• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТИПОВА КОРЕСПОНДЕНЦІЯ РАХУНКІВ ДЛЯ ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ ІНКАСО

В угоді за документарним інкасо беруть участь:

1) довіритель (відправник, продавець, експортер);

2) банк-ремітент (remitting bank);

3) покупець (платник, імпортер);

4) банк, що інкасує, або банк, що подає.

Певним недоліком інкасової форми розрахунка є значний роз­рив у часі між відвантаженням товару і одержанням валютної ви­ручки, особливо при тривалому транспортуванні вантажу.

4. Акредитив являє собою угоду, відмежовану від договору ку-півлі-продажу, або іншого контракту, на якому він може грунтува­тися.

Застосування акредитивів у міжнародних розрахунках регулю­ється Уніфікованими правилами і звичаями для документарних ак­редитивів, які розроблені Міжнародною Торговою Палатою і за­тверджені в 1993 р. Ці Уніфіковані правила визначають докумен­тарний акредитив як угоду, згідно з якою банк, що діє на прохання та на підставі інструкції свого клієнта, повинен зробити платіж тре­тій особі, або за наказом клієнта сплатити чи акцептувати, чи него-ціювати (тобто купити чи взяти на облік) тратти проти передбаче­них документів, якщо було додержано всіх умов акредитива. Інакше кажучи, документарний акредитив — це грошове зобов'я­зання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера на користь експортера.

Банк, який видає зобов'язання, повинен виконати платіж експо­ртеру, або забезпечити здійснення платежу іншим банком. Коли банк виставляє акредитив, він надає гарантію платежу від імені свого клієнта. Тому банк погоджується на виставлення акредитива тільки у випадку, коли він довіряє своєму клієнту.

Залежно від ступеня забезпечення платежу для продавця доку­ментарні акредитиви поділяються на:

— безвідкличні, що можуть бути змінені або анульовані в будь-який момент. Ця форма дуже рідко використовується, бо вона не забезпечує належної гарантії:

1) не підтверджений банком, що авізує (fjiocable credit not confirmed by the advising bank). Безвідкличні документарні акре­дитиви завжди передбачають зобов'язання оплати з боку банку-емітента. У цьому випадку банк, що авізує, не дає жодних зо­бов'язань щодо платежу. Він тільки діє від особи банку-емі-тента;

2) безвідкличний підтверджений акредитив (irrevocable firmed credit). Підтверджуючи акредитив, банк, що авізує, підключається до зобов'язань заплатити незалежно від і в доповнення до зо­бов'язань банку-емітента. Банк, що підтверджує, гарантує виконати

свої зобов'язання незалежно від спроможності банку-емітента від­шкодувати суму.

— відкличні, тобто зобов'язання банку-емітента (банку покупця)
виконати умови за документарним акредитивом у тому випадку,
якщо бенефіціар виконав усі умови.

У зовнішній торгівлі доцільно застосовувати тільки безвідклич­ні акредитиви, оскільки безвідкличний акредитив може бути зміне­ний чи відмінений тільки після отримання згоди всіх сторін цього акредитива.

Схема розрахунків за допомогою акредитива така. Після укла­дення контракту, в якому передбачена акредитивна форма розраху­нків, імпортер звертається до свого банку з проханням виставити акредитив на експортера. Банк виставляє акредитив і тим самим га­рантує платіж експортеру за умови, що будуть дотримані умови ак­редитива. Банк імпортера просить банк експортера повідомити останньому про виставлення акредитива. Банк експортера слідкує за дотриманням умов акредитива (зазначених банком імпортера). При цьому банк експортера не приймає на себе жодних зобов'язань щодо гарантії платежу за акредитивом. Цю гарантію надає тільки банк імпортера.

Банк імпортера може попросити банк експортера додати до вже існуючого підтвердження своє підтвердження акредитива. Підтвер­дження акредитива банком експортера буде означати, що банк екс­портера також стає гарантом платежу за акредитивом при дотри­манні умов останнього. Таким чином, підтверджений акредитив має гарантію двох банків (одного — в країні імпортера, а іншого — в країні експортера).

