Особливості існування об'єктів інтелектуальної власності в Інтернет

Порівнюючи правові відносини, що існують в повсякденному житті і складові традиційне уявлення про право, з тими, що складаються в кіберпросторі, можна помітити риси як подібності, так і відмінності. З одного боку, проблеми, породжені новими інформаційними і комунікаційними технологіями, не більше ніж нове обличчя старих проблем: крадіжка, вандалізм, плагіат, "піратство" щодо інтелектуальної власності, ухилення від виплати авторської винагороди і т.д. З іншого боку, легкість, "домашність" порушення, скоєного перед екраном персонального комп'ютера, створює оманливе відчуття невинності і повної захищеності.

Крім того, порушення у кіберпросторі можуть бути пов'язані з недосвідченістю, функціональної непідготовленістю користувача. Так, до журналістів приєдналися нині тисячі інших учасників інформаційної взаємодії, багато з яких не мають ні найменшого уявлення про традиції і норми журналістської етики, що будується на ідеях суспільного служіння, професійного обов'язку і соціальної відповідальності.

Що ж стосується правопорушень у сфері авторсько-правових відносин, то в кіберпросторі їх обриси в значній мірі змащуються.

По-перше, суб'єкт стає важко помітним, особливо якщо він оперує з пересічного інтернет-кафе або іншого місця загального користування.

По-друге, Правопорушення у віртуальному світі тривалий час може залишатися непоміченим, оскільки відбувається воно в режимі "on-line", а ніякого моніторингу за правовим порядком в кіберсреде поки не ведеться.

По-третє, твір, що не має спеціального захисту, будучи одіножди додано в кіберпростір, стає легко доступним для кожного, хто забажає його відтворити, скопіювати, використовувати в компіляції, змінити, нарешті, з метою нашкодити репутації автора. І цей процес стає незворотнім, так як підробка встигла широко поширитися по мережі.

У зв'язку з цим, можна привести в приклад судове рішення, що проливає світло на характер і сферу дії авторських прав в інтернеті. Мова йде про рішення Паризького окружного суду від 14 серпня 1996 р. за позовом до користувача, який без дозволу авторів оцифрував охороняються авторським правом пісні, заніс їх у пам'ять свого комп'ютера для збереження і тим самим відкрив до них доступ усім особам, що підключаються до Інтернету. Власники авторських прав висунули звинувачення в порушенні їх прав як на відтворення, так і на публічне сповіщення. Користувач будував свій захист наступним чином. По-перше, він доводив, що відтворював копії тільки з метою особистого використання, а, значить, не порушував права на відтворення. По-друге, він стверджував, що за розповсюдження зроблених ним цифрових копій пісень повинен нести відповідальність не він, а ті особи, які через інтернет, не спитавшись відвідали його веб-сайт. Він намагався переконати суд, що веб-сайт слід уподібнити "приватному віртуального дому". По-третє, він заявляв, що не порушив права на публічне сповіщення, оскільки не чинив ніяких дій з передачі або поширенню оцифрованих ним копій.

Паризький окружний суд вирішив, що в даному випадку має місце порушення права на відтворення, оскільки особа, яка, не маючи дозволу, записує охороняється твір у пам'ять свого персонального комп'ютера, пов'язаного з інтернетом, тим самим відтворює його і заохочує його колективне використання. У той же час суддя не встановив у даній справі порушення права на публічне сповіщення. Було визнано, що користувач за своє порушення несе відповідальність перед правовласниками у двоякому ролі: як "провайдер змісту" (він помістив пісні в мережу) і як "диспетчер сайту". "Провайдера доступу" суд виправдав, тому що він закрив доступ до сайту, ледь дізнавшись про протести авторів

