• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

КРОС-КУРСІВ

Закінчення табл. ЗО

Нерозмінний залишок проконвертованої валюти купується за курсом купівлі уповноваженого банку і відображається в реєстр купленої валюти.

4. Облік безготівкових міжнародних розрахунків

Запровадження кореспондентських відносин.Організація міжнародних розрахунків допускає вибір видів і способів платежу, валютної ціни, валюти платежу і форми розрахунків. У міжнарод­них торгових розрахунках переважно використовується валюта краї­ни партнера—резидента України або вільно конвертована валюта.

Операції комерційного банку з іноземною валютою можна роз­поділити на три групи:

1. Операції, що здійснюються за ініціативою банків-кореспон-дентів («зовнішні» операції).

2. Операції, що здійснюються з ініціативи клієнта (клієнтські операції).

3. Операції, що здійснюються з ініціативи банку (внутрішньо-банківські операції).

До першої групи належать:

а) операції, що відображають зміну стану коррахунків банку;

б) операції, пов'язані з надходженням коштів (у тому числі ва­
лютної виручки) на рахунки клієнтів банку через коррахунки в ін­
ших банках.

До другої групи належить велика кількість операцій, що ініці­юються клієнтами. Найпоширеніші з них є:

а) відкриття і закриття валютних рахунків клієнтів;

б) переказ валюти в інші фінансові установи (банк);

в) переказ валюти клієнту того самого банку;

г) видача готівкової валюти клієнту;

д) прийом готівкової валюти від клієнта;

є) купівля-продаж валюти на біржі за дорученням клієнта. До третьої групи належать такі операції:

а) операції, пов'язані з одержанням і видачею міжбанківських
кредитів;

б) купівля та продаж банком валюти на біржі;

в) безумовна конвертація фіксованої частини валютної ви­
ручки клієнта після закінчення строку переказу клієнтом цих
грошей;

г) нарахування і відрахування відсотків за розрахунками, позич­
ковими і депозитними рахунками клієнтів у іноземній валюті;

ґ) відкриття та закриття внутрішньобанківських (внутрішніх) особових рахунків для обліку операцій в іноземній валюті (рахунки конверсії, комісії, доходів і видатків банку і т. ін.);

д) внутрішньобанківський переказ валюти (з одного внутріш­
нього рахунка на інший);

є) переоцінювання залишку на валютних рахунках.

Особлива увага приділяється безготівковим міжнародним роз­рахункам як торговим операціям банку.

Для розрахунків між банками в іноземній валюті доцільно мати прямі кореспондентські відносини з банками-нерезидентами або (якщо нормативи не дозволяють чи немає іншої потреби) відкрити кореспондентський рахунок у іноземній валюті в уповноваженому українському банку.

Кореспондентські відносини — це договірні відносини між бан­ками, мета яких — здійснювати платежі і розрахунки за доручен­ням один одному. Вони регламентуються угодою про кореспонде­нтські відносини між банками, які знаходяться як усередині країни, так і за її межами.

Міжбанківські кореспондентські відносини включають у себе сукупність усіх можливих форм співробітництва між двома банка­ми; банки по-різному взаємодіють між собою; вони можуть бути конкурентами, змагаючись у зацікавленості клієнтів, або діловими партнерами, надаючи кредити один одному.

Нарешті, банки можуть бути кореспондентами, водночас міня­ючись ролями — почергово виступати в якості клієнтів один одно­го. Кореспондентські відносини між двома банками розвиваються в

часі від порівняно простої вихідної бази до комплексного співробі­тництва.

Необхідність у кореспондентських відносинах виникає в тих випадках, коли банк не може надати будь-які послуги своїм клієн­там або коли інший банк зробить це краще, швидше і дешевше. З урахуванням цього і потрібно серйозно підходити до вибору ба-нків-кореспондентів, щоб за характером діяльності вони допов­нювали операції один одного, що виконуються банками для своїх клієнтів.

На початковому етапі комерційні банки запроваджують корес­пондентські відносини з іноземними банками, виходячи з інтересів своєї клієнтури. Комерційні банки шукають контакти з банками тих країн де знаходяться партнери їх власних клієнтів, яким необхідно виконати розрахунки згідно з зовнішньоторговельними угодами.