Після відвантаження товарів експортер повинен подати у зазна­чений в акредитиві банк документи, що відповідають умовам, акре­дитива (транспортні документи, копії рахунків-фактур та ін.).

Документарні акредитиви можуть передбачати подання експор­тером разом з іншими документами переказного векселя, виписа­ного постачальником на:

— банк імпортера;

— імпортера;

— інший банк, зазначений в акредитиві.

Якщо документи подані експортером і, на думку перевіряючого банку, оформлені правильно, постачальник може вибрати один із способів платежу залежно від того, що передбачено умовами акре­дитива:

— негайний платіж за векселем — сума за цим акредитивом
підлягає до виплати одразу ж після подання документів і перевірки
їх банком. Тоді виручка негайно надходить у розпорядження бене-

фіціара. У деяких випадках може минути декілька днів від пред'яв­лення документів і до власне переказу коштів. Як правило, цей час необхідний банку для переказу суми акредитива. У випадку з нс-підтвердженими акредитивами можуть виникнути такі ситуації, ко­ли банк, що авізує, затримує платіж бенефіціару до того часу, поки він не отримає від банку-емітента зазначеної в документах суми;

— відстрочений платіж за векселем — платіж нараховується не одразу після подання документів, а лише після певного періоду, обумовленого акредитивом. Акредитив з платежем у розстрочку надає покупцеві пільговий період і створює гарантію продавцю, що платіж буде здійснений на вказану дату;

— акцепт векселя — з установленим терміном сплати іноземних векселів. Додатково до подання документів від бенефіціара вимага­ється виписати негайний вексель на певний банк (емітент, що аві­зує, або третій банк). Після з'ясування, що документи в порядку, експортер одержує тратту зворотньо після того, як вона була акце­птована банком-платником (трасатом), за його бажанням. Існує можливість дисконтувати акцепт цього банку. Тоді можна негайно отримати готівку за траттою продавцю, в той час як одержувач отримає суму тільки після закінчення строку платежу за векселем. Ця форма розрахунків гарантує отримання платежу експортером при додержанні останнім умов акредитива і дозволяє до того ж ім­портеру отримати короткостроковий кредит, якщо умови платежу передбачають акцепт чи облік торгового чи банківського векселя. Експортер також може отримати платіж достроково шляхом обліку строкового векселя.

Крім вищезгаданих, існують спеціальні види акредитивів: резе­рвний, переказний, револьверний та компенсаційний. По суті це за­ява про гарантію.

Револьверний акредитив — це зобов'язання з боку банку-емітента відновити акредитив до первісної суми після того, як він був використаний. Число використання і період, протягом якого вони можуть мати місце, обумовлені в акредитиві. У випа­дку некумулятивних акредитивів додавання невикористаних вчасно сум за терміном не виконуються. Револьверний акреди­тив використовується тоді, коли покупець потребує одержання певної кількості замовлених товарів частинами, що відправля­ються через визначені інтервали (контракт неодноразової поста­вки). Револьверний акредитив може бути комулятивним та не-комулятивним. Комулятивний — це коли невикористані суми можуть бути додані до наступного чергового внеску. Некомуля-тивний — це коли додавання невикористаних своєчасно сум за строками не проводиться.

Компенсаційний акредитив — це новий акредитив, відкритий на базі вже існуючого, непереказного (базового) акредитивана користь іншого бенефіціара (експортера). Технічно цей акредитив роздріб­нюється на два простих акредитиви:

1) переказний акредитив. Він звичайно використовується, коли перший бенефіціар сам не постачає товар, а діє як посередник між постачальником і покупцем. Він може бути також агентом, відпові­дальним за закупівельні контракти покупця. Перевага переказного акредитива полягає в тому, що він не зачіпає власних кредитних ресурсів посередника.

2) «Бек-ту-Бек»— це новий акредитив, відкритий на базі вже існуючого переказного (базового) акредитива на користь іншого бенефіціара.

