• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

МОСКІТИ

Ряд DIPTERA, род. Phlebotomidae

Sandflies (англ.), phlebotomes (франц.), Sandfliegen (нем.)

Із родини Phlebotomidae поширені два роди: Phlebotomus і Sergentomyia. Кожний рід характеризується положенням волосків черевця, будовою вусиків, формою крил і парних придатків кінця черевця самців. Досить істотною ознакою того чи іншого роду є будова стінок ротової порожнини самців і самок. Так, види роду Sergentomyia мають у ротовій порожнині добре розвинені зубці, розташовані вздовж задньої стінки ротової порожнини, які відсутні у видів роду Phlebotomus. Обидва роди відрізняються також біологічними рисами й медичним значенням. Переносники збудників захворювань людини належать до роду власне Phlebotomus. Деякі види роду Sergentomyia лише підозрюють щодо цього, але їхня роль у поширенні захворювань серед людей не доведена експериментально.

Загальне число видів москітів досягає приблизно 400. На території бувшого СРСР зустрічається 35 видів і підвидів.

Загальна характеристика.

Москіти — дрібні кровосисні комахи, які зустрічаються у всіх частинах світу. Теплолюбні, заселяють лише жаркі й теплі зони. У кожній зоогеографічній області є , свій комплекс видів москітів. Північна границя їхнього поширення проходить між 45 і 50° північної широти. Вона визначається сумою тепла, необхідного для розвитку хоча б однієї генерації. У горах москіти піднімаються на висоту до 2500-3000 м.

У СРСР москіти живуть у республіках Середньої Азії, включаючи Південний Казахстан і Киргизію, в Закавказзі, на Північному Кавказі, в Криму, на півдні України й у Молдавії.

Широко розповсюдженими видами є Ph. papatasi, Ph. sergenti і Ph. chinensis. В країнах Африки й в Індії переважають види роду Sergentomyia, які також численні й у напівпустелях Середньої Азії (S. arpaklensis і S. grecovi). Найбільш багата розмаїтістю видів Африка. Так, наприклад, лише в Судані виявлено близько 45 видів і підвидів москітів.

Рис. 22. Поширення москітів за зоогеографічними областями (за О. В. Долматовою).

Довжина тіла москітів - 1,5-3,5 мм. Забарвлення світло-жовте, коричнювате або сірувате. Голова підтягнута під тулуб, хоботок напрямлений униз. З боків хоботка розташовані щупики і вусики. На голові добре помітні чорні фасеточні очі. Ротовий апарат колючо-сисного типу. Крила широкі, гострі, «волосисті», без лусочок, з поздовжніми жилками, підняті догори під кутом в 45°. Ноги довгі й тонкі, кігтики прості (Рис.23). На грудях є рудименти другої парі крил - дзижчальця й дві пари дихалець.

Рис. 23. Москіт Phlebotomus papatasi. А - самець; Б - самка (за Є. М. Павловським).

Черевце має 10 сегментів і 5 пар дихалець.

Самець відрізняється від самки наявністю нога кінці черевця зовнішніх статевих придатків (Рис. 24.). Вони складаються з верхніх і нижніх «щипців», між якими розташовані проміжні придатки (парамери) і копулятивні стулки. Верхні щипці двучленисті, перший їх членик називається базальним (коксит), а другий кінцевим (стиль).

Рис. 24. Зовнішні статеві придатки самця москіта (за П. П. Перфільєвим, 1966): а – базальний членик верхніх щипців (коксит); б – кінцевий членик верхніх щипців (стиль); нижні щипці (бічні долі 9-го тергіта); г – проміжні придатки (парамери); д – копулятивні стулки (едеагус)

Особливості будови зовнішніх статевих придатків самців використовують при визначенні їх систематичної приналежності (р. Phlebotomus). Самців р. Sergentomia визначають за ротовими зубцями. Видова приналежність самок визначається на основі вивчення деталей структури шипуватої ланки глотки, будови сперма тек і ротового озброєння. (Рис. 25.)

