• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Кам'яний вік. Суспільна організація й духовний світ людності кам'яного віку.

Лекція № 1

Полтава-2011

Лекції з курсу

КАФЕДРА ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ імені В. Г. КОРОЛЕНКА

ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

«Історія і культура рідного краю»

Для студентів V курсу історичного факультету

(стаціонар, спеціальність «Географія»)

Укладач: доц. Коваленко О.В.

Тема: Вступ до курсу. Давня історія Полтавщини (від найдавніших часів до V ст.)

(4 години)

План

1. Вступ до курсу.

2. Кам'яний вік. Суспільна організація й духовний світ людності кам'яного віку.

3. Енеоліт-бронзовий вік. Культура і досягнення племен.

4. У складі лісостепової Скіфії та Сарматії. На перетині культур.

5. Доба великого переселення народів.

1. Вступ до курсу.

28 лекцій (14), 6 год семінарів. Практичні завдання. Залік.

Предметом курсу Історія та культура рідного краю є безсумнівно історія Полтавщини від найдавніших часів до сьогодення. Предметом цієї лекції є історія стародавніх спільнот, що проживали на теренах сучасної Полтавщини від часу заселення (1 млн. років тому до 5 ст.). Полтавщина – умовне територіальне поняття.

Шкільний курс із 6 по 11 клас. Серія підручників (ред. Білоусько О.А.). Індивідуальні практичні завдання. Залік.

Археологічна періодизація.

Палеоліт (давній кам'яний вік) - 1 млн. р. до н.е. - 10 тис. р. до н.е.

ранній палеоліт - 1 млн. р. до н.е. - 150 тис. р. до н.е.;

середній палеоліт - 150 тис. р. до н.е. - 40 тис. р. до н.е.;

пізній палеоліт - 40 тис. р. до н.е. - X тис. р. до н.е.

Мезоліт (середній кам'яний вік) - IX-VI тис. р. до н.е.

Неоліт (новий кам'яний вік) - VI-IV тис. р. до н.е.

Енеоліт (мідно-кам'яний вік; перехідний етап від кам'яного періоду до епохи металу) - IV-III тис. р. до н.е.

Бронзовий вік - III-I тис. р. до н.е.

Залізний вік - 1 тис. р. до н.е.

На території Полтавської області працюють:

Спільна археологічна експедиції Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка та Полтавського краєзнавчого музею (керівник Коваленко О.В., Луговий Р.С.)

Інституту керамології – Відділення Інстиутту народознавства НАН України (Коваленко О.В., Гейко А.В.)

Центру охорони та досліджень пам'яток археології (Супруненко О.Б., Шерстюк В.)

«Слобідська археологічна служба» (Харків) (Шрамко І.Б.)

українсько-французька експедиція (Яковлєва Л.А. (Інститут археології НАН України) та Ф.Джінджан).

Типи археологічних пам'яток Полтавської області:

1. Стоянки (стійбища) кам'яного віку

2. Поселення (селища)

3. Городища

4. Курганні могильники

5. Грунтові могильники

6. Оборонні споруди

7. Лапідарні пам'ятки (Зразки кам'яної пластики)

8. Скарби

9. Культові пам'ятки (жертовники, вівтарі, святилища, християнські храми тощо)

Середній палеоліт. Найдавнішим у межах історичної Полтавщини артефактом (предметом, зробленим руками людини) є біфас, виявлений у 1998 р. під час розкопок київського археолога Ю.В. Кухарчука в яру Муховець біля м. Ромни (колишній повітовий центр Полтавської губернії, тепер райцентр Сумської обл.). Це кам'яне знаряддя характерне для пізньоашельського та мустьєрського часу. В обриві правого берега Сули, поблизу с. Велика Бурімка на Золотоніщині (сучасний Чорнобаївський р-н Черкаської обл.), відомий дослідник кам'яного віку України І.Г. Шовкопляс у 1954 р. знайшов мустьєрські вироби з кременю та кістки викопних тварин. На те, що первісні люди ще з мустьєрського часу перебували в околицях сучасного смт. Градизьк Глобинського р-ну, вказують однобічний гостроконечник, знайдений у 1983 р. у відслоненнях на західному схилі гори Пивиха, а також окремі вироби з кременю з ур. Гардашівка. Добірка гостроконечників мустьєрського часу зі схилів Пивихи експонується у Кременчуцькому краєзнавчому музеї.

