В'єтнамська війна 1957-1975 років.

У Південному В'єтнамі 26 жовтня 1955 р. проведено референдум, відповідно до результатів якого скасовано монархію. Президентом країни став прем'єр-міністр імператорського уряду Бао Дая Нго Дін Д 'єм. Республіка В 'єтнам вийшла зі складу Французького союзу, і до квітня 1954 р. французькі війська залишили її територію. Новий уряд Південного В'єтнаму визнав Женевські угоди, однак вимагав міжнародного нагляду над проведенням спільних для обох частин країни виборів. У внутрішній політиці уряд Нго Дін Д'єма провів помірковану земельну реформу, внаслідок якої було ліквідовано лише найбільші латифундії (понад 100 га), і, спираючись на велику фінансову допомогу США, зумів забезпечити повільний, але постійний приріст виробництва.

У Північному В 'єтнамі після короткотривалої "відлиги" 1956 р. комуністичний уряд повернувся до практики жорсткого придушення опозиції та підготовки збройного об'єднання країни. Закрито некомуністичні газети й використано армію для придушення селян, що не бажали створювати колективних господарств. Після антиурядового повстання селян в Нге Ані страчено близько 100000 осіб. Унаслідок націоналізації промисловості та торгівлі у ДРВ було введено традиційну для комуністичних режимів карткову систему.

У боротьбі проти уряду Нго Дін Д'єма комуністичні лідери Північного В'єтнаму використали зростання настроїв незадоволення мешканців півдня корупцією та непотизмом існуючого там режиму. Постійною темою комуністичної пропаганди стали репресії південнов'єтнамського уряду проти буддистів. На знак протесту проти урядової політики в'єтнамські буддисти влаштовували навіть публічні самоспалення. Із середини 1957 р. на півдні почав діяти партизанський рух, що згодом отримав назву В'єнтконгу (скорочення від "в'єтнамські комуністи"). В'єнтконг формально представляючи альянс кільканадцяти політичних і релігійних угрупувань у своїй діяльності безпосередньо підпорядковувався ханойському урядові, від якого отримував військову допомогу. Командуючим силами південнов'єтнамських партизан став герой антифранцузької боротьби Во Нгуєн Зіап. 20 грудня 1960 р. В'єнтконг оголосив про створення Народного Фронту Визволення Південного В'єтнаму, що декларував своєю метою ліквідацію існуючого уряду. Ситуація в Південному В'єтнамі різко погіршилася після перевороту 1 листопада 1963 р., внаслідок якого Нго Дін Д'єм був убитий, а до влади прийшли військові. Упродовж наступних двадцяти місяців у країні сталося 10 військових переворотів. У червні 1965 р. смугу військових переворотів закінчив прихід до влади генерала Нгуєн Ван Тхієу.

Ситуація ускладнилася широко розгорнутим В'єнтконгом з початку 1964 р. підпільним рухом, що виявився в численних замахах та диверсіях. Лише протягом лютого 1964 р. на території Південного В'єтнаму здійснено 7 замахів на життя американських військових радників. У травні вдалося відвернути спробу замаху на життя міністра оборони США Роберта Мак-Намари, а в червні на військовій базі, недалеко від того місця, де виступав американський головнокомандувач силами у В'єтнамі генерал Уільям Уестморленд, стався вибух. Унаслідок вибуху навантаженого вибухівкою автомобіля біля посольства США в Сайгоні у 1965 р. загинула 21 особа і 183 було поранено.

Сполучені Штати Америки, які ще з кінця 50-х років надсилали до Південного В'єтнаму військових радників та зброю, були втягнуті у військовий конфлікт унаслідок інциденту в Тонкінській затоці. Два американські есмінці "Меддокс" і "Тернер Джой" 2 і 4 серпня 1964 р. були нібито атаковані торпедними катерами ДРВ. Через погані атмосферні умови перебіг інциденту не був до кінця з'ясований, однак конгрес США 7 серпня прийняв так звану "Тонкінську резолюцію", що надавала право президентові Ліндону Джонсону віддавати накази на використання сили для "відбиття нападів на збройні сили США й запобігання розгортання агресії".

