпленні в Кримінально-виконавчому кодексі від 11.07.2003 № 1129-IV(ст..154 КВК).

За роки незалежності в Україні було здійснено амністію на підставі таких актів:

УКАЗ ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР від 25 серпня 1991 року №1433-XII"Про амністію з нагоди прийняття Акту про проголошення незалежності України".

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ від 11 березня 1992 року №2192-XII"Про звільнення від покарання осіб, засуджених за ухилення від чергового призову на дійсну військову службу за релігійними переконаннями".

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 17 серпня 1992 року №395/92"Про амністію з нагоди річниці проголошення незалежності України".

. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 10 березня 1994 року №78/94"Про амністію учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах".

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 19 квітня 1995 року №321/95"Про амністію з нагоди 50-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні".

ЗАКОН УКРАЇНИ від21 листопада 1996 року №533/96-ВР "Про амністію осіб, які брали участь у масових акціях протесту проти несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат".

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від лютого 1996 року №136/96"Про звільнення з місць позбавлення волі деяких категорій засуджених жінок і неповнолітніх".

ЗАКОН УКРАЇНИ від 26 червня 1997 року №401/97-ВР "Про амністію з нагоди першої річниці Конституції України".

. ЗАКОН УКРАЇНИ від 24 липня 1998 року №61-XIV"Про амністію".

ЗАКОН УКРАЇНИ від 16 липня 1999 року №1005-XIV"Про амністію".

ЗАКОН УКРАЇНИ від 11 травня 2000 року №1713-III"Про амнистію".

ЗАКОН УКРАЇНИ від 5 липня 2001 року №2593-IІІ"Про амністію".

ЗАКОН УКРАЇНИ від 11 липня 2003 року №1131-IV"Про амністію".

ЗАКОН УКРАЇНИ від 31 травня 2005 року №2591-IV"Про амністію".

ЗАКОН УКРАЇНИ від 19 квітня 2007 року №955-V"Про амністію".

ЗАКОН УКРАЇНИ від 12 грудня 2008 року №660–VІ"Про амністію".

Закон України від 27.02.2014 № 792-VII «Про внесення змін до Закону України "Про застосування амністії в Україні" щодо повної реабілітації політичних в’язнів»

1.2.Амністія і помилування в кримінально-правовій теорії

Без цілісного уявлення про сутнісну сторону того чи іншого правового, соціального інституту не можна очікувати на успішне вирішення питань, пов’язаних з застосуванням цього інституту. Для визначення юридичної природи будь-якого інституту є важливим чітко визначити етимологічне і правове значення поняття, терміна.

А.І. Долгова зазначає, що для кожного терміну є властивим різний зміст, а значить, точне визначення термінології – необхідна умова чіткості у вирішенні проблем в сфері попередження злочинності. Криминология: Учебник / Под ред. А.И. Долговой. М., 1997. С. 317.

Даному питанню приділяв велику увагу М.І. Ковальов. Він писав: «На воротах будь-якої науки повинно бути написане її визначення..Цю фразу можна з успіхом прикласти до будь-якого наукового феномену взагалі». Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. Екатеринбург, 1999. С. 14. Під визначенням чи дефініцією науковець розумів пояснення чи сенс і значення якого-небудь терміна чи об’єму, вираженого даним терміном поняття.

Єдине тлумачення поняття є важливим для формального визначення правових норм, які знаходяться в законодавстві, усунення протиріч в нормативно-правових актах.

Глибоке і всебічне дослідження правової природи амністії і помилування, визначення етимологічного значення термінів «амністія», «помилування» дає змогу визначити їх місце серед інших інститутів.

Відповідно до тлумачного словника, амністія походить від грецького amnestia – прощення, забуття; здійснюване верховною владою повне або часткове звільнення від покарання засуджених судом осіб. Современный толковый словарь русского языка / Гл. ред. С.А. Кузнецов. СПб., 2001. С. 19.

Термін «помилування» означає прощення, що полягає у скасуванні покарання за будь-яку провину, за якусь провину, прощення, пощаду, благодіяння, щедроти, милість. Помилування, милувати - скасувати або пом'якшити покарання, до якого засудили обвинуваченого; пробачити кому-небудь провину, проявити поблажливість до кого-небудь. [с. 71 Панасюк Н. Б. Краткий обзор истории применения тюремного заключения в Европе / Н. Б. Панасюк // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – К. : РВВ КІВС, 2000. – № 5. – С. 69 - 80.

