• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Конституційно-правова відповідальність

В оціночному контексті положень Конституції України 1996 р., на жаль, недостатня увага приділяється питанням конституційної відповідальності. Достатньо звернути увагу на те, що останніми роками серйозному науковому аналізо­ві згаданої проблеми увагу приділяли лише окремі дослід­ники¹.

Між тим ґрунтовне з'ясування сутності конституційно-правової відповідальності має не лише теоретичне значення, згідно з яким цей вид відповідальності є одним із системоут­ворюючих, кваліфікаційних ознак конституційного права, а й практичне значення, що випливає з реалізації відповідних норм Конституції, які безпосередньо регулюють питання цієї відповідальності.

Загальновідомо, що конституційно-правова відповідаль­ність — особливий вид соціальної відповідальності особи, об'єднань громадян тощо.

Однак, це специфічний вид юридичної відповідальності, зміст якої обумовлений провідною роллю конституційного права в системі національного права України, незважаючи на те, що вона безпосередньо пов'язана і з іншими видами юридичної відповідальності.

Конституційно-правова відповідальність має досить складний політико-правовий характер, оскільки вона

Див., наприклад: Мельник О. В. Конституційно-правова відповідаль-й!^ст>Л^иЩих органів державної влади: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — л-, 2000; Наливайко Л. Р. Конституційно-правова відповідальність: питан­ня теорії та практики: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 2000.

-25-

пов'язана з такими соціальними явищами, як народ, нація,

держава, влада, політика.

Цей вид діяльності настає за конституційний делікт (правопорушення), який виявляється в особливих негатив­них наслідках для суб'єктів конституційного правопорушення. Об'єктом правопорушення є політико-правові суспільні відносини, які регламентуються нормами конституційного права України. Сутність цих правовідносин полягає в тому, що вони є найважливішими, основоположними, грунтуються на ідеях та практиці волевиявлення народу, внаслідок чого об'єктом правопорушень можуть бути владовідносини у сфе­рі реалізації прав і свобод людини і громадянина в Україні, видання актів державних органів, Президента України, ви­борчих прав громадян, референдумів тощо.

Суб'єктами конституційно-правової відповідальності можуть бути органи державної влади, державні органи, вищі посадові особи, органи і посадові особи місцевого самовряду­вання, фізичні особи.

Формами (санкціями) конституційно-правової відпо­відальності є:

скасування або призупинення нормативно-правового ак­та, який не відповідає Конституції;

дострокове припинення повноважень відповідних органів

або посадових осіб;

визнання виборів або результатів референдумів недійсними; відповідальність депутатів перед парламентом або перед

місцевою радою; ,

офіційне визнання роботи державних органів, посадових осіб незадовільною (у тому числі шляхом висловлювання во­туму недовіри урядові, дострокове розформування підлеглою го органу тощо). Вказівки на можливість застосування таки, санкщй містяться у відповідних нормах Конституції Украївд зокрема у статтях 81, 87, 111, 115, 118 та 126.

Проте, вичерпні норми конституційно-правової відповії дальності вищезгаданих суб'єктів можуть бути визначені ли| ше за умови чіткішого закріплення у Конституції Україн™ прав основного суб'єкта — народу, перед яким мають нест відповідальність усі вищеперелічені органи та посадові особи Згідно з ч. 2 ст. 5 Конституції України єдиним джерело влади в Україні є народ.

-26-

Розрізняються такі види єдиної влади: влада, яку здій­снює народ безпосередньо; через органи державної влади; через інші державні органи; через органи місцевого самовря­дування.

Природно, що народ і є тим основним суб'єктом, перед яким згадані органи мають нести конституційно-правову від­повідальність.

Проте, згідно зі статтями 76, 103 та 141 Основного Зако­ну народ формує лише одну гілку влади — законодавчу, оби­рає Президента України, місцеві ради та голів сіл, селищ і міст.

Фактично, крім народу, джерелом державної влади в Ук­раїні є Президент, який формує дві інші гілки влади — вико­навчу та судову. Звідси, ці органи, зокрема виконавчі, несуть конституційно-правову відповідальність перед народом — єди­ним джерелом влади, а відповідають перед парламентом і Президентом (ст. 87 і пункти 9, 10 ст. 106 Конституції).