Обмежене спочатку використання елітних підрозділів спеціального призначення для таємних операцій проти партизан невдовзі було доповнене бомбардуваннями районів "стежки Хо Ші Міна" - системи з 4 паралельних і 13 перпендикулярних доріг сумарною протяжністю 20000 кілометрів, якою В'єнтконг отримував із ДРВ зброю та боєприпаси. Бажаючи позбавити партизанів природного укриття під кронами дерев, у 1961 -1970 роках американська авіація розпилила спеціальний дефоліант "Оранжевий препарат" над 50% території Південного В'єтнаму. Незважаючи на постійні повітряні дари, кількість військових вантажів, що перекидалися "стежкою Хо Ші Міна" постійно зростала. У грудні 1969 р. нею пройшло 15000 вантажівок, в січні 1970 р.-25000, а в лютому того ж року - вже 45000. До серпня 1973 р. на "стежку Хо Ші Міна" було скинуто 2 млн. тонн бомб, причому, американці втратили над нею 2455 літаків і вертольотів.

Після нападів партизанів на військові аеродроми США у Б'єн Хоа (31 жовтня 1964 р.) і Плей Ку (7-8 лютого 1965 р.), унаслідок яких на землі було знищено 20 літаків і вертольотів, розпочалися нальоти на територію ДРВ. На початку 1966 р. американські сили у В'єтнамі налічували 389000 осіб, роком пізніше—486000, а в 1968 р. — 548000 солдат і офіцерів. Крім цього, на півдні В'єтнаму висадилося 60000 солдат держав СЕАТО, головним чином з Південної Кореї, за участю символічних контингентів Австралії, Філіппін, Нової Зеландії і Таїланду. Власна армія Південного В'єтнаму налічувала понад 500000 солдат. Для боротьби з партизанами американці використовували гірські племена Центрально-в'єтнамського нагір'я, що були традиційно вороже налаштовані до мешканців північного В'єтнаму. На території племен нунг і мео організовано загони самооборони, які активно перешкоджали транспортуванню вантажів "стежкою Хо Ші Міна".

Остерігаючись втягнення до конфлікту Китаю, командувачу американськими силами у В'єтнамі генералові Уільяму Уестморленду було заборонено здійснювати військові операції на території ДРВ, а до 1970 р. — у формально нейтральних Лаосі й Камбоджі, через які В'єнтконг отримував левову частку зброї та спорядження. Сполучені Штати, крім понад півмільйонної армії, змушені були утримувати у В'єтнамі 200 із 400 стратегічних бомбардувальників Б-52, які були на озброєні ВПС, а також 6 із 14 авіаносців ВМС. Нездатність великої світової держави придушити порівняно гірше забезпечений партизанський рух підважила міжнародний авторитет США. Численні випадки бомбардувань цивільних об'єктів і жертви серед мирного в'єтнамського населення спричинилися до хвилі антиамериканських настроїв у світі й посиленні симпатій до В'єтнаму. У Стокгольмі за ініціативою відомого англійського філософа Бертрана Рассела було скликано Міжнародний трибунал у справах військових злочинів у В'єтнамі. Під час війни дипломатичні стосунки з ДРВ встановили Швеція, Данія, Норвегія та Канада. Потужні антивоєнні виступи відбулися в США. Багато осіб призивного віку відмовлялися йти до армії. Серед молоді, що ухилилася від військової служби був майбутній президент США Білл Клінтон.

У день в'єтнамського національного свята Тет 30 січня 1968 р. близько 80000 бійців В'єнтконгу і ДРВ розпочали масований наступ на американські та південно-в'єтнамські сили. Несподіваними ударами партизанам вдалося захопити низку міст, у тому числі давню імперську столицю Хюе й частину Сайгона. У Сайгоні невеликий підрозділ партизан навіть зав'язав бій за будинок американського посольства. З великими труднощами американцям вдалося відновити свої позиції, хоча з військової точки зору операція була швидше поразкою партизан, які втратили майже 45000 осіб, по авторитету збройних сил США було завдано чергового болючого удару. Боями в Сайгоні та інших містах країни В'єнтконг добився великого пропагандистського успіху.