На території Полтавщини відомо до двох десятків і находжень пізньопалеолітичної епохи. Переважна більшість із них належить до межиріцької культури середньодніпровських мисливців і збирачів (ХV-ХШ тис. до н. е.). Залишки кількох довгочасових мисливських стійбищ існували 15-13 тис. р. т., розкопано археологами на березі р. Удай в західній частині с. Гінці Лубенського р-ну: Виявлена у 1871 р., вона вперше розкопувалася в 1873 р. лубенським поміщиком і педагогом Ф.І. Камінським. У XX ст. вивчення Гінцівської здійснювали вчені Р.І. Гельвіг, В.М. Щербаківський, І.Ф. Леві, В.Я. Сергін. Розкопане у 1914- 1916 рр. В.М. Щербаківським Вперше в Україні було законсервовано за ініціативою Полтавського губернського земства. З 1993 р. дослідження у Гінцях ведуться українсько-французькою експедицією під керівництвом Л.А. Яковлевої й Ф. Джинджана. Досліджена площа пам'ятки становить більше 4000 кв. м.

Рештки культурних нашарувань залягають на глибині 1,2-4,0 м від сучасної поверхні. Тут розкопано залишки житлово-господарських комплексів, які складалися І житла, господарських ям, маленьких та великих вогнищ. Розкопки дозволили відтворити вигляд найдавнішого в наших краях житла мисливців на мамонтів.

Воно мало округлу форму, зовнішній діаметр його становив близько 5,7 м, внутрішній - до 3,5 м. По зовнішньому контуру було розташовано 28 черепів мамонта, вритих носовими частинами вниз. Внутрішній простір залишків житла був заповнений бивнями, а також лопатками і тазовими кістками мамонтів, що обвалилися зі стін та покрівлі. Посередині знаходилося наземне вогнище, а на підлозі - чотири ямки. Житло оточу­вали сім великих господарських ям, заповнених кістками тварин: мамон-га, ведмедя, песця, зайця, байбака, вовка.

Зона за межами житла, на відкритому просторі, була місцем викидів попелу з вогнищ, а також крем'яних виробів - відходів від виробництва і поламаних знарядь. Загалом на стоянці зібрано близько 3 тис. крем'яних та кістяних виробів. Серед знахідок є унікальні речі: молот із рогу північного оленя, так званий «жезл начальника» (чи жіноча шпилька круглим отвором), підвіска у вигляді фрагмента ведмежої щелепи з іклом. Особливо цінною знахідкою є уламок ікла молодого мамонта, прикрашений своєрідними нарізками, в яких дослідники вбачають найдавніший місячний календар.

До фінальної доби пізнього палеоліту на Полтавщині лежать кілька стоянок пізньодеснянської та осокорівської культур (Х-ІХ тис. до н. е.). Чисельність мешканців тодішньої Полтавщини не перевищувала 150 чол. Насельники того часу належали до єдині живого підвиду сучасної людини - Ното сапієнс сапієнс (кроманьонців).

Як і неандертальці, кроманьйонці користувалися кам'яними інструментами і зброєю. Однак вони виготовляли досконаліші знаряддя й значно розширили їх коло. Поряд із кам'яна широко вживалися вироби з кістки й рогу. Кроманьйонці вина шли списометалку, гарпун, крючок, голку з вушком. Провідним засобом добування їжі у кроманьйонців.

