• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

МОКРЕЦІ

Ряд DIPTERA, род. CERATOPOGONIDAE

Midges (англ.), Stechgnitzen (нем.)

Загальна характеристика.

Мокреці - дрібні літаючі двокрилі комахи. Довжина тіла дорівнює 1 - 4 мм. Голова гіпогнатичного типу. Спереду опукла, позаду сплюс­нута і трохи підігнута під груди. На голові є великі фасеточні очі, у деяких видів з роду Culicoides між фасетками є шипики або во­лоски. Очі розділені лобом або стикаються. Простих очок немає. Ро­тові органи колючо-сисного типу. Вусики довгі і складаються з 15 чле­ників. Вони несуть волоски та чуттєві утворення — сенсили. На вусиках самців волоски довші й густіші. У різних видів і родів форма і розміри члеників вусиків різні. Нижньощелепні щупальця складаються з п'яти члеників. Третій членик найдовший, на ньому є чуттєвий орган, будова якого також своєрідна для кожного виду й роду. Хоботок порівняно не­великий.

Груди злегка опуклі, складаються з трьох сегментів, що зрослися. Середній найбільш розвинутий сегмент - середньогруди, верхня їх частина утворює середньоспинку. Крила помірної ширини й довжини; на передньому краї крила містяться дві радіальні комірки, форма яких є родовою ознакою. Костальна жилка не заходить за вершину крила, анальна жилка слабо розвинута або відсутня. Лапки п'ятичленикові, останній членик несе пару кігтиків, пульвіл немає, емподій добре розвинутий або відсутній.

Черевце скла­дається з десяти сегментів, але два останніх видозмінені в зовнішні ста­теві придатки, будова яких у самців має велике систематичне значення.

Відомо 20 родів мокреців. Кровосисні форми описані у 5 родах із яких широко розповсюджені три: Culicoides, Leptoconops,Lasiochelea.

Роди кровосисних мокреців розрізняються наступними ознаками (Рис. 3.2.)

Сиliсоides. Вусики в 2-3 рази довші голови, 15-членикові; останні 5 члеників вусика самки відрізняються від попередніх більшими розмірами. Щупики 5-членикові.. У середині переднього краю крила є 2 невеликі замкнуті комірки. У більшості видів крила із плямами. Найпоширеніший і практично важливий рід мокреців. Багаточисельний у Красноярському, Уссурійському краях. На людину за 5 хвилин можуть нападати близько 10 000 самок. У СРСР відомо близько 100 видів.

Рис.14. Culicoides obsoletus, самка (за А. В. Гуцевичем).

Leptoconops. Вусики приблизно такої ж довжини, як і голова, складаються (у самки) з 13 або 14 члеників, більшими розмірами відрізняється лише один верховий членик. Щупики 4-члениковие. У переднього краю крила жилки, що злилися, утворюють потовщення у вигляді трикутної пластинки. Крила без плям.

Lasiochelea. По будові вусиків, щупиків і крил мокреці даного роду схожі на Culicoides, але відрізняються наявністю розвиненого емподія - пір'ястого придатка на кінці кожної лапки між кігтиками. Через подібність Lasiohelea з деякими не кровосисними мокрецями приналежність до даного (відносно рідкому) роду може бути з вірогідністю встановлена в тому випадку, якщо доведено факт кровосмоктання на людях або хребетних тваринах. На Україні зустрічається рідко.

Рис.15. Голова, крило й останній членик лапки самок мокреців. а - Culicoides; б - Leptoconops; в - Lasiohelea (за А. В. Гуцевичем, зі змінами).

Біологія та екологія.

Яйцямокреців видовжено-овальної форми, злегка зігнуті зсере­дині. У видів роду Culicoides найменша довжина яєць 278 мкм, а най­більша — 460. Приблизно такі ж розміри яєць Lasiohelea. Тільки-но відкладені яйця брудно-білі (Culicoides) або рожеві (Lasiohelea). По мі­рі розвитку вони набувають темно-коричневого кольору.