Крім угоди, банки обмінюються стандартними документами, що свідчить про їхній юридичний статус, фінансовий стан на час укла­дання угоди та про осіб, уповноважених підтверджувати фінансові документи. Отже, такий комплект документів містить:

1) заяву про відкриття коррахунка (форма № 0401025);

2) дві картки зі зразками підписів і відбитком печатки (форма №0401026);

3) копію Статуту банку;

4) копію засновницької угоди;

5) копію Генеральної ліцензії (свідоцтва про право відкриття
коррахунків в Україні, розширеної ліцензії);

6) річний звіт банку;

7) баланс на останню звітну дату;

8) список банків-кореспондентів;

9) заключения аудиторської перевірки.

Питання про запровадження кореспондентських відносин з бан­ками-партнерами виникає тоді, коли діяльність банку набуває пе­рехідної національної межі, що залежить передусім від клієнтів або від географічної орієнтації їхнього бізнесу. Виходячи з цього, слід визначати види операцій, а також відповідні географічні регіони. Тому, звичайно, банки мають один, максимум два накопичуваних рахунки за кожним видом валюти, де концентруються основні ва­лютні кошти.

У випадку неконкурентоспроможності умов, запропонованих банком-партнером, існує можливість співпраці без відкриття кор­рахунка, задовольняючи, таким чином, інтереси своїх клієнтів що­до проведення ділових операцій у певному регіоні, але не зазнаючи збитків від необхідності сплачувати значні комісійні за підтриман­ня і ведення рахунків.

Кореспондентські відносини без рахунка— це відносини між кредитними установами за рахунками певної кредитної установи та її кореспондента в третій кредитній установі.

Зараз гривневі та валютні прямі коррахунки банків в Україні здійснюються так (зазначені номери відповідних балансових раху­нків):

— реально використовуються для розрахунків у іноземній ва­люті рахунки № 1500А як через уповноважені банки України, так і через іноземні банки;

— прямі гривневі рахунки між банками-резидентами відкри­ваються тільки з дозволу НБУ при достатньому обгрунтуванні потреб у прямих кореспондентських відносинах, оскільки всі гривневі платежі повинні проходити через систему електронних платежів;

— за відсутності рахунків можна проводити документальні опе­рації, в тому числі акредитивні, операції інкасо і форексні операції. При укладанні угоди щодо кореспондентських відносин банки бе­руть до уваги низку факторів, що свідчать про надійність (кредито-і платоспроможність) майбутнього банку-партнера.

Вимоги до фінансових документів і рейтингової інформації ба­нку передбачають наявність такої інформації:

1) річний звіт банку (англійський варіант для зарубіжних бан-ків-кореспондентів);

2) заключения міжнародних аудиторів (найбільш відомі ауди­торські фірми: Coopers & Lybrand, Deloitte Touche, Arthur Andersen, Ernst & Young, Price Waterhouse, KPMGPeatMarwickH та ін.);

3) різноманітна рейтингова інформація. Вимоги до сучасних за­собів телекомунікації передбачають наявність:

— SWIFT;

— телекса;

— модема;

— інформаційно-дилінгових систем:

а) Reuter Dealing System 2000 — укладання угод у режимі реа­
льного часу;

б) інформаційної і консультаційної підтримки через системи
RELCOM, CC: Mail, SPRINT, REMART, MFD.

При всій різноманітності існуючих рахунків банки, встановлю­ючи один з одним кореспондентські відносини, використовують три термінологічні одиниці.

1. «Лоро»— рахунок, що відкривається банком своїм банкам-кореспондентам, на який вносяться всі суми, що одержані або ви­дані за їхнім дорученням. За рахунком «лоро» звичайно нарахову­ються відсотки за кредитним залишком та комісійна винагорода з

виконання доручень. По відношенню до балансу банку цей рахунок пасивний.

Активно використовуються гривневі рахунки «лоро» іноземних банків у банках України (рахунок № 1600П). Хоча вони відкрива­ються в національній валюті, але щоб мати право на відкриття, банк повинен отримати валютну ліцензію.