Ранньомезолітична доба на Полтавщині представлена пам'ятками зимівниківської культури (назва походить від хутора Зимівники Свердловського р-ну Луганської обл.). На території нашої області розташовані рештки двох стоянок цієї культури - поблизу с. В'язівок Лубенського р-ну в Посуллі та неподалік с. Мозоліївка Глобинського р-ну на Дніпрі.

Зимівниківську людність складали лісові мисливці, озброєні луками й стрілами. Для оснащення стріл використовувалися спеціальні (трансверсальні) наконечники, які були розраховані на спричинення жертві больового шоку. Найвідомішою пам'яткою зимівниківської культури на території Полтавщини є В'язівоцька стоянка. Існування стоянки датується серединою VIII тис. до н. е. (7650-7450 рр. до н. е.). Залишки стоянки були відкриті у 1984 р. І.М. Гавриленком та О.Б. Суп-руненком в ур. Данилів островок на невисокому заплавному мису правого берега р. Сліпорід. Пам'ятка вивчалася І.М. Гавриленком у 1985, 1994-1995 рр. за участю Л.Л. Залізняка, В.Ю. Коєна, В.І. Непріної. На території площею більше 0,2 га виявлено рештки 6 жител, три господарські ями, зібрано чимало крем'яних та кістяних виробів, заготовок і відходів виробництва, а також кістки тварин, риб тощо.

Житла були трохи заглибленими в ґрунт каркасними будівлями у вигляді чумів заввишки 4,5 м, діаметром 3,5-6,0 м. Будівельним матеріалом для їх спорудження слугували жердини, шкури тварин, кора (береста), шматки дерну. В центрі житла знаходилося вогнище; поряд із житлом влаш­товувалися господарські ями. Зі стоянки походять чимало цікавих, а то й рідкісних знахідок. На деяких виробах з кістки нанесені гравійовані зображення. Серед них можна побачити геометричні фігури, а також зиґзаґи, що віддалено нагадують стилізовану постать людини.

Пізньомезолітична доба представлена донецькою культурою. Існувала на Лівобережній Україні протягом VII-V тис. до н. е. В межах Полтавщини пам'ятки цієї культури зустрічаються в Пооріллі й басейні Ворскли. Найвідоміші серед них: стоянки в ур. Біла Гора під Полтавою, Хухра та Охтирка у Середньому Поворсклі. Поблизу с Солониця у Нижньому Посуллі.

Неоліт представлений трьома археологічними культурами: лизогубівською, дніпро-донецькою, ямково-гребінцевої кераміки та сурською.

Мисливці та рибалки культури ямково-гребінцевої кераміки розселилися у лісостепу Лівобережної України в другій-третій чвертях IV тис. до н. е. Прибульці увійшли у тісний контакт із місцевими києво-черкаськими та лизогубівськими мешканцями, асимілювавши частину з них.

Свої стоянки і поселення носії культури ямково-гребінцевої кераміки влаштовували переважно на підвищених берегах рік і озер. На Десні, Сеймі, Ворсклі, Пслі, Сулі, Сіверсько-му Дінці, Орелі виявлено понад 100 поселень цієї культури, з них більше 80 - на території сучасної Полтавщини. Одне з таких поселень розкопано в 1978 р. В.І. Непріною в урочищі Романове поблизу с. Лукім'я Оржицького району. Ранні місця помешкань носіїв культури невеликі, пізніші - іноді досягають площі кількох гектарів. На цих поселеннях споруджувалися наземні житла з вогнищами у центрі. Серед виробничого інвентарю вирізняються крем'яні знаряддя для обробки дерева - клини, долота і тесла, сокири різних форм. Широко представлені також ножі, скребки, вістря списів, виготовлені з кременю і кварциту, кістяні й рогові вістря стріл та списів, гарпуни, рибальські гачки. Один із таких гарпунів виявлено біля пішохідного містка у Нових Санжарах.