Право помилування, як зазначає відомий російський юрист П.І. Люблінський, могло вільно пристосовуватись протягом довгого часу свого існування для виконання найрізноманітніших завдань в судовій сфері. На його основі часто виникали нові самостійні інститути: в Англії – перегляд кримінальних справ, в Німеччині, Америці - умовне засудження, умовне звільнення, реабілітація. Помилування засуджених застосовувалось як такий собі коректив нестачі кримінальних законів чи недосконалості судової системи, якщо в окремих випадках ці недоліки призвели до різкої несправедливості. Помилування за своїм характером - це милість, в той час як амністія частіше за все буває актом справедливості чи поступкою по відношенню до влади. Люблинский П.И. Право амнистии: Историко-догматическое и политическое исследование. Одесса, 1907.

Визначний філософ І. Кант писав, що помилування злочинців є одним із найделікатніших прав суверена, застосування якого значною мірою веде до несправедливості. Норми справедливості та інші морально-етичні підвалини застосування норм про амністію та помилування є категоріями-мірилами сприйняття законів широким загалом.[ с. 232]. Палійчук О.В. Механізми соціальної адаптації осіб, звільнених від покарання на підставі акта про амністію та помилування / О.В. Палійчук // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2008. – № 1 (37). – С. 232-239.
А.С. Міхлін вважає, що «помилування - це не тільки акт милості, це ще й акт довіри. Якщо ми довіряємо засудженому, якщо ми його звільняємо від покарання, пом'якшуємо його положення, то він повинен спокутувати свою провину чесною працею і вже, принаймні, не здійснювати нових злочинів. А якщо він вчиняє новий злочин, значить, ми повинні визнати, що помилування було помилковим, і він наданого довіри не виправдав ». Михлин О.С. Проблеми дострокового звільнення від відбування покарання. М., 1982. С. 15.

П.І.Люблінський в своїй монографічній праці «Право амністії: історико-догматичне і політичне дослідження» зазначає, що «амністія – це акт, в результаті якого влада забороняє розпочинати чи про продовжувати які-небудь переслідування чи виконувати обвинувальні вироки по відношенню до кількох осіб, які визначені в зв’язку з вчиненням ними діяння» Люблинский П.И. Право амнистии: Историко-догматическое и политическое исследование. Одесса, 1907. С. 4. Це є одним з найбільш ранніх визначень амністії. Пізніше виникає вказівка на спеціальний характер амністії - мету забуття минулого : « Амністія – це акт соціальної влади, який має на меті і результатом якого є забуття відомих порушень, а також знищення таких, що виникли, чи таких, що можуть виникнути, переслідувань чи винесених за цими порушеннями вироків». «Це визначення, поєднуючи юридичну характеристику з вказівкою соціальних тенденцій акта амністії, є загальновизнаним, хоча й вносить поняття, які зовсім до юридичної галузі не відносяться ( наприклад, забуття)». Люблинский П.И. Право амнистии: Историко-догматическое и политическое исследование. Одесса, 1907. С. С. 137. Тобто, як видно, Люблінський підходить до сутності амністії через її визначення з досить-таки широких позицій.

«Амністія застосовується тоді, коли нормальні підстави, які зумовлюють репресію, передбачаються ще існуючими…але значення їх визнається неважливим в порівнянні з тими ефектами, які можуть бути досягнуті припиненням репресивних дій». Люблинский П.И. Право амнистии: Историко-догматическое и политическое исследование. Одесса, 1907. С Таким чином, П.І. Люблінський розглядає амністію як акт, який видається для досягнення яких-небудь більш високих завдань державної влади.

Що стосується сучасного етапу розвитку української науки кримінального права, то єдиного визначення понять амністії та помилування не вироблено. Поняття амністії закріплене на законодавчому рівні,законодавче визначення помилування – відсутнє.