Використання рахунків «лоро» визначено в «Порядку бухгал­терського обліку та розрахунків за рахунками «лоро» банків-нерезидентів у валюті України», який запроваджений 23.05.1997 p., де йдеться про такі напрями платежів з «лоро» рахунків:

— на гривневий депозит в уповноважених банках України;

— на рахунки «лоро» інших банків-нерезидентів;

— на користь резидентів України на рахунки у вітчизняних ба­нках (при цьому повинен бути експортний контракт, за яким вітчи­зняний резидент отримує гроші від нерезидента); — до фонду резе­рвування валюти в ОПЕРУ НБУ;

— на купівлю іноземної валюти на міжбанківській валютній бі­ржі (на суму, яку отримує нерезидент від вітчизняного резидента згідно з імпортним контрактом, або на суму відсотків, отриманих за депозитом).

Інший рух за рахунком № 1600П забороняється.

2. «Ностро» — це рахунок певної кредитної установи у банках-кореспондентах, на якому відображаються взаємні платежі.

3. «Востро» — рахунок, що ведеться банком за кордоном у міс­цевій валюті. Банк, що розміщує на цей рахунок кошти, буде поси­латися на нього, як на рахунок «ностро».

Умови ведення рахунків регламентуються під час запроваджен­ня кореспондентських відносин між двома кредитними установами. При цьому передбачається, в якій валюті буде вестись рахунок, чи повинні платежі проводитися в межах на рахунка сум, що обліко­вуються на них, або в порядку овердрафта. При цьому, як правило, обумовлюється ліміт овердрафта, що надається, з урахуванням ка-тегорійності банку. Врешті, сума ліміту овердрафта може варіюва­ти залежно від обігів за цим рахунком, рівня інфляції та підвищен­ня нормативів надійності.

5. Облік експортно-імпортних операцій клієнтів

Система безготівкових розрахунків уособлює сукупність принци­пів організації розрахунків, вимог до них, форм і способів розрахунків.

Порядок проведення та обліку платежів за експортно-імпортними контрактами викладено в інструкції НБУ № 139 від 16.06.1994 р. «По-

рядок проведення розрахунків за експортно-імпортними операція­ми за умови відстрочки платежів, або постачань». У безготівкових розрахунках гроші виконують функцію засобу платежу. Це озна­чає, що їхній рух має відповідно самостійний характер, розрахунок може відбуватися раніше чи пізніше від руху коштів у розрахунках, максимально достовірно відображаючи господарські процеси.

Наступний принцип організації безготівкових розрахунків свід­чить про те, що платежі здійснюються, як правило, після відванта­ження продукції, виконання робіт чи послуг. Отже, це не виключає авансових платежів та передплати, які допускаються за згодою пла­тника та отримання коштів.

Платежі здійснюються за наявності коштів на рахунка платника чи його права на кредит. За відсутності власних коштів та права на кредит розрахункові документи розміщують у спеціальну картоте­ку та сплачують у міру надходження коштів на рахунок у календа­рній черговості платежів. Така черговість визнає однакову важли­вість розрахунків за всіма зобов'язаннями, однак вона є приму­совою, тобто відбувається під банківським контролем.

Подальше розширення самостійності підприємств щодо витра­чання зароблених коштів сприятиме скасуванню будь-якої чергово­сті платежів та вивільненню банків від контролю за ними. Усі роз­рахунки повинні здійснюватись згідно з розпорядженням підпри­ємства—власника рахунка.

Одним з принципів безготівкових розрахунків є згода платника на списання коштів з його рахунка. Згода дається платником шля­хом виписки платіжних документів, або акцепта документів, випи­саних отримувачем коштів. В окремих випадках розрахункові до­кументи за товари та послуги сплачуються без згоди (акцепта) платника, що врівноважує стосунки з отримувачем коштів. При цьому визнається необгрунтованою наявність визначеної сфери списання коштів у безакцептному порядку.

Інше положення стосується стягнення податків та інших обов'я­зкових платежів у бюджет. Державні податкові адміністрації пода­ють до беззаперечного стягнення, забезпечуючи тим самим загаль­но-державні інтереси. Беззаперечне списання коштів з розрахунко­вих рахунків виконується також на підставі виконавчих доку­ментів, які видані судами.

Крім того, законодавством можуть бути передбачені випадки беззаперечного списання коштів з рахунків, наприклад, деяких штрафів за розпорядженням стягувачів.