Рис. 25. Систематичні ознаки москітів. Зовнішні статеві придатки самця, глотка, сперматека самки. Рід Phlebotomus (за О. В. Долматовою та Н. А. Деміною, 1965):

а – підрід Phlebotomus – Ph. papatasii;

б – підрід Paraphlebotomus – Ph. sergenti;

в – підрід Larroussius – Ph. major;

г – підрід Adlerius – Ph. chinensis;

д – Sergentomyia arpaklensis.

Ротове озброєння – сукупність хітинових зубців на задньому боці ротової порожнини. Види самок різняться за формою і характером зубців на поверхні хітинової кутикули глоточної пластинки і стінок ротової порожнини. Шипуватим полем глотки називається сукупність шипів, лусок і хітинових складок у її розширеній основі. Сперма тека розташована у задній частині черевця на рівні 8-го сегмента. Вона складається з капсул і головки, між якими у деяких видів є шийка.

Біологія та екологія.

Самки відкладають за 1 раз від 40 до 60 яєць у субстрат помірної вологості й захищений від прямих сонячних променів.

Яйця москітів подовжено овальні, розміром 0,38-0,4 мм. Тільки що відкладені - білуватого або світло-жовтуватого кольору, але вже через 5-6 годин після відкладання стають темно-коричневими й екзохоріон здобуває певний малюнок.

Личинки проходять 4 віки. Вони краще переносять зайву вологість, чим сухість. У воді личинки четвертого віку можуть прожити до 5-10 днів і при переміщенні в нормальні умови утвориться лялечка і вилетить імаго.

Вилуплення личинок відбувається через 6-9 днів залежно від температури. За зовнішнім виглядом вони нагадують дрібних гусениць метеликів. Личинка, яка щойно вийшла з яйця, білувата, але голова її й задній край останнього черевного сегмента коричнюваті. Довжина личинки першого віку близько 0,45 мм, четвертого віку досягає 3 мм.

Голова личинки має форму округлої склеротизованої капсули, сплющеної спереду назад. (Рис.26.) Ротовий апарат гризучого типу. На голові містяться тричленикові вусики. Очей немає. У личинки першого віку на голові сидить яйцевий зуб, що зникає після першої линьки. З його допомогою личинка при вилупленні розкриває яйцеву оболонку. Тіло личинки складається з 3 грудних, 9 черевних сегментів і вкрите різного типу волосками. Тергіт (спинна сторона) дев'ятого сегмента з двома буграми, що несуть довгі хвостові щетинки. У личинки першої стадії їх дві, в інших стадіях - по чотири. На першому грудному сегменті й на восьмому черевному відкриваються дихальця.

Личинки живуть у субстраті на глибині 3-10 см і харчуються органічними речовинами тваринного й рослинного походження, використовуючи без вибору все, що перебуває в ґрунті.

Лялечка булаво подібна (Рис.26.), розміром до 3 мм, нерухома, прикріплюється до субстрату личинковою шкуркою, яка не повністю скидається під час утворення лялечки. Лялечки менш вимогливі до вологості й не харчуються. Перед утворенням лялечки личинки четвертого віку виповзають на поверхню субстрату. Фаза лялечки триває 8-10 днів. За цей час відбувається внутрішня перебудова й поступово виникають органи дорослого москіта.

Оптимальна температура для розвитку личинок 24—30°. При температурі 28° весь цикл від яйця до дорослого москіта в Ph. papatasi займає 35-45 днів. Коливання температури подовжує строк розвитку до 2 місяців.

Рис. 26. Фази розвитку москітів.

А - яйце; Б - личинка першого віку; В - личинка четвертого віку; Г - лялечка (за П. П. Перфільєвим).

Вилуплення окрилених москітів з однієї й тої ж кладки розтягується від декількох днів до місяця. Іноді в одній і тій же кладці частина личинок завершує розвиток у певний строк, частина залишається в спочиваючому стані до весни. У тропічних країнах (Африка, Південна Америка, Індія) москіти в окриленому стані зустрічаються цілий рік. У тих широтах, де ясно виражені сезони року, зимують личинки четвертого віку.

