Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Членистоногі.

Представники типу Членистоногі (Arthropoda), що продукують отруту і створюють небезпеку для людини, належать до класів Павукоподібних (Arachnida) та Комах (Insecta).

У тварин, які відносяться до ряду Павуки (Агаnеі), отрута міститься в отруйних залозах. Для її уведення в тіло жертви павук використовує кігтеподібний членик хеліцер, що має отвір на кінці.

Небезпечний для багатьох ссавців павук-тенетник каракурт (Latrodectus tredecimguttatus) мешкає в степах та пустелях Середньої Азії, зустрічається на Кавказі, країнах Середземноморського регіону, на півдні України. Представники роду Latrodectus мешкають також в Америці. Гнізда павука розта­шовуються в основному в піщаному ґрунті. Самиці каракурта мають більші розміри (до 2 см), ніж самці, яких вони після копуляції з’їдають. Через це за па­вуками Latrodectus закріпилася назва “чорна вдо­ва”. Клінічні прояви інтоксикації ураженої отрутою каракурта людини охоплюють симптоми, пов’язані з порушенням нервово-м’язової передачі (тремор, судоми, ригідність черевних м’язів), вегетативної нервової системи (гіпертонія, профузне потовиділен­ня, салівація, мідріаз), психіки (роздратування, збуд­ження, галюцинації, порушення пам’яті, відчуття страху смерті). Конвульсії, що виникають внаслідок дії отрути, можуть закінчуватися для постраждалої людини летально. Смертність становить 2-4 %. Існує сироватка проти отрути каракурта, яка вико­ристовується в лікарській практиці.

 

Рис. 50. Павук каракурт (Latrodectus mactans)

 

З отрути каракурта вчені виділили токсичну для людини та багатьох інших ссавців сполуку поліпеп­тид β-латротоксин. Його молекулярна маса 130000 дальтонів. Він порушує функціонування нервово-м’язових синапсів та синапсів мозку ссавців, поси­лює екзоцитоз у β-клітинах підшлункової залози та нейросекреторних клітинах. β-латротоксин формує у плазматичній мембрані канали, проникні для іонів кальцію, а також незалежно від присутності іонів кальцію у позаклітинному середовищі викликає ма­сову секрецію медіатора із нервових закінчень. На плазматичній мембрані нервових клітин є чутливі до α-латротоксину білкові рецептори.

В Україні можна зустріти ще одного отруйного павука - тарантула. Представники родини Lycosidae, до якої він належить, розповсюджені в Європі, Азії, Південній Америці. Розмір тарантула до 3,5 см, він - хижак, мешкає в норах. Самиця дуже небезпечна в період виведення потомства. Вона охороняє спочат­ку кокон з яйцями, а потім молодих павучків. В ура­женої тарантулом людини в місці укусу відбуваєть­ся почервоніння і набряк тканини, протягом доби відчувається біль.

Серед аранеоморфних павуків (Araneomorphae) звертає на увагу хрестовик звичайний (Araneus diadematus). Уражена ним людина відчуває біль в місці укусу, головний біль та біль у суглобах, в неї виникають крововиливи в підшкірну клітковину.

У Північній Америці зустрічаються невеликі за розміром (7-12 мм) павуки роду Loxosceles. Його типовий представник Loxosceles reclusa мешкає в басейні річок Міссісіпі та Міссурі. Живе переважно під корою дерев і в розщілинах скель. Отрута цього павука викликає в людини некроз м’язової тканини, гемолітичну анемію, внутрішньосудинне згортання крові, ниркову недостатність, в тяжких випадках буває летальний наслідок. Отрута Loxosceles містить ком­плекс білків, серед яких є ферменти гіалуронідаза, протеаза, ліпаза, лужна фосфатаза, 5'-нуклеотидаза тощо. Проти отрути павука створено сироватку.

Небезпечну для людини можуть створювати представники мегаломорфних павуків-птахоїдів (Avicularia, Acanthoscurria, Lasidora, Pterinochilus, Poecilotheria), що мешкають в тропіках. Деякі з них досягають розмірів 10-11 см. Вони – хижаки, хар­чуються членистоногими, іноді маленькими пташе­нятами та новонародженими гризунами. З метою захисту павук-птахоїд може вкусити людину. В от­руйній залозі павука-птахоїда міститься 6 мг отру­ти. Зразу після його укусу людина відчуває гострий біль, потім наростають відчуття втоми, сонливість, послаблюється дихання.