Вимоги до безготівкових розрахунків.Організація безготівко­вих розрахунків повинна відповідати певним вимогам, а саме: сприяти нормальному обігу коштів, забезпечувати безперебійну ре-

алізацію продукції. Це зумовлено тим, що завершальним етапом виробничо-збуткової діяльності підприємства, невід'ємною умо­вою здійснення повного господарського розрахунка та самофінан­сування є оплата споживачем продукції (робіт, послуг) згідно з ви­могами угоди. У процесі безготівкових розрахунків відбувається визнання покупцем користі продукції, рівня затрат на її виробницт­во, додатковий продукт, перетворюючись на чистий прибуток.

Одна з умов, що висувається до безготівкових розрахунків, є їх­ня своєчасність. Підприємство-покупець повинно своєчасно спла­тити поставлену йому, згідно з угодою, продукцію (роботи, послу­ги). Платоспроможність платника пов'язана з результатами його господарсько-фінансової діяльності, отриманням відповідного при­бутку. Важливим засобом забезпечення своєчасності розрахунків є банківський кредит. Він дозволяє підприємствам подолати тимча­сові фінансові труднощі. Своєчасність розрахунків запобігає відво­ліканню коштів підприємств у прострочену дебіторську заборгова­ність. Безготівкові розрахунки повинні бути організовані таким чином, щоб існував мінімальний розрив у часі між отриманням продукції покупцем та її сплати. Чим більший цей інтервал, тим довше покупець користується коштами, які йому не належать. Та­ким чином, у постачальника зростає потреба в кредиті.

Платники несуть відповідальність за здійснення платежів у ви­значені терміни; за затримку в розрахунках вони сплачують штраф за кожний день прострочки платежу у відсотках. У більшості випа­дків ця сума значно менша, ніж підприємство платить банкам за кредит. Тому нерідко підприємства йдуть на менші витрати, внося­чи штраф за прострочку платежів. У результаті опиняються у скру­тному фінансовому стані постачальники; виникає ланцюг неплате­жів. Існуюча прострочена дебіторська заборгованість за своєю суттю є нелегальним комерційним кредитом.

Необхідність контролю за безготівковими розрахунками зумов­лена для кожної сторони різними факторами. Для постачальника це своєчасне отримання грошового еквівалента виробленої у відпові­дності з угодою та відвантаженої продукції, для покупця — вико­нання постачальником умов угоди.

Державні податкові адміністрації контролюють своєчасність та повноту платежів у бюджет, банки — повернення кредитів. Банків­ські органи не мають права визначати і контролювати напрямки використання грошових коштів клієнта, крім випадків, передбаче­них чинним законодавством. Одночасно банки самі несуть матеріа­льну відповідальність перед клієнтами. Якщо, наприклад, банк за­рахує кошти на рахунок пізніше наступного дня після отримання платіжного документа, то він сплатить власникові рахунка штраф

за кожен нросірочений день. Такий самий штраф передбачений за затримку списання банком коштів з рахунка платника за його вка­зівкою, а також якщо списання або зарахування було здійснено не­правильно.

Банки можуть визнати неплатоспроможним позичальника, який не виконує зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту або за іншими рахунками. Про це основний постачальник товаромате-ріальних цінностей повідомляє вищестоящому органу господарсь­кого управління (при наявності такого) і виконавчому комітету Ра­ди народних депутатів, де зареєстроване підприємство.

Розрахунок між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні та іноземними суб'єктами господарської діяльності за екс­портно-імпортними операціями в межах торговельного обігу в іно­земній валюті здійснюється у безготівковій формі через уповнова­жені банки (банки, що мають ліцензію НБУ на здійснення валют­них операцій).

Існують такі форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяль­ності:

1. Банківський переказ — це доручення клієнта банку перераху­вати грошові кошти на користь іншої особи. У міжнародних розра­хунках банк здійснює переказ коштів за допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей банк-кореспондент знаходився в країні, де отримуються кошти. У зовнішньоекономічних розрахун­ках банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:

— боргових зобов'язань за раніше одержаними кредитами, ава­нсових платежах;

— рекламацій за поставку неякісної продукції;

— авансових платежів;

— розрахунків нетоварного характеру.