В північних кордонах свого ареалу москіти мають одну генерацію. Окрилені комахи знаходяться там 2,5 - 3 місяці (червень-серпень). У цьому випадку з перезимованих личинок у червні вилітають дорослі особини, самки відкладають яйця, личинки що вилупилися з них розвиваються до четвертого віку й залишаються в спочиваючому стані до наступного літа (на півночі Киргизії). У місцях з більш тривалим теплим сезоном року (середньоазіатські республіки, Закавказзя) москіти мають дві генерації на рік; вони з'являються у квітні й зникають у жовтні. Пік першої генерації - початок червня, другої - кінець липня - серпень.

Всі види москітів - кровосисні, але смокчуть кров тільки самки, що нападають на людину, домашніх і диких тварин, у тому числі на гризунів і холоднокровних. Самці харчуються соками рослин і детритом. Самки москітів поряд із кров'ю п'ють воду й цукристі рідини. Для розвитку яєць, як правило, необхідне кров'яне харчування. Однак серед москітів є види, що володіють автогенним розвитком яєчників, тобто без кров'яного харчування (Ph. papatasi, S. grecovi). Самка Ph. papatasi випиває 0,4-0,5 мг крові, що перевищує вагу її тіла. Кровосмоктання триває 3-5 хв..

У москітів існує гонотрофічна гармонія, тобто одного прийому крові досить для дозрівання однієї порції яєць. Однак деякі види москітів за годину розвитку яєць п'ють кров неодноразово. Тривалість перетравлення прийнятої москітом крові й дозрівання яєць залежать від температури навколишнього повітря. В Ph. papatasi швидше всього процес травлення протікає при температурі 28—30°, займаючи 62—72 години; при 22—27°—90—100 годин.

Самки москітів у природних умовах живуть у середньому 2-3 тижні й за цей час проробляють 2-3 гонотрофічних цикла. Самці живуть менше.

Москіти - сутінкові й нічні комахи. Активний літ і напад на здобич відбувається перед заходом сонця й у перші години після заходу; вдень ховаються в притінках.

Москіти живуть в оточенні житла людини й у дикій природі, де притулками й місцями виплоду служать нори гризунів (піщанок, ховрашків і ін.), нори, гнізда птахів, лігвища великих тварин (шакала, лисиці й ін.), печери, тріщини скель, дупла дерев і т.п. У населених пунктах місця виплоду перебувають безпосередньо в садибах: у норах домових гризунів, під підлогами житлових будинків, під купами будівельного матеріалу й т.п.

Кожний вид москіта має свої екологічні особливості, якими визначається вибір притулку. Серед окремих видів москітів деякі є ендофільними, тобто вони нападають на людину в приміщеннях або залітають сюди після кровосмоктання на відкритому повітрі й залишаються в приміщенні до кінця травлення (Ph. papatasi). Екзофільні види нападають на людей і тварин у селищі, але для перетравлення крові використовують природні притулки.

У населених пунктах москіти звичайно перелітають не більше ніж на десятки метрів. Однак з нір гризунів вони часто летять у селища, віддалені до 1,5 км. Переліт москітів з нір у селища при повторності кровосмоктання відіграє велику роль у поширенні збудників захворювань.

Методи збору.

Основним методом збору москітів є лов на листи липкого паперу(Рис.27.). Їх розвішують в домах, хлівах, сараях, на відкритих ділянках місцевості, різних сховищах москітів (в печерах, між камінням, на рослинах і т.п.) Москіти, густо опушені волосками, легко прилипають до клейкої поверхні.

Рис.27. Розвішування липучок для збору москітів на проволоці (за Д.В. Віноградовим).