Найдревнішим серед сучасних членистоногих вважається ряд Скорпіони (Scorpiones), що входить до класу Павукоподібні. Скорпіони - хижаки, що харчуються різноманітними членистоногими, а та­кож мишенятами. Мешкають на суші від 48° північної до 54° південної широти. В Криму зустрі­чається скорпіон кримський (Euscorpius tauricus), на узбережжі Чорного І Середземного морів - скорпіон італійський (Euscorpius italicus). У тальсоні скорпіонів знаходиться пара отруйних залоз. На вершині тальсона є гостра голка, якою скорпіон вражає жертву. Біля кінчика цієї голки відкриваються протоки отруйних залоз. Під час уколу скорочуються м’язи, що оточують отруйні залози і виштовхують з них отруту, яка попадає в ранку. Уражена скорпіоном людина відчуває сильний біль. В місці укусу спостерігаються набряк, гіперемія. Загальнотоксична дія отрути призводить до головного болю, запамо­рочення, слабкості, адинамії, порушення терморегуляції, тахікардії, підвищення артеріального тиску, пітливості, одночасного збудження як симпатичного, так і парасимпатичного відділу вегетативної не­рвової системи. Особливо сильно від отрути скорпі­она страждають діти. У деяких з них виникає на­бряк легень. Серед загиблих від укусів отруйних скорпіонів в різних країнах світу переважну більшість становлять діти. Токсичність отрути скорпіона обу­мовлюється в основному присутніми в ньому полі­пептидами. До одних із них чутливі переважно ссавці, до других - комахи, до третіх - ракоподібні. В отруті скорпіонів родини Buthidae знайдені нейротоксини, які модифікують натрієві канали збудли­вих мембран нервових клітин.

Рис. 51. Скорпіон (Scorpionida) разом з нащадками

Комахи

Комахи, що містять отрути, до яких чутлива людина відносяться до рядів Двокрилі (Diptera), Перетинчастокрилі (Hymenoptera) та Твердокрилі (Coleoptera), До останнього належать жуки діамфідії (Diamphidia locusta та Diamphidia nigroomata), які зустрічаються в Африці. Їхні личинки утворюють отруту, якою місцеві жителі змащували стріли для полювання на великих ссавців (наприклад, жирафів). Основним токсичним компонентом отрути є полі­пептид з молекулярною масою 60000 дальтонів. Його мінімальна смертельна доза для мишей ста­новить лише 25 пг/г. А в концентрації 5 х 10-11 М він викликає гемоліз відмитих еритроцитів.

До ряду Двокрилі відносяться ґедзі (Tabanidae). У них отруйні властивості має секрет слинних за­лоз. Укус ґедзів викликає в ураженої людини біль, місцевий набряк.

Багато отруйних комах відносяться до ряду Пе­ретинчастокрилі. Вони мають спеціальний жалячий апарат, який використовують для уведення отрути в організм жертви. Типовими представниками є дорожні оси (Pompiloidea), риючі оси (Sphecoidea), складчастокрилі оси (Vespoidea), бджолині (Apoidea).

Отруйний апарат дорожніх та риючих ос вклю­чає отруйні залози і жало. Нерідко риюча оса філант Philantus triangulum вражає людину, у якої виника­ють при цьому больові відчуття, в місці укусу розви­вається еритема. Укус філанта небезпечний для ба­гатьох комах. У них блокується синаптична переда­ча, що призводить до їх паралічу. Деякі дорожні оси вражають каракурта, тарантула, павуків-птахоїдів.

Більш небезпечними для людини є укуси склад­частокрилих ос. Отруйний апарат розповсюдженого в Середній Азії шершня (Vespa orientalis) складаєть­ся з двох кислотних залоз, що виділяють свій секрет в отруйний мішечок, який протоком сполучається з жалом, та однієї лужної залози, що безпосередньо відкривається в цей же проток. Отрута складчас­токрилих ос містить багато компонентів. До їх числа входять фізіологічно активні сполуки ацетилхолін, адреналін, норадреналін, гістамін, дофамін, серотонін, пептиди, ферменти гіалуронідаза, ДНК-аза, протеа­за, фосфоліпаза тощо. Укус складчастокрилих ос може обумовлювати у людини комплекс симптомів, серед яких: місцевий біль, набряки тканин, в тому числі набряк Квінке, свербіж, кропивниця, підвищен­ня температури тіла, сухість в роті, головний біль, розлад свідомості, нудоту, блювання, біль у сугло­бах, судоми тощо. В Україні мешкає представник складчастокрилих ос шершень Vespa crabo.

Серед жалячих перетинчастокрилих найкраще вивчені представники бджолиних. Медоносна бджо­ла Apis melifera відома як продуцент багатьох корисних для людини речовин, в тому числі меду, прополісу, воску, маточного молочка, перги.