Схема розрахунків шляхом банківських переказів мало чим від­різняється від розрахунків платіжними дорученнями у внутрішньо­господарському обороті. Платіжне доручення — це наказ банку, що адресується своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми грошей бенефіціару (тобто переказоодержувачеві), пред'явнику че­ка або інших платіжних документів. Платіжне доручення дасться банком на підставі вказівок відправника переказу — клієнта банку. Останній інструктує банк про умови виплати бенефіціару суми пе­реказу. Існує певна, прийнята в міжнародній практиці, форма пла­тіжного доручення. Кожне платіжне доручення повинно містити такі дані:

— найменування платника;

— найменування і номер рахунка бенефіціара (одержувача);

— банк бенефіціара;

— сума і валюта платежу;

— призначення платежу (на підставі яких документів і за що здійснюється оплата).

Відповідно з «Правилами здійснення операцій з іноземною ва­лютою на території України», валютна виручка об'єктів господар­ської діяльності — резидентів, тобто сума валютних надходжень від продажу товару і послуг за іноземну валюту (у тому числі й ва­люту країн колишнього СРСР), незалежно від джерел їхнього утво­рення, підлягає обов'язковому і повному зарахуванню сум на спе­ціальні розподільчі рахунки (балансовий рахунок № 2603 «Розпо­дільчий рахунок у ВКВ і НКВ резидента України»). Вони відкри­ваються і ведуться в розрізі клієнтів та за видами валют. Після за­рахування суми валюти, що надійшла на спеціальний розподільчий рахунок, банк не пізніше наступного дня повідомляє про це влас­никові рахунка. Якщо клієнт протягом п'яти банківських днів з моменту зарахування суми валютних коштів на розподільчий раху­нок не подав у банк доручення на їхнє перерахування на розрахун­ковий валютний рахунок, то на шостий день банк самостійно пере­раховує ці кошти на рахунок резидента.

Уповноважений банк самостійно протягом трьох банківських днів здійснює продаж тих валютних надходжень на адресу резиде­нта, що, згідно з нормативними документами НБУ, підлягають продажу в повному обсязі на міжбанківському валютному ринку України, а саме:

— валюти, отриманої резидентом на території України без інди­відуальної ліцензії НБУ згідно з «Тимчасовим порядком викорис­тання готівкової ВКВ як засобу платежу на території України» № 13—135/1556—5528 від 18.09.1996 р.;

— валюти, отриманої резидентом при здійсненні розрахунка з використанням пластикових карток міжнародних платіжних систем;

— валюти, купленої на міжбанківському валютному ринку України для виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезиден­том, у випадку їхнього повернення від нерезидента.

Гривні, отримані від продажу валюти, повинні буги зараховані на розрахунковий рахунок клієнта протягом двох робочих днів з моменту зарахування визначених сум на баланс банку.

Облік операцій при використанні документарного акреди­тива.Надійною формою платіжної гарантії для експортера є доку­ментарний акредитив. Більша частина зовнішньої торгівлі з року в рік здійснюється за допомогою цього випробуваного інструмента. Останнім часом значно зросла зацікавленість у акредитивах і в на­шій країні.

Експортер пересилає імпортеру документи, передбачені контра­ктом. Імпортер виписує доручення своєму банку перерахувати ко­шти на рахунок експортера (постачальника). Розрахунки банківсь­ким переказом вигідніші для покупця, але вони не захищають інтересів експортера.

Недоліком банківського переказу (крім авансових платежів) є те, що надходження валютної виручки експортеру затримується в часі. Як правило, експортери поєднують банківський переказ з гарантією на випадок несплати товару або відмови від його сплати імпортером.

Банк, який приймає від клієнта платіжне доручення, повинен перевірити, чи має резидент — одержувач валютних коштів — лі­цензію НБУ, оскільки розрахунок між резидентами на території України здійснюється тільки в національній грошовій одиниці, тобто в гривнях. Використання іноземної валюти, як засобу плате­жу на території України дозволяється тільки для проведення пла­тежів на підприємствах торгівлі, які мають індивідуальну ліцензію НБУ на здійснення торгівлі товаром з оплатою в іноземній валюті.

Крім того, клієнт повинен надати в уповноважений банк конт­ракт, на підставі якого буде проводитись платіж, для перевірки за­конності операції (табл. 31).

Таблиця 31 ТИПОВА КОРЕСПОНДЕНЦІЯ РАХУНКІВ ДЛЯ ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ З ВИКОРИСТАННЯ КРОС-КУРСІВ

2. Розрахунки за відкритим рахунком полягають у продажу то­
варів у кредит, при цьому в експортера немає гарантій одержання
платежу від імпортера. Тому такі розрахунки застосовуються тоді,
коли існують регулярні і стабільні ділові відносини між покупцем і
виробником (наприклад, асоційованими членами транснаціональ­
них корпорацій) і немає законодавчих обмежень.

Розрахунки за відкритим рахунком передбачають, що експортер відвантажує на адресу покупця товар, надсилає йому відповідні до­кументи та записус суму в дебет рахунка покупця. Цей рахунок відкривається не в банку, а ведеться підприсмством-постачаль-ником. Імпортер повинен оплатити одержані товари протягом за­здалегідь обумовленого строку, причому він розпоряджається то­варами на свій розсуд.

3. Інкасо означає операції, здійснювані банками на підставі оде­
ржаних інструкцій з документами з метою:

— одержання акцепту, або платежу, залежно від угоди;

— видачі комерційних документів проти акцепту, або проти платежу;

— видачі документів на інших умовах.

Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, бувають такими: фінансові — документи, за якими здійснюються розрахун­ки за контрактом (переказні векселі, чеки, платіжні розписки або інші документи); комерційні — документи, що надають право вла­сності на товар і супроводжують його (відвантажувальні докумен­ти, документи на право власності).

Існує два види інкасо:

— чисте (означає інкасо фінансових документів, що не супро­воджуються комерційними документами);

— документарне (означає інкасо фінансових документів, що су­проводжуються комерційними документами, або інкасо лише останніх документів).

У зовнішньоекономічній діяльності в основному використову­ють документарне інкасо, бо воно краще захищає інтереси постача­льника. Постачальник має бути впевнений, що комерційні докуме­нти потраплять до покупця лише після оплати продукції.

Існує три різновиди документарного інкасо: документи проти платежу (банку, що інкасує, дозволено видавати документи оде­ржувачу тільки проти платежу готівкою у зазначеній валюті), ін­касо з акцептом (видача документів тільки проти платежу, банк, що інкасує, подає переказний вексель покупцю на акцепт) та до­кументи проти акцепту (банку, що інкасує, дозволено видава­ти документи одержувачу тільки проти акцепту переказного век­селя).

Техніка розрахунків у різновидах багато в чому схожа. Розраху­нки починаються в банку експортера. Однак у першому випадку експортер здає своєму банку разом з товарними документами інка­сове доручення, яке банком експортера пересилається через банк імпортера покупцеві, а той виписує на його підставі платіжне дору­чення і через свій банк проводить платіж.

У другому випадку продавець надає покупцеві певний термін для платежу, але повинен бути впевнений, що покупець зможе отримати документи тільки після того, як здійснить платіж. Якщо покупець відмовляється акцептувати переказний вексель, то прода­вець має завчасне попередження для себе, що його чекають непри­ємності після завершення угоди. Це дасть йому можливість вжити достатніх запобіжних заходів або, про всяк випадок, знайти іншого замовника для товару.

У третьому випадку експортер разом з товарними документами здає своєму банку переказний вексель (тратту). Ці документи пере­силаються банку імпортера. Імпортер акцептує вексель і через свій банк повертає банку експортера. Той обліковує вексель і надає своєму клієнтові обліковий кредит до закінчення строку погашення векселя. При настанні строку погашення векселя імпортер здійснює платіж через свій банк банку експортера. Оскільки переказний век­сель не виключає ризику неплатежу при настанні строку погашення векселя, банк імпортера може вживати заходів щодо захисту своїх інтересів. Це робиться так: товари, призначені для отримання імпо­ртером, затримуються в місці вивантаження до строку погашення векселя. Після оплати векселя банк імпортера віддає клієнту доку­менти, необхідні для отримання вантажу.

Банки надають також спеціальні послуги, пов'язані з докумен­тарним інкасо (табл. 32).

1) відвантаження товарів на адресу банку, що інкасує;

2) моніторинг (контроль).

Таблиця 32

Переглядів: 426