Личинки мокреців мають тіло з 12 сегментів, червоподібної форми, без придатків або з придатками. Головна капсула добре розвинута. Особливість морфології личинок окремих видів, що належать до різних родів, досить значна. Личинка Culicoides червоподібна, без будь-яких придатків за винятком кількох більш-менш помітних волосків на останньому сегменті черевця. Личинка Lasiohelea має розширені грудні та звужені до заднього кінця черевні сегменти. Перший грудний сегмент несе несправжню ніжку, озброєну гачками й щетинками. Тіло личинки вкрите горбиками, щетинками й волосками.

Лялечки мокреців схожі на лялечок комарів, але значно менші за розміром – довжина складає від 2 до 5 мм. Тіло лялечки складається з переднього непочленованого розширеного відділу (голова і груди) і заднього звуженого сегментованого (черевце). На спинній поверхні переднього відділу знаходяться дві досить довгі дихальні трубки (“проторакальні ріжки”), на яких розташовані декілька, звичайно біля десятка, дрібних отворів – стигми або дихальця. Дихання відбувається за рахунок атмосферного повітря.

Черевце лялечки складається з 9-ти сегментів, хітиновий покрив яких усаджений численними горбками і шипами. Останній, анальний сегмент закінчується парою широко розставлених, що звужуються до кінця виступів, звернених назад і в боки.

Метаморфоз мокреців протікає у вологому ґрунті або в невеликих водоймах - калюжах, канавах, заболоченостях, ставках, струмках з повільним плином і т.п.

Рис.16. Преімагінальні фази кровосисних мокреців

1 – личинка Сuliсоides; 2 – личинка Lasiochelea;3 - лялечка Сuliсоides; 4 - яйця: а - Lasiochelea ; б - Сuliсоides ) (за Ш.М. Джафаровим)

Дорослімокреці концентруються в траві, у чагарниках і в кронах дерев, а також у норах, печерах. П'ють кров тільки самки. Вони нападають майже винятково під відкритим небом. Активності Culicoides сприяють тепла, тиха погода й сутінкове висвітлення. Масовий літ Culicoides відбувається ввечері й рано вранці.. Мокреци роду Leptoconops нападають тільки вдень, переважно в ясну й жарку погоду. Самки, що наситилися кров'ю, кладуть яйця, після чого починається новий гонотрофічний цикл.

У середній смузі Європейської частини СРСР мокреці з'являються в травні, масовий літ триває з червня по вересень. На півдні період активності може тривати 6-8 місяців. Зимують мокреці в стадії личинки, деякі види, можливо, у стадії яйця. За сезон у більшості видів розвивається два покоління.

Дорослі мокреці розлітаються від місць виплоду на 200-1000 м.

Зимують мокреці на фазах яйця та личинки.

Мокреці поширені у всіх ландшафтних зонах СРСР, за винятком тундри й високогірних районів; Culicoides у найбільшій кількості зустрічаються у вологих лісах; місцями кровосисні мокреці досить численні й в умовах сухого клімату степів і навіть пустель. Для кожної ландшафтної зони характерні певні види мокреців.

Масові види мокреців та їх поширення

Culicoides pulicaris L. Крило молочно-біле з дуже темними плямами; особливо виражено 3 плями на передньому краї крила, з них третє (дистальне) з перетяжкою посередині. Невелика темна пляма розташована між гілками кубітальної жилки. Макротрихії вкривають більшу частину крила. Плодяться у воді й у вологому ґрунті. Зустрічається в різних ландшафтних зонах.

Culicoides absoletus Mg. Основний фон крила темний. Світлі плями нечітко виражені, більш виділяються 2 (іноді 3) світлі плями переднього краю. Верхня частина другої радіальної комірки світла. Відмінна риса – слабкий розвиток макротрихій, що містяться тільки на дистальній половині крила, особливо в передньому краї й уздовж жилок. Середньоспинка одноколірна, бура.

Culicoides fascipennis Steig. Крило темне, лише на передньому краї є дві світлі плями – перша у вигляді поперечної смужки, друга - округла. Друга радіальна комірка цілком темна. Макротрихії густо покривають майже все крило, поодинокі макротрихії є й на базальній комірці. Середньоспинка одноколірна, бура.

