Добро і зло — вінець духовності

За різних обставин кожна людина визначає (оцінює) конкретне ставлення оточення до себе та своє ставлення до близьких і знайомих. Найпоширенішим мірилом такої "оцінки" є поняття "добро" і "зло".

Як суспільна цінність добро реалізується в соціальній злагоді, громадському спокої, відсутності кризових потрясінь, у матеріальній забезпеченості сьогодні та впевненості в завтрашньому (соціальний оптимізм). Визначення добра як духовної цінності цілеспрямовано здійснюється у межах аксіології – науки про цінності, яка з'ясовує якості та властивості предметів, явищ, процесів, здатних задовольняти потреби, інтереси і бажання людей.

Добро, як правило, визначають як нормативно-оціночне явище духовності, яке в загальній формі визначає те, що має бути позитивним у житті суспільства, людських цілях, вчинках. Добром позначають здатність людини творити благо на користь суспільства, іншої людини.

Поняття добро визначає позитивне ставлення до різних явищ з позиції визнання їх необхідними для співіснування людей. Явища, які спричиняють руйнування суспільного буття, називаються злом. Добро не слід розглядати лише як суб'єктивну оцінку, воно може бути об'єктивною характеристикою предмета, яка фіксує його досконалість у поєднанні з емоційним схваленням, коли щось називають добрим, тобто таким, яке відповідає своєму призначенню (добрий інструмент, добра квартира); цінність, корисність речей, явищ для людини, суспільства (добра новина, наживати добра); моральні якості людини, сутність її вчинків (зробити добру справу, добра мати, добродій).

Відомі з історії спроби визначення добра і краси здійснювалися через співвідношення з поняттям "благо". Іноді ці поняття вживались як синоніми.

Переважна більшість як "класичних", так і сучасних мислителів користуються таким еквівалентом поняття "добро", як "благо". Однак поняття "благо" більш глибоке.

Благо – соціально-філософське поняття, яким визначається все, що задовольняє потреби людини і має для неї (і суспільства) значення позитивної цінності.

Саме в цьому розумінні поняття "благо" наближається до категорій добра і цінності й нерідко ототожнюється з ними. Втім, починаючи з античних часів, благо розуміється або як вища цінність (самоцінність), або як її субстанційна основа: "Благо є те, що людина цінує". У такому разі цінність виступає як міра блага, визначає його межі. Якщо цінність (речей, вчинків) є порівнянним поняттям, то благу така властивість не притаманна, його не може бути "більше" або "менше".

Добро – це почуття й усвідомлення людиною своєї здатності творити благо.

Поняття "зло" у загальній формі означає те, що є негативним, справляє руйнівний вплив на людину у її природних і суспільних проявах. Існує таке зло, як зло фізичне (біль, хвороба, екологічна криза), соціальне (війна, економічна криза), моральне (жорстокість, підступність, пихатість, брехливість тощо). Добро органічно взаємопов'язане зі своєю протилежністю – злом. Ці поняття органічно поєднані з відповідними емоціями. Добро і зло – не лише усвідомлюються, а й чуттєво переживаються.

Зло – це почуття і усвідомлення людиною своєї здатності робити шкоду.

Слід зазначити, що добро і зло можуть бути двома протилежними властивостями одного й того самого явища. Наприклад, вчення про мікросвіт і його застосування в енергетиці – це добро, а загроза термоядерної війни, яка виникла лише завдяки розвитку фізики мікросвіту, – зло. Тому поняття "добро" розкриває свій зміст у повному обсязі лише через співвідношення з поняттям "зло".

Уявлення про добро і зло упродовж століть змінювалися. Ці зміни спричинені об'єктивним розвитком взаємин між людьми, мінливістю суспільних взаємозв'язків, культури. Тому уявлення про добре і зле можуть бути істотно відмінними у різних народів, а то й протилежними. Наприклад, добре відома проблема пояснення фактів існування зла у світі, що має принципове значення для релігійних віровчень. Адже якщо Бог є кінцевою причиною всього сущого, то, очевидно, він має нести відповідальність і за суспільне зло?

Були вчення, які пояснювали зло існуванням "темного начала". Однак канонічне для християнства вирішення було запропоноване Августином Блаженним (354-430 н. є.). Він вирішив проблему так: зло пояснив не як щось протилежне добру, а як його брак. Тиша, писав він, є відсутністю шуму, нагота – відсутністю одягу, хвороба відсутністю здоров'я, а темрява – світла. Зло, отже, поставало не як самостійна сутність, а як відсутність добра, як ослаблення добра. Тим самим він звільнив Бога від відповідальності за існування зла. І хоча подібне звільнення було слабкою втіхою для рядових віруючих, воно все ж надихало оптимізмом, навертало їх до віри в добродійність Бога, закликало людей не ремствувати на зло, а дякувати Богові за те добро, яке він втілив у існуючі реалії.

Отже, добро і зло слід розуміти як об'єктивні визначення певних подій, вчинків, які можуть бути конкретними історичними явищами. При цьому поняття "добро" – найбільш загальний вияв духовного в людині, а "зло" – вияв бездуховного.

Найчастіше бездуховність виявляє себе у вигляді аморальності – руйнування моральних засад суспільства.

Якщо духовність – творча сила формування людської душі, то бездуховність – руйнівна сила людського в людині, що фактично перетворює людину на тварину. Недарма людей, що сіють бездуховність, живуть бездуховно, називають нелюдами. Переконатися в існуванні нелюдів (людей, просякнутих бездуховністю) можна на безлічі фактів. Це війни, зброя, що може знищити все живе на Землі, злочинність, байдужість, зневага, егоїзм та інші різноманітні вияви зла.

Поняття "добра" і "зла" виконують функцію формування почуття особистої відповідальності за власні вчинки. З огляду на те, що поняттям "відповідальність" позначають усвідомлення людиною (людністю) свого обов'язку перед суспільством або іншою людиною, слід визнати, що воно дає змогу виявляти суть і значення певних вчинків, узгоджувати їх із процесами суспільного розвитку.

Без відповідальності існування суспільства стає неможливим, воно деградує й саморуйнується (розпадається). Тому усвідомлення відповідальності відбувається як самоусвідомлення свого зв'язку з певною людністю (товаришем, родиною, народом, нацією, колективом, людством тощо), яке розуміється як умова власного існування. Також існує зворотний зв'язок – певна людність відчуває і усвідомлює свою відповідальність перед певною особою, інакше ця людність духовно не здатна вимагати від неї відповідальних вчинків. Так чи інакше, люди здатні усвідомлювати своє колективне ставлення до певної особи. Відбувається таке почуття усвідомлення через визнання, що колектив (більшість) бажає певній людині зла чи добра; визнає її за добру чи злу; оцінює її вчинки негативно чи позитивно.

Кожна людина може стояти перед вибором між злом і добром. Можливо, цей вибір вже доводилось робити і вам. Варто замислитись над таким вибором. І все ж... – поспішайте робити добро.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Прекрасне – це почуття й усвідомлення людиною того, що здатне приносити їй естетичну насолоду і задоволення.	\|	Розуміння свідомості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.