З нір гризунів комах відловлюють спеціальними пастками (Рис.28.). Розвішування липучок і встановлення пасток проводять перед заходом сонця, а знімають рано – вранці. В приміщеннях москітів ловлять також ексгаустером і пробірками в найбільш темних кутах. Зібраних комах поміщають в 90º спирт.

Рис. 28. Пастка для збору комах з нір гризунів(за Д.В. Віноградовим).

Медичне значення. Вкуси москітів хворобливі. Місця вколов зудять, на тілі утворюються розчоси й пухирці.(Рис.29.) При множинних укусах у деяких осіб навіть піднімається температура, втрачається апетит, сон, виникають головні болі. Але головне шкідливе значення москітів полягає в тому, що вони є специфічними переносниками збудників лихоманки паппатачи, лейшманіозів і бартонелльозу.

Рис.29. Рука, покусана москітами Phlebotomus major (за Є.М. Павловським ).

Профілактика й міри боротьби. Боротьба з москітами проводиться по лінії винищування окрилених комах. Основний захід - обробка житлових і надвірних будівель емульсією ДДТ при дозуванні 1-2 м діючі речовини на 1 м2 поверхні. Токсична дія зберігається протягом одного або декількох місяців, залежно від умов (температури повітря, освітлення, характеру поверхні, осідання на неї пилку й ін.). Гарні результати дає ДДТ, що застосовується у вигляді аерозолів.

Якщо у фауні москітів переважають ендофільні види, то обробці підлягають внутрішні стіни житлових і надвірних будівель, при наявності ж екзофільних видів обробляють зовнішні стіни й предмети навколо будинку. Першу обробку необхідно проводити перед вилітом першої генерації москітів: у Середній Азії в березні - початку квітня, у Закавказзі й Криму на початку травня. Повторні обробки варто робити при втраті токсичної дії інсектицидів і появі москітів.

Для індивідуального захисту від укусів москітів застосовується засіткування вікон і дверей і пристрій пологів. В степу або пустелі рекомендується мати комбінезони з легкої, але щільної матерії й використовувати репеленти.

ЛЕКЦІЯ 8

МУХИ

Ряд Diptera, підряд Brachycera, род. Muscidae

Мухи мають тричленикові вусики; перетворення на лялечку відбувається всередині останньої личинкової шкірки, яка утворює чохол, який називається пупарій. Серед мух виділяють групу синантропних, до якої входять представники різних родин.

Загальна характеристика.

Голова. З боків голови знаходяться великі фасеточні очі. У самців очі зближені, або стикаються, у самок вони розділені чолом. На середній лінії голови за складними очима розташовані три простих очка. На передній поверхні голови знаходяться антени. Від нижньої поверхні голови відходить хоботок . У більшості видів мух він пристосований для злизування рідини.

Хоботок лижучого типу (Рис.31.) - м'який, широкий, коли муха не живиться, він складається під кутом і втягується у заглибину з нижньої поверхні голови. На кінці хоботка знаходиться ротовий отвір, прикритий з боків смоктальними лопатями, в яких розташовані вузькі канали - псевдотрахеї. Їх стінки утворені тонкою мембраною з потовщеними ділянками хітину у вигляді незамкнених кілець, що протидіють спаданню стінки каналів. Через псевдотрахеальні пори муха захоплює тільки рідку їжу. Коли лопаті роздвигаються сильніше, у цьому випадку до їжі прилягають зуби, вони скребуть тверді часточки (Рис.30.)

Рис.30. Схема повздовжнього розтину ротового диску мухи, яка показує різні позиції кінцевих губних часток (за Graham-Smith).

1 – позиція спокою (зі складеними частками); 2 – фільтруюча позиція; 3 – позиція скобління (частки відігнуті, хітинові зуби стирчать щіткою); 4 – пряме прийняття їжі в ротовий отвір (хітинові зуби відігнуті вбоки).

Хоботок свердлячого типу (Рис.31.)– мають кровосисні види. Він довгий, твердий. У стані спокою виступає вперед. Зубці сильно розвинені. При живленні хоботок опускається униз, зуби висовуються назовні, і внаслідок швидких рухів вперед і назад просвердлюють шкіру, а хоботок опускається у ранку.

