Піренеї і Андалузькі гори

ГОРИ І РІВНИНИ АЛЬПІЙСЬКО-ГІМАЛАЙСЬКОГО ПОЯСУ

(ЄВРОПЕЙСЬКА ПІДЗОНА)

Ця геоморфологічна зона починається на південному заході Європи і простягається широким поясом, в який входять Піренеї і Андалузькі гори (ІІ.1), Альпи (ІІ.2), Карпати (ІІ.З), Апеніни (ІІ.5), Балкани (ІІ.6), крупні внутрішні (Дунайські) рівнини (ІІ.4), що утворилися на місці прогинів або древніх серединних масивів (див. мал. 2).

Відмінна риса європейських країн Альпійсько-Гімалайського поясу - чергування провінцій і областей, що мають складчасто-насувну, складчасто-блокову і блокову морфоструктуру.

П і р е н е ї оконтурюють з північного сходу плоскогір'я Месета бар'єром завдовжки майже 600 км. Це порівняно невеликий гірський ланцюг. Ширина хребта наближається до 120 км. Найвища точка Піренеїв - пік Ането (3404 м). Вони починаються біля східної окраїни Кантабрійських гір, де виражені єдиною грядою. Дальше на схід вони діляться на паралельні один одному хребти. Якщо в західній частині спостерігаються добре виражені вапнякові куести, обернені своїми крутими схилами на північ, а пологими - на південь, то в центральній частині з'являються масивні хребти, що розсленовані глибокими тектонічними долинами.

Геологічні особливості багато в чому визначають подовжньо-зональну геоморфологічну будову центральної частини Піренеїві асиметрію їїпоперечого профілю. З півночі на південь спостерігаються п'ять наступних зон (за Б. Ф. Добриніним):

1) смуга сильнорозчленованих гірських хребтів, складених осадовими мезозойським породами; виділяються низькі хребти “Малих Піренєїв” (500—700 м);

2) осьова, високогірна зона (2900—3400 м),з широким розвитком кристалічних і метаморфічних порід. Відособлені гірські масиви, складені гранітними породами або кварцитами, розділені міжгірськими западинами (1600—2000 м) грабен-синклінального типу. У рельєфі чітко виражені карлінги, що створюють характерні альпійські риси, але разом з тим, часто зустрічаються масивні згладжені межиріччя;

3) на південь від осьової зони простягається вузька смуга при піднятих (2900-3300 м) і різко розчленованих моноклінальних гряд, складених верхньокрейдовими вапняками, еоценовими конгломератами і флішовими породами;

4) ще південніше розташована так звана “Арагонська зона” широкосхилових долин і низьких межиріч (1600—1700 м).Хребти і долини цієї території складені пісковиками, алевролітами, аргилітами і мергелями еоценового флішу;

5) зовнішньою південною зоною Піренеїв є сьєри - вапнякові хребти (1500 -2000 м), що характеризуються скелястим рельєфом і вузькими поперечними долинами.

Порівняно невисоке ерозійне розчленування осьової зони Піренеїв пояснюється високою інтенсивністю неоген-четвертинних тектонічних рухів, що швидко припідняли ділянки древнього вирівняного рельєфу. Хвилясті плато останнього утворюють декілька ярусів. На основу хвилястих плато опираються гряди гострих вершин або одинокі карлінги. В краї плато врізані обриви величезних карів (кар Гаварні має діаметр близько 15 км.), зайнятих невеликими льодовиками. Кари переходять в довгі трогові долини, що перетинають спочатку смугу гостровершинних хребтів, а нижче за течією - широкі хребти з округлими вершинами. Трогова форма поперечного профілю долин зберігається майже на всіх ділянках. Річкова мережа Піренеїв достатньо чітко пристосувалася до подовжніх і поперечних зон тектонічних тріщин. При цьому в осьовій зоні переважають поздовжні долини, а в зовнішніх зонах - поперечні долини.

Альпійські риси рельєфу спостерігаються головним чином на північних схилах Піренеїв, що характеризуються більшою вологістю. Тут поширені невеликі карові і висячі льодовики площею близько 40 км². Проте величина карів дозволяє стверджувати про величезні розміри четвертинного зледеніння. По долинах багатьох річок ці льодовики спускалися майже до передгір’я. Близькість до базису ерозії і значна кількість опадів (понад 2000 мм/рік) обумовили істотний вріз річкових долин. На південному схилі, оберненому до посушливої Месети, розчленованість рельєфу і глибина врізу долин значно менші. Інтенсивна ерозія на північних схилах призвела до зміщення лінії головного вододілу Піренеїв на південь.

В межах цієї гірської системи в даний час майже не зустрічаються прояви вулканізму. Єдиний вулканічний район, розташований на південно-східному схилі Піренеїв на межі з Месетою - тектонічна депресія Олот, де дислоковані мергелі, пісковики і конгломерати еоцену перекриті базальтами. Вулканічні конуси розташовані вздовж розломів північно-східного і південно-східного напрямів. Переважає кальдерний тип вулканів з висотою конусів 500—700 м і діаметром кальдер близько 350 м. Вулканічна діяльність протікала в цьому районі переважно у середині плейстоцену. Але і в даний час це найбільш сейсмічний район Піренеїв.

А н д а л у з к і г о р и розташовані на крайньому півдні Піренейського півострова, досягаючи абсолютних відміток 1600 - 3000 м. Довжина гірського ланцюга близько 600 км., ширина 120 - 150 км. Осьова зона гір, так само як і в Піренеях, складена кристалічними породами і оконтурена смугами розчленованих вапнякових плато. Характерна риса рельєфу - тектонічна відособленість багатьох гірських масивів, серед яких найбільш великий, - Сьєрра-Невада (3482 м). Блокова морфоструктура Андалузьких гір підкреслюється широким поширенням крутих і високих обривів, скелястих плато. Гірські гряди як правило розчленовані широкими міжгірськими улоговинами-грабенами.

В цілому рельєф Андалузьких гір характеризує значна контрастність, що відображено в абсолютних відмітках днищ депресій і вершин гірських масивів.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Плоскогір'я Месета	\|	Карпати

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.049 сек.