Розрахунки за акредитивами відбуваються у звичайній послідо­вності, а саме:

— акредитив виставляє платник (покупець) на ім'я постачаль­ника (країна, банк, сума тощо) до моменту відвантаження постача­льником товару на його адресу і за його умовами;

— банк одержувача (постачальника-імпортера) — ремітент по­відомляє останньому про суму і умови виставленого акредитива;

— постачальник відвантажує товар і подає в свій банк відпові­дно до умов контракту відвантажувальні документи (індоса­мент), завдяки чому на його розрахунковий рахунок зараховуєть­ся платіж.

Отже, зобов'язань у банку постачальника не виникає. Бухгал­терський облік зводиться до відкриття на позабалансовому рахунка № 9802 особового рахунка одержувача «Акредитиви в іноземній валюті отримані» надходження з позначкою: країна, банк, номер акредитива, код валюти, сума, термін і т. ін. Акредитив подається у чотирьох примірниках: перший примірник пересилається бенефіці-ару; другий — інобанку платника; третій — використовується як прибутковий ордер у банку постачальника (прибуток— рахунок № 9802); четвертий — залишається в досьє.

Після цього інобанку надсилається лист із вказівкою про мі­сце перерахування платежу: «Кредитуйте наш рахунок у Вас (або наш рахунок у певному банку)», або «Кредитуйте рахунок інкомбанку у Вас на користь нашого банку і нашого клієнта». Крім того, згідно з визначеним терміном платежу, його переси­лають поштою — одразу, або впродовж 90 днів із дня передачі індосамента.

У міру одержання кредитового авізо про зарахування коштів на рахунок клієнта банк постачальника списує з обліку акредитив за позабалансовим рахунком № 9831 — видаток.

Угода за документарним акредитивом укладається так:

1. Експортер та імпортер укладають контракт, предметом якого є постачання деякого товару і в якому обумовлено, що розрахунки за угодою будуть проведені через акредитив (саме тут повинні бути обумовлені і найсуттєвіші умови акредитива).

2. Імпортер дає своєму банку доручення відкрити акредитив.

3. Банк, що відкриває акредитив (банк-емітент), пересилає його своєму банку-кореспонденту в країні експортера.

4. Банк авізує акредитив бенефіціару (експортеру).

5. Експортер відправляє товар.

6. Експортер одержує відвантажувальні документи від фрахтів­ника.

7. Експортер подає передбачені акредитивом документи банку, що авізує.

8. Цей банк перевіряє документи щодо їхньої відповідності
умовам акредитива і, якщо він уповноважений здійснити оплату, а
умови акредитива виконані, виплачує еквівалент суми за докумен­
тами бенефіціара.

9. Згаданий банк пересилає документи банку, що відкриває ак­
редитив (банк-емітент).

10. Сума, сплачена бенефіціару, фігурує в розрахунка між бан­ком платником і банком-емітентом. Якщо банк, який відкриває ак­редитив при одержанні документів, виявить, що вони не відповіда­ють умовам акредитива, він мас право звернути на це увагу банку-платника і відмовити йому в рамбурсі.

11. Банк-емітент передає документи імпортеру.

12. Одночасно він дебітує його на еквівалент суми за докумен­тами.

13. Імпортер використовує документи для одержання товару.

14. Імпортер одержує товар.

6. ІНШІ ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ

Під валютними операціями розуміють операції, пов'язані з пе­реходом права власності на валютні цінності, з використанням ва­лютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з пере­даванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, та операції, пов'язані з ввезенням (вивезенням), переказуванням і пересиланням на територію України, або за її ме­жі валютних цінностей.

Під торгівлею валютою розуміють купівлю-продаж іноземної валюти за національну або інші конвертовані валюти. Купівля та

продаж, іноземної валюти здійснюється на валютному ринку. При цьому тут складається така система взаємовідносин:

— між комерційними банками та їх клієнтами в даній країні;

— між комерційними банками однієї й тієї самої країни;

— між комерційними банками різних країн;

— між комерційними та центральними емісійними банками;

— між центральними емісійними банками.

Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку визначені постановою Правління НБУ № 150 від 15.04.1998 р. Валюти розрізняють за двома ознаками:

1) конвертованістю: вільно конвертована, неконвертована;

2) строковістю: касова, строкова.

Розглянемо особливості операцій купівлі-продажу іноземної ва­люти на умовах «форвард», які укладають з метою здійснити хе-джування (страхування) зміни депозитних ставок (без необхідності здійснення загальновживаного депозиту форвард/форвард) або мі­німізувати ризики за змінами курсів валют.

Форвардна угода, що передбачає розрахунок між продавцем та покупцем валюти не раніше, ніж через два робочі дні після її укла­дення за курсом, зафіксованим в угоді. Рівень ризику за форвард­ними валютними контрактами є різницею між узгодженою сторо­нами відсотковою ставкою за форвардним валютним контрактом та ставкою залучення кредитів першокласними лондонськими банка­ми (ІЛВОК) чи її аналогом на дату розрахунків за цим контрактом; або різницею між курсом валюти за форвардним валютним контра­ктом та ринковим спот-курсом валюти на дату розрахунків за цим контрактом. Валютний курс, за яким здійснюються контракти на ринку строкових угод, називається форвардним курсом, а ринок — відповідно форвардним.

Форвардні валютні контракти укладаються на первинному рин­ку за стандартною формою, що відповідає чинному законодавству України. Покупцями і продавцями форвардних валютних контрак­тів можуть бути банки-резиденти та банки-нерезиденти України, що визначаються чинним законодавством України.

Первинним продажем форвардного валютного контракту вва­жається така угода купівлі-продажу контракту, якій не передує ін­ший форвардний контракт.

Форвардний валютний контракт повинен мати такі обов'язкові реквізити:

— номер контракту;

— місце та дата укладення;

— офіційні назви та реквізити сторін;

— вид та сума валюти, що є предметом укладення контракту;

і

— відсоткові ставки та курс валюти контракту;

— дати платежу та поставки валюти;

— інші реквізити, що визначають права та відповідальність сторін. Одним із правил обігу форвардного валютного контракту є

обов'язкове погодження покупця цього контракту до закінчення його строку дії в разі продажу (передання) зобов'язань іншим осо­бам. Одночасно продаж (передання) зобов'язань за форвардним ва­лютним контрактом іншим особам може бути здійснено покупцем без погодження з іншими сторонами форвардного контракту в будь-який час до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного ко­нтракту.

Зміни до форвардного валютного контракту вносять поку­пець або продавець контракту в разі погодження обох сторін ко­нтракту. У змінах до форвардного валютного контракту відо­бражаються:

— номер та дата укладення контракту, до якого вносяться зміни;

— порядковий номер та дата внесення змін до контракту;

— реквізити та назва попереднього покупця (продавця) форвар­дного валютного контракту та особи, яка набуває його повнова­жень;

— ціна продажу форвардного валютного контракту;

— умови реалізації форвардного валютного контракту: дата по­ставки, термін здійснення платежу.

Розірвання угоди за форвардним валютним контрактом здійс­нюється в разі відмови від зазначеної угоди однієї зі сторін і згоди іншої сторони. Претензії щодо виконання форвардного валютного контракту можуть бути пред'явлені лише емітентові цього форвар­дного валютного контракту.

Форвардний контракт визнається фінансовим активом або фі­нансовим зобов'язанням на дату виникнення зобов'язання щодо придбання, або продажу предмета контракту. Для відображення у бухгалтерському обліку використовують:

— дату укладення контракту;

— дату оцінювання вартості (кінець періоду оцінювання, якщо кошти за операцією не сплачені);

— дату розрахунків.

Номінальна вартість контракту обліковується за позабалансо­вими рахунками — 9201 «Валюта та банківські метали, які куплені за форвардними контрактами з метою хеджування». Переоціню­вання форвардного валютного контракту здійснюється на кожну звітну дату з використанням форвардного курсу на період до дати виконання контракту. Результат переоцінювання форвардного ва-

лютного контракту, придбаного з метою хеджування, визначається симетрично з результатом переоцінювання фінансового інструмен­ту, який хеджується.