Рис.31. Хоботок кімнатної мухи (а) та мухи жигалки (б) (за Є. М. Павловським, 1951):

1 – нижня губа; 2 – губні лопаті; 3 – ротовий отвір; 4 – верхня губа; 5 – язик; 6 – щупики (за Є.М. Павловським).

Груди. У мух передньогруди і задньогруди дуже малі; з боків цих відділів розташовані передня і задня пара грудних дихалець. Більша частина грудного відділу зайнята середньогрудями.

Ноги складаються із звичайних відділів; лапка 5-членикова, на кінці останнього членика - пара кігтиків, а під ними пульвіли. На пульвілах розташовані органи чуття і смаку.

Характер жилкування крил мух має значення в систематиці (Рис.32.) Політ мух швидкий і вони довго тримаються у повітрі. Кімнатна муха при польоті змахує крилом до 330 разів на секунду. Перед тим, ніж злетіти, муха приводить до руху дзижчальця, розташовані на задньогрудях і тільки після того, як буде досягнута достатня швидкість їх руху, починається рух крил і комаха злітає.

Рис. 32. Жилкування крил синантропних мух (за Є. М. Павловським, 1959):

а – кімнатна муха; б – домова муха; в – мала кімнатна муха; г – муха жигалка

Черевце. Тергіти і стерніти сегментів черевця, а також два сусідніх сегмента з'єднані тонкою мембраною. Завдяки цьому черевце може значно збільшуватись в об'ємі. На боках тергітів розташовані дихальця. Останні сегменти черевця утворюють статевий апарат.

Копулятивний апарат самців включає 2 членика черевця - геніальний і анальний; до останнього прикріплені парні церки і коксити і непарний копулятивний орган.

Яйцеклад самок утворений останніми сильно звуженими сегментами черевця. Кремі сегменти яйцеклада можуть втягуватись один в один, як у підзорній трубі. В складеному стані яйцеклад втягнутий у черевце.

Усе тіло мухи покрите щетинками і волосками: кількість і розташування їх враховується при систематиці мух.

Біологія та екологія.

Личинки мух мають червоподібне тіло, голова і ноги відсутні. Передній кінець тіла загострений, задній потовщений. Личинки жовтувато – білого або коричнево – бурого кольору. Тіло складається з псевдо головного сегмента, 3 грудних і 10 черевних члеників. Голова на передньому кінці подвоєна, на черевному боці розташований ротовий отвір, по бокам якого на кутикулі лежать тонкі поглиблення – ротові борозенки. Над глоткою і по її бокам є ротоглоточний апарат, який складається зі склеритів. Попереду лежать рухомі серпоподібно зогнуті гачки. На черевних сегментах личинки є потовщення, вкриті шипами й бугорками, що сприяють рухові. Личинки мають дві пари дихалець. Кожне дихальце у личинки третьої стадії складається зі склеритизованої стигмальної пластинки, на якій лежать три дихальцеві щілини. Форма задніх дихалець і розміщення на них щілин враховуються при систематиці мух.

Личинки проходять три стадії. Третя стадія поділяється на два періоди - період живлення і період передлялечки. У передлялечковий період личинка відшукує місце для за лялькування. Личинка стає нерухомою і перетворюється на барильця. Вона линяє, не скидаючи кутикули, з якої утворюється пупарій (Рис.33.)

Лялечка має барильцеподібну форму 7-8 мм довжини. На поверхні оболонки лялечки видні сліди сегментації тіла личинки, зі шкурки якої утворюється оболонка – псевдококон, чи пупарий.

На початку розвитку лялечки вміст пупарія представлений безформною напіврідкою масою; в останні години перед вилупленням у пупарії знаходиться досить сформована муха. Кутикула у новонароджених мух м'яка, світла; крила складені. З часом, після виходу на поверхню, кутикула твердіє, а крила розправляються.

