Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Група оводів

Оводи – крупні, волохаті мухи з великою головою. Відповідно місцю перебування личинок розрізняють: оводи шлункові (Рис.35. г) (родина Gasterophilidae), підшкірні (родина Hypodermatidae), порожнинні (Oestridae). Оводи - пасовищні види, імаго - афаги, личинки - облігатні паразити тварин; інколи зустрічаються у людей.

Личинки шлункових (Рис.34.) оводів занурюють в епідерміс шкіри людини і мігрують, спричиняючи сверблячку. За добу личинка робить хід довжиною 3-5 см, іноді більше. Зовні хід схожий на подряпини.

Рис.34. Личинки Gastrophilus в шлунку коня (за Є.М. Павловським). Самки підшкірних оводів приклеюють яйця до волосся хазяїна. Личинки занурюються під шкіру і мігрують у тканини хазяїна. Через декілька місяців під шкірою утворюються пухлини, у людини на верхній частині тіла - на спині, плечах і т. д.

Паразитування личинок безболісне. Але описані випадки проникнення личинок підшкірного овода у мозок людини з летальним кінцем.

Самки порожнинних оводів на льоту випорскують у очі людини рідину з личинками. Личинки паразитують на віках очей, у слізному мішку, у слизовій оболонці, або в очному яблуці. У такому випадку наступає сліпота.

Рис. 35. Синантропні мухи: а – кімнатна муха; б – муха жигалка; в – вольфартова муха; г – шлунковий овід коня (“гачок”) (за Д.В. Віноградовим)

Профілактика і заходи боротьби.

Боротьба з мухами повинна проводитися за різними напрямками: 1) недопущення мух в житло людини (засіткування вікон і дверей, затягування квартирок марлею і т.п. ); 2) знищення мух в домах; 3) знищення личинок і лялечок в місцях їх розвитку, знищення місць, придатних для розмноження мух; 4) проведення санітарних робіт, які попереджують контакт мух із заразними речовинами.

Для знищення мух в кімнатах використовують отруйні розчини – формалін, фтористий та кремнефтористий натр, саліцилову кислоту, настій квасії а також витяжки зі свіжого мухомора. Тарілки з отрутою розставляють в різних точках приміщення з розрахунку 1 приманка на 10 – 15м². Липкий папір для ловлі мух розкладують на столах, вікнах або підвішують до стелі, арматури й т.п. При використанні мухоловок (Рис.36.) в них кладуть речовини, що приваблюють мух: молоко, цукор, забродивши патоку, тухлу рибу, м'ясо. Пійманих мух вбивають гарячою водою, а мухоловку миють.

Рис.36. Мухоловки різних типів (за Є.М. Павловським)

Важливою мірою боротьби з мухами є дія різноманітними хімічними речовинами на навіз, фекалії, відходи на смітниках. Ларвицидні властивості має залізний купорос, бура і борнокислий кальцій, чемериця. Смітникові ями повинні бути залиті вапняковим молоком, хлорним вапняком, мідним купоросом, марганцевокислим калієм. Також у боротьбі з мухами використовують нафту і продукти ї переробки.

 

ЛЕКЦІЯ 9

КЛОПИ

Ряд Hemiptera

Cimex lectularius (лат.), bed-bug (англ.), punaise (франц.), Bettwanze (нем.), chinche (ісп.)

 

Ряд включає близько 40000 видів, більшість яких представлено рослиноїдними комахами. На людині паразитують клопи з родини Cimicidae – клопи – паразити і родина Roduviidae - хижці. В житлових приміщеннях всюди поширений кровосисний вид – клоп постільний (Рис.37.) або блощиця ліжкова (Cimex lectularius), який живиться вночі.

Але на людину можуть нападати також голубиний клоп (C. columbarius) і клопи летучих мишей (C. pipistrelli). З хижих клопів (род. Reduviidae) для людини небезпечний мешканець нір черепах, піщанок і тонкопалого ховрашка – Reduvius fedtshenkianus. Його укус спричиняє сильну запальну реакцію і вкрай болючий.

а б

Рис. 37. а – постільний клоп (Cimex lectularius); б – поцілуй ний клоп (Triatoma infestans)

 

Загальна характеристика.

Постільний клоп - порівняно невелика комаха, довжиною 4- 5 мм і шириною 3 мм. Тіло червоно-коричневого кольору, вкрите волосками й сплющене в дорсо-вентральному напрямку, що дозволяє йому пролазити у вузькі щілини. Голова несе з боків добре розвинені складні очі й чотирьохчленикові вусики. Від переднього краю голови відходить хоботок, підігнутий під неї в стані спокою (Рис.38.). Ротовий апарат колючо-сисного типу.

Рис.38. Голова постільного клопа: 1 – око; 2 – вусик; 3 – верхня губа; 4 – нижні щелепи; 5 нижня губа; 6 – верхні щелепи (за Є.Н. Павловським, 1951).

 

Груди складаються з трьох сегментів, найбільш розвинений перший сегмент (передньогруди), що спереду утворює глибоку виїмку у якій сидить голова. Другий і третій сегменти менш розвинені. На другому сегменті, на спинній стороні, є парні овальні пластинки – рудименти надкрил. На черевному боці 3-го грудного сегмента знаходиться отвір пахучих залоз, які виділяють специфічний “клопиний” запах комах.

На всіх 3-х грудних сегментах з боків прикріплюються ноги з тричленстою лапкою на кінці.