"Наступ Тет" засвідчив неможливість розв'язання конфлікту військовим шляхом. Президент Л. Джонсон відкликав з В'єтнаму налаштованого на війну до переможного кінця генерала У. Уестморленда й оголосив про початок "в'єтнамізації війни", що мала полягати у поступовій передачі американцями основного тягара бойових дій південно-в'єтнамській армії сайгонського уряду. У березні 1968 р. обмежено бомбардування території ДРВ, азі листопада їх узагалі припинено. Армія США почала виходити з В'єтнаму, передаючи велику частину спорядження та зброї південно-в'єтнамським збройним силам. Швидкими темпами чисельність південно-в'єтнамської армії була доведена до 1,1 млн. осіб.

Новопризначений головнокомандувач військ США у В'єтнамі Крейтон Абрамс наказав провести арешти серед офіцерів спецпідрозділів, які були замішані в несанкціоновані вбивства підозрюваних у співпраці з комуністами американських таємних агентів. Скандального розголосу набуло оприлюднення матеріалів, пов'язаних з проведенням спланованої Центральним Розвідувальним Управлінням (ЦРУ) операції "Фенікс". Директор ЦРУ Уільям Колбі вважав, що ліквідації інфраструктури партизанського руху на місцях можна досягнути шляхом проведення арештів і викрадень осіб, запідозрених у співпраці з В'єнтконгом. Як згодом виявилося, задіяні до проведення операції спецпідрозділи реально заарештували лише 20% підозрюваних, а решту вбили "при спробі втечі".

За пропозицією США,13 травня 1968 р. в Парижі розпочалися тристоронні переговори між представниками Сполучених Штатів Америки, Південного та Північного В'єтнаму. Згодом до них приєдналися висланці проголошеного 8 червня 1969 р. Тимчасового уряду Революційної Республіки Південного В'єтнаму. Переговори тривали більш як три роки, впродовж яких бойові дії не припинялися. Ініціатива була на боці партизанів. У січні 1971 р. в'єтнамські партизани, здійснивши несподіваний рейд до Пномпеня, знищили практично всю військову авіацію Камбоджі. Пізніше окремі підрозділи В'єнтконгу здійснювали напади на бази США в Таїланді.

27 січня 1973 р. у Парижі держсекретар США Генрі Кіссінджер підписав з представником ДРВ Лі Дук Тхо угоду про припинення війни у В'єтнамі. Угоду було підписано від імені сайгонського уряду, а також маріонеткового уряду Революційної Республіки Південного В'єтнаму. Відповідно до угоди, війська СЕАТО протягом двох місяців покинули країну. Не було виконано пункту порозуміння, що стосувався проведення спільних для обох частин країни вільних виборів.

Сполучені Штати обіцяли надати Сайгонському урядові відповідну підтримку й допомогу в тому випадку, якщо комуністи зроблять спроби порушити умови паризького порозуміння. Ситуація, однак, ускладнилася, коли після Уотергейтського скандалу Конгрес вдався до політичного демаршу проти Річарда Ніксона, проголосувавши за припинення допомоги Південному В'єтнаму, яку персонально обстоював президент.

У ніч на 9 березня 1975 р. почався загальний наступ партизанських сил. Упродовж місяця в'єнтконгівці захопили 16 провінцій і 6 великих міст. 30 квітня 1975 р. танки Т-55 радянського виробництва виламали ворота президентського палацу в Сайгоні. Останнього керівника південно-в'єтнамської держави генерала Дуонг Ван Міна захоплено в полон. Американські пілоти вивезли вертольотами з обложеного міста кілька тисяч в'єтнамців, що не побажали залишитися під комуністичним режимом. Вертольоти сідали на палуби американських авіаносців "Мідуей" і "Хенкок", коли ті переповнювалися, моряки скидали вертольоти в море, щоб зробити місце для посадки наступних машин.

Війна обійшлася США в 352 млрд. доларів, 56000 убитих, 2500 зникнувших безвісти. Понад 300000 поранених солдат залишилися каліками. Поразка у війні з набагато слабшим противником зруйнувала залишки авторитету США в регіоні. ЗО червня 1977 р. через кризу в міждержавних стосунках довелося розпустити військовий союз СЕАТО.

В'єтнамська сторона втратила під час війни близько 5 млн. осіб, переважаюча більшість з яких були мирними жителями. Майже всі великі міста країни було зруйновано.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Корейська війна 1950-1953 років.	\|	Поширення комуністичних впливів у Індокитаї.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.