Culicoides nubeculosus Mg. Відрізняється від попереднього крапчастою середньоспинкою. Біля основи покриваючих її волосків є невеликі темно-коричневі плями, які місцями зливаються один з одним. Малюнок крила розпливчастий. Темні і світлі ділянки займають приблизно однакову площу. Друга радіальна комірка темна. Макротрихії покривають більшу частину поверхні крила.

Методи збору.

Основними засобами фауністичного збирання мокреців є:

а) відновлення на годувальниках та поблизу них, застосування пасток с живою принадою, використання липкого паперу;

б) відновлення мокреців під час льоту самок та роїння самців;

в) збір у денних сховищах;

г) збір мокреців на світло;

д) виведення дорослих мокреців з преімагінальних фаз

Медичне значення.. З масовою появою мокреці завдають шкоду як кровососи. У момент кровосмоктання відчувається укол, як при нападі комарів. У найбільшій кількості мокреці сідають на обличчя й шию, заповзають у волосся з країв головного убору. Шкірна реакція в окремих осіб досить різна. У типових випадках на місці уколу утвориться червонувата папула, що залишається протягом декількох днів. Загальна реакція організму помірна. Випадків важкої інтоксикації, викликаної мокрецями, невідомо. При масовому нападі мокреців проведення робіт під відкритим небом утруднене, потрібні захисні засоби.

Роль мокреців як переносників збудників хвороб людини мало вивчена. У тропіках (Африка, Південна Америка) мокреці роду Culicoides служать проміжними хазяями філярій - Acanthcheilonema perstans.

У країнах помірного пояса мокреці є проміжними хазяями Onchocerca cervicalis - збудника онхоцеркоза коней. У деяких областях СРСР є ураженість коней онхоцерками.

Мокреці є також переносниками деяких вірусних інфекцій. Встановлена роль мокреців роду Culicoides як переносників збудників двох вірусних хвороб сільськогосподарських тварин - африканської чуми однокопитих (коней, ослів) і катаральної лихоманки овець («blue-tongue»). Поряд з іншими кровосисними членистоногими мокреці можуть відігравати відому роль у циркуляції збудника туляремії в природних вогнищах. У Томській області була встановлена механічна передача мокрецями туляремійних мікробів. Останнім часом виявлено, що мокреці є переносниками деяких видів гемоспоридій родів Haemoproteus, Leucocytozoon (паразити птахів) і Нераtocystis (один зі збудників малярії мавп).

Профілактика й міри боротьби. На більшості наших територій, неблагополучних по гнусі, збігаються не тільки місця виплоду й днювань мокреців і комарів, але й сезони їхньої активності. У зв'язку з цим винищувальні й профілактичні заходи проти мокреців і комарів у багатьох випадках загальні. Радикальними оздоровчими заходами є лісовпорядні, меліоративні і гідротехнічні роботи. Велике профілактичне значення має вибір місцевостей для будівництва промислових підприємств, гідроспоруджень, радгоспів, робочих селищ і міст. Розчищення лісу, проріджування його, своєчасне збирання труску, видалення завалів старої деревини забезпечують просушування лісової підстилки й попередження виплоду мокреців. При неможливості проведення осушувальних заходів великі мокрі ділянки - місця виплоду мокреців - обробляють ларвицидами ( гексахлораном, хлорофосом і ін.), розпорошуючи їх за допомогою наземної апаратури або спеціальної авіації. На новобудовах робилися спроби використати потужні джерела світла (прожектори) для концентрації мокреців у певній ділянці, трохи вилученому від населених пунктів. Штучне світло залучає мокреців в освітлену зону з великої території. Освітлену ділянку періодично обробляють контактними інсектицидами. Такий метод боротьби може приводити до загибелі мокреців і сприяти відволіканню їх від людей. Імаго мокреців можна винищувати шляхом застосування інсектицидних вологих аерозолів або шляхом обробки рослинності усередині й навколо населених пунктів. Сітки, оброблені 5% розчином ДДТ або 8% розчином малатиона (карбофоса), можуть зменшити проникнення цих комах у дома.

