Хвороби, збудниками яких є найпростіші, гельмінти. Мікози.

Основні питання теми:

1. Етіологія, епідеміологічні особливості, класифікація гельмінтозів.

2. Механізми патогенезу гельмінтозів.

3. Етіологія та патогенез мікозів.

Гельмінтози– найбільш масові паразитарні хвороби людини, при яких виникають складні взаємовідносини між двома живими організмами – паразитом та хазяїном. Більшість гельмінтозів має тенденцію до затяжного чи хронічного перебігу, їм властивий дуже широкий діапазон клінічних проявів – від безсимптомних до вкрай тяжких, загрозливих для життя людини форм.

Захворювання в людини спричиняють більш як 250 видів гельмінтів, приблизно 20 з них зустрічаються в Україні.

З урахуванням біологічних особливостей гельмінтів усі вони поділяються на три класи:

- круглі черв’яки (нематоди), до них належать збудники аскаридозу, трихоцефальозу, ентеробіозу, анкілостомозів, стронгілоїдозу, трихінельозу тощо;

- стрічкові (цестоди) – збудники теніозу, теніаринхозу, гіменолепідозу, дифілоботріозу, ехінококозу, альвеококозу тощо;

- сисуни (трематоди) – збудники опісторхозу, фасціольозу, парагонімозу, клонорхозу, метагонімозу тощо.

Особливості життєвого циклу гельмінтів дозволяє розділити їх на дві групи:

1) геогельмінти;

2) біогельмінти.

Для геогельмінтів характерна відсутність проміжного хазяїна, для розвитку личинок в яйцях до інвазійних форм потрібний кисень. Дозрівання яєць відбувається в більшості випадків у ґрунті, куди вони потрапляють з фекаліями. При цьому степінь зрілості личинок у виділених яйцях і терміни дозрівання яєць у навколишньому середовищі визначають степінь контагіозності хворих. У разі контагіозних гельмінтозів яйця або вже через кілька годин стають інвазійними або вже зрілими виділяються в навколишнє середовище. За наявності аскаридозу, трихоцефальозу та деяких інших гельмінтозів для дозрівання яєць необхідне тривале перебування яєць у навколишньому середовищі, тому спілкування з людиною, яка хвора на аскаридоз або трихоцефальоз, для оточуючих не є небезпечним.

При біогельмінтозах розвиток паразита відбувається за участі не тільки кінцевого (дефінітивного) хазяїна, але й проміжного, а іноді і двох проміжних хазяїнів. У організмі основного хазяїна при цьому паразитує статево зрілий гельмінт, в організмі проміжного – відбувається розвиток личинкових форм до інвазійної стадії. Людина може бути кінцевим і проміжним хазяїном у разі одного і того ж гельмінтозу. Прямий контакт здорової людини з хворим за цих гельмінтозів безпечний (не контагіозні гельмінтози).

В організмі людини кожному виду гельмінтів властива своя специфічна локалізація, у зв’язку з чим їх поділяють на:

- кишкові (аскаридоз, анкілостомідоз, стронгілоїдоз, трихінельоз, теніїдоз, гіменолепідоз та ін.);

- поза кишкові (опісторхоз, фасціольоз, парагонімоз, шистосомози та ін.).

Однак, говорячи про специфічну локалізацію мають на увазі місце проживання статевозрілих форм. Для багатьох гельмінтоз, у тому числі і кишкових, характерна міграційна стадія розвитку паразита в організмі, коли личинки можуть виявлятися в інших органах і тканинах.

Гельмінтози, на які хворіє тільки людина, називається антропонозами. У разі зоонозів збудник зберігається в природі, здійснюючи повний цикл свого розвитку за участю хребетних тварин без обов’язкової участі людини.

Можливий різний механізм зараження людини гельмінтозами:

- фекально-оральний (як за різних кишкових інфекційних захворювань), при цьому до організму потрапляє яйце або личинка гельмінта;

- перкутанний – під час укусу кровоносною комахою в організм людини потрапляють личинки, які пройшли певну стадію розвитку в організмі цієї комахи.

У клінічному перебігу гельмінтозів виділяють гостру і хронічну фази хвороби. Гостра фаза гельмінтозів, яка триває від 1-2 тижнів до 2-3 місяців, відповідає звичайно міграційній стадії і проявляється загально алергічними висипаннями різного характеру, лімфаденопатією, гіпереозинофілією.

При цьому виникають різні органні порушення – легеневі (дифузно-вогнищева еозинофільна пневмонія), серцеві (алергічний міокардит), печінкові (гепатит, іноді – з жовтяницею), ЦНС (алергічний менінгоенцефаліт, енцефаломієліт).

У хронічній фазі гельмінтозів патогенний вплив на організм людини визначається видом його, інтенсивністю інвазії, локалізацією, способом харчування паразита. Паразитування гельмінтів супроводжується комплексом таких несприятливих впливів на організм:

- порушенням харчування хворої людини, оскільки гельмінти використовують різні продукти, в тому числі білки і вітаміни, що надходять з їжею, для свого росту й розвитку. Гельмінти, що харчуються кров’ю хворого (гематофаги), можуть бути причиною розвитку анемії (анкілостоми, волосоголовці);

- механічним пошкодженням тканин у зоні паразитування гельмінтів. Це супроводжується запаленням, атрофією тканин, порушенням функції різних органів і систем. Так, локалізація цистицерка в речовині мозку, в оці призводить до порушення функції цих органів, закупорка просвіту кишечнику аскаридами – до розвитку кишкової непрохідності, в місці проживання волосоголовця розвивається запальна реакція, проявом якої може бути гострий апендицит тощо;

- алергічними і токсичними реакціями, оскільки продукти життєдіяльності гельмінтів чинять не тільки місцеву, але й всмоктуючись, загально токсичну і алергічну дію. Особливо виражені алергічні реакції в разі супер- і реінвазій, вони супроводжуються нерідко процесами автосенсибілізації. Але все-таки в разі хронічного перебігу прояви алергії виражені значно слабше, ніж у ранній стадії (стадії міграції);

- зниження місцевої та загальної реактивності, що полегшує проникнення в організм вторинної інфекції: такі інфекційні захворювання, як шигельоз, черевний тиф, гепатит та ін., у хворих на гельмінтоз перебігають важче, гірше піддаються лікуванню, частіше дають ускладнення;

- є відомості про можливу канцерогенну дію гельмінтів.

Тривалість паразитування гельмінтів різноманітна (від кількох тижнів при ентеробіозах до багатьох років при теніозі, теніаринхозі).

Питання для самоконтролю:

1. Визначити етіологію та патогенез ехінококозу.

2. Аскаридоз, етіологія та патогенез.

3. Визначити шляхи міграції личинок при аскаридозі.

4. Трихінельоз, етіологія та патогенез захворювання.

5. Назвати фази розвитку трихінельозу.

6. Назвати які органи частіше уражуються при трихінельозі.

Список літератури:

1. Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби: у 3 т. – К: Здоров'я, 2001. – Т. 1. – 856 с.

2. Інфекційні хвороби в загальній практиці та сімейній медицині / За ред. М.А. Андрейчина. – Тернопіль: ТДМУ, 2007. – 500 с.

3. Класифікація інфекційних і паразитарних хвороб / М.А. Андрейчин, А.О. Руденко, О.Л. Івахів, М.Д. Чемич. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – 144 с.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Патологія вагітності і плаценти, і післяпологового періоду.	\|	СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.