Скандінавське нагір'я

Оконтурюючи з північного заходу і півночі Феноскандію, Скандінавське нагір'я є системою гірських хребтів і скелястих плато загальною довжиною близько 1500 км і шириною 200-600 км. Воно характеризується асиметричним будовою (круті північно-західні і пологі південно-східні схили. Найвища точка нагір'я - гора Гальхепігген (2469м). У районі Тронхейм-фьорда хребти знижуються до 1100-1300 м, а на північ знову підвищуються, досягаючи в масиві Кебнекайсе висоти 2123 м.

Нагір'я складене пісково-сланцевими породами, вапняками, кварцитами палеозойського віку. Досить широко поширені насуви, внаслідок чого утворилися тектонічні покриви з “вікнами”. Значне поширення мають вивержені (граніти) і метаморфічні (гнейси) породи.

Гірські масиви з обширними пологими вершинними поверхнями в осьовій зоні нагір'я отримали назву ф’єльдів. Їх середня абсолютна висота становить 1200-1400 м. Ф’єльди вважають фрагментами древніх поверхонь вирівнювання. Над ними, як над п'єдесталами, часто підносяться останцеві гірські масиви з альпійським типом рельєфу. Такою є, наприклад, гора Гальхепігген. У норвезькій частині нагір'я переважно поширені ділянки плоскогір'їв, броньовані породами древніх покривів. Дещо відмінним серед брил морфоструктур Скандінавського нагір'я є “грабен Осло” - лінійно витягнута припіднята пластова рівнина з абсолютними відмітками від 50 до 450 м. Рівнина складена палеозойськими осадовими і вулканогенними породами, які залягають у вузькому (близько 40 км.) грабені, що має довжину більше 200 км. У геологічному розрізі виявлені кембрійські, силурійські і пермські породи загальною потужністю 500—600 м, що дає змогу встановити вік цієї морфоструктури. Пермські породи представлені в основному субвулканічними і вулканічними утвореннями

Сучасні уявлення про рифтогенез Землі дозволяють розглядати “грабен Осло” як один з елементів рифтової зони вздовж вказаного лініаменту. Молоді рухи в грабені змістили вулканічні породи на декілька сотень метрів. На те, що активність рухів у розломах продовжується вказує і частота невеликих землетрусів в Осло-фьорді.

Таким чином, Скандінавське нагір'я є бриловою морфоструктурою. Іноді його називають “відродженими” горами зони палеозойської складчастості.

Сучасне заледеніння нагір'я зосереджене в масивах Юстедальсбре, Ютунхеймен, Фольгефонн, Кебнекайсе та ін. Межа хіоносфери проходить тут на висоті 1200—1900 м, опускаючись на півночі до 500—700 м. На масиві Юстедальсбре розміщене крупне крижане поле (856 км²), від якого в різні сторони спускаються долинні льодовики. У західній частині масиву вони майже досягають моря, зупинившись на висоті всього в 50— 100 м над його рівнем. Окрім крижаних полів (покривів) в Скандинавії багато карових і висячих льодовиків (більше 1900), а гору Кебнекайсе (2123 м) покриває крижана шапка. Загальна площа сучасного заледеніння нагір'я складає майже 5 тис. км².

Одна з характерних рис розвитку льодовикових процесів на Скандінавському нагір'ї - утворення і епізодичні прориви прильодовикивих і внутрільодовикових озер, що призводить до катастрофічних викидів уламкового матеріалу, зокрема морени.

Четвертинне заледеніння залишило в рельєфі нагір'я численні сліди. Вони виражені перш за все в оброблених льодом схилах тектонічних і ерозійних долин, у виположених вершинах ф’єльдів, у великих карах, які збереглися на 800— 1100 м нижче межі поширення сучасних льодовиків. Покривні льодовики залишили після себе великі об'єми уламкового матеріалу і сформували як акумулятивний, так і деструктивний рельєф.

Вперше крижаний покрив на Скандінавському нагір'ї виник в раннєчетвертинний час. Причинами заледеніння послужили прогресуючі похолодання клімату разом з високою кількістю опадів. Якщо на даний час в цій області випадає 1000—2000 мм/рік опадів, то на початку четвертинного періоду їх кількість, ймовірно, становила близько 2000—2500 мм/рік. Можливо, що перші льодовики виникли тут ще в пліоцені. Асиметрія будови Скандінавського нагір'я зумовила нерівномірне розростання льодового покриву. Крутий північно-західний схил збільшував швидкість набрякання льоду, але всі льодовики сповзали в море, утворювали айсберги і площа льодового покриву в цьому напрямі майже не збільшувалася. Пологий же південно-східний схил нагір'я і система внутрішньоматерикових западин зумовили швидке розростання покриву льоду в цьому напрямі. Лідорозділ почав поступово зміщуватися до південного сходу і в епоху максимального заледеніння (Q_II2) розташовувався на 400 км на південний схід від осі Скандінавського нагір'я. Максимальна потужність льоду поблизу лідорозділу досягала при цьому 2,3-2,5 км.

Особливо різко позначився вплив четвертинних льодовиків на утворенні фьордов, які часто представлені троговими долинами, затоплені морем. Вони мають коритоподібний поперечний профіль з чітко вираженими плечима і беруть початок від долини з сучасними льодовиками або від ділянок, де було поширене найбільш потужне четвертинне заледеніння. Довжина фьордов значна. Согне-фьорд досягає 220 км при ширині 8 км, а Тронхейм-фьорд 180 км. при ширині 16-18 км. Норвезькі дослідники пов'язують утворення багатьох фьордів з грабенами, затопленими морем, як наприклад Осло-фьорд. В інших фьордах відмічені численні тектонічні порушення, що співпадають з їх простяганням (Тронхейм-фьорд та ін.), У зв'язку з цим величина фьордов обумовлюється не тільки діяльністю екзогенних процесів, але і характером тектонічних рухів. Тому співпадіння фьордів з лініями тектонічних деформацій при бриловому піднятті нагір'я не є випадковими. Із сторони моря норвезькі фьорди досить часто бувають обмежені прирусловими порогами, що також пояснюється впливом тектонічних рухів. Підводна частина фьордів перекрита потужним чохлом льодовикових відкладів. Наприклад, дно Хардангер-фьорда покрите пізньочетвертинними відкладами потужністю близько 240 м, що включають мореннні, алювіальні, схилові і прибережно-морські відклади.

Другою характерною рисою рельєфу, пов'язаною із четвертинним заледенінням - поширення на північно-західному побережжі Норвегії вузької нахиленої поверхні, частково надводної (з висотою над урізом моря 30 - 40 м), частково підводної, шириною 40 - 45 км. Ця абразионная платформа, оброблена льодом, з баранячими лобами, “кучерявими скелями” і т. п. має назву стрендфлет.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Плоскогір'я і рівнини Феноскандії	\|	Західно-Європейські низовинні рівнини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.