П.С. Матишевський пише, що помилування —це виявлення гуманізму і милосердя з боку глави держави стосовно індивідуальної особи, яка засуджена судом до будь-якого покарання за вчинення злочину будь-якого ступеня тяжкості. Що стосується акту амністії, то — це виявлення гуманізму, милосердя та прощення з боку держави щодо певної категорії людей, які вчинили злочини; цей акт здійснюється у вигляді звільнення від кримінальної відповідальності і покарання індивідуально невизначеного кола осіб, винних у вчиненні злочинів. Матишевський П.С Криміналье право України Загальна частина Підруч для студ юрид вузів і фак.—К.:"А.С.К.",2001,—352с.(С.306—307,309)

На думку М.Й. Коржанського, акт про помилування—це акт про звільнення від покарання, який видається вищим органом державної влади щодо одного або кількох засуджених. Амністія — це юридичний акт кримінально-правового характеру, котрий стосується певної категорії осіб,винних у вчиненні злочинів, або певної категорії злочинців. Акт про помилування, вважає автор, це акт про звільнення від покарання, який видається вищим органом державної влади щодо одного або кількох засуджених.КоржанськийМ.Й.КримінальнеправоізаконодавствоУкраїни.ЧастинаЗагальна. Курс лекцій.—К,:"Атіка",2001.—432с.(С.329—330)

М.І. Мельник та М.І. Хавронюк в науково-практичному коментарі Кримінального кодексу України дають такі пояснення щодо амністії та помилування в Україні на сучасному етапі: амністія – це вид звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується щодо індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів; помилування – це індивідуальне державно-владне веління у формі пробачення особі, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — 3-є вид., переробл, та доповн. /Заред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: "Атіка", 2005. —1064 с. (С.183).

На думку В.Т. Маляренко та А.А. Музики, амністія – це спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності (повне звільнення) чи від покарання (повне або часткове звільнення) певної категорії осіб, винуватих у вчиненні злочину, що здійснюється судом на підставі відповідного акта (закону про амністію), прийнятого Верховною Радою України. Помилування - спеціальний вид звільнення від покарання (повне або часткове звільнення) індивідуально визначеної особи, засудженої за вчинення злочину, що здійснюється на підставі відповідного акта (указу про помилування), прийнятого Президентом України. Маляренко В. Т. Амністія та помилування в Україні: Навчальний посібник / В. Т. Маляренко, А. А. Музика – К. : Атіка, 2007. – 700 с.

А.А. Березовський характеризує амністію як звільнення визначених в законі про амністію категорій осіб від притягнення до кримінальної відповідальності і загрози настання в майбутньому стосовно них кримінальної відповідальності, а також повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності зазначених категорій осіб, винних у вчиненні злочинів [с. 128 Березовський А. А. Поняття і сутність амністії / А. А. Березовський // Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування : збірник тез доповідей учасників Регіонального круглого столу. – Хмельницький : ХІУП, 2002. – С. 126 – 129.]

При формулюванні визначення понять амністії та помилування слід враховувати, що вони займають особливе місце в системі існуючих у кримінальному праві видів звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Сутність амністії помилування полягає насамперед у державному прощенні зазначених осіб шляхом звільнення їх від кримінальної відповідальності чи покарання (у разі амністії) і від покарання (при помилуванні).

При аналізі визначених сучасними українськими науковцями понять «амністія» та «помилування» не можна не звернути увагу, що одні автори розглядувані поняття вважають «актом» ( актом про звільнення, актом милосердя, актом гуманізму, юридичним або правовим актом) (Матишевський, Коржанський та ін)., інші ж (Мельников, Хавронюк, Музика, Маляренко) – видом звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання.. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — 3-є вид., переробл, та доповн. /Заред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: "Атіка", 2005. —1064 с. (С.183).

Сам термін «акт» ( з лат. – дія, документ) можна трактувати як дію, вчинок особи або ж як документ, який приймається верховним органом.

Також є очевидним, що автори більшості підручників з кримінального права не проводять відмінності між поняттями "амністія" і "акт про амністію". Таке ототожнення є помилковим, оскільки амністія являє собою своєрідний державний захід, спрямований на реалізацію карної відповідальності. В свою чергу, акт про амністію - це передбачена законом форма, у якій цей захід здійснюється.

Чітко видно, що інститут амністії та інститут помилування не є тотожними явищами. Амністія і помилування не належать до певної галузі права, оскільки норми про них містяться і в конституційному, і в кримінальному, і в кримінально-процесуальному, і в кримінально-виконавчому законодавстві. Вони поєднують у собі норми різних галузей права, мають спільні риси, але відрізняються один від одного за багатьма ознаками. Амністія і помилування цілком самостійні й існують як міжгалузеві інститути. Ці інститути складаються з групи взаємопов'язаних юридичних норм, які регулюють окремі види суспільних відносин у сфері звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання осіб, винуватих у вчиненні злочинів.