ЛЕКЦІЯ 5

ҐЕДЗІ

Ряд DIPTERA, род. Tabanidae

Horse-flies (англ.), taon (франц.), Bremsen (нем.)

Загальна характеристика.

Ґедзі – досить великі двокрилі. Довжина їхнього тіла 6-30 см. Тіло ґедзя виразно розподілене на 3 відділи: голову, груди і черевце. Голова велика, спереду опукла. Складні очі займають з боків велику частину голови. Фасетки очей у самок майже однакової величини, тоді як у самців фасетки верхніх частин очей часто значно крупніші фасеток нижніх, з чіткою межею між тими й іншими. Крім складних очей, у багатьох ґедзів (Chrysops, Silvius, Pangonia) на тімені є 3 простих вічка, розташованих трикутником на горбку. В інших ґедзів (Tabanus) вічка редуковані і мають невеликий очний горбик. У ряду видів (Tabanus) тім'я позбавлене будь-яких утворень. У самок складні фасеточні очі розділені лобовою смужкою, у самців очі стикаються і відділені лише лобовим швом. Вусики прикріплюються попереду, до центральної частини голови і мають вигляд двох ріжків, що стирчать вперед. Вони зближені основами, недовгі і виразно поділені на три членики.

Знизу до голови приєднаний ротовий апарат, у вигляді масивного хоботка.(Рис.17)

Рис.17. Ротові органи ґедзя (за Н.Г. Олсуф’євим).

Груди широкі і масивні, з великим трикутним щитком.

До боків середньогрудей приєднані крила I пари – широкі, з рясним жилкуванням. У різних видів ґедзів крила безбарвні чи з темними, чи сірими плямами. За основою крил, на грудях розташовані дзижчальця. Знизу до грудей приєднані ноги – 3 пари, помірної довжини, покриті волосками. Кожна нога складається з тазика, вертлуга, стегна, гомілки і п’ятичленикової лапки. На кінці останнього членика лапки є пара міцних кігтиків, а під ними три добре розвинуті присоски: бічні – пульвіли і розташований між ними емподій.

Черевце широке, стиснуте зверху вниз, складається з 7 пар видимих півкілець: верхніх – тергітів і нижніх – стернітів. У самців черевце має конічну форму, у самок – округлу.

Найбільш поширеними у нас є ґедзі родин Tabanus, Chrysops, Chrysozona

Рис. 18. Ґедзі, загальний вид зі спини.

а - Hybomitra (Tabanus) bovinus – ґедзь бичачий, самка; б - Chrysops flavipes – пістряк жовтоногий, самка; в - Chrysozona fIuvialis - дощовиця, самець; г - Pangonia puritosa – пангоній східний, самка (за Н. Г. Олсуф’євим).

Біологія та екологія.

Гедзі мають однорічний життєвий цикл, але в північних і середніх широтах розвиток личинок при несприятливій погоді розтягується до 2 років. Виліт ґедзів починається на півдні СРСР на початку травня, в середніх широтах - наприкінці травня - початку червня.

Самці (і самки деяких видів) — нектарофаги. Самки великих видів роду Hybomitra активно нападають на великих стадних ссавців, розлітаючись далеко від місць виплоду; більше дрібні види (Chrysops, Chrysozona) харчуються також на гризунах, підстерігаючи їх у рослинності. При пошуку здобичі керуються зором. Їх приваблює чорний колір. Ґедзі нападають на здобич тільки вдень, на відкритому повітрі, особливо активні в жаркі й сонячні години дня. Дощовиці нападають і в похмуру погоду й навіть при слабкому дощі. Температура нижче 13° і вище 31—32° гнітить активність ґедзів. У жаркі годинники дня ґедзі й світлоочки змушені часто пити воду з поверхні водойм. У тропіках є види, що активні тільки в сутінки.