Рис.33. Перетворення кімнатної мухи (за Hewitt).

1 – яйця; 2 - личинка першого віку; 3 – личинка третього віку; 4 – переднє дихальце; 5 – черевні валики; 6 – заднє дихальце зрілої личинки; 7 – лялечка; 8 – розритий кокон; 9 – задній кінець личинки другого віку з дихальцями; 10 – анальні бугорки; 11 – грудна стигма.

Від моменту виходу із лялечки до рухомого способу життя проходить 1-2 години. У цей час мухи перебувають близько місць виплоду Тому хороший ефект у боротьбі з мухами можна отримати обробкою контактною отрутою поверхні, де сидять молоді мухи.

Деякі види розмножуються тільки в умовах селища. Наприклад, кімнатна муха у всіх кліматичних зонах є селищним видом.

Інші види можуть жити і розмножуватись у населених містах, але поряд з цим існують і в природних умовах, звідки вони завжди можуть залітати у населенні пункти. Ці види напівселищні або факультативно-селищні мухи, наприклад, види м'ясних мух. В імагінальній фазі у селищах іноді зустрічаються і пасовищні мухи, розвиток яких відбувається на пасовищах у гною скотини.

За ступінню ендофільності синантропні мухи поділяють на:

1. Ендофіли - більшу частину імагінального життя проводять у

приміщеннях. (Musca domestica)

2. Напівендофіли - багато чисельні у приміщеннях, але значно більше на відкритому повітрі.( Muscina stabulans і Calliphora uralensis)

3. Факультативні ендофіли - залітають у приміщення рідко, переважно у тих випадках, коли в них є приваблюючі речовини.(Lucillia illustris)

4.Екзофіли - весь час проводять у відкритому повітрі.(Bellieria melanura).

Класифікація за характером їх личинкового живлення:

Афаги - в стадії імаго не живляться, але личинки розвиваються тільки як паразити тварин.

Іноді вони паразитують і в тілі людини. До цієї групи належать оводи.

Нектарофаги - живляться в імагінальній фазі переважно рослинними соками. Личинки облігатні паразити тварин, рідше -людини. Представник - вольфартова муха.

Копрофаги облігатні - як в імагінальній, так і в личинковій фазі живляться екскрементами. Як допоміжний корм рослинних соків для імаго (деякі пасовиські мухи род. Мusсісіае).

Копрофаги факультативні віддають перевагу в стадії імаго живленню екскрементами людини і тварин, але вони живляться і їжею людини (домова муха). Мають велике значення як переносники інфекцій.

Гематофаги факультативні в імагінальній фазі живляться виділенням ран, слизових оболонок, потом, підлизують кров із ран, але самі здобувати її крізь неуражену шкіру не здатні. Живляться також екскрементами людини і тварин, рослинними соками. Мають значення як переносники інфекцій очей і кишечник захворювань (базарна муха).

Гематофаги облігатні живляться кров'ю теплокровних тварин і людини, яку здобувають хоботком, просвердлюючи непошкоджену шкіру. У цих мух кровосисні і самки, і самці; гонотрофічна гармонія в них відсутня. Можуть переносити збудників інфекції у кров тварин і людини (осіння жигалка).

Некрофаги факультативні живляться переважно трупами тварин, м'ясними відходами, але також екскрементами та рослинними соками. Мають значення у розповсюдженні кишкових інфекцій. Личинки можуть паразитувати у ранах людини (м'ясні мухи).

Поліфаги живляться різноманітними речовинами, екскрементами людини і тварин, їжею людини; нападають на людину. Мають значення у розповсюдженні кишкових інфекцій і приймають участь у передачі хвороб ока. Личинки можуть розвиватись як паразити (кімнатна муха).

Відносно до температури розрізняють:

1) Холодолюбні;

2) Теплолюбні види.