Повною мірою це стосується і судової гілки влади. Згідно з п. 23 ст. 106 Конституції України, статтями 20, 21, 25, 32, 38 та 61 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лю­того 2002 р. саме Президент України утворює і ліквідує суди загальної юрисдикції, місцеві загальні суди, господарські та адміністративні суди, апеляційні суди, касаційний суд Украї­ни, вищі спеціалізовані суди, призначає та звільняє з посади професійних суддів.

У зв'язку з цим, призначення на певні посади та звіль­нення з цих посад можливі лише у порядку підпорядковано­сті нижчестоящих вищестоящим. Тобто, фактично судова влада в цілому та судді її системи фактично підпорядковані Президенту України, незважаючи на те, що вона (судова влада) є окремою, відносно незалежною від інших, самостій­ною гілкою єдиної державної влади, що підтверджує ст. 126 Конституції України, яка закріплює визнаний у всьому світі принцип незалежності суддів.

Якщо поряд з призначенням і звільненням суддів Консти­туція України (п. 27 ст. 85) передбачає, що Верховна Рада України обирає суддів безстроково, то незрозуміле, по-пер­ше, з якого часу судді набувають свої повноваження — при їх призначенні чи після обрання; по-друге, як бути у тому ра­зі, якщо Президент звільнив з посади суддю, але він залиша­ється у цьому статусі, оскільки його обрав парламент?

-27-

Відповіді на це питання Конституція України не дає, а то­му й не передбачає конституційно-правової відповідальності за фактичне порушення згаданих статей.

Отже народ практично не може контролювати роботу урядовців та суддів, а також відкликати народних депутатів, оскільки вони внаслідок виборів дістають вільний мандат. Тобто щодо них неможливо застосувати санкції конституцій­но-правової відповідальності.

Таким чином, конституційно-правова відповідальність стосовно згаданих органів та осіб обмежена, а деякі санкції щодо них може застосовувати лише Президент України.

Між тим цей державний орган, яким є глава держави, до жодної гілки влади не належить. Звідси виникає закономірне питання щодо застосування ним відповідних санкцій до зга­даних органів державної влади.

Уявляється, що названі проблеми випливають з не до­сить чіткого уявлення щодо підстав та форм (санкцій) кон­ституційно-правової відповідальності. Це пояснюється тим, що в багатьох випадках її детально не регламентовано.

Відомо, що цей вид відповідальності буває двох видів: ретроспективною, коли відповідальність настає у разі, якщо для цього існує нормативна основа внаслідок якої під­ставою конституційно-правової відповідальності є вчинення відповідним органом, посадовою особою або депутатом пра­вопорушення; і позитивною, яка полягає у відповідальному ставленні органу або особи до своїх обов'язків, виконання

ними своїх обов'язків.

Саме такими і є підстави для цього виду конституційно-правової відповідальності, що безпосередньо випливають з правового статусу органу, посадової особи, депутата. ^:

Проте, оцінити їх поведінку іноді неможливо, оскільки у відповідному нормативно-правовому акті такі підстави не ви-³ значено. Це пояснюється тим, що виконання приписів такихі актів забезпечуються .у конституційному праві як безпосе-! редньо, так і у поєднанні з іншими видами юридичної відго^ відальності інших галузей права.

Тому конституційно-правова відповідальність в цілому -це, безумовно, юридична відповідальність у широкому ро мінні слова.

-28-

Проте, виділяють і конституційну відповідальність у вузькому (власному) розумінні слова, яка стосується лише певного кола суб'єктів і санкцій.

Підтвердженням цьому е положення ч. 4 ст. 81 Консти­туції України, згідно з яким у разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяль­ності повноваження народного депутата України припиня­ються достроково на підставі закону за рішенням суду.

У свою чергу конституційно-правова відповідальність по­єднується з кримінальною, адміністративною та іншими ви­дами відповідальності. Тому підставою для притягнення до конституційно-правової відповідальності може бути пору­шення як норм конституційного права, так, наприклад, і норм кримінального законодавства. Так, вчинення Президен­том України державної зради або іншого злочину, є підста­вою для усунення його з поста в порядку імпічменту (ст. 111 Конституції).