Рис. 51. Бджола медоносна (Apis melifera)

 

Здавна в медицині використовується і бджолина отрута. Вона утворюється в отруйних залозах (кис­лотній і лужній), що являються гомологами придат­кових залоз статевого апарату комахи. У медонос­ної бджоли лужна залоза коротша за кислотну, а у джмеля Bombus distinguendus остання більш розга­лужена. Бджола для уведення отрути в тіло жертви використовує жало, яке занурює в м’які тканини ос­танньої. Після цього бджола намагається злетіти. При цьому занурене в жертву жало разом з отруйними залозами відривається, і в неї продовжує над­ходити отрута, хоча бджола гине. Таким чином зав­дяки смерті окремої бджоли збільшується ефек­тивність укусу, що вважається корисним для бджо­линої сім’ї в цілому.

У бджолину отруту входять різноманітні ток­сичні пептиди (наприклад, апамін, що порушує ро­боту групи кальційзалежних калієвих каналів мем­бран, основний компонент отрути - мелітин, який взаємодіє з фосфоліпідами біологічних мембран), ферменти (гіалуронідаза, кисла фосфатаза, фосфоліпаза), біогенні аміни (гістамін, дофамін, норадреналін). Разом з отрутою в ранку надходять атрактанти, що приваблюють до жертви інших бджіл. Постраждала людина відчуває біль в місці укусу, у неї розвивається гостра загальна реакція, місцевий набряк. Якщо отрута потрапила в сли­зові оболонки рота або дихальних шляхів, набряк може призвести до асфіксії. У 0,5-2 % уражених бджолою людей розвиваються алергічні реакції на надходження отрути. Множинні ужалення людини бджолами призводять до надходження в її організм отрути у великій кількості. Вона порушує діяльність внутрішніх органів. Особливо можуть постражда­ти нирки, які беруть участь у виведенні з організ­му компонентів отрути.

До отрути перетинчастокрилих багато людей виявляють дуже високу чутливість (наприклад, у Сполучених Штатах Америки таких осіб понад

2000000). У зв’язку з цим в деяких країнах прово­диться їх профілактична імунізація.

Присутність у бджолиній отруті широкого спек­тру біологічно активних сполук, значна частина з яких в малих дозах чинять на людину лікувальний вплив, обумовлює її використання в медицині та у фармацевтичній промисловості при виготовлені ліків. Застосування бджолиної отрути з лікувально­го метою (апітерапія) відомо з давніх часів. Препа­рати, що містять бджолину отруту або її компонен­ти, використовуються в лікуванні артриту, радикулі­ту, ревматизму, тромбофлебіту тощо.

Багато інших продуктів життєдіяльності бджоли корисні для людини. Серед них найвідомішим є мед. Він представляє собою суміш продуктів метаболізму робочих бджіл, пилку і нектару. Використовується для харчування, а також при лікуванні ряду захворювань органів дихання, серцево-судинної та травної систем.

Бджолиний клей прополіс містить продукти ме­таболізму бджіл та сполуки рослинного походження. Прополіс використовують при лікуванні хвороб органів дихання, травного тракту, для загоювання ран.

Віск є ще одним важливим продуктом життєді­яльності бджіл. З нього вони будують соти, а люди­на використовує віск при виготовлені мазей, кремів.

Перга, що утворюється при анаеробному бродін­ні зібраного бджолами пилку, в народній медицині застосовується при лікуванні порушень у травному тракті та шкірі.

Маточне молочко виробляється бджолами-годувальницями. Коли в бджолиній сім’ї є стара матка, або вона взагалі в даний час відсутня, бджоли за­кладають маточник. В нього вони поміщають яйце, з якого повинна розвинутися нова бджоломатка і ма­точне молочко. Ним харчується личинка бджоломатки. Вона швидко росте і за 6 діб збільшується у 2700 разів. Маточним молочком годують також дорослу бджоломатку. Вважається, що завдяки цьому вона може відкладати кожної доби 1500 яєць, загальна маса яких вдвічі більша, ніж у неї самої, і жити 3-5 років, що набагато переважає тривалість життя ро­бочої бджоли (1-8 місяців). На людину маточне мо­лочко діє тонізуюче. Воно покращує обмін речовин, травлення, кровообіг, роботу серця, використовуєть­ся в лікуванні бронхіальної астми, невритів, гепати­ту. Для уведення маточного молочка в організм лю­дини роблять його ін’єкції або поміщають його під язик, звідки воно добре всмоктується.

 


Читайте також:

  1. ОТРУЙНІ ДЛЯ ЛЮДИНИ ОРГАНІЗМИ. ЧЛЕНИСТОНОГІ. КОМАХИ.




Переглядів: 1268

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Трубна решітка

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.082 сек.