Філософія і наука. Філософська рефлексія

Виявлення специфіки філософського знання передбачає дослідження різних форм опанування дійсності людиною. Крім практичного ставлення до дійсності, у межах якого людина домагається користі, існують інші нормувальні сприймання людиною світу засоби опанування дійсності, які зафіксовані у вигляді відповідних форм суспільної свідомості. Кожна з цих форм має певний набір категорій: у науці це перш за все істина, у релігії - віра, у політичній ідеології - влада, у праві -справедливість, у мистецтві - прекрасне, у моралі - добро, у філософії ж - мудрість.

Філософське знання - це знання «єдиного в усьому», воно відрізняється від знання окремих речей. Філософія характеризується тим, що в її межах усвідомлюються ті засоби, завдяки яким людина опановує світ, і специфіка її врешті-решт зводиться до того, що спрямованість до дослідження свідомості, тобто рефлексія, стає для неї основним змістом і метою. У цьому розумінні філософське опанування дійсності виявляється у здійсненні рефлексії суспільством відносно свого буття, що багато в чому охоплюється поняттям мудрості.

Що ж таке специфіка наукового й філософського мислення? Насамперед, наукове мислення предметне, вбудоване в чіткі рамки предмета даної науки. Філософське ж мислення здійснюється на базі співставлень порівнянь, переходів з однієї предметної галузі до іншої.

Наукове мислення здійснюється в межах норм конкретної науки. Воно чітко запрограмоване правилами наукового дослідження (правилами роботи в оперативних системах математики, правилами поводження з різного виду символікою, моделями, картами, кресленнями і т. ін.). Філософське ж мислення підпорядковане правилам логіки і здорового глузду, тобто запрограмоване не так чітко, як наукове.

Наукове мислення здійснюється на базі наукових понять, філософське ж - на базі філософських категорій, що не настільки чіткі, як наукові. Саме ця нечіткість філософських категорій дозволяє з їх допомогою визначити напрямки наукового пошуку в тих ситуаціях, де наукові поняття не спрацьовують.

Філософське мислення пов'язане з цілеспрямуванням і формуванням цінностей, наукове ж реалізує вже поставлене завдання, мету або систему цінностей. Наука відповідає на питання: Чому? Філософія - на питання: Для чого, з якою метою?

Наукове мислення відволікається від будь-яких проявів, що характеризують ставлення людини до світу. У межах науки дійсність береться у формі об'єкта. Філософське ж мислення рефлексивне, воно звернене не тільки до об'єкта, але й до процесу його вивчення.

Рефлексія - специфічне явище у сфері духовного опанування людиною світу, яке не збігається з пізнанням. Предмет рефлексії - відношення внутрішнього світу до зовнішнього.

Філософія і наука подібні за своїми структурами й розрізняються за своїми предметами і функціями. І філософське, і наукове знання складаються з елементів (суджень, умовиводів, понять, принципів, законів, гіпотез тощо), які організовані в систему, котра підпорядковується законам логіки і становить певний теоретично зконструйований світ; і в цьому розумінні філософія є наукою.

Однак якщо предметом науки є об'єкт, що розглядається як природно-історичний феномен, то предметом філософського дослідження є теоретична модель відношення людини до світу і світу до людини. Філософія у всіх випадках є рефлексивною системою, котра включає предмет дослідження двічі - як дослідника і як елемент філософського аналізу. У філософії як типі світогляду світ представлений цілісно, виявлено місце людини, її інтереси, переконання, ціннісні орієнтації. Наукова структура не робить філософського світогляду наукою, тому за предметом дослідження філософія не є наукою.

Філософія і наука подібні намаганням до вірогідності, до раціонального пояснення світу. Але якщо в науці це асоціюється з прагненням до істини, то у філософії вірогідність доповнюється елементами переконання. Інакше кажучи, у філософії є поєднаність знання з переконаннями. Цим обумовлюється те, що ідеологічний момент у ній виявляється сильніше, ніж у науці.

Закони науки дозволяють прогнозувати, як буде розвиватися об'єкт. На засадах філософських принципів можна прогнозувати лише шляхи, засоби вивчення досліджуваного явища. Ця обставина вказує на різницю між філософією та наукою і в той же час на їх тісний взаємозв'язок. Наука не може успішно розвиватися без філософії, що є у функціях попередньої асиміляції невідомого, методології і світогляду.

Критеріями науковості такі: 1) об'єктивність, адже наукове знання пов'язане з розкриттям природних об'єктів, що взяті «самі по собі», без урахування інтересів індивіда, без привнесення в них чогось суб'єктивного та надприроднього; 2) раціональність, бо способом досягнення істини є критичність та раціональні принципи пізнання; 3) есениіалістська спрямованість, тобто націленість на відтворення сутності, закономірностей об'єкта; 4) системність знання, що означає впорядкованість за системними принципами, впорядкованість у формі теорії та розгорнутого теоретичного поняття; 5) перевірка, що включає і наукове спостереження, і практику, і випробовування логікою.