Вище зазначалося, що специфічною рисою конституцій­но-правової відповідальності є її політичний характер, який враховується тоді, коли норми права взагалі не порушують­ся. У цьому разі конституційна відповідальність пов'язується з тими діями, що розцінюються як негативні у політичному плані. Прикладом такого виду відповідальності є колективна відповідальність уряду перед парламентом, передбачена ст. 87 Конституції України . Притягнення уряду до такого виду відповідальності визначається не критеріями законно­сті дій Кабінету Міністрів України або його окремих членів, а додержанням політики, яка визначається передусім на підставі волевиявлення депутатів парламенту, оцінки дій уряду тощо. Так, заслуховування діяльності Кабінету Мі­ністрів на Днях уряду полягає не у застосуванні відповідних заходів нормативного характеру, а в оцінці його роботи з точки зору додержання тієї програми, а звідси і політики, яка прийнята Верховною Радою України після сформування Уряду.

Отже, як засіб забезпечення приписів правових норм, за­вдяки вищепереліченим підставам, конституційно-правова відповідальність реалізується:

— безпосередню в межах конституційно-правових відносин;

— через конституційно-правові норми у поєднанні з нор­мами інших галузей права;

-29-

— на підставі норм інших галузей права, які забезпечу­ють виконання приписів норм конституційного права;

— внаслідок порушення норм інших галузей права, зок­рема кримінального;

— підставою застосування конституційно-правової відпо­відальності є те, що норми відповідних галузей права не по­рушуються, але відповідний орган або посадова особа притя­гається до політичної відповідальності.

Згадані підстави впливають на форми (санкції) конститу­ційно-правової відповідальності. До них, зокрема, належать:

— відповідальність депутатів перед Верховною Радою

України;

— усунення з поста або з посади;

— дострокове припинення повноважень державних орга­нів та органів державної влади або посадових осіб;

— вимушена відставка посадових осіб;

— достроковий розпуск органу державної влади;

— скасування або призупинення дії актів державних ор­ганів або посадових осіб;

— визнання виборів до представницьких органів недій­сними;

— втрата народним депутатом мандата у зв'язку з відмо­вою скласти присягу; ;

— відповідальність особи, що випливає зі стану грома­дянства;

— невиконання рішень Конституційного Суду України

органами державної влади, посадовими особами тощо.

Проте, такі санкції, як відповідальність органу або поса­дової особи за бездіяльність, недосягнення поставлених ці­лей і завдання, які випливають з передвиборної програми Президента України, народних депутатів, депутатів місцевих, рад тощо; неефективна робота органів та посадових осіб, особливо вираження довіри або недовіри до вищої посадової] особи, уряду, суддів, повинні застосовувати і органи, і посаді дові особи один до одного, а народ на підставі проведення! всеукраїнського референдуму та референдумів Автономної республіки Крим та міських референдумів. Саме тому у ма** бутніх Законах "Про всеукраїнський референдум" та "ПІ референдум Автономної Республіки Крим та міські референ« думи" предмет референдумів має бути значно розширенні

-30-

за рахунок включення до нього вищеперелічених питань конституційно-правової відповідальності.

При висвітленні питань конституційно-правової відпові­дальності, як правило, увага дослідників зосереджується на таких суб'єктах відповідальності, як вищі органи виконавчої влади та вищі посадові особи як представники державної влади.

Проте, існує визнана і гарантована державою відповідно до ст. 7 Конституції України місцева влада — місцеве само­врядування. Природно, що конституційно-правова відпові­дальність властива цій владі, незважаючи на те, що вона має свої особливості. Вони виявляються у джерелі цієї влади та конституційно-правової відповідальності.

Первинним суб'єктом місцевої влади, місцевого само­врядування, основним носієм його функцій і повноважень є, згідно з ч. З ст. 140 Конституції України, ст. 6 Закону Ук­раїни "Про місцеве самоврядування в Україні" територі­альна громада села, селища, міста.

У свою чергу, суб'єктами конституційно-правової відповідальності є органи і посадові особи, які формують­ся на основі проведення виборів територіальною громадою. Такими органами відповідно до ч. З ст. 140, ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є сільські, селищні, міські ради, що представляють відповідні територі­альні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування.