Інтерактивність - результат якісно нового ступеня взаємодії споживача-користувача з твором - також наражає на небезпеку недоторканність авторського права. Запрошуючи користувача до самостійних дій у рамках твори мультимедіа, вона об'єктивно формує в його свідомості уявлення про допустимість вторгнення в авторський твір.
Наприклад, комп'ютерна гра "Mon theatre magique" запрошує користувача самостійно зробити анімаційний фільм за допомогою рухомих і озвучених зображень людей, тварин, рослин і т.д. Якщо сама ця мультимедійна гра є примірником твору, то створювані з її допомогою квазіфільми володіють всіма рисами творів. Причому вони можуть інтерпретуватися як похідні, але, будучи збережені в ігровому файлі, вже стають частиною примірника початкового твору, який, у свою чергу, втрачає ідентичність з оригіналом, перестаючи бути копією

Отже, кордони між творчістю і інтерпретацією раніше закладених даних стають все більш розмитими. Ясно, що говорити про появу об'єкта авторського права в результаті взаємодії людини з комп'ютером правомірно лише в тому випадку, якщо діяльність користувача була творчою і мала на меті саме створення твору. Але у віртуальному світі, особливо при колективному взаємодії, можливо і спонтанне творчість. Тут трапляються часто й так звані випадкові твори, що сформувалися, наприклад, в результаті помилки користувача або роботи будь-якого периферійного пристрою або програмного продукту. Чи може розробник комп'ютерної програми претендувати на співавторство в такому творі або права повинні визнаватися тільки за користувачем? У той же час можна вважати автором користувача, який лише поставив перед комп'ютером завдання створення твору?

Логічне позитивну відповідь на останнє запитання, обумовлений наявністю якогось творчого початку в постановці завдання користувачем. Наприклад, користувач при формулюванні завдання може задати алгоритм її виконання або сформулювати головну ідею майбутнього твору. Творчий характер подібних дій безсумнівний, як безсумнівне й те, що всі існуючі конвенції виводять охорону ідей, процесів, алгоритмів і т.п. за рамки авторського права. Отже, природа творчості в кіберпросторі змушує знову повернутися до далеко не нового питання інтелектуальної власності - про правовий захист ідей.

Революціонізіруя способи створення, розповсюдження і використання творів, нові інформаційні та комунікаційні технології об'єктивно підштовхують світове співтовариство до все більш і більш глибокої ревізії засад загальновизнаною авторсько-правової доктрини. При цьому необхідно відзначити в Договорі ВОІВ з авторського права 1996 норм, що стосуються використовуваних авторами технічних засобів (ст.11) і зобов'язань держав-учасників стосовно інформації про управління правами (ст.12). Принципове значення має тлумачення електронної інформації про управління правами як відомостей, які ідентифікують твір, автора твору, володаря будь-якого права на твір або містять інформацію про умови його використання

Це вже гранично близько до реєстрації творів - інституту, що входить в протиріччя з нормами Бернської конвенції. Але в даному випадку функцію реєстрації бере на себе не держава, а асоціації авторів, які, природно, будуть самі вирішувати, що заслуговує на те, щоб бути визнаним як твори, а що ні. Таким чином, не виключена поява нового різновиду цензури. Крім того, легалізація практики, коли електронна інформація про управління правами обов'язково з'являється на екрані комп'ютера у зв'язку з повідомленням твору для загального відома, на ділі означає, що твір, не забезпечене такою інформацією фактично виявляється в суспільному надбанні.

Отже, з одного боку, - об'єктивна труднощі адекватно відобразити особливості нових інформаційних та комунікаційних технологій у міжнародному праві і національному законодавстві. З іншого - складність контролю над кіберпростором у зв'язку з його транскордонного та неопосредованним характером комунікації, особливо в режимі "on-line". Звідси, однак, не випливає, що в кіберпросторі немає місця ні права, ні державному регулюванню. Навпаки, наростання серйозності викликів диктує необхідність більш активної ролі держави.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Інтелектуальна власність та Інтернет	\|	Способи захисту інтелектуальної власності в Інтернет

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.