Черевце складається з 8 видимих сегментів. Плоске, листовидне, у самок більш округле і широке, у самців більш вузьке і видовжене. Задній кінець у самки симетричний, закруглений, а у самця – асиметричний, утворює ви’ємку, у якій розташований серпоподібно загнутий копулятивний орган (Рис.39).

Рис.39. Задній кінець тіла самки (а) і самця (б) постільного клопа: 1 – піхва; 2 – вхід до копулятивної сумки; 3 – копулятивний орган. (за В. Н. Беклімішевим, 1949)

 

Біологія та екологія.

Розмножуються клопи у тих же місцях, де мешкають і дорослі особини (у щілинах стін, меблях, під шпалерами). Самка приклеює яйця до субстрату. Напившись крові, самка відкладає яйця протягом декількох днів підряд (від 1 до 12 за добу). За своє життя самка може відкласти кілька сотень яєць (до 250). Щойно відкладені яйця білого кольору, потім вони жовтіють.

У холодному і сирому приміщенні клопи яйця не відкладають. Також не відкладає яйця голодна самка.

Розвиваються клопи з неповним перетворенням, проходячи 5 личинкових стадій. Останню 5-ту називають німфою. Строки розвитку преімагінальних фаз залежать від зовнішньої температури, вологості і живлення личинок.

Найбільш сприятлива температура повітря 28-300С і відносна вологість 28-30%. За таких умов і регулярному живленні личинок весь метаморфоз завершується за 28 днів.

При температурі повітря 20 – 220 С і безперервному живленні метаморфоз затримується до 6 – 8 тижнів.

І личинки і німфи відрізняються лише розмірами (личинка 1 віку має довжину 1,3 мм, німфа – 5 мм). Личинки і німфи перед линькою кожний раз повинні прийняти повну порцію крові; при прийманні недостатньої її кількості линька не відбувається.

Максимальне розмноження клопів відбувається у літню пору або цілий рік у добре опалювальних приміщеннях.

Клопи на всіх фазах розвитку харчуються тільки кров’ю, будучи таким чином облігатними гематофагами.

Постільні клопи нападають на людину вночі, але голодні особини можуть нападати при штучному освітленні і навіть вдень. У дорослих клопів тривалість кровосмоктання – 15 хвилин (личинки – 1 хвилину), а потім вони ховаються у своє сховище. Якщо клопа потривожити під час кровосмоктання він буде присмоктуватись багаторазово, поки не нап’ється крові до повного насичення. При регулярному живленні, у жилому приміщенні дорослі клопи живуть до 14 місяців. Без їжі при кімнатній температурі вони можуть обходитись до 34 днів, при 00С – до 1 року. Личинки старших віків при кімнатній температурі можуть голодувати до 43 днів.

Кусають клопи переважно відкриті ділянки тіла, іноді проколюючи шкіру кілька разів, перш ніж знайдуть підходяще місце для кровосмоктання. Доросла самка може випити 7 мг крові, а личинка 1 віку – 0,5 мг. Харчуються в основному на людині, але можуть нападати і на тварин: кішок, собак, птахів. Постільних клопів як і інших представників родини Cimicidae часто виявляють у гніздах птахів. Клопи активно розшукують здобич, якщо нема чим харчуватися у даному приміщенні, вони залишають його й перебираються в інші, часто долаючи при цьому великі відстані. Дорослий клоп може пересуватися зі швидкістю 1,23 м/хвил.

Клопи заселяють сухі і теплі приміщення і не переносять підвищеної вологості. При температурі нижче 150С вони не активні, а при більш низькій температурі впадають у холодове заціпеніння. Температура +450С вбиває яйця й личинок клопів за декілька хвилин; дорослі клопи при цій температурі гинуть за декілька годин.

 

Медичне значення.

При масовому розмноженні клопи завдають великого занепокоєння людям, позбавляючи їх нормального сну й відпочинку. Реакція на укус клопа у різних людей різна: в одних викликає досить хворобливу сверблячку, утворення пухирів і подряпин; інші майже не реагують на укуси. Сам укус майже не чутливий. Відчуття з’являється тільки після того як клоп насмокчеться крові.

Існують припущення, що постільні клопи можуть передавати збудників чуми, висипного і зворотного тифу, туляремії, філяріатозів, Ку-лихоманки.

 

Профілактика і заходи боротьби.

Застосування інсектицидів безпосередньо в місцях гніздування. Ефективність боротьби залежить від старанності, з якою робиться обприскування.

Боротьба включає загально санітарні, санітарно – технічні і знищуючі засоби. До перших належать систематичне прибирання приміщень, огляд усіх місць, де можуть ховатися клопи (ліжко, матраци, під шпалерами, на стінах).

Знищуючі методи за допомогою отрутохімікатів і фізичних методів (ошпарення окропом, обробка паяльною лампою). Препарати: гексахлоран (линдан), хлорофос, карбофос, трихлорметафос – 3, піретрум. Крім того для знищення клопів застосовують лаки і фарби, що вміщують інсектициди. Обробка ними поверхонь зберігають інсектицидні властивості протягом 1,5 року і більше.

 

 

ЛЕКЦІЯ 6

ВОШІ

Ряд Anoplura

Louse (англ.), роu (франц.), Laus (нем.)

 

Воші - паразити ссавців, вони мають певних хазяїв і не переходять на інших.

На людині паразитують воші, що належать до двох родів Pediculus і Phthirus родини Pediculidae. Кожний рід представлений одним видом. Перший містить у собі P. humanus, людську вошу (Рис.40.), другий - Phth. Pubis - лобкову вошу, або площицю. Вид P. humanus складається з двох підвидів: P. humanus capitis - головна воша й P. humanus humanus - платтяна воша.