Висока чисельність перших спостерігається весною (мала кімнатна муха, домова муха та ін.). В жаркі місяці вони малочисельні. Восени у деяких видів є другий підйом чисельності. У періоди високої температури у холодолюбних видів спостерігається затримка у розвитку преімагінальних фаз, або ооцитів у самок. В теплі дні вони активні вранці і ввечері, а в жаркі години ховаються у затінок. Максимальна чисельність теплолюбних видів буває у літній період, а їх максимальна активність проявляється при високій температурі (кімнатна муха).

Активність мух при сприятливій для них температурі може знижуватись під впливом високої сонячної радіації.

Холодний період року деякі види переживають у стані діапаузи, у фазі личинки (зелені м'ясні мухи), лялечки (сірі м'ясні мухи), імаго (синя весняна муха). Інші види (кімнатна муха) при похолоданні впадають в неактивний стан, але не мають діапаузи.

Медичне значення.

Спричиняють шкоди здоров'ю людини при масовому нападі, особливо дітям - мухи можуть бути переносниками інфекцій. Личинки деяких видів паразитують в тілі людини, спричиняють міази. Механічним шляхом мухи можуть переносити багато збудників інфекцій - кишечнику, очей.

Збудників дизентерії, черевного тифу, цист найпростіших, яйця гельмінтів мухи збирають на фекаліях хворих людей. Протягом декількох діб збудники захворювань можуть зберігатись на поверхні тіла мух, або у вірулентному стані проходять через їх кишечник і разом з фекаліями мух потрапляють у їжу людини, або на посуд. Таким шляхом мухи можуть переносити і вірус поліомієліту. Мухи можуть розповсюджувати туберкульоз (живляться мокротою). Очні захворювання - кон’юнктивіти, трахому.

Екологія і медичне значення окремих видів.

Родина Muscidae - справжні мухи.

Кімнатна муха (Рис.35. а) - Musca domestica Г. розповсюджена повсюди. Селищний вид. Відомо два підвиди: звичайна кімнатна муха (Musca domestica domestica Г.) і південна кімнатна муха (Musca domestica vicina Meg.). Останній підвид розповсюджений у Закавказзі, Середній Азії, Приморському краю, Амурський області.

Самки відкладають яйця у гниючі рослини або тварин на глибині 1-2 см. Місцями виплоду служать - скопища відходів, смітники, свалки; на фермах – гной свиней, курей і т. д.

Яйця - білі, продовгувато-овальні, приблизно 1 мм в довжину. Влітку яйця розвиваються 8-15 годин.

Личинки. І стадія - прозора личинка приблизно 2 мм в довжину, наприкінці III стадії досягають 12-13 мм; жовтуватого кольору. Нижній поріг розвитку - 5°, a Musca domestica vicina - 7-8°.

Передлялечка розвивається приблизно 1 добу, вони переповзають у грунт і заляльковуються.

Лялечка розвивається при температурі 20° приблизно 5 днів.

Імаго копулюють один раз. Мухи живуть приблизно 1 місяць. При температурі 7-8° стають нерухомі.

Кімнатна муха - поліфаг. Протягом доби муха залишає десь 50 плям випорожнень. Якщо до складу їжі входять білки, то у самок починають розвиватися яйця. Влітку на 5-6 день самка відкладає першу порцію яєць. Після цього у неї впродовж двох днів завершується розвиток другої порції яєць. Протягом життя самка відкладає яйця 6 разів і більше. В кожній кладці приблизно 100 яєць.

Кімнатна муха є переносником кишкових інфекцій: вірусних, бактеріальних, протозойних, гельмінтозів.

Базарна муха - Musca Sorbens Wd. Вид селищний. Розмножується виключно в екскрементах людини та на землі. Заляльковується у ґрунті. Личинки розвиваються від 2 до 6 діб. Лялечка - 4-5 днів. Самка відкладає 3-4 кладки по 30 яєць.

Musca Sorbens - факультативний гемофаг, нападає на людину; живиться фруктовими соками, м'ясом, молочними продуктами. Цей вид розповсюджує кишкові інфекції.