Історія їх становлення свідчить про те, що амністія набула свого походження від помилування: під час свого зародження вона розглядалась як різновид помилування. В Київській Русі застосовувалося лише помилування, у дореволюційній Росії не робилося розмежувань між амністією і помилуванням.

У теорії права дискусійним є питання щодо нормативності актів про амністію та помилування.

Н.Д. Дурманов вперше вказав на нормативний характер актів амністії і не визнав нормою права акт про помилування. Таким чином від відмежовував амністію від помилування. "Акт амністії, — пише він, — відрізняється від акта помилування головним чином нормативним характером його положень,Акт амністії поширюється на всіх осіб, які підпадають під вказані в ньому ознаки. Так, амністія застосовується щодо осіб, засуджених до певних видів або строків покарання, засуджених за певні злочини, які відбули певний строк покарання, щодо осіб, засуджених на тій чи іншій території,щодо осіб певних національностей тощо. У всякому разі в акті амністії особи, на яких вона поширюється, персонально не визначаються"ДурмановН.Д.Советскийуіоловннйзакон.—М:Изд.Моск.ун-та,1967.—319с.(С.36)

Очевидно, щоне кожний правовий акт-документ — є нормативним. Нормативність правового акта означає, що він є документом правотворчого органу, містить юридичні норми, розрахований, як правило, на тривале застосування і поширюється на невизначене коло осіб, тобто має загальний характер. Згідно з тлумачним словником, , нормативний (стосовно правового акта) — це той, що визначає норму, правила та ін, чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної української мови/Уклад,іголов.ред.В.Т.Бусел.—К.,Ірпінь:ВТФ"Перун"',2001.—1440с.(С.626)

Що стосується визначення поняття правового акта індивідуального характеру, то – це акт, який встановлює, змінює чи припиняє права й обов’язки конкретних осіб. http://www.kniga.com/books/preview_txt.asp?sku=ebooks180192#TOC_notes_IDACW254

Індивідуальний правовий акт забезпечує реалізацію правових норм в зв’язку з конкретною справою, викликає виникнення, зміну чи припинення конкретних правовідносин, прав, обов’язків точно визначених суб’єктів права. На відміну від нормативного, індивідуальний правовий акт не містить приписів, розрахованих на багаторазове застосування невизначеним колом осіб. Основна сфера застосування індивідуальних правових актів – управлінська, виконавчо-розпорядницька діяльність. Акт помилування відповідає цим ознакам.

Мірзажанов К. вважає нормативним як акт амністії, так і акт помилування. Він зазначає, що останній утворює вилучення із звичайного порядку виконання покарання, передбачене кримінально-процесуальним та кримінально-виконавчим законодавством. "Якби акт про амністію чи помилування(рішення тут повинно бути загальним) не мав нормативної сили, він не був би спроможним "замінити" (хоча б на обмеженій ділянці) норми, що регламентують звичайний порядок виконання і припинення покарання". На його думку, основним у нормі права є внесення нею змін чи доповнень до чинної системи норм.' Мирзажанов К. ВопросьІ совечского права. — Ташкент, 1980. — 220 с. (С.38).

Музика А.А. та Школа С.М. не погоджуються з Мірзажановим К., оскільки ні амністія, ні помилування не "вилучають" із звичайного порядку виконання покарань ніяких норм права. Не змінюється ані санкція закону, ані порядок відбуття покарання або звільнення від нього. Звільняючи від покарання одного засудженого, ці акти взагалі не стосуються інших осіб,засуджених до такого ж виду покарання за аналогічний злочин. Навіть вирок суду не змінюється, не ставиться під сумнів його законність,обґрунтованість, справедливість. Акти амністії і помилування не вносять змін у дію правових норм, їх сутність полягає в тому, що вищий орган влади пом'якшує долю особи за обставинами, не пов'язаними з правильністю засудження. Музика А.А. та Школа С.М Амністія і помилування в системі сучасного українського права

http://library.nulau.edu.ua/POLN_TEXT/Zurnal/KPU_2006_1.pdf

Ю.М. Ткачевський пише: «Будучи актом вищого органу державної влади, амністії мають нормативний характер. Їх приписи обовязкові для всіх органів і посадових осіб, які мають відношення до реалізації кримінальної відповідальності. Ці приписи поширюються і на індивідуально невизначене коло осіб». Курс уголовного права. Общая часть: Учебник / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Н.М. Тяжковой. М., 2002. Т. 2. С. 280.