Економічним змістом форвардного контракту для продавця (відкриває коротку валютну позицію) є сподівання майбутнього зниження ціни активу, що продається; для покупця (відкриває дов­гу валютну позицію) — це очікуване зростання ціни. Правила бух­галтерського обліку при здійсненні форвардних валютних операцій передбачає такі види операцій:

— бухгалтерський облік на дату виконання операції;

— бухгалтерський облік на дату оцінки вартості (кінець місяця, якщо за угодою не сплачено);

— бухгалтерський облік на дату розрахунка.
Бухгалтерський облік на дату виконання операції означає, що

всі форвардні контракти обліковуються за позабалансовими рахун­ками: для покупця — № 9202 «Валюта та банківські метали, які ку­плені за форвардними контрактами»; для продавця — № 9212 «Ва­люта та банківські метали, які продані за форвардами контрак­тами». Бухгалтерський облік на дату оцінювання вартості (кінець місяця) означає, що форвардні угоди не виконані, але їх потрібно оцінити згідно з новими ринковими цінами, що відображається на­ступними бухгалтерськими проводками (при позитивній різниці), наведеними в табл. 33.

Таблиця 33

ТИПОВА КОРЕСПОНДЕНЦІЯ РАХУНКІВ

ДЛЯ ОБЛІКУ ОЦІНКИ ВАРТОСТІ

ФОРВАРДНОЇ УГОДИ

При від'ємній різниці робиться зворотна проводка. Переоцінку проводять також при зміні біржового курсу валюти.

При бухгалтерському обліку на дату розрахунка необхідно на­самперед сторнувати позабалансові бухгалтерські проводки, вико­нані на дату операції у позабалансі. Другий крок — виконання опе­рацій у балансі.

У разі купівлі валюти — табл. 34.

Таблиця 34 ТИПОВА КОРЕСПОНДЕНЦІЯ РАХУНКІВ ДЛЯ ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЇ ФОРВАРДНИМ КОНТРАКТОМ

У разі продажу робляться зворотні проводки. Після здійснення згаданих операцій залишку за рахунком № 3810 не повинно бути.

Економічний зміст ф'ючерсних контрактів аналогічний еконо­мічному змісту форвардних контрактів, але існують певні обме­ження, а саме: біржовий характер торгівлі, стандартні умови конт­ракту (крім ціни), строки надання контракту (лише останній місяць кварталу), гарантія клірингової плати, можливість перепродажу ко­нтракту. Основним предметом ф'ючерсних контрактів є купівля (продаж) кредитів (депозитів) або інших фінансових інструментів (цінних паперів, боргових зобов'язань, валюти).

Бухгалтерський облік валютних ф'ючерсів аналогічний порядку бухгалтерського обліку форвардних угод; замість рахунка № 1500 «Коррахунки в інших банках» додатково може використовуватися рахунок № 1511 «Гарантійні депозити в інших банках».

У зв'язку з існуванням в Україні режиму валютного регулюван­ня операції з розміщення коштів (надання позик та кредитів) мають певні обмеження, що коригуються залежно від ситуації, що склала­ся на фінансовому та валютному ринках України.

До активних операцій належить надання кредитів прямим пози­чальникам — юридичним і фізичним особам.

На поточний момент надання валютного кредиту фізичній особі можливе тільки як підприємцю на ведення зовнішньоекономічної діяльності (лист НБУ № 19013/1093 від 05.05.1995 p.). Кредит може надаватись тільки в безготівковій формі, що унеможливлює надан­ня споживчого кредиту.

Кредит може видаватися юридичним особам, як для зовніш­ньоекономічної діяльності під сплату нерезиденту, так і під спла­ту контрактів у національній валюті України. При цьому допуска­ється конвертація кредиту через УМВБ або міжбанківський ринок з наступним зарахуванням на розрахунковий рахунок клієнта і проведення поточних операцій (лист НБУ № 13-126/486 від 20.03.1996 p.). Допускається також конвертація валюти кредиту в іншу валюту.