Домова муха - Muscina stabulans Filn. Селищний вид. Зустрічається повсюди. Місця виплоду: екскременти людини, гной домашніх тварин, відходи. Кладка яєць по 120 яєць декілька разів на субстрат, на ґрунті біля вигрібної ями, або близько до закритої кришки посуду, у якому зберігаються харчові продукти. Личинки проникають під кришку. Це має суттєве значення для пояснення випадків паразитування личинок цього виду у кишечнику людини. У III стадії личинки стають хижаками і знищують личинок інших мух у тому числі й кімнатних. Розвиток личинок займає влітку 7 діб. Заляльковування відбувається у ґрунті. Передлялечка робить чохлик із часточок землі. Місцями мешкання дорослих мух є хліва, людські житла, поблизу яких вони плодяться. Домова муха - факультативний копрофаг. Зимують личинки, лялечки і імаго.

Вид холодолюбний і вологолюбний. Максимальна чисельність мух навесні. Личинки можуть паразитувати у людини - в ранах і в кишечнику.

Мала кімнатна муха – Fannia canicularis L. Розповсюджена повсюди. Яйця і личинки розповсюджуються у рідкому субстраті, масово заселяють вигрібні ями. Личинки коричневого кольору, плоскі, з відростками. Імаго знаходиться у хлівах, у житлах. Самці вдень кружляють під стелею. Живляться екскрементами людини і тварин, харчами людини. Самка відкладає за один раз близько 80 яєць, розкидає їх по поверхні субстрату. Личинки реєструються як випадкові паразити кишечнику і сечостатевих органів людини.

Осіння жигалка (Рис.35. б) – Stomoxys calcitrans L. Розповсюджена повсюди. Облігатний гематофаг. Місця виплоду - гной тварин, сіно, солома, морські водорості, які викинуті на берег. Яйця й личинки розвиваються при температурі 30-35°.

Мухи в населених місцях нападають на велику рогату худобу, коней і на людей. Мухи живляться через 1-2 дня. Самка відкладає по 100 яєць за одну кладку. Збільшення чисельності спостерігається восени. Уколи осінньої жигалки дуже хворобливі. Являються механічними переносниками збудників зооантропонозів (сибірська виразка та інші).

Сині м'ясні мухи (родина Calliforidae). Основні місця виплоду - не каналізаційні уборні з вологістю фекалій вище 80 %. Розвиток личинок 7-10 діб. Мухи зустрічаються у великій кількості на деревах, кущах, біля уборних, де розвивались личинки. Імаго - факультативні копрофаги. Самка відкладає за один раз приблизно 250 яєць. Зимують передлялечки у стані діапаузи у ґрунті. Мухи у найбільшій кількості зустрічаються у серпні-вересні.

Зелені м'ясні мухи (родина Lucilia). В населених пунктах частіше зустрічається Lucilia illustris і Lucilia sericata . Обидва види факультативно-селищні, зустрічаються на ринках, бойнях. У домівки залітають рідко, здатні до далеких міграцій. Живляться м'ясом, фекаліями. Самка за період життя відкладає 200-300 яєць. Зимують передлялечки. Сезонний максимум - у жаркі місяці. Переносники кишкових інфекцій.

Сірі м'ясні мухи (родина Sarcophagidae). Основні місця виплоду - екскременти людини. Імаго - факультативні копрофаги. Живляться фекаліями, м'ясом, ягодами, фруктами. Мають значення як переносники збудників кишкових хвороб.

До цієї родини належить Вольфартова муха (Рис.35. в) - Wohlfartia magnifica Schin, личинки якої є облігатними паразитами тварин і людини. Імаго - нектарофаги. Самки відкладають яйця (до 190) на рани, подряпини або слизові оболонки тварин, людини. Личинки переповзають у м'язи і спричиняють пухлинний міаз. Розвиток личинок займає 3-5 днів. Передлялечки випадають із ран, заляльковуються у ґрунті. Зараження людини відбувається під час сну. Відомі випадки летального міазу людини.

Переглядів: 5147