а б в г

Рис.40. а (самець), б (самка) – головна воша; в – платтяна воша (самець); г – площиця (самка) (за Є.Н. Павловським)

 

Загальна характеристика.

Воші - безкрилі, відносно дрібні комахи розміром: головна й лобкова воша -: 1-1,5 мм, платтяна воша - 2-4,5 мм. Тіло їх сильно сплющене в дорсовентральному напрямку, вкрите суцільною хітиновою кутикулою. На тілі є щетинки, місце розташування й кількість яких служать систематичними ознаками. Забарвлення тіла певною мірою залежить від кількості випитої крові, що просвічує через тонкий хітиновий покрив. Голова - прямокутно-яйцеподібної форми з парою простих очей. Колючий ротовий апарат складається з пари максил, гіпофаринкса зі слинною протокою й нижньою губою; у стані спокою він утягнений у голову й міститься в особливому футлярі. Органами нюху воші служать вусики, людина приваблює вошей головним чином запахом його тіла. Масивна шия з'єднує голову з грудьми. Грудний відділ не розчленований на кільця. Воша має три парі ніг, причому кожна складається з 5 сегментів. На дистальному кінці гомілки є загнутий виступ. Лапка одночлениста, закінчується кігтиком. Останній, з'єднуючись з виступом гомілки, утворює щось подібне до клішні, що дозволяє вошам міцно триматися за волосся. Рухливість воші залежить від навколишньої температури. У середньому в хвилину вона проповзає 20—35 см. Найбільша рухливість відзначається при 25—27°. При температурі нижче 5° воша втрачає здатність до пересування.

З боків грудей і черевця розташовані стигми. У стигмах є пристосування для фільтрації вдихуваного повітря й апарат для замикання дихального отвору. Завдяки цьому пристрою воша може перебувати під водою до 2 діб (при температурі близько 15°). Черевце складається з 10 члеників. Перші 2 членики сильно скорочені, 3-8 несуть стигми. Жіночий статевий отвір знаходиться біля заднього краю восьмого членика; чоловічий копулятивний орган просвічує в дев'ятому.

Травний апарат починається ротовою порожниною, що веде в глотку. Шкірні покриви воша проколює стилетом, що залишається в тілі хазяїна весь період кровосмоктання й служить для подачі крові в травний тракт. Платтяна воша харчується кров'ю 2-3 рази на день, переходячи на тіло людини з одягу. Акт смоктання крові триває 1-10 хвилин. Перетравлення крові триває близько 5 годин. Лобкова воша, присмоктавшись своєю ротовою частиною до тіла довго залишається на одному місці, але смокче кров періодично, багато відразу не висмоктуючи. Яйця відкладає через 1-2 дні після того, як самка досягне статевої зрілості й буде запліднена. У день самка відкладає 5-14 яєць, протягом життя - до 300, залежно від зовнішніх умов і харчування. Головна воша приклеює яйця на волосся голови, ближче до їхньої основи; платтяна воша - на нитках тканини білизни, особливо у швах, іноді на волосся; площиця - головним чином на волосся лобка.

 

Біологія та екологія.

Яйця воші - гниди довжиною від 0,7 до 1 мм довгасто-овальної форми, білого-жовтого кольору, вкриті кришечкою з отвором; на останній – площадка (Рис.41.). Висота цих площадок є видовою ознакою. Яйця приклеюються до волосся або іншого субстрату краплею секрету клейових залоз самки. Цей секрет відразу ж дуже міцно застигає. Оболонка гнид добре захищає їх від несприятливих впливів зовнішнього середовища. Гниди різних видів вошей відрізняються між собою. Тривалість ембріонального періоду розвитку в гнидах залежить від температури тіла людини й зовнішнього середовища. У середньому личинка виводиться з яйця в строк від 4 до 14 днів.

Рис.41. Гниди людських вошей: А – плитяної воші; В – С – головної воші; D – площиці; К – кришечка яйця; р – волос; д – клейова маса (за Є.Н. Павловським)

 

Личинка, яка тільки що вилупилася, схожа на дорослу вошу, але має непропорційно мале черевце, неясно відмежоване від грудей. Личинка харчується кров'ю й линяє три рази, причому з кожною линькою черевце збільшується. Личинка III віку линяє в самця або самку. До цього часу дозрівають статеві органи й воші копулюють. Потім при достатньому харчуванні самка відкладає яйця. Тривалість постембріонального періоду звичайно така: розвиток личинки першого віку: 3 - 5 днів, другого 4 - 5 днів, третього 3 - 4 дні, відповідно до зовнішніх умов, головним чином температури. Середні строки личинкового розвитку становлять при температурі 22 - 24° 22 - 23 дня, при 30° 15 - 16 днів, при 37° 10 днів. Таким чином, повний цикл розвитку воші від яйця до дорослої особини триває не менш 15 днів. Оптимальна температура 28 - 30°. Личинка, що вилупилася, може голодувати від 12 годин до 4 днів.

Максимальна тривалість життя платтяної воші 32 - 46 днів, головної 27 - 38 днів. Поза тілом людини воша гине через 10 - 12 годин. Тривалість життя воші при голодуванні різна й залежить від навколишньої температури й вологості: при 40° дорослі воші гинуть через 12 год., при 25 - 30° через 2 - 5 днів, при 10 - 20° через 9 - 10 днів, при 1 - 2° через 2 - 4 дні (Є. Н. Павловський, 1948).

