• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Синдроми, пов'язані з електролітними порушеннями

Гіперкальціємія відзначається у 10—20 % хворих зі злоякіс­ними новоутвореннями, у тому числі при раку легенів, молочної залози, сечових і статевих органів, мієломній хворобі.

Патогенез синдрому досить складний: гіперкальціємія може бути наслідком наявності множинних кісткових метастазів; при великих пухлинах гіперкальціємія зумовлена підвищеною ре­зорбцією кісткової тканини у відповідь на вироблення в пухлині білків, подібних до паратиреоїдного'гормону; при мієломі підви­щена кількість кальцію в крові пов'язана із впливом цитокінів, при лімфомах — із порушенням всмоктування і вироблення віта­міну ~0; вплив паратиреоїдного гормону і блювання також призво­дять до порушення виділення кальцію з сечею.

Клінічні прояви гіперкальціємії різноманітні, але не завжди відповідають вираженню біохімічних порушень. При помірній гі­перкальціємії відзначаються: загальне нездужання, загальмова-ність, загальна слабкість, сонливість, погіршення апетиту, закре­пи, поліурія і підвищене вживання рідини. Тяжка гіперкальціє­мія супроводжується нудотою, блюванням, динамічною кишко­вою непрохідністю, сонливістю, розвитком делірію і коми.

Підвищення рівня кальцію крові вище 4 ммоль/л загрожує життю хворого внаслідок розвитку аритмії і гострої ниркової не­достатності. Відзначаються також неврологічні розлади: парези і паралічі, порушення зору і ходи, можлива поява або посилення

болю.

Діагностика гіперкальціємії ґрунтується на оцінюванні клі­нічних проявів та визначенні рівня кальцію крові. Треба виклю­чити гіпервітаміноз Б і первинний гіперпаратиреоїдизм, при яко­му рівень хлоридів крові, як правило, перевищує 103 ммоль/л, у той час як при раку він нижчий ніж 93 ммоль/л.

Лікування гіперкальціємії проводиться за наявності таких показань: рівень кальцію в крові вищий ніж 2,8 ммоль/л; відпо­відні клінічні прояви; стан хворого до розвитку ускладнень був задовільним і є реальна можливість продовжити його життя.

Лікування передбачає інфузійну терапію: 2—3 л ізотонічного розчину натрію хлориду на добу з препаратами калію (панангін) протягом 2—4 днів, сечогінні, бісфосфонати. Для екстреного зни­ження рівня кальцію призначають кальцитонін і фосфати. Менш ефективні кортикостероїди (60 мг преднізолону або 8 мг дексаме-тазону).

Синдром неадекватного пригнічення діурезу (СНПД) зумовле­ний підвищеною секрецією антидіуретичного гормону, відзнача­ється в багатьох хворих з термінальною стадією захворювання: при дрібноклітинному раку легенів, карциноїдному синдромі, пухлинах підшлункової залози і передміхурової залози, лімфо-мах та гострому лейкозі. СНПД може бути також наслідком дії деяких лікарських препаратів (циклофосфан, вінкристин, мор­фін, барбітурати,фенотіазини (аміназин), трициклічні антиде­пресанти (амітриптилін))або супровідних захворювань (менінго-енцефаліт, порушення мозкового кровообігу, тяжка патологія легенів, психоз).

Клінічні прояви синдрому багато в чому визначаються рівнемі швидкістю зниження рівня натрію крові. При гіпонатріємії 110—120 ммоль/л можливі: загальна слабкість, швидка втомлю­ваність, нудота, блювання, погіршення апетиту, сплутаність сві­домості, набряки. При зниженні рівнянатрію нижче 110ммоль/л з'являються судоми, сонливість, може розвиватись коматозний стан.

Лікування полягає в обмеженні приймання рідини до 800— 1000 мл на добу або призначенні осмотичних діуретинів (сечови­на 30 г на 100 г апельсинового соку).

Легенева кровотеча (кровохаркання)

Легенева кровотеча є досить поширеним і найбільш загрозли­вим ускладненням раку легенів, стравоходу, пухлин середостін­ня. У більшості випадків причинами кровотечі бувають: деструк­ція ендобронхіальної пухлини або легеневої тканини, ерозія сті­нок великих судин на тлі запального процесу при пневмонітах, абсцесах легенів і стравохідно-бронхіальних норицях. Залежно від інтенсивності кровотечі розрізняють кровохаркання різного ступеня і власне легеневе кровохаркання, яке швидко призводить до загибелі хворого.

Основним симптомом легеневої кровотечі є кровохаркання, однак слід пам'ятати, що цей симптом з'являється при безлічі різних захворювань, від яких необхідно відокремити пухлинну патологію для встановлення правильного діагнозу.

Лікування легеневої кровотечі

Тактика лікування легеневої кровотечі залежить від її інтен­сивності і стану хворого.

Медикаментозна терапія включає препарати, які знижують тиск у малому колі кровообігу (еуфілін),:гемостатичні засоби різ­них груп (етамзилат, дицинон, памба,вікасол, амінокапронова кислота, гордокс,контрикал, кортикостероїди, кальцію хлорид),седативні препарати.

При тривалому кровохарканні, зумовленому локальним пух­линним процесом, можливе проведення паліативного курсу дис­танційної променевої терапії, яка у 60—80 % випадків дає ефект. Застосовуються такі методики: одноразове опромінення в дозі 10 Гр; дворазове опромінення з перервою у тиждень у загальній дозі 17 Гр; опромінення великими фракціями протягом 5 днів у

дозі 20 Гр.

Масивна кровотеча, яка гостро виникла, потребує вжиття екс­трених заходів: дренажне положення на боці з боку ураження; повний спокій; внутрішньовенна гемостатична терапія;50— 100 мл гіпертонічного розчину натрію хлориду рег оз; джгути на кінцівки з метою зменшити венозний приплив крові. Хворого і його родичів треба, за можливості, заспокоїти і забезпечити до­гляд силами медичного персоналу. Слід пам'ятати, що при масив­ній легеневій кровотечі хворі гинуть протягом декількох хвилин. У подібному випадку у практиці паліативної медицини реаніма­ційні заходи не проводяться.

Шлунково-кишкова кровотеча

Кровотечі з травного тракту — явище досить часте. їх основні причини: розпад пухлини, розташованої в отворі травного трак­ту, або дифузне ерозивно-виразкове ураження слизової оболонки внаслідок розвитку ускладнень. Клінічні прояви подібних крово­теч залежать, насамперед, від рівня ураження.

При кровотечах із порожнини рота хворі спльовують кров і згустки, можливе блювання кров'ю, яку заковтують, і «кавовою гущею», мелена (дьогтеподібний чорний рідкий кал), анемія.

Стравохідно-шлункові кровотечі проявляються блюванням сві­жою кров'ю зі згустками і «кавовою гущею», меленою, анемією.

Кровотечі з дванадцятипалої кишки, жовчовивідних шляхів,! протоки підшлункової залози, порожньої кишки супроводжують­ся меленою та анемією.

У тих випадках, коли джерело кровотечі локалізується у тер­мінальних відділах тонкої кишки і в товстій кишці, основним симптомом є наявність незміненої крові в калі.

Переглядів: 456