За одне кровосмоктання самки великих видів насмоктують до 200 мг крові. Під час травлення вони ховаються серед рослинності, у затінених і вологих місцях. Одноразове повне насичення кров'ю забезпечує розвиток яєць, дозрівання яких триває 5-10 днів. Самки залежно від виду відкладають за один раз компактною купкою від 400 до 1000 яєць, приклеюючи їх до стебел і листів рослин, а також до каменів і інших предметів, що перебувають біля води або на вологому ґрунті. Розвиток зародка в яйці триває при оптимальних умовах 4-8 днів. Протягом життя самки можуть харчуватися й відкладати яйця кілька разів.

Форма яйця – вузько-циліндрична, з помітним звуженням на передньому кінці. На обох кінцях яйце нав­кіс зрізане. Розміри 1,1—1,4 мм. Оболонка яєць без струк­турних утворень, блискуча, спочатку молочно-біла, через кілька годин темнішає. Форма яйцекладок різна. Зустрічаються плоскі кладки (одно-, дву- і тришарові) та у вигляді витягнутої смужки з вертикально розташованими яйцями (у два шари). У кладці яйця склеєні між собою клейовою речо­виною. У кожній кладці міститься в середньому по 500—600 яєць.

Рис. 19. а – кладка яєць на водній рослині; б – личинка; в – лялечка ґедзя сірого великого (за Н.Г. Олсуф’євим ).

Розмір личинок ґедзів коливається в межах 2,5—50 мм. Тіло веретено­подібне, зі звуженими кінцями, дещо сплющене в дорсовентральному на­прямку.Забарвлення молочно-біле, зрідка блідо-зелене або буре. Зовні личинка вкрита кути­кулою, штрихованою тонкими поздовжніми лініями, що надає їй гофрованого вигляду (Рис.19.) Волосисті ділянки на поверхні тіла личинок утворюють смуги, які ви­користовують для визначення видів ґедзів.

Тіло личинки поділяється на голову, груди (3 сегменти) і черевце (8 сегментів). На задньому кінці є дихальна трубка, яка втягується в попередні сегменти. Голова личинки видовжена, розширюється біля основи. Вона утворена хітиновою оболонкою (капсулою), та двома внутрішніми порожнистими тяжами. Голова може втягуватись у грудні сегменти.

У передній частині голови з вентрального боку знаходиться ротовий апарат, тричленисті вусики, щу­пальця, а по боках — по одному простому очку. Ротовий апарат складається з гачкоподібної верх­ньої губи, пари тонких зігнутих хітинових верхніх щелеп, пари дзьобоподібних нижніх щелеп і роздвоє­ної на кінці нижньої губи, біля основи якої є одночленикові нижньогубні щупики. По боках голови, біля основи щелеп, знахо­дяться двочленикові нижньощелепні щупики. Хижі личинки при нападі на здобич відкидають щелепи (разом або по черзі) вперед і донизу.

На передньогрудях є чотири м'язисті складки, добре помітна передня волосиста смуга з п'ятьма виростами. На середньо- і задньогрудях передня волосиста сму­га утворює вісім виступів.

Кожен черевний сегмент (крім останнього) має вісім більш-менш вираз­них «псевдоподій». Найкраще вони розвинуті у видів, які живуть у водо­ймах з швидкою течією. На «псевдоподіях» є шиловидні волоски, що можуть втягуватись.VIII сегмент черевця — анальний. Його форма ке­лихоподібна. На черевному боці сегмента проходить анальна щілина та латеральні анальні горбки. Біля ос­нови анального сегмента просвічує орган Грабера та парні трахейні стовбури, які на кінці з'єднуються. У пістряків трахейні стовбури вузькі, у ґедзів з роду Таbапиs L. вони відносно широкі. Тіло личинок закінчується добре розвинутою ди­хальною трубкою. У своєму розвитку личинки проходять до 10 віків. У видів Chrysozona і в більшості видів Hybomitra личинки хижаки; в інших видів Hybomitra і деякі Chrysops-сапрофаги. Живуть личинки в мулі або в піску на дні водойм, у ґрунті прибережних зон, сирих лугів, на водній рослинності, у купинах. Перед утворенням лялечок переповзають у більш сухі місця, наприклад у мохи. Тривалість життя личинок у наших широтах у середньому 9-10 місяців. Напівдоросла личинка зимує, навесні дозріває й перетворюється в рухливу лялечку.