 

Методи збору. Наявність або відсутність зараження ссавців вошами встановлюється шляхом ретельного обстеження тіла перших кожні 7 – 15 днів, враховуючи умови погоди, утримання й стану тварин. Добування диких ссавців включає різні методи: відстріл, ловушки – давилки, газові ловушки, капкани, жироловки, контейнера з приманкою та інш. Вошей відділяють від волосся механічними (вичісування, зрізання волосся) і хімічними (витримка шкіри ссавців в їдкому калії, обробка шкіри трипсином, флотація з прийманням препарату «Calgon») методами. Паразитів і їх яйця збирають з кожного хазяїна в окрему пробірку з 70º спиртом. При розкопці нір для збору вошей доцільно використовувати термоелектори або спеціальну установку (Рис.42.), яка приваблює паразитів на вологість.

Рис. 42. Установка для збору вошей з гніздового матеріалу: а – гніздовий матеріал; б – волога фільтрувальний папір (за Євсеєвою)

Медичне значення.

Медичне значення вошей можна розглядати у двох напрямках: по-перше, їхня дія як ектопаразитів, коли при акті кровосмоктання ними вводиться в ранку секрет слинних залоз, і, по-друге, як переносників деяких трансмісивних хвороб.

Питання дії вошей на організм людини детально вивчений Є. Н. Павловським і А. К-Штейном. Цими авторами шляхом ряду експериментальних досліджень показано, що патогенна дія уколів вошей залежить від токсичних властивостей секрету їх бобоподібних слинних залоз, що викликає місцеві патологічні зміни в шкірі людини.

З патологічними змінами зв'язані як прямі, так і побічні симптоми (Є. Н. Павловський, 1948), а саме сверблячка, що обумовлюється сильною дратівною дією слини воші на сосочкові нервові закінчення; огрубіння шкіри в осіб, що мають виражену вошивість; хронічна темна пігментація шкіри на тілі як один з первинних симптомів вошивості; колтун - при вошивості голови, при розчосах і дії вторинної інфекції.

Значення вошей як переносників трансмісивних хвороб доведене для висипного й зворотного тифів і волинської (п'ятиденної) лихоманки. Роль переносника збудників цих інфекцій належить платтяній воші.

Платтяна воша заражується рикетсіями висипного тифу (Rickettsia prowazecki) при кровосмоктанні хворих в останні 2 дні інкубаційного періоду й у період лихоманки, коли збудник присутній у периферичній крові людини. Воша стає заразною через 4-7 днів (іноді через 10 днів) після кровосмоктання й зберігає свою заразливість до кінця життя. Як встановлено численними дослідженнями, після годівлі вошей на хворому висипним тифом рикетсії, що потрапили з кров'ю в шлунок воші, занурюються в клітини його епітелію й розмножуються. Клітини переповняються рикетсіями й останні виявляються не тільки в шлунку, але також у мальпігієвих судинах і в порожнині тіла воші. У слинних залозах рикетсій немає. У фекаліях вошей рикетсії з'являються між 5-м і 9-м днем і пізніше, зберігаючи життєздатність тривалий час. Рикетсії не проникають через неушкоджену шкіру людини. При розчісуванні ж шкіри внаслідок сверблячки від уколів вошей у місця розчосів легко попадають інфіковані фекалії воші й викликають зараження людини висипним тифом. Зараження може відбутися також при роздавлюванні вошей на розчесаній ділянці шкіри. Зараження можливо при занесенні руками матеріалу з роздавленої зараженої воші або її фекалій на слизові оболонки, проникні для рикетсій.

При зворотному тифі, коли збудник його (Spirochaeta recurrentis) перебуває в периферичній крові хворої людини переважно під час лихоманки, воша, насмоктавшись крові, одержує з нею й спірохети. Через кілька годин після кровосмоктання спірохети зникають зі шлунка воші й з'являються в порожнині її тіла через 8-12 днів після зараження. Спірохети виявляються в тілі воші ще 6-8 днів, після чого зникають. Пошуки спірохет у слинних залозах вошей або в їхніх випорожненнях були безуспішними. Воші не можуть заразити здорову людину спірохетами зворотного тифу при смоктанні його крові, так саме як і за посередництвом випорожнень. Але спірохети отримують вихід з тіла воші при розриві її покривів, поломці ніжок або вусиків, коли порожнинна рідина зараженої комахи виливається на шкіру людини й збудник хвороби попадає в організм через розчоси шкіри або через слизові оболонки (рот, віки й ін.). Воша заразна після кровосмоктання на хворому з 5-6-го дня й зберігає цю здатність до 10-12-го дня (Є. Н. Павловський, 1948).

Волинська (п'ятиденна, або траншейна) лихоманка, рикетсиоз Вейгля-Мосинга, стала відома як масове захворювання тільки з часів першої світової війни. Збудник хвороби - рикетсія (Rickettsia quintana) - перебуває в крові хворого. Зараження відбувається через платтяну вошу й, можливо, через головну. Після кровосмоктання на хворому волинською лихоманкою через певний проміжок часу (5-12 днів) в організмі воші з'являються рикетсії, які потім виділяються з випорожненнями. Рикетсії розмножуються в шлунково-кишковому тракті й виживають у ньому до кінця життя комахи, але не передаються трансоваріально, як і риккетсії Провачека. Зараження людини відбувається при втиранні фекалій зараженої воші або тканин роздавленої воші в розчесану внаслідок сверблячки шкіру, а також при переносі руками цього інфекційного матеріалу на слизову оболонку (око та ін.). Рикетсії перебувають у крові хворого протягом усього періоду хвороби, а також можуть зберігатися кілька місяців у крові перехворілих.

