ЗАСТОСУВАННЯ РЕНТГЕНІВСЬКОГО ВИПРОМІВАННЯ В МЕДИЦИНІ
Перше практичне застосування рентгенівські промені знайшли в області медичної діагностики і терапії. В січні 1896 р. рентгенівськими променями зайнявся винахідник радіо О.С. Попов, який виготовив в Кронштадті апарат для одержання рентгенівських променів. Цей апарат був ним побудований уже через два тижні після публікації першого повідомлення Рентгена. Попов застосував свій апарат для виявлення рушничного дробу, що застряв у тілі пораненого. Такі апарати були виготовлені ним і доставлені на деякі кораблі флоту. Лікар крейсера "Аврора" B.C. Кравченко вперше застосував рентгенівські промені для діагностики 40 поранених в боях при Цусімі в російсько-японську війну (1905р).
Як вже згадувалося у параграфі 8.1.2, П.М. Лебедев демонстрував під час лекцій рентгенівські знімки частин свого тіла, починаючи з січня 1896 р.
У наступні роки застосування рентгенівських променів у медицині удосконалювалось як для діагностичних, так і терапевтичних цілей.
Методи рентгенодіагностики
Під рентгенодіагностикою розуміють розпізнавання захворювання за допомогою просвічування тіла рентгенівськими променями.
Тіло людини складається із тканин і органів, що мають різний елементний склад і різну густину, отже, і різну здатність поглинати рентгенівське випромінювання. Тому під час просвічування тіла тканини з більшою густиною поглинають рентгенівські промені сильніше і виділяються як темні на фоні світлих, мало поглинаючих, тканин. Схема установки для рентгенодіагностичного обстеження включає три обов'язкові компоненти (рис. 8.15):
1 -джерело випромінювання (рентгенівськатрубка);
2 - об'єкт обстеження;
3 - пристрій для реєстрації рентгенівського випромінювання, яке пройшло через об'єкт.
Залежно від виду реєструючого пристрою розрізняють кілька методів рентгенодіагностики: рентгеноскопія, флюорографія, рентгенографія, електрорентгенографія, рентгенотелебачення, рентгенотомографія (детально про останній метод див. параграф 8.6.1).