Лялечки ґедзів закритого типу. Усі кінцівки й зачатки крил щільно притиснуті тонкою плівкою. Лялечки циліндричні, дещо зі­гнуті з черевного боку (Рис.19.)

Головний кінець лялечок у більшості видів ґедзів без шипів і значних виступів, на голові добре по­мітні конусоподібні вусики, а в грудному відділі — крилові зачатки й три пари ніг. Черевце складається з восьми члеників. На II—III сегментах є ряди щетинок або волосків, розташованих по колу. По боках черевця помітні стигми. Останній сегмент його має на кінці шість хітинізованих конусо­подібних відростків, які утворюють характерну розетку. У лялечок добре виявлений статевий диморфізм: у самців прианальний ряд хетоїдів розташований на черевному боці суцільним півколом, а у са­мок — двома групами хетоїдів (по чотири міцні хетоїди в групі). Забарвлення лялечок коричневе, буре, зеленувате. Перед виходом імаго лялечка темніє. Лялечка завдовжки 8—35 мм.

Фаза лялечки триває в оптимальних умовах 5-7 днів.

Методи збору. Дорослих ґедзів збирають на тварині або біля себе ентомологічним сачком протягом 20 хв., іноді просто руками. Для збору самок ґедзів використовують пастку К. В. Ску­ф'їна (1951) протягом 1 год., яка дає можливість простежити добову чи сезонну активність ряду видів.

Досить повний збір і облік самок і самців ґедзів (крім дощовиць) можна мати з «калюж смерті». Своєрідним методом обліку дощовиць є їх збір та підрахунок на різних чорних щитах, поверхня яких вкрита липким клеєм.

Збір кладок яєць проводять на рослинах , що ростуть в водоймах. При цьому кладки зрізують разом із стеблом або листом і кладуть в 70º спирт. Збір личинок проводять навесні.

Проби з ґрунту або водойм беруть лопатою, кладуть в сито з дном із металевої сітки і промивають у воді.(Рис.20)

Рис.20. Промивання зібраних проб

Лялечок збирають так само як і личинок, фіксують окропом і перекладають в 70º спирт.

Медичне значення. Розглядаючи ґедзів як переносників збудників різних хвороб, треба звертати увагу на вивчення тих особливостей їх біології, які характери­зують медико-ветеринарне значення цих двокрилих комах і дають можли­вість накреслити ефективні шляхи боротьби з ними:

1. Приуроченість розвитку і життя ґедзів у заболочених лісових та заплавно-долинних ділянок, які часто є природними вогнищами деяких захворювань.

2. Наявність у ґедзів тісного трофічного зв'язку з першо­джерелом інфекції — хворими теплокровними тваринами (в тому числі й гризунами) і людиною.

3. Можливість повторного нападу на тварин, як­що з будь-яких причин ґедзям не вдається з першого разу взяти повну порцію крові. Це призводить до збільшення заражених тварин.

4. Віднос­но тривале зберігання збудників на хоботку (і в екскрементах) дає можли­вість інфікованим ґедзям заражати інших тварин. Збудник туляремії збе­рігається у ґедзів у вірулентному стані 1—3 доби, а сибірки — 5—7 діб. В екскрементах ґедзів бацили сибірки, заданими останніх авторів, зберігаються до двох діб.

5. Здатність ґедзів нападати на ще теплі тру­пи тварин — коней і корів та водяних щурів, а потім перелітати на здорових тварин або людину і сприяти дальшому поширенню інфекцій (сибірки, туляре­мії).

6. Відносно значна швидкість (в окремих випадках 60 км/год) ґедзів роду Таbапиs L. і відносна дальність польоту (в середньому 2—4 км, а за вітром — 10 і навіть ЗО км) сприяють швидкому поширенню збудників інфекції на значні відстані (Самко, 1929; Пилипенко, 1959).

7. Значне ви­паровування в спеку вологи з поверхні особливо великих видів ґедзів призводить до того, що представники родів Таbапиs L., Нерtаtота М g., Therioplectes Zell, Hybomitra End, Atylotus, Chryzops Mg,. в теплі години дня періодично підлітають до різних во­дойм і калюж, з яких п'ють воду. Якщо вода буде інфікована, наприклад, хворим на туляремію гризуном, то ґедзі поширюють з та­кої водойми збудників хвороби серед різних тварин і на людину, на яких вони нападатимуть для кровосмоктання протягом двох-трьох найближчих діб. Під час злизування вологого ґрунту у калюжах, що висихають ґедзі можуть зіткнутися на їх дні з бацилами сибірки та інфікувати ними хоботок і лапки (Олсуфьев и Лелеп, 1935). Здатність ґедзів поширювати збудника інфекції (наприклад, сибірки) від хворих тварин та їх трупів у зовнішнє середовище призводить до утворення нових джерел інфекції.

8. Збіг мак­симальної сезонної та добової активності ґедзів із часом виходу людей на різні сільськогосподарські роботи, на відпочинок у приміську зону, що сприяє нападу та зараженню трансмісійним шляхом.

9. Майже повна відсутність нападу ґедзів на людину і свійських тварин в закритих при­міщеннях (з поганим освітленням) зменшує їх роль як переносників. Якщо тварини й заносять у хлів ґедзів, то кровосмоктання продовжується лише кілька хвилин.

Ґедзі передають збудників хвороб так: переносник інфікується під час кровосмоктання на хворій тварині, наприклад, гризуні, а потім, напа­даючи на здорову тварину, передає їй збудника, і тварина — «хазяїн-реципієнт» (за акад. Павловським, 1948, 1964) стає «хазяїном-донором» для нового переносника тощо.

Ґедзі можуть бути механічними й специфічними переносниками збудників ряду інфекцій людей і тварин. Людині можуть передавати сибірську виразку, туляремію, а в тропічній Африці - різновид філяріатоза - лоаоз.

Ґедзі переносять також анаплазмози великої рогатої худоби, піроплазмоз північних оленів, трипаносом

Вкуси ґедзів дуже хворобливі, викликають сильну місцеву й загальну реакцію.

Профілактика й міри боротьби. Боротьба з ґедзями проводиться в першу чергу шляхом меліорації місцевості. Додатково до цього заходу місця виплоду й перебування ґедзів обробляються стійкими інсектицидами. Препарати розпорошуються за допомогою наземної апаратури або авіації. Одним з методів винищування є пристрій на пасовищах «калюж смерті» (І. О. Порчинський, 1899). Для цього дрібні водойми, які відвідують ґедзі для угамування спраги, заливають нафтою. Комахи, що підлітають, стикаються з маслянистою плівкою й гинуть майже моментально. Для винищування всіх видів ґедзів може бути використана опудалоподібна пастка Скуф´їна (Рис. 21.).

Рис. 21. Опудалоподібна пастка Скуф´їна

Комбінація обох методів - «калюж смерті» і пастка - дає гарний ефект у винищуванні ґедзів на пасовищах.

Для захисту людей від укусів ґедзів застосовують репеленти й захисний одяг (натільні сорочки з потовщеного сітчастого полотна.

У Канаді для боротьби з імаго ґедзів на піщані плато, вкритих ялинником і торф'яними болотами, була зроблена авіаобробка линданом при витраті препарату 560 г/га. У рідкому лісі ця обробка дала непоганий, хоча й тимчасовий, винищувальний ефект, але в густих лісах з канадською ялиною було досягнуто зниження чисельності ґедзів усього на 82%.

У штаті Нью-Йорк гранульовані препарати диелдрину, застосовані в дозі 336 г/га, викликали загибель личинок ґедзів в прибережних місцях виплоду біля солончакових боліт. Обробка, проведена в широкому масштабі, знизила також чисельність імаго. Для обприскування тварин можна застосовувати піретрум із синергистом (сезамін, пиперонил-бутоксид). Для захисту людей від укусів ґедзів ефективний репелент диетилтолуамід.

ЛЕКЦІЯ 6

Переглядів: 3896