 

 

Профілактика й міри боротьби.

Міри боротьби з вошивістю розрізняють профілактичні й винищувальні.

Високий санітарний рівень життя населення - регулярне миття тіла, чистий, охайне утримання білизни, одягу, житла - є найважливішою передумовою в справі попередження вошивості. Навіть у випадках появи на людині окремих вошей щотижневе миття тіла з одночасною зміною білизни забезпечує швидке знищення цих комах і попереджає їхнє розмноження. До мір суспільного попередження вошивості відноситься система державного санітарного контролю за санітарним порядком й благополуччя в місцях масового перебування людей - на вокзалах, пристанях, у гуртожитках, готелях, пасажирських вагонах, на пасажирських суднах та ін. Все це дає надійну можливість попереджати розвиток і поширення педикульозу.

В арсеналі засобів боротьби з вошами є велике число досить ефективних інсектицидних препаратів - контактних інсектицидів ( піретрум, гексахлоран і інші хлорвмісні сполуки) і фумігантів, що проникають в організм комах через дихальні шляхи (сірчистий газ, аерозолі й пари інсектицидів та ін.). Ці інсектициди в залежності від умов їхнього застосування й дії можуть використовуватися у формі дустів, розчинів, емульсій, паст, мила й аерозолів.

Одна з найбільш зручних форм застосування інсектицидів проти платтяних вошей імпрегнація білизни водними емульсіями ДДТ. Білизна, насичена водними емульсіями, що містять 0,5-1 % технічного ДДТ, не втрачає інсектицидних властивостей при його носінні протягом 3 тижнів. Одноразове прання такої білизни не знижує інсектицидних властивостей препарату ДДТ, що залишається на ньому. На обробленому одязі воші паралізуються протягом 2-3 часів і гинуть за 1-2 доби. Оскільки ДДТ не має овоцидної дії, а дусти не утримуються в тканинах більше 5-6 днів, треба обробку порошками повторити через 5-7 днів.

Обробка інсектицидами не виключає, звичайно, ретельного миття тіла й голови із застосуванням мийних засобів. Для миття тіла й прання білизни цілком доцільне використання інсектицидного мила, що містить 5% технічного ДДТ. Випране їм білизна (з кип'ятінням протягом 45 хв., сушкою та прасуванням при 65° ) зберігає захисні від вошей властивості до одного місяця (В. А. Набоков, 1958).

Для боротьби з головними вошима теж доцільно використовувати зазначене мило, причому миття голови потрібно робити 2-3 рази з інтервалами в 2 дні. Встановлено, що частки ДДТ, які залишаються після змивання мила, на волоссі продовжують здійснювати інсектицидну дію і на личинок.

При знищенні вошей і гнид на волосистих частинах тіла гарні результати дає застосування суміші, що складається з 10—15% оцтової кислоти й водного настою порошку піретруму (2 м на 100 мл окропу). Волосся ретельно протирають цією сумішшю, нагрітою в гарячій воді до 35—40°, а через 15—20 хв. вичісують. Воші й гниди гинуть; завдяки наявності оцтової кислоти гниди легко відділяються від волосся. При повній відсутності вошей для відклеювання гнид застосовують тільки 15% оцтову кислоту. Гниди можна також знищити змазуванням голови скіпідарним маслом.

Для знищення лобкових вошей рекомендується збрити волосся на лобку, ногах, пахвових впадинах і на особі (борода, вуси) і потім вимити ці частини тіла милом ДДТ. Непоганий результат дає втирання в оголені ділянки сірої ртутної мазі, однак застосування її варто уникати через можливі дерматити.

В особливих умовах життя окремих груп людей: під час експедицій, у похідно-екскурсійних умовах і т.п. - як із профілактичною метою, так і для знищення педикульозу, що розпочався, всьому складу цих груп проводиться повна санітарна обробка - комплекс заходів, що включає миття в банях - санпропускниках, повну зміну білизни, обробку одягу в дезінсекційних камерах, дезінсекцію приміщень.

 

 

ЛЕКЦІЯ 10

БЛОХИ

Ряд. Aphaniptera

Flea (англ.), puce (франц.), Flohen (нем.)

 

Блохи - дрібні комахи своєрідної будови, що паразитують на ссавцях, рідше на птахах. У дорослому стані всі види бліх харчуються тільки кров'ю.

Кількість видів бліх велика. Найбільше епідеміологічне значення мають наступні: людська блоха (Pulex irritans) (Рис.43.), що паразитує на людині, часто зустрічається на свійських тваринах; собача блоха (Ctenocephalides canis), яка паразитує на собаках, кішках, зустрічається й на людях; щуряча блоха (Xenopsylla cheopis), що паразитує на пацюках, піщанках, може переходити й на людину, має важливе значення в епідеміології чуми; щуряча блоха (Ceratophyllus або Nosopsyllus fasciatus) (Рис.43.) - паразит ховрашків, може переходити й на людину, один з переносників чуми; блоха бабака (Oropsylla silantievi), паразитує на бабаках, тарбаганах, переносник чуми у тарбаганів та ін.

Рис.43. А – людська блоха (Pulex irritans) ; В – щуряча блоха (Ceratophyllus fasciatus) (за Bishop)

 

Загальна характеристика.