Населення культури ямково-гребінцевої кераміки займалося здебільшого рибальством, мисливством і збиральництвом. Ні свійських тварин (окрім собаки), ні культурних злаків воно, ймовірно, ще не знало.

У другій половині IV тис. до н. е. носії культури ямково-гребінцевої кераміки існували поряд із енеолітичним населенням середньостогівської та трипільської культур. Завдяки трипільцям вони познайомилися з металевими виробами. Це помічено за розкопками верхнього шару поселення побли­зу Лукім'я, де знайдене мідне чотиригранне шило. Наприкінці IV тис. до н. е. насельники пізнього етапу культури ямково-гребінцевої кераміки під тиском засухських племен мідного віку перемістилися з території області північніше - на Київщину і в Подесення.

Неоліт. Початок мідного віку на Полтавщині пов'язаний із проживанням на передстепових теренах півдня і заходу області племен середньостогівської культури (кін. V - IV тис. до н. е.). Найменування походить від назви дніпровського острова Середній Стіг у м. Запоріжжя, де вперше досліджене поселення носіїв цієї культури. Останнім часом середньостогівську культуру називають культурно-історичною спільнотою, виділяючи в ній чотири етнічні угруповання скелянське, стогівське, квітянське й дереївське. Вважається, що дереївське населення Правобережжя Дніпра стримало просування на схід трипільців. Більше того, набіги середньостогівців на трипільські поселення відіграли не останню роль у загибелі цієї працивілізації. Водночас середньостогівські племена першими створили взаємодоповнюючу модель економічних відносин із землеробським суспільством, забезпечуючи останнє продуктами тваринництва. В свою чергу, трипільська працивілізація прискорила формування у середньостогівського населення рухливих скотарських громад, що спеціалізувалися на відгінному випасанні худоби, і, таким чином, сприяла становлення відтворюючих форм господарства в середовищі племен Лівобережної України.

Середньостогівці першими у Східній Європі приручили коня й пристосували його до верхової їзди. Незаперечним доказом цього є псалії (давні деталі вудил), виявлені під час розкопок поселення середньостогівської культури поблизу с. Дереївка Онуфріївського району Кіровоградської обл. На Полтавщині відомі як поселення, так і поховання цієї культури.

Середньостогівці розводили корів, коней, овець і кіз, займаючись відгінним скотарством на широких просторах дніпровських надзаплавних лук. Зі стадами переміщувалися невеликі групи чоловіків-пастухів. Решта населення вела осілий спосіб життя. Помешкання мали вигляд напівземля­нок - жител, частково заглиблених у ґрунт. Поряд знаходи­лися відкриті вогнища, виробничі ділянки для ремесла, загони для тварин. Серед ремесел провідними були: обробка каменю, кістки, глини, дерева і шкіри. Середньостогівські майстри вперше виготовили бойові кам'яні молоти. На середньостогівському посуді вперше з'явився шнуровий орнамент. Мідні вироби середньостогівці вимінювали у сусідніх трипільських племен. Інструментарій майстра того часу включав кам'яну клинчасту сокиру, вставлену до рогової муфти, точильні камені, крем'яні свердла, різці тощо. Жіночими промислами були прядіння й ткацтво, свідченням чого є знахідки керамічних важків до веретен - пряслиць.

Розташування поселень поблизу родючих заплавних земель стимулювало розвиток землеробства. Для обробітку угідь використовували мотики, виготовлені з рогу оленя, тура і лося. Велика кількість рогових свердлених знарядь виявлена в околицях Кременчука. Тут, напевно, розміщувалася одна з майстерень, де виготовлялися мотики, молоти, сокири. Мешканці поселень вирощували пшеницю, просо, жито. Важливу роль у забезпеченні населення їжею й сировиною відігравали мисливство та рибальство. Рибу ловили за допо­могою сіток, вудок із кістяними гачками, кістяних гарпунів. В їжу використовувалися також річкові молюски.