Проте таку позицію підтримують не всі науковці. Зокрема, І.Л. Марогулова вважає, що правова природа актів амністії відрізняється від правової природи нормативних актів, оскільки перші не відміняють, не змінюють норм права і не корегують їх, правила дії кримінального закону в часі не стосуються амністії, і такі акти не включаються до Зводу законів, в який входять тільки нормативні акти». На її думку, амністія виступає у вигляді « державного заходу, який направлений на втілення в життя кримінальної політики держави». На основі цього вона робить висновок про ненормативність актів амністії. Марогулова И.Л. Указ. соч. С. 57.

Але не можна не погодитись з думкою Ю.М. Ткачевського: « Недивлячись на певні особливості , притаманні актам амністії, все-таки вони містять норми права – обов’язкові для виконання тими суб’єктами, які в них вказані, правила поведінки, встановлені вищими органами державної влади, розраховані на їх застосування до індивідуально не визначеного кола осіб. Приписи норм в цьому випадку реалізуються в актах застосування права: в рішеннях (постановах) уповноважених на те органів». Курс уголовного права. Общая часть: Учебник / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Н.М. Тяжковой. М., 2002. Т. 2. С. 280.

Особливість акта про амністію, зокрема, пов'язана з дією такого акта в часі — як правило,акти про амністію поширюють свою дію на осіб, котрі вчинили злочини до моменту набрання актами законної сили, і не поширюються на осіб, винуватих у вчиненні злочинних діянь після цього моменту. Акти про амністію можуть застосовуватися судами і через багато років після видання, але в цих випадках амністія також стосується лише тих осіб, які вчинили злочини до її оголошення.

Помилування здійснюється з урахуванням аналізу певних обставин справи та особи винуватого на підставі поданого клопотання. Як справедливо зауважує А.В. Міцкевич, акт стосовно конкретної фізичної особи не може бути нормативним. Мицкевич А.В. Акти вьісших органов Советского государства. Юридическая природа нормативнихактов вьісших органов государсгвенной впасти й управлення СССР. — М, "Юридическая литература", 1967. — 175 с. (С 46). Тому акт про помилування, на відміну від акта про амністію, який приймається у формі закону, не носить нормативного характеру, незважаючи на те, що приймається в особливому порядку у формі Указу Президента України.

Документ компетентного органу, що містить владні приписи, застосовується одноразово й адресований конкретним особам, є правозастосовним актом (указ президента про нагородження певного громадянина, вирок суду тощо).

Таким чином, погляди на акт амністії як на нормативно-правовий акт, а на помилування - як індивідуальний, персоніфікований акт застосування права, є достатньо аргументованими.

Інститути амністії та помилування є складними, комплексними, правовими явищами, які хоча і мають схожу природу виникнення, проте не можуть розглядатися як взаємовиключні правові інститути.

Амністія та помилування є проявом реалізації принципів гуманізму та економії криміналь­но-правової репресії з боку органів вищої державної влади.

Вирішення питання амністії і помилування, наукове в своїй основі, повинно обов’язково бути практичним, тобто призводити до прийняття й виконання управлінських та правозастосовчих рішень. Науковий підхід повинен бути комплексним.

1.3. Застосування амністії та здійснення помилування за кримінальним законодавством зарубіжних держав

Дослідження зарубіжного законодавства дозволяє доповнити та уточнити уявлення та знання, отримані під час вивчення кримінального законодавства України.

Відомий французький юрист Марк Ансель колись сказав: « Вивчення зарубіжного законодавства відкриває перед юристом нові горизонти, дає можливість краще зрозуміти право своєї держави, оскільки специфічні риси цього права особливо чітко виявляються у порівнянні з іншими правовими системами. Порівняння здатне озброїти ідеями та аргументами, які не можливо отримати навіть при дуже доброму знанні свого права [Ансель М. Методологические проблемы сравнительного права / М. Ансель // Очерки сравнительного права: Сб.статей / (Сост. В.А.Туманов.) – М., 1981. – С. 38-43.с. 38]. Важко з ним не погодитись, оскільки при порівнянні стають зовсім очевидними позитивні та негативні аспекти того чи іншого питання, з’являється бачення ситуації з різних кутів, а ,отже, є ймовірність, що процес вдосконалення того ж таки законодавства буде проходити швидше.

Переглядів: 747