Обласні та районні ради також є органами місцевого са­моврядування, але вони представляють спільні інтереси те­риторіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією та іншими законами, а також пов­новажень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Депутат, обраний до відповідної ради, представляє перш за все інтереси всієї територіальної громади і несе обов'язки перед виборцями, радою та її органами, виконує їх дору­чення.

Підставою для застосування до депутата відповідної фор­ми конституційно-правової відповідальності є недодержання принципу несумісності посад. На відміну від народних де­путатів, депутат відповідної ради може бути відкликаний ви-

-31 -

борцями. Для застосування такої форми конституційно-пра­вової відповідальності до депутата є такі підстави.

У разі пропуску депутатом протягом року більше полови­ни пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, не виконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів відповідна рада може звернутися до виборців з пропозицією про відкликання такого депутата у встановле­ному законом порядку.

У зв'язку з цим виникає закономірне питання, чому ли­ше рада є ініціатором відкликання депутата? Адже не вона обирала його, а територіальна громада.

Тому у статутах громад, які зараз розробляються в се­лах, селищах і містах, на наш погляд, має бути закріплено право ініціювання відкликання депутата це радою, а терито­ріальною громадою.

Підстави відкликання, які закладені ще в Законі України "Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів" від 4 лютого 1994 р. можуть бути такі:

— порушення депутатом положень Конституції, законів

України;

— незадовільне виконання депутатом депутатських

обов'язків, визначених законом;

— невідповідність практичної діяльності депутата основ­ним принципам і положенням його передвиборної програми;

— використання депутатського мандата в цілях, які не відповідають основним принципам і положенням його перед­виборної програми.

Виборці також мають право порушувати питання про від­кликання депутата з інших питань, які вважатимуться ними істотними відповідно до Закону України "Про місцеве само­врядування в Україні"; депутат періодично, але не менш як один раз на рік, зобов'язаний звітувати про свою роботу пе­ред виборцями і перед тими, хто висував його кандидатуру у

депутати.

На жаль, закон не передбачає наслідків такого звітуван­ня. Між тим негативні наслідки, тобто такі, які не задоволь­няють виборців, повинні бути підставою для застосування щодо депутата відповідних санкцій конституційно-правової відповідальності, перелік яких доцільно було б закріпити у новому Законі "Про місцеве самоврядування в Україні", а також у статутах територіальних громад.

-32-

Іншим суб'єктом конституційно-правової відповідально­сті на місцевому рівні є сільський, селищний, міський голо­ва, який згідно зі ст. 12 Закону України "Про місцеве само­врядування в Україні" є головною посадовою особою саме територіальної громади відповідного села (добровільного об'­єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл, селищ, міст).

Як і депутати представницьких органів місцевого само­врядування, голова обирається відповідно територіальною громадою (ч. 2 ст. 141 Конституції). На нього, як і на депу­татів місцевих рад, поширюється принцип несумісництва по­сад, Зокрема, він не може бути депутатом будь-якої ради, су­міщати свою службову діяльність з іншою посадою, у тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.

Отже, сільський, селищний, міський голова виступає од­ноосібним представником територіальної громади, очолює відповідну раду, її виконавчий орган.

Звідси виникає питання, чи не порушує цей статус го­ловний принцип несумісності посад?

І, по-друге, як може посадова особа, яка не є депутатом, керувати депутатами відповідної ради? Зокрема, статус голів районних і обласних рад такого питання не викликає, адже вони також як і інші є депутатами відповідної ради.

У новому законодавстві доцільно було б розв'язати ці пи­тання, оскільки вони стосуються конституційно-правової від­повідальності згаданих посадових осіб.

Законодавство передбачає дострокове припинення пов­новажень голів сільських, селищних, міських рад. Вони не­суть персональну відповідальність за здійснення наданих їм законом повноважень перед державою, радою, юридичними та фізичними особами.

При здійсненні наданих повноважень голова є підзвіт­ним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою, перед радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів державної виконавчої влади — також підконтрольним відповідним органам вико­навчої влади.