Своїх померлих середньостогівці ховали у кам'яних скринях і ямах ґрунтових могильників. Один з таких могильників досліджений у 1960 р. В.М. Гладиліним поблизу с. Кам'яні Потоки Кременчуцького району. Уявлення про зовнішній вигляд носіїв середньостогівської культури надає перша зі здійснених в Україні пластична реконструкція за черепом людини, виконана в 1992 р. полтавським антропологом С.О. Горбенком. Основою реконструкції стали останки жінки з поховання Олександрійського могильника, дослідженого Д.Я. Телегіним на р. Оскол.

Риси класичних скотарських культур у середньос-тогівському суспільстві були ще недосить виражені: це насе­лення не знало воза і насипало лише невеличкі кургани. Однак, це були перші кургани в арійському світі. Серед них особливе місце займають кургани Цегельня й Кормилиця, розкопані Ю.О. Шиловим у 1992 р. у пониззі Псла на Полтавщині.

Крім середньостогівців, на степових просторах Полтав­щини у II пол. IV тис. до н. е. проживали племена новоданилівської культури (від с. Нова Данилівка Запорізької обл.). Носіям цієї культури належать, зокрема, скарби ножеподібних пластин із кременю, названі дослідниками «вироб­ничими наборами» знарядь давніх майстрів. Кілька таких «наборів» виявлено у степах між Оріллю і Пслом. Першим серед них став Староорлицький скарб (11 пластин), знайдений селянами у центрі с. Старий Орлик Кишеньківського району Полтавської округи в 1928 р. У с. Заворскло Полтавського району в 1997 р. випадково виявлений виробничий набір сировини енеолітичних майстрів (20 виробів) - перша подібна знахідка у межах Полтавщини.

У Пооріллі, пониззі Ворскли, Псла і Сули в II пол. IV - на поч. III тис. до н. е. жили енеолітичні засухські племена (від ур. Засуха поблизу смт. Перещепине на Дніпропетровщині). Свої поселення вони споруджували на піщаних підвищеннях край річок та озер, багатих на дичину і рибу. Носії цієї культури виробляли характерну ліпну кераміку з ямковою орнаментацією. Знайдені серед знарядь праці кістяні та рогові мотики свідчать про існування у засухців примітивного землеробства.

Всесвітньовідома трипільська культура названа за місцем відкриття у 1896 р. біля с. Трипілля, тепер Обухівського району Київської обл. Була поширена переважно на території Правобережної України. Територія нашого краю пов'язана із заключним етапом ування трипільської культури, коли в ній виділилися ок-іі локальні групи. В ХХХІ-ХХУІІІ ст. до н. е. (3050-і рр. до н. е.) північно-західний куток історичної Полтавщини - Переяславщину і Золотоніщину - займали пізньотрипільські племена лукашівської й софіївської груп. Від них тубільне населення Лівобережжя отримувало м'яні та мідні знаряддя, зброю, посуд тощо. Часом привізні трипільські речі «проникали» далеко на (південь і схід. Так, пізньотрипільський ліпний кубок виявлена різночасовому поселенні в ур. Солошине-Колони в Кобеляцькому р-ні. Трипільську кераміку знаходили на Посуллі, біля Кременчука. Розвиток землеробського суспільства пізньотрипільського часу на Лівобережній Україні перервали набіги степового населення. Уцілілі нащадки трипільських змішалися з місцевою людністю. На сьогодні в межах історичної Полтавщини виявлено кілька оселень лукашівського типу.

Епонімну (найхарактернішу) пам'ятку цього типу старожитностей (у сучасному Баришівському районі Київської обл.) відкрив у 1913 та 1915 рр. В.М. Щербаківський. Розкопки в 1965 р. провів В.О. Круц. Нині вивчення лукашівських пам'яток здійснюють археологи Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» на чолі з Г.М. Бузян.

Переглядів: 1313