Крила в бліх відсутні, корпус сильно сплющений з боків, голова попереду закруглена, з'єднана широкою основою з передньогрудями й несе на собі в більшості видів пару простих очей, короткі булавоподібні вусики й колючий ротовий апарат. Останній складається з довгої верхньої губи, пари довгих верхніх щелеп, пари гострих нижніх щелеп із четирьохчленистими щупиками й хоботоподібною нижньою губою з парою щупиків. Нижня губа має жолоб, у якому лежать всі інші частини. Груди трьохчленисті, мають 3 пари ніг; третя пара більше інших і служить для стрибання. Черевце десяти-членикове. Три останніх кільця його, які оточують задньопрохідний й статевий отвори, втягнуті в більш широкий сегмент, що лежить попереду. На спині третього членика лежить пігідій - щиток зі стовщеного хітину з чутливими волосками.

На поверхні голови й інших частин тіла блохи є волоски, щетинки, зубчики, зубці (Рис.44.). Останні розташовані рядами й мають забарвлення від жовтуватого до темно-коричневого. Зубці утворюють гребені, так звані ктенідії. Ці деталі зовнішнього вигляду важливі для систематики.

 

 

Рис. 44. Голова різних видів бліх.

1 - Pullex irritans; 2 - Xenopsylla cheopis; 3 - Nosopsyilus fasciatusr 4 - Ctenocephalides canis (за Craig і Faust).

 

Самці менше самок. Кінець черевця в самців загнути догори й несе складний хітиновий копулятивний апарат. Черевце самця коротше, ніж у самки. У задньому відділі черевця самки перебуває сперматека.

 

Біологія та екологія.

Блохи відкладають яйця в норах своїх хазяїв, у приміщеннях — у щілини підлог, тріщини, в сухе сміття. Протягом життя людська блоха (Pulex irritans) відкладає до 450 яєць. Яйця, як правило, білі, довжиною 0,4— 0,65 мм. Тривалість розвитку зародка в яйці в бліх різна; вона залежить від виду й зовнішніх умов. Личинка (Рис.45.) біла, червоподібна, довжиною близько 5 мм, складається з голови, трьохчленистої грудей і десятичленистого черевця. Личинки безногі, дуже рухливі, вільноживучі. Очей немає. Ротовий апарат гризучий. Харчуються всілякими органічними частками. Личинки бліх проходять три віки. Розвиток протікає за умови невеликих коливань температури й вологості не нижче 80%. Межі температури, сприятливої для розвитку личинок: Pulex irritans— 18—27°, щурячої блохи Xenopsylla cheopis — 21—27°. Температура 40° і вище діє на личинок згубно. Перед утворенням лялечки личинки блохи утворюють кокони, у яких спочивають якийсь час. Після цього линяють і перетворюються на лялечки. З лялечок виходять дорослі комахи.

Рис. 45. Розвиток блохи а – яйце; б – личинка; в – лялечка; доросла блоха (самка) (за Д.В. Віноградовим)

 

Тривалість життя блохи й строки розвитку преімагінальних фаз залежать не тільки від виду блохи, але й від зовнішніх умов і харчування. При несприятливих умовах період розвитку личинок може подовжуватися.

При виході з лялечок блохи переходять на тварин. Однак при відсутності останніх можуть голодувати тривалий час. Акт смоктання крові в бліх триває від декількох хвилин до декількох годин. При цьому блохи всмоктують більше крові, чим може одночасно вмістити їхній шлунок (близько 0,5 мг). Надлишок крові виступає з анального отвору. На потребу бліх в їжі впливають зовнішні умови. Інтервали між прийомами їжі в бліх різні, здебільшого блохи смокчуть кров кілька разів на день. Чим частіше блоха має потребу в годівлі, тим більше вона прив'язана до хазяїна. Так, наприклад, Xenopsylla cheopis має інтервали в кровосмоктанні 6-20 годин.

Кожний вид блохи має свого специфічного хазяїна, але деякі при відповідних умовах можуть переходити з одного виду тварини на іншій. Обмін блохами між тваринами - явище не рідке. Види бліх, характерні для даної тварини, можуть, хоча й не завжди, пристосуватися до іншого хазяїна. Внаслідок можливості такого переходу бліх випливає їхнє епідеміологічне значення, зокрема передача деяких трансмісивних хвороб.

 

Методи збору.

Сбір бліх з тварин проводять у вигляді відлову різними способами: живоловки, давилки, капкани, циліндри, зчісування гребінцем і т. п.). Кожну пійману блоху поміщають в окремий мішечок, до якого додається етикетка з даними про звірка. Збір бліх з мішечків зручно проводити вакуумним насосом або аспіратором (Рис.46.). Потім зібраних бліх переносять в пробірку з 70º спиртом.

а б

Рис.46. а – колба, що приєднується до вакуумного насосу; б – аспіратор для збору бліх з субстрату (за Д.В. Віноградовим)

 

Для збору бліх з нір використовують ватні тампони, клейові трубки, резинові шланги, смуги з ворсистої тканини, термоелектори різних конструкцій, проводять розкопку нір. В житлових приміщеннях бліх збирають на липучки, білу фланель. Також використовують позитивну реакцію комах на світло: в темному приміщенні освітлюють ділянку підлоги, на яку ставлять тарілки з водою. Бліх, що потрапили у воду легко вибирати пінцетом.

 

Медичне значення.