Сільський, селищний, міський голова не рідше як один Раз на рік звітує про свою роботу перед територіальною гро-

^{2 2}-²⁹⁰ - 33 -

мадою. У той же час на вимогу не менш як половини депу­татів відповідної ради він зобов'язаний прозвітувати перед радою про роботу виконавчих органів ради у будь-який ви значений ними строк. На жаль, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" не передбачає права територіаль­ної громади порушувати питання про звіт голови у будь-який час, якщо цього вимагають члени територіальної громади.

Крім того, незрозуміло, чому лише рада може ініціювати звітування голови перед радою про роботу виконавчих орга­нів ради, а не громада чи виборці?

Щодо дострокового припинення повноважень голови. Оскільки він фактично обіймає кілька посад, як бути у тому разі коли виникає питання про відкликання голови ок­ремо: як головної посадової особи територіальної громади се­ла, селища, міста; як голови відповідної ради і як голови ви­конавчого комітету ради, у тому разі, якщо його робота задовольняє населення не на всіх посадах, а лише на окре­мій (наприклад, як голови громади або голови виконкому)? Адже з'ясування цих питань безпосередньо впливає на фор­ми конституційно-правової відповідальності цієї посадової

особи.

Нарешті, щодо підстав відповідальності органів та поса­дових осіб місцевого самоврядування. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає, що ці органи та посадові особи несуть відповідальність за свою діяльність пе­ред територіальною громадою, державою, юридичними та фі­зичними особами (ст. 74). Зокрема, органи і посадові особи місцевого самоврядування підзвітні, підконтрольні та відпові­дальні перед територіальними громадами за виконання про­грам соціально-економічного розвитку, місцевого бюджету,

за свою діяльність.

Формами конституційно-правової відповідальності цих органів і посадових осіб є те, що територіальна громада у будь-який час може достроково припинити 'їх повноваження

за наявності таких підстав:

— якщо вони порушують Конституцію або закони України;

— обмежують права і свободи громадян;

— не забезпечують здійснення наданих їм законом пов­новажень (ст. 75).

Питання про дострокове припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної в місті ради може бут|

-34-

порушено головою відповідної ради, а також не менш як од­нією десятою частиною громадян, що проживають на відпо­відній території та мають право голосу (ч. З ст. 78).

Повноваження цих рад припиняються достроково за рі­шенням місцевого референдуму (ч. 2 ст. 78).

У свою чергу повноваження сільського, селищного, місь­кого голови за наявності вищезазначених підстав можуть бу­ти достроково припинені за рішенням місцевого референду­му або за рішенням відповідної ради, прийнятим шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосів від загального складу ради (ч. 9 ст. 79).

Окремою формою правової відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед юридичними і фізичними особами є прийняття неправомірних рішень, дії або бездіяльність органів місцевого самоврядування, внаслі­док яких заподіяна шкода юридичним і фізичним особам, що відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті дій або бездіяльності посадових осіб місцевого са­моврядування — за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом (ст. 77).

Крім того, оскільки на голову відповідної ради покладено здійснення функцій представницької влади, а його посада пов'язана з виконанням виконавчих розпорядчих та адміні­стративно-господарських обов'язків, він вважається, як заз­началося, посадовою особою. Тому порушення ним обов'яз­ків, зумовлених його службовим статусом, що завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам, пра­вам та інтересам населення, суб'єктам підприємницької ді­яльності, вважається посадовим злочином і карається на підставі відповідних статей Кримінального кодексу України. Якщо ж діяння, які вчинив голова, не є суспільне небезпеч­ними, а також не передбачені Кримінальним кодексом, голо­ва може бути підданий адміністративній відповідальності за посадову провину на підставі відповідних нормативно-право­вих актів.

Читайте також:

1. IV. Відповідальність сторін
2. Адміністративна відповідальність
3. Адміністративна відповідальність
4. Адміністративна відповідальність
5. Адміністративна відповідальність
6. Адміністративна відповідальність
7. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства
8. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
9. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил
10. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства.
11. Адміністративна відповідальність осіб, винних в порушенні податкового законодавства
12. Адміністративна відповідальність та строки адміністративної відповідальності

Переглядів: 685