Моральні виміри особистості і суспільства

Термін «етика» походить від давньогрецького слова «ethos» («етос»), що означало звичне місце проживання, людське житло, пташине гніздо тощо. Пізніше воно стало означати стійку природу якогось явища, звичай, характер. Така зміна смислу повчальна: вона виявляє зв'язок між колом спілкування людини та її характером. Арістотель називав «етичними» особливий клас людських якостей, властивості характеру, темпераменту. В IV ст. н.е. в латинській мові з'являється термін «moralitas» (мораль), що є прямим аналогом грецького терміну «етика».

Мораль, починаючи з грецької античності, тлумачилась як міра панування людини над самою собою, показник того, наскільки людина відповідальна за себе, за те, що вона робить. Якщо в людині виділяти тіло, дуiу і розум (дух), то мораль е якісною характеристикою душі. Мораль нерідко тлумачиться як зваженість, вона ближче до аскетичності, здатності людини обмежити себе, накласти в разі необхідності заборону на свої природні бажання. В усі часи, у всіх народів мораль асоціювалась зі стриманістю відносно афектів.

Тлумачення моральної досконалості (доброчинності) особистості як таких взаємовідносин розумного і нерозумного першопочатків в індивіді, коли перше панує над другим, показує, що мораль е суто людською якістю. Як міра розумностілюдини, мораль є також мірою її людяності.

Розумна поведінка є морально досконалою тоді, коли вона спрямована на досконалу мету, - мету, котра вважається безумовною (абсолютною), визнається вищим благом. Націленість розуму на вище благо виявляється в добрій волі, яка має самоцінне значення, бо ніколи не може обернутися проти самої себе. Всі інші блага, чи то тілесні (здоров'я, сила), зовнішні (багатство, пошана), душевні (рішучість, самовладання), розумові (пам'ять, кмітливість), якими б важливими вони не були для людини, самі по собі без доброї волі можуть бути використані для порочних цілей, Тільки добра воля є абсолютно цінною. Отже, моральний вимір людини пов'язаний з її розумністю, її розумність пов'язана з орієнтацією на вище благо, яка в свою чергу пов'язана з доброю волею. Розум виступає основою моралі в якості моральний розум.

В практиці масової поведінки, в процесі взаємного спілкування людей формуються вимоги моральності, що відображають життєво-практичний та історичний досвід людства. Мораль - це форма громадянської свідомості і вид громадянських відносин, спрямованих на утвердження самоцінності особистості, рівноправності всіх людей в їх прагненні до щасливого та гідного життя. В моралі оцінюються не тільки практичні дії людей, але й їх мотиви, бажання і намагання. Мораль належить до основної сфери нормативного регулювання дій людини, таких, як право, звичаї, традиції тощо.

Мораль як вольове ставлення є сфера вчинків, практично-діяльнісних позицій людини. А вчинки об'єктивують внутрішні мотиви та задуми індивіда, ставлять його в певні відносини з іншими людьми. Ключове питання для розуміння моралі полягає у наступному: як моральна досконалість людини пов'язана з характером її стосунків з іншими людьми?

Мораль характеризує людину з точки зору її здатностей жити в людському співтоваристві. Мораль - це така націленість людей одного на одного, що існує за умов конкретних багатопланових відносин між ними і робить можливими самі ці відносини. Мораль окреслює внутрішні смислові межі людської діяльності, що задаються самою людиною. Вона дозволяє і зобов'язує людину розглядати своє власне життя і оточуючу дійсність так, якби вони залежали від її вибору. Слід підкреслити, що мораль не тотожня вищому смислу, останній меті існування людини і суспільства, її призначення інше - поєднати особистісний смисл з вищим сенсом, націлити людину на вищу мету. Завдяки вірі в існування вищої цілі, через мораль життя людини і суспільства набуває цілісності, внутрішньої осмисленості. Вірніше: цілісність, внутрішня осмисленість життя і є мораль. Як ціннісний базис, основа людського співжиття мораль має дві особливості: по-перше, вона неможлива без свободи волі, бо розумна людська воля знаходить мораль в собі, але не може нізвідки вивести, ні з природи, ні з суспільства; по-друге, вона має загальну форму, розповсюджується на всіх людей. Ці дві характеристики нерозривно пов'язані між собою. Єдність свободи волі і загальності (об'єктивності, загальнозначущості, необхідності) є характерною особливістю моралі. Мораль існує у формі закона, не припускає виключень, але це - такий закон, що встановлюється самою особистістю, її свободною волею. Мораль втілює єдність індивідуального, особистого і загального, об'єктивного. Вона являє собою автономію волі, її законодавство.

Для того, щоб випробувати якусь норму на загальність і тим самим з'ясувати, чи може вона дійсно вважатись моральною, людина повинна відповісти собі на питання, чи санкціонувала б вона цю норму, якби вона практикувалась іншими людьми відносно неї самої. Такий механізм виявлення загальності дозволив сформулювати золоте правило моралі, що вимагає від людини в її стосунках з іншими керуватися такими нормами, які можна було б повернути на саму себе («Не чини відносно інших того, як ти не бажав би, щоб чинили відносно тебе»).

Підсумовуючи все сказане, мораль можна стисло визначити як: 1) панування розуму над афектами; 2) прагнення до вищого блага; 3) добру волю, безкорисливість мотивів; 4) здатність проживати у людській спільноті; 5) людяність або суспільну (людську) форму відносин між людьми; 6) автономію волі; 7) взаємність відносин, що презентується золотим правилом моралі.

З такого розуміння моралі витікає ряд особливостей як дієвого фактора життєдіяльності людини і суспільства.

По-перше, вона виступає як практична діяльна свідомість. В моралі ідеальне та реальне співпадають, утворюють єдине ціле. Як ідеальне мораль виступає реальним початком свідомого життя людини, адже неможливо жити без розуміння мети життя.

По-друге, мораль охоплює всю різноманітність людського буття, вона повсюдна, адже не замкнена на якійсь особливій сфері (наприклад, трудових відносинах, сексуальній поведінці, екстремальних ситуаціях тощо); мораль існує всюди, де діє людина як вільна розумна істота.

По-третє, мораль - це не стан, це вектор свідомого життя В такому розумінні мораль ніколи не може здійснитися у повній мірі, головне - це неперервність зусиль з її здійснення. Тому мораль існує в формі обов'язку, оскільки ні в якій іншій формі вона не може набути реальності як мета, на яку націлена мораль.

У четверте, мораль - це не конкретна вимога або їх сукупність. Оскільки життя конкретної людини розглядається в перспективі нескінченного удосконалення, то моральні вимоги можуть тільки фіксувати недосконалість людини, її віддаленість від мети. Моральні вимоги, що претендують на абсолютність, можуть бути для конкретної людини, у конкретних умовах навіть негативними, виступаючи у вигляді заборон.

Людська особистість - більше за те, що вона робить. Вона самоцінна, це морально відповідальна істота, яка має самоцінне значення і гідна поваги. Прямою протилежністю моралі є насильство. Діяти морально - це значить діяти за згодою тих, кого ці дії стосуються; здійснювати насильство - значить здійснювати дії, що неприпустимі для тих, проти кого вони спрямовані. Ненасильство - це принципове утримання від того, щоб ставити свою волю вище волі іншого. Заборона насильства - перша і основна моральна вимога.

Етика як наука про мораль досліджує систему моральних цінностей, виявляючи фундаментальні, граничні засади справедливих, розумних та осмислених дій в сумісному житті людей.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Змістовий модуль 14 ЕТИКА	\|	Найважливіші моральні та етичні вчення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.