При уколі блоха вводить в ранку секрет слинних залоз, що запобігає згортанню крові при кровосмоктанні. На укол блохи шкіра людини реагує уртикарною реакцією, появою запальної набряклості навколо місця уколу, що утримується якийсь час. Нерідко виникає інтенсивна сверблячка, особливо в осіб, чутливих до таких уколів. При розчосах іноді розвиваються ускладнення у вигляді піодермії або екзематизації.

Значення бліх як переносників інфекції доведений для чуми, ендемічного (щурячого) висипного тифу й, можливо, має місце ще при деяких інших рикетсиозах. Блохи можуть приймати участь як механічні переносники в поширенні туляремії в природних вогнищах останньої.

Встановлено, що переносниками ендемічного висипного тифу від пацюка пацюку є Xenopsylla cheopis, X. astia, Ceratophyllus fasciatus, Ctenocephalides canis, Ct. felis. Крім того, певні види бліх є проміжними хазяїнами деяких гельмінтів - ціп'яка гарбузового (Dipylidium caninum), що зустрічається в собак, кішок і в людини; ціп'яка щурячого (Himenolepis diminuta), знаходиться зрідка в людей, нематоди (Dirofelaria immitis) - у собак. Найбільше ж значення мають блохи в поширенні чуми.

На цей час зареєстровано багато видів бліх, у яких були виділені бактерії чуми в її природних вогнищах. Зараження людини відбувається при потраплянні інфікованих випорожнень блохи на слизові оболонки або в ранку при уколі блохи.

Після насмоктування блохою крові тварини, що містить чумні бактерії, останні при сприятливих умовах продовжують розмножуватися в шлунку блохи, заповнюють його порожнину, а також і передшлунок. Утворюється так званий чумний блок, що майже повністю закупорює травний тракт блохи. Така «блокована» і в тої же час голодуюча блоха, намагаючись знову смоктати кров, відригує її в ранку, вносить туди й бактерії чуми. Численні спостереження показали, що зараження через вкуси бліх може відбуватися тільки при наявності в них блоку. Здатність утворювати блок у різних видів бліх різна й, крім того, залежить від ряду умов (температури й ін.). Окремі види бліх у відношенні «інфекційного потенціалу» не рівноцінні. У той час як в Xenopsylla cheopis блок виникав у 60,3% узятих у дослід бліх, в X. conformis - в 43,2%, а в Ctenophtalmus pollex - тільки в 5,1% (А. А. Флегонтова, 1951).

Блохи одного виду можуть бути першорядними переносниками в одному географічному районі, в іншому - відігравати скромну роль. Ceratophyllus fasciatus, наприклад, будучи основним паразитом пацюків помірного клімату, може бути тут переносником чуми, а в тропічному поясі ця роль майже повністю належить Xenopsylla cheopis.

Навіть у межах одного району епізоотологічне значення різних бліх може змінюватися за сезонами року, що залежить від чисельності їх, активності кровосмоктання, умов утворення блоку й інших факторів.

Як основні передавачі чуми в різних вогнищах світу перше місце займають блохи Xenopsylla cheopis, що мають виключну роль в індійських і китайських вогнищах і в переносі чуми портовими гризунами. Тут зустрічається і X. astia, що грає відому роль як переносник чуми на о. Цейлон. В африканських вогнищах велике значення мають Xenopsylla nubica, X. brasiliensis та ін.

У Волзько -Уральському, Середньоазіатському, Закавказькому ензоотичних вогнищах основними переносниками є Xenopsylla conformis - паразит дрібних піщанок (Meriones), а також X. gerbilli, X. hirtipes, X. skrjabini - паразити великих піщанок.

Підтримка епізоотії представниками Xenopsylla відбувається при порівняно невеликому індексі статку на звірках. Для X. cheopis цей індекс повинний бути не менш 1, а для X. conformis - на червонохвостих піщанках може бути навіть меншим.

Важливу роль у підтримці чуми на бабаках і деяких ховрашках відіграють блохи роду Oropsylla - у Монголії й у горах Тянь-Шаню на сірому бабаку Oropsylla silantievi.

У Прикаспійських ензоотичних вогнищах важливе значення в розвитку чумній епізоотії мають Neopsylla setosa і Ceratophyllus tesquorum - паразити ховрашків.

У морських портах США, штатах Міннесота, Індіана, Іллінойс, Айова, Огайо, Канзас, Теннессі, Небраска, Вай-Олінг на гризунах паразитує X: cheopis, на ховрашках і пацюках Західних штатів - Huplopsyllus anomalus, на каліфорнійських ховрашках - Oropsylla (Diamanus) montanus, у Тропічній Південній Америці на гризунах відзначається X. brasiliensis. Нарешті, блоха Sinosternus pallidus, близька до X. cheopis, досить поширена в Північній Африці, на Ближньому й Середньому Сході; живе на пацюках, собаках, свійських тваринах ( за Craig і Faust, 1957).

Цими видами бліх далеко не вичерпується вся різноманітність фауни їх на пацюках і інших гризунах.

 

Профілактика й міри боротьби.

Попереджувальними ефективними заходами боротьби з блохами в приміщеннях є звичайні санітарно-гігієнічні заходи - чисте утримання їх, щоденне вологе прибирання, ліквідація місць виплоду (щілини, тріщини в підлозі, стінах і т.п.). З масовою появою бліх необхідне застосування інсектицидів у вигляді дустів, емульсій (піретрум, ДДТ, диелдрин, линдан, хлорофос і інші хлорвмісні й фосфорорганічні препарати).

Знищення бліх в одязі, білизні, постільних приналежностях проводиться обпилюванням 10% дустом ДДТ. Звичайно через 2 години в бліх наступає параліч. Застосовується поверхневе зволоження 1% емульсією інсектицидів. Після обробки речі чистять і провітрюють.

Для знищення бліх на тваринні останніх обпилюють дустом (або милом) ДДТ або гексахлораном з розрахунку приблизно 2 м 10% дусту на 1 кг ваги тварини. Порошок варто рівномірно розподіляти в глиб вовни. Потрібно попереджати злизування препарату тваринами, для чого їхнє тіло рекомендується обернути тканиною (на 1 годину).

Знищення бліх у норах польових гризунів досягається розпиленням у норі 10% дусту ДДТ або гексахлорану, введенням у нори рідкого хлорпікрину, а також бромистого метилу. Обидва останніх газоподібних препарати знищують в норах і гризунів, і їх ектопаразитів, але застосування цих засобів вимагає великої обережності для попередження отруєння людей (особливо бромистий метил).

Досвід широкого застосування інсектицидів у боротьбі з блохами в приміщеннях і таке ж широке використання ратицидів у вогнищах чуми (Перу) дозволяє швидко й ефективно припинити захворюваність людей.

Індивідуальний захист в умовах, коли не виключається можливість нападу інфікованих бліх на людину, досягається носінням спеціальних захисних костюмів, відповідного взуття, широким використанням сучасних репелентів (диметилфталат, диметилкарбат, бензимін, диетилтолуамід - ДЕТА, кюзол та ін.).

 

Блоха піщана - проникаюча блоха (рос.), tunga penetrans (лат.), burrowingflea, jigger, sand flea, chigoe (англ.), nigua, bicho do ре (ісп.)

Загальна характеристика.

Піщана блоха належить до родини Fungidae. Самець і незапліднена самка мають довжину близько 1 мм. Тіло овальне, жовтуватого або сірого кольору. Передня частина тіла трохи загострена. Голова з кутастим і зубчастим чолом і маленькими очима. Нижні щелепи маленькі з короткими одночлениковими щупиками; верхні щелепи подовжені, пилоподібно зазубрені. Третій грудний сегмент вкорочений.

Піщана блоха поширена в тропічній Африці, Південній і Центральній Америці (Мексика, Парагвай, Уругвай, Бразилія й ін.). Виявлена також на півдні Каліфорнії, у Сан-Дієго (Аи-gustson, 1942; Craig і Faust, 1957). Тримається серед рослинності, особливо в сухій

траві, часто в хатинах місцевих жителів, в приміщеннях для тварин і в навколишній місцевості. Самець і незапліднена самка турбують людей, як звичайні кровосисні блохи.

 

Медичне значення.

Після запліднення самка нападає на людину або на тварин (собаки, свині, гризуни та ін.), занурюється в товщу епідермісу й переходити на положення «внутрішньошкірного» паразита. Найбільш улюбленими місцями занурення такої самки в людини є піднігтьові простори великих пальців ніг (Рис.47.), міжпальцевий простір, біля щиколоток або в інших місцях переважно нижніх кінцівок.

 

Рис.47. Т. penetrans, що впровадилася під ніготь (за Aitken).

 

Відзначено випадки, коли в людини виявлялися в епідермісі скупчення (до 12 екземплярів) піщаних бліх (Craig і Faust, 1957).

Хворобливі відчуття на місці занурення блохи з'являються не відразу, а через 2-5 днів - у міру різкого збільшення розмірів черевця блохи внаслідок розвитку яєць (кілька сотень). Така блоха уявляє собою білу кульку завбільшки з горошину, з двома темними крапками на полюсах: передня - голова з грудьми, задня - хітинові покриви задньої частини черевця. Дозрілі яйця викидаються назовні. Наступні стадії преімагінального розвитку блохи відбуваються, як правило, у навколишній природі. Лише в рідких випадках дозрілі яйця затримуються в епідермісі й личинки починають у ньому розвиватися. Самка блохи гине на місці занурення й випадає назовні разом з відірваними запаленими тканинами хазяїна - людини або тварини.

У шкірі людини на місці занурення блохи виникає запальна реакція, з'являється сильна сверблячка, що часто призводить до розчосів і розвитку вторинної інфекції. Нерідкі нагноєння, особливо якщо гніздиться декілька самок. При подальшому прогресуванні процесу й відсутності лікування можуть виникнути великі виразки й інші небезпечні ускладнення аж до гангрени кінцівок. З уражених тканин піщана блоха повинна як можна швидше вилучена оперативно, а рана знезаражена й накладена асептична пов'язка. Ускладнення лікують за загальними правилами.

Найбільш часто уражуються піщаною блохою особини, що не носять взуття. Індивідуальна профілактика складається в носінні гарного, міцного взуття.


 

ЛЕКЦІЯ 11


Читайте також:

  1. I Група інвалідності
  2. IV група- показники надійності підприємства
  3. А група
  4. А група
  5. Аналіз трифазного з’єднання з урахуванням опорів лінійних проводів
  6. Аналіз юридичних складів злочинів, що пов’язані з порушенням чинних на транспорті правил та в пошкоджені магістральних трубопроводів
  7. Бальна система оцінок технічного стану газопроводів
  8. Безпека при експлуатації трубопроводів і балонів.
  9. Вибір і перевірка проводів та кабелів за нагріванням
  10. Вибір тепло ізоляторів для трубопроводів.
  11. Виготовлення насіннєпроводів.
  12. Види документів за ознаками класифікації та групами




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
МОСКІТИ | ТАРГАНИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.012 сек.