Усі зазначені критерії науковості можуть бути застосовані до частини змісту філософського знання, особливо до онтології, гносеології та методології наукового пізнання, що можна виявити фактично в усіх філософських системах, які мають відповідну проблематику. З цього можна зробити висновок, що філософія входить до складу наукової сфери знання частиною свого змісту і відносно цього філософія є наукою, видом наукового знання. Її предметна специфіка як виду наукового знання - в узагальненості інформації з точки зору основного питання світогляду про взаємовідносини людини та світу.

У такому розумінні філософія є природничою наукою, частково вона входить до комплексу природничих дисциплін. У той же час філософія вивчає також і суспільство, а в ньому -співвідношення суспільної свідомості та соціального буття, специфіку соціального пізнання та інше. Філософія тісно пов'язана з конкретними суспільними науками (правознавством, економічною наукою, політологією тощо), узагальнюючи під певним кутом дані цих наук. Предметно-змістовне взаємопроникнення філософії та суспільних наук дозволяє вважати філософію також і значущою частиною суспільствознавства.

У змісті філософськогознання можна виокремити також частини або сторони, що відносяться до гуманітарних наук, об'єктом яких є індивід, а точніше духовний, внутрішній світ та пов'язані з ним світ людських взаємовідносин та світ духовної культури суспільства. До гуманітарних наук належать психологія (психологія особистості, психологія емоцій, соціальна психологія), громадянська історія, літературознавство, лінгвістика та інші науки, що дозволяють проникнути у внутрішній духовний світ людини завдяки розумінню, завдяки тексту. Внаслідок зверненості до індивідуальності філософія є гуманітарним знанням, адже філософська рефлексія завжди прагне діалектично проникнути у зміст діалогічного відношення, намагається в ході інтерпретації розуміти, вивести на раціональний рівень.

Філософії як виду знання притаманні також риси, характерні для художнього освоєння дійсності, тобто для мистецтва. Мистецтво - образне освоєння дійсності, де переважним є індивідуальне, одиничне в конкретних, живих образах. Мистецтво спрямоване на осягнення естетичного власне в дійсності. А філософська картина світу містить у собі також емоційне відношення до світу, його оцінку з точки зору доль індивіда та людства. Філософські праці нерідко набували форми художніх творів (наприклад, у Платона, Ф. Ніцше, А. Камю), а багато видатних поетів та письменників (О.С. Пушкін, Ф.М. Достоєвський, Л.М. Толстой) були філософами-мислителями.

Важливою стороною філософського пізнання є також його трансцендуючий характер. «Трансцендентний»(лат. «transcendere» - переступати) - тлумачиться як такий, що виходить за межі можливого (не тільки індивідуально зараз) досвіду, що виходить за межі людської свідомості. Цьому поняттю протилежне «іманентне». Трансцендування як метод осягнення чогось, як «вихід за межі» пов'язане з самозаглибленням, з наявністю певного «таїнства», «неосяжності для розуму», і в цьому розумінні, надлюдяності, осяжності трансраціонально. Інакше кажучи, трансцендування хоча і не дає визначеного і точного знання, як наукова раціональність, воно здатне все ж уловити деякі глибинні властивості буття. Заглиблюючисьу себе, людина через себе осягає світ у його першооснові, а заглиблюючись в цю першооснову, осягає все більше самого себе.

Така медитація є розумовою дією, що спрямована на приведення психіки людини у стан заглибленої зосередженості. У психологічному аспекті медитація передбачає усунення крайніх емоційних проявів та значне пониження реактивності.

Трансцендування тісно пов'язане і з містикою, що тлумачиться як щось загадкове, незрозуміле, нез'ясоване. Оскільки філософствування доходить до меж неосяжного та до уявлень про першооснову світу, воно не може не торкатися сфери надприродного. Результатом філософського трансцендування з включеними в нього елементами - медитацією та містикою - є філософська віра як психологічна установка індивіда, що сприймає щось необгрунтоване належним чином за реально існуюче.

Зміст філософського знання включає в себе також установку здорового глузду з його орієнтацією на пізнання найближчих причин явищ, їх пізнання та використання в повсякденній практиці. Саме в повсякденному житті, у його глибинах відбувається кристалізація того дорогоцінного феномену соборного людського життя, який є «мудрістю». Вона тлумачиться як глибокий розум, що спирається на життєвий досвід; це поєднання істини та блага, це життєва правда, це злиття любові та істини, вищого стану розумового та морального удосконалення.

Таким чином, філософське знання має суттєві ознаки, що притаманні: 1) природничонауковим знанням, 2) ідеологічним знанням (суспільним наукам), 3) гуманітарним знанням, 4) художнім знанням, 5) трансцендуючому осягненню (релігії, містиці) та 6) повсякденним знанням людей. У філософському знанні всі види знань представлені як сторони, іпостасі, компоненти його внутрішнього змісту. Вони внутрішньо взаємопов'язані між собою, причому настільки, що виявляються злитими, неподільними. Отже, філософське знання - це комплексний, інтегруючий вид знання, де інтегральність виявляється єдністю, що не виключає превалювання в ньому якогось об'єднуючого першопочатку; таким є, напевно, його раціоналістичність.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості та структура філософського знання	\|	СЕМІНАР № 1 Предмет, функції та специфіка філософського знання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.