Враховуючи відсутність у валютному розділі балансу рахунків обліку термінових зобов'язань у валюті, допускається не прийма­ти від позичальника позики термінових зобов'язань (лист НБУ № 13-126/2041 від 22.11.1996 p.).

Порядок розгляду банком заявок клієнтури на отримання кредиту визначений «Положенням про кредитування» НБУ, згі­дно з яким комерційний банк зобов'язаний реєструвати всі заяв­ки клієнтури на отримання кредиту і розглядати їх (постанова Правління НБУ N° 246 від 28.09.1995 p.). Наявність журналу ре­єстрації надходжень заявок на кредит с обов'язковою. Клієнт, звергаючись до банку за кредитом, надає копії контрактів і угод, які обумовлюють мету кредитування, засоби отримання прибут­ку підприємством (якщо кредит короткостроковий) і фінансовий план оцінювання окупності інвестицій (якщо кредит середньост-роковий або довгостроковий — під придбання основних засобів, технологій і т. п., постанова Правління НБУ № 246 від 28.09.1995 р.).

Рішення про надання кредиту повинно прийматися колегіаль­но фінансовим комітетом, кредитним комітетом або іншим упов­новаженим органом банку (постанова Правління НБУ № 246 від 28.09.1995 p.). Надання кредиту проводиться або на розрахунко­вий рахунок позичальника, або безпосередньо на сплату розраху­нкових документів, що є підставою для кредитної заявки. Незале­жно від засобу оплати банком здійснюється наступний контроль за цільовим використанням кредиту за допомогою перевірки пер­винних документів позичальника. За наслідками перевірки скла­дається акт, у якому констатується цільове використання позички або порушення щодо цього (постанова Правління НБУ № 246 від 28.09.1995 р.).

Відповідно до вимог НБУ, відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Облік нарахованих відсотків ведеться в окремих відомостях (штафелях) з одночасним відображенням у ба­лансі банку (за кредитом шостого класу). Відсотки, прострочені понад 30 днів, обліковуються на позабалансовому рахунка № 9601. У сучасних умовах черговість сплати основного боргу та відсотків

за кредитом регламентована ст. 12 Закону України «Про оподатку­вання прибутку підприємств», згідно з якою передусім сплачують­ся відсотки, а потім гаситься основний борг. Позичка нерезиденту (нефінансовій структурі) потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Позичка на покриття поточних збитків або на формування статут­них фондів регламентується постановою Правління НБУ № 246 від 28.09.1995 р.

Згідно із Законом України «Про порядок розрахунків у інозем­ній валюті», до обов'язкового продажу будь-яка юридична особа може використати отриманий валютний виторг на погашення ва­лютного кредиту, наданого уповноваженим банком. В інших випа­дках, за відсутності валютних засобів, підприємство може купувати кошти на УМВБ або на міжбанківському ринку. Проводки з надан­ня погашення позички, а також щодо сплати відсотків за курсом НБУ наведені в табл. 35.

Таблиця 35

Читайте також:

1. II. Елементи операційних витрат
2. III. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ РОЗРАХУНКІВ КУРСОВОЇ РОБОТИ
3. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
4. IV. Розширення депозитів шляхом операцій на відкритому ринку.
5. POS -Інтелект - відеоконтроль касових операцій
6. V. Класифікація рахунків
7. Автоматизація зведеного обліку та складання звітності засобами універсального програмного продукту
8. Автоматизація касових операцій
9. Автоматизація обліку виробничих запасів та МШП засобами універсального програмного продукту
10. Автоматизація обліку витрат на виробництво засобами універсального програмного продукту
11. Автоматизація обліку праці та її оплати засобами універсального програмного продукту
12. Автоматизація обліку фінансово-розрахункових операцій засобами універсального